Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв



Сторінка2/5
Дата конвертації18.05.2017
Розмір0,81 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5

Висновки

Розглянувши загальні поняття типології книги, ми робимо висновок, що цей науковий напрям знаходиться в стані становлення і розвитку, багато питань є дискусійними. З метою встановлення єдності дальшого викладу матеріалу і єдності підходу пропонується прийняти певне трактування головних понять.



Типологія книги – це наукове знання, розділ науки (книгознавства), який вивчає різні категорії книги, їх групування (систематизування), створення наукових класифікацій.

Способами типологічного пізнання книги є класифікація, систематизація, типологізація. Всі вони є способами групування і розрізняються характером ознак, обраних за підставу поділу.

В типології книги потрібно враховувати не тільки головну категорію книгознавства – поняття “книга”, але й інші категорії, що відображають різні аспекти, відношення, ступені пізнання книги як єдиної реальності: твір, література, твір друку, видання та ін.

У процесі типологічного пізнання книги та її окремих категорій використовуються такі поняття як “вид”, “тип”, “жанр”, що позначають певні відношення між підрозділами типологічних класифікаційних схем.

Умовою успішного розв’язання типологією книги її проблем є додержання визначених принципів типології книги.


Примітки





  1. Моргенштерн И.Г. Проблемы типологии современной книги // Книга: Исслед. и материалы. – 1975. – Сб. 30. – С. 43.

  2. Гречихин А.А. Современные проблемы типологии книги. – Воронеж, 1989. – С. 52, 58, 61.

  3. Там же. – С. 61.

  4. Там же. – С. 70, 71.

  5. Див., напр.: Теплов Д.Ю. Типизация в книговедении и библиографии. – М., 1977. – С. 4 – 9.

  6. Моргенштерн И.Г. Указ. соч. – С. 43.

  7. Гречихин А.А. Указ. соч. – С. 70.

  8. Швецова-Водка Г.Н. Типология книги // Книга: Исслед. и материалы. – 1983. – Сб. 46. – С. 43 – 44.

  9. Швецова-Водка Г.Н. Функциональная сущность и свойства книги // Книга: Исслед. и материалы. – 1995. – Сб. 71. – С. 96.

  10. Моргенштерн И.Г. Книга как носитель общего знания // Восьмая науч. конф. по пробл. книговедения «Книга и кн. дело на рубеже тысячелетия»: Тез. докл. / Рос. акад. наук и др. – М., 1996. – С. 24.

  11. Див., напр.: Редактирование отдельных видов литературы: Учеб. для студентов-заочников, обучающихся по спец. «Журналистика» / Под ред. Н.М. Сикорского. – М., 1973. – С. 10.

  12. ДСТУ 3017–95. Видання. Основні види. Терміни та визначення. – К., 1995. – С. 3.

  13. ДСТУ 3018-95. Видання. Поліграфічне виконання. Терміни та визначення. – К., 1995. – С. 3.

  14. Моргенштерн И.Г. Проблемы типологии современной книги… – С. 43.

  15. Гречихин А.А. Указ. соч. – С. 82 – 84.



Схема 1.1. Співвідношення понять “літературні твори” і “твори писемності”


Умовні позначення: І – літературні твори, література; ІІ – твори писемності. 1 – літературні твори, що існують у недокументальній формі; 2 – літературні твори, зафіксовані у писемній формі; 3 – нетекстові (нелітературні) твори писемності.




Схема 1.2. Співвідношення понять “література” і “твори друку”


Умовні позначення: І – література, ІІ – твори друку. 1 – літературні твори у недрукованій формі; 2 – літературні твори, опубліковані у друкованій формі; 3 – нетекстові (нелітературні) твори друку.


Схема 1.3. Співвідношення понять “література” і “видання”

Умовні позначення: І – література, ІІ – видання. 1 – літературні твори, не опубліковані у виданнях; 2 – літературні твори, опубліковані у виданнях; 3 – нетекстові твори, опубліковані у виданнях.





Схема 1.4. Співвідношення понять “видання” і “друковані видання”

Умовні позначення: І – видання, ІІ – друковані видання; 1а – недруковані видання (аудіальні, проекційні, аудіовізуальні, електронні).

Розділ 2. Типи та жанри літератури
§ 2.1. Поняття “типи літератури”
Уся сукупність текстових документів, або літературних творів, складає “літературу” і поділяється на певні різновиди. Одні автори називають їх видами літератури, інші – типами.

З погляду теорії класифікації як методу пізнання будь-який різновид родового поняття можна називати видом. Тому можна і в “літературі” виділяти певні види. Але, як правило, види виділяються за якоюсь однією ознакою, відтворюючи її наявність або відсутність у відповідних явищах, або видозміни явища за обраною ознакою.



Типи розуміються як підрозділи, що відрізняються один від одного не однією ознакою, а певною їх сукупністю. При типологічному класифікуванні літератури часто-густо доводиться враховувати не одну ознаку, а певний їх комплекс, або комплексний критерій класифікації. Тому вважаємо доцільним говорити про типи літератури, які виділяються в процесі її типологічного класифікування.
§ 2.2. Типи літератури за віковою і мовною ознаками
Типи літератури можна визначати за різними ознаками, створюючи паралельну фасетну класифікацію, де різні ознаки не залежать одна від одної і, відповідно, різні напрямки класифікації не підпорядковуються один одному (див. таблицю 2.1. “Типи літератури”).

За віковою ознакою розрізняють літературу для дорослих і дитячу літературу. Точних вікових меж між ними немає. Іноді трапляється так, що твір, написаний для дорослого читача, стає обов’язковою частиною асортименту дитячого читання (напр., “Пригоди Гулівера” Дж. Свіфта) і навпаки (напр., “Аліса в країні чудес” Л. Керрола).

За мовною ознакою літературні твори можуть бути оригінальними (якщо вони видані тією мовою, якою їх написав автор) або перекладними (тобто переклад оригінального твору іншою мовою). Терміни “оригінальний твір” і “оригінальна література” не пов’язані з класифікацією документів на оригінали і копії, де “оригінал” – це документ, з якого знімають копії; тут використовується інша ознака: мова, якою твір написаний автором і якою він надрукований у виданні.


§ 2.3. Типи літератури за соціальним призначенням
Головна ознака, за якою визначають основні типи літератури – соціальне призначення. “Соціальне призначення літератури” – це комплексний критерій типологічної класифікації літератури. Він об’єднує і враховує різні конкретні ознаки. Класоутворюючою ознакою тут є відповідність типа літератури певній формі суспільної свідомості: політиці, праву, науці, мистецтву, релігії. Кожний тип літератури, згідно з цією залежністю, відбиває особливості певної форми суспільної свідомості. Але, крім того, кожний тип літератури має певне цільове та читацьке призначення, свої особливості у способі відтворення дійсності, особливості внутрішньої форми викладу матеріалу, певні галузі застосування. Інколи одна форма суспільної свідомості відображується в декількох типах літератури (як, наприклад, наука). Можливо також, що певна форма суспільної свідомості не відображується в одному особливому типі літератури, а знаходить відбиття в кількох неспецифічних типах літератури; наприклад, мораль – у художній літературі, літургійній і публіцистичний тощо.

Отже, критерій “соціального призначення” не є чітко визначеним і однозначним. При його застосуванні враховуються різноманітні ознаки і результати емпіричного поділу літератури на типи, які відрізняються один від одного за комплексним критерієм. Визначення основних типів літератури залишається дискусійним питанням типології книги.

Пропонується такий перелік основних типів літератури:


  1. політичні першоджерела;

  2. правові першоджерела;

  3. науково-дослідна література;

  4. науково-популярна література;

  5. виробнича література;

  6. навчальна література;

  7. довідкова література;

  8. рекламна література;

  9. публіцистична література;

  10. художня література;

  11. мемуарна література;

  12. літургійна література;

  13. науково-інформаційна література;

  14. масово-інформаційна література.

Деякі з названих основних типів літератури досліджені дуже добре. Особливо це стосується типів літератури, в яких відбивається наукова свідомість (від науково-дослідної літератури до довідкової). Особливості художньої літератури розкривалися більше у філологічних дослідженнях, ніж у книгознавчих. Мемуарна література вивчалася з погляду істориків; публіцистична і масово-інформаційна – з погляду завдань журналістики. Науково-інформаційна література як тип літературних творів вивчалася дуже мало; більше звертали увагу на особливості “інформаційних видань”. Літургійна (богослужбова) література в книгознавчих типологічних дослідженнях майже не висвітлювалася, хоча в історії книги цей тип літератури посідає важливе місце.
§ 2.4. Жанри літературних творів
Жанр літературного твору (тобто текстового документа) визначається за комплексом ознак, які характеризують, головним чином, внутрішню форму документа: його структуру, стиль викладу матеріалу, обсяг документа тощо. Але всі ці ознаки підпорядковані цільовому та читацькому призначенню документа. Від нього залежить визначення основного типу літератури, до якого належить даний твір. Диференціація на жанри відбувається всередині того чи іншого основного типу літератури.

Існують такі жанри, що точно належать до певного типу літератури (наприклад, дисертація – до науково-дослідної літератури; енциклопедія – до довідкової і т. д.). Проте поряд з ними існують такі жанри, що належать одночасно до кількох типів літератури (наприклад, навчальний довідник – до довідкової і навчальної, путівник – до довідкової і рекламної тощо).

Деякі жанри літературних творів, що виникли в межах певного типу літератури, поширюються і в інших типах. Наприклад, монографія виникла як жанр науково-дослідної літератури, але пізніше почали створювати і науково-популярні монографії, і виробничо-практичні. Характерні риси жанру монографії в них зберігаються, але набувають дещо іншого спрямування.

Перелік жанрів того чи іншого типу літератури не можна вважати точно визначеним і завершеним. Деякі жанри досліджені і відомі більше, деякі – менше. Існують наукові дослідження, присвячені окремим жанрам (наприклад, науковій монографії), в той час як у деяких типах літератури невизначений точно навіть перелік головних жанрів (наприклад, у виробничій літературі, рекламній тощо).

Із жанрів науково-інформаційної літератури вивчалися, головним чином, окремі видання; із жанрів масово-інформаційної літератури – навпаки, публікації на сторінках періодичних видань, переважно – газет.

Більш глибоко жанри літератури доцільно розглядати окремо у кожному типі літератури. Пропонується перелік жанрів у вигляді таблиці 2.2 “Жанри літературних документів”.


Таблиця 2.1.

Типи літератури

Ознака класифікування

Тип літератури

1. за віковою ознакою

1.1. література для дорослих

1.2. дитяча література



2. за мовною ознакою

2.1. оригінальна література

2.2. перекладна література



3. за соціальним призначенням

3.1. політичні першоджерела

3.2. правові першоджерела

3.3. науково-дослідна література

3.4. науково-популярна література

3.5. виробнича література

3.6. навчальна література

3.7. довідкова література

3.8. рекламна література

3.9. публіцистична література

3.10. художня література

3.11. мемуарна література

3.12. літургійна література

3.13. науково-інформаційна література

3.14. масово-інформаційна література


Таблиця 2.2.



Жанри літературних документів

(за особливостями внутрішньої форми: обсягу, структури, стилю викладу матеріалу; цільовим та читацьким призначенням)



1. політичні першоджерела

    1. програма партії (руху, громадської організації)

    2. статут партії

    3. заява, відозва

    4. доповідь (текст виступу) керівника політичної організації

    5. резолюція, постанова

2. правові першоджерела

2.1. закон

2.2. постанова

2.3. указ

2.4. наказ

2.5. протокол засідання

2.6. стенографічний звіт про засідання

2.7. статут

2.8. конституція

2.9. розпорядження

2.10. державний стандарт

2.11. технічні умови

2.12. правила

2.13. положення і т. д.


3. науково-дослідна література

3.1. тези наукової доповіді

3.2. текст наукової доповіді

3.3. наукова стаття

3.4. опис винаходу

3.5. дисертація

3.6. автореферат дисертації

3.7. наукова монографія

3.8. аналітичний (критичний) огляд

3.9. узагальнююча праця


4. науково-популярна література

4.1. замітка (інформаційне повідомлення)

4.2. науково-популярна стаття

4.3. науково-популярна монографія

4.4. науково-популярний довідник

4.5. науково-популярний огляд

4.6. науково-популярний нарис

4.7. біографічний нарис

4.8. науково-популярна енциклопедія

4.9. рекомендаційний (популярний) бібліографічний посібник


5. виробнича література

5.1. практичний посібник

5.2. інструктивні матеріали з виробництва (інструкція, правила)

5.3. практичний порадник

5.4. виробничо-практична монографія

5.5. виклад передового досвіду (стаття, замітка, огляд)

5.6. практичні (корисні) поради для неспеціалістів

5.7. методичні вказівки (рекомендації, пам’ятки)

5.8. виробничий довідник



6. навчальна література

6.1. навчальний план

6.2. програма курсу

6.3. навчальний посібник

6.4. підручник

6.5. практикум

6.6. навчально-методичні рекомендації

6.7. хрестоматія

6.8. навчальний довідник

6.9. текст лекції

6.10 конспект лекцій

6.11 навчально-методичний посібник


7. довідкова література

7.1. енциклопедичне видання (енциклопедія, енциклопедичний словник)

  • універсальне

  • галузеве

  • тематичне

7.2. довідник

  • статистичний

  • біографічний

  • бібліографічний

  • виробничий

  • науково-популярний

  • навчальний

  • побутовий

7.3. словник

  • мовний (перекладний; орфографічний; орфоепічний тощо)

  • тлумачний

  • термінологічний

  • біобібліографічний

7.4. путівник

7.5. календар

7.6. покажчик до видання

7.7. довідкова стаття

7.8. енциклопедична стаття

7.9. словникова стаття

тощо


8. рекламна література

8.1. об’ява (рекламне оголошення)

8.2. проспект

8.3. фірмовий каталог (промисловий каталог, видавничий каталог)

8.4. путівник

8.5. нарис

8.6. прейскурант



9. публіцистична література

9.1. публіцистична стаття

9.2. нарис

9.3. текст промови

9.4. рецензія

9.5. огляд

9.6. дорожні записки

9.7. інтерв’ю, бесіда


10. художня література

прозові твори (проза)

10.1. оповідання

10.2. нарис

10.3. повість

10.4. новела

10.5. роман



поетичні твори (поезія)

10.6. вірш

10.7. байка

10.8. поема



драматичні твори (драматургія)

10.9. п’єса (драма, комедія, трагедія і т.п.)

10.10. кіносценарій

фольклорні твори

(народна художня творчість)

10.11. казка

10.12. прислів’я

10.13. приказка

10.14. дума

і т. д.


11. мемуарна література

11.1. спогади

11.2. щоденник

11.3. листування (епістолярна література)

11.4. записна книжка

11.5. записка (запис)


12. літургійна література

12.1. канонічна література (Біблія, Коран, Талмуд та ін.)

12.2. богослужбова література (требник, псалтир і т.п.)

12.3. молитовна література (молитва, молитовник)

12.4. агіографічна література (життєписи святих)

12.5. теологічна література

12.6. релігійно-популярна література (оповідання)



13. науково-інформаційна література

13.1. замітка (інформаційне повідомлення)

13.2. реферат

13.3. аналітичний огляд

13.4. бібліографічний список

13.5. бібліографічний покажчик

13.6. бібліографічний огляд

13.7. рецензія

13.8. анотація

13.9. бібліографічний опис

13.10. бібліографічна довідка

13.11. фактографічна довідка

тощо


14. масово-інформаційна література

14.1. замітка (інформаційне повідомлення)

14.2. бібліографічний опис

14.3. анотація

14.4. перелік (список)



Розділ 3. Види друкованих видань

Друковані видання як результат виробничої діяльності поліграфічних підприємств відзначаються надзвичайною різноманітністю. Окремі види видань можуть виділятися за різними ознаками, що характеризують видання. Тому існує потреба систематизувати не тільки окремі види видань, але й самі ознаки, за якими виділяються ті чи інші види видань. Крім того, потрібно дійти спільної думки щодо назв, які позначають окремі види видань, тобто узагальнити і затвердити найбільш придатні терміни, що мають чітко визначене значення. Такі завдання виконує стандартизація термінів, що позначають види видань.

Перший державний стандарт “Видання. Основні види. Терміни та визначення” був прийнятий на теренах колишнього Радянського Союзу в 1970 році [1]. Він став важливим кроком уперед у розвитку видавничої термінології і вплинув на весь наступний час. Але, безумовно, окремі рішення стандарту були пізніше переглянуті, що відбулося у другій його редакції [2]. Подальший розвиток термінологічних досліджень спричинив значний перегляд цього стандарту і прийняття нового [3].

З набуттям Україною незалежності і прийняттям української мови як державної постало питання про розробку українського державного стандарту на термінологію, що стосується видавничої продукції. Цю роботу виконала Книжкова палата України. Розроблений нею державний стандарт “Видання. Основні види. Терміни та визначення“ [4] врахував не тільки попередній досвід загальносоюзних стандартів, але й рекомендації міжнародного стандарту ISO 5127/2, а також досвід і дослідження українських вчених – дослідників документів і книговидавничої справи.

На даний час актуальним є питання вивчення цього стандарту та його впровадження в діяльність усіх видавничих організацій України, а також усіх установ, що мають справу з поширенням та використанням видавничої продукції, у тому числі книготорговельних, бібліотечних, бібліографічних організацій.

Разом з тим окремі рішення, прийняті в ДСТУ 3017–95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”, залишаються дискусійними з погляду книгознавства та документознавства, тому ми залишаємо за собою право висловлювати певні зауваження чи пропозиції щодо подальшого вдосконалення цього стандарту.

Наприклад, це стосується розуміння обсягу головного для даного стандарту поняття – “видання”. За ДСТУ 3017–95 це – “документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення, і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання”. Примітка 1 до цього визначення пояснює: “Під документом слід розуміти матеріальний об‘єкт, що містить інформацію, закріплену створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі”, тобто ніяких обмежень щодо характеру матеріального носія чи знакових способів передачі соціальної інформації тут немає. Примітка 2 така: “Видання, що поряд з друкованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має супровідну допоміжну інформацію (дискети тощо), зветься комбінованим”. Знов-таки тут йдеться про видання, в якому головною частиною є друкований текст, але нічого не сказано про видання, в яких головними є звукозапис або запис зображень на непаперових носіях. Останні зовсім не розглядаються в цьому стандарті, тобто нібито вони не відносяться до обсягу поняття “видання”.

Насправді видання можуть існувати і у вигляді непаперових документів. Отже, в ДСТУ 3017–95 йдеться не взагалі про видання, а лише про друковані видання. З таким зауваженням і слід розуміти всі наступні терміни, що включають як терміноелемент “видання” або пояснюються через поняття “видання”.

Розглянемо класифікацію друкованих видань, запропоновану державним стандартом, за окремими напрямками, що визначаються в наступних параграфах.


§ 3.1. Класифікування всіх друкованих видань за певними ознаками
ДСТУ 3017–95 не підкреслює різного значення окремих ознак для класифікування видань. Але теоретичний аналіз цього питання показує, що одні ознаки використовуються для класифікування всього обсягу поняття “видання” (маємо на увазі тут і далі – друковане видання), а інші – для класифікування певної частини видань, відокремленої за якоюсь ознакою.

Насамперед розглянемо ознаки, що використовуються для класифікування всіх видань без винятку, а також види видань, що за ними виокремлюються.

Одержувана класифікація видань є за своєю характеристикою багатоаспектною, паралельною, фасетною, тобто кожний напрям цієї класифікації (фасет) є незалежним від інших; у кожному використовується лише одна ознака класифікування; будь-яке видання може бути класифікованим за кожною з цих ознак.

Першою з таких ознак є періодичність виходу видання, тобто вихідна настанова, як має виходити у світ це видання: за один раз, або окремими випусками упродовж невизначеного заздалегідь часу, або через певні проміжки часу. За цією ознакою розрізняють, перш за все: неперіодичне видання – таке, що виходить одноразово і продовження якого не передбачене, і серіальне видання – таке, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не визначена, як правило, нумерованими чи датованими випусками (томами) з постійною спільною назвою.

Серіальні видання, в свою чергу, поділяються на періодичні та продовжувані (хоча у визначенні останніх в ДСТУ 3017–95 ця підпорядкованість не позначена). Періодичне видання – це “видання, що виходить через певні проміжки часу, має заздалегідь визначену постійну щорічну кількість і назву нумерованих чи датованих, однотипово оформлених випусків, які не повторюються за змістом”. Продовжуване видання (або “видання, що продовжується”) – це “видання, що виходить через заздалегідь невизначені проміжки часу, в міру накопичення матеріалу, нумерованими та (чи) датованими випусками, неповторювани­ми за змістом, однотипово оформленими, із спільною назвою”.

Отже, будь-яке видання може бути за ознакою періодичності неперіодичним, періодичним або продовжуваним. Ця характеристика видання дуже важлива для організації роботи з ним, від його випуску до його придбання певною книгозбірнею та використання споживачами інформації.

Наступна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань – це їх матеріальна конструкція, тобто побудова кожного видання: з окремих аркушів паперу чи зі з’єднаних у блок або з’єднаних іншим чином. За цією ознакою розрізняють: книжкове видання – “видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату в обкладинці чи оправі”, аркушеве видання – “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу будь-якого формату без скріплення”, книжку-іграшку як “видання особливих конструктивних форм, призначене для розумового та естетичного розвитку дітей” та комплектне видання як “сукупність видань, зібраних до папки, футляра, бандеролі чи укладених в обкладинку”.

Практично різновидом книжкового видання є “журнальне видання”, тому що в його визначенні повторюються всі ознаки “книжкового видання” і додається ще одна : те, що дане видання належить до періодичних. Вказується також, що журнальне видання має встановлений формат, тобто розміри, прийняті для певного виду видання, регламентовані нормативними документами.

Різновидами аркушевого видання є газетне видання – “видавничо пристосоване до специфіки даного періодичного видання”, буклет – “видання у вигляді одного аркуша друкованого матеріалу, сфальцьованого будь-яким способом у два чи більше згибів”, плакат – “видання у вигляді одного чи декількох аркушів друкованого матеріалу встановленого формату, надруковане з одного чи з обох боків аркуша, призначене для експонування” та карткове видання – “видання у вигляді картки встановленого формату, надруковане на матеріалі підвищеної щільності”.

На наш погляд, карткове видання можна було б розглядати як окремий самостійний вид, поряд з книжковим та аркушевим виданнями, тому що воно має значні зовнішні відмінності, пов’язані як з якістю матеріалу, з якого створюється карткове видання, так і з обмеженим форматом, стандартизованим для певних різновидів карткових видань.

Стандарт називає один з таких різновидів – “поштова картка” (“карткове видання, надруковане з одного чи з обох боків”). Відомим видом карткового видання є комплекти друкованих карток для бібліотечних каталогів і картотек, на яких розповсюджуються відомості про нові видання та статті з журналів і газет.

У ДСТУ 3017–95 не знайшлося місця в основному ряду видань, що відрізняються матеріальною конструкцією, такому виду як “газетно-журнальне видання”. Це – видання, що має статус газети (тобто офіційно затверджене як газета), а видається на аркушах, скріплених між собою. Стандарт згадує про таке видання лише у примітці до визначення газетного видання.

На прикладі цього переліку видів видань за матеріальною конструкцією бачимо, як складно поєднати в одне ціле наукову класифікацію з її вимогами до класифікування та завдання практичного поділу існуючих видань на певні види чи групи, що мають спільні риси всередині груп і відрізняються від інших груп видань. Так, “книжкове видання” за визначенням не має ознаки періодичності, тобто воно може бути як неперіодичним, так і серіальним. Але поряд існує поняття “журнальне видання”, яке слід відрізняти від “книжкового видання” саме за ознакою періодичності. Якщо “журнальне видання” – періодичне, то “книжкове видання”, вочевидь, має бути неперіодичним або продовжуваним.

Ще одна ознака, що використовується для класифікування всіх друкованих видань – це знакова природа інформації, тобто характер знаків, якими фіксується інформація в друкованих виданнях. У затвердженому варіанті ДСТУ 3017–95 ця ознака фігурує як “за інформаційними знаками”, хоча в проекті стандарту було більш точне формулювання [5].

Слід сказати, що види видань за цією ознакою визначаються залежно від того, яка знакова система переважає в тому чи іншому виданні, або яка є головною, такою, що відбиває задум видання. Відповідно розрізняють: текстове видання – “видання, більшу частину обсягу якого займає словесний, цифровий, у вигляді ієрогліфів, формул (хімічних або математичних) чи змішаний текст”; нотне видання – “видання запису музичного твору за допомогою нотних знаків”; картографічне видання – “видання картографічного твору”; образотворче видання – “видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо”. У визначенні останнього, на наш погляд, є неточність, тому що друковане видання не завжди тиражує сам твір образотворчого мистецтва, а лише відтворює його зображення. Тому більш вдалою була така дефініція образотворчого видання : “видання, більшу частину обсягу якого займає відтворення живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та інших графічних робіт, креслень, діаграм, схем тощо” [6]. На жаль, вона не була затверджена.

Кожний із названих видів видань за знаковою природою інформації може поділятися на різновиди, але така класифікація поки що недостатньо розроблена. Наприклад , у примітці вказано, що текстові видання, у яких використано декілька мов, називаються “багатомовними” [7], але протилежний вид видань – одномовні – не названий.



За складом основного тексту стандартом пропонується розрізняти: моновидання – “видання, що містить один твір” і збірник – “видання, що містить ряд творів”. До останнього терміна дається примітка: “Залежно від періодичності розрізняють неперіодичний, періодичний та продовжуваний збірник”.

Отже, збірник може бути як неперіодичним, так і періодичним чи продовжуваним. Але неясно, чи може бути таким моновидання? Як правило, моновидання є неперіодичним, але історії книги відомі й інші приклади.

З іншого боку, термін “збірник” традиційно використовують для позначення певного виду видань, який відрізняється, наприклад, від зібрання творів або вибраних творів. Тобто зібрання творів не називають збірником, це окремий особливий вид видань. Виходячи з цього, вважаємо, що загальний термін, який позначає видання, що містить ряд творів, повинен бути іншим: “полівидання”.

Отже, будь-яке видання можна характеризувати (тобто визначати його вид) за ознаками: періодичності, матеріальної конструкції, знакової природи інформації, складом основного тексту (див. таблицю 3.1).

В останньому варіанті всесоюзного стандарту на терміни та визначення видів видань – ГОСТ 7.60-90 – і в ДСТУ 3017–95 пропонується також поділ усіх видів видань (як неперіодичних, так і серіальних) на види за цільовим призначенням. Раніше така ознака використовувалася більше для неперіодичних видань, а періодичні видання та продовжувані лише частково визначалися за цільовим призначенням.

ДСТУ 3017–95 розрізняє тринадцять видів видань за цільовим призначенням.

1-й вид – “офіційне видання” – це “видання матеріалів інформаційного, нормативного чи директивного характеру, що публікується від імені державних органів, відомств, установ чи громадських організацій”. Як бачимо, у визначенні вказано не тільки на цільове призначення (“нормативне, директивне”), але й на особливості авторської ознаки. Вислів “інформаційного характеру” важко зрозуміти без додаткових пояснень.

Деякі роз’яснення щодо розуміння поняття “офіційне видання” дає коментар до ГОСТу 7.60-90: “Офіційне видання покликане вводити в дію норми та вимоги, що встановлюються в сфері громадського життя. Його треба відрізняти від нормативних виробничо-практичних видань, які встановлюють норми в сфері виробництва або практичної діяльності, а також від масово-політичних видань, які розповсюджують ті чи інші офіційні документи з пропагандистською метою” [8].

До “нормативних виробничо-практичних видань” дається пояснення, що вони разом з “офіційними виданнями” можуть об’єднуватися в клас “нормативних видань”, які мають “однакове цільове призначення – регулювання відносин, але різні сфери дії”.

Офіційні видання поділяються на підвиди за ступенем нормативності: нормативно-правові видання (закони, постанови, резолюції, устави, розпорядження відомств та громадських організацій і т.п.); нормативно-інструктивні видання (накази, інструкції, правила, положення і т.п.); нормативно-методичні видання (методичні вказівки, методичні посібники, пам’ятки та ін.) [9]. Але всі ці пояснення залишаються невідомими користувачу ДСТУ 3017–95.

У цьому стандарті відсутнє також ще одне пояснення: що офіційним виданням не слід називати будь-яке (не нормативне) видання, що виходить від імені уряду, відомства чи громадської організації та має гриф цієї організації. Такі видання можуть бути за цільовим призначенням не тільки офіційними, але й науковими, навчальними, довідковими, виробничо-практичними. Для позначення їх авторсько-видавничої приналежності можна використовувати терміни : “відомче видання”, “урядове видання”, “фірмове видання” і т.п. [10].

2-й вид – “наукове видання” – це “видання результатів теоретичних і (чи) експериментальних досліджень, а також підготовлених науковцями до публікації пам’яток культури, історичних документів та літературних текстів”. З цього визначення зникло саме цільове призначення: що це видання призначене для фахівців і для наукової роботи. Пояснення таке: наукові видання можуть використовуватися не тільки “для наукової роботи”, але й у викладацькій діяльності, при підготовці науково-популярних творів і т. д. [11]. Але така стандартизована дефініція не вказує на відмінності наукового видання від науково-популярного чи навчального, виробничого, довідкового, тому вона ще потребує уточнення.

Поняття “наукове видання” охоплює не тільки видання науково-дослідних творів, але й публікації різноманітних історичних документів або текстів художньої літератури, які відрізняються лише науковою підготовкою до опублікування і призначеністю для наукових досліджень. Як підсумок, поняття “наукове видання” не є рівнозначним поняттю “твір науково-дослідної літератури”.

У коментарі до ГОСТ 7.60-90 пропонується розрізняти серед наукових видань дві групи : 1) науково-дослідні видання (що містять відповідні твори); 2) джерелознавчі видання, або “документальні наукові видання”, які містять пам’ятки культури та історичні документи, що пройшли текстологічне оброблення, мають коментарі, вступні статті, допоміжні покажчики та інші елементи науково-довідкового апарату видання. В останньому терміні – “документальне наукове видання” – використовується поняття “документ” у значенні Документ V [12]. Але коли головний термін – “видання” – визначається як документ, такий прикметник не має сенсу. Мабуть, треба було використати термін “джерелознавче видання” і все ж таки навести обидва різновиди наукових видань окремо.

3-й вид – науково-популярне видання – це “видання відомостей теоретичних та (чи) експериментальних досліджень в галузі науки, культури і техніки, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям”. Від попереднього (тобто “наукового”) видання ця дефініція відрізняється тільки вказівкою на читацьке призначення – “читачам-нефахівцям” – та на доступність викладу матеріалу. Вважається, що сам термін “науково-популярне видання” вже вказує на особливості цього виду видань, тому що він “достатньо мотивований” [13].

Науково-популярні видання мають підвиди, що розрізняються читацькою адресою і відповідним цільовим призначенням: просвітницькі видання (мета – розширення кругозору масового читача); призначені для фахівців суміжних наукових дисциплін (щоб познайомити з підсумками досліджень, способами розв’язання актуальних наукових проблем); призначені для практичних працівників (щоб довести інформацію про нові досягнення науки з метою використання в практичній діяльності).

4-й вид – виробничо-практичне видання – це “видання відомостей з технології, техніки й організації виробництва, а також інших галузей суспільної практики, призначене фахівцям певного профілю та відповідної кваліфікації”. Різновиди є такі : видання для професійного вдосконалення спеціалістів (практичний посібник, порадник, виробничо-практична монографія) і видання для обміну передовим досвідом (про прогресивні технології, обладнання та методи праці).

У ДСТУ 3017–95 перелічуються ще такі види видань, яких не було в ГОСТі 7.60-90: 5-й – науково-виробниче видання – “видання відомостей про результати теоретичних та (чи) експериментальних досліджень, а також конкретних рекомендацій щодо їх впровадження у практику”; 6-й – виробничо-практичне видання для аматорів – “видання відомостей з технології, техніки та організації виробництва, окремих його галузей, а також інших сфер суспільної практики, викладених у формі, зрозумілій читачам-нефахівцям”. Вочевидь, це такі види, що є ніби перехідними від наукового до виробничо-практичного чи від виробничо-практичного до науково-популярного.

7-й вид – нормативне виробничо-практичне видання – це “видання норм, правил і вимог з конкретних сфер виробничо-практичної діяльності”. Як вже згадувалося, його можна розглядати як різновид нормативних видань поряд з офіційними виданнями. З іншого боку, його можна вважати різновидом виробничо-практичних видань, тому що практичні працівники, сфера виробництва мають спиратися на такі видання безпосередньо у своїй практичній діяльності.

Нормативні виробничо-практичні видання поділяються на різновиди: 1) нормативні видання зі стандартизації (міжнародні стандарти, державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти підприємств, технічні умови, керівні технічні матеріали); 2) нормативно-інструктивні видання (інструкції, положення); 3) нормативно-констатуючі видання, що містять певні показники (прейскуранти, нормативи, каталоги); 4) нормативно-методичні видання (методичні вказівки, правила, рекомендації, пам’ятки).

8-й вид – навчальне видання – це “видання систематизованих відомостей наукового або прикладного характеру, викладених у зручній для вивчення і викладання формі”. Навчальні видання чітко відрізняються від інших саме призначенням: на допомогу навчанню; тим, хто вчиться і тим, хто викладає. Таке призначення обов’язково вказується на титульній сторінці навчального видання. Безумовно, для навчання можна використовувати й інші видання, але коли вони не мають відповідного позначення, вони не вважаються навчальними.

Навчальні видання, як правило, за своїм змістом і структурою відповідають певним програмам навчання. Зокрема, підручник – це “навчальне видання з систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке”; навчальний посібник – “навчальне видання, що доповнює або частково (повністю) замінює підручник та офіційно затверджене як таке”. До навчальних видань належать також хрестоматія – “навчальне видання літературно-художніх, історичних та інших творів чи уривків з них, які є об’єктом вивчення”, навчально-методичний посібник – “навчальне видання з методики викладання навчальної дисципліни (її розділу, частини) або з методики виховання”, навчальний наочний посібник – “навчальне образотворче видання матеріалів на допомогу у вивченні, викладанні чи вихованні”. Розрізняють також такі види навчальних видань як: текст лекції, курс лекцій, конспект лекцій; навчальна програма, методичні рекомендації (методичні вказівки), практикуми.

Разом з тим слід зауважити, що не завжди видання, що позначається як “книга для вчителя” або “книга для учнів”, є навчальним. Воно може бути науково-популярним, якщо викладає відомості з певного питання або результати наукового дослідження у формі, зрозумілій нефахівцям, і не має безпосереднього зв’язку з програмою навчальної дисципліни; літературно-художнім, якщо містить твір художньої літератури, але не пов’язує його з програмою певного курсу; виробничо-практичним, якщо адресується вчителям і подає відомості з технології, техніки й організації навчального процесу. Існують також видання, що посідають проміжне місце між навчальними виданнями та іншими, наприклад, довідковими (навчальний довідник, навчальний тлумачний словник і т.п.).

Навчальні видання поділяються також за видом освітніх установ, для яких вони призначаються: для загальноосвітньої школи; для вищих навчальних закладів І – ІІ рівня акредитації (училищ, технікумів); для вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівня акредитації (інститутів, університетів, академій і т.п.).

9-й вид – громадсько-політичне видання – це “видання твору громадсько-політичної тематики”. У визначенні цього виду переплетено дві ознаки: цільове призначення – найширшому загалу читачів, або “масовому читачу”, і тематика – про суспільно-політичні події, соціально-економічні питання. Російською мовою відповідний вид видань був названий “массово-политическое издание”. У такому терміні хоча б згадувалося “масове” читацьке призначення. У терміні, запропонованому ДСТУ 3017–95, можна побачити лише тематичний аспект. Але це неправильно, тому що з питань громадсько-політичного життя існують різні види видань за цільовим призначенням (офіційні, наукові, виробничо-практичні та ін.). Отже, термінологічне позначення і кваліфікація цього виду видань потребують ще більш глибокого наукового вивчення. Зараз до цього виду видань можна віднести перш за все видання творів публіцистичної літератури.

10-й вид – довідкове видання – це “видання коротких відомостей наукового чи прикладного характеру, розміщених у порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання”. Цільове призначення такого видання – давати довідки найрізноманітнішого характеру, від коротких фактичних даних до стислих роз’яснень наукових положень.

Різновиди довідкових видань: енциклопедичні видання (енциклопедії та енциклопедичні словники), термінологічні словники, мовні (лінгвістичні) словники, довідники тощо.

11-й вид – видання для організації дозвілля – це “видання популярно викладених загальнодоступних відомостей щодо організації побуту, дозвілля, різноманітних форм самодіяльної творчості, різних видів захоплень”. За ГОСТом 7.60-90 цей вид видань називався простіше (“видання для дозвілля”), а за обсягом поняття охоплював два різновиди: практичні видання для аматорів, які в ДСТУ 3017–95 виділені як окремий самостійний вид видань, і розважальні видання (спортивні ігри, інтелектуальні заняття ігрового характеру і т.п.).

12-й вид – рекламне видання – “видання відомостей щодо виробів, послуг, заходів, культурно-історичних об’єктів, творчих колективів тощо у формі, яка привертає увагу, сприяє реалізації товарів і послуг, запрошує до ознайомлення чи до відвідування”. У визначенні тут перелічені майже всі відмінності рекламних видань. Їх цільове призначення – створювати попит на твори та послуги, сприяти їх реалізації, а також пропаганді наукових, виробничих та художніх досягнень суспільства, культурно-історичних об’єктів і заходів, творчості художніх колективів, акторів і т.п. Крім суто комерційного призначення рекламні видання відрізняються тим, що часто дають таку фактографічну інформацію, яка відсутня в інших видах видань: про діяльність підприємств, фірм, творчих колективів та осіб.

13-й вид – літературно-художнє видання – це “видання твору художньої літератури”. За цільовим призначенням літературно-художні видання поділяються на різновиди, які розрізняються підготовкою основного тексту та довідкового апарату видання: наукове, науково-масове та масове. Наукове літературно-художнє видання готується як джерелознавче і призначається для майбутніх дослідників художніх творів. Науково-масове літературно-художнє видання призначається для поглибленого вивчення літературно-художніх творів, що містяться в ньому і має значний науково-довідковий апарат: вступну статтю, примітки, коментарі тощо. Масове літературно-художнє видання розраховується на читання твору будь-яким читачем з метою задоволення естетичних потреб, відпочинку, насолоди і т.п., і, як правило, містить тільки самі твори художньої літератури.

Як вже зазначалося на початку, ДСТУ 3017–95 містить перелік тринадцяти основних видів видань за цільовим призначенням; різновиди кожного з основних видів тут не названі, вони подаються окремо. Разом з тим їх характеристика дуже важлива для розуміння обсягу кожного з цих понять.

У цілому поділ видів видань за цільовим призначенням не є однорідним, тому що ці види виділяються за різними ознаками. Одні враховують тип літературних творів, надрукованих у виданні (наприклад, навчальні чи довідкові видання); другі – цільове призначення самого видання, разом з його читацьким призначенням (наприклад, виробничо-практичне видання для аматорів, видання для організації дозвілля); треті – зміст видання, широту його читацького призначення (громадсько-політичне видання) та ін. Вимоги наукової класифікації тут не витримуються, тому можна передбачити, що цей фасет класифікації видань у майбутньому буде вдосконалюватися.

Особливий фасет класифікації видань виділений “за аналітико-синтетичним переробленням інформації”. Точніше було б сказати: “за ступенем аналітико-синтетичного перероблення інформації”. Для того, щоб витримати вимогу повноти поділу обсягу родового поняття “видання”, слід було б розрізняти видання, що не мають аналітико-синтетичного перероблення інформації і такі, що здійснюються на її підставі. Але в стандарті характеризується тільки останній вид, під назвою: “інформаційні видання”. Його визначення: “видання систематизованих чи узагальнених відомостей відносно опублікованих даних з першоджерел, випущене друком організаціями, що здійснюють науково-інформаційну діяльність”. Така дефініція прирівнює поняття “інформаційні видання” до “вторинних документів”, що виділяються з погляду тої чи іншої інформаційної системи.

Термін “інформаційні видання” – невдалий з погляду його семантики, якщо врахувати багатозначність поняття “інформація” та можливість розгляду кожного видання як каналу передавання інформації або як джерела інформації. З цього погляду “неінформаційних” видань взагалі не може існувати, і називати їх окремий вид “інформаційним” – безглуздя. Але термін вже існує, він стандартизований, тому треба врахувати його зміст і не звертати уваги на буквальне значення терміна.

“Інформаційні видання” в стандарті поділяються на такі різновиди: бібліографічне, реферативне, оглядове видання; дайджест. Однопоряд­ковість цих різновидів теж виглядає безглуздою з погляду теорії бібліографії, адже бібліографічні видання можуть бути і реферативними, і оглядовими, і дайджестами. Незважаючи на це, наведемо стандартизовані визначення кожного із названих видів видань: бібліографічне видання – “інформаційне видання упорядкованої сукупності бібліографічних записів”; реферативне видання – “інформаційне видання сукупності бібліографічних записів, включно з рефератами”; оглядове видання – “інформаційне видання публікації одного чи декількох оглядів, які відображають підсумки аналізу та узагальнення відомостей з різних джерел”; дайджест – “видання публікації у вигляді добірки витягів із конкретного тексту, відібраних і згрупованих таким чином, щоб дати про нього загальне уявлення, чи добірки найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань”.

Оскільки перелічені терміни стандартизовані, то їх використання у видавничій практиці є обов’язковим. Що ж стосується наукового розуміння цих понять, їх тлумачення, то воно припускає і критичні зауваження, і їх майбутній перегляд. Для того, щоб зберегти однопорядковість класифікаційного ряду, було б доречно розрізняти “сигнальне бібліографічне видання” – таке, що складається тільки з бібліографічних описів, і “анотоване бібліографічне видання” (що включає описи з анотаціями), поряд з реферативним і оглядовим виданнями (див. таблицю 3.1).

Виходячи з того, що всі розглянуті вище ознаки класифікування можуть стосуватися як неперіодичних, так і серіальних видань, можна зробити висновок, що будь-яке видання можна аналізувати за даними ознаками і визначати його вид залежно від того, чи відповідає видання тій чи іншій дефініції.

§ 3.2. Види неперіодичних видань

Як зазначено вище, неперіодичні видання класифікуються на види, перш за все, за всіма переліченими вище ознаками. Крім того, використовують ще кілька ознак, призначених для класифікування тільки (чи переважно) неперіодичних видань.



За обсягом розрізняють такі види видань: книга – “книжкове видання обсягом понад 48 сторінок”; брошура – “книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок”; листівка – “аркушеве видання обсягом від 1 до 4 сторінок”.

Ознака “обсяг видання” ніби продовжує характеристику видання за особливостями матеріальної конструкції. Традиційно за обсягом розрізнялися саме неперіодичні видання. Але в ГОСТі 7.60-90 було вирішено відмовитися від вказівки на неперіодичність книжкового чи аркушевого видання при визначення видів видань за обсягом [14]. Вважається, що “книгами” можна називати і деякі серіальні видання (наприклад, продовжувані збірники наукових праць), “брошурами” – деякі випуски періодичних видань, на які здійснюється передплата ; “листівками” – окремі випуски такого періодичного видання як експрес-інформація і т. д.

Але при цьому залишається невідомим, чи можна називати “книгами” та “брошурами” окремі випуски журналів, “брошурами” чи “листівками” – окремі випуски газет. Це – питання до укладачів стандартів, на яке, на жаль, не можна зараз одержати відповідь. Його треба врахувати при наступному перегляді стандарту.

Щодо терміна “листівка”, затвердженого у стандарті із вказаним значенням, то, можливо, він не є найкращим, тому що “листівку” можна розуміти як “поштову картку”. Більш відповідає дефініції термін “аркушівка”, що використовувався колись українськими бібліографами.



За структурою серед неперіодичних видань виділяють: серію – “видання, однотипно оформлене, що включає сукупність томів, об’єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням”; однотомне видання (однотомник) – “неперіодичне видання, випущене в одному томі”; багатотомне видання (багатотомник) – “неперіодичне видання, що складається з двох чи більше нумерованих томів і становить єдине ціле за змістом і оформленням”; зібрання творів – “однотомне чи багатотомне видання творів одного або декількох авторів, що дає уявлення про його (їхню) творчість у цілому”; вибрані твори – “однотомне чи багатотомне видання, що містить частину найзначніших відібраних за певними засадами творів одного чи декількох авторів”.

Навіть із дефініцій можна побачити, що перелічені види не однопорядкові, тобто виділяються за різними ознаками. Наприклад, серія може складатися з однотомних або багатотомних видань; так само і зібрання творів, і вибрані твори. Мабуть, слід було розділити цей фасет класифікації на декілька. В одному були б представлені: видання окремого твору, збірник, зібрання творів, вибрані твори. У такому разі всі види видань тут виділялися б за особливостями відбору творів для видання і відповідною структурою видання, його видавничою підготовкою. Однотомне та багатотомне видання – це інший класифікаційний фасет, пов’язаний із особливостями поліграфічного виконання видання. Окремим фасетом можна було б виділити види неперіодичних видань за наявністю зв’язків з іншими виданнями: окреме видання, серійне видання (частина серії), неперіодична серія (сукупність серійних видань) (див. таблицю 3.2).

Безпосередньо класифікації неперіодичних видань присвячений фасет (і розділ у стандарті) “Види неперіодичних видань за інформаційними ознаками”. Знову таки важко зрозуміти, що це за критерій класифікування – “за інформаційними ознаками”. У ГОСТі 7.60-90 відповідний фасет виділявся “за характером інформації”; так само він називався і у проекті державного стандарту України під час його обговорення. Безумовно, і це формулювання не є чітко визначеним, але все ж таки більш зрозумілим. У коментарі до ГОСТу 7.60-90 пояснювалося, що за класифікаційну ознаку тут використано “характер твору, поданого у виданні”, або “стійку змістовно-формальну єдність комплексу типологічних ознак” [15].

На наш погляд, цей комплекс ознак складається із належності твору до певного типу та жанру літератури. Коли видання складається з одного твору чи із сукупності однотипних творів, є можливість однозначно позначити цей вид видання.

Отже, перелік видів видань у даному фасеті багато в чому збігається з переліком жанрів творів усередині типів літератури. У перелік видів видань не входять ті жанри, що не можуть бути видані як окреме видання.

Крім того, у стандарті відображені не всі існуючі у вигляді окремих видань жанри творів і навіть не всі типи літератури. Тому при використанні стандарту з метою визначення виду видання за цією ознакою може трапитися так, що відповідного виду у стандарті немає. Отже, деякі видання неможливо класифікувати за цією ознакою.

У ДСТУ 3017–95 визначено 45 видів видань у зазначеному фасеті, без поділу їх на певні групи. Ми зробили спробу поділити цей фасет на групи видань відповідно до типів літератури, до яких вони належать (див. таблицю 3.2, фасет 5). При цьому виявилося, що деякі види видань належать одночасно до двох типів літератури; деякі типи літератури взагалі відсутні в таблиці (наприклад, науково-популярна) ; а в деяких типах літератури представлені не всі можливі види видань (наприклад, у літературно-художніх виданнях). Якщо ставити за мету наближення стандарту до наукових вимог щодо класифікування, то в майбутньому перегляді стандарту треба врахувати ці зауваження. А поки що для бібліотекарів, бібліографів і всіх фахівців, що працюють з виданнями, треба знати, що не кожне видання можна класифікувати “за інформаційними ознаками” (або “характером інформації”), використовуючи ДСТУ 3017–95.
§ 3.3. Види періодичних і продовжуваних видань
Періодичні та продовжувані видання, так само як і неперіодичні, можна класифікувати за всіма ознаками, що стосуються будь-яких видань. Крім того, ДСТУ 3017–95 має окремий розділ, де визначаються види періодичних та продовжуваних видань.

Серед термінів, що позначають види періодичних і продовжуваних видань, є кілька головних: газета, журнал, бюлетень, календар. Вони відбивають найбільш суттєві, характерні риси цих видань: цільове призначення; особливості матеріалів, що публікуються у виданні; матеріальну конструкцію та структуру видання; його обсяг. Усі ці риси враховуються в комплексі; вони визначають внутрішню форму видання, а також особливості його поліграфічного виконання. Цей напрям класифікування періодичних і продовжуваних видань іноді називають визначенням жанрів видань. Такий “жанр” або вид періодичного чи продовжуваного видання встановлюється вже при його реєстрації, коли одержують дозвіл на видання.



Газета – це “газетне видання” за матеріальною конструкцією, тобто видання у вигляді одного чи декількох аркушів установленого формату, що виходить через певні короткі проміжки часу і містить оперативну інформацію з актуальних питань громадсько-політичного життя. В основному в газеті публікують літературні твори: правові та політичні першоджерела, публіцистичні, масово-інформаційні, рекламні, науково-популярні, літературно-художні тощо, а також фотографії, малюнки та інші образотворчі матеріали.

Як види газет розрізняють: громадсько-політичну газету – “яка систематично висвітлює питання внутрішньої і зовнішньої політики держави та міжнародного життя” і яка розрахована на широке коло читачів; спеціалізовану газету – ”яка систематично висвітлює окремі проблеми громадського життя, науки, техніки, культури та інших галузей діяльності і призначена певним категоріям читачів”; “спеціальний газетний випуск” – “видання, підготовлене з якоїсь нагоди”, “що виходить протягом обмеженого часу”.

Спеціалізовані газети поділяють за тематичною спрямованістю, цільовим і читацьким призначенням на газети: з питань економіки і бізнесу, медичні, спортивні, з питань культури, літератури, мистецтва, релігійні, рекламні, для дозвілля, для дітей та юнацтва.

Термін “журнал” в ДСТУ 3017–95 має синонім “часопис”. Але, на наш погляд, термін “часопис” скоріше може бути використаний як синонім “періодичного видання” взагалі, тому що їм можна позначати як журнали, так і газети.



Журнал – це “журнальне видання” за матеріальною конструкцією, тобто “видання у вигляді блока скріплених у корінці аркушів друкованого матеріалу встановленого формату”, що містить статті, реферати та інші жанри літературних творів різних типів літератури, а також образотворчі матеріали (ілюстрації, фотографії, малюнки і т.п.). Кожний випуск журналу виходить приблизно однакового обсягу, під однією, затвердженою офіційно, назвою (принаймні протягом одного року) і має постійні рубрики (розділи) всередині журналу, де традиційно публікуються твори певних типів літератури та жанрів.

Залежно від цільового та читацького призначення як журналу в цілому, так і переважаючих в ньому творів, розрізняють види журналів: громадсько-політичний журнал – журнал переважно зі статтями та матеріалами громадсько-політичної тематики, а також літературно-художніми та науково-популярними творами, розрахований на широке коло читачів або на певні категорії читачів: призначений молоді, жінкам тощо; науковий журнал – журнал, що містить статті та матеріали досліджень теоретичного або прикладного характеру, призначений переважно фахівцям певної галузі науки; науково-популярний журнал – такий, що містить науково-популярні статті та матеріали про досягнення науки, культури, практичної діяльності, призначений для читачів-нефахівців з метою поширення знань та самоосвіти; виробничо-практичний журнал – призначений практичним працівникам певної галузі діяльності, такий, що містить статті та інші матеріали про досягнення науки, організацію виробництва (практичної діяльності), про передовий досвід і проблеми галузі; популярний журнал – що містить матеріали з різноманітних питань (культури, спорту, побуту тощо), призначений широкому коло читачів з розважальною метою, для дозвілля; літературно-художній журнал – такий, що публікує переважно твори художньої літератури, а також присвячені їй публіцистичні статті, рецензії і т.п. матеріали; реферативний журнал – журнал, в якому публікуються переважно реферати публікацій чи неопублікованих документів.

Цей перелік видів журналів показує, що виділяються вони, в основному, за цільовим та читацьким призначенням видання, а також за характером (типами, жанрами та змістом) літературних творів, що їх передбачається публікувати в журналі.

Деякі назви видів журналів збігаються з назвами видів видань за цільовим та читацьким призначенням (наприклад: науковий, науково-популярний та ін.); деякі – не збігаються (наприклад, “популярний журнал” – це, вочевидь, “видання для організації дозвілля”). На наш погляд, у майбутньому треба переглянути окремі терміни цих категорій, щоб ще тісніше пов’язати їх одне з одним.



Бюлетéнь – це періодичне видання, що має відповідний статус, тобто офіційно затверджене як бюлетень. Специфіка бюлетéня пов’язується з тим, що він завжди містить інформацію офіційного характеру, що відображає діяльність організації, яка видає бюлетень. За змістом такі матеріали можуть бути дуже різноманітними, залежно від роду діяльності організації і традицій певного видання.

Залежно від цільового призначення видання та матеріалів, що в ньому містяться, розрізняють такі види бюлетеней: нормативний бюлетень – що містить матеріали нормативного, директивного чи інструктивного характеру і видається, як правило, державним органом; довідковий бюлетень – що містить довідкові матеріали, розташовані у порядку, зручному для їхнього швидкого пошуку; рекламний бюлетень – що містить рекламні відомості щодо виробів, послуг, заходів з метою створення попиту; бюлетень-хроніка – що містить повідомлення про діяльність установи, що його видає. Деякі види бюлетеней розрізняють за особливостями їх змісту (наприклад, статистичний бюлетень – той, що містить статистичні дані), деякі – за особливостями їх внутрішньої форми, тобто способу викладу матеріалу (наприклад, бюлетень-таблиця – той, що містить фактичні дані у вигляді таблиці).

Але в переліку видів бюлетеней в ДСТУ 3017–95 відсутні деякі види бюлетеней (науковий, виробничо-практичний, інформаційний), для визначення яких можна використовувати загальну частину класифікації видань за цільовим призначенням.

Календар вважається періодичним виданням, хоча переважна більшість календарів видається один раз на рік (але деякі – щоквартально, щомісяця і т.п.). Це – довідкове видання, що містить послідовний перелік днів, тижнів, місяців наступного року, а також відомості різного характеру, пов’язані з певними датами чи просто довідкового або науково-популярного змісту. За зовнішньою формою розрізняють: табель-календар – аркушеве видання календаря з переліком днів року, розташованим у вигляді таблиці; відривний (перекидний) календар – настінний або настільний календар, в якому для кожного дня (або тижня, місяця) відведений окремий аркуш, що відривають (перекидають) при користуванні; календар книжкового типу – календар-щорічник у вигляді книжкового видання, з довідковими та науково-популярними матеріалами, як правило, певного галузевого змісту або призначений певній категорії читачів.

За характером інформації розрізняють календар знаменних дат – такий, що містить вибірковий перелік днів року, пов’язаних з певними пам’ятними подіями, та відомості про ці події.

У стандарті не виділяється окремо, хоча характеризується в примітках, такий вид періодичних видань, як періодичний збірник. Він має всі риси збірника (тобто є полівиданням) та періодичного видання. Періодичні збірники можуть бути різноманітними за характером матеріалів, що в них містяться. Деякі періодичні збірники наближаються до виду науково-практичного (чи науково-виробничого) журналу, і відрізняються тільки офіційно затвердженим статусом (“збірника”, а не “журналу”). Деякі періодичні збірники мають статус “альманаху” – літературно-художнього та науково-популярного видання.

У ДСТУ 3017–95 як різновид періодичного збірника вказується експрес-інформація – реферативне видання, призначене для оперативного інформування фахівців.

Крім перелічених у цьому розділі стандарту є ще такі види періодичних та продовжуваних видань, що згадуються в примітках в інших розділах стандарта. Це – продовжуваний збірник і його різновид – альманах; серія періодична і серія продовжувана. Характерні риси періодичних та продовжуваних збірників і серій такі самі, як і у неперіодичних, а відмінності полягають у періодичності чи продовжуваності видання.


Висновки
Підводячи підсумки розгляду видів друкованих видань, ще раз зазначимо, що для їх класифікування важливою є стандартизація термінів та визначень, тому головна увага тут приділяється розгляду і характеристиці видів видань за ДСТУ 3017–95 “Видання. Основні види. Терміни та визначення”. Такий підхід, безумовно, має як свої переваги, так і недоліки.

Переваги – в тому, що наводяться терміни та визначення видів видань, які вже пройшли апробацію як науковців, так і практичних працівників книжкової справи. Крім того, вони є обов’язковими для застосування у всіх сферах діяльності, пов’язаних із виданнями, а їх вивчення – необхідна умова практичного оволодіння типологією книги.

Недоліком запропонованого підходу може бути те, що він обмежує можливості наукового обгрунтування виділення тих чи інших видів видань. Перелік видів видань у стандарті не завжди враховує такі вимоги наукової класифікації як єдина підстава поділу, відсутність “стрибків” у виділенні окремих видів (види одного рівня класифікації не повинні змішуватися з видами іншого рівня класифікації, або різновидами перших), обов’язковість поділу всього обсягу поняття ( не залишати невизначеними деякі явища).

Для того, щоб пом’ягшити дію вказаних недоліків, пропонується не тільки перелік стандартизованих термінів, але й аналіз деяких з них; виявляються співвідношення між окремими термінами, що позначають види видань. Нарешті, в деяких випадках містяться пропозиції щодо майбутнього перегляду стандарту та усунення недоліків.

У цілому характеристика видів видань, що наводиться в курсі документознавства, може бути поглиблена та деталізована в інших курсах, з більш вузькою галузевою спеціалізацією (тобто окремо – про суспільно-політичні, технічні, мистецтвознавчі, літературно-художні та інші видання).


Каталог: bitstream -> 1984
bitstream -> Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія еліт»
bitstream -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
1984 -> Г. Швецова-Водка
1984 -> Князь-книжник володимир-василькович
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму
1984 -> Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів напряму 020105 „Документознавство та інформаційна діяльність


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв iconНавчальний посібник для студентів економічних та економіко-географічних фахів вищих навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка