Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм



Сторінка3/45
Дата конвертації15.03.2018
Розмір3.43 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45

Поняття форми культури. Класифікація форм культури


Термін „культурна форма” використовують у культурологічній літературі по-різному, залежно від контексту. Разом із тим поступово формується загальне уявлення про культурну форму як спосіб відображення певного змісту культури. З інформаційно-семіотичної (інформаційно-знакової) точки зору форми культури – це форми, в яких існує, зберігається і розвивається інформаційно-знаковий зміст суспільного життя. Вони виступають як засоби, за допомогою котрих визначаються умови, необхідні для задоволення й розвитку людських потреб і здійснюється „програмне забезпечення” життєдіяльності.

Культурна форма – це сукупність відмітних суттєвих ознак і рис будь-якого культурного об’єкта (явища), які виражають його утилітарні або символічні функції та на підставі яких відбувається його ідентифікація. Інакше кажучи, мова йде про ті ознаки й риси, які є суттєвими і на підставі яких одну культурну форму можна виділити серед інших і надати їй певне визначення.

Культурні форми досить різноманітні й численні. Поняття форми культури розповсюджується на матеріальні предмети, споруди, продукти духовного виробництва (ідеї, знання, вірування і т.п.), види колективної самоорганізації (соціум, етнос, нація, сім’я тощо), мови культури. Форми культури – це також різні форми людської життєдіяльності, у тому числі й


способи, правила, норми та моделі поведінки. Поняття культурної форми поширюється і на технології діяльності. Класифікувати форми культури можна за різними критеріями: за носієм, змістом, роллю, принципами, функціями, організацією, формою існування, цінностями, мовою, масштабом та іншими. Так, за масштабністю культуру підрозділяють на: світову, національну, етнічну, регіональну.

Світова культура це синтез досягнень культур усіх націй і народів. Це кращі ідеї, форми, зразки технологій, художньо-поетичної творчості, наукової, виробничої діяльності: єдині способи світовідчуття, світорозуміння, вироблені багатьма народами, поколіннями, на основі яких будується людська цивілізація, мета котрої – гуманізм і всезагальне благо. Світова культура – феномен глобальний. Світовій культурі властивий інтегральний процес. Кожен народ, створюючи власну національну культуру, тим самим робить внесок у світову культуру, здійснюючи за її допомогою зв’язок із навколишньою природою та іншими народами. У результаті такого спілкування відбувається взаємне культурне збагачення. І як наслідок – різні культури розвиваються, ускладнюються, стають набагато різноманітнішими.

І досі залишається дискусійним сам факт існування світової культури як певної цілісності. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської культури імена таких відомих мислителів, як П’єр Тейяр де Шарден (1881 − 1955), Володимир Вернадський (1863 − 1945), Альберт

Швейцер (1875 − 1965), Робін Джордж Коллінгвуд (1889 − 1943). Вони вважали, що світова культура – це система духовних цінностей, які виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського значення.

Протилежний табір представляють відомі мислителі Освальд Шпенглер (1880 − 1936), Арнольд Джозеф Тойнбі (1889 − 1975). Вони визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст. Наприклад, німецький історик і філософ О.Шпенглер уважав, що людство як спільність – „це пусте слово”. Адже „у людства нема жодної мети, жодного плану, так само як немає мети у виду метеликів або орхідей”. Реально існують лише самостійні „культурні організми”. Він розумів їх як

„замкнені в собі монади” з власною формою, власною ідеєю, власним життям, власною смертю.

Національна культура це продукт матеріальної та духовної праці певної нації, синтез культур її соціальних груп, верств, її історія, відносини, соціальна пам’ять, самосвідомість. Національна культура визначає загальний рівень розвитку конкретного суспільства і виступає як специфічна система норм, цінностей, що відрізняють одне суспільство від іншого. Саме національна культура сприяє інтеграції суспільства, надаючи його самобутності. Національна культура виступає тим ядром, навколо
якого ґрунтується нація й охоплює цілу низку чинників (географічних, психологічних, господарських тощо), які забезпечують збереження та відтворення нації, сприяють її інтеграції у світову культуру. Водночас національна культура вирізняється своєрідністю, неповторністю мистецтва, звичаїв, традицій, господарювання, мислення, духовної й моральної сфери життя і діяльності. Багатство національної культури формується її науковими школами, досягненнями, освітою, філософією, літературою, мистецтвом, розвитком мови та термінології.

Етнічна культура це сукупність матеріальних і духовних цінностей, вироблених певним етносом упродовж його історії на його власній території засобами етнічного самовираження (рідна мова, рідна релігія). Це культура певного етносу, яка поєднує в собі тисячолітній спосіб мислення, традиції, звичаї, особливості поведінки і побуту, норми, право, філософію етносу та не включає імпортних зразків (напр., світові релігії). Етнічна своєрідність культури найчастіше виявляється в мистецтві, традиціях, звичаях, менталітеті, міфології. Найважливішим фактором виникнення і функціонування етносу та його культури є природне середовище. А важливою складовою етнічної культури є етнічна традиція, котру визначають як певну сукупність стандартів поведінки, що передаються через механізм умовного рефлексу, сигнальної спадковості. Тобто це ієрархія стереотипів і правил поведінки, культурних канонів, політичних та господарських форм, світоглядних настанов, характерних для певного етносу, яка, по суті, визначає своєрідність кожного етносу, його місце серед інших народів. Саме етнічна культура є основою розвитку національної культури.

Регіональні культури це культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі й протягом тривалого історичного часу зберігають свою специфіку. Поняття „регіональна культура” може розглядатися на двох рівнях, а саме: в масштабах планети (наприклад, культура Латинської Америки, культура західноєвропейського регіону) і на рівні окремих територіальних одиниць держави (культура Західної та Східної України).

Упродовж багатьох століть іде процес взаємовпливу, взаємозбагачення культур різних територій, але не злиття культур регіонів. Уведення поняття „регіональна культура” дозволяє розширити межі дослідження та схарактеризувати специфіку окремих регіональних спільнот. Регіональна культура як частина культурної системи держави формується, розвивається й функціонує як явище, що має конкретні географічні координати, свій географічний простір, оскільки регіону, як таксономічній конкретній територіальній одиниці, притаманна своєрідність культурно-історичних процесів і відносно стійкі риси соціально-економічного розвитку. Культура будь-якого регіону унікальна. Своєрідність регіональних культурних традицій складається з


географічних, економічних і соціальних особливостей території. У регіональній культурі відбивається соціально-історичний досвід людей, що живуть на цій території, представників різних соціальних груп, національностей, віросповідань.

Класифікувати форми культури також можна за рівнем майстерності й носіями і творцями відповідної культури. Виділяють елітарну, народну та масову культури. Схарактеризуймо кожну з цих форм культури.



Елітарна культура це висока культура, створена кращими творцями духовних цінностей, орієнтована на привілейовані групи суспільства, яка характеризується принциповою закритістю, духовним аристократизмом і ціннісно-смисловою самодостатністю.

Поняття елітарної культури тісно пов’язане з теорією еліт, що розроблялася італійськими вченими Вільфредо Парето, Гаетано Моска й Робертом Міхельсом. Згідно з теорією еліт (від франц. elite – краще, відбірне, вибране), необхідними складовими частинами будь-якої соціальної структури є вищий привілейований прошарок або прошарки, які здійснюють функції управління і розвитку культури. Визначення еліти у західній науці неоднозначне, але в усіх випадках еліта протиставляється масі. Еліту порівняно з масами характеризує високий ступінь діяльності, продуктивності, активності.

Відносне розшарування культури на “культуру всіх” і “культуру обраних” існувало завжди. Навіть у первісні часи шамани й жерці становили культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виникло розрізнення між елітарною культурою “грамотних” людей і фольклорною (народною, етнічною) культурою. У ХХ ст. це розрізнення дістало форму елітарної й масової культури.

Елітарна культура створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення – професійними творцями. Елітарна культура зорієнтована на думку її творців, на сприйняття кращою частиною суспільства. Як правило, творіння елітарної культури випереджають рівень запитів середньоосвіченої людини. Коло її споживачів – високоінтелектуальна частина суспільства, оскільки твори елітарної культури є малозрозумілими, надзвичайно складними для сприйняття і вимагають для свого розуміння певних розумових зусиль та відповідного рівня освіти. Так, не маючи ніяких знань у галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити багато видатних шедеврів мистецтва, наприклад, новели Марселя Пруста, поезію Джеймса Джойса, музику Альфред Шнітке, Софії Губайдулліної, живопис Пабла Пікассо, Сальвадора Далі, Казимира Малевича (Додаток 1), кіно Андрія Тарковського, Олександра Сокурова, скульптури Олександра Архипенка (Додаток 2), Девіда Мура, театр Ежена Іонеска.


Слід зауважити, що не всяка елітарна група може стати суб’єктом- творцем культури. Практика показала, що деякі зразки елітарного мистецтва як форми самоствердження замкнених елітарних груп були відкинуті, виявилися нікому непотрібними, не дістали визнання.

Повною протилежністю елітарній культурі є масова культура (маскульт) – вид культури, твори якої характеризуються загальнодоступністю, легкістю сприйняття, спрощеністю, розважальністю, домінуванням чуттєвої експресії, бажанням отримати задоволення, підпорядкуванням законам ринку, де поява художніх творів залежить від попиту і пропозиції.

Термін “маскульт” уведено американцем Джоном Данном Макдональдом, оскільки саме в США це явище виникло в найбільш типових і яскравих виявах. Час появи масової культури – приблизно середина XX ст. Масова культура зароджується й розвивається в зв’язку з процесами індустріалізації й урбанізації, у результаті становлення загальної грамотності населення, деградації багатьох форм традиційної звичайної культури доіндустріального типу, розвитку технічних засобів тиражування і трансляції інформації. Розвиток масової культури пов’язаний також із процесами демократизації культури у ХХ ст., із потребою долучити до культурного життя великі маси людей. Масова культура створюється професійними творцями і поширюється за допомогою електронних пристроїв (радіо, телебачення, магнітофони, комп’ютери тощо). Завдяки їм велика кількість людей стала отримувати ідентичну інформацію із порівняно невеликої кількості джерел.

Масова культура вирізняється високим рівнем стандартизації музичних, кінематографічних та інших зразків, що культивують типові ціннісні орієнтації. Маскульт найохочіше звертається до таких жанрів мистецтва, як детективний роман, пригодницький і фантастичний жанри, вестерн, мюзикл, любовна лірика, трилер, бойовик, карикатура й комікси в образотворчому мистецтві, естрадна рок- і поп-музика, конферанс та інші розмовні жанри естради. Маскультом можна також вважати синтетичні види шоу-індустрії, стриптиз, масові постановно-видовищні вистави, професійний спорт (як видовище), індустрію відпочинку тощо.

У кожній оселі сьогодні, завдяки телебаченню, відео, радіо, музичній техніці можна слухати виконання музичної класики Святославом Ріхтером, побачити шедеври кращих музеїв світу, подивитися кінофільми і театральні вистави найвизначніших режисерів сучасності. Однак масове виробництво та репродукування творів мистецтва обертається появою стандарту не лише в матеріальній, а й у духовній сфері. Чи можете Ви відрізнити у тому потоці музики, який навалюється на Вас щоденно, художнє від нехудожнього, мистецтво від псевдомистецтва, ерзац- культури? Стандартизація смаків призводить до посереднього рівня художніх творів. Досить часто не талант створює імідж тієї чи іншої зірки,
а наявність підприємливого продюсера, реклами. Йде гостра конкуренція за глядача, і не випадково ми говоримо про цілу систему шоу-бізнесу. Одиниці ходять до музеїв, на концерти класичної музики, а на шоу-вистави рок-музикантів – десятки тисяч.

Розважаючи, приносячи чуттєве задоволення, масова культура дає людині можливість забути про свої проблеми, відпочити. Утверджуючи спрощені, стереотипні уявлення, масова культура, попри те, виконує функцію постійного життєзабезпечення найрізноманітніших соціальних груп. Вона несе в собі фундаментальну суперечність: з одного боку, масова культура через майже необмежені можливості репродукування робить доступними для широких мас досягнення світової культури, а з іншого – ці досягнення подаються у спрощеному, полегшеному, „всередненому” вигляді, що не лише не сприяє підвищенню інтелектуального рівня її споживачів, а, навпаки, знижує рівень аналітичного сприйняття дійсності. Масова культура не вимагає від людини ні знань, ні роздумів – натомість, під її впливом вона деградує, бо її знання спираються на безпосередні емоційні реакції.

Цю особливість духовної культури ХХ століття підмітив іспанський культуролог Хосе Ортега-і-Гассет, який і запропонував концепцію елітарної та масової культур. Ще в епоху середньовіччя, коли суспільство було поділено на дві соціальні верстви – знатних і плебеїв, існувало умовне, ідеалістичне благородне мистецтво і реалістичне, сатиричне народне. “Нове мистецтво”, – вважає Ортега-і-Гассет, – поділяє публіку на два класи: тих, хто розуміє, та тих, хто не розуміє його, тобто на художників, та тих, хто не є художниками”.

Голландський культуролог Йохан Хейзинга, критикуючи сучасну культуру, вважав, що механізація, погоня за ефектами і поява ринку в сфері мистецтва призводить до втрати ігрового начала та кризових явищ у мистецтві. Маскульт є згубним для особистості. Фізичні, духовні сили, що могли бути задіяні для вдосконалення інтелекту й характеру, витрачаються на споживання “модних” товарів. А люди, які могли б створити високохудожні зразки мистецтва, використовують свої здібності, талант для задоволення низьких смаків публіки.

З маскультом тісно пов’язане поняття “кіч” (від нім. – халтурити, створювати низькопробні твори). Етимологія цього слова пов’язана з англійським “for the kitchen” – німецьким музичним жаргоном початку ХХ століття. Кітч це псевдомистецтво, позбавлене художньо- естетичної цінності й перевантажене примітивними, розрахованими на зовнішній ефект деталями. Іншими словами, кіч − це несмак. Кічем зневажливо називають претензійний примітив, сентиментальщину, низькопробність. Так, у літературі – це попсове чтиво, у малярстві – мазня. Отже, у маскульті протистоять дві тенденції: одна спирається на примітивні відчуття й бажання, близькі до біологічних інстинктів (секс,
агресія), та у своєму крайньому відображенні породжує антикультуру, войовничо-вульгарну і ворожу до існуючих у світі порядків узагалі; інша – з урахуванням властивого простим людям прагнення підвищити свій соціальний статус та освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладом сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця ХХ століття друга тенденція помітно посилилася й культурологи почали говорити про зростання мідкультури – культури середнього рівня.

У будь-якому суспільстві існує й така форма культури, як народна культура, що створюється непрофесіоналами, але при цьому не виключає високого рівня майстерності, вміння, знання, в основі якого лежить орієнтування на реалістичне відображення навколишнього життя, вільне володіння народною традицією, національними світоглядними уявленнями.

Найважливіша риса народної культури – її традиційність. Народна культура в історичному минулому значною мірою збігається з етнічною, пізніше набуває вираженого соціального, національного компонента. Традиційна народна культура визначає і нормує всі аспекти життєдіяльності суспільства: спосіб життя, форми господарської діяльності, звичаї, обряди, регулювання соціальних взаємин членів спільноти, тип родини, виховання дітей, характер житла, тип одягу, харчування, ставлення до природи, світу, легенди, повір’я, вірування, знання, мову, фольклор як знаково-символічне вираження традиції тощо.

Народна культура створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. На відміну від елітарного мистецтва, функціонування народної культури невід’ємне від праці й побуту людей. За формою виконання елементи культури можуть бути індивідуальними (розповіді, легенди), груповими (виконання пісні чи танцю), масовими (карнавальна хода). Особливістю фольклору є й те, що він чітко локалізований, тобто пов’язаний із традиціями певної місцевості.





    1. Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   45

Схожі:

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconНавчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт для студентів денної та заочної форм навчання
Бондаренко Т. Г., Надточій О. Л. Методичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт : для...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconКонспект лекцій для студентів напряму підготовки 030505 «Управління персоналом І економіка праці» денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні рекомендації до виконання контрольних робіт студентів усіх галузей знань І напрямів підготовки заочної форми навчання

Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки до виконання самостійних робіт для студентів напрямку підготовки
«Дизайн» денної І заочної форм навчання / уклад. В. В. Хижинський – Луцьк : Луцький нту, 2016. – 34 с
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconКонспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки
Конспект лекцій з дисципліни «Податкова система» для студентів напряму підготовки 030504 «Економіка підприємства» денної та заочної...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки до виконання самостійної роботи для бакалаврів усіх напрямів підготовки
Методична робота орієнтована на студентів денної форми навчання. Її мета – спрямувати науковий пошук студента, націливши його на...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconРобоча програма (за кредитно-модульною системою навчання) з дисципліни "Система технологій" напряму підготовки
Робоча програма складена на основі програми навчальної дисципліни «Системи технологій» для студентів 1-2 курсів денної та заочної...
Навчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм iconМетодичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів напряму підготовки 010104 «Професійна освіта»
Методичні вказівки до виконання самостійної роботи для студентів напряму підготовки 010104 «Професійна освіта» денної та заочної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка