Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки»



Сторінка1/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.62 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

К. А. Іванова, А. П. Лантух, Г. О. Хіріна,

С. І. Шитов, А. О. Якуба



Історія світової та української культури
Міністерство охорони здоров’я України

Національний фармацевтичний університет


К. А. Іванова, А. П. Лантух, Г. О. Хіріна,

С. І. Шитов, А. О. Якуба



Історія світової та української культури
Кредитно-модульний курс

Навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Харків


Видавництво НФаУ

«Золоті строрінки»

2012
УДК…..

ББК ….


……

Рецензенти:

Проценко О. П., доктор філософських наук, професор, завідувач кафедри філософії Харківського національного університету будівництва та архітектури;

Панков Г. Д., доктор філософських наук, професор кафедри культурології Харківської державної академії культури.

Рекомендовано

Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України

для студентів вищих навчальних закладів

(…………………)


Іванова К. А.

Історія світової та української культури. Кредитно-модульний курс: Навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів /К. А. Іванова, А. П. Лантух, Г. О. Хіріна, С. І. Шитов, А. О. Якуба. – Х.: Вид-во НФаУ: Золоті странки, 2012. – ….с.

ISBN …………………….

…………………………..



УДК….

ББК….

ISBN …………………….
Шановний читачу!

Нині проблеми культури перебувають у центрі уваги світової громадськості і набувають глобального характеру. Як наслідок – зростає значення гуманітарного навчання. Одним із пріоритетних напрямів розвитку системи вищої освіти стає його гуманізація і гуманітаризація, розвиток загальної культури майбутніх фахівців.

Культура – індикатор суспільного розвитку, що віддзеркалює стан морального здоров’я суспільства, рівень економічних і політичних свобод, його духовний потенціал. Тому українська культура є тим фундаментом, на якому створюється нова українська реальність. Усе це актуалізує процес вивчення вітчизняної культурі.

Пропонований навчальний посібник містить викладений у доступній формі ґрунтовний науковий матеріал, який дозволить опанувати зміст таких навчальних дисциплін, як «Історія української культури», «Естетика та історія культури», «Культурологія»: зокрема, ознайомитися з основними формами і закономірностями світового процесу розвитку культури, виробити навички самостійного засвоєння цінностей і навчитися використовувати ці знання для самовдосконалення і підвищення рівня особистої професійної майстерності.

Переваги цього навчального посібника в тому, що він:


  • укладений відповідно до вимог кредитно-модульної системи;

  • вирізняється логічністю і структурованістю матеріалу;

  • характеризується доступністю викладу, що сприяє комфортному сприйняттю і засвоєнню розглядуваних тем;

  • пропонує систему самоконтролю у вигляді запитань і тестових завдань;

  • презентує матеріал, адаптований не лише для студентів, а й для широкого загалу читацької аудиторії, яка бажає ознайомитися зі здобутками вітчизняної культури;

  • містить додаток, де наводиться допоміжний матеріал, який сприятиме комплексному, системному засвоєнню матеріалу.

Усе це допоможе студентській аудиторії краще засвоїти навчальний матеріал, ефективно організувати самостійну роботу, перевірити набуті знання і продемонструвати вироблені навички.

Структуру посібника складають вступу, основна частина і додатки. Основна частина містить два змістові модулі. Перший змістовий модуль розкриває теоретичні питання культури і головні етапи розвитку світової культури з її трансформаціями й особливостями. Другий – присвячений історії української культури у контексті світових тенденцій духовного життя. У додатку до кожної теми першого і другого змістового модуля наводиться тематика семінарських занять, теми реферативних робіт, термінологічний словник, перелік наукової та начальної літератури.

З повагою, автори посібника.
ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 1

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФІЛОСОФІЇ І ТЕОРІЇ КУЛЬТУРИ

ТЕМА 1. ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ
Поняття культури в контексті еволюції.

Сутність культури, її особливості, структура і функції. Традиційна і сучасна культура.

Концепції культури. Українська культурологічна думка.
Термінологія: культура, цивілізація, соціалізація, культурні універсалії, культурний етноцентризм, ксенофобія, культурний релятивізм, концепти, цінності, норми, матеріальна культура, духовна культура, типологія культур, елітарна культура, народна культура, масова культура, функції культури, релаксації, катарсис, традиційна культура, сучасна культура, змішаний тип культури, концепція, нігілізм.
Поняття культури в контексті історичної еволюції

Словосполучення «cultura mentis» означає «вирощування розуму». Це словосполучення дійшло до нас з часів античності (УІІ ст. до н. е. – У ст. н. е.) й означало навчання елементарної вихованості і ґречності. Уперше його використав класичний римський автор античності Марк Тулій Цицерон (106 – 43 рр. до н. е.). У своїх листах із родового маєтку, які дійшли до нас як «Тускуланські бесіди» (45 р. до н. е.), він відзначав: «Cultura anima philosophia est» («Філософія – це культура душі»), тобто щоб стати філософом необхідно удосконалювати свої розумові здібності, розвивати розум, доглядати за ним, як селянин доглядає землю.

І це справедливо, оскільки термін «культура» походить від латинських слів «colo», «colere», що буквально означає «вирощувати», «обробляти» або «culturare», тобто «вирощений», оброблений людською працею, доведений до досконалості, і в первісному значенні стосувалося праці на землі. Про це свідчить відомий у Давньому Римі трактат «Агрікультура» («De agri cultura»), автором якого є державний діяч і письменник Марк Порцій Катонн (234 – 149 рр. до н. е.). Цей трактат повністю зберігся до наших днів. У ньому йдеться не просто про принципи обробки землі, а й про способи догляду за нею, що передбачає особливе щире ставлення до оброблюваного об’єкта. Логіка міркувань підказувала: якщо до оброблюваного об’єкта не буде виявлятися щире ставлення, то не буде й гарного догляду, тобто не буде культури. Тому, як бачимо, «cultura mentis» – це агрономічна метафора. Але в її первісному значенні виявляється важлива особливість: єдність культури, людини та її діяльності.

Поступово термін «культура» поширюється на такі сфери життєдіяльності людини, як виховання, освіта, навчання. У цьому значенні він набуває практичного поширення як освіченість, вихованість і трансформується в усі європейські мови, в тому числі й в українську.



Еволюція лексеми (від грецького lexis – слово) «культура» тривала і в часи середньовіччя (У – ХІІІ ст. н. е.). Оскільки середньовіччя характеризувалося теоцентричністю світогляду, це наклало певний відбиток і на поняття «культура». У цьому плані слово «культура» вживалося зрідка, поступаючись місцем терміну «культ». Справа в тому, що «cultura» перекладається не лише як «вирощування», але й як «шанування», тобто поклоніння. Тому латинські слова «культура» і «культ» як такі, що мають однакове значення. При цьому слово «культ» сприймали як подолання гріховності людини, її духовне удосконалення, усвідомлення близькості до Бога. Разом із цим суттєву роль відігравав і притаманний лицарству культ мужності, честі і гідності, характерний для середньовіччя.

Епоха Відродження (ХІУ – ХУІ ст.) відкрила нові горизонти осмислення змісту «культури». Прагнучи повернутися до античного розуміння культури, ця епоха трансформувала поняття «культура» в культ людини, проголосивши її найвищою цінністю, центром всесвіту, що знайшло своє втілення в літературі, образотворчому мистецтві. У цьому плані «культура» – це те, що:

  • створила людина, а не природа;

  • результат людських звершень;

  • возвеличує людину;

  • ідея всебічного універсального розвитку людиною своїх здібностей;

  • духовний саморозвиток особистості.

Просвітництво (ХУІІ – ХУІІІ ст.) дало імпульс самостійності в існуванні поняття «культура». Це було пов’язано з тим, що це поняття уживалося тільки у словосполученні, що означало покращення , удосконалення: cultura juris (досконала чи витончена поведінка), cultura linguae (удосконалювання письма). Німецький філософ і просвітник Самуель Пуфендорф (1632 – 1694) у 1684 р. уперше використав слово «культура» як самостійний термін для визначення духовного світу людини: термін «культура» розмежував світ людини і світ тварини. Це підтверджують роздуми просвітників:

  • француза Жульєна Ламерті (1709 – 1751), котрий вбачав перебіг історії розвитку людини в її розумовому розвитку та освіті;

  • італійця Джамбаттиста Віко (1668 – 1774), який відводив культурі вирішальну роль у суспільстві;

  • француза Шарля Монтеск’є (1689 – 1755), котрий стверджував, що розвиток культури народу залежить від клімату, ґрунту, площі держави;

  • француза Жан-Жака Руссо (1712 – 1778), що протиставляв культуру «чистій природі».

Отже, в цьому значенні культуру почали розуміти як «людяність», протиставляючи «тваринності» і «природності». Проте життя розвело ці погляди.

Новий час (ХУІІІ – ХІХ ст.) надає слову «культура» духовного, аристократичного відтінку. Його почали розуміти як удосконалення рис людини, пов’язуючи з начитаністю й вишуканою словесністю. І донині слово «культура» асоціюється з оперним театром, картинною галереєю, гарним вихованням.

У Новий час слово «культура» починають вживати і як науковий термін. Уперше в науку його ввів німецький учений Йоганн Аделунг (1732 – 1806). У 1782 р. він публікує книгу «Досвід історії культури людського роду», а в 1784 р. німецький філософ Йоганн Гердер (1744 – 1803) видає свою філософську працю «Ідеї щодо філософії та історії людства», де термін «культура» набуває теоретичного і філософського сенсу.

Вагомий внесок у філософське трактування терміна «культура» зробили представники німецької класичної філософії. Вони розуміли культуру як самозвільнення духу. А засобом звільнення духу Іммануїл Кант (1724 – 1804) назвав моральну свідомість, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1831) – філософську, а німецький поет, драматург і теоретик мистецтва Фрідріх Шиллер (1759 – 1805) – естетичну. Із цього випливало, що культура – це сфера духовної свободи людини. Таке розуміння ґрунтувалося на визнанні різноманітності типів і видів культури, які виступали сходинками сходження людини до свободи власного духу.

У цей час з’явився і марксистський погляд на культуру. Німецькі філософи Карл Маркс (1818 – 1883) і Фрідріх Енгельс (1820 – 1895) відштовхувалися від того, що культура стає формою практичної діяльності людей і є самостійною ділянкою життя.



Сучасна епоха (ХХ – ХХІ ст.) започаткувала широкомасштабні дослідження культури на основі етнографічного, антропологічного і соціологічного матеріалу. Це дало можливість нового підходу до осмислення терміна «культура». Так, наприклад, антропологія (наука про людину) дала слову «культура» нове значення. це сталося після вивчення примітивних народів. З’ясувалося, що в австралійських аборигенів і в африканських бушменів немає картинних галерей, немає оперних театрів, але у них є те, що об’єднує їх із цивілізованими народами світу – це система переконань, система цінностей, які виявляються через танці, музику, пісні, звичаї, традиції, способи поведінки і т. д. З їх допомогою ці народи упорядковують свій життєвий досвід, регулюють взаємодію між людьми.

Процес історичної еволюції поняття «культура» добре простежується за схемою 1.



Схема 1

ІСТОРИЧНА ЕВОЛЮЦІЯ ПОНЯТТЯ «КУЛЬТУРА»

СУЧАСНА ЕПОХА

Культура – спосіб оволодіння світом (Л. Уайт)

Культура – це діяльність, які походить від гри (Й. Хейзинга)

Культура – це організм, який проходить цикл від народження до смерті (О. Шпенглер)



НОВИЙ ЧАС

Культура – це духовна свобода, це творчість (Г. Гегель)

Культура – це відчуття морального обов’язку (І. Кант)

Культура тотожна суспільству й мові (Й. Гердер)



ВІДРОДЖЕННЯ

Культура – це те, що створила людина, на відміну від того, що дано природою

Культура – це результат власних людських досягнень, те, що возвеличує людину

СЕРЕДНІ ВІКИ

Культура поступається місцем культу

Культу – це подолання гріховності людини, її духовне удосконалювання, усвідомлення близькості до Бога



АНТИЧНІСТЬ

Культура походить від латинського слова cultura – обробка, догляд, вирощування

Культура – це обробка землі

Культура – це обробка людей людьми


Отже, «cultura mentis» – це «вирощування розуму». Якщо взяти до уваги ракурс практичного використання цього виразу, то в термінологічному значенні слово «культура» первинно вкорінюється саме в німецькій мові у ХІХ ст. У німців Освальд Шпенглер (1880 – 1936) встановив такий порядок, який і зараз добре відомий: щось живе, органічне і творче називається культурою, а зовнішнє, нетворче і неорганічне – цивілізацією. Остання дає людям пристойно існувати і жити як співгромадянам у стані колегіальної, розділеної один з одним свободи. В іншій європейській мові, французькій, прикметника «culturel» до 20-х років ХХ ст. не було взагалі. У Великій Британії для того, щоб пояснити, що людина не просто володіє знаннями, а в кращому розумінні світською культурою, було прийнято говорити, що вона «civilized». Лінгвістична практика вітчизняної історії засвідчує, що термін «культура» фіксується у словниках російської й української мов у 60-ті рр. ХІХ ст., а у 80-ті рр. ХІХ ст. він утвердився в науковій і художній літературі, оскільки до цього часу не був актуальним ні для пушкінського, ні для шевченківського часу, замість нього активно використовували близькі за значенням такі терміни, як «освіченість», «вихованість», «розумність».

Короткий екскурс в історію еволюції даного терміна показує, що спроба осмислення культури характерна для всіх епох. У 1952 р. в Америці були опубліковані результати спеціального дослідження Альфреда Луїса Кребера (1876 – 1960) і Клайда Клакхона (1905 – 1960) «Культура, критичний огляд визначень», де автори навели приклади майже 150 визначень культури. Сьогодні існує 300 визначень культури, але універсального до цього часу немає. Причина в тому, що це складне явище суспільства, й існує велика кількість підходів до його вивчення. Основними такими підходами вважають філософський, антропологічний і соціологічний. Їх сутність відтворена у таблиці 1.



Таблиця 1

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ВИВЧЕННЯ КУЛЬТУРИ

Класифікаційні параметри

Напрям

Філософський

Антропологічний

Соціологічний

Стисле визначення

Система відтворення і розвитку людини як суб’єкта діяльності

Система артефактів, знань і вірувань

Система цінностей і норм, які опосередковують взаємодію людей

Суттєві ознаки

Універсальність

Символічний характер

Нормативність

Типові структурні елементи

Ідеї та їх матеріальне втілення

Артефакти, вірування, звичаї та ін.

Цінності, норми

Основні функції

Креативна (творення буття людиною)

Адаптація й відтворення життєвого устрою людей

Латентність (підтримання зразка) і соціалізація

Пріоритетні методи дослідження

Діалектичний

Еволюційний

Структурно-функціональний

Таким чином, розуміння культури змінювалося залежно від змісту, який в неї вкладали. Але у визначеннях, які давали представники того чи того напряму, є одна спільна риса: поняття «культура» – це характеристика життєдіяльності людей, а не тварин. Отже, культура – основне поняття для позначення особливої форми організації життя людей, яка робить людей людьми і яка ставить людину на високий п’єдестал в усьому Всесвіті.


Сутність культури, її особливості, структура і функції. Традиційна і сучасна культура

Термін «культура» багатозначний. Його багатозначність визначається тим, що:



  • термін «культура» позначає певну епоху в розвитку людини;

  • термін «культура» застосовується для характеристики конкретного суспільства або етносу (народу);

  • термін «культура» використовується для позначення специфічних сфер діяльності суспільства, соціальної групи, конкретного індивіда, носія певних типових форм життєдіяльності;

  • термін «культура» вживається для характеристики певного рівня духовної культури, тобто в більш вузькому розумінні – для характеристики художньої культури;

  • культура – це ступінь освіченості й вихованості людини.

Все це свідчить про те, що сьогодні абсолютно безглуздо намагатися дати якесь «всеохоплююче», уніфіковане визначення культури, оскільки його відразу поглине безмежний океан інших визначень. Тому ми відштовхуємося від того, що для розкриття сутності будь-якого явища необхідно виділити в ньому такі ознаки, які будуть властиві тільки цьому явищу. Отож, у нас є завдання – виокремити найбільш суттєві ознаки, характерні для культури. На наш погляд, до найбільш суттєвих ознак культури належать такі.

1. Культура – це «друга природа», створена людиною. Це свідчить про те, що культура – це те, що пройшло через людську перетворювальну діяльність, що ґрунтується не на інстинкті, як у тварин (мурашка будує мурашник, бджола створює стільник, бобер майструє греблю), а характеризується цілеспрямованістю (людина будує або будинок, або палац, або пентхауз, тобто у нього є мета для того, щоб отримати результат).

2. Культура – це сукупність цінностей, які сприяють розвитку, а не деградації людини. Тобто в розумінні культури має виявлятися ціннісна ознака. Цінність – це те, що цінують люди, це позитив. Це можуть бути речі, явища природи, громадські та духовні явища. А оскільки речі можуть не мати ніякої цінності для людини або навіть бути шкідливим для неї, то їхнім критерієм виступає поняття «значущості». «Значущість» як поняття охоплює як «цінність» (здоров’я, життя), так і шкоду (хвороба, злочин, війна). Тому цінність – це значущість із знаком «+», а шкода – це значущість із знаком «-». Звідси: світ культури складають створені людиною цінності, які сприяють її розвитку, тобто позитивні цінності.

3. Культура - це сукупність найбільш важливих духовних і матеріальних проявів суспільства. Поняття культури і суспільства, незважаючи на те, що вони створені людиною, на відміну від того, що дано природою, дуже близькі, але не тотожні. Наприклад, культура не містить біологічних і демографічних елементів, без яких неможливе суспільство, адже суспільство – це сукупність відносин, які виникають між людьми в процесі задоволення їхніх потреб. Однак основна відмінність суспільства і культури виявляється в її визначенні як сукупності створених людиною цінностей. Світ культури при цьому – це світ матеріальних і духовних цінностей. Трактування культури як системи цінностей відмежовує культуру від природи й водночас не дозволяє ототожнювати її із суспільством.

4. Культура – це міра людського в людині, характеристика розвитку людини як суспільної істоти. Це визначається тим, що людина формується в процесі своєї діяльності як культурно-історична істота і її людські риси – це результат засвоєння нею мови, долучення до існуючих у суспільстві цінностей тощо. Якщо людині від природи даються лише біологічні ознаки, то не буде перебільшенням, що саме культура являє собою міру людського в людині, характеристику розвитку людини як суспільної істоти. Звідси: культура існує в постійній взаємодії свого зовнішнього матеріалізованого вираження із самою людиною. Ця взаємодія полягає в тому, що людина засвоює культуру, створену людством раніше, розпредмечує її, і цим самим робить передумовою своєї діяльності і творить культуру, створюючи нове, тим самим опредмечуючи свої знання і цінності, уміння і здібності, тобто свою родову сутність людини.

5. Культура – це способи створення культурних явищ, які вводять людину в так званий технологічний аспект культури. Що це означає? Це означає, що способи людської діяльності вводять нас у так званий технологічний аспект культури, що є спеціально організованою діяльністю, орієнтованою на досягнення результатів. Саме ця ознака свідчить про розвиток культури. Про розвинені і примітивні культури, про культури передові і відсталі. Ця ознака також дозволяє враховувати і те, як людина долучається до культурно-історичного процесу. Як бачимо, при цьому виявляються не лише технологічні характеристики, але й характеристики соціальної системи в аспекті її культурності.

6. Культура – це способи збереження, розподілу й використання матеріальних і духовних цінностей. Безперечно, без урахування цієї ознаки не може йти мова про нормальний культурно-історичний процес.

7. Культура – це особливий світ, який включає духовно значуще і соціальне. Художник, митець завжди має особливе бачення, він подумки може уявити себе на місці іншої людини, відчути її біль чи хвилювання. Так, наприклад, звуки музики Римського-Корсакова дозволяють слухачеві відчути повільний плин морської води чи шторм. Тобто створення культурної реальності, що відрізняється від практичного повсякдення, забезпечується здатністю людини, як духовної істоти, до продуктивного уявлення, до творчої діяльності.

8. Культурі властиво возвеличувати будь-яку іншу діяльність людини. Ця здатність є унікальною здатністю людини, на відміну від усіх інших представників живого світу, оскільки людина – істота біосоціодуховна. Якщо на мить уявити, що людина існує в єдиному примірнику, вона самотня, їй нікому адресувати свою творчість, то чи є сенс створювати щось прекрасне? Тут комунікації. Потреба людини вийти за межі власної самості, власного егоїзму утворює ланцюг взаємообумовлених чинників, що визначають виникнення і наростання її культурного і духовного потенціалу. Справжня культура виникає в момент зародження внутрішнього ставлення в межах системи «Я – Інший». Саме в цій особистій первинній заданості і полягає специфіка культуротворчої діяльності: вона користується штучними засобами, але спрямована на реальну дійсність, результати якої сконцентровані в мистецтві, техніці й усьому суспільстві.

Як бачимо, в основі визначення культури як цілісного соціального явища лежить діяльністний підхід, який дозволяє включити в сферу культури всі види людської діяльності, а саме: матеріальну і духовну. Цей підхід дає можливість сформулювати сутність феномена культури найбільш узагальнено.

______________________________________________________________



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   26

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка