Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка12/20
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.18 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20

7.2. Історичні твори XVII ст. Хроніка Феодосія Сафоновича та "Синопсис"

У другій половині XVII ст. в Україні було написано два історичних твори, які за жанровими особливостями ніби продовжували традицію літописання, насамперед манерою початку розповіді "від сотворенія міра" чи від патріарха "Ноя по потопі". Водночас твори суттєво відрізнялися від літописного жанру — в них перевага надавалася висвітленню проблем історичного розвитку за тематичним принципом, а не за роками. При цьому помітна загострена увага до висвітлення тих подій, які, на думку авторів, були визначальними. Тобто на українській історіографії, як і на мистецтві, позначилися барокові впливи.

Такими творами стали Хроніка Феодосія Сафоновича, написана 1672-1673 рр., і "Синопсис", виданий друком 1674 р. з благосло­вення Києво-Печерського архімандрита Інокентія Гізеля.

"Виникнення цієї групи історичних творів, — пише в передмові до сучасного видання "Хроніки" Феодосія Сафоновича професор Юрій Мицик, — свідчило про новий етап у розвитку історіогра­фії, який характеризувався переходом від літописання та накопи­чення історичних знань до історичної науки".

Феодосій Сафонович був ігуменом Київського золотоверхого Михайлівського монастиря. Це засвідчує заголовок твору: "Крой-ника з літописцов стародавних, з святого Нестора Печерского Киевского, а также з кройникъ полских о Русиі отколь Русь почалася, и о первых князех руских, и по них далших насту­паючих князех, и о их делах собраная працою иеромонаха Фео­досия Софоновича, игумена монастыря Михайловского золото­верхого киевского, року от сотвореня світа 7180, а от Рождества Христа 1672".

Рік написання — це рік падіння гетьмана Дем'яна Много­грішного і початок гетьманування Івана Самойловича, коли в українському суспільстві зароджувалася автономістична ідеологія.

За літописною традицією, Ф. Сафонович починає свою розпо­відь з легенди про потоп, про поділ світу праотцем Ноєм між його синами, переповідає вживані тоді пояснення про те, звідки походить назва слов'ян (чи то від Словенного моря, чи від славних своїх справ і кохання у славі, а не в скарбах); звідки назва россіян (від широкого розсіяння по світу), ототожнює ім'я слов'ян з іменем сарматів, "що від Сармата назвалися", повторює легенду про запрошення трьох князів — Рюрика, Сінеуса і Трувора, які із собою і назву русі принесли, "бо того краю варяги... Русь називалися". Так само просто пояснюються назви слов'янських племен й інші питання.

Дуже знаменним є "Предословие". В піднесено патріотичному стилі автор починав: "В Руси я уродившись в віри православной, за слушную речь почиталем, абым відал самъ и иншимъ руским сномъ (синам. — СМ.) сказал, отколь Русь почалася и як панство (держава. — СМ.) Руское за початку ставши, до сего часу идетъ. Кождому бовімь потребная есть речь о своей отчизнь знати и иншимъ питаючимъ сказати, бо своего роду не знаючих людей за глупых почитають..."

Весь твір складається з трьох книг: "Хроніки о Русі", і з додатків "Хроніки о початку і назвиську Литви", "Хроніки о землі Полскій".

В першій книзі "Хроніки о Русі" 28 глав: "О початку словен і русі"; "О перших князех руских"; "О забытью князей киевских Дира и Оскольда и о княженьи Рюриковомъ"; "О княжении Олги в Киеве, о помете над древляны и о крещеніи ее"; "О княжении Святослава Игоревича в Києве" тощо.

Двадцять восьма глава має назву "О змові Давыдовычовъ і Всеволодовича на Изяслава князя Киевского. О забытю Игоря, о войні Изяславовой з Давыдовичами и о примирю з ними". Остання дата першої частини "6656 літо" — 1148 р.

У другій книзі — 31 глава. В першій главі розповідається про війну князя київського Ізяслава з князем суздальським Гургієм, сином Володимира Мономаха, про перемогу над "Ізяславом от Гургія" (Юрія Долгорукого. — СМ.) і про князювання Гургійове в Києві. В останній главі йдеться про повторне Мстиславове княжіння на Галичі й "о значній його над венграми і ляхами перемозі". Тут же читаємо про похід Данила з братом, коли він взяв "Бересте, і Угровськ, і Верещин, і Столп, Комов і всю Україну" (в розумінні країну. — СМ.). Це було 1217 р. Закінчується друга книга повідомленням про побудову Данилом міста Холм і про те, що "стала єпіскопія в Холмі".

У третій книзі "Хроніки о Русі" висвітлюються події від "первого пришестия татар" і впродовж наступних років Галицько-Волинського князівства. Остання 28 глава — "Про війну Болеслава Самовитича з помочю князя Льва Индриха, князя Братислав­ського, за Столицю Краківську".

Ця частина хроніки Ф.Сафоновича практично збігається з часом, описаним у Галицько-Волинському літописі після 1218 р.

Отже, "Хроніка" Ф. Сафоновича у багатьох відношеннях повторює південноруські літописи за Іпатським списком. Водночас у загальний український літописний сюжет Ф. Сафонович вносить багато історичної інформації, взятої з інших хронік, у тому числі польських та ін.

Після "Хроніки о Русі" подана "Кройника о початку и назвиску Литви. И о князех литовских, и о делах их, из сториков полских и руских собранная, през того ж иеромонаха Феодосия Сафо­новича, игумена..." У цій книзі розповідається, як року 1331 Ольгердъ... з войском литовским, з Кориетевичами, князями новгородскими, пошол на татар на Силнею Воду, минувши Черкасы, споткал великую орду. Там крепко бывшися с татарами убил трех цариков татарских".

Цікавою в "Кройници..." є інформація про родовід українських князівських родин, зокрема князів Вишневецьких. Як відомо, деякі історики, серед них і Любомир Винар, прагнуть довести рюри-ковицьку генеалогію Вишневецьких. Інформація ж з цього приводу, подана Ф. Сафоновичем, з такими висновками не узгоджується. В "Кройніці..." розповідається, що Ольгерд, одружившись з дочкою вітебського князя Юліаною, охрестився. Він мав від неї шістьох синів, які всі в "руску віру" похрестилися. Перший і старший Володимир одержав київське княжіння. У нього народився син Олелько. Другий син Ольгерда Іван Звіздовіт отримав землю Подільську, третій — Симеон Лінегвіней став князем мстиславським, четвертий — Андрей Вигуньт княжив на Трубеську, п'ятий — Костянтин отримав княжіння у Чернігові й на Чарторийську, став родоначальником князів Чарторийських; шостий — Федір Сангушко став предком князів Коширських, Ковальських, Сангушків.

Коли ж померла Юліана, Ольгерд одружився на доньці тверського князя Марії. І від неї мав 12 синів: Ягела, який став польським королем, Скіргела, Свидригела, Бориса, Корибута, "з которого князі Вишневецькі..." та ін.

Три книги "Кройники..." містять значну кількість історичної інформації, яку Ф. Сафонович почерпнув із джерел поза руськи­ми літописами Іпатського списку. Вважають, що та частина твору Сафоновича, яка має назву "Кройніка о Русі", написана на основі якогось пізнішого зводу південноруського літописання ХІ-ХШ ст. — "особлива редакція Південноруського зводу кінця XIII ст." Згаданий уже Ю.Мицик запропонував називати ту редакцію Золотоверхим літописом. Проте для українського читача XVII ст. найбільшою новизною вирізнялися частини "Кройники...", присвячені історії Литви і справам литовських князів, так само "Кройника о землі Полской".

Для написання цих частин ігумен Золотоверхого Михайлів­ського монастиря використав хроніку М.Стрийковського, хроніку О. Гваньїні, "Полінодію" 3. Копистенського, твори Б. Ваповського, М. Кромера та інших авторів, а для "Хроники о землі Полской" також "Хронику Польщі" Марціана та Йоахіма Бєльських. Однак при висвітленні подій з кінця XVI ст. і до 1672 р. Сафонович широко послуговувався власними спостереженнями, свідченнями очевидців.

Крізь весь твір Ф. Сафоновича чітко простежується позиція патріота, захисника честі й традицій Русі та Православної церкви. Хоч зовні він іде за "Повістю минулих літ" і приймає версію про запрошення варягів, але занадто возвеличує Кия; Володимира Великого хвалить за те, що вибрав православну віру, а не якусь іншу "мерзскую". Заслуги Володимира Мономаха вбачає у тому, що він "Русь..., разорванную своим разумом и мужеством в едино злучил и в монархию албо самодержавство по-старому привел". Возвеличував Сафонович галицько-волинських князів Романа Мстиславовича і Данила Романовича, якого називає королем. Простежуються симпатії автора до тих литовських князів, які залишалися вірними православ'ю. Так, він із захопленням пише про Костянтина Коріатовича, котрий відмовився стати польським королем, щоб не хреститися в віру "лядцкую з руской". Супе­речливим є ставлення Ф. Сафоновича до Б. Хмельницького. Він то схвалює позицію гетьмана стосовно польських королів Влади­слава IV і Яна Казиміра, то різко його засуджує за те, що допустив "мордерства" поляків над руськими. Не схвалював Сафонович союзу Б. Хмельницького з татарами.

Джерелознавчий аналіз "Кройники..." Ф. Сафоновича, порівнян­ня її з давніми руськими літописами, історичними творами польських та інших авторів засвідчує, що вона містить значний пласт оригінальної історичної інформації з давньоруських часів та з історії Великого Князівства і Польського Королівства, історії козацтва та з інших питань, зокрема з періоду кількох десятиріч перед створенням "Кройники...", вміщеної в додатку "Хроніка о землі польській"

Подібний до хроніки Ф. Сафоновича за жанровими особливо­стями інший тогочасний історичний твір "Синопсис", що 1674 р. вийшов друком з благословення києво-печерського архімандрита Інокентія Гізеля. Після цього твір перевидавався багато разів: 1678 р., 1680 р., у наступні 200 років витримавши близько ЗО видань. Слово синопсис у грецькій мові вживалося на означення збірників оповідань, які подавалися в хронологічній послідовності. Окремі джерелознавці приписували авторство "Синопсиса" І. Гізелю (1600-1683 рр.). Допускають, однак, що його укладачем міг бути чернець Києво-Печерської лаври Пантелеймон Ко-хановський.

У початковій частині твору автор (чи автори) "Синопсису" ще рясніше, ніж Ф. Сафонович, заповнював опис найдавнішої історії численними малоправдоподібними легендами і небилицями. Йдеться тут про поділ світу між синами Ноя, про те, що ім'я слов'яни одержали від "славных ділес своих", тому давали "сыном своим имена": Святослав, Ярослав, Мстислав, "сиречь "Метайся о славі", Мечислав та ін. Розповідається також про те, як римський Август-кесар заповідав не дратувати слов'ян війною; як назва россіяньї по багатьох країнах пішла, "а потом россы прозвашася". Тут же сказано про "князя росека Мосох", про Сармацею, що ніби "прозвася" так греками через "єхидні" очі у народу того краю. Подано пояснення слова козаки (від вождя на прізвисько Козак), слова москва (від Мосоха); що "Владимір Святославич, от кореня Августа, кесара римского, владевшего всею все-ленною", обняв князювання на "всю Россію Полунощную, Восточную, Полуденную, Білую и Черную" та ін.

Далі вміщені невеликі оповідання про ідолів Перуна, Волоса, Позвіда, Ладо, Купала, Коляду (шостий ідол), а також Усяяда, чи Осляда; Корша, чи Хорса; Дашуба, чи Даждьбога; Стриба, чи Стрибога й інших, хрещення Володимира та його шлюб, хрещення всього народу київського і "всея Россіи".

Назва ж Видубицького монастиря походить ніби від того, що в тому місці у Дніпрі було затоплено ідола, а люди йшли і говорили: "Выдыбай, наш господарю Боже, выдыбай!" й ідол виплив.

Укладач "Синопсису" ніби зовсім не турбувався про джерельну основу своїх версій тих чи інших подій. У цьому сенсі "Синопсис" у порівнянні з "Хроникою..." Ф. Сафоновича не робить кроку вперед у розвитку історичної думки. Головне для авторів "Синопсису" — ствердити перевагу християнства над язичницькою релігією, возвеличити ідею самодержавства. До хреста повів весь народ "великій самодержец россійский Владимир".

У дусі християнської космополітичної традиції "Синопсис", здається, зовсім не помічає етнічних відмінностей між Руссю Південною чи Білою і Руссю Північною, тим паче нема для нього окремої країни — України та її національних інтересів.

Мабуть, зовсім не випадково автори "Синопсису" не вважали за потрібне взагалі згадувати про національно-визвольну війну під проводом Б.Хмельницького. Висвітлення історичних подій в Україні відновлюється в "Синопсисі" лише з того часу, коли московські війська під командуванням князя Г. Ромодановського разом з "гетьманом Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого Іоанном Самуиловичем к Днепру на отсіч или на освобожденіє Чигирина прійдоша".

Основна, так би мовити, політологічна ідея "Синопсису" — проповідь етнічної, історичної, державницької єдності всієї Русі та у всі часи — від потопу до 70-х років XVII ст., безапеляційне ствердження "общерусскости". Місця для українського народу ні в історії, ні в тогочасній дійсності автори "Синопсису" не бачили. В певному розумінні вони не приймали автономістичної ідеї, яка вже народжувалась в українському козацькому середовищі й якою дещо пізніше жили українські козацькі інтелектуали аж до кінця XVIII ст. З українського ґрунту прославлялась ідея московського самодержавства, "єдіной и нєдєлімой" Росії. Пізніше її обґрунто­вували Стефан Яворський, Феофан Прокопович та інші українці, яким дуже імпонувало бачити себе в сяйві величі самодержця всеросійського.


7.3. Козацькі літописи XVIII ст.

На початку XVIII ст. з нав'язуванням до літописної традиції автори-інтелектуали з-поміж козацької старшини створили низку історичних творів, що за тематичним спрямуванням (висвітлення головно історії Козацької держави), а також обґрунтуванням автономістичної ідеї були явищами одного порядку. Ці твори прийнято називати Козацькими літописами. Важливим зразком цього жанру був "Літопис Самовидця". Жоден історик, який вивчав історію України 1648-1734 рр., не минав цього джерела. З джерелознавчого погляду літопис вивчали М. Максимович, О. Левицький, О. Бодянський, М. Петровський, Д. Багалій, М. Грушевський. Ним цікавились і високо оцінювали Т. Шевченко, М. Костомаров, І. Франко, Д. Яворницький, М. Возняк та ін.

До 1846 р. "Літопис Самовидця" зберігався у рукописних списках. У тому ж році один варіант літопису був опублікований ОБодянським у московських "Чтениях". При підготовці публікації ОБодянський використав чотири рукописні списки: П. Куліша, доведений до 1668 р.; М. Костомарова, одержаний від харківського вчителя Третьякова, доведений до 1690 р.; список у російському перекладі, що зберігався в бібліотеці московського "Общества истории и древностей российских"; список київського урядовця Юзефовича. У цьому виданні літопис закінчувався описом подій 1734 р.

У 1878 р. Орест Левицький видав нову редакцію літопису, для підготовки якої використав ще два нововідкритих списки: Іскрицький і Козельський. Перший у свій час належав бунчуковому товаришеві Петру Іскрицькому, другий був у списку полкового осавула Якова Козельського, а потім — у родині філософа Я. Ковельського.

Я. Дзира вважає, що найближчий до оригіналу список Іскрицького. Оригінальний список (авторський) не зберігся.

О. Левицький вважав, що справжній текст "Літопису Само­видця" описує події з 1648 р. до 1702 р. Події 1703-1734 рр. дописані пізнішим переписувачем. З цією думкою ніби погоджуються всі дослідники.

М. Грушевський, М. Петровський та інші дослідники вважали, що автором літопису був козацький старшина Роман Ракушка-Романовський. Цей висновок виводиться насамперед із самого тексту. Самовидець бачив "конотопське чудо" 1652 р., був при­сутній при облозі Смоленська 1654 р., брав участь у поході військ Юрія Хмельницького 1662 р., у Чорній раді 1663 р., спостерігав за боєм військ І. Брюховецького з армією С. Яблоновського під Білою Церквою 1665 р.; 1669 р. перебував у Новгород-Сіверському, коли гетьманом вибрали Д. Многогрішного, тощо. Як відомо з інших джерел, старшина, котрий був свідком згаданих подій, — це насамперед Р.Ракушка-Романовський. Однак це не є прямим свідченням.

"Літопис Самовидця" цінний тим, що описи багатьох подій у ньому зроблені дуже реалістично. Автор намагається говорити лише правду і дуже обережно ставиться до різних чуток. Оригінальною є версія Самовидця про те, як Богдан Хмель­ницький впоїв переяславського Ілляша Орменчика для того, щоб забрати в нього привілей Владислава IV; переконливо описано хід Корсунської битви; детально сказано про посольство Адама Киселя на Різдво Христове 1649 р., коли Б.Хмельницькому посли дали "привилей на волности, и булаву, и бунчук, корогв, бубни, знаки войсковіе от короля... хотячи упокоїти ту войну", коли у гетьмана були посли від короля угорського, царя Москви, госпо­даря волоського, мултянського та ін.

Дуже негативне ставлення Самовидця до союзу Б. Хмель­ницького з татарами. Він так прокоментував цей союз: "Аже не­статечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бусур-манином". Автор з сумом описує шкоду, завдавану козацькій державності різноманітним свавіллям. Радзивілл розбив Небабу, його Чернігівський і Ніжинський полки через те, що козаки забули про обережність, готовність, а "безпечне болшей бавячися пьянством".

Рішення Переяславської ради, коли козаки "позволилися зоставати под високодержавною его царского величества рукою", було прийнято у зв'язку з тим, що не хотіли більше "жадним способом быти подданими королю полекому и давним паном, ані теж примати к себі татар".

Взагалі автор постійно висловлював негативне ставлення до орди. "Хан... зо всіма ордами кримскими, білагородскими незліченними силами витягнул до Хмелницкого на спустошення християнства".

Образно подано походи Б.Хмельницького й обрання гетьманом Юрія Хмельницького; домагання Виговського дозволу на час військових походів брати для себе "з рук і двора" Ю. Хмель­ницького булаву та бунчук, тобто символи влади.

Реалістично описані в літописі розправи шляхти над насе­ленням, у тому числі над єврейським. "І многіе на той час з жидов, боячися смерти, християнску віру прийняли, але зась знову, час углядівши, до Полши поутікавши, жидами позоставали, аж рідко котрий додержався віри християнской".

До страшних наслідків війни належить і опис так званого конотопського чуда, де 1652 р. було вбито старосту Сосновського з дружиною і дітьми, "особ четверо, і там же в тім замку конотопском" вкинено всіх у колодязь. Це вчинили на Трійцю, а на Воздвижения Чесного Хреста в колодязі, який мав 10 сажень, піднялася вода і винесла наверх всі тіла.

Описано, як старшина "вистинала чернь" за те, що нападала на купецькі вози з горілкою.

"Літопис..." доповнює відомості про соціальні верстви та прошарки тодішнього суспільства. В ньому виступають такі категорії, як сттгаростове, бурмистрове і райці, шляхта, слуги замковиє, жиди й уряди міські, дрягунія, жолніри, "выбраный с подданных своих", посполите люде, гултяйство, ксьонзи, а також броварники, винники, могилники, будники, наймити, пастухи.

Найпереконливішими видаються сцени, описані Самовидцем саме як очевидцем, наприклад, пожежа у церкві святого Миколая в Ніжині, де відправлялася служба над тілом Івана Золотаренка. Внаслідок пожежі "згоріло людей живих чотириста й тридцять". Автор двічі повторив, що був очевидцем події. "Усе місто смер­діло от того трупу паленого". І додавав: "бо й сам там был и набрался страху немалого".

Очевидною ознакою "Літопису Самовидця" є те, що перед нами — твір повністю світський. На відміну від літератури, створеної церковними книжниками церковнослов'янською чи близькою до неї мовою, "Літопис Самовидця" написаний світською українською книжною мовою, близькою до народнорозмовної.

Другим за часом написання вважається "Літопис Григорія' Грабянки", козацького старшини, який у 1730 р. став гадяцьким полковником. Літопис був написаний церковнослов'янською мовою, завершений 1710 р. Допускають, що автор мав на меті зробити твір доступним для всього слов'янського світу, щоб завоювати його прихильність до української автономістичної ідеї в межах Російської держави.

Зміст літопису передає його поширений заголовок: "Події превеликої, з вини поляків кривавої й небувалої брані Богдана Хмельницького, гетьмана запорозького з поляками, за найясніших королів польських Владислава, потім і Казиміра, яка в 1648 році почала виправлятися і за літ десять по смерті Хмельницького незакінченої. Із різних літописців і з діаріуша на тій війні списаного. В місті Гадячу, працею Григорія Грабянки зібрано і стверджено самобутніх старожилів свідченнями. Року 1710".

Загалом літопис охоплює період від стародавності до 1709 р., падіння І. Мазепи і вибору на гетьманство І. Скоропадського. Але головна і найбільша частина твору присвячена війні під проводом Б. Хмельницького. Текст про цю війну займає 123 сторінки (з усіх 157). Наприкінці подається лише реєстр подій без подробиць. На початку роз'яснюється, що козацький народ походить від скіфів-хозарів. Далі коротко передано історію Русі, її завоювання поляками, перетворення з царства в князівство, а останнього — у воєводство. Розповідається про П. Конашевича-Сагайдачного, а з періоду після Б. Хмельницького — про І. Брюховецького, І. Самойловича. Гетьман Б. Хмельницький зображений як національний герой.

Ставлення автора до І. Виговського неприхильне, таке воно і до І. Золотаренка, І. Брюховецького; до М. Пушкаря, В. Сомка, І. Самойловича, С. Палія — позитивне. Гадяцька угода осуджується. Вороже ставлення автора до турків і татар. Орієнтацію на союз з Росією схвалює, але не без застережень. В одному місці москов­ський режим устами Б. Хмельницького названо "ігом московського самодержавства". П. Дорошенка автор осуджує як безбожника, винного у сплюндруванні України; І. Мазепа для літописця — злохитрий.

Загальне політичне спрямування твору — захист автономії України, виважене обґрунтування її специфічних особливостей, прав, традицій та інтересів.

"Літопис..." Грабянки в питаннях ідейно-політичних був своєрідною протилежністю "Синопсису" І. Гізеля.

У заголовку сформульовані мета й основний зміст "Літопису Самуїла Величка", написаного 1720 р., а вперше виданого у чотирьох томах у 40—60-х роках XIX ст. (четвертий вийшов 1864 р.). Його повна назва така: "Сказання про війну козацьку з поляками, що через Зиновія Богдана Хмельницького, гетьмана військ Запорозьких вісім літ точилася, а близько двадцяти літ тяглася з іншими державами у поляків, якою він, Хмельницький, при всесильній Божій помочі з козаками і татарами із тяжкого лядського ira вибився і під великодержавне пресвітлого монарха російського Олексія Михайловича добровільно піддався".

Перший том обіймає події 1648-1659 pp., другий — 1660— 1687 pp., третій — 1687-1700 pp., четвертий том не завершений. З погляду об'єктивності та детальності відображення історичних подій третій том найцінніший. Автор знав ці події як канцелярист генерального писаря В. Кочубея та службовець Генеральної канцелярії. Загалом літопис С. Величка як історичний твір на тлі інших козацьких літописів вважається слабшим. Автор зібрав дуже багато цікавих фактів і матеріалів, але не зумів дати їм належної наукової інтерпретації, описав події дещо плутано, не бачив логіки розвитку історичного процесу. На відміну від Самовидця, який справді був очевидцем або й учасником багатьох подій, починаючи від часів Б. Хмельницького, від Григорія Грабянки, який належав до козацької старшини вже від 60-х pp. XVII ст., С. Величко наро­дився 1670 р. і став служити в канцелярії В. Кочубея з кінця 80-х pp. Однак автор мав свою ідейну концепцію, крізь яку чітко простежується його соціальна позиція: він чітко бачить завдання своєї праці у захисті автономії України в складі Московської держави.

При описі національно-визвольної війни С. Величко спочатку ніби перегукувався (давав свою інтерпретацію) з поемою поль­ського поета С. Твардовського "Війна домова". Однак пізніше літопис набув самостійного значення. С. Величко прославляв Б. Хмельницького, осуджував І. Виговського, подавав пункти Ю. Хмельницького, не знаючи, що вони вже були сфальсифіко­вані царським урядом. Івана Сірка апологізував, Івана Мазепу називав Макіавеллі, лисом, бабієм, хоч його дії інтерпретував об'єктивно. До посполитих низів, різних будників, винокурів, дейнеків ставлення автора неприхильне як до таких, що хотіли "примазатись до козацтва". До монархів ставлення поштиве.

Незважаючи на порівняно нижчий науковий рівень літопису С. Величка, ніж літописів Самовидця і Грабянки, йому судилася доля дуже читабельного твору. Встановлено, наприклад, що Тарас Шевченко досконало знав це джерело і щедро користу­вався ним при написанні поем і віршів на історичні теми. Відомий літературознавець Ярослав Дзира стверджував, що такі твори Т. Шевченка, як "Чигирине, Чигирине", "Великий льох", "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм..." та інші, мають історичною фактологічною основою літопис С. Величка. Т. Шевченко черпав із літопису не тільки уявлення про минуле України, а й брав з нього висвітлення постатей окремих гетьманів і багато іншого, аж до окремих образів, порівнянь, метафор.

До слабших історичних творів жанру козацьких літописів від­носять ще Лизогубівський і Чернігівські літописи, а також Літопис Василя Рубана та Літопис Сімоновського "Краткое описание о козацком малороссийском народе..." Автором Лизогубівського літо­пису вважають одного з козацьких старшин братів Якова чи Семена Лизогубів. У ньому описані події від початку XVI ст. до 1737 р.: до 1690 р. — компілятивно висвітлено хід подій в Україні, з 1690 р. — до 1737 р. — з найбільшою увагою до родини Лизогубів. Чернігівські літописи представлені власне Чернігівським літописом, коротким літописом знаменних подій, хронологією високославних вельможних гетьманів та Іменним переписом малоруських гетьманів.

Джерелознавчу характеристику згаданих літописів подав у .курсі лекцій з джерелознавства В. Антонович.

Козацькі літописи ніби завершують літописний етап україн­ської історіографії. Історичні твори наступного часу, наприклад, "Історія Русів", за жанровими особливостями відкривали новий етап у розвитку української історичної думки, зокрема нового методу передання історичних знань: не через констатацію подій та її інтерпретацію, а через аналіз і узагальнення всієї суми історичних знань, доступних досліднику.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка