Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка6/29
Дата конвертації11.02.2018
Розмір5.91 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

1.4.3. Республіки колишньої Югославії.

Болгарія та Румунія значно відставали в розвитку від Центрально-Східної Європи перш за все через помилки своїх політичних еліт; варіант розвитку республік колишньої Югославії є результатом поєднання цілої низки внутрішніх та зовнішніх факторів, при чому останні були найголовнішими.

У результаті введення ООН ембарго на торгівлю з кількома республіками колишньої Югославії основні економічні показники різко скоротились й країна, що за радянських часів була найрозвинутішою серед соціалістичних держав, опинилась на межі повного хаосу. Всі республіки (крім Словенії) страждали від інфляції, повсюди стрімко зростали ціни, особливо в СРЮ та Македонії. Вражають цифри зростання дитячої смертності: у Македонії – 22,3 на 1 тис. осіб, у СРЮ – 18,6; для порівняння: у Словенії – 6,5.

Взагалі основні економічні показники сухою мовою цифр доводять, що їх падіння є пропорційним близькості до лінії вогню. У 1994-1995 рр. ВВП на душу населення склав у Македонії всього 700 дол., тоді як у Хорватії вже 3,5 тис. дол., а у Словенії навіть 7 тис. дол.

У цей час зайнятість населення знизилась в Хорватії - у 2 рази, у Македонії – на 1/4, у СРЮ – на 1/10. До 1994 р. різко зросло соціальне навантаження. У Македонії пенсіонерів та безробітних стало більше ніж зайнятих. У Хорватії на 100 зайнятих приходилось 87 пенсіонерів та безробітних, у СРЮ – 80. На 1995 рік у Македонії загалом було 206 тис. чол. безробітних на 2 млн. населення, у Словенії – 120 тис. на 1,9 млн., в Хорватії – 239 тис. на 4,7 млн., в СРЮ – 771 тис. на 10,6 млн. населення. За межею бідності в Хорватії опинилось 4/5 населення, у Югославії 3/4. У той же час посилилась диференціація суспільства і поряд з тими, хто їв один раз на день, виріс новий прошарок тих, хто розбагатів на контрабанді. У СРЮ “тіньова економіка” склала 60%.

Якщо розглянути розвиток республік окремо, стає більш зрозуміло, що їх негаразди пов’язані перш за все з негативним впливом зовнішніх факторів.



1.4.3.1. Боснія та Герцеговина.

Війна в Боснії та Герцеговині (БіГ) була найбільшою в Європі із часів Другої світової. Але й після її припинення країні не довелось досягти політичної та економічної стабільності. Більше 400 тис. біженців не змогли повернутись додому, ліквідовані майже всі соціальні гарантії населення, економіка животіє на межі банкрутства, корупція охопила всі органи державної влади.

У 1995 р. до влади в усіх частинах федерації прийшли націоналістичні партії. Хоча військові дії були в минулому, політичний та економічний параліч виявилось не так легко перебороти. У країні відсутня партія, що взяла б на себе відповідальність за прийняття непопулярних, але ефективних рішень. Міжнародні організації вважають, що націоналісти є головною перепоною на шляху проведення реформ і їх треба усунути. А поки змін не відбулось - зацікавленість іноземних інвесторів нульова. Отже, загальна ситуація виглядає як зачароване замкнене коло, а Боснія як музей, у якому зібрані всі невдачі перехідних економік.

В перший рік Мусульмано-Хорватська Федерація та Республіка Сербська (перша набагато більше) отримали широку міжнародну допомогу. За рахунок зовнішніх вливань основні економічні показники виглядали добре. Наприклад, темпи росту ВВП склали 80%. Але за кілька останніх років обсяг допомоги скоротився в кілька разів, що викликало різке скорочення річного обсягу ВВП. У 2001 р. темпи росту склали 5%. Цього недостатньо, щоб упоратись з проблемою безробіття, що за офіційними даними складає 40% (реально – 60%), щоб підвищити середню заробітну плату (складає 250 дол.).

Приватизація, розпочата в середині 90-х, через складну ваучерну систему існувала фактично тільки на папері. На приватний сектор приходилось тільки 40% річного обсягу ВВП. За умови відсутності ефективного закону про банкрутство багато державних підприємств продовжувало накопичувати величезні борги, з якими вони не розрахуються ніколи. Природно, що на тіньову економіку приходилось 60% ВВП.

Більша частина економічних проблем Боснії не може бути вирішена в умовах існуючої надмірної децентралізованості країни. Багато аналітиків покладає надії на Младена Іваніча, економіста за фахом, прем’єр-міністра Республіки Сербської. Він обіцяв позбутись таких економічних аномалій як подвійне оподаткування між двома республіками БіГ.

Серед небагатьох позитивних тенденцій – досягнення конвертованості національної валюти та низька інфляція. Банківський сектор є досить сформованим, користується довірою вкладників. Але банки фактично не видають кредити підприємцям, тому що в країні, за словами незалежних експертів, мало компаній, яким можна довіряти.

Загальна ситуація залежить від міжнародних інституцій, які фактично цілком управляють державою. Представники міжнародних органів, наприклад, Верховний представник ООН, часто приймають рішення без узгодження їх з місцевими владами. Позиція європейських структур зрозуміла: стратегічно важливо мати на своїх кордонах стабільні та мирні держави. До того ж Західні Балкани наразі географічно відділяють Грецію від її партнерів по ЄС. Тому ЄС намагається провести перетворення в БіГ навіть всупереч бажанню реципієнтів.

Міжнародна фінансова допомога є основою економічного росту країни. У 2001-2004 рр. Єврокомісія виділила більше 20 млн. євро у вигляді технічної допомоги для проведення економічних реформ. Було поставлено три завдання: формування Єдиного Економічного Простору в БіГ, створення ринкової економіки, інтеграція в ЄС. Усього з 2000 до 2006 р. заплановано, що 5 балканських країн отримають 4,7 млрд. євро. Але доки всі країни не пройдуть запланований шлях реформ, у ЄС вони не потраплять. Для БіГ, таким чином, перспектива вступу віддаляється щонайменше до 2010-2015 рр.

1.4.3.2. СРЮ / Сербія та Чорногорія.

Союзна Республіка Югославія (СРЮ / СіЧ) мала достатньо різноманітну природо-сировинну базу, розвинуте машинобудівництво, металургію, хімічну, фармацевтичну та легку промисловість. Як і промисловість, сільське господарство було досить конкурентоспроможним на світових ринках.

Але розпад Югославії, громадянські війни та політика Заходу вкрай руйнівно позначились на економіці країни. Головною причиною кризи слід назвати великі матеріальні збитки, що стали результатом оголошених на початку 90-х рр. ООН економічних санкцій. Чотири роки економічної блокади, міжнародна ізоляція, страждання як населення республіки, так і тисяч біженців-сербів з інших республік трудно ввести в межі математичних оцінок. За різними даними шкода склала від 30 до 150 млрд. дол. На довгі роки економічний розвиток республіки було загальмовано.

За критеріями ООН межу бідності встановлено в розмірі 1 німецької марки на день на харчування 1 члена родини. В Югославії 1994-95 рр. середня зарплатня дорівнювала 10-15 маркам, а пенсія – 5,8 марки. Таким чином, СРЮ зайняла останнє місце в Європі.

У 1994 р. під проводом голови Народного банку СРЮ Д.Аврамовича було створено першу програму реформ “Реконструкція монетарної системи та стратегія економічного оздоровлення Югославії”. Метою програми стало укріплення довіри в країні та за її межами до національної валюти. Тоді ж було випущено новий, конвертований динар, що дорівнював 1 марці. За рік реформи, що передбачала жорстку кредитну політику та заморожування зарплатні, відбулись позитивні зміни, особливо в промисловості. Це дало уряду змогу покращити соціальну ситуацію, збільшити середню зарплатню на 10%.

Але великих успіхів чекати не доводилось. СРЮ заважав як брак іноземних капіталів, так і недоліки власної системи: неувага до розробки нових законів та нормативних актів; нестійкість політичного курсу, що все ще залишався закритим від громадського нагляду, а також зростання недовіри громадян до трансформаторського руху як такого. Адже за час приватизації більшість зазнала неповоротних збитків, тоді як меншина населення збагатіла на незаконних операціях.

Процес реформування в республіках колишньої Югославії дещо відрізнявся від інших програм. Приватизація тут проводилась не через ваучеризацію, а шляхом перетворення державних підприємств у замкнені акціонерні товариства. Акції розподілялись тільки серед робітників підприємства, у тому числі пенсіонерів. Працівникам надавалась знижка в розмірі 30% від номіналу вартості акції плюс 1% за кожний рік трудового стажу. Викуп акцій дозволялось розстрочити на 10 років. Такий шлях мав ту перевагу, що кошти від викупу акцій ішли не в держскарбницю, а на потреби самого підприємства, на його модернізацію.

На середину 90-х приватизація значно змінила структуру власності СРЮ. Загальна кількість громадських підприємств скоротилась з 13,4 тис. до 7,7; кількість приватних зросла з 60 до 200 тис. Таким чином, частка приватних підприємств у структурі власності зросла з 78,1 до 92%; частка громадських зменшилась з 17,3 до 3,5%.

Крім того, зросла частка приватного сектору в створенні ВВП до 32,5%; при скороченні частки громадського сектору до 44,1%.

Косовська криза 1998 р. призвела до впровадження нових міжнародних санкцій проти Сербії, що фактично поставило республіку на межу економічної катастрофи. Її довершили регулярні масовані бомбардування території Сербії авіацією НАТО влітку 1999 р. Були зруйновані практично всі нафтопереробні підприємства та сховища, 34 автомобільних та 11 залізничних мостів, значна частина доріг та промислових підприємств. Зник туристичний бізнес, що приносив чималі прибутки. Загальні втрати СРЮ під час бомбардувань не піддаються обліку; за оцінкою югославської сторони вони склали не менш 130 млрд. дол. Західні експерти називають цифру удвічі меншу, але навіть 70 млрд. дол. – це крах економіки, яка просто не могла існувати без масованих зовнішніх інвестицій та міжнародної фінансової допомоги.

У той же час у 1999 р. були впроваджені деякі реформи, що мали вивести економіку з „тіні” (частка її складала до 40%), ревізувати підсумки приватизації держвласності, модернізувати інфраструктуру народного господарства. Це дало миттєвий ефект: промислове виробництво за рік зросло більш ніж на 100%.

Новий президент від опозиції В.Коштуніца в 2000 р. взяв лінію на поступове зближення із Заходом, адже тільки ЄС та США могли ефективно допомогти в справі відбудови національної економіки. СРЮ навіть оголосила намір вступити в ЄС та НАТО, заява, що мала відверто декларативний характер.

Тільки після арешту С.Мілошевіча влітку 2001 р. Югославія почала отримувати донорську допомогу з боку світової спільноти. На першому етапі ЄС виділив 445 млн. дол., США – 181,6 млн., Всесвітній банк – 150 млн., Японія – 60 млн. Загальна сума склала 1,28 млрд. дол. (В цей час прямі іноземні інвестиції склали 100 млн. дол.) На другому етапі (до 2004 р.) допомога мала дійти до 4 млрд. дол. льотних кредитів. У межах двосторонніх відносин СРЮ почала також отримувати гуманітарну допомогу (550 млн. дол.). Дуже важливим стало фактичне списання двох третин зовнішнього боргу СРЮ, що складав на цей час 12 млрд. дол.

Отримані кошти використовуються для відбудови підприємств енергетики, комунікацій, житлового будівництва, а також на очистку Дунаю та інших річок, судноплавство на яких утруднено через зруйновані натовською авіацією мости та річні кораблі. Коштів потребувала й соціальна сфера, адже інфляція склала в 2001 р. 126%. Її удалось знизити до 7,6% у 2003 р. До цього часу зросли й такі показники як реальна зарплатня, середня пенсія.

Однак економічні реформи проводились повільно, життєвий рівень населення залишався дуже низьким, безробіття посилювалось (за офіційними даними 30% населення не мало постійної праці, насправді цифра складала близько 50%) через непродуману політику проведення приватизації. Частина населення протестувала проти залежності від іноземних кредитів, уважаючи її принизливою. У 2002 р. по країні прокотилась хвиля масових демонстрацій. Дострокові президентські вибори 2002 р. також підтвердили розкол суспільства: третина населення виступила проти прозахідного курсу уряду. Разом з тим вони засвідчили стомленість та зневіру в будь-який прогрес сербів, більшість яких не з'явилась на вибори. Отже, у 2003 рік Сербія вступила без президента і перспектив на поліпшення ситуації.

У лютому 2003 СРЮ отримала назву Сербія і Чорногорія. У березні було вбито прем’єр-міністра З.Джинджича; ситуація ще більш погіршилась. Спалахнули гучні скандали з обвинуваченнями політичних еліт у корупції та зв’язках з криміналом. Парламент Сербії працював вкрай неефективно, правова база економічної діяльності в умовах лібералізації ринку не була сформована (н., відсутній закон про банкрутство, утруднена реєстрація суб’єктів господарської діяльності і т. ін.).

Підсумки 2003 р. засвідчили подальшу стагнацію та зниження основних економічних показників. Так падіння виробництва було зафіксовано в 23 галузях промисловості. Сільське господарство дуже постраждало від посухи: урожай пшениці зменшився на 40%, кукурудзи – на 24% порівняно з минулими роками. Дефіцит торгового балансу досяг рекордної цифри – 5,5 млрд. дол. Дуже несприятливою була структура імпорту: 50% склали товари масового споживання й тільки 14% - енергоносії, 29% - машини та обладнання. Очевидно, що уряд не зміг також виробити власну стратегію розвитку експорту в країні, у тому числі систему стимулювання експортоорієнтованих галузей промисловості. Помилкою було і використання прибутків від приватизації для покриття дефіциту бюджету Сербії: це загальмувало темпи росту промислового виробництва. Отже, коли в 2004 р. більшість країн регіону святкувала вступ до НАТО та ЄС, Сербія та Чорногорія продовжували занурюватись в стан хаосу.

Оздоровлення фінансової системи країни, що є одною з головних проблем, стикається з відсутністю в СіЧ єдиної валюти та єдиного центрального банку. У Сербії офіційним засобом платежів є динар, у Чорногорії – євро, у Косові – євро та долар. У країні функціонує 46 банків, в 11 з них держава утримує контрольний пакет акцій. Іноземні банки можуть вийти на ринок тільки якщо придбають акції національних банків.

Наразі СіЧ отримує певну допомогу ЄС: за програмою CARDS у 2004 р. надано 270 млн. євро. Від ЄБРР країна отримала 200 млн. євро на модернізацію інфраструктури. За розрахунками Народного банку Сербії загальна сума іноземних інвестицій складає біля 1,1 млрд. євро, половина з яких надана у вигляді безповоротної допомоги. Але на проведення радикальних економічних реформ цього замало. Постійні збитки країна несе через політичну нестабільність: потік прямих іноземних інвестицій скорочується в момент кожних виборів.

Західні аналітики пильно досліджують ситуацію на ринці СіЧ. Вони намагаються проникнути в найбільш прибуткові галузі економіки: сільське господарство, будівництво, фармацевтику, харчову, обробну та легку промисловість, торгівлю, туризм. Серед нових проектів, з якими пов’язані надії на відродження економіки, можна назвати розвиток нафтової промисловості Сербії (НІС). У 2003 р. в НІС було інвестовано 90 млн. дол., у 2004 – вже 290 млн. дол.

За класифікацією ООН СіЧ є країною з перехідною економікою, що знаходиться в стані кризи. Основні економічні показники 2004 р. продовжували падати. Тяжким тягарем є зовнішній та внутрішній борг, дефіцит платіжного балансу, дефіцит суспільного споживання. Рівень ВВП складає одну третину від рівня 1989 р. і, за прогнозами незалежних експертів, для скорочення цього розриву знадобиться ще 30 років. Однак уряд країни намагається в прискореному темпі виконати умови ЄС і вже в 2007 р. разом з Румунією та Болгарією стати повноправним членом Євросоюзу. Надії на це пов’язані з такими досягненнями останніх чотирьох років як стабільність динара, зниження інфляції, певне заповнення товарами внутрішнього ринку, підвищення ефективності роботи банків, бірж, ринку цінних паперів, зростання золотовалютних резервів, а головне – визнання СіЧ як перспективного партнера євроінтеграційними структурами.

1.4.3.3. Македонія.

Македонія ще до розпаду СФРЮ була однією з найменш розвинутих у соціально-економічному відношенні республік. Після проголошення незалежності в 1991 р., вона так і не змогла приступити до широкомасштабних реформ. Масове безробіття, низький рівень прибутків населення, постійний приток косовських біженців (360 тис. осіб до 2000 р.) не дали уряду можливість підняти національну економіку хоча б до рівня кінця 80-х рр.

Македонська специфіка 90-х рр. була пов’язана з руйнівними наслідками для її економіки через: 1) припинення торгівлі із Сербією після введення санкцій ООН; 2) закриттям республіці доступу до порту Салоніки Грецією, яка побоювалась, що поява незалежної Македонії викличе заворушення в її власній провінції з тою ж назвою; 3) торгівельним зв’язкам з Албанією заважала відсутність нормальних гірських шляхів; 4) уряди Болгарії з недовірою ставились до нової македонської державності. Загальні збитки Македонії за час боснійської війни склали 1,5 млрд. дол. Експорт зменшився на 25%. Таким чином, в середині 90-х було зрозуміло, що своїми силами республіці не впоратись. У 1995 р. Всесвітній банк виділив Македонії кредит на 35 років у розмірі 85 млн. дол., що попри все для громадян країни означало надію на виживання. Але мирна перерва була занадто короткою.

Протягом 2001 р. між урядовими силами Македонії та албанськими бойовиками відбулась повномасштабна партизанська війна. За офіційними даними тільки прямий збиток від війни склав більше 700 млн. дол., але насправді він був набагато більшим, адже в результаті військових дій були повністю зруйновані дороги, мости, транспортні комунікації, багато житлових будівель в містах та селах. Македонія втратила шанс на отримання вигідних міжнародних кредитів, були зруйновані традиційні ринки збуту продукції, розірвані численні торгівельно-економічні угоди й т. ін.

Наразі македонському уряду залишається покладатись на міжнародну допомогу, водночас відстоюючи реальну незалежність держави, можливість самим вирішувати подальшу долю Македонії.

1.4.3.4. Хорватія.

Хорватія теж жорстоко постраждала під час війни, що супроводжувала розпад СФРЮ на початку 90-х рр. Загальні збитки склали від 20 до 30 млрд. дол. Про ступінь зниження загального рівня розвитку говорить такий показник як ВНП, що за 1991-1994 рр. скоротився з 16 млрд. дол. до 12. Наприклад, одним з найважливіших джерел надходження фінансів у Хорватії був туризм, що надавав щорічно 2,5 млрд. дол. Зрозуміло, що ця галузь майже перестала існувати на початку 90-х рр.

Уряд розробив кілька стабілізаційних програм, з яких найбільш успішною була програма прем’єр-міністра Н.Валентіча (жовтень 1993 р.). Вона складалась з 2 етапів: на першому передбачалось максимальне зменшення темпів росту інфляції та стабілізація цін; на другому – ріст виробництва на основі структурних змін в економіці.

В основі урядових заходів на першому етапі було 1) зниження рівня купівельної спроможності шляхом грошових обмежень, 2) обмеження емісії грошей, 3) заморожування зарплатні, 4) жорсткий контроль за надходженням відчислень у бюджет, 5) зменшення дисконтів, 6) відміна всіх обмежень на операції з іноземною валютою.

Перший етап був реалізований надзвичай успішно та швидко. Якщо в 1993 р. інфляція склала 1150%, то після двох місяців стабілізаційних заходів вона взагалі зникла. Курс національної валюти стабілізувався й у травні 1994 р. була введена нова грошова одиниця – куна (1 німецька марка – 3,6 кун). Грошова реформа позитивно вплинула на платіжний баланс країни, що звівся з позитивним сальдо. 1994 р. став першим, коли ВНП зріс у порівнянні з минулим роком на 0,8%. ВНП на душу населення склав 4 тис. дол. Почалось відродження сільського господарства, судноплавства та туризму на Адріатиці. У 1994 р. прибутки з нього склали 1,3 млрд. дол., вдвічі більше ніж в 1993 р. Почався ріст зарплатні, підвищилась купівельна спроможність населення.

Ріст довіри до урядової політики, до національної валюти продемонстрували валютні надходження хорватських громадян, що тимчасово працювали за кордоном. Тільки за 1 половину 1994 р. загальна сума валютних переводів склала 147 млн. дол.

Однак провідні хорватські економісти відразу попереджали, що позитивний ефект від проведених заходів не буде мати довгострокової дії. Підвищення загальної фінансової дисципліни без структурної перебудови економіки не в змозі забезпечити стабільний економічний ріст.

1995 р. мав стати критичним у реалізації другої фази програми Валентіча. Але підтвердились песимістичні прогнози економістів: ключові показники впали. Так, хоча ріст промислового виробництва склав 0,3% (за рахунок будівництва судів, станків, виробництві нафтопродуктів, електротехніки), у порівнянні з 1989 р. випуск промислової продукції скоротився вдвічі перш за все за рахунок галузей, що традиційно були провідними (текстильна, деревообробна, шкіряна, металопереробка). Підприємства усіх трьох підрозділів економіки (виробництво засобів виробництва, сировини та товарів широкого споживання) знаходились в стагнації. Пасивне сальдо зовнішньої торгівлі склало 2,9 млрд. дол. Інфляція склала 2%, дефіцит платіжного балансу досяг 1,7 млрд. дол. Війна в Боснії вплинула на деяке скорочення туристів і в Хорватію, прибутки тут скоротились на 30% у порівнянні з минулим роком. Але очевидно й водночас парадоксально, що війна проти хорватських сербів, що затягнулась до 1995 р. та фінансова допомога Німеччини та США дозволили Хорватії укріпити військову промисловість. До благотворних факторів уряд відносив можливість використання територій колишньої Сербської Крайни та розміщення в Боснії миротворчих сил.

Н.Валентіч пішов у відставку й перед новим прем’єром, Златко Матєшею, президент Ф.Туджман офіційно поставив те ж фантастичне завдання: наздогнати розвинуті країни Європи за рахунок щорічного росту ВНП у 7-11%.

Амбіційні плани Хорватії отримали підтримку з боку міжнародних фінансових структур. Неабияке значення для вирішення проблеми зовнішнього боргу (2,7 млрд. дол.) мало підписання в березні 1995 р. угоди з Паризьким клубом про відкладення виплати боргу в 860 млн. дол. строком на 14 років. До цього Хорватія знаходилась на 128 місці в списку країн за ступенем кредитної благонадійності. Тепер вона отримала доступ на світовий фінансовий ринок для укладання нових кредитних угод. Так Світовий банк пообіцяв Хорватії надати 800 млн. дол. за 3 роки на відбудову об’єктів, що були зруйновані війною. ЄБРР надав кредити на суму 78 млн. дол. на відбудову інфраструктури. МВФ підписав угоду про надання кредиту в 274 млн. дол. Європарламент включив Хорватію в програму PHARE. Але рівень залучення іноземних підприємців залишався вкрай низьким. На частку іноземного капіталу приходилось всього 1,8% у загальній структурі капіталу хорватської економіки.

Реально до 1996 р. взагалі не відбувались структурні економічні реформи, адже на них не було коштів. Було розроблено план реконструкції країни, за яким Хорватія почала отримувати допомогу світової спільноти в рамках двох проектів: Програми повернення переселенців та Програми відбудови зруйнованих населених пунктів. Наприкінці 90-х була проведена спеціальна Міжнародна конференція по відбудові та розвитку Хорватії, але загальний рівень фінансових вливань залишався порівняно невеликим. Можна навіть говорити про торгово-економічну ізоляцію Хорватії, у якій країна опинилась через помилки авторитарного режиму Ф.Туджмана.

Коли розпочалась приватизація, вона повинна була носити компенсаційний характер: безкоштовні акції надавались особам, що постраждали протягом війни. Були також обумовлені пільги для робітників підприємств у залежності від стажу їх праці. У 1995 р. було приватизовано 2,5 тис. малих та середніх підприємств, що мало б надати в бюджет 15,7 млрд. дол. Але лише 14% було внесено готівкою, залишок пішов на покриття державного боргу громадянам, що мали валютні вклади в соціалістичній Хорватії. З 1997 р. почала набирати темпи грошова приватизація. У цей час загострилась проблема реституції: уряд отримав 25 тис. скарг про повернення майже 2 тис. підприємств, 3 млн. кв. км земель, 30 тис. квартир. Головним скаржником була католицька церква.

Хорватія пройшла через „дику приватизацію”, у результаті чого всі великі промислові підприємства стали власністю кучки політичних ділків, зв’язаних з місцевими та міжнародними злочинними кланами. П’ята частина дієздатних хорватів опинилась без роботи та засобів до існування, у той же час Туджман бездумно витрачав мільйони доларів на дестабілізацію політичного режиму в сусідній Боснії та Герцеговині з метою приєднання хорватів, що там жили. Наприкінці 90-х зовнішній борг Хорватії перевищив 10 млрд. дол.; ситуація швидко погіршувалась.

Але після смерті Ф.Туджмана в 1999 р. у країні почались демократичні реформи, що підвищили довіру з боку Заходу: інтеграційні процеси прискорились, а з ними й міжнародна допомога. Новий прем’єр-міністр І.Рачан оголосив намір провести соціально-економічні реформи, що давно очікувались, почати боротьбу з корупцією та організованою злочинністю.

Іноземна допомога почала надходити як від міжнародних інституцій (МВФ, МБРР, ЄБРР, Паризького та Лондонського клубу), так і від окремих країн (Німеччини, Італії, Ватикану, США). За оцінками хорватських аналітиків мінімальна допомога, що дозволить почати процес відродження економіки, має бути більше 600 млн. дол. на рік.

Допомога ЄБРР швидко сприяла реформуванню банківського сектору як у Хорватії, так і в Словенії. За рейтингом 2001 р. вони випередили не тільки інші республіки колишньої Югославії, а й Румунію. Але фінансові реформи в країні ще не завершені. Так, наприклад, не сформована податкова система; її удосконалення буде проходити в напрямі полегшення податкового тягарю.

Стабільною статтею фінансових надходжень із Заходу в Хорватію є пенсійні виплати громадянам, що перебували на роботі за кордоном довгий час. Тільки з Німеччини щомісячні переводи сягають 6-8 млн. дол. Щорічні надходження від закордонних фірм у цілому складають приблизно 160-180 млн. дол.

У 2002 р. була прийнята урядова програма, у число завдань якої входили боротьба з безробіттям, підвищення конкурентоспроможності та експортних можливостей хорватської промисловості, скорочення внутрішнього боргу, завершення реформ по будуванню ринкової економіки.

Уряд ставить на меті розвиток економіки зі статусом експортера. Головними пріоритетами оголошені туризм, будівництво судів, нафтова, хімічна, текстильна та харчова промисловість, фармацевтика, виробництво косметичних препаратів. Наразі в структурі експорту частка машин та обладнання складає 9%, сировини та матеріалів – 51%, товарів широкого споживання – 40%. Туризм в найближчій перспективі має приносити 7-8 млрд. дол. Для цього треба удосконалити існуючу інфраструктуру, залучити до роботи висококваліфікованих спеціалістів, підвищити комфортабельність пансіонного обслуговування й водночас скоротити його ціну.

Але вивід хорватської економіки з депресії можливий тільки після проведення ще цілого ряду реформ, таких як банківська, податкова, фінансова, прийняття більш рішучих заходів для стимулювання експорту. Умови ж для їхнього проведення можна вважати несприятливими: хорватському урядові належить бути надзвичай гнучким: виконувати вимоги ЄС і водночас захищати національного виробника.



1.4.3.5. Словенія.

За соціалістичних часів Словенія займала перше місце за розвитком у СФРЮ. Вона надавала 1/4 ВВП; це дозволяло словенцям стверджувати, що вони більше європейці, ніж югослави. Словенія мала надзвичай вигідне географічне розташування, розвинену інфраструктуру, добре налагоджений транспортний зв’язок із сусідніми державами Заходу. Не зважаючи на труднощі перехідного періоду (падіння виробництва в 1991-1992 рр. на 20%, ріст інфляції та безробіття), Словенія із самого початку 90-х проводила ефективні економічні реформи (програма уряду Я.Дрновшека), вельми послідовно й водночас поступово; законодавство було розроблене в цілому відповідно до європейського досвіду. До того ж, дуже важливим фактором успіху стала політична згода всіх прошарків суспільства, їхня довіра до владних структур.

Реформа цін була здійснена в 1991 р. шляхом шокової терапії. Ріст інфляції був обмежений двозначними цифрами; він поступово знизився до 8% на рік. Одночасно була проведена лібералізація зовнішньої торгівлі. Підприємства стали основними суб’єктами зовнішньоекономічних відносин. Уряд підтримував перш за все розвиток малого бізнесу, торгівлі та сфери послуг.

Трансформаційна рецесія вже в 1992 р. змінилась на помітне зростання економічних показників. Найбільш приголомшливими були результати зовнішньої торгівлі. Експорт зріс на 72%, збільшилось позитивне сальдо та валютні резерви країни. Період 1993-1995 рр. пройшов під знаком макроекономічної стабілізації та прискореного розвитку народного господарства.

Розробка та обговорення „Закону щодо перетворення власності підприємств” зайняли більше 2 років; він був прийнятий у грудні 1992 р. Поетапна реалізація урядової програми приватизації була розрахована на 5 років, але процес не було завершено до кінця 90-х: деякі великі та збиткові підприємства відмовились від приватизації.

Приватизація переслідувала в основному соціальні цілі, а не мету поповнення держбюджету (у Словенії на відміну від інших країн не було бюджетного дефіциту). Була обрана модель масового акціонування підприємств. Приватизація охопила все населення країни; широкі пільги отримали робітники підприємств. Акції, після реалізації їх робітникам підприємства (частина – безкоштовно, частина – за половину їхньої ринкової ціни), могли купити всі громадяни країни й, обмежено (не більше 50% акцій), іноземці. Грошова приватизація носила допоміжний характер. Особливо слід звернути увагу на дбайливе відношення до державної власності з боку уряду: тут не тільки не було розпорошено державне майно, але й повернуті у власність держави деякі підприємства, що стали на шлях самоуправління під час розпаду СФРЮ.

У першій половині 90-х Словенія, розвинута, з найбільш кваліфікованою в регіоні робочою силою, до того ж віддалена від арени боїв, стала вельми цікавою для іноземних вкладників. Вона посіла 3 місце в Східній Європі (після Чехословаччини та Угорщини) за розміром західних інвестицій. Прямі іноземні інвестиції складали 3 млрд. марок щорічно. Зростання валютних резервів, стабільність грошової системи дозволили їй провести реформи в дусі вільного ринку (на 1995 р. приватний сектор склав 90%) та підтримувати рівень зарплатні протягом кількох років (до 1997 р.) на першому місці в Східній Європі.

Важливе значення мала фінансова стабільність республіки. З вересня 1995 р. національна валюта Словенії – толар – стала повністю конвертована й мала репутацію одної з найстабільніших у Східній Європі. Уряд вирішив, що бюджет країни повинен бути бездефіцитним, а державні запозичення за кордоном – мінімальними. Отже, на відміну від більшості посткомуністичних країн Словенія домоглась стабілізації, спираючись переважно на внутрішні джерела. Продуманою в порівнянні з більшістю сусідніх країн була податкова реформа: податок з прибутку в Словенії складав 25%, що стало стимулом для підвищення суспільного виробництва. Як результат у Словенії також відсутня „тіньова” економіка.

Словенія була єдиною з югославських республік, що за деякими показниками випереджала країни Центрально-Східної Європи. Наприклад, середньодушовий обсяг ВВП у Словенії на 50% перевищував угорський (на 1998 р. рівень ВВП на душу населення в Словенії досяг 7040 дол., в Угорщині – 3840 дол.; в Польщі – 2400 дол.; на 1999 рівень ВВП наблизився вже до 11 тис. дол.). Таким чином, Словенія наблизилась до середнього рівня в ЄС. На протязі всього періоду реформ вона зберігала стабільні темпи зросту ВВП; в 1999 р. він складав 3,8%. Разом з тим, того ж року почалось скорочення промислового виробництва. Рівень реальної зарплатні, за яким Словенія завжди була лідером, дещо впав (на 0,5%) та склав 890 дол. (у Болгарії середня зарплатня залишалась на рівні 82 дол., у Румунії – 120, в Угорщині, Чехії, Польщі – близько 300 дол.).

Словенія більш за інші держави регіону була орієнтована на торгівлю з ЄС (більше 70%). Тому, хоча вона подала заявку на вступ тільки 10 червня 1996 р., тобто останньою з 10 країн „першої хвилі” розширення, за об’єктивними показниками її шанси на рівноправне партнерство в ЄС були вельми великими.

Словенія ефективно протистояла тиску ЄС у галузі проведення радикальної податкової реформи: податок з обороту не було замінено податком на додаткову вартість.

Особлива позиція Словенії відбивається в отриманні західних інвестицій. Загальні цифри обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку всіх інших республік колишньої Югославії демонструють їхнє аутсайдерство в регіоні. За 1990-1995 рр. вони отримали 300 млн. дол., за 1996-2000 – 2210 млн., тоді як Словенія в той же період мала відповідно 501 та 3052 млн. дол.

Зовнішній борг Словенії склав на 1998 р. всього 16% ВВП, що було надзвичайно позитивним показником не тільки серед країн регіону (н., борг Угорщини дорівнює 70% ВВП, борг Болгарії – 100%), а й серед країн ЄС (н., борг Бельгії – 130% ВВП, борг Італії – 121 %).

Інші економічні показники 1998 р. теж демонстрували більшу готовність Словенії до вступу в ЄС ніж у її сусідів. Бюджетний дефіцит склав 0,4%, безробіття – 14,4%, інфляція – 9,6%. Іноземні інвестиції склали 1,7 млрд. дол., валютні резерви – 4,9 млрд. дол. У 1999 р. рівень ВВП перевищив рівень 1989 р. Але темпи економічного росту залишалися повільними.

Показники 2000 р. підтвердили репутацію Словенії як безумовного фаворита ЄС: рівень безробіття впав до 7,3%, інфляції – до 7,6%, середня зарплатня перевищила 1 тис. дол., виробництво національного прибутку на душу населення перевищило 10 тис. дол. У той же час виявилось, що прибутків бюджету не вистачає для покриття витрат на зарплатню, пенсії та держуправління. Уряд був змушений приймати непопулярні заходи щодо обмеження росту як особистого, так і суспільного споживання в межах програми жорсткої економії коштів.

Напередодні вступу в ЄС Словенія вирішувала останні проблеми: адаптацію внутрішнього законодавства до вимог ЄС, прискорення приватизації банків, ліквідація державної монополії в сфері комунікацій і т. ін. Членство в Євросоюзі для Словенії стало логічним кроком на шляху підвищення рівня життя населення, складення умов для переходу на якісно інший рівень економічного розвитку.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка