Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання



Сторінка11/11
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.56 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Питання 144.

Витоки української філософії космізму. Ідеї К. Е. Ціолковського.


Відповідь.

Важливим надбанням духовної культури людства став космізм - світоглядний феномен, ґенеза якого сягає давньогрецької міфології та філософії, а подальший розвиток обумовлений прагненням філософії й науки Нового часу синтезу різних видів людських знань про людину й космос. Наразі космізм виступає світоглядним феноменом, який виявляє намагання пов’язати воєдино космос, життя й розум, а людину осмислити невідривною часткою космічної єдності. Маючи різноманітність тлумачень, і внаслідок цього отримуючи смислову понятійну широту, космізм стверджує універсальну ідею всеєдності - нерозривності життя й розуму з космічними аспектами буття, і навпаки, неможливість існування космосу без врахування життя й розуму як фундаментальних чинників його розвитку.

Тому завданнями цієї духовно-інтелектуальної галузі є визначення планетарно-космічних координат еволюції природного життя, космічної вкоріненості й духовних призначень людства і окремо взятої людини в буттєвій перспективі.

Однак першочергове світоглядне завдання космізму полягає не лише в розробці теоретичних засад, але і у виробленні життєво практичних, пізнавальних, морально-етичних, ціннісних та естетичних орієнтирів людської діяльності. З позицій принципу всеєдності людина має усвідомити, що окрім належності власній родині, народу й батьківщині, людина – член загальної земної Батьківщини та великої загальнолюдської Родини. Разом з тим, усвідомити і власну відповідальність як за благополуччя своєї сім’ї , так і за процвітання планети і людського роду в цілому.

Одночасно з тим, космізм як умонастрій сучасної доби має стати камертоном підтримування в людині своєрідного протесту проти повсякденного споживацького егоїстичного догматизму, а ще більше - проти людської конечності й смертності. Адже це - ще один з можливих шляхів пошуку безсмертя, ствердження онтологічного статуту взаємин життя і розуму з вічністю.

Безпосереднім джередом появи філософського концепту космізму стала заубіжні вчення кінця ХІХ- початку ХХ століття та сучасна їм російська науково - філософська та художньо-естетична думка. Серед цих «батьків» космізму видатні вчені-природознавці, філософи, письменники, поети, музиканти. Зокрема, А. Ейнштейн, В. І. Вернадський, Тейяр де Шарден, С. Гроф, Ауробіндо Гхож. А також М. Ф. Федоров, В. С. Соловйов, К. Е. Ціолковський, М. І. Пирогов. А. Н. Бекетов, С. Н. Булгаков, П. А. Флоренський М. О. Бердяєв, М. М. Пришвін, Ф. Тютчев, В. Іванов, А. Бєлий, М. Волошин, М. Рєріх, О. Скрябін.

Активно розробляється науково-філософський напрям досліджень під назвою «філософські проблеми освоєння космосу», зосереджений навколо наукового спадку і космічної філософії К. Е. Ціолковського (1857-1935). Високо ціннними для космізму досягненнями вченого виявилися, передусім, рівняння руху, ідея двоступеневих ракет, пропозиція розвідки космічного простору засобами орбітальних станцій, бачення можливостей подолання сили тяжіння і розселення у Всесвіті. А також принцип атомістичного панпсихізму, як основа космічної єдності духовного з матеріальним началом. Запропонувавши вважати громадянами Всесвіту «атомів-духів», Ціолковський дав своєрідне визначення статуту людини в космічній ієрархії як частини космічного розуму й атомістично-духовноїх єдності. Виходячи з цього, він по-своєму протлумачив тріаду Космос – Людина - Бог. Оскільки людина належна космічному розуму, потенційно набуває божественних можлиівостей, саме розуміння Бога отримує подвійність. З одного боку, Бог - трансцендентна природа Всесвіту, з іншого, Він – самий космос і «невідомі розумні сили». Звідси, вихід людини в космос – з’єднання людини з поза реальним розумом для сумісного перетворення Всесвіту.

Сьогодні в цьому напрямі розробляються філософські питання космонавтики, екології, космології й астрономії. Аналізуються космічні аспекти взаємодії суспільства з природою, можливості космізації науки й культури, філософські підґрунтя осмислення позаземних цивілізацій. Обговорюються концепції космічної діяльності, сучасні космологічні моделі Всесвіту.




Питання 145.

Український космізм. Теорія ноосфери В. І. Вернадського


Відповідь.

Ім’я В. І. Вернадського ( 1863- 1945) належить до видатної когорти українських вчених всесвітнього рівня першої половини ХХ століття, які працювали в умовах СРСР. Багатогранна особистість, він торував шляхи розвитку сучасної геохімії, радіохімії, радіогеології, мінералогії, кристалографії, генетичного ґрунтознавства, космології. Поруч із розробками засад нової науки, він створив цілісне філософське вчення про світобудову, назване вченням про ноосферу. За визначенням В. С. Горського, це антропо-космічна світоглядна система, що « з’єднує в гармонійне ціле природничо-історичну та соціально-гуманітарну тенденції розвитку науки».

На противагу новочасному філософському вирішенню проблеми «людина-природа» через протиставлення, Вернадський у вченні про ноосферу виходить з необхідності синтезу природи й людства, який змістовно олюднює індивіда, розширює масштаб його діяльності до космічного. Свою концепцію він розробляє в кінці 90-х років, запозичивши самий термін з французької літератури, спираючись також на окремі думки Й. Гердера. Г. Гегеля, А. Бергсона, Ф. Ніцше, А. Гелена, М. Гайдеггера, М. Федорова й К. Ціолковського. Після прочитаних у 1922 році Вернадським курсу лекцій в паризькій Сорбонні, впроваджене ним поняття ноосфери розповсюджується в науковому обігу, дякуючи роботам французьких вчених Т. де Шардена й Е. Леруа.

Сутність вчення про ноосферу полягає у розумінні появи з часу розвитку людини в енергетичному полі біосфери нової сили – людського розуму й заснованої на ньому цілеспрямованої волі. Доповнюючи природні можливості, людський розум, вписаний в фізичну, хімічну й біологічну картину світу, усвідомлюється Вернадським в якості мислячої частини природи, що стає завершенням досконалості живого.

Розум людський, що маючи спільну природу з біосферою, однак не розчинюваний в ній, створює навколо Землі особливу, ідеальну, мислячу оболонку – ноосферу. Вернадський підводить до висновку, що саме природна еволюція передбачила появу розуму як засобу подальшого планетарного вдосконалення. Висновок Вернадського – розум універсальний живий ланцюг взаємодії Людини і Всесвіту.

З цього виходять і основні полодження вчення про ноосферу. Розум – елемент самоорганізації Універсуму, що конструктивно функціонує за законами біосфери. Розум – натхненно направляє біогеохімічну енергію в культуру, що розширює горизонти реалізації життя від органічного розмноження до науково-виробничих процесів. Внаслідок цього розум набуває не тільки соціокультурного, а й космічно-організаційного значення ланки переходу біосфери в ноосферу.

Гуманістична ноосферна етика Вернадського спирається на ідею людської відповідальності за збереження життя на Землі, за розв’язання глобальних проблем науково-технчного розвитку. Необхідне ствердження у світовому масштабі міцного єднання наукової думки і вільно усвідомленої моральності. Діяльність людини має набути універсальної відповідальності, що скеровується особистою етикою людини нового типу. Ідеал такої людини Вернадський бачив у поєднанні рис екологічної свідомості й планетарного гуманізму.
Вислови давньоруських і українських філософів.


«Це Душі Прашурів наших од Іру на нас дивляться і там від жалю плачуть, і

дорікають нам, що не берегли ми Прави, Нави і Яви, не берегли богів та ще й

глузували. Це істинно, що недостойні бути Дажбовими Внуками».


«Отож, молімось Богам, щоб мали ми чисті душі, і тіла наші, і щоб мали ми

життя з Праотцями нашими, з Богами зливаючись в єдину Правду – так оце

єсть ми, Дажбові Внуки»
«Дивись, Русе, до розуму, бо ум великий Божеский єдиний з нами. А тому

творімо і речемо з Богами воєдино».


«Бренне бо є наше Життя, і ми самі – також».
«Муж правий, ідучи додому, не тоді, коли говорить, що хоче правим бути. Але

він правий, коли слова його, і звершення збігаються».


«Велесова книга».

«Закон бо предтечею був і слугою благодаті й істині. Істина ж і благодать

слугами суть майбутньому віку, життю нелінному. Як закон привів

узаконених до благодатного хрещення. Так хрещення впускає синів своїх у

вічне життя».
«І як навідав Бог людське єство, з’явилася благодать і істина, а не закон – син,

а не раб». «Блякне бо світло місяця перед сяйвом сонячним. Так і закон перед

благодаттю… Іудейство тінню і законом виправдовувалося і не спаслося.

Християни ж істиною і благодаттю не виправдовується, а спасаються… Іудеї

бо земному раділи, християни ж радіють майбутньому на небесах».
митрополіт Іларіон Київський.
«Паче всього – гордрсті не майте в серці і в умі. А скажімо: «Смертні ми єсмо,

нині – живі, а завтра – у гробі».


«Лжі бережися, і п’янства, і бдуду, бо в сьому душа погибає і тіло».
«А коли добре щось умієте –того не забувайте, а чогось не вмієте – то того

учітесь так же, як отець мій».

Володимир Мономах.
«Речеш мені: «Філософією пишеш», та це вельм криво пишеш, ніби полишив я

поважні писання та писав од Гомера, і од Арістотеля, і од Платона, що серед

грецьких стовпів уславлені були».
«За словами великого Златоуста, багато хто хотів до багатства з презирством

ставитись, а до слави – жоден, і передусім шукав би я владу по силі своїй. Та

лише той, хто збагнув серця і утроби, Він один знає, як молився я, щоби

позбавитися влади».


«Роздивляйся, улюблений, вдивлятись належить і розуміти, як усе існує і

утримується та вдосконалюється силою Божою».

Климентій Смолятич.
«Розум є здатність розумної душі, що пізгає речі,які підлягають розумінню.

Його… об’єктом або матерією є речі загальні, тому що він осягає речі в їх

загальності. Бо, як говорить Арістотель… відчуття стосуються одиничних,

інтелект – універсальних. Чуття пізнають через особливе, а розум – через

загальне».
«Чи можуть люди все пізнати і розуміти, оскільки ми говоримо звичайно, що

одна людина не може всього знати, тільки всі можуть знати все. Відповідаючи

коротко, скажу, що не лише всі люди – все, але іноді й одного не можуть

знати…»
«Людина не може чинити як хоче. Св.Павло…говорить, що не той творить

добре, хто його хоче, але той, хто ненавидить зле. Тому людина не має вільної

волі».


Касіян Сакович.

«Має людина насолоду двояку. Один смак душевний невидимий, тільки самій

душі дозволений. Той смак буває або з науки, яка полюбляє премудрість або з

видіння розумного, яке полюбляє красу небесну й видіння багатьох таємниць

Божих. І то все справжній смак, душі щоденна їжа. Другий смак – тілесний.

Той з відомих речей того світу відчуттями сприймається».


«Ум невидимий, самовладний, безсмертний, вічний, найперша сила душі, яка є

кшталтом, і образом невидимого Бога, і при ньому інші сили розумнї душі:

воля, пам'ять, доброта, думка, розум, хитрітсь, мрія, роздум, радість, любов. Це

найшляхетніші сили розумної душі. Вони при умі стоять, як слуги при цареві».


«Дух для хвали вічної Бога, тіло ж – смиренна справа, щоб ця душа до того в

пиху не підносила і з навколишньої сутності своєї та високого походження.

Бо,коли душею хвалимося і звеличуємося як частиною Божою, тоді

подивившись на тіло, розуміємо своє походження з калу і праху. І тоді душа

своє високе судження смиряє і покоряється перед Богом».…..
«Тіло ж нехай перебуває під владою душі розумної та навчається і пізнає.

Якими є прах та спотворене начиння….З іншого ж боку, і тіло – милостивий

приятель. Бо боронить душу від пихи й діє на добро. Тому, що тілом можу

поститися, молитися, плакати за гріхи, милостиво подавати, поклоняти перед

троном Божим. Чого гола душа , без тіла, зробити не може».
Кирило Ставровецький-Транквіліон.

«Ті, які одержували задоволення від жорстокості, …були навчені ганебними

науками і вчителями. Вони жили з брудним натовпом параситів і

нашіптувачів… У таких королів доблесть вважалася хибою, сором’язливість –

дивацтвом, цнотливість – глупотою, ощадливість – жадібністю. Всю велику

купу доблестей в душах тих…я перевіряю ніби й далекими, але вірними

сторожами нашої душі –розумом і знаннями».

«Як тільки можеш, пильнуй протягом усього життя, щоб серед твого почту

були чесні і вчені мужі, що заслуговують на довір’я…Однак при самих цих

добираннях треба керуватися розумом, який сам по собі справедливий. Багато-

бо є таких, що від тої правдивої і справжньої мудрості щонайдалі

перебувають, хоч як не дивно, видають себе за саму мудрість».


«Ознакою мудрого є те, що він може навчати. І ти навчиш своїх громадян,

якщо дбатимеш про школи й вчителів».


«Злодій, за свідченням Христа, боїться світла, тому що боїться, щоб при світлі

слова божого не виявилося крадене».

С.Оріховський-Роксолан.
«Філософ з грецької – любитель, або друг мудрості. Ця назва взята у Піфагора,

який перший користувався нею; він, запитаний Леонтієм, царем флеазійців, в

якій справі розумний є найсильнішим, кажуть, відповів : «Я не софіст є або

мудрець (бо так до нього називалися ті, які відзначалися знаннями багатьох

справ), і ця назва відповідає лише богові, а я філософ, тобто друг мудрості».

Цією скромністю слова він спричинив, що всі інші після нього прихильники

мудрості воліли називатися філософами, ніж мудрецями».
«Певно, людина так створена від природи, щоб прагнула знань, як вчить

Арістотель. Але що є головним у справі, це те, що сам Св. дух дає нам

пізнання речей у багатьох місцях Св.письма, оскільки воно веде нас до

пізнання творця…»


«Між тим Св.Павло не забороняє пізнавати хібну й софістичну філософію, але

забороняє наслідувати…Тому ми вивчаємо і способи софізмів не для того, щоб

ми ними обманювали інших, а щоб ми розв’язували пізнану їх плутанину».
«Не судження в філософії, а її викривлення і пусті думки людей, як тих, що

погано написали, так і тих, які навіть добре ними написане погано зрозуміли

або схопили, треба відкидати».

Георгій Кониський.



«Не вчи яблуню родити яблука: вже сама натура її навчила. Огороди тільки її

від свиней».


«Читати без розбору, без міри, без гавані, не значить бути благоученим. З’їж

одне зі смаком і годі. Піфагор розжував один трикутник, скільки наситився».


«Не той щасливий, хто бажає кращого. А той, хто задоволений тим, чим

володіє».


«Ти ж наглядай за душею, яке в ній зерно прорастає, і не барися полоть, як це

не добре зійшло».


«Втрачений той час, який ти не використав на навчання».
«Отже, не зовнішня наша плоть, але наша думка – то головна наша людина. В

ній ми стоїмо. А вона є нами»


Г.Сковорода.
«Наше … прислів’я говорить: розум є цар у голові, й говорить цілком слушно,

якщо зрозуміти його сенс достеменно; … його законодавство священно для

народу як вираження його внутрішніх потреб, як образ його духу».
«Бувають для людини часи так званої спокуси, коли зовнішні обставини

своїми несподіваними й непередбаченими переплітіннями збивають усі

міркування, всі розрахунки й правила розуму; тоді, у ці критичні хвилини,

людина й насправді віддається під оруду свого серця, й саме тут-таки

перебуває спробний камінь для її моральнісного характеру».
«В міру того, як у серці людини вичерпується олива любові, каганець згасає:

моральнісні принципи та ідеї тьмяніють і зрештою зникають із свідомості. Це

відношення між каганцем і оливою – між головою і серцем - є найзвичайніше

явище у моральнісній історії людства».


«Сумління каже злочинцеві: «ти вчинив неправду, ти скоїв зло: що ти зробив

негідний свого ім ’я чоловік, поглянь тепер на себе, хто ти є й якими є плоди

твого злого серця»…Тут ми чуємо зовсім інші тони, які є зрозумілими лише

для серця, а не байдуже розмірковуючого розуму».

П. Юркевич.
«Освіта тільки тоді має сенс, коли величезна маса відомостей про фізичний

світ і весь механізм володарювання над ним … завершуються етичною

природою, що оживляє їх і керує багатством матеріальних сил…коли

безперервно розвивається етичне життя, як внутрішня мета, що осмислює

причинний зв'язок фізичних явищ, яка сама по собі була би ще без думки, бо

була би без мети».


«Вбираючи різні напрями, що виростають із духу і напряму цілого життя

певного часу, філософія у своєму свтогляданні, у своїх узагальнених поняттях

про життя, надає можливість знаходити єдність духу і напряму й у всіх інших

окремих формах освіти й освіченого пгобуту. В ній – ключ для зосередженого

розуміння…; у ній же почасти полягає засіб і для оцінки самого достоїнства

кожного напряму культури».


«Подібно до того, як мисляча свідомість у кожній людині озорює те, що

чиниться в її душевному житті й певною мірою керує подальшим його

перебігом, так і філософія як вищий витвір думки озорює внутрішній сенс

минулих і теперішніх явищ етнічного життя».

С. Гогоцький.
« У чужому краю

Не шукайте , не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тільки

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила , і воля»
«А історія!..Поема

Вольного народа!

Що ті римляни убогі!

Чортна-що – не Брути!

У нас Брути!- Коклеси!

Славні, незабуті!»


«…ось що

Ваші славні Брути:

Раби, підніжки, грязь Москви,

Варшавське сміття –ваші пани,

Ясновельможнії гетьмани,

Чого ж ви чванітеся, ви!

Сини сердешної України!

Що добре ходите в ярмі,

Ще лучче, як батьки ходили?»
«Село - і серце одпочине.

Село на нашій Україні –

Неначе писанка село,

Зеленим гаєм поросло.

Цвітуть сади, біліють хати,

А на горі стоять палати,

Неначе диво. А кругом

Широколистії тополі,

А там і ліс, і ліс, і поле,

І сині гори за Дніпром.

Сам Бог витіє над селом».
«Не дай спать ходячому,

Серцем замирати

І гнилою колодою

По світу валятись.

А дай жити, серцем жити

І людей любити…»

Т.Шевченко.
«Цивілізація, кажуть, веде чоловіка до всякого щастя…А як же ні? Що тоді,

панове? Де тоді візьмете людей, свіжих душею і міцних здоров’ям, щоб іншим

робом зопсовану по всій землі жизнь поправити? У нас, панове, наука своя,

тисячолітня: вона навчила нас більше слухати праведного слова Божого».


«Ви учите не Богові, а мамоні служити; золотому ідеалу розумною своєю

головою кланяєтесь, думаючи, що дальш пішли самої Євангелії».


«Ми про городянські науки і городянську словесність собі міркуємо. Нехай тії

комфортабельні чоловіколюбці не дуже над нашею долею вболівають. Не

погана доля наша. Хліборобська й чумацька, хвалити Бога!».

П.Куліш.


«Шлях науці торує слово…Відношення поняття до слова зводиться до того, що

слово є засіб утворення поняття, і притому не зовнішній, не такий, якими є

винайдені людиною засоби писати, рубати дрова та ін.., а навіяне самою

природою людини й незамінне».


«Наука роздроблює світ, щоб заново скласти його в струнку систему понять;

але ця мета віддаляється в міру наближення до неї, система руйнується від

будь-якого факту, який у неї не увійшов, а число фактів не може бути

вичерпаним».


«Призначення поезії – не тільки підготовляти науку, а й тимчасово

влаштовувати і завершувати невисоко від землі зведену нею будівлю. В цьому

полягає давно помічена подібність поезії й філософії…Але філософія

доступна небагатьом….У цих випадках виручає людину мистецтво…»


«Без слова людина залишалась би дикуном серед найвитонченіших творів

мистецтва, серед машин, карт тощо. Одне тільки слово є monumentum

perrenius» ( лат.- пам’ятник міцніший за мідь)».

О.Потебня.


«Слово «Україна» означає, на думку багатьох, «погранична земля» й спершу

стосувалося справді пограничної смуги, що в ній коренилася козаччина.

Перенесення козацької системи з пограниччя на волость сприяло поширенню

й популяризації назви «Україна», що її тепер стали уживати….як назви свєї

території, яка опинилась під козацькою юриспруденцією. Нове ім’я ступнево

замінило традиційне, «Русь», що виводилося від середньовічної Київської

держави…»


«Україна, - розташована між двома світами греко-візантійської й західної

культур і законний член їх обох,- намагалася на протязі своєї історії поєднати

ці дві традиції в живу синтезу. Це було велике завдання й не можна

заперечити, що Україна не зуміла його повністю виконати…»

І. Лисяк-Рудницький.

«Кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського ідеалу.

Але лише в цих обмежених і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і

є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, у своїй

«однобічності» і «обмеженості» і має вічне, загальне значення».
«Кожна національна філософія, що хоче бачити у собі єдину й усю правду, стає на хибний шлях».

«Безумловною рисою психічного укладу українця є емоціоналізм, чутливість

Та ліризм…Поруч з цими рисами стоять індивідуалізм та стремління до

«свободи».

«Ідеал внутрішньої гармонії є найвищим ідеалом етичної свідомості. Чи багато

мисленників досягнуло цього ідеалу судити важко. Сковорода і Гоголь

найближче до цього наближувалися».

Д.Чижевський.


«…Страх поставити справу на вістрі меча, трусливе мімікрі, що хотіло

перевести свій націоналізм під модним плащем «якоїсь» загально прийнятої

ідеї – «людськості», «поступу», «децентралізації», «прав людини»,

«пролетаріату» тощо, наголос на матеріальний «добробут», прекраснодушний

«добробут», прекраснодушний утопізм – все це були риси трусливого

провінціалізму, не здібного до віри глибокої, ні до її оборони, слизькувата

«ідеологія», яка мусила викликати відразу у здорової людини».

«Історія стверджує, що панувати все могли лише раси, натхнуті великим

безінтересовим патосом («теологічною» ідеєю), великим фанатизмом, який є

неминучою складовою частиною кожної ідеї, що глядить в буччину».
«Нація або ідея, яка стримить розірвати залізні пути індивідуалізації, яка дбає

не про конкретне, але про «вічне» - мусить признати величезну ролю в житті

націй насильству. Без нього не усунути ні змиршавілого, без нього не

розчистити площі до будови нового. Без нього ні балканські, ні «російські», ні

англосаксонські народи не могли б приступити до здійснення «універсальної

сторони свого генія» на корість собі, людськості й поступові».


«Народ є для всякої ідеї, чи в її статичному, чи в динамічному стані – чинник

пасивний, той, хто приймає. Чинником активним, тим, що несе ідею; тим, де

ця ідея зроджується є – активна або ініціативна меншість. Називають її різно:

«класово свідомий пролетаріят»…,»національно свідома інтелігенція»,

«аристократія», «правляча кліка», «тірани».., але – суть цієї меншості та її

роля в усіх громадських одиницях та сама. Це група, яка формує, неясну для

«неусвідомленої» маси ідею, робить її приступною цій масі, і, нарешті,

мобілізує «народ» для боротьби за цю ідею».

Д. Донцов.

«Виробились у нас значні культурні ріжниці між поодинокими нашими

краями. Ріжниці між Східною (Візантійсько-Московською і Західною

(Римсько-Польською) Україною, далі ріжниці між лівобережною

Гетьманщиною і Слобожанщиною, Правобережжям, Запоріжськими землями,

Кубанню, Галичиною, Буковиною, Закарпатською Руссю і Кримом – настільки

великі, що з ними всякий український політик-державник мусить дуже

поважно рахуватись».


«Спроби механічного об’єднування України при помочі «соборних» словесних

декламацій тільки підкреслюють ці ріжниці і кінчаються збільшенням

взаємного недовір’я і взаємного непорозуміння. Соборність може бути

осягнена тільки гармонійним взаємним перехрещуванням двох сил: до

осередкової сили – матеріально і морально авторитетної, єдиної і

всенаціональної – центральної державної Влади, і, від осередкової сили як

найширших автономій поодиноких українських країв, спаяних в одну цілість

цею сильною державною Владою….Тому соборність неможлива у нас при

демократичній республіці».

В. Липинський.

«Людство, як жива речовина, нерозривно пов’язане з матеріально-

енергетичними процесами, певною геологічною оболонкою землі – її

біосферою. Воно не може бути від неї незалежним ні на одну хвилину…У

нашому житті біосфера набуває цілковито нового розуміння. Вона виявляється

як планетне явище космічного характеру».


«Ноосфера є новим геологічним явищем на нашій планеті. В ній людина

вперше стає визначною геологічною силою. Вона може і повинна

перебудовувати своєю працею і думкою зону свого життя, перебудувати

докорінним чином ».

«Нова форма біогеохімічної енергії, яку можна назвати енергією людської

культури або культурною біогеохімічною енергією, є тією формою

біогеохімічної енергії, яка створює зараз ноосферу».
В. Вернадський.



Теми рефератів.
1. Історико-культурні та ментальні особливості української філософії.

2. Міфологічні уявлення давніх слов’ян – світоглядне джерело української

філософської думки.

3. Філософські ідеї в творчості давньоруських книжників.

4. Роль християнства й візантійського богословства в розвитку філософської

думки Київської Русі.

5. «Закон і благодать» митрополита Іларіона про дві епохи в історії людства й

«руського народу».

6. Філософія як шлях до розуміння Святого Письма в «Посланні пресвітеру

Хомі» Климента Смолятича.

7. Пошуки істини та світ духовного «Я» у «Повчанні Володимира Мономаха

дітям».


8. Взаємини «сили й розуму», влади й доброчесності в творах С.Оріховського-

Роксалана.

9. Гуманістичні погляди К.Саковича, К.Ставровецького-Транквіліона.

10. Духовно-релігійні ідеї Г.Смотрицького, В.Суразького, І.Вишенського.

11. Роль православних братств в розвитку філософії й освіти в Україні XIV-

XVI століть.

12. Філософські погляди представників Київо-Могилянської академії.

13.Філософія Г.Сковороди як продовження духовних традицій та етико-

моральногог напряму Київо-Могилянської академії.

14. Вчення Г.Сковороди про самопізнання.

15. Вчення Г.Сковороди про сесн життя і щастя.

16. Філософські ідеї представників Кирило-Мефодіївського братства.

17. Філософські погляди Т.Г.Шевченка.

18. Вихідні світоглядні ідеї І.Франка.

19. Засновник філософії українського космізму - В.Вернадський.

20. Філософія української національної ідеї в діаспорі ХХ століття.


Список літератури.

1. Бичко А.К. Леся Українка. Світоглядно-філософський погляд.-

К.:Український центр духовної культури, 2000.- 186 с.


  1. Велесова книга –Вінниця: Континент-Прим, 2007.- 504 с.

  2. Горський В.С., Кислюк К.В. Історія української філософії.- К.: «Либідь», 2004.- 488 с.

  3. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. У 2 томах. Т.1. - К.: Наукова думка», 1973. – 531 с.

  4. Григорій Сковорода. Повне зібрання творів. У 2 томах. Т.2. - К.: Наукова

думка», 1973. – 574 с. с.

  1. Забужко О. С. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу.- К.: «Абрис», 1997.- 144 с.

  2. Історія української культури. Збірник матеріалів і документів. – К.: «Вища

школа», 2000.- 607 с.

  1. Листування Тараса Шевченка. За редакцією С.Єфремова.- Брама-Україна, 2013.- 1056 с.

9. Лихачёв Д.С.Человек в литературе Древней Руси.- М.: «Наука», 2006. -

202 с.


Навчальне видання

Громов Валерій Євгенович

Тарасова Наталья Юрьївна

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ

В ПИТАННЯХ ТА ВІДПОВІДЯХ
Навчальний посібник
Редактор

Підп. до друку 26.04.2016. Формат 30 х 42/4

Папір офсет. Різографія.

Ум.друк. арк. 9,2. Обл.-вид.арк. 9,2.

Тираж 100 пр. Зам. №

Підготовлено до друку та видрукувано

В Державному вищому навчальному закладі

«Національний гірничий університет».



Свідоцтво про внесення до Державного реєстру ДК № 1842 від 11.06.2004 р.

49005, м. Дніпропетровськ,просп. К. Маркса 19.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconНавчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм
Шаравара Т. О. – доктор історичних наук, доцент
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. Призначене для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання Луцьк 2016 (075. 8)
Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького нту
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт для студентів денної та заочної форм навчання
Бондаренко Т. Г., Надточій О. Л. Методичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт : для...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій для студентів напряму підготовки 030505 «Управління персоналом І економіка праці» денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки до виконання самостійних робіт для студентів напрямку підготовки
«Дизайн» денної І заочної форм навчання / уклад. В. В. Хижинський – Луцьк : Луцький нту, 2016. – 34 с
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Соціологія" для студентів усіх спеціальностей заочної
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни „Соціологія” для студентів усіх спеціальностей...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка