Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка17/20
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.18 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

10.5. Закарпатські публіцисти

Політичні твори другої половини XVIII—першої половини XIX ст., написані українськими закарпатськими авторами, практично всі були пройняті проповіддю національної єдності русинів Закарпаття з Росією, з Руссю південною, західною тощо. Тут русинська самобутність та ідентичність перед загрозою німецької та угорської асиміляційної агресивності захищалася з позицій "общерусизму". До формування такої позиції спричинилися так звані закарпатські "уходники", інтелігенти, які знаходили для себе в Росії працю і ніби другу батьківщину. Найвидатнішими з них були Петро Подій (1764-1829 pp.), виходець з Пряшівщини, з 1787 р. професор відомого Руського інституту (Studium Ruthenorum) у Львові, з 1801 р. — Краківського університету, а з 1804 р. — Петербурзького педагогічного інституту, пізніше — Петербурзького університету. Іван Орлай (1770-1829 pp.), народився біля Ужгорода, навчався у Львові та Пешті. У 1790 р. виїхав до Росії, працював лікарем, став директором Ніжинського ліцею та Рішельєвського ліцею в Одесі. Юрій Гуца-Венелін (1802-1839 pp.), народився у с. Тибаві біля Сваляви, навчався на філософському факультеті Львівського університету, потім — на медичному факультеті Московського університету. В 1830 р. за дорученням Російської академії наук відвідав Болгарію та Волощину, сформувався як вчений-болгарист, слов'янський фольклорист. Михайло Балудянський (1769—1847 pp.) — родом із Закарпаття. Юрист за освітою. Був професором університету в Будапешті, 1803 р. запрошений до Росії, працював у законодавчій комісії, очоленій Сперанським, а в 1819—1821 pp. став першим ректором Петербурзького університету. Василь Кукольник (1765-1821 pp.), уродженець Закарпаття, згодом професор академії в Замості, а з 1803 р. — професор Петербурзького педінституту, з 1819 р. — Петербурзького університету, в 1820—1821 pp. — організатор і директор гімназії князя Безбородька в Ніжині. Ці й інші "уходники" в Росію служили ніби прикладом для закарпатських інтелігентних людей першої половини XIX ст., які спрямовували погляди на Росію, переймалися науковими постулатами російських істориків-монархістів на зразок М. Карамзіна і толерували російський пріоритет у слов'янській суперспільності.

Закарпатський "націонал" не мав у своєму розпорядженні для протиставлення майже жодних відмінних ідей і вимушено зупиняв вибір на тому, що було в наявності. Як пише сучасний амери­канський історик Василь Маркусь, явище цих інтелектуальних

"уходників" "стало головною причиною закарпатського москво­фільства, консерватизму, орієнтації на Росію аж до половини XX ст."

Крім "уходників" у Росію, в русло "общерусскости" потрапляли і закарпатські "будителі" — Михайло Лучкай, Олександр Дух-нович, Іван Раковський, Адольф Добрянський, котрий був навіть членом Головної Руської Ради у Львові, та ін. Найвідомішим серед "будителів" був Олександр Духнович (1803-1865 рр.), людина багатосторонньої обдарованості, яка залишила після себе велику наукову та художню спадщину з педагогіки, географії, історії. Один із засновників москвофільської течії в Галичині Денис Зубрицький писав, що О. Духнович — це "найвекший поэт, которого много дум перешло до народа и живет и днес".

Основна науково-освітня і культурна діяльність більшості "будителів" припадала вже на другу половину XIX ст., але їхні ідейні позиції були вже чітко задекларовані також у першій половині XIX ст. Олександр Духнович увінчав національну думку одами на честь столиці над Невою і російського царя.

І "уходники", і "будителі" першої половини—середини XIX ст. започаткували у суспільно-політичному та культурному рухові Закарпаття орієнтацію на "общерусскость", на "один общий язык литературы и науки" "у всех русских, к какому бы русскому языку, наречию или говору они не принадлежали" (М. Лучкай), зверхнє нігілістичне ставлення до народнорозмовної мови, ідеї української національної держави. І ця печать "общерусскости" лежала на закарпатському культурному житті аж до кінця Першої світової війни.

Головний висновок теми зводиться до того, що в добу, коли український народ не мав навіть автономних форм національної державності, політичні твори і публіцистика залишалися єдиним засобом вираження його національної душі та відображенням тих глибинних процесів всередині нації, що засвідчували про її національне життя, про те, що вона не вмерла.

Література

Головна Руська Рада. Протоколи засідань і книга кореспонденцій /За ред. О. Турія. — Львів, 2002.

Кирило-Мефодіївське товариство. — К., 1990. — Т. 1-3.

Костомаров М.І. "Закон Божий" (Книга буття українського народу). — К., 1991.

Подолинський Василь. Слово перестороги. 1848 /Вступна стаття, примітки і переклад з польської Ф.І.Стеблія. — Львів, 2001.

Русалка Дністрова (фотокопія з видання 1837 р.)/ Вступна стаття О.І. Білецького. — К, 1972.

Шевченко Т.Г. Документи та матеріали до біографії (1814-1861). — К., 1975.

* * *


Багалій Д. Декабристи на Україні. — X., 1926.

Гербгльський Г.Ю. Розвиток прогресивних ідей в Галичині у першій половині XIX ст. (до 1848 р.). — Львів, 1964.

Карпаторусиництво: історія і сучасність. Доповіді на І Конгресі Міжнародної асоціації україністів. — К, 1994.

Лисенко М.М. Повстання Чернігівського полку. — К, 1956.

Марахов Г.И. Роль Н.И. Гулака в выработке идеологии Кирило-Мефодиевского общества //Вопр. истории. — 1986. — № 9.

Нечкина М.В. Движение декабристов. — М., 1955. — Т. 1-2.

Слюсарський А.Г. В.Н.Каразин, его научная и общественная деятель­ность. — X., 1955.

Стеблій Ф.1. "Слово перестороги" В.Подолинського //Укр. іст. журн. — 1966. — № 12. — С. 44-51.



Розділ 11

ОПИСОВІ ТВОРИ КІНЦЯ XVIII—

ПОЧАТКУ XX СТ.

ЯК ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА
11.1. Описи намісництв України останньої чверті XVIII ст. Описи 1781 р., виконані на чолі з А.Милорадовичем. Опис Чернігівського намісництва А. Шафонського.

Описи Харківського намісництва. Описи Київського намісництва. Описи Лівобережної України

Як зазначалось в одній з попередніх лекцій, 1782 р. адміністративний поділ Гетьманщини на полки було скасовано. На їх місці створювалося три намісництва: Чернігівське, Київське і Новгород-Сіверське. Для правильного поділу підросійської України на три намісництва проводилася значна робота, яку, згідно з указом Катерини II 1779 р., мав очолювати губернатор "в Малой России" Андрій Милорадович. Комісія, очолена ним, 1780 р. завершила польову роботу, а 1781 р. провела опрацювання матеріалів і ви­готовила проекти карт трьох пропонованих намісництв. Опрацьовані матеріали як описи намісництв були надіслані до Малоросійської колегії. Пізніше О. Лазаревський надрукував опис Чернігівського намісництва, а П. Федоренко вже 1931 р. опублікував опис Новго-род-Сіверського. Опису Київського намісництва 1781 р., як зазна­чала Марія Литвиненко, не знайдено. Видавці книги "Описи Київ­ського намісництва", що вийшла друком 1989 р., теж засвідчили, що 1781 р. "оригінал не виявлений", але збереглося його п'ять пізніших списків. У згаданому виданні 1989 р. вміщено шість описів намісництва, виконаних 1775-1787 рр., хоч при цьому упорядники подали, що загалом досі виявлено 17 повних і скорочених топографічних, географічних та інших описів. З опублікованих шести описів три зберігаються в ЦДІА України в Києві, два — в Державній публічній бібліотеці, один — в Центральній науковій бібліотеці НАН Укра їни. Але зупинимось коротко на збережених описах комісії А. Милорадовича, описові Чернігівського намісниц­тва А. Шафонського, описах Харківського намісництва та ін.

Про зміст описів трьох намісництв, утворених 1782 р., можна судити за інструкцією, розробленою для комісії А.Милорадовичем. (Інструкція вимагала піддавати опису всі без винятку поселення, "дабы никакова поселення не миновать", навіть тих, які після ревізії "при сотнях по оным не состояли"; "делать точное описание каждого города, села, деревни, слободы, хутора, заводу и всякого посе­ления"; описувати, де церкви дерев'яні, а де кам'яні, "количество обывателей" у кожному поселенні, "различая (их) по статьям дворян, духовенство, купечество и мещанство", "число обывателей по жилью хат"; "изъяснить пристани и разные фабрики", рухи річ­кового транспорту "вниз и вверх рек", про найманих робітників, про ремесла і промисли, володіння селян, їх доходи та ін.; вимагалося особливо уважно описувати поселення, що чимось вирізнялися, "чего особливому примечанию достойно" за розташуванням вздовж рік, за наявністю лісів, доріг тощо.

Наприклад, опис Новгород-Сіверського намісництва почина­ється з опису Новгород-Сіверська. Характеризується географічне положення міста, його укріплення, церкви (з чого збудовані), називаються міські цехи та ремісничо-навчальні заклади при них, розповідається про заняття населення, його становий поділ на шляхетство, духовенство, купецтво, урядників, міщан, козаків, про ярмарки і торги...

Чимало точної інформації про ремісників Новгород-Сіверська, серед яких було: котлярів — чотири, слюсарів — один, кравців — 74, шевців — 195, шаповалів — 78, ковалів — 15, ткачів — 15, м'ясників — 15, гончарів — 15. У десяти цехах Стародуба об'єднувалось 344 ремісники. Аналогічні статистичні дані про заняття населення наводяться практично з усіх міст і містечок намісництва. В описах повітів і сіл подані відомості про земельні відносини, вирощування тих чи інших землеробських культур, заробітчанство, розміри селянських податків грошима та натурою: коноплями, олією, медом. При описах поселень обов'язково повідомлялось про наявність у них різних підприємств: млинів, ґуралень, скляних заводів і гут, рудних гут, цегелень, машинобудівних, миловарних, шкіряних мануфактур. Кожного разу називаються власники таких підприємств, кількість зайнятих на них робітників, їх заробітки, умови праці та проживання. Зазначалося, що багато заробітників приходили з російських губерній. Так, при описі промислів м. Погар наголошувалося: "Роботу ж коло оной справляют наемными работниками, кои для найму приходят из великороссийских деревень и здешних околичных мест".

Особливо поширений великоросійський елемент був серед купецького стану: в Стародубі, наприклад, російських купців налічувалося 27, Сосниці — два, у Мглині — три, в Коропі — вісім. Коли ж подавали дані про національну приналежність купців, росіяни значно переважали "малоросіян".

Описи, виконані на чолі з А. Милорадовичем, цінні тим, що вони відображали економічний і соціальний стан Лівобережної України з Києвом зразу ж після ліквідації української державної автономії під час заміни традиційного полкового устрою на загальноросійський з намісництвами і губерніями.

У 80-х роках XVIII ст. у напрямі так званого російського "госу-дарствоведения", а по суті, краєзнавства, через своєрідне анкету­вання намісництв, міст, повітів, збирання відомостей на задані запитання від імені Російської академії наук, вищих навчальних закладів, а також адміністрацій намісництв написані численні описи різних адміністративних одиниць та міст, у тому числі україн­ських. Найчастіше вони називалися топографічними описами. Здебільшого вони мали форму запитань і відповідей. Залежно від виконавців описів відповіді були різні — від формальної відписки на запитання до дуже повних і часто оригінальних за змістом.

З-поміж багатьох описів найвідомішим є "Черниговского на­местничества топографическое описание", здійснене Афанасієм Шафонським (Опанасом Филимоновичем Шафонським). Батько А. Шафонського Филимон Шатіла був сотником у Соснівці, з певних міркувань змінив прізвище на Шафонський. Він дав синові Опанасу добру освіту за кордоном, де той закінчив три універ­ситети у Галлі, Лейдені, Страсбурзі й отримав дипломи доктора філософії, медицини, правознавства. Повернувшись до Москви, працював військовим лікарем, написав низку наукових медичних праць. У 1782 р. повернувся в Україну і став радником наміс­ницького правління у Чернігові, де крім іншої роботи розпочав працювати над підготовкою топографічного опису намісництва. Він не задовольнився організацією відповідей на стандартні запитання, що рекомендував кабінет Катерини II, який очолював статс-секретар П. Соймонов. А. Шафонський вважав за необхідне подати у своєму описі ширші відомості, тому прагнув отримати відповіді на чимало ним же сформульованих запитань, особисто виїжджав у повіти і міста намісництва для збору додаткових відомостей, опрацьовував історичні джерела "из разных старинных письменных дел, которые по монастырям находил", вніс в опис усе, "что только из разных записок почерпнуть мог". При підготовці опису Шафонський особисто виїжджав у Борзну, Ніжин, Лохвицю, Гадяч, Зіньків, Ромни, Глинськ.

Праця була завершена 1786 р., але опублікована вперше лише 1851 р. у Києві. Щоправда, нею ще в рукописі користувалися історики та письменники О. Рігельман, Д. Бантиш-Каменський, І. Срезневський та інші, а після опублікування — О. Лазаревський,' В. Іконніков, М. Марченко, О. Апанович.

"Черниговского наместничества топографическое описание" складається з двох частин: першої — "О Малой России вообще" і другої — "О Черниговском наместничестве особенно". Перша має 135 сторінок друкованого тексту, друга значно більша — 565 сторінок. Вся праця становить 700 сторінок.

У першій частині охарактеризоване географічне положення підросійської України, описані ріки, озера, ґрунти, клімат, рослинний і тваринний світ; землеробські культури. Багато уваги приділено висвітленню економічного становища, товарного ви­робництва конопель, конопляної олії, тютюну, мануфактур, торгівлі, доходів населення. Автор звернув увагу на те, що "весь торг красных и мелких товаров состоит в руках великороссийских купцов", однак у містах, зокрема у Києві, "єсть из природних тамошних купцы, мелким разным товаром торгующие", хоча серед місцевих купців нема жодного, який би мав ЗО тис. капіталу.

В описі згадується, що 11 більших міст України мали магіс­тратське правління. Це Київ, Чернігів, Переяслав, Новгород-Сіверський, Стародуб, Ніжин, Погар, Мглин, Остер, Козелець, Полтава. Подані відомості про всі інші міста, містечка, села, кількість населення в них, поділ його за станами, національною чи релігійною приналежністю, дані про населення намісництва. В ньому налічувалось 746850 осіб, у тому числі купців — 1483, з яких 587 українців, 896 росіян, 19136 міщан, 354572 козаки, 69369 селян казенних і монастирських (разом), 293262 селяни-кріпаки, 6958 представників духовенства і церковників. Були ще іноземці^ монахи та ін. Достатньо повно описані способи обробітку ґрунту, вирощення врожаю, збереження та переробки зерна. В степових місцевостях використовували плуг, який тягнули дві-три пари волів, у лісових — соха без коліс на коня. Своєрідними були міри орної землі та сінокосів. Землю обраховували на дні, упруги, четверики, чверті, луки — на скирди, стоги, копиці, вози. Подібно до описів А. Милорадовича, у всіх містах подані відомості про ремісників. У Ніжині їх налічувалося 657, Носівці — 180, Борз-ні — 143, Прилуках — 70, Городні — 66, Ічні — 80 та ін. Щорічно у межах намісництва відбувалося 115 ярмарків, 66 щотижневих торгів. Показано напрями торгівлі окремих міст. Так, до Ніжина привозили хутра, сукна, полотно з Москви, Казані, Оренбурга, рибу — з Астрахані, Царицина, Саратова, з Дону, сіль — з Таврії, цукор, каву, шовкові та вовняні тканини — з Петербурга, англійські сукна й вина — з Гданська, шовкові й вовняні ткани­ни — з Кенігсберга.

До Ніжина також надходили інші товари — з Ляйпціга, Бреславля, Італії, Туреччини, Угорщини, Австрії. Подібні матеріали подані з усіх інших міст.

Хоч А. Шафонський у культурному відношенні вже співвід­носив себе з освіченими російськими дворянами, на його праці дуже позначилось українське походження, що виявилось в інтересі до народознавчої тематики. Це засвідчують навіть заго­ловки окремих параграфів праці: § 11 — "Исповедание веры и духовная власть"; § 12 — "Язык, наречие и вид наружный жи­телей"; § 13 — "Нрав и свойство народа"; § 14 — "Образ жизни и обычай: свадьбы, родины, гульбищи, кутья, коляды, щедро-вать, богатая кутья, богатый вечер, голодная кутья, засевать, купала, погребение"; § 15 — "Одеяние" та ін. Один із розділів називається "О происхождении малороссийского народа". У пра­ці вміщено 26 унікальних малюнків "малороссийских одежд".

A. Шафонський запропонував розділити Україну на три етно-


графічні райони: "северо-западную полосу Полесье", "северо-
южную или среднюю полосу", "восточно-южную полосу".

А. Шафонський із соціального погляду симпатизував панівним верствам, з якими він, безумовно, себе співвідносив. Він з ворожістю ставився до запорожців, відносив їх до "тунеядцев и разбойников, ...скопище всякого сброда,... погруженного в совершенную праздность, гнуснейшее пьянство и презрительное невежество". Причину бідняцького стану мужицьких господарств вбачає у "ленивом нерадительном нраве мужиков" та ін.

Водночас розділом "О малорусских чинах" автор ніби хотів обґрунтувати право нащадків української старшини зрівнятися зі становищем російських дворян і насмілився написати, що за вдачею українці більше подібні до німців, аніж до росіян, що в українській мові дуже багато запозичень з німецької.

Важливе джерелознавче значення, зокрема для дослідження історії, соціальної структури і традиційної культури населення, системи управління Слобідської України до 80-х років XVIII ст., мають три описи Харківського намісництва: 1785, 1787, 1788 рр.

Найшвидше, тобто вже у 1788 р., був опублікований опис 1788 р., автором якого майже без сумніву вважають тодішнього директора Харківського народного училища Івана Олексійовича Переверзєва, котрий був високоосвіченою людиною.

Публікація всіх трьох описів однією книгою була здійснена лише у 1991 р. (Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. — К, 1991). Як зазначають упорядники цього видання В. Пірко та

B. Смолій, саме опис 1788 р. характеризує досконала "структура
опису та доступність викладу матеріалу, завершеність думок та аргументація висновків". Опис засвідчує добре знання автором "історії краю, особливостей побуту та матеріальної культури його населення".

Щодо опису 1785 р., то згадані упорядники не вважають його автором капітана Загоровського, як це, наприклад, допускала М. Литвиненко (Джерела історії України XVIII ст. — X., 1970. — С. 131), хоч зазначають його відношення до опису як одного з цензорів. Водночас у Передмові до видання 1991 р. зазначено, що всі три відомі описи Харківського намісництва "мають один спільний протограф", автором якого також міг бути Іван Пере-верзєв. Проте редакції описів і 1785, і 1787 рр. дають підстави вважати їх продуктом намісницької канцелярії, чиновники якої не мали належної грамотності, тим паче наукової ерудиції. Слово "Харків" кожного разу в обох редакціях написане без м'якого знака. Автор опису 1785 р. явно не був місцевим жителем. Він вживає вирази "малороссияне", "у них, малороссиян". Не зовсім переконливо пише, що "о хлебонашестве малороссияне мало пекутся", что "редко кто сеет больше, нежели на пропитание его семьи потребно", і навіть зерна обмолочують лише стільки, скільки потрібно везти до млина, хоча деякі сторони життя "малороссиян" описані об'єктивно і з симпатією, наприклад, відзначення календарних свят і обрядів: коляди, веснянок, Зелених свят, Купала, також стан релігійності населення і вигляд церков, міські, сільські ярмарки", гарні сади і городи та ін. Автор вважав за потрібне звернути увагу на моральну стриманість місцевих жителів під час відзначення великих свят: "и хотя в день Светлой недели немало віпьют, но валяющихся по ули­цам — не только баб, но и мужики редко увидеть случится".

Зміст опису 1788 р. насамперед виділяється наявністю в ньому вступної історичної частини, в якій даються відносно аргумен­товані оцінки становища, політичного і соціального розвитку України від найдавніших часів до XVIII ст. Названо причини польської експансії на українські землі: польські пани вважали, "что доходы их знатно умножатся уменьшением вольности русинов", правдиво показано ті страждання, які несли Україні татарські ординські напади. З симпатією зображено роль Богдана Хмельницького у визволенні України від польського гноблення. На означення українців як народу стосовно історичних часів автор вживав етнонім "русины", "нация русинов", "русины из Волыни"; стосовно свого часу — українці: "украинцы на построение жилых покоев и всякого хоромного строения немного употребляют бре­вен...", "к теплым баням украинцы еще не привыкли..."; "украин­цы не последним долгом считают разводить сады".

Описані головні заняття місцевого населення: землеробство, городництво, садівництво, тваринництво, основні промисли, торгівля і ярмарки, "употребляют хлебопашцы большие плуги, под которые впрягают по четыре, по шести и по осьми волов, смотря по исправности орудия", вирощують ячмінь, пшеницю, овес, горох, сочевицю, просо, льон і коноплі, на легких і сухих грунтах — гречку. Врожай не високий: від посіяної мірки жита збирали 7 мірок — (1:7), озимої пшениці — (1:5), ячменю — (1:7), вівса — (1:9), ярої пшениці — (1:4), проса —• (1:10). Життя селян не ідеалізовано. Багато з них "бедствуют... а случается, что такой беспомощный хозяин... пошел со всею семьею в наём­ники или на миру с милостынею".

До торгівлі місцеві жителі великого інтересу не виявляють: "торговля их... есть домовая, располагающая больше к пристой­ному пропитанию, а не к обогащению". Через це то вони випуска­ють із своїх рук багато доходів, якими користуються чужинці.
Великий науковий інтерес становить інформація про форми сім'ї на Слобожанщині: син "оженясь в тот же или на другой год оставляет отца и матерь... отделяется и отходит на свое господар­ство". Але ж "находятся и такие доможилы, которые живут семянисто... например живет родоначальник, при нем три или четыре сына не в разделе, у сыновьев также довольно детей и все под порядочным управлением в согласии".

Цінною інформацією описів є статистичні дані про народо­населення Слобідської України загалом і за четвертою ревізією (1781-1782 рр.): чоловіків — 403364 особи, жінок — 394376 осіб. Подано чисельність населення за повітами намісництва, в тому числі окремо за становими і соціальними групами.

Оригінально сформовано погляд на українців як окремий народ, котрий заселяє певну територію і розмовляє однією і тією самою мовою — "малороссийским украинским диалектом..., удельном языке славьянского племени". Висловлена власна версія, яка, до речі, і досі існує в історіографії, що причиною утворення українського народу став державний розпад давньої Русі на "Северную" и "Южную". "Сие роковое отделение... преобразило навсегда оных жителей так, что из того явилась как будто бы иноплеменная какая нация". Важливо, однак, зазначити, що бачення автором зв'язку "нації" з мовою, зі звичаями і "правами", а не лише з державою, було для того часу, безумовно, передовим.

Ми вже згадували сучасне видання "Описів Київського намісництва 70-80-х років XVIII ст.", здійснене Археографічною комісією України 1989 р. У ньому вміщено шість описів із 17 виявлених за намісництвом. Серед опублікованих — "Географическое описание города Києва...", виконане поручником Василем Новгородцовим. У ньому подано різні відомості про київські монастирі та церкви, географічні описи всього Київ­ського намісництва з усіма повітами. Опубліковані "Описание Киевского наместничества по разделению оного на одинадцать уездов...", "Описание Киевской губернии вообще и по уездам рек, озер, болот и гор 1785-го года", "Историческое и топогра­фическое описание Киевской губернии... 1787 года...", "Книга Киевского наместничества с поименованием всех селений и с показанием в оных числа душ и фамилии владельцов...", "Со­кращенное особенное географическое описание Киевской губер­нии..." з 1787 р.

В описах містяться часто унікальні відомості про Київ кінця XVIII ст. і про намісництво.

В першому з названих описів зроблено детальний аналіз Старокиївської фортеці, названі її відділи та споруди у них: церкви і монастирі, державні кам'яні та дерев'яні будинки, дерев'яні двори міщан. Окремі собори і церкви описані дуже уважно. Про кафедральний монастир при церкві св. Софії з 18 престолами сказано, що він огороджений кам'яною стіною, а в ньому містяться мощі митрополита Макарія; про церкву св. Андрія Первозваного написано: вона "строенная по повелению ее императорского величества блаженной памяти государыни императрицы Елисаветы Петровны казенным коштом по новой архитектуре, с отменным украшением, под низом оной для священно- и церковнослужителей упокой".

Про Києво-Печерську фортецю, збудовану за повелінням Петра I "множеством великорусских и малорусских войск", розповідається як про головну фортецю кінця XVIII ст. У ній перебувала "губернская канцелярия, живут генерал-губернатор, обер-комендант, также артиллерии инженерного корпуса, генералитет и штаб-офицеры".

Автор часто звертається до історичних повідомлень, зокрема про багаторазове зруйнування Києва: 1008 р. — Болеславом Хоробрим, 1019 р. — ним же, 1096 р. — Половецьким князем Боняком, 1124 р. — дводенною пожежею, 1203 р. — київським князем Рюриком Ростиславичем, 1240 р. — Батиєм, 1321 р. — Гедиміном, 1480 і в 1483 рр. — кримським ханом Мінгіреєм. Є й малоймовірні свідчення, наприклад, про заселення Києва аж до 1660 р. вірменами, євреями та поляками. Лише після повеління Алексія Михайловича Київ почали заселяти руські люди.

Інтерес викликають повідомлення про те, що київські міщани торгують німецькими і московськими товарами: шовковими, паперовими, вовняними, хутром та іншими; їх везли в Польщу, Сілезію, Гданськ, Цесарію. "В Польщу і Крим відвозять чорну мерлушку, легку юфту, сало говяже і в невеликій кількості білих, сірих і чорних білок, також сибірок і суриків, трохи воску. Звідти привозять шовкові, суконні і бавовняні товари, виноградне, волоське і інших сортів вино і бокалії, також польську товчену і волоську кам'яну і кримську сіль, що називається бузув, та інші тому подібні товари. З них же більшу частину відвозять у великоросійські поблизу розташовані міста, також в Малоросію, у слободські полки, в Черкаськ і на Дон".

Подано характеристику ремесел і промислів. "Ремесло у всіх містах потрібне..., є срібне, іконописне, кравецьке, кушнірське, шевське, ковальське, слюсарське, ткацьке, гончарське, тесляр­ське, також переплет книг..." Цікаві розповіді про печери "святьіх обретающихся", друкарський дім Києво-Печерської лаври, Голосіївську та Китаєвську пустині, про речі, що зберігаються у великій ризниці Києво-Печерської лаври: реєстр грамот, відо­мості про монастирі Києва, церкви, опис намісництва. Подано соціальний склад населення намісництва: міщан чоловічої статі — 9251, жіночої — 9422; купців відповідно — 281 і 281; козаків — 149730 і 150407; селян казенних — 3369 і 3403; селян урядових або рангових за військовими чинами — 5449 і 5810; селян магістратських — 1432 і 1460; селян церковних, монастирських і у володінні — 210937 і 204642; слуг і робітників — 6140 і 6968; хрещених з інших націй — 49 і 59; циган — 1105 і 963; великоросійських кріпосних людей — 384 і 400.

Опис 1781 р. за формою становить велику статистичну таблицю соціального складу населення всіх міст, містечок, сіл, хуторів, слобід, слобідок, двірців, хуторів, монастирів.

Суто географічний характер має опис рік, озер, боліт і гір намісництва з 1785 р. Описані Дніпро, Десна, Ірпінь, Трубеж, Сула, Супой, Перевад, Остер, Унава, Стугна, Золотоноша, Кропива, Ірклія, Груня, Сулиця, Оржиця й ін.

Особливо багатий на різні повідомлення соціального характеру "Історичний та географічний опис Київського намісництва 1787 р." У ньому подаються соціальні характеристики Києва і повітів Київського, Остерського, Козелецького, Переяславського, Пи-рятинського, Лубенського, Миргородського, Хорольського, Голт-вянського, Городищенського, Золотоношського. Цікаві історичні екскурси про те, як Гедимін 1321 р. прогнав татар і київського КНЯЗЯ з Києва, підкоривши місто собі, або як 1471 р. Київське князівство було перетворене у воєводство. Розповідається про сільськогосподарське виробництво, зокрема розведення волів, овець, коней. Зроблено опис поштових станцій.

Описи можуть привернути увагу сучасного дослідника на призабуті історичні сюжети, зокрема з проблем соціальної історії, природного середовища до початку атаки на нього індустріального розвитку, коли зароджувались витоки екологічної кризи; історії народного господарства, побуту (наприклад, така характеристика городів київських міщан: "в огородах же своих по тесноте жилищ капусты и других огородних растений сеют и садят мало, в садах имеют яблони, груши, сливы, вишни, черешни, марели, бруквины, грецкие орехи, винограды, шелковицу, дерион, аґрус или крижовник розовый и белый, смородину, малину и другие симу подобные плодоносные дерева и кустарники").

Майже всі описи ілюстровані різними схемами, картами, ри­сунками.

Близькими до топографічних описів за формою є "Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще" О. Рігельмана, створене 1785-1787 рр., але видане у Москві лише 1847 р., і такого ж історико-етнографічного характеру праця Я. Марковича "Записки о Малороссии, ее жителях и произве­дениях", що вийшла друком 1798 р. у Петербурзі. Я. Маркович ніби продовжував думку А. Шафонського, коли виділяв в Україні три групи "малороссов": північну — "литвинів", південну — "укра­инцев", або "степовиков", і перехідну між ними. "Литвины, — писав Я. Маркович, — не столь пригожи, менее опрятны, упо­требляют грубую пищу..., склонны к охоте, занимаются сидкой смолы или дегтя, горшечным ремеслом, строением речных су­дов..." Українці ж, або "степовики", — "рослы и статны, спокой­ны, но в поступках кажутся изнеженными и роскошными. Жилища строят свои из хвороста и обмазывают глиною... Печи в сих мазанках с трубами", займаються переважно скотарством. "Жители средней части составляют как бы средину между литвинами и степовиками, однако они замысловатее первых и проворнее последних... Наречие их лучшее и приятнейшее во всей Малороссии".

Так і не видрукуваним залишився опис Волинської губернії 1798 р. ("Географическое и экономическое описание Волынской губернии"). Він зберігається в ЦДІА ДА Росії.

Можна дійти висновку, що описані твори 80-90-х років XVIII ст. про Україну, що перебувала під владою Росії, містять дуже багату інформацію, насамперед, з тих питань, яких державні документи (законодавчі акти, діловодні папери) не відображали. Це відомості про природу, населення і поселення, культурні пам'ятки, спосіб господарювання, заняття людей і торгівлю, побутові умови життя, звичаї й традиції народу, тобто вони як історичні джерела дуже важливі для дослідження українського суспільства останньої чверті XVIII ст. у всіх його параметрах.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка