Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки»



Сторінка18/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.62 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   26
ТЕМА 10. СВІТОВА КУЛЬТУРА ХХ – ПОЧАТКУ ХХI СТОЛІТТЯ
Періодизація, особливості та загальні тенденції розвитку світової культури ХХ століття.

Панорама художнього процесу ХХ століття (модерн, модернізм, неореалізм, поп-арт).

Постмодернізм та його прояви в західній культурі 2-ої половини ХХ століття.

Пошуки вирішення глобальних проблем сучасності – одне з пріоритетних завдань культури ХХ століття.


Термінологія: модерн, модернізм, постмодернізм, соціалістичний реалізм, абстрактне мистецтво, сюрреалізм, неореалізм, експресіонізм, авангард, поп-арт, гіперреалізм, фовізм, масова культура, контркультура, дизайн, супрематизм, абстрактний експресіонізм, футуризм, глобальні проблеми сучасності, тоталітаризм.
Періодизація, особливості й загальні тенденції розвитку світової культури ХХ століття

ХХ століття – найдинамічніше в історії людської цивілізації, що не могло не відбитися на всьому характері його культури.

Загальна характеристика XX ст.: торжество науки, людського інтелекту, епоха соціальних хвилювань, потрясінь, парадоксів Сучасне суспільство, формуючи високі ідеали любові до людини, рівності, свободи, демократії, одночасно сформувало спрощене розуміння цих цінностей, тому процеси, що відбуваються в сучасній культурі, настільки багатоаспектні.

Оскільки XX ст. – століття швидко змінних соціальних систем, динамічних культурних процесів, то будь-яка однозначна оцінка розвитку культури цього періоду буде невиправдано спрощеною, з огляду на це окреслимо лише деякі характерні особливості.

В історії культури XX ст. виокремлюють три періоди:


  • початок XX ст. – 1917 р.: гостра динаміка соціально-політичних процесів, розмаїття художніх форм, стилів, філософських концепцій;

  • 20-30 рр.: докорінна перебудова, певна стабілізація культурної динаміки, утворення нової форми культури – соціалістичної,

  • повоєнні 40-ві рр. – уся друга половина XX ст.: час формування регіональних культур, піднесення національної самосвідомості, виникнення міжнародних рухів, бурхливий розвиток техніки, поява нових передових технологій, злиття науки з виробництвом, зміна наукових парадигм, формування нового світогляду, адже культура – це система, у ній все взаємопов’язане і взаємовизначене.

Для ХХ століття властиві інтеграційні процеси. Фактори зовнішнього впливу на культуру набули універсального характеру, що привело до появи подібних процесів у сфері духовного життя.

У той же час у ХХ столітті проявилася криза духовності, для якої характерне відчуження мас від культурних надбань людства, витіснення духовних цінностей на периферію людської свідомості, панування стереотипів масової псевдокультури.

Людина стала втрачати свою індивідуальність і водночас потребу в духовному самовдосконаленні за допомогою культури. Унаслідок сформованої системи розподілу праці, коли відточується лише якась одна виробничо-професійна функція, людина стає частиною машини.

Індустріалізація культури стала закономірністю ХХ століття. Наслідки цього процесу суперечливі в духовному плані. З одного боку, розвинута техніка репродукування та тиражування зробила мистецтво доступним для широкої аудиторії. З іншого – загальнодоступність творів мистецтва перетворила їх на предмет побуту й дуже знецінила. Полегшеність і спрощеність сприйняття робить непотрібною внутрішню підготовку до спілкування з мистецтвом, що різко знижує позитивний вплив останнього на розвиток особистості. З технічними можливостями відтворення мистецьких творів пов'язана й небезпека розширення «псевдокультури» морально та естетично шкідливої, різноманітного кітчу, розрахованого на невимогливого масового споживача. Для більшості країн світу ця загроза вже перетворилася на реальність.

Духовна й матеріальна культура XX ст. – це наслідок соціокультурних процесів століття XIX, що не виправдало сподівань людства й призвело до нової кризи й потрясіння: протиріччя, що накопичилися в суспільстві, не могли вирішуватися в процесі природних історичних змін. У кінці XIX ст. відбулися незворотні зміни, що стосувалися нового розуміння людини, її ставлення до світу, нової мови мистецтва. Приклад такого нового ставлення надав французький живопис, забарвлений суб'єктивними переживаннями людини: з'являється імпресіонізм, головна мета якого – відобразити мить життя. Але роботи імпресіоністів не лише не були безпредметними – вони передавали і сам предмет, і суб'єктивні почуття, через призму яких людина його сприймає.

Мистецтво XX ст. розвивалося в кількох напрямах, але жоден стиль не витікав з іншого, жоден метод не був причиною виникнення нових; головне ж – жоден із напрямів стильової еволюції не охоплює всього розвитку мистецтва в цілому. Для осмислення цілісності необхідно розглянути сукупність усіх наявних методів і стилів: лише у взаємодії вони утворюють історію мистецтва XX ст.

Доля найбільш яскравих художніх стилів виявилася різною: одні (кубізм, дадаїзм) яскраво зблиснули, але далі не розвивалися, інші (реалізм) зазнали численної модифікації і, модернізуючись, «дожили» до кінця XX століття.

Мистецтво живопису характеризувалося надзвичайною складністю, суперечливістю, різноманіттям, прагненням до модифікації і трансформації традицій, протестом проти академізму й пошуком нових форм. Унаслідок цього всередині самого мистецтва назріла криза, пов'язана з труднощами розуміння інновацій широкою публікою, яка не змогла відійти від звичних академічних ідеалів. Не дивно, що будь-яка художня виставка супроводжувалася бурхливими обговореннями і критикою.


Панорама художнього процесу ХХ століття (модерн, модернізм, неореалізм, поп-арт)

Прорив за межі звичного мистецтва, сформованого в XIX ст., відбувається і на початку XX ст. На рубежі XIX-XX ст. помітно відчутні принципові зміни: культура стає інтернаціональною, інтегруючи духовні цінності практично всіх етнічних груп, і таким чином набуває ще більшої різноманітності. Таке розмаїття не могло не позначитися на мистецтві, літературі, філософії, тобто на духовному житті в цілому, відобразивши і культурний занепад, і деградацію техногенної цивілізації на межі двох останніх століть другого тисячоліття, і метафізичний підхід до вирішення глобальних проблем, спробу усвідомлення нової ролі людини у світі. У культурології, мистецтвознавстві та науці цей культурний процес на межі XIX й XX століть отримав назву «декаданс», а мистецтво і література – декадентські. Головна властивість і особливість декадансу – розгубленість перед мінливим світом: суспільство виявилося нездатним раціонально, науково пояснити відбувалися зміни в політиці та економіці, нові соціальні відносини, нову картину світу. Сформувалося суперечливе усвідомлення, що торкнулося найважливіших елементів світогляду, – питаннь про закономірності у природній та соціальній дійсності. Це призводить до сплеску ірраціоналізму, містики, виникають нові релігійні течії. На початку XX ст. філософська, художня та літературна думка були тісно між собою пов'язані (особливо в Росії). Це пояснюється тим, що в підґрунтям розвитку і філософії та художньої культури стала криза суспільної свідомості. На цій теоретичній основі і сформувався декаданс.

Мистецтво декадансу є відображенням усіх соціальних і світоглядних протиріч. У 1909 р. з'являється футуризм, його «хрещений батько» – італійський письменник Ф. Марінетті. Пізніше виникає нове суспільство експресіоністів «Синій вершник», з'являються прихильники дадаїзму, кубізму й інших течій. У 1915 р. в Парижі заявляють про себе фовісти – «дикі», у цьому ж році в Дрездені з'являється «Міст» – об'єднання художників-експресіоністів. У Росії інноваційні процеси в культурі схожі на західноєвропейські: у дусі імпресіонізму писав К. Коровін, формується образно-романтичний метод М. Врубеля і складна символіка В. Борисова-Мусатова. Журнал «Світ мистецтва» орієнтував на нетрадиційне для Росії відсторонення від реальних життєвих вражень, ілюзорність, маскарадність. І, зрештою, виставка «Бубновий валет», що відбулася в Москві, визначила нові віяння в розвитку образотворчого мистецтва. У літературі, театрі, музиці відбувалися схожі процеси.

Важлива роль в європейському живописі й архітектурі початку ХХ століття належала стилю модерн, якому були властиві такі риси, як:

- прагнення до естетизації навколишнього середовища людини;

- підкреслена активність впливу на життєві процеси;

- видовищність і декоративність.

В архітектурі діапазон засобів виразності модерну простягався від підкреслено декоративних, розкутих і витончених пластичних архітектурних форм до строгих, чисто геометричних рішень, які втілили уявлення про ідеальну архітектурному середовищі. У театральному модерні спостерігається потяг до лінії, візерунка, до свого роду візуалізації музики, перетворення гри акторів на фантасмогорійну симфонію ліній і фарб. Саме такими були постановки В. Мейєрхольда на початку XX століття.

Живопис стилю модерн був сповнений поетики символізму, поєднуючи властиві останньому образи зі складним ритмом, лінійною композицією у поєднанні з декоративною кольоровою плямою. Модерн виявляє пристрасть до певних сюжетів і тем: війни, смерті, гріха, любові; мотиви, що виражають імпульсивні прояви пристрасті, передаються в алегоричних формах. Усю цю гаму тем і сюжетів уособлювала творчість К. Сомова, М. Врубеля, Б. Кустодієва, В. Борисова-Мусатова.

Модерн і кінематографу допоміг посісти одне з провідних місць у мистецтві. Усю складну сукупність художніх прийомів, що сформувалася на початку ХХ століття, модерн реалізував і в новому виді мистецтва, розгадавши таємницю світлопису, створивши кінокадр і тим самим власне кіно – як мистецтво переважно образотворче. Модерністським, по суті, був дореволюційний кінематограф російського режисера Е. Бауера, чиї фільми можна наводити в одному ряду з творіннями Ф. Шехтеля, полотнами В. Борисова-Мусатова, із театральними постановками початку XX ст.

Модерн (з французької modern – новітній, сучасний) – художній стиль, що склався в мистецтві Європи і США кін. XIX – поч. ХХ ст., його характерними рисами були: прагнення до естетизації навколишнього середовища людини, підкреслена активність впливу на життєві процеси, видовищність і декоративність.

На відміну від багато в чому схожих ідейними та стильовими засадами напрямів в культурі XIX ст. – романтизму, академізму, реалізму – художня культура XX ст., розпадаючись на ряд течій, являє собою неоднакове ставлення художньої творчості до дійсності. Розмаїття у культурі XX ст. стилів і методів, що відійшли від класичних прийомів художньої творчості, отримало назву «модернізм». У перекладі з французької модернізм – «новий, сучасний». У цілому це сукупність естетичних шкіл і течій кінця XIX – початку XX ст., що характеризуються розривом з традиційними реалістичними течіями. Модернізм об'єднав різне творче осмислення особливостей часу декадансу: відчуття дисгармонії світу, нестабільність людського існування, бунт проти раціоналістичного мистецтва і все вагомішу роль абстрактного мислення, трансцендентальність і містицизм, прагнення до новаторства будь-якою ціною.

Модернізм як художня система був підготовлений двома процесами свого розвитку:


  • декадентством (з французької dekadentia – занепад) – тобто втечею, неприйняттям реального життя, культом краси як єдиної цінності, відторгненням соціальних проблем;

  • авангардом (з французької avantgarde – передовий загін), маніфеcти якого закликали покінчити зі спадщиною минулого і створити щось нове, що б суперечило традиційним художнім настановам.

Основні напрями й течії модернізму або відкинули, або невпізнавано змінили всю систему художніх засобів і прийомів. Конкретно в різних видах мистецтва це позначилося:

  • у зміні просторових зображень та відмові від художньо-образних закономірностей в образотворчому мистецтві;

  • у перегляді мелодійної, ритмічної і гармонійної організованості в музиці;

  • у появі «потоку свідомості», внутрішнього монологу, асоціативного монтажу в літературі тощо;

  • у суб'єктивістському баченні світу і проголошення безумовної ролі уяви і фантазії при створенні твору;

  • у переключенні уваги на естетичне буття самого твору мистецтва, його колористичну і пластичну конструкцію;

  • у відмові від таких важливих для старого мистецтва завдань, як традиційна гармонія кольорів, точність малюнка, прагнення до витонченості чи зовнішньої краси, ретельність виконання;

  • у байдужості до гострих суспільних проблем;

  • у зображенні темних сторін життя без того, щоб протиставити їм щось позитивне; у своїй крайній формі ця особливість знаходить вираження в так званій «естетизації потворного», коли речі або взаємини між людьми, що зазвичай викликають огиду, перетворюються на головну тему твору (наприклад: С. Далі «Осінній канібалізм» і «Передчуття громадянської війни», картини Френсіса Бекона).

Важливою обставиною є те, що твори модерністського мистецтва все більш активно включаються до системи купівлі-продажу. При цьому значна частина доходу від суми продажу припадає посередникам-торговцям творами мистецтва, у яких є широкі можливості формувати ринок предметів мистецтва і тим самим направляти художній процес потрібнім їм чином.

Довгий час головним центром модернізму був Париж, після Другої світової війни до нього доєдналися Нью-Йорк і Лондон.

У сучасній культурологічній літературі ставлення до самого терміну «модернізм» і традиційного тлумачення його змісту неоднозначне. Так автор статті «Модернізм» у словнику «Культурологія. ХХ століття» В.В. Бичков зазначає: «Модернізм» – поняття ... для позначення всього комплексу авангардних явищ з позицій їх упередженої негативної оцінки .... Авангард, позначений як модернізм, є об'єктом не стільки наукового аналізу, скільки всеосяжної, часто огульної критики».

Ідеться однак саме про науковий аналіз модернізму, а не про його «огульну критику». Основні принципи теорії і практики модернізму, викладені вище, навряд чи хтось зважиться заперечувати всерйоз, оскільки вони є результатом узагальнення величезної кількості матеріалу, пов'язаного з найрізноманітнішими напрямами цього типу. І хоча результати модерністської творчості мають ряд позитивних моментів, про які йтиметься нижче, доводиться констатувати, що це все ж відверто кризовий етап у розвитку світового мистецтва. Щоб у цьому переконатися, достатньо згадати хоча б один з програмних висловів такого метра модернізму як Казимира Малевича, який оголосив, що його супрематизм (різновид абстрактного мистецтва) символізує собою смерть мистецтва як такого.

Найяскравіші напрями модернізму, що проявили себе найбільш динамічно в першій половині XX ст.: дадаїзм, сюрреалізм, експресіонізм, фовізм, супрематизм та інші види абстрактного мистецтва.

Загальну емоційність модернізму можна описати такою фразою: хаос сучасного життя, його дезінтеграція сприяють невлаштованості й самотності людини, її конфлікти нерозв'язні й безвихідні, а обставини, в які вона поставлена, нездоланні.

У своїх крайніх проявах і в мистецтві, і в літературі, і в театрі модернізм відрікається від осмисленості та візуальної оригінальності образів, від гармонії, природності. Сутність модерністського напряму – у знелюдненні людини, про що писав у «Філософії культури» X. Ортега-і-Гассет. Нерідко модернізм функціонує і в рамках реалістичного відображення, але у своєрідній формі.

До поняття «модернізм» близьким є поняття «авангард» (фр. передовий загін), що вбирає найбільш радикальний різновид модернізму.

Модернізм – характерна риса естетики XX ст., незалежна від соціальних верств, країн і народів. У своїх кращих зразках мистецтво модернізму збагачує світову культуру за рахунок нових виражальних засобів.

Першою у XX столітті течією модерністського мистецтва вважається фовізм. Фовісти не мали власної теорії, маніфесту. Учасників групи об'єднувало лише прагнення до образотворчих експериментів з кольором. Фовістам властива схильність до яскравого відкритого кольору, який вони широко використовували у жанрі пейзажу. Максимальна виразність кольору, активний вплив колірної гами на композиційне співвідношення частин художнього твору – усе це і є характерними ознаками фовізму. Кольорові експерименти художників-фовістів значно вплинули на формування образотворчого мистецтва XX століття

Фовізм (від французького fauve – дикий) – течія у французькому живописі, що існувала в 1905 – 1907 рр. Фовістів об'еднало спільне прагнення до емоційної сили художнього вираження, до стихійної динаміки письма, інтенсивності відкритого кольору і гостроти ритму. У пейзажах, інтер'єрних сценах, натюрмортах фовізм висловив себе в різкому узагальненні обсягів, простору, малюнка.

Ще одним напрямом модернізму став дадаїзм (французьке dadaisme від duda – конячка, коник; у переносному значенні – незв’язне дитяче лепетання) – авангардистський напрям у західноєвропейському мистецтві. Дадаїзм виник у Швейцарії в середовищі інтелігенції, схильної в своєму протесті проти війни до своєрідного художнього епатажу. Засновниками дадаїзму були поети Т. Тцара і Р. Гюль-зенбек, художник Г. Арп та інші. Дадаїсти випускали маніфести і журнал «Кабаре Вольтер» (1916-1917), своїми імпровізованими скандальними театральними постановками намагалися зламати усталені уявлення про існуючі види і жанри мистецтва.

У 1919 р. у Франції утворилася група так званих «абсолютних дадаїстів», до якої належали Л. Арагон, А. Бретон, П. Елюар та інші. Митці випускали літературні журнали, в яких виступали за «чисте», позбавлене соціальних функцій мистецтво. У Німеччині з'явилися так звані «політичні дадаїсти», які виступали проти буржуазного ладу і військової загрози. Характерний для всіх угруповань дадаїстів протест проти буржуазного мистецтва окреслився в заперечення мистецтва взагалі і його художньо-образної природи зокрема. Основою творчого процесу дадаїстів став алогізм, випадкові процеси, імпровізація, фотомонтаж, набір звуків. Серед живописців-дадаїстів лідером став М. Дюшан, який намагався ввести до художньої культури так звану ready-made (англ. – «річ промислового виробництва»), наприклад, експонувати на виставці сушарку для посуду або велосипед і тим самим, на його думку, стерти грань між мистецтвом і життям. У 20-і рр. у Франції більшість дадаїстів переходять до сюрреалізму, а в Німеччині – до експресіонізму.

Дадаїзм – авангардистський рух у художній культурі у 1916 – 1922 рр. Набув вираження в окремих скандальних витівках – парканних каракулях, псевдокресленнях, комбінаціях випадкових предметів. Теоретики дадаїзму позиціонували свою творчість як різновид гри, вважаючи, що таким чином вони зможуть висловити своє неприйняття традиційних цінностей і буржуазної моралі.



Експресіонізм (від латинського еxpressio – вираження) – художній напрям в мистецтві Німеччини, що сформувався в першій чверті XX ст. Початком новому напряму стала діяльність художників дрезденської групи «Міст» (1905). У культурологічних трактатах експресіоністів ішлося про перетворення світу силою людського духу і робилися спроби віднайти у сфері духовного і суспільного життя щось спільне для всіх. Згідно з уявленнями предатсвників цього напряму, художня творчість спирається на емоційний стан, імпровізації і неявні настрої художника. І як наслідок цього, в живописі спотворюються реальні пропорції, п'єси Г. Кайзера перетворюються на публіцистичні драми – на «драми крику», поезія нагадує памфлети і звернення. Світ сприймався експресіоністами двояко: і як понівечений, такий, що зжив себе, і як здатний до оновлення, до пересстворення самого себе. Живописці-експресіоністи з ентузіазмом продовжили експерименти з кольором, що їх почали французькі фовісти. Так само, як і для фовістів, для експресіоністів колір став основою організації художнього простору. Експресіонізм як художній напрям проіснував до середини 20-х рр. XX століття. Однак головна його риса – загострено-контрастне бачення світу – серйозно вплинула на художню культуру багатьох країн Європи та Америки.

Експресіонізм – напрям у літературі й мистецтві, що проголосив єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини, а його вираження – головною метою мистецтва.



Абстракціонізм – крайня форма модернізму, виник як виклик суспільству і як послідовне руйнування реального образу, що відображає світ звичними засобами. Можна сказати, що абстракціонізм виник на уламках кубізму, футуризму і ряду інших модерністських течій, що дійшли свого занепаду. Біля витоків абстракціонізму стояли В. Кандинський, К. Малевич та інші

Абстракціоністи, стверджуючи значення підсвідомого, розглядали творчий процес як занурення у світ інтуїтивних рухів душі, автоматичну передачу своїх відчуттів, а також виходили з того, що зв'язок мистецтва з життям себе вже вичерпалв, і людина не здатна усвідомити світ, а тим більше не здатна втілити його в пластичних образах через різноманіття нового світу. Засоби відображення неявного підсвідомого образу можуть бути будь-які: від класичних фарб і полотна до каменю, дроту, сміття, труб і подібного. Головне в абстракціонізмі – поєднання кольорів, ліній, плям, штрихів, відірваних від природної та соціальної реальності. Це безпредметне і безформне мистецтво.

В абстрактному мистецтві виключається образна основа, що становить суть традиційної творчості. Ранній (1920 – 1930 рр.) абстракціонізм був поширений в архітектурі та прикладному мистецтві.

Пізній (повоєнні роки) абстракціонізм представлений трьома формами:



  • абстрактний експресіонізм (вільне, спонтанне поєднання ліній і плям, що виникають у процесі «прориву» художника в іншу духовну реальність);

  • психологічний, або «ліричний», абстракціонізм (вираження настрою, емоційного стану за допомогою гармонізації безформних колірних поєднань);

  • абстрактно-геометризоване, технізоване мистецтво (поєднання геометричних фігур різної форми й кольору в живописі, абстрактна скульптура з різних видів металу із застосуванням сучасних способів її обробки). Найбільш повною мірою абстракціонізм розвинувся в США.

Супрематизм (від латинського supremus – вищий) – різновид абстрактного живопису, основою якого є комбінація з найпростіших геометричних елементів. Основоположником супрематизму вважається К. Малевич. Його знаменита картина-теза «Чорний квадрат» стала своєрідним маніфестом супрематизму. Текстовий варіант свого маніфесту він назвав «Від розуму і футуризму до супрематизму», тим самим підкресливши, що розглядає новий напрям як необхідну ланку в еволюції світового живопису і як продовження «загального руху до звільнення мистецтва від дійсності і переважанню в ньому функцій життєпобудови».

Будучи свідком проявів різних напрямів і течій в мистецтві початку XX ст., К. Малевич був одержимим ідеєю створити єдиний стиль епохи. І рішення цієї проблеми художникові вбачалося головним чином у поширенні принципів супрематизму на нові сфери культури – архітектуру, кінематограф, оформлення побуту. При цьому стрункість і чистота супрематичних геометричних ліній поєднуються з відкинутим ним раніше предметним живописом. Поступово до творчості супрематистів, на їхні картини повертається і людина.

Абстракціонізм в усіх формах свого вияву значною мірою вплинув на подальший розвиток художньої культури ХХ століття, що виявилося в такому:


  • абстракціонізм сприяв розширенню діапазону самовираження художника, дозволив відобразити такі глибокі й тонкі емоційні переживання, передати які реалістичне мистецтво часто виявлялося не в змозі;

  • завдяки максимально розвиненій мові символів абстрактному мистецтву часто вдавалося акумулювати такий абстрактний філософський зміст, який був непідвладний традиційному мистецтву з його суто реалістичними засобами зображення (наприклад, «Чорний квадрат» К. Малевича);

  • художники-абстракціоністи зробили значний внесок у вирішення проблем впливу кольору і поєднань кольорів на емоційний стан глядача;

  • у свою чергу, розробка проблеми впливу кольору на глядача, а також залежність сили цього впливу від форми колірного зображення послужили потужним поштовхом для розвитку дизайну. Саме художникам-абстракціоністам – П. Мондріану, В.Кандинському, Е. Лисицькій, Л. Поповій та іншим – дизайн зобов'язаний своїм розвитком в Росії, Європі та США.;

  • ретельно розроблена колірна символіка стала першоосновою для такого широко розповсюдженого нині виду мистецтва як світломузика. Наприклад, художник-абстракціоніст В.Кандинський проводив прямі паралелі між кольором і музикою: «Блакитний колір, представлений музично, схожий на флейту, синій – на віолончель і, стаючи усе темнішим, на чудесні звуки контрабаса. У глибокій, урочистій формі звучання синій можна порівняти з низькими нотами органу».

Абстрактне мистецтво – сукупність напрямів у культурі ХХ століття, що змінюють натуралістичну, легко впізнавану предметність більш-менш вільною грою ліній, фарб і форм (сюжети лише вгадуються, символічно маються на увазі або зникають взагалі).

У 60-ті роки ХХ століття відбувся черговий яскравий «сплеск» модерністського мистецтва, у результаті якого з'являються:

• оп-арт (оптичне мистецтво) – орнаментально-геометричні композиції,

• просторове мистецтво,

• земляне мистецтво,

• мистецтво нової фігуральності,

• поп-арт (популярне мистецтво).

З перерахованих видів модернізму найбільш відоме популярне мистецтво, або поп-арт. Художники, які творять у цьому стилі, використовують у своїй творчості реальні предмети, рекламу, фотографію, будь-які інші зображення, вилучені з природною для них середовища, і створюють з них довільні комбінації, намагаючись знайти взаємозв'язок або ж його відсутність. У результаті виникає так званий артефакт (штучно скомпонована композиція, конструкція), а не витвір мистецтва. Ця композиція повинна викликати певні асоціації, переживання, що виникають крім художнього враження.

У Радянському Союзі модернізм виявився як протест проти офіціозу в культурі, проти соціалістичного реалізму, але як «катакомбне», тобто нелегальне, сучасне мистецтво.

Модернізм в літературі найбільш яскраво представлений творчістю Д. Джойса і Ф. Кафки, яким властиве уявлення про світ як про абсурдне начало, вороже до людини, невіру в людину, неприйняття ідеї прогресу в усіх його формах, песимізм.

З провідних філософсько-літературних напрямів середини XX ст. слід назвати екзистенціалізм, що вперше виник у Франції (Ж.-П. Сартр, А. Камю).

Особливостями цього напряму є:

• «чиста» немотивована дія;

• утвердження індивідуалізму;

• самотність людини у ворожому їй абсурдному світі.

Модерністська література була продуктом початку епохи соціальних змін і катаклізмів. Вона грунтувалася на категоричному неприйнятті дійсності, запереченні буржуазних цінностей і енергійному руйнуванні традицій. Найбільш яскраво цю літературу представляють такі течії, як експресіонізм, футуризм і сюрреалізм.

Для естетики експресіонізму характерний пріоритет вираження перед зображенням, на перший план висувається прагнення до самовираження художника, його «я», яке витісняє об'єкт зображення. Футуристи повністю заперечували все попереднє мистецтво, проголошували вульгарність, бездуховний ідеал технократичного суспільства. Естетичні принципи футуристів ґрунтувалися на руйнуванні синтаксису, запереченні логіки, словотворчості, вільних асоціаціях, відмові від пунктуації.

Сюрреалізм (від французького surrealisme – надреалізм) – авангардистський напрям у художній культурі XX ст., що проголосив зображення сфери несвідомого головною метою мистецтва. Як самостійна художня течія сюрреалізм виник у 20-х рр. XX ст. у Франції. У 1924 р. в Парижі був опублікований «Перший маніфест сюрреалізму». Його автор французький поет А. Бретон проголосив вихідну модель сюрреалізму, спираючись на психоаналіз 3. Фрейда і К. Юнга. Сюрреалізм пов'язаний з творчістю французького поета Г. Апполінера, який вперше використав цей термін. Провідним естетичним принципом сюрреалізму було автоматичне письмо, що ґрунтується на теорії 3. Фрейда. Автоматичне письмо – творчість без контролю розуму, запис вільних асоціацій, мрій, сновидінь. Улюблений прийом сюрреалістів – «приголомшливий образ», що складається з непорівнянних елементів. Авангардизм продовжував існувати і в другій половині XX століття.

Ключовим поняттям сюрреалізму стають «мрії» або «сни» (Л. Арагон «Хвиля мрій» – есе, 1924). Сновидіння, галюцинації, марення, містичні видіння – увесь цей досвід несвідомого вираження духу і є суть творчості поетів-сюрреалістів. Літературний образ сюрреалізму – це панування чистої випадковості при його виникненні.

Дуже яскраво, ефектно сюрреалізм виявив себе в живописі. Сам принцип поєднання непоєднуваного наочний, а отже мальовничий. Полотна сюрреалістів викликали емоційний шок. Складні композиції сюрреалістичних картин поєднували в собі «хаос автоматичного виплескування підсвідомості» з фотографічно точним відтворенням реальних деталей і предметів. Особливо популярною стала творчість відомого іспанського художника С. Далі.

На сучасному етапі сюрреалізм як художній напрям багато в чому себе вичерпав. Однак його художні прийоми використовуються в кінематографі (Л. Бунюель, А. Сокуров), театрі абсурду (С. Беккет, Е. Іонеско), книжковій графіці, на телебаченні тощо. Сюрреалізм увійшов у мистецтво XX ст. як його невід'ємна складова частина, мобілізувавши потужні сили людської підсвідомості як одного з джерел художньої творчості.

У цілому літературі XX ст. властиве стильове і жанрове різноманіття, нестандартність літературних напрямів, що перебувають у складних взаєминах.

Поряд з модернізмом, паралельно з ним, існувало і продовжувало розвиватися реалістичне мистецтво. На межі століть воно зазнло багатоаспектних змін, по-різному себе виявляючи, але найяскравіше – як неореалізм, особливо в кінематографі (Л. Вісконті, М. Антоніоні, А. Куросава, А. Вайда). Неореалізм виконував завдання правдивого відображення соціального буття, боротьби за соціальну справедливість і гідність людини. Принцип неореалізму знайшов своє вираження і в мистецтві (Р.Гуттузо, Е. Уайет), і в літературі (А. Міллер, Е. Хемінгуей, А. Зегерс, Е.М. Ремарк). З позицій неореалізму творили письменники та художники: Ж. Амаду, Г. Маркес, Д. Сікейрос.

Узагальнюючи викладене вище, можна зазначити, що зміни в традиційному підході до відображення реальності відбилися насамперед в таких моментах:

• у помітному прагненні до граничної узагальненості образу;

• зникненні деталізації;

• зростанні інтересу до спрощень або перебільшень окремих деталей;

• акцентуванні уваги автора на внутрішньому житті образу;

• прагненні змінити зовнішній вигляд предмета відповідно до індивідуальних бачень художника.

На зламі століть реалізм перестав бути єдиною системою, а функціонував уже в різних формах. Іноді цей рух добирав різних форм, але мета була одна й та ж. У цей період почалося інтенсивне переосмислення завдань мистецтва, рух «углиб» особистості людини з метою розкриття всіх її потенційних можливостей. Це стало предметом гострих дискусій про долю мистецтва і культури.

Реалізм в культурі XX в спирається на культуру ХХ століття. Поряд з прямою традицією, що дісталася від цього століття, висуваються дві нові течії в реалізмі.

Живописний реалізм – тяжіє до емоційної, імпульсивного трактування образу, відчуваючи певний вплив ідей імпресіонізму.

Соцреалізм – акцентує увагу на вирішенні соціальних проблем.

У творах першого напряму світ представлений натуралістично, імпульсивно, емоційно, яскраво. Художників цього напряму цікавили передусім не події і дії, а стан середовища, що об'єднує предмети і фігури в мальовниче ціле, що не потребує суворої побудови простору. Цей вид реалізму тяжіє до багатоколірності, соковитої барвистості, широкого мазка, графічності лінії і силуету.

Визначне місце у творчості представників живописного реалізму посідав народ. Народні мотиви в роботах реалістів постають в барвистому, святковому вигляді (А. Цорн, А. Архипов, К. Юон). У руслі цього напряму особливого підйому досяг пленерний, пейзажно-ліричний живопис, у якому характер і стан природи асоціювалися з настроями і почуттями людини (І Грабар, К. Юон). У жанрі портрета працювали М. Врубель, П. Кустодиев, В. Сєров.



Соціалістичний реалізм представляє форму реалізму, що орієнтується на відображення соціальної дійсності, пропагує соціалістичні ідеї у формах художнього ідеалу. Для соцреалізму характерні композиції, що оспівують свободу і працю. Демократичні переконання або настрої художників соцреалізму, їх гуманістичні погляди, відчуття драматизму буття знаходять відображення в їхній творчості (М. Сарьян, П. Кузнєцова у живописі, М. Островського, М. Шолохова, Н.Фадеева у літературі).

І події, і герої зображуються такими, як є, без нальоту романтики і красивого вимислу (Н. Касаткін, А. Архипов). У мистецтві соцреалізму послідовно розвивалася тема пробудження народу, його свідомості.

Соціалістичний реалізм – термін, уживаний в радянському літературознавстві та мистецтвознавстві з 30-х років ХХ століття для позначення «основного методу» літератури, мистецтва і критики, який «вимагає від художника правдивого, історично конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку», що сполучається «із завданням виховання трудящих у дусі соціалізму ». Естетичне поняття «реалізм» було пов'язане з терміном «соціалістичний», що на практиці вело до підпорядкування літератури і мистецтва принципам ідеології і політики.

Особливо потрібно наголосити на мексиканській школі неореалізму – муралістів, суть якої полягала в оформленні громадських будівель циклами фресок з історії країни, життя народу, його боротьби. Монументалісти відтворили мистецтво ацтеків, майя, звернулися до монументального мистецтва Відродження. Головним героєм цих фресок є народ. Філософськи узагальнивши соціальні явища і події, пізнавши їх глибинний смисл, художники цієї школи заклали основи демократичного національного мистецтва (Д. Рівера, Д. Сікейрос, Р. Гуттузо).

У 80-і рр. виникли нові форми реалізму, названі як «сердитий реалізм», гіперреалізм, або фотодокументальний живопис, наївний реалізм, фольклорний реалізм тощо. До цих форм термін «реалізм» можна застосувати лише умовно, проте реалістичне мистецтво зараз широко розповсюджене.

У ХХ столітті культура європейського типу поширилася і на інші континенти – у країни Азії та Америки, а також в Австралію і Нову Зеландію. Протягом XX ст. сформувалися загальні риси, тенденції, що є типовими для західної культури в цілому, але проявляються в різних сферах життя всіх країн світу. В.І. Вернадський писав у своїй програмній праці «Наукова думка як планетне явище» (1938): «У XX ст., уперше в історії Землі, людина дізналася і охопила всю біосферу, закінчила географічну карту планети Земля, розселилася по всій її поверхні. Людство стало єдиним цілим» Вернадский В.И. Научная мысль как планетное явление. М., 1991. – С. 240).

Дійсно, людська діяльність, що спирається на сферу розуму, сформувала у ХХ столітті єдині риси загальнолюдської культури, яка включила в себе:


  • індустріалізацію виробництва і масове споживання;

  • єдині засоби пересування і передачі інформації;

  • інтернаціональну науку і доступну практично всім освіту;

  • стильове і жанрове розмаїття в мистецтві.

Західна культура XX ст., заснована на підприємництві, була виключно мобільна і динамічна. Її головними героями були люди, що займаються бізнесом і вміють робити гроші. Їхня поведінка відрізнялася індивідуалізмом, практицизмом, прагненням до постійного комфорту, успіху і збагачення. Разом з тим західна культура XX ст. була відкрита для генерації нових ідей, зразків, концепцій. Її домінантою стала ідея перетворюючої діяльності людини як головне її призначення. У свою чергу, культура мислилася як посередник між людиною і природою.
Постмодернізм та його вияви в західній культурі ІІ половини ХХ століття

Одним із помітних явищ сучасності стала культура постмодернізму (дослівний переклад слова «постмодернізм» – після сучасності). Постмодернізм – поняття, що позначає новий, останній на сьогодні етап у ряду циклів історії культури, що закономірно змінюють один одного. Постмодернізм як парадигма сучасної культури являє собою загальний напрям розвитку європейської культури, що сформувався в 70-ті рр. XX ст.

Виникнення постмодерністських тенденцій в культурі пов'язане з усвідомленням обмеженості соціального прогресу і побоюваннями суспільства, що результати цього прогресу поставлять під загрозу знищення саме існування культури. Постмодернізм повинен наче б установити межі втручання людини в процеси розвитку природи, суспільства і культури, що відображено в центральному постмодерністському постулаті про обмеженість пізнання. Дійсність, уважають адепти цієї культури, неможливо систематизувати або укласти в будь-схеми. Закриті, не здатні змінюватися системи не можуть відобразити нескінченно складну, одвічно мінливу реальність.

Основні риси постмодернізму:



  • пошуки універсальної художньої мови;

  • зближення різних художніх напрямів;

  • «анархізм» стилів, їх нескінченне різноманіття, еклектизм, колажність, царство суб'єктивного монтажу;

  • орієнтація постмодерністської культури на всі верстви суспільства (тобто і на «масу», і на «еліту»);

  • істотний вплив мистецтва на позахудожні сфери людської діяльності (на політику, релігію, інформатику тощо);

  • змішання різноманітних принципів і стилів;

  • широке цитування в постмодерністських творах творів мистецтва попередніх епох;

  • іронізування над художніми традиціями минулих культур;

  • використання прийомів гри, асиметрії, карнавалу при створенні творів мистецтва.

У постмодерністській художній творчості відбувається свідома переорієнтація з творчості на компіляцію і цитування. Для постмодернізму творчість не дорівнює творінню. Якщо в попередніх культурах працює система «художник – твір мистецтва», то в постмодернізмі акцент переноситься на відношення «твір мистецтва – глядач», що свідчить про принципову зміну самосвідомості художника Останній перестає бути «творцем», оскільки сенс твору народжується безпосередньо в акті його сприйняття. Філософ у тексті або художник у творі, на думку постмодерністів, уже не можуть виражати себе, свої думки, оскільки «всі слова вже сказані». Можна тільки знеособлено намагатися передати аудиторії інформацію, яку хтось сформулював задовго до тебе у філософських і літературних текстах.

Відображаючи кризовий стан сучасного світу, постмодернізм сам є породженням цієї кризи, оскільки його здатність до рефлексії над проблемами культури обмежена принциповим запереченням будь-яких елементів раціоналістичного методу пізнання.

Теоретиками постмодернізму вважаються Ж. Дельоза, Ж. Деріду, Ж. Бодрійяр, Ж.-Ф. Ліотара та інші.

Постмодернізм – сукупність течій в галузі теоретичної думки, суспільної свідомості і мистецтва, що розривають цілісність світу на окремі фрагменти, з яких монтується певний колаж – з різношерстих і разносмислових шматків. Замість аналізу тексту пропонується вдивлятися в контекст. Постмодернізм проголосив гасло «відкритого мистецтва», що вільно взаємодіє з усіма старими й новими стилями.



Пошуки вирішення глобальних проблем сучасності – одне з пріоритетних завдань культури ХХ століття

Практично всі, хто аналізував функціонування західної культури XX ст., поділяють думку про те, що вона страждала на серйозні недуги, їй були властиві кризові стани, які здатні були звести нанівець усі досягнення. У ряді західноєвропейських країн (Італія, Німеччина) у 20-х рр. XX ст. формувалися тоталітарні державні режими, що становили загрозу традиційним формам духовної культури.

Тоталітаризм (лат. totalitas – цілий, повний) являє собою антигуманну суспільно-політичну систему, яка заради цілей своїх творців порушує норми людського буття, здійснюючи при цьому повний (тотальний) контроль над життям суспільства і долею окремої людини.

Слово «тоталітарний» було вперше вжито в Італії, коли Муссоліні утверджував однопартійну систему в країні і проголошував своєю метою створення «тоталітарної держави» (Stato totalitario). Пізніше термін «тоталітарна держава» стали вживати нацистські правителі при створенні фашистського режиму в Німеччині. Головними ознаками тоталітарної держави є:



  • зрощення партійного і державного апарату;

  • ліквідація цивільних свобод;

  • повний контроль держави над усіма сферами людської життєдіяльності (господарської, політичної, сімейної);

  • створення в країні активно діючого механізму репресій.

Після Другої світової війни, в умовах «холодної воїни», між Заходом і Сходом відбувається більш широке вживання поняття «тоталітаризм», яке містить як політичну, так і соціологічну характеристику даного явища. Однак соціокультурний досвід XX ст. засвідчив не тільки неспроможність тоталітарних режимів, а й виробив у західноєвропейців стійке неприйняття насильства і репресій. Розвиток демократії, визнання прав людини визначальними в житті суспільства, гуманізація всіх сфер суспільного життя закладають фундамент для найголовнішого соціокультурного завоювання Західної Європи XX ст. – свободи людини.

Не менш складною проблемою минулого століття стала і можливість самого життя людини на Землі. XX століття з його великими і малими війнами, революціями, сліпою вірою в науково-технічний прогрес не тільки стало часом масового знищення людей, а й поволі підготувало суспільну свідомість до можливості руйнування цивілізації в цілому. Після закінчення Другої світової війни стало зрозуміло, що міжнародне співтовариство має спільно, узгоджено розв’язати ряд глобальних проблем (від французького global – загальний; з латинської globus – куля), що зачіпають його життєві інтереси. До першочергових з них належать:



  • запобігання загрозі війни з застосуванням зброї масового ураження, збереження і зміцнення миру;

  • встановлення справедливого порядку в економічних відносинах між народами;

  • подолання екологічної кризи, пов'язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності;

  • забезпечення збалансованого зростання народонаселення;

  • захист здоров'я людей від особливо небезпечних масових захворювань і від негативних наслідків науково-технічного прогресу;

  • забезпечення зростаючих потреб світового господарства в енергії та природних ресурсах тощо.

Щоб запобігти глобальній катастрофі і зберегти позитивні тенденції в розвитку сучасної цивілізації, у 1968 р. була створена міжнародна організація, що об'єднала вчених різних країн і отримала назву – Римський клуб. Ця організація стала провідною у глобальному моделюванні перспектив розвитку людства. Серед представлених досліджень і розробок був і проект американського вченого О. Тоффлера. У низці своїх творів О. Тоффлер пише, що людство переживає нову технологічну революцію, яка веде до створення надіндустріальної цивілізації. На думку вченого, в епоху суперіндустріалізму будуть застосовані такі високі технології, що змінять не лише обличчя планети, а й саму суть людини як соціальної істоти. В епоху суперіндустріальної цивілізації, як передбачають фахівці, дефіцит матеріальних благ буде усунений, і суспільство зіткнеться з колись небаченим, гіпертрофованим вибором матеріальних і духовних цінностей, що в поєднанні з колосально високим темпом соціально-економічних, політичних і культурних змін загрожує зламати саму здатність індивіда адаптуватися до них. Вирішенню цієї проблеми і присвячена робота О. Тоффлера.

У післявоєнний період японцем Є. Масуда й канадцем М. Мак-Люен розробляється концепція інформаційного суспільства, основою якого стануть матеріальні цінності. У своїх книгах «Галактика Гутенберга» (1962), «Розуміння засобів зв'язку» (1964), «Культура наша справа» (1970) Мак-Люен стверджував, що зміна культурних епох в історії людства визначається пануючими засобами комунікації, мовою, друкарством, комп'ютером, телебаченням і тощо. Комп'ютеризація всіх сторін життя сучасних високорозвинених країн, що динамічно зростає в кінці XX ст., на практиці знову і знову підтверджує більшість аспектів культурологічної теорії Мак-Люена. Формування інформаційної культури значно змінює уявлення людини про природу, суспільство і про саму себе.

На закінчення слід підкреслити, що протягом XX століття світова культура накопичила немалу низку проблем, що вимагають якнайпильнішої уваги і невідкладного вирішення:


  • збереження середовища проживання людини;

  • створення сприятливих умов для розвитку особистості;

  • формування гідної якості життя людей;

  • реалізація творчих можливостей у всіх сферах людської діяльності.

Завдання на майбутнє полягає в тому, щоб використовувати на практиці у формі діалогу і співпраці всі цінності духовної і матеріальної культури, з урахуванням мінливих історичних умов
Персоналії: Ф. Марінетті, К. Коровін, М. Врубель, В. Борисов-Мусатов, В. Мейєрхольд, К. Сомов, Б. Кустодиев, Ф. Шехтель, Е. Бауер, С. Далі, Ф. Бекон, К. Малевич, Ортега-і-Гассет, Т. Тцара, Т. Арп, Л. Арагон, А. Бретон, П. Елюар, М. Дюшан, В. Кандинський, П. Мондріан, Е. Лисицький, Л. Попова, Д. Джойс, Ф. Кафка, Ж.-П. Сартр, А. Камю, З. Фрейд, К. Юнг, Л. Бунюель, А. Сокуров, С. Беккет, Е. Іонеско,Л.  Вісконті, М. Антоніоні, А. Куросава, А. Вайда, Р. Гуттузо, Е. Вайєт, А. Міллер, Е. Хемінгуей, А. Зегерс, Е. Ремарк, Ж. Амаду, Г. Маркес, Д. Сікейрос, А. Цорн, А. Архипов, До Юон, І. Грабар, П. Кустодієв, В. Сєров, М. Сарьян, П. Кузнєцов, М. Островський, М. Шолохов, М. Фадєєв, М. Касаткін, Д. Рівера, Ж. Делез, Ж. Деріда, Ж. Бодрійяр, Ж.-Ф. Ліотар, О. Тоффлер, М. Мак-Люєн, Е. Масуд.
Запитання для самоконтролю

1. Продемонструйте вплив модерністських напрямів І половини ХХ ст. на естетичну і художню свідомість суспільства.

2. У чому виявився розрив модернізму в мистецтві з реалістичними художніми традиціями в мистецтві минулого?

3. Назвіть основні критерії абстрактного мистецтва.

4. У чому полягає специфіка постмодерністського етапу в розвитку західної культури останньої третини ХХ ст.?

5. Назвіть глобальні проблеми ХХ ст. і можливі шляхи їх розв’язання.

6. У чому полягає сутність реалістичного методу в мистецтві?
Тести

1. Назвіть автора роботи «Присмерк Європи»:

А К. Маркс;

Б О. Конт;

В О. Шпенглер.

2. Укажіть стиль, до якого належить творчість архітектора Ле Корбюзьє:

А модерн;

Б конструктивізм;

В функціоналізм.

3. Позначте імена представників сюрреалізму у живописі:

А Клімт;

Б С. Далі;

В П. Пікассо.

4. Установіть відповідність течій модерністського живопису та їх представників:

1 абстракціонізм; 2 сюрреалізм; 3 кубізм; 4 фовізм.

А С. Далі; Б П. Пікассо; В А. Матісс; Г П. Мондріан.

5. Установіть відповідність літературних і філософських творів та їхніх авторів:

1 «Процес»; 2 «Три товариші»; 3 «Сторонній»; 4 «1984».

А Ф. Кафка; Б Е. Ремарк; В А. Камю; Г Д. Оруелл.

6. Укажіть течію, що належить до модернізму:

А ампір;

Б експресіонізм;

В соціалістичний реалізм.

7. Позначте один із чинників, який сприяв виникненню масової культури:

А недоступність змісту елітарної культури для широкої аудиторії;

Б розрив модерністського мистецтва з реалістичним зображенням дійсності;

В прагнення творчої інтелігенції розвинути реалістичні традиції минулих епох.

8. Укажіть визначення постмодернізму:

А різновид абстрактного живопису;

Б загальний напрям розвитку європейської культури, який сформувався в 70-ті роки 20-го століття;

В «масова культура».

9. Позначте особливий тип цивілізації, що вплинув на перебіг історичного прогресу в в європейських країнах XIX – XX ст.:

А аграрний;

Б традиційний;

В техногенний.

10. Укажіть одну зі специфічних особливостей художньої культури ХХ ст.:

А синтез мистецтв;

Б реалістичні тенденції в образотворчому мистецтві;

В зародження скульптури як виду мистецтва.
Історія української культури



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   26

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка