Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів



Сторінка9/20
Дата конвертації13.04.2017
Розмір4.18 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20

Розділ 5
АКТОВІ ТА ДІЛОВОДНІ ДЖЕРЕЛА XVII-XVIII СТ.
5.1. Актові та діловодні документи

з доби Козацької держави (документи

Б. Хмельницького, гетьманські універсали

XVII-XVIII ст., царські актові матеріали,

правові пам'ятки XVIII ст., кампути

і ревізії, матеріали Генерального слідства

про маєтності, Рум'янцевський опис)

Формування джерел XVII ст. українського державного поход­ження пов'язане з виникненням держави Богдана Хмельницького.

Основним видом документа законодавчого характеру за геть­манування Богдана Хмельницького був гетьманський універсал. У виданні "Документи Богдана Хмельницького" (К, 1961), що підготували І.Крип'якевич та І.Бутич, опубліковано близько 475 документів, підписаних у свій час Б.Хмельницьким. З них 148 документів належать до джерел законодавчого або нормативного характеру, в тому числі 115 універсалів. Найбільшу за кількістю частину документів видання становлять листи — 320. Вважалося, що І. Крип'якевич і І. Бутич використали для видання практично всі відомі на той час оригінали, копії чи передруки документів українського гетьмана. Оригіналів збереглося 169, архівних ко­пій — 156 та ін. За останні майже чотири десятиріччя виявлені деякі нові документи*.

За змістом, а також у багатьох відношеннях за видовою фор­мою універсали гетьмана відповідали основним вимогам державо­творчих законодавчих документів свого часу. Щоправда, зауважували укладачі збірника, чимало документів, наприклад, листів до російського уряду, спочатку писалися в довільній формі. Можливо, саме через це у березні 1649 р. російський уряд передав українському гетьманові "образцовое письмо", за формою якого він мав листуватися з російським царем. Поступово форма листів Б. Хмельницького набула стабільності. Вони починалися, з неве­ликими варіаціями, приблизно так: "Божиею милостию великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичу, все Великия и Малыя России самодержцу, государю и обладателю, Богдан Хмельницкий, гетман с Войском твоего царского величества Запорожским, до лица земли ниско челом бьет" (15 вересня 1654 р., з табору під Крилівцями). Форма основної частини (змісту) листа здебільшого була довільною, але зі стандартним закінченням: "писан в таборе под Крыловцами, сентября в 15 день лета 1654. Вашему царскому величеству во всем нижайшие слуги и верные подданные, Богдан Хмельницкий, гетман с Войском вашего царского величества Запорожским". Часто за аналогічними підписами листів Б. Хмельницького (ще від 1648 р.) до польського короля, турецького султана, інших володарів держав можна простежити процес самоусвідомлення гетьманом зміни свого правового становища від прямої залежності від короля і королівських сановників до здобутого силою суверенітету.

В листі (17)27 червня 1648 р. Б. Хмельницького до Адама Киселя гетьман залишався вірним прийнятому тоді етикету і підписував листа: "Вельможності вашої, пана нашого мило­стивого доброзичливі слуги й підніжки Богдан Хмельницький, старший з Військом Запорозьким, власною рукою (гека^ вша}". Однак уже в листі до гетьмана Януша Радзівілла з 19(9) лютого 1649 р. Б. Хмельницький і за формою до "підніжків" себе не відносить.

Щоправда, вживання слова підніжок Б.Хмельницьким при підписуванні своїх листів різним володарям було радше даниною формі тодішнього етикету. Наприклад, у листі до турецького султана Мухамеда від 27 листопада (7 грудня) 1651 р. він підписався: "Вашої цісарської милості, мого милостивого пана, покірний підніжок Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького".

Звичайно, всі документи Хмельницького як історичні джерела мають велике значення. Саме за ними можна визначити головні напрями внутрішньої та зовнішньої політики Козацької держави у питаннях державного будівництва, формування військово-адміністративних органів управління, власне військового будівництва, в селянському питанні, формуванні козацтва як соціального стану, церковних і монастирських справах, ставленні до шляхти, іновірців та ін.
Першочергове значення з-поміж усіх документів мають універсали. За функціональним призначенням їх можна розділити на такі групи:

— універсали, спрямовані на створення правової основи дер­жавних структур, принципів управління, адміністративного поділу, формування персонального складу вищих військово-державних кадрів через іменування полковників, сотників, керівників підрозділів гетьманської канцелярії (уряду);



  • універсали з регулювання земельних відносин, що мали закріплювати право власності на землю шляхти, церкви, мона­стирів, козаків, а також стримувати, обмежувати сваволю панів, щоб запобігти масовому незадоволенню селян;

  • універсали, які регулювали станові відносини шляхти, козаків, духовенства, міщан, панщизняно залежних селян;

  • універсали з регулювання соціальних процесів, покликані гальмувати революційний потяг селянської маси до поко-зачення, тримати панщизняно залежних селян у покорі та страхові;

  • універсали, які визначали права промислового і торго­вельного міського елементу, регулювали правові норми занять промислами тощо, захищали певні права міщан.

Як засвідчує кожен універсал, Б. Хмельницький домагався мети надзвичайно наполегливо, не зупинявся перед застосу­ванням суворих заходів покарання, коли його накази не вико­нувалися чи порушувалися.

Гетьманські універсали як актові матеріали у першій частині — початковому протоколі — відповідали формі тогочасних актів. Проте основний зміст привілеїв характеризувався розкованістю форми, в ньому було більше турботи про суть справи, аніж про дотримання протокольних правил.

Наведемо універсал від 1 серпня (11) 1650 р. про заборону чинити утиски ніжинським міщанам:

"Богдан Хмельницкий, гетман Войска его к. м-ти Запорозского. Паном полковником, сотником, атаманом, висилком вшеляким од нас в Сівер каждого часу висланим, до відомости подаємо, іж дошло нас відати, же розниє в справах войскових в тамтиє краї заехавши в месте его к. м-ти Ніжине незвичайниє в стаціях податки витягают і в напоях розниє утяженя і інниє ексцесси пополняют. Прето хочемо по вас міти, хто би єно колвек по дате сего універсалу, от нас мещаном ніжинским даного, важился над слушность і звичай будучи висилкою і мимоїздом прикроет чинити, уряд мескний зневажати і до шкоди убогих людей в Ніжине месте приводити, таковий кождий за однесенєм до нас, а слушним доводом о кождий виступок незвичайний сурове на горло каран будет, чего полковник наш тамошній ніжинский пилно постерегати маєт под строгим каранєм, што для лепшоє ваги при звиклой печати войсковой і с подписом руки нашоє сей універсал іним видат розказалем.

Дан у Ірклію, 1 августа 1650. Богдан Хмельницкий, рука власна.

Іван Виговский, писар Войска Запорозского, рукою власною".

В цьому універсалі гетьман виступив на захист міщан.

В універсалі 28 серпня (7 вересня) 1650 р., виданому в Ямполі, він формулює вимоги шанувати права шляхти: "...а если би котриє люб с товариства нашого, люб с подданих кривду найменшою шляхте так релігії руской, яко і римской чинили і на здорове їх наступовали, такових ми полковником киевскому і черниговскому сурове на горле карати позволяем, до нас не одсилаючи..."

Після Богдана Хмельницького, коли Лівобережна Україна не лише фактично, а й формально вважалася російською авто­номією, гетьманські універсали набули ще чіткішої форми. У верхній частині універсалу ставились ім'я і титул гетьмана, наприклад: "Пресветлейшего и державнейшего великого государя, его царского пресветлого величества войска Запо­рожского Иоан Мазепа". Далі зазначалося, кому адресувався універсал, і викладався його зміст. Підпис під універсалом мав два варіанти на зразок: "Иоанн Скоропадский, гетман войска его царского величества рукою власною" або: "Звишменованній гетьман рукою власною".

Більшість універсалів гетьманів після Богдана Хмельницького в оригіналах не збереглися; збереглися їх копії, зокрема у фондах Генерального слідства про маєтності (оригіналів є декілька у рукописних фондах Бібліотеки Національної Академії наук України в Києві, бібліотеці Харківського університету).

Тематичний зміст універсалів другої половини ХУП-ХУШ ст. — організація виступів козаків у похід, несення сторожової служби, надання нових і підтвердження прав на старі маєтності, дозвіл на будівництво млинів, заснування слобід, ствердження приватних купчих.

Універсали XVIII ст. дають підстави вважати, що ще задовго до поширення в Україні кріпосного права російського зразка на початку 80-х років XVIII ст. панщизняні відносини в Гетьманщині формувалися на основі гетьманського законодавства, часто навіть за універсалами полковників. Так, 23 квітня 1693 р. Лубенський полковник Леонтій Свічка видав універсал, яким зобов'язував Чигиринодубського городового отамана та місцевого війта й отамана с. Гусиного всіляко оберігати права Чигиринодубського сотника Яреми Ілляшенка, якому за "значні праці і прислуги в Війську Запорожськім" у с. Гусиному надано людей посполитих "в послушаніє". Від місцевих отаманів вимагалось пильнувати за тим, "аби люди того села посполитці... вшелякоє без жадного противенства отдавали послушаніє, а непослушного і противного волі нашій єму, п. сотникові, карати без фольги позволяем". Інший Лубенський полковник Василь Савич 1712 р. надіслав аналогічне повеління війту с. Скоробагатого, аби той так само пильнував за виконанням посполитими згаданого села своїх повинностей перед колишнім сотником паном Павлом Мартосом: "приказуєм, абисте по давній обиклості п. Мартосові отдавали належитоє в потребі послушенство, а кто із жителей тамошніх посполитих в тім спречним зоставатиметь, такого карати позволяем". Гетьман Іван Скоропадський підтверджував аналогічні права пана Бутовича 19 листопада 1708 р.: "войти зась тех сел со всеми посполитими людьми повинни ему, пану Бутовичу, отдавать всякое послу­шенство і повинность". Проте вже після Мазепи основні блоки законодавчих норм в Україні формувалися загальноросійськими актами.

Згідно з царським указом 18 грудня 1708 p., що розділяв Росію на вісім губерній, територія України, незважаючи на існування гетьманату і полкового устрою, була віднесена до Київської (до неї приписувалась гетьманська Україна) й Азовської губерній, куди входила Слобідська Україна. З 14 грудня 1720 р. Слобідська Україна передавалася у відання бєлгородському воєводі.

Київський генерал-губернатор і коменданти російських гарнізонів втручалися у справи України, роботу місцевих органів управління та судів. За царським указом 16 травня 1722 p. у Глухові засновано Малоросійську колегію (при цьому вирішено "О назначении в оную присутствующим бригадира Вельяминова"), а 23 лютого 1723 р. в українські полки було призначено полков­ників із росіян. Перша Малоросійська колегія діяла до 1727 р. У царському указі майже з іронією зазначалося, що колегія "учреж­дена для того, чтобы малороссийский народ ни от кого как несправедливыми судами, так и от старшины налогами утесняем не был".

Після смерті Данила Апостола 31 січня 1734 р. створено Тимчасове правління Україною на чолі з князем Шаховським. Пізніше Тимчасове правління було назване Правління геть­манського уряду. За указом 24 квітня 1735 р. без відома цариці заборонялося обирати козацьких старшин. З 1722 р. до 1749 р. справами України займався Сенат, з 1749 р. — іноземна колегія. Тоді ж дозволено обирати гетьмана України. Ним 5 червня 1750 р. був затверджений К. Розумовський, отримавши також звання генерал-фельдмаршала. Проте ця відлига тривала недовго. Катерина II рішуче виступала за уніфікацію правового становища підкорених Малої Росії, Ліфляндії, Фінляндії та ін. В "секретнейшем наставлении" генерал-прокурору князю Александру Вяземському вона вимагала, щоб "сии провинции, также и Смоленщину надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусели и перестали бы глядеть как волки с лесу... Когда же в Малороссии и гетмана не будет, чтобы век и имя гетмана исчезло, не токмо б персона какая была произведена в оное достоинство". Указом Катерини II 10 листопада 1764 р. для України замість гетьмана і гетьманського правління створювалась Малоросійська колегія на чолі з графом Петром Рум'янцевим. В цьому ж році для управління південними землями та посилення російського впливу на Запорозьку Січ творилася Новоросійська губернія.

Катерина II 3 серпня 1775 р. оголосила "Манифест об уничтожении Запорожской Сечи и о причислении оной к Ново­российской губернии". "Уничтожение" виправдувалось тим, що запорожці виявляли численні "неповиновения" і "преступления", брали до себе "всякого сброда, всякого языка и всякой веры", приймали "несмотря на частые запрещения беглецов", "поми­шляли составить из себя посреди отечества область совершенно независимую под собственным своим неистовым управлением", мали "склонность к развратной жизни и грабежу" і "обратили хищность и грабительство в свое ремесло".

Вже 16 вересня 1781 р. вийшов указ про заміну полкового адміністративного поділу Гетьманщини. Замість полків творилися намісництва: Новгород-Сіверське, Чернігівське, Київське; на Слобожанщині — Харківське.

Ще одним указом 27 липня 1782 р. скасовувались у містах посади возних, а їх функції передавались відповідно "Учреж­дениям о губерниях" 1776 р., земським судам, земським "исправ­никам и городничим".

Указом 3 травня 1783 р. на Лівобережній Україні поширювалось кріпосне законодавство Росії.

У 1783 р. головно на місці Новоросійської губернії було створене Катеринославське намісництво, пізніше до його складу віднесені землі між Бугом і Дністром, що відійшли до Росії за Яським миром, підписаним з Туреччиною 29 грудня 1791 р. (9 січня 1792).

Після другого і третього поділів Польщі на території Право­бережної України, за указами 22 травня і 5 липня 1795 р., утворилися Брацлавське, Волинське та Подільське намісництва. Якийсь час — від січня 1796 р. — з частини Катеринославського і Брацлавського намісництв існувало ще Вознесенське наміс­ництво (повіти Херсон, Єлисаветград, Новомирград).

Однак наприкінці XVIII—на початку XIX ст. в Україні ще раз була проведена адміністративна реорганізація: з кінця 1796 р. творилися Новоросійська, Малоросійська та Слобідсько-Українська губернії, тоді ж — Київська, Волинська та Подільська губернії. У 1802 р. Малоросійську губернію було розділено на дві: Чернігівську і Полтавську, Новоросійську — на Катерино­славську, Таврійську, Миколаївську. Остання 1803 р. перейме­нована на Херсонську. Так, від початку XIX ст. в адміністра­тивному відношенні українські землі були поділені на дев'ять губерній: Слободсько-Українську (з 1835 р. — Харківську), Чернігівську, Полтавську, Київську, Подільську, Волинську, Катеринославську, Таврійську і Херсонську.

Інтеграція України в суто російську адміністративну структуру зробила зайвим існування Другої Малоросійської колегії, що указом сенату ще 20 серпня 1786 р. скасовувалась.

З 1783 р. скасовувалось українське козацьке військо, а козацькі полки переформовувались на драгунські російської армії. В Україну 1795 р. поширювався російський порядок рекрутського набору.

Крім дії гетьманських універсалів, а з XVIII ст. — особливо царських указів, судочинство в Україні мало власну велику традицію, що ґрунтувалася на багатьох нормах "Руської Правди", Литовських статутів, магдебурзького права.

Козацька старшина виступила з ініціативою кодифікувати українське право.

Визначною подією у цьому зв'язку була так звана Конституція П. Орлика. Після смерті Івана Мазепи гетьманом України на вигнанні було обрано Пилипа Орлика (квітень 1710 р.). З його ініціативи написані нові постанови про те, яким має бути гетьманське управління в Україні. Ті постанови дістали назву "Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького Війська", або "Конституції Пилипа Орлика".

Прийняття "угоди" обґрунтовувалося тим, що останніми часами гетьмани почали присвоювати собі самодержавну владу, "узаконили самовластієм такое право: так хочу, так повеліваю". Стаття І "Пактів" визначала обов'язок гетьмана після визволення України від "невільного ярма московського" охороняти право­славну віру, домогтися відновлення екзархату України, забезпе­чувати цілісність і непорушність території України та її кордонів, зокрема кордону від Польщі по р. Случ, визнаного Польщею ще за Б. Хмельницького. В межах України проголошувалась автономія Запорозького війська і його території. Згідно з новим документом встановлювалось, що у майбутньому тричі щорічно — на Різдво, Великдень і Покрову — мали скликатись "генеральні ради" у гетьманській резиденції для розв'язання всіх важливих справ.

На них мали бути присутніми генеральна старшина, полковники з усією старшиною та сотниками, виборні від полків "генеральні совітники" і депутати Запорозької Січі.

Генеральна рада повинна була повідомляти про помилки геть­мана, а гетьман за те не повинен гніватися чи карати. Гетьманові заборонялося вести секретні справи і політику поза спиною генеральної старшини чи розпоряджатися самовільно військовим скарбом. Генеральний підскарбій має бути виборним. Гетьман же повинен жити з доходів, призначених "на булаву і особу його гетьманську". Гетьман зобов'язаний пильнувати за тим, щоб "людям військовим і посполитим" не чинилося надмірної тяжкості, утиску, здирства, від чого вони втікають за кордон. Старшинам заборонялося брати на свої роботи козаків і посполитих, які до них не належать, відбирати ґрунти або силою змушувати їх продавати, забирати за ту чи іншу провину майно та ін.

"Пактів..." мали дотримуватися не лише гетьман Орлик, а й усі майбутні гетьмани. Для свого часу "Пакти..." П. Орлика були, безумовно, демократичним законом, якому з відомих причин не судилося бути застосованим до України XVIII ст.

Одним з наслідків козацьких ініціатив кодифікації українського права стали складені 1743 р. створеною Петром II у 1728 р. спеціальною Комісією з митрополита, єпископів, архімандрита Києво-Печерського монастиря, старшин і писарів "Права, по которым судится малороссийский народ...", що ґрунтувалися на Статуті Литовському, Зерцалі Саксонському (збірнику морально релігійних повчань) і правах із "Книги порядку", перекладених з польської та латинської мов. "Права..." були складені в Глухові. Третім їх джерелом вважають українське звичаєве право. Перший розділ називався "О силе и важности прав малороссийских", другий — визначав правову основу боротьби з богохульниками, покарання відступників від Бога, єретиків, розкольників, фальшивомонетників.

"Права..." називали такі суспільні стани: "шляхетского и вои­нского чину и звания"; духовенство; посполиті; міщанство.

Виразною є диференціація покарань за вбивство чи образу людей різного суспільного стану: війта, бургомістра, райці, писаря, лавника, міщанина, ремісника, вільного посполитого, кріпака.

Зазначалось, що посполиті піддані селяни "всякому владельцу надлежащее послушание и повинность отдавать всегда должны"; "у подданых владельческих никто земли ни для пахания нанимать и вовсе покупать без ведома и созволения владельца его, не должен" тощо.

Хоч "Права, по которым судится малороссийский народ", мали місце у практиці судочинства, вони так і не були затверджені царем і, по суті, залишилися пам'яткою права, правової української думки.

До аналогічних пам'яток правової думки XVIII ст. можна ще віднести складений 1750 р. юристом Ф.Чуйкевичем збірник законів "Суд і розправа в правах малоросійських" з дев'яти розділів ("о доводах", "об аппеляции" та ін.). О. Безбородько 1767 р. склав збірник "Екстракт малоросійських прав", узагальнивши правові норми, що діяли в Україні.

Багато цінних джерел, які відображали соціально-економічне становище в Україні в другій половині XVIII ст., було зібрано за наслідками роботи "Уложенной комиссии" (законодавчої комісії) 1767 р. Катерина II з метою "узнать, с кем дело имеем и о ком пещись должно", зажадала, щоби в Комісію надсилали з місць різні "накази" і пропозиції. В Україні було створено дев'ять округів із містами Новгород-Сіверськ, Стародуб, Чернігів, Ніжин, Глухів, Гадяч, Сорочинці, Полтава, Козелець, Остер, Переяслав, Лубни, Прилуки, Погар.

Під час складання наказів всупереч волі царських чиновників (Рум'янцев, Хованський, С. Кочубей та ін.) до них заносилися вимоги відновити гетьманство в Україні; у Лубнах міщани хотіли внести відомість про "порабощения их"; в Погарі міщани скаржилися на "всекрайнейшие обиды, разорения, утеснения отнятием торгов, шенковых корыстей", "завладение... пахотными землями мещанскими"; в Прилуцькому наказі зазначалося, що козацька старшина, скупивши козацькі "добра", привела козаків до такого "бедства", что час од часу службы государственной нести не в состоянии", натомість шляхта вимагала закріплення її прав на землю, урівняння з російськими дворянами та ін.

З роботи "Уложенной Комиссии" нічого не вийшло, але зібрані нею "накази", в тому числі з'України, надзвичайно рельєфно відбивають соціальні протиріччя, антагонізми у вимогах шляхти, козаків, старшини, міщан, посполитих та інших соціальних верств.

Соціально-демографічні процеси другої половини XVII-XVIII ст. в Україні відображають матеріали кампутів і ревізій. Кампути — переписи податкового населення: козаків, селян, міщан та інших. Перший кампут був проведений 1654 р., другий — 1666. Від початку XVIII ст. кампути в Україні набули форми російських ревізій. Вони фіксували приналежність до соціальної групи, майновий стан, стан двору та кількість мешканців у родині разом зі слугами, власників і найманих людей. На основі кампутів можна встановити чисельність козаків, міщан, купців, посполитих та інших категорій людей. Матеріали кампутів, як і ревізій, зберігаються в Москві (ЦДІА ДА Росії) та Києві (ЦДІА України).'

Кампути у першій половині XVIII ст. відбувалися дуже часто-в 1713, 1718, 1721, 1723, 1726, 1729, 1731, 1734, 1736, 1738, 1740 1743, 1748, 1751, 1752, 1756 рр. (за 43 роки — 16 разів).

Проведення кампутів злилося незабаром із проведенням всеросійських ревізій. На Слобідській Україні з самого початку відбулися ревізії — в 1722 р., 1732 р. Перша слобідська ревізія за часом збігалася з першою російською ревізією 1718-1727 рр. З другою російською ревізією 1743-1747 рр. на Слобожанщині збігалася ревізія 1744 р.

Починаючи від третьої російської ревізії (1763-1764 рр.) останні почали охоплювати всю підросійську Україну, в тому числі Слобідську.

Четверта російська ревізія відбулася 1781-1782 рр, п'ята — 1794-1795 рр., десята — у 1857 р. Ревізії проводили полкові канцелярії та спеціально послані комісари. Спочатку складалися сотенні списки, що містили дані про козаків і посполитих, кількість землі, худоби, лісу, сінокосів, заняття промислами. На основі сотенних списків складалися загальні дані по полку. Сотенних списків збереглося дуже мало (ЦДІА України, ф. О. Ла­заревського у відділі рукописів ЦНБ НАН України та ін.).

Ревізії подавали також відомості про освіту. За ревізіями 1740 р., 1748 р., у семи гетьманських полках на території пізніших Чернігівської та Полтавської губерній на 1094 поселення числилось 866 шкіл з українською мовою навчання. Одна школа припадала на 746 осіб населення.

Як виглядали зведені кампути полку, засвідчує кампут Полтавського полку за 1721 р. Спочатку подавався опис козаків Полтави. Вони поділялися на кінних, які відбували військову службу; тяглих, що давали фураж і провіант; піших, котрі мали хати і ґрунти; убогих, які мешкали в чужих хатах.

Далі йшло "Введение", де подавалися відомості про кількість купецьких дворів, посполитих, цехових ремісників, що сплачували консистентський податок; опис населення сіл зі зазначенням, кому воно належало (кому належали селяни). За майновим станом населення розділялося на тяглих, піших і неімущих, ремісники — на тяглих і піших. Наприкінці подавалася загальна кількість козаків і посполитих. Майже кожного разу кампути відображали нові грані відносин. Так, 1732 р. козаки Полтавського полку розділялися на "можных", які займалися купецьким "знатным ремеслом"; "середніх", котрі займалися невеликим купецьким промислом; ґрунтових, малоґрунтових, убогих, яким потрібно відбувати повинність, і козачих підсусідків. Міщани були багатими, що "знатним купецтвом бавятся", і середніми. Серед посполитих називалися ґрунтові, убогі "в одной только хате живущие" і "весьма убогие" та ін. Цікаві матеріали про ремісників. У Полтаві 1721 р. їх налічувалося 291. Вони розділялися по семи цехах: кушнірському, шевському, різниць­кому, ковальському, ткацькому, бондарському та гончарному.

Тобто матеріали дуже різноманітні й за кількістю хат, сімей та ін.

Особливий блок джерел про системи землеволодіння в Україні, соціальну структуру населення, міста і села, історію розвитку суспільних порядків від 1648 і до 1730 р. становлять матеріали Генерального слідства про маєтності. Створена 1722 р. Мало­російська колегія хотіла мати точні дані про маєтності в Україні з метою їх правильного оподаткування і наведення порядку в справі землеволодіння. За розпорядженням Малоросійської колегії 1726 р. російські офіцери провели ревізію всіх маєтностей в Україні для точнішого визначення величини зборів з них. Дані ревізії виявилися для Малоросійської колегії недостатніми, неточними, і вона ними не задовольнилася.

Гетьман Данило Апостол після свого обрання поїхав у Москву і подав до Верховної Таємної Ради прохання про потреби України. У відповідь Петро II видав "Решительные пункты", що визначали соціально-політичне становище України в складі Росії. До землеволодіння мали відношення п. 8, 9, 10; п. 8 закріплював за спадкоємцями козацькі маєтності, дані за заслуги або куплені; п. 9 за гетьманом закріплював право на володіння Чигиринським староством, але якщо гетьман набув у володіння більше маєтностей, ніж йому належало, то мав їх повернути; п. 10 регулював урядові та ратушні маєтності, які не мали роздаватися у приватне володіння (роздані належало повернути).

Для перевірки цих пунктів влітку 1729 р. у всі полки Лівобережної України прибули канцеляристи, котрі, переїжджа­ючи з села в село, від старих людей записували відомості, коли було засноване село та кому воно належало з часів Б. Хмель­ницького. Від власників вимагались документи на маєтності (гетьманські, полковничі, царські чи інші дарчі грамоти, купчі, закладні тощо).

Зібраний матеріал систематизували і записували в полкові книги. Так виникли полкові книги Генерального слідства про маєтності: "о всех маєтностях, местечках, селах и деревнях свободных войсковых и кто по каким крепостям оными владеет и на какие угодья те местности прежде нынешних владельцев належали, и кто ими владел и по каким дачам, с приложением к тем дачам копий высокомонарших грамот, гетманских универ­салов и иных крепостей".

Книги звезли у Глухів, де в січні 1731 р. їх розглянула полкова і генеральна старшина. Всі маєтності розділялися на: ті, що належали старшині за рангом; отримані за заслуги за грамотами й універсалами; маєтності у володінні ратуш; вільні маєтності; сумнівні; монастирські.

На основі такого поділу книги переписали за полками. Один примірник залишався в гетьманській канцелярії, один відсилався в колегію іноземних справ у Москву, де вони й збереглися. На основі цих книг окремі дослідження видав О.Лазаревський: "Описание старой Малороссии. Полк Нежинский", "Описание старой Малороссии. Полк Стародубский" (К., 1888). В.Барвінський видав 1912 р. у Полтаві "Генеральное следствие о маетностях Миргородского полка".

Матеріали Генерального слідства з більшості полків видава­лися: у Полтаві 1893 р. "Генеральное следствие о маєтностях Гадячского полка"; у Києві 1896 р., — Прилуцького, в тому ж році у Харкові — Переяславського, Чернігові в 1901 р. — Ніжинського, а 1908 р. — Чернігівського. За радянського часу в серійному виданні "Український архів" побачили світ матеріали Стародубського (1929 р.) та Лубенського полків (1931р.).

Генеральне слідство про маєтності — цінне історичне джерело з історії України другої половини XVII ст. до 1729 р. Крім ЦДІА Росії у Москві, матеріали Генерального слідства зберігаються у ф. Генеральної гетьманської військової канцелярії ЦДІА України в Києві.

Важливе джерело до соціально-економічної та політичної історії України другої половини XVIII ст. становлять матеріали Рум'янцевського опису, або Генерального межування. В Україні 1764 р. було ліквідоване гетьманство. У Москві створили Другу Малоросійську колегію на чолі з президентом П. Рум'янцевим, який одночасно був головнокомандувачем військами і губернато­ром краю.

П. Рум'янцев, ознайомившись зі становищем в Україні, 9 ве­ресня 1765 р. запропонував Малоросійській колегії зробити генеральний опис України. Граф особисто розробив чотири форми перепису для міст; козацьких господарств; приватних господарств; коронних, урядових і монастирських маєтків.

У формі для міст вимагалось записувати географічне поло­ження міста, його укріплення, казенні будови, громадське управління, ярмарки і торги, міські землі, магістратські та ратушні прибутки, кількість дворів і бездвірних хат, найманих робітників, умови, за яких вони працювали.

Передбачалось проводити подвірний опис всіх міщан зі зазначенням вулиці, де вони мешкали, кількість кімнат у будинку, ім'я господаря, членів сім'ї, прислуги, їх вік і стан здоров'я, чим займаються, кількість землі, худоби, прибутки.

За інструкцією опису козацьких маєтків, вимагалось описати двір козака, будови, сімейний стан, володіння землею, лісом, угіддями, промислами, прибутки.

В описі коронних, монастирських і урядових маєтностей необхідно було називати географічне положення села, записати власника, описати панський двір, будинок (кам'яний або дерев'яний), кімнати, амбари, конюшні, сараї, землі посівні, ліси, млини, винокурні, шинки, прибутки, кількість посполитих селян, дворів і бездвірних хат, повинності.

Відомо, що козацька старшина дуже ухилялася від опису. Через це його проводили майже скрізь російські чиновники, які не знали місцевих умов. Особливо важко порозумітись на мірах землі (днях, упругах, чвертях, четвертухах, шостках, пляцах).

О. Ханененко у "Щоденнику" подає, що день — це 0,75 десятин, четвертуха — третина загону величиною в 5-10 десятин, чверть — 1/4 "пляцу" (однак автор не знає, що таке "пляц").

Опис розпочався у вересні 1765 р. і був припинений в лютому 1769 р. у зв'язку з російсько-турецькою війною за наказом П.Рум'янцева. В більшості полків опис не завершено, а його матеріали не впорядковані. Вони залишились у кількох місцях України і ніхто ними не цікавився. Чимало матеріалів загинуло. І все-таки чимало опинилося в Харківському архіві, архіві Чернігівської казенної палати, публічних бібліотеках Києва, Петербурга та ін. ЦДІА України має фонд Генерального опису. В ньому 969 томів, що містять відомості з 3,5 тис. населених пунктів. Кожен том має 300-1000 аркушів. Найкраще збереглися матеріали, присвячені Переяславському полку.

Отже, і за формою, видовими ознаками і за змістом джерела з історії Козацької держави дуже різноманітні та багаті. Для ви­вчення таких проблем, як формування землеволодіння, соціальна структура і майновий стан населення, правове становище різних категорій людей та інших ці джерела практично невичерпні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   20

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів iconНавчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка