Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання



Сторінка6/11
Дата конвертації09.03.2018
Розмір2.56 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема VIII. Філософія ХІХ та ХХ столітть.

Питання 95.

Марксизм про матеріалістичне розуміння історії.



Відповідь.

Карл Маркс (1818 – 1883 рр.) та Фридріх Енгельс (1820 – 1895 рр.) – німецькі мислителі, основоположники марксизма. Марксизм є системою філософських, економічних та соціально-політичних поглядів, які поділяються на три частини - філософію (діалектичний та історичний матеріалізм), політекономію та науковий комунізм.

Виникнення марксизму відноситься до 1845 року, коли Маркс разом з Енгельсом почали роботу над рукописом «Німецької ідеології». Загальний смисл матеріалістичного розуміння історії, який класики марксизму розробили в «Німецькій ідеології», а потім розвинули в наступних творах, таких як «Злидні філософії» (1847 р.), «Маніфест комуністичної партії» (1848 р.), «Класова боротьба у Франції з 1848 по 1850 р.» (1850р.), «Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта» (1852 р.) та ін. полягає в тому, що матеріальна діяльність людей, суспільно-історична практика є основною, базовою причиною тих змін, які відбуваються в соціальній, політичній та культурній сферах життя суспільства.

Взаємозв’язок економіки з процесами, що відбуваються в суспільній свідомості, згідно марксизму не є прямою, її не слід розуміти в дусі вульгарного економічного детермінізму. Однак ураховуючи складні й опосередковані зв’язки надбудовних явищ (ідеології, науки, мистецтва) з базовою економічною діяльністю, марксизм виходить з принципової первинності економічного фактора відносно духовних явищ. Саме тому марксистська методологія, яка визначає принципи розуміння суспільно-історичного процесу називається історичним матеріалізмом.

Спираючись на закон відповідності виробничих відносин характеру й рівню розвитку виробничих сил, основоположники марксизму виділяють основні етапи історичного розвитку суспільства – соціально-економічні формації, в яких стан виробничих сил, форми власності, класова структура й ідеологія втілюють цю відповідність. У «Злиднях філософії» К. Маркс стверджує, що ручний млин дає суспільство з сюзереном на чолі, а паровий млин – суспільство з промисловим капіталістом.

Марксизм учить про п’ять суспільно-економічних формацій: первісно- общинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну. Остання є майбутньою формацією. Рух до неї, згідно марксизму, проходить кілька етапів, починаючи з пролетарської революції та диктатури робітничого класу й завершуючи повним подоланням соціально-економічного відчуження, як суспільного стану, породженого універсальним розвитком промислової діяльності й приватної власності до своєї найбільш розвиненої форми – капіталу. У соціально-економічному відчуженні індивіди ніби втрачають себе в продуктах своєї діяльності, коли їх сутнісні сили і творчи здобутки перетворюються на стихійну силу капіталу і несвідомий рух суспільної історії. Робітник в системі виробничих відносин втрачає свою особистість, сприймається як анонімна робоча сила, як товар.

Комунізм згідно марксизму долає соціально-економічне відчуження, створює умови всебічного розвитку індівідів, перетворює саму історію в свідомий процес їх вільної універсальної творчості.

Матеріалістичне розуміння історії виявилось доволі продуктивним для розуміння відносин відповідності матеріальних та духовних елементів суспільної життєдіяльності всередині культур різних формаційних типів. Особливо це стосується тих етапів історії, коли суспільство перебувало у «царстві сліпої необхідності», його розвиток був стихійним, а самосвідомість відбивалась в ілюзорних формах (міфології, релігії, буржуазної ідеології). Поступ історії, однак, показує, що вплив економічних факторів протягом індустріального, а потім і «технотронного», науково-технічного розвитку суспільства ускладнює розподіл ефективності й первинності матеріальних та ідеальних, економічних та надбудовних факторів у суспільному розвитку. Отже, напередзадане встановлення первинності одних причин, на відміну від інших, у дослідженні розвитку суспільства як нелінійної системи стає малопродуктивним. На рівні загальної теорії це зауважується і в самому марксизмі. При наявності наукового розуміння суспільного розвитку і при подоланні соціально-економічного відчуження роль суб’єктивного фактору (науки, культури, політичної волі) має зростати. Щоправда, цей суб’єктивний фактор у «вільній творчості історії» в марксистському розумінні все ж зберігає в кінцевому рахунку вторинність по відношенню до розвитку виробничих сил і залежить від логіки споживання створеного продукту, яка завдається в системі виробничих відносін. Тобто, історична необхідність спрямування суспільної історії залежить від способу виробництва і рівня його розвитку.


Питання 96.

Марксизм про класову боротьбу і роль робітничого класу в революційному перетворенні суспільства.


Відповідь.

Вчення класиків марксизму про класову боротьбу й історичну місію пролетаріату розроблялось і уточнювалось у багатьох творах. Вже у «Нарисах до критики політичної економії» (1843) Ф. Енгельса і у вступі до «Критики гегелівської філософії права» (1843) К. Маркса стверджується, що робітничий клас має здійснити місію знищення приватної власності й загальнолюдського звільнення. Марксизм як соціально-політичне учення існує з 1845 року. Починаючи с цього року, з часу написання «Німецької ідеології», історична роль робітничого класу в позбавленні суспільства від соціального поневолення осмислюється дедалі повніше. «Маніфест комуністичної партії» (1847), «Класова боротьба у Франції» (1850), «Розвиток соціалізму від утопії до науки» (1877) тощо присвячені цій темі. Найважливішим політ-економічним обґрунтуванням ролі робітничого класу в знищенні експлуататорського суспільства і становленні суспільства безкласового став «Капітал» К. Маркса – твір, що справив могутній вплив на світові політичні процеси в ХІХ – ХХ століттях. Стрижневими для розуміння ролі робітничого класу в становленні безкласового суспільства в марксизмі є наступні ідеї. 1 - Рушійною суперечністю в історії суспільства є класова боротьба. Роль класової боротьби підкреслювали й інши вчені (французськи історики епохи Реставрації – Гізо,Тьєрі, Міньє), однак, у марксизмі мова іде про гегемонію пролетаріату в разбудові безкласового суспільства, а не про третій стан, неоднорідний за своїм соціальним складом. 2 - Розвиток капіталізму веде до збагачення буржуазії, з одного боку, і до збідніння, пауперизації пролетаріату, з іншого. 3 - Власники засобів виробництва, користуючись найманою робочою силою, так чи інакше сприяють організації робітничого класу, зростанню його політичної самосвідомості. 4 - В класовому антагонізмі буржуазії й трудящих мас буржуазія є позитивною стороною антагонізму, бо вона зацікавлена в збереженні експлуататорських відносини, робочий клас є від’ємною стороною, оскільки він прагне подолати несправедливість цих відносин. 5 - Робітничий клас є могильником капіталізму, революційною силою, яка має розв’язати основну суперечність капіталізму поміж суспільним характером праці й приватно-капіталістичним привласненням її продукту.

Природним наслідком розуміння в марксизмі ролі робітничого класу в подоланні соціальної несправедливості стало вчення про перманентну революцію, яка має охопити усі розвинуті західні капіталістичні країни та про диктатуру пролетаріату. До речі, класики марксизму – К. Маркс і Ф. Енгельс, аж ніяк не сподівались, що пролетарська революція може спалахнути в майже феодальній Росії.

Питання 97.

К. Маркс про теорії егалітарного комунізму в «Філософсько-економічних рукописах 1844 року». Провідчий характер його роздумів про форми початкових перетворень в напрямі суспільно-історичного подолання приватної власності.




Відповідь.

Досвід, який накопичила світова політична історія ХХ століття наочно показав, що теоретичні міркування молодого Маркса в рукописах 1844 року щодо теорій егалітарного (зрівнювального) комунізму виявились доволі точним діагнозом тієї соціально-психологічної й політичної реальності, яка виникла внаслідок революції в Росії, а потім соціальних перетворень в інших країнах під її впливом. Тобто, мова іде про соціальну реальність, свідком якої Маркс не був.

Комунізм за Марксом є позитивним скасуванням приватної власності. Але це доволі довгий історичний процес. На перших порах це скасування виступає як всезагальна приватна власність. Увесь предметний світ стає приватною власністю усіх. Усе повинно належити усім.

Панування приватної власності тут ще настільки велике, що початковий комунізм прагне знищити усе, чим на засадах приватної власності не можуть володіти усі. Всезагальна приватна власність породжує тотальну заздрість і жадобу нівелювання. Грубий комунізм - це вираз цієї заздрісті, він виходить з уяви про деякий мінімум, тотально расповсюджену однаковість. Ця спільність є спільністю важкої, передусім, фізичної праці та рівної заробітної платні.

Категорія робітника не відміняється, але простягається на усіх, стає своєрідним виправданням непаразитичного існування індивідів у суспільстві. Цей комунізм заперечує особистість, з підозрою ставиться до обдарувань і талантів, до тих, хто не такі як усі. Він виходить з абстрактного заперечення усього світу культури й цивілізації, прагне до простоти бідної людини, що має мінімум потреб.

Людина з світоглядними настановами егалітарного комунізму не тільки не піднялась до рівня приватної власності, але і не зросла до неї.

Уявляється, що думки Маркса про приватно-власницьку ментальність суспільства початкового комунізму виявились доволі точним відображенням соціально-психологічного стану СРСР, особливо в період панування тоталітарного режиму. Зрозуміло, така психологія в масовой свідомості сучасних суспільств доволі расповсюджена і зараз, коли мова іде про соціальну справедливість і розподіл матеріальних благ.

Питання 98.

Марксистська матеріалістична теорія пізнання. Практика як критерій істини.




Відповідь.

Прояснюючи суттєві особливості марксистського матеріалістичного розуміння процесу пізнання, треба вказати на його базові вихідні принципи. Перш за все, це принцип єдності чуттєвого і раціонального. Матеріалістичний сенс цього принципу полягає в прийнятті матерії по відношенню до свідомості її первинною основою, свідомість вважається продуктом розвитку високоорганізованої матерії.

Свідомість відображає об’єктивну реальність. Марксистська гносеологія наполягає на пізнаваності (принцип пізнаваності) об’єктивного світу, вона є безумовним гносеологічним оптимізмом, заперечує агностицизм.

Принцип єдності історичного і логічного вказує на те, що пізнання - історичний процес накопичення і корегування знань. Особливо наполягається, що це суспільний процес, - суб’єкт пізнання не окремий індивід, не «гносеологічний Робінзон», а людина як «сукупність суспільних відношень», невід’ємна частина наявного культурно-історичного середовища, яка завдає відповідну специфіку, можливості і рівень розвитку пізнання. Принцип розвитку, таким чином, є загальним як для точки зору пізнання на дійсність, так і на саме пізнання.

Розвиток дійсності взагалі й пізнання в особистості - це діалектичний і суперечливий процес, що передбачає необхідність утримання в мисленні моментів внутрішньої єдності (тотожності), зовнішньої протиставленості і взаємообмеження протилежностей, а також взаємодію якісних і кількісних характеристик в рухливій природі речей. Розвиток іде шляхом поступового накопичення кількісних змін і стрібків від однієї якості до іншої. Як висхідний процес, він «знімає в собі» свої попередні етапи і водночас є їх запереченням, тобто заперечує заперечення.

В загальному вигляді суб’єктивна діалектика пізнання, що відображає об’єктивну діалектику буття є діалектикою загального і окремого в особливому, єдиного і множини, кінцевого і нескінченного.

Пізнання відображає світ в формі системи логічно пов’язаних понять, вони є носіями об’єктивного змісту (принцип об’єктивності), їх зв’язок характеризує внутрішньо необхідні, суттеві каузальні залежності (принцип детермінізму), що надає матеріалістичній діалектиці значення змістовної логики, методу і теорії пізнання.

Розуміючи істину адекватним відображенням об’єктивного світу в системі наукових понять і в зв’язку з зазначеними принципами, марксистська теорія пізнання вважає практику критерієм істини. Практика - це не просто життєвий досвід окремих індивідів, це всесвітньо-історичний процес матеріальної діяльності суспільства. Це - всесвітній досвід, який забезпечує перехід наукового знання в «завершену об’єктивність». Таке розуміння практики є не тільки абстрактним відображенням принципу єдності чуттєвого і раціонального, воно водночас є принципом єдністі теорії й практики, оскільки ціль пізнання не знання само по собі, а необхідність перетворення дійсності в напрямі комуністичного будівництва.

В системі людської життєдіяльності марксизм надав практиці визначальної ролі. Видокремлювалось три головні форми практики – виробнича, соціально-політична і науковий експеримент. Серед них провідною вважалася виробнича.


Питання 99.

Загальні принципи філософії «першого позитивізму». Відношення до філософії.



Відповідь.

Поява позитивізму, як філософії і сцієнтиського умонастрою наукової спільноти ХІХ століття, пов’язана з активним розвитком природознавства і зростанням авторитету науки. Вважаючи античних скептиків і французських матеріалістів своїми ідейними натхненниками, і заперечуючи спекулятивну метафізику, перші позитивісти – Огюст Конт (1798 - 1857), (1806 - 1873) і Герберт Спенсер (1820 - 1903) прагнули сформулювати принципи нових підходів до наукової діяльності людини. Наукові дослідження в різних сферах знання накопичили багатющий і суперечливий емпіричний матеріал, наукова робота вимагала підвищеної уваги до деталей, нових фактів і відповідального відношення до узагальнень. Разом с тим екстенсивний розвиток науки створював простір для концептуальної творчості на власному емпіричному підґрунті, не зважаючи на абстрактно-спекулятивні побудови метафізики (філософії).

В «Основах позитивної філософії» і в «Духові позитивної філософії» О. Конт, йдучи за Кантом стверджує, що нам надані явища, а не сутності. Ми можемо знати «як», але не можемо знати «що». Метафізика за Контом, як вона склалася, є відозміненою теологією, вона не підходить для розуміння природи наукового знання тепер, коли в розвитку пізнання досягнуто «позитивної стадії». Наука на цій стадії сама собі філософія, вона здатна пояснювати себе без зовнішніх по відношенню до неї філософських інтерпретацій. Наука заперечує зазіхання метафізики на абсолютне знання, вона прагне позитивного опису того, що є, що існує фактично. Конт заперечує світоглядну роль філософії. Вона може бути лише логічним синтаксисом наукового знання.

Дж. Ст. Мілль в «Системі логіки» ототожнює філософію з логікою, називає філософію граматикою мислення. Герберт Спенсер не заперечував значення філософії, проте, наблизивши її до природознавства, поставив під сумнів її самостійність. Філософія з його точки зору є максимальним узагальненням природних явищ. Наприклад, створюючи свою «ігрову концепцію» сутності мистецтва, Спенсер пов’язує його виникнення з наявністю у людей «надлишкової енергії», тобто намагається пояснити таке власне людське духовне явище фізичними чинниками.

Таким чином, «перший позитивізм» з його недовірою до спекулятивно-розумових побудов став виявом початкового сцієнтизму. Обмежуючи пізнання позитивним, фактично спостережувальним, перші позитивісти, безсумнівно стимулювали розвиток методов дисциплінованого, логічно доведеного, несуперечливого наукового знання, загострили проблему його емпіричної референції (перевіркі) і взагалі природи знання як такого. Це сприяло розвитку самого позитивізму в вигляді емпіріокритицизму і логічного позитивізму.

В іншого боку, намагання звузити можливості наукового знання і заперечити спекулятивні смислопродукуючі функції метафізики створювало на світоглядному рівні суспільної свідомості загрозу редукції культурної цілісності людини, дистрофії її творчої суб’єктивності. Тому на противагу позитивізму з його раціоналістичними, сцієнтистськими інтенціями, виникають такі філософські теорії як філософія життя, екзистенціалізм, персоналізм, інтуїтивізм, філософсько-антропологічні напрями, зосереджені саме на розгляді проблем людського існування.



Питання 100.

О. Конт про стадії історичного розвитку пізнання.




Відповідь.

Огюст Конт - засновник філософії позитивізму. В його головних творах «Основи позитивної філософії» й «Дух позитивної філософії» Конт заперечує світоглядне і методологічне значення філософії (метафізики) по відношенню до природознавства. Наука сама собі філософія. Під впливом кантівського учення про «річ-у-собі», заперечує можливість пізнання наукою сутностей і причин природних явищ. Ми можемо знати «як», але не можемо знати «що» і «чому». Зважаючи на активний розвиток науки в ХІХ столітті, дійшов висновку, що історично склалася нова «позитивна» стадія наукового пізнання. Згідно його концепції, позитивній стадії передують «теологічна» і «метафізична» стадії. На теологічній стадії природні явища пояснювались релігійно, дією надприродних сил, на метафізичній філософи прагнули відкрити сутності речей і внутрішні причини їх існування. Лише на позитивній стадії, за Контом, панує власне науковий критичний підхід, фіксуються факти і описуються явища.

Ідею трьох стадій розвитку мислення висловлювали Тюрго і Сен –Симон. Конт її запозичив, проте, в умовах бурхливого розвитку науки в ХІХ столітті вона набула особливої популярності й пов’язувалась з його ім’ям.

Під сильним впливом позитивізму в суспільстві зростала віра у всесильну роль науки та знижувалась довіра до умоглядної філософії. Останнім словом в концепції О. Конта стала пропозиція щодо нової науки – соціології, яка мала спиратися лише на наукові засади. Але проект редукції людини до науково зрозумілих індивідів не виправдав сподівань, навіть саме з позитивістського погляду на те, що ми лише можеме ковзати по поверхні речей, не збагнувши їх сутності.



Питання 101.

Основні ідеї філософії вульгарного матеріалізму.




Відповідь.

Карл Фогт (1817 - 1895), Якоб Молешот (1822 - 1893), Людвіг Бюхнер (1824 – 1899 ) - представики вульгарного матеріалізму. Їх найбільш відомі праці – «Фізіологічні листи», «Людина та її місце у природі», «Природна історія світобудови» ( К. Фогт), «Сила і матерія», «Природа і наука», «Дарвінізм і соціалізм» (Л. Бюхнер), «Кругообіг життя», «Учення про їжу», «Природознавство і медицина» (Я. Молешот).

Іх об’єднує негативне відношення до спекулятивної філософії, діалектики та ідеалістичної натурфілософії як до «шарлатанства». Під впливом зростаючого авторитету науки і навіть обожнювання природознавства, вульгарні матеріалісти намагаються пристосувати природничі знання до розуміння людини, духовних явищ, соціальних процесів. Вони значно спрощують ті принципи розуміння свідомості, пізнання, руху матерії, які були характерні для матеріалізма XVIII століття.

Замість поняття «матерії» використовується поняття «речовини», «якості». Свідомість ототожнюється із матерією. Мозок виділяє думки так само, як печінка - жовч. Значно акцентується залежність мислення від матеріальних факторів, наприклад, від їжі. В розумінні пізнання панує найгрубіший сенсуалізм. Пізнання - це дзеркальне відображення реальності.

Стверджується, що рух у природі має виключно механічний характер. Випадкове в природі заперечується, це - те, чого ми не знаємо.

Суспільне існування з його суперечностями витлумачується як боротьба за існування в дусі дарвиністського вчення про боротьбу за існування і статевий відбір (соціал-дарвінізм).


Питання 102.

Розвиток ідей позитивізму в емпіріокритицизмі.



Відповідь.

Емпіріокритицизм є подальшим розвитком першого позитивізму. Його засновниками є Ріхард Авенаріус (1843 - 1896) і Ернст Мах (1838 - 1916). Як «другий позитивізм», він наслідує з першого орієнтацію на природознавство, прагне відмовитися від «метафізичного хламу», акцентує неможливість проникнути пізнанням поза сферу чуттєвих явищ. Головну увагу емпіріокритицизм приділяє теорії пізнання, звужуючи роль філософії до пізнавальної теорії.

Програму другого позитивізму складають ідея «очищення досвіду», теорія «нейтральних елементів досвіду» і принцип «економії мислення».

В «Критиці чистого досвіду» Р. Авенаріус розробляє учення про «чистий досвід», «інтроєкцію» і «принципову координацію».

В «чистому досвіді», за Авенаріусом, немає окремих «Я» і «середовища», суб’єкту й об’єкту, це - елементи того самого. Немає двох дерев, одного - в мені, а іншого -ззовні. «Я» і «середовище» - це двочлен єдиного досвіду, вони знаходяться у відношенні «принципової координації», тут не можна стверджувати, що первинне, чи вторинне. Світ є світом досвіду, неподільною сумішшю суб’єкту з об’єктом.

Слушна думка, що реальність у пізнанні, надана людині в формах її пізнавальної діяльності, призвела емпіріокритиків до проблеми створення такого «синтетичного» поняття про досвід, відносно якого не можна сказати, що це досвід людини, або маніфестація природи самої по собі.

«Науковий» підхід до змісту досвіду вимагає його очищення від привнесень з боку людини – відмову від етичних і естетичних оцінок, від апріорних припущень про матерію як таку, субстанцію, причинність, та інших загальних тверджень метафізики. Оскільки в чистому досвіді суб’єктивне й об’єктивне не розрізнюються, емпіріокритики визнают його «нейтральним», започаткувавши, таким чином, третій шлях у філософії, який не є ані ідеалізмом, ані матеріалізмом.

Емпіріокритики стверджують, що помилковість відокремлення суб’єктивного й об’єктивного в «чистому досвіді», пов’язана з «інтроєкцією», коли люди вигадують собі внутрішній світ і вважають, що їм протистоїть зовнішній. Треба усвідомити інтроєкцію і заперечивши її зрозуміти, що світ є співпадінням суб’єктивного й об’єктивного, сукупністю «нейтральних елементів».

За Е. Махом, все існуюче є відчуттями, які складються з нейтральних психічних і фізичних елементів. Завдання науки - опис цих елементів, фактографія.

З теорією «нейтральних елементів» пов’язаний і принцип «економії мислення», чи «принцип найменьшого витрачання сил». Окрім того, що махістська теорія пізнання передбачає очищення досвіду, наприклад, від метафізики та «економить» на проблемах, пов’язаних з розрізненням суб’єкту й об’єкту, вона уявляє світ сукупністю незмінних елементів. У світі не може бути нічого нового, світ є лише перегрупуванням нейтральних елементів. Все нове зводиться до старого.



Питання 103.

Загальна характеристика ідейного змісту філософії «третього позитивізму».





Відповідь

У 20-ті роки XX століття позитивізм набув форми логічного позитивізму або неопозитивізму. Цей етап пов'язаний з іменами М. Шліка, Р. Карнапа, О. Нейрата, Ф. Вайсмана, а також Б. Рассела, Л. Вітгенштейна, Г. Рейхенбаха, А. Айєра та ін.



Ідеї «третього позитивізму» сформувалися в діяльності «Віденського гуртка» під керівництвом М. Шліка. Його представники звели філософію до рівня логічного аналізу мови науки. Б. Рассел, британський представник неопозитивізму, поставив завданням створити ідеальну мову науки, подібну до мови математичної логіки.

Логічні позитивісти звернули увагу на проблему критеріїв наукового знання. М. Шліком був введений принцип верифікації знання (перевірки на істинність, підтвердження правильності), згідно якому істинно науковими можуть бути судження, редуковані до експериментальних емпіричних показників, фактів, оскільки наукове знання, на думку неопозитивістів, є узагальненням чуттєвого досвіду. Припущення можна верифікувати як за допомогою експерименту, так і засобами логічного доведення. Положення, що не підпадали чуттєво-досвідній верифікації, або містили логічні суперечності, проголошувались хибними.

На цій підставі Р. Карнап розробив модель наукового знання, в межах якої засадами знань покладалися достовірні протокольні речення суб’єктивних емпіричних даних. Тож, усі наукові вислови мають верифікуватися – бути зведеними до протокольних. Речення, до яких верифікація не може застосовуватися, втрачають смисл і підлягають усуненню з науки. З цих позицій класична філософія вважалася позбавленою смислу. Перспективи подальшого існування філософії бачились у логічному аналізі, який очистив би мову науки від псевдоречень.

Поряд з проблемою верифікації знання в неопозитивізмі досліджувалась і проблема фальсифікації, перевірки правдоподібності теорій, пояснювальної спроможності гіпотез, відділення наукового знання від ненаукового (К. Поппер).

При цьому К. Поппер відштовхувався від вимог: 1 - наявності надлишку емпіричного матеріалу в науковій теорії; 2 - спадкоємності наукових теорій, можливості пояснити наслідки попередньої наукової теорії в наступній; 3 – обумовленості потреби в фальсифікації (спростування) появою нових фактів; 4 –відкидання суперечливих теорій як ненаукових.

З’ясувавши обмеженість принципу фальсифікації, К. Поппер звертається до ідей конвенціалізму. Конвенція розумілась згодою вчених, об’єднаних певним розумінням картини світу, методів дослідження, стилю мислення, приналежністю загальній науковій парадигмі.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconНавчальний посібник для студентів усіх напрямів підготовки денної та заочної форм
Шаравара Т. О. – доктор історичних наук, доцент
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей. Призначене для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Методичні вказівки до практичних занять для студентів денної форми навчання усіх спеціальностей
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій для студентів економічних спеціальностей денної та заочної форм навчання Луцьк 2016 (075. 8)
Електронна копія друкованого видання передана для внесення в репозитарій Луцького нту
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт для студентів денної та заочної форм навчання
Бондаренко Т. Г., Надточій О. Л. Методичні вказівки щодо написання наукових (курсових, кваліфікаційних та дипломних) робіт : для...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКурс лекцій з навчальної дисципліни «історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Історія зарубіжної літератури» для студентів І курсу денної та заочної форм навчання за напрямом...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій для студентів напряму підготовки 030505 «Управління персоналом І економіка праці» денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій з курсу «Економіка підприємств електротранспорту»
Економіка підприємств електротранспорту: Конспект лекцій для студентів 4-5 курсів денної І заочної форм навчання спеціальностей 092202...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки до виконання самостійних робіт для студентів напрямку підготовки
«Дизайн» денної І заочної форм навчання / уклад. В. В. Хижинський – Луцьк : Луцький нту, 2016. – 34 с
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconКонспект лекцій з дисципліни «українська мова за професійним спрямуванням»
Конспект лекцій з дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форми...
Навчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни "Соціологія" для студентів усіх спеціальностей заочної
Робоча програма, методичні вказівки та індивідуальні завдання до вивчення дисципліни „Соціологія” для студентів усіх спеціальностей...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка