Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки»



Сторінка7/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7.62 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   26

Культура Стародавнього Єгипту
Природно-географічні умови розвитку культури Стародавнього Єгипту.

Міфологія та релігійні вірування давніх єгиптян.

Розвиток архітектури, мистецтва, медицини в Стародавньому Єгипті.

Духовна роль Єгипту.


Природно-географічні умови розвитку культури Стародавнього Єгипту

У північно-східній частині Африки, в долині, розташованій у нижній течії річки Ніл, знаходилася в давнину держава Єгипет, територію якої займає зараз Арабська Республіка Єгипет.

ЇЇ кордонами були: на півночі – Середземне море, на півдні – перший поріг річки Ніл, на заході – гірські місцини Лівійської пустелі, на сході – хребти Аравійської пустелі.

Самі єгиптяни називали свою країну – „Та-кемет” – „Чорна земля”, на відміну від інших місцин, що оточували, - „Червона країна”. Назву „Єгипет” ця країна отримала від греків, які образно називали цю країну „даром Нілу”. Справді, Хапі, або „Ріка”, як самі єгиптяни називали Ніл, уможливлювала життя в цих місцях.

У формуванні культури раннього Єгипту значну роль відіграло географічне розташування цієї країни і природні умови. Природні умови Стародавнього Єгипту являли собою контраст між пустелею і квітучою оазою. Оаза в долині Нілу – це всього 3,5% всієї території Єгипту, 96,5% - неврожайна й безлюдна пустеля. Щороку тут розливався Ніл (початок розливу припадав зазвичай на 19 липня – цей день єгиптяни вважали початком нового року), щоб оживити єгипетську землю. Завдяки унікальному клімату єгиптяни збирали по два врожаї на рік. Не дивно, що цивілізація, що виникла на такому тлі, мала всі умови для свого розвитку.

Єгипетська цивілізація виникла в країні, де одне поселення розташовувалося в тісній близькості до іншого, а весь простір в цілому був замкнений та ізольований від навколишнього світу гірським хребтом. Пустеля й Середземне море повною мірою сприяли ізоляції країни. Ця природна ізоляція обумовила появу феномену етноцентризму: у давньоєгипетській мові слово „люди” означало лише одне „єгиптяни”.

Щедре сонце й Ніл потребували постійної виснажливої роботи з утримання й ощадливого витрачання води. Без праці людини, без штучного осушення й зрошення країна залишилася б болотистою низиною посеред сипучих пісків.

Такі дві основні картини єгипетського життя: щоденне тріумфальне сходження щедрого Сонця й щорічний розлив річки. Ці явища давали єгиптянам упевненість у тому, що Єгипет – центр Усесвіту, і що життя завжди бере гору над смертю.

Стародавній Єгипет – типова східна деспотія з тотальною владою держави, яка зливалася в громадській свідомості з фараоном. Фараон – це божество, предмет загального поклоніння.

Час заснування єгипетської держави – приблизно 4 тисячоліття до н. е. Унаслідок міжусобних війн виникають дві держави: Північна й Південна. Вони об’єднуються за часів правління фараона Менеса – засновника першої династії фараонів. Усього, за всю довгу історію Стародавнього Єгипту , за підрахунками жерця Мане фона. Було 30 династій фараонів.

За перших династій (період Раннього царства) Єгипет перетворюється на централізовану ранньорабовласницьку (первісну рабовласницьку) східну деспотію з величезним державним апаратом. У таких умовах фараон був відділений від народу численними чиновниками. Особливо престижними у той час були посади державних службовців (переписувальників).

За часів Давнього царства (приблизно 2800-22250 рр. до н.е.) за царювання фараона Джосера його верховний сановник, геніальний архітектор, цілитель і мудрець Імхотеп спорудив першу у світі піраміду – ступінчасту. При фараонах Хуфу (Хеопс), Хафра і Менкаура були збудовані найбільші піраміди в Єгипті.

На період Середнього царства (приблизно 2050-1750 рр. до н.е.) припадає розквіт давньоєгипетської культури. При в’їзді в нову столицю – місто Файном було збудовано величну споруду з тисячею приміщень, хорів, галерей і коридорів. Греки називали його Лабіринтом.

Нове царство (1580-1088 рр. до н.е.), за правління фараона Яхмоса 1, - період найбільшого політичного й військового розквіту Стародавнього Єгипту. В Єгипті зміцнюється каста жерців, особливо в храмових комплексах Карнак і Лук сер, присвячених головному богові Фів – Амону.


Обожнення царя

Бог Оси ріс починає набувати впливу в єгипетській релігії в кінці епохи Стародавнього царства, коли об’єдналися нижньоєгипетське і верхньоєгипетське царства в одну загальноєгипетську державу. В єдиновладарюванні найбільш яскраво виразилася давньоєгипетська державність. Вельможество віддало в руки царя-фараона владу без міри і без меж. Країна повинна була підкоритися одній волі. Свого самовладного правителя вельможество перед народом оточувало божественними почестями, що відповідали його божественній природі. У час своєї найвищої могутності староєгипетському цареві мало було бути просто „богом”, він вважав себе „великим богом”. Саме слово „фараон” починають вживати за часів правління 18-ї династії. Окрім єгипетських текстів, цей термін спостерігається в Біблії як видозмінена форма стійкого словосполучення єгипетських слів „пер-аа” – будинок великих”, що служив для метафоричного позначення того, хто живе в „будинку великих”, тобто у палаці.

Таким чином, фараон був Богом, що давав Єгипту годинник і пори року, глибокі води й багатий врожай. Уявлення про божественне походження царської влади, про „боголюдину”, про її близькість до світу богів згодом мало могутній вплив на Рим і Візантію, а концепція „подвійного батьківства” (Бог-отець Ра або Амон, приймає образ земного чоловіка цариці або жриці) проникла в міфологію раннього християнства.

Остаточне об’єднання країни в єдину державу, пов’язане з централізацією влади фараона, було відзначене раптовим піднесенням будівництва з каменю.

Піраміди... Для сучасної людини Стародавній Єгипет – це насамперед піраміди. І хоча пірамід в Єгипті чимало. Зазвичай мають на увазі три з них, розташовані поблизу нинішнього поселення Гіза (поблизу Каїра). Рукотворними горами вивищуються вони посеред пустельного пейзажу. Найбільша піраміда царя ІV династії Хуфу (Хеопса) займає площу більше, ніж 5 га землі і має висоту 146,5 м. Вона складена з 2300 тис. гранованих каменів, кожен з яких важив у середньому 2,5 т. Піраміду Хеопса будували 20 років. Друга за величиною піраміда Кафра (Хефрена) нижча від першої всього на 3 м. Третя – нащадка Кафра Менкаура (Мікерина) – не досягла й половини висоти перших. (Цікаві підрахунки здійснив Наполеон за часів свого єгипетського походу: каменю, з якого складені піраміди, вистачило б на споруду стіни навколо Франції заввишки 3 м и завтовшки 30 см). Проте вражають не лише розміри (символ могутності й влади фараона), але й досконалість роботи. Величезні грановані брила підігнані одна до одної з дивовижною точністю. Облицювання піраміди ззовні й зсередини вичищене до дзеркального блиску. Величезний тиск кам’яних пластів на внутрішні приміщення розподілявся за допомогою розвантажувальних пустот, ступінчастих склепінь і сідлоподібних перекриттів.

Давні греки називали єгипетські піраміди одним із „семи чудес світу”.


Міфологія та релігійні вірування давніх єгиптян

Особливості світосприйняття давніх єгиптян

Для мислення давніх єгиптян характерний дуалізм у розумінні світу, що об’єднує ціле з єдності й боротьби двох начал, що відображається й у двоїстому характері царської влади, і в протиставленні чорної землі і білого піску пустелі, Верхнього і Нижнього Єгипту. Таке мислення підпорядковується двом принципам магічного сприйняття світу, виходячи зі зв’язку між предметом і словом, що його позначає. Водночас слова богів (ієрогліфічна система письма, складена з малюнків, зроблених з натури, виникає водночас із графічним мистецтвом Стародавнього Єгипту) являє собою відображення реальності.

Прагнення розміщувати реальність у рамках графічних символів, щоб закріпити її за допомогою однієї з форм чаклунства – основна риса давньоєгипетської культури часів фараонів, що пояснює природу незвичайних пам’яток .

У межах такого світосприйняття функціонує і своєрідна картина світобудови: безкінечна водна безодня оточує твердінь Усесвіту; на Землі ці води набувають форми морів, вони запам’ятовують небо, по якому прокладають свій шлях зірки; вони наповнюють річище підземної річки (ночами сонце пливе нею із Заходу на Схід) і щорічно омивають землю, розпливаючись по ній водами Нілу.

Це океан наповнює собою Всесвіт, поки Сонце (Атум-Ра) не зійде над нею. З висоти свого становища бог дав форму навколишньому світові, удихнувши в нього вітер, світ і життя. Потім він створив богів, людей, тварин і рослини. Але це був тільки початок. Щовечора бог сонця перетворюється на старого, а зранку, знову помолодівши, омитий водами вічності, він створював світ і вступав у бій, проте щодня змій А поп гнав сонце знову на захід. Людство повстало, примусивши Ра піднятися в небо, але він продовжував зберігати встановлений порядок – маат – принципи істини й справедливості, ним встановлений, що став його життям. Тому всім живим істотам доводиться старіти й знову молодіти тут на Землі, подібно до сонця, підкоряючись нескінченному коловороту життя, поки не доторкнеться перст смерті, і вони не підуть, як Оси ріс, у царство мертвих. Коли ж Атум-Ра піде туди, тоді час і простір перестануть існувати.

В Єгипті були різні міфи про творця всього існуючого. Головне учення зародилося в Геліополі – одній зі столиць Стародавнього Єгипту. Атум-Ра вказав кожній речі її місце. Але жерці Мемфіса стверджували, що першим з’явився бог Птах (або Пта) (Земля), котрий створив небо, пустив по ньому сонце. Мудреці стверджували , що Птах виняньчив ідею створення світу у своєму серці й дав їй життя порухом язика (своїм животворним словом).

Одним з найбільш популярних у Стародавньому Єгипті був міф про життя, що виникає з води. Під час розливу Нілу широкі потоки води заливають Єгипет, а при спаданні води з’являються перші розкидані грудочки багнюки, освіжені новим плодючим мулом. Це – перші острівці надії на нове життя. Єгипетський ієрогліф, що позначає первісний пагорб творіння , означає також „з’являтися у славі”. Він зображує опуклий пагорб, від якого піднімаються вгору сонячні промені, графічно зображуючи першу появу Бога-творця. Піраміди – це символ давньоєгипетської культури – виражали ідею пагорба, що вивищується, як обіцянку мертвому, похованому в піраміді, що він знову народиться до нового існування.

Єгипетський міф розповідає, що бог сонця Атум, з’явившись на вершині первісного пагорба, виник „сам по собі”. Ім’я Атум означає „все”, а також „нічого”; Атум означає щось, що містить усе, причому радше пустоту начала, що породжує подружжя, - Шу и Теф нут (повітря і вологу). Ця пара породжує наступну – бога Змелі Геба і богиню Неба Нут, Земля і Небо у свою чергу взяли шлюб і породили дві пари – бога Осиріса с його дружиною Ісидою і бога Сета з його дружиною Нефтидою. Члени великої Енеїди (сукупність дев’яти божеств) були й великими богами, і першими царями – правителями країни.

Елементи космогонії є водночас елементами теогонії. Наприклад, небо не лише компонент космосу, це й богиня, дружина Геба, дочка Шу і Тефнут – елемент природи злитий з божеством, персоніфікований у конкретному божестві.

У часи фараонів розподіл усього на чоловіче і жіноче був невіддільною ознакою життя.

Серед міфів особливо значного поширення набув міф про Осиріса, що розповідав про те, що бог природи, яка помирає й воскрешає, Осиріс, „добрий бог” давнини й організатор культурного життя, був підступно вбитий своїм злим братом Сетом (вічним порушником спокою, з котрим пізніше ототожнювалися сили зла). Його дружина Ісида знайшла й воскресила чоловіка. Ісида народила після смерті чоловіка сина Гора (Хора), який переміг Сета й отримав від свого божественного батька царську владу й небесний престол. Згідно з єгипетською релігійною традицією, Гор – прообраз всіх єгипетських фараонів, а фараони – його земне втілення.

Світосприйняття давніх єгиптян змінювалося в процесі розвитку державності Єгипту. Історія давньоєгипетської державності – це поступове повернення Стародавнього Єгипту в імперію, в утворення світової єгипетської держави, а потім послаблення зовнішньополітичної моці Єгипту і перетворення його на об’єкт завоювань тепер уже більш могутніх сусідів: лівійців, ефіопів, ассирійців, персів.

У 332 р. до н.е. Єгипет захопили греко-македонські війська і він став частиною світової імперії Олександра Македонського. Єгипет вступив у нову фазу своєї історії – період еллінізму.

Ці процесі одразу ж відобразилися на світовідчутті давнього єгиптянина, змінили його світосприйняття. Починаючи з Давнього царства, майже до створення імперії світосприйняття було доцентровим, атомістичним, індивідуалістичним.

Із часом же тенденція стала відцентровою, общинною, індивідуума закликали пристосовуватися до потреб колективу, будь-які спроби виразити індивідуальність виключалися. Для окремого єгиптянина горизонт його можливостей звузився: йому пропонувалося підкоритися трудностям цього світу або давалася обіцянка кращого, але в іншому світі. Пам’ятник візиру пізнього періоду свідчить про те, що єдиний клопіт цієї людини зосереджений на загробному світі, а не на цьому житті. Ключовими словами для розвитку мислення в цю епоху були слова „мовчазність”, „холоднокровність”, „пасивність”, „спокій”, „смирення”, „покора”, „підкореність”. Особистість була затиснута колом ритуалів і обов’язків, а її єдина втіха містилася в заспокійливих словах і віддалених обіцянках, у вірі особистості в милість вищої сили. Пошуки духовної підтримки в релігії перейшли у звернення до оракулів, у суворе дотримання ритуалів, що призвело зрештою до спустошення релігії.
Релігійні вірування давніх єгиптян

Релігійні уявлення давніх єгиптян сформувалися досить рано і розвивалися своєрідно. Історія релігій свідчила про те, що в процесі соціально-економічного розвитку суспільства, переходу до класової структури тотемізм поступово відмирав. У Єгипті спостерігалося протилежне явище: тотемізм навпаки піднімається на вищу сходинку, перетворюється на справжній культ тварин. За приклад можуть правити культ Апіса, Лева, Змії, Кішки, Крокодила, Сокола тощо. У кожному домі був свій культ тварини.

Поряд із тотемізмом, магія – один з найдавніших етапів релігійної свідомості. В єгипетській магії є три головні принципи подібності, заміщення цілого його частиною, чудодійної сили слова. Виникнувши в Єгипті в давні часи, магія стала одним з наріжних каменів єгипетської релігійної свідомості, невіддільним і надзвичайно важливим компонентом релігії. Більше того, єгипетська релігія глибоко просякнута магічним світовідчуттям, останнє в ній превалює, особливо у поглядах на загробне життя.

За явленнями єгиптян, ім’я людини, духа, демона і навіть божества було органічною і сокровенною частиною істоти. Магічна зловмисна дія полягала в проклятті й знищенні імені, написаному на чому-небудь. В очах єгиптян ім’я було справжньою сутністю реальності, вони відчували, що знищуючи імена своїх ворогів, вони завдають їм реальної шкоди. У цьому й проявляється сутність магічної свідомості – злиття символу й того, що він означає, а також злиття двох порівнюваних предметів таким чином, що один може виступати замість іншого.

Те, що мертвий продовжує жити й зберігати зв’язок із живою людиною, вважалося за належне, мертві були включені в безперечну для людини реальність. Подібним чином і ім’я цілком заміщає свого володаря, сприймається як суттєва його частина – так, наче воно ідентичне самій людині.

Так само, як і уявне визнається наявним у дійсності, так і поняття зазвичай матеріалізуються. Людина, наділена сміливістю, красномовством, має володіє такими якостями, як майном, яке в неї можуть украсти або яким вона може поділитися. Поняття „справедливість”, або „істина”, виражалося в Єгипті словом „маат”. Вуста царя - храм маат. Маат уособлюється в образі богині, це поняття уявляється цілком реалістичним.

Такою ж реальною, справжньою уявляли й ту істоту, що була душею людини й душею богів – „ка”. „Ка” було тією окремою частиною особистості, що діяла відносно іншої її частини. У плані зображення „ка” – це руки, простягнуті для підтримки і захисту. Воно народжувалося разом із людиною як близнюк, супроводжувало його впродовж усього життя у вигляді підтримувальної, творчої сили і передувало його в смерті, для того, щоб підготувати йому успішне існування в загробному світі. Складно запропонувати короткий переклад цього поняття, але близьким за змістом може бути термін „життєва сила”. Саме тому фараон ототожнювався з „ка” як конструктивна життєва сила Єгипту, що його створює і підтримує.

Політеїзм, успадкований від найдавніших часів, став здобутком релігійної свідомості в об’єднаному Єгипті. Залишаючись в принципі незмінною, система єгипетського політеїзму змінювала форми конкретних проявів залежно від історичної обстановки: підвищення того чи того міста, відповідно, призводило до зростання престижу божества цього міста. Коли столицею Єгипту і резиденцією фараона був Геліополь, геліопольського бога Раса почали вважати царем богів, виведення Мемфіса в столицю всього Єгипту звеличило й мемфіського бога Пта.

Поступово тенденція до об’єднання богів одним ім’ям стала визначальною. Авторитет маловідомого ліванського бога Амона (коли столицею стали Фіви) суттєво збільшувався завдяки його об’єднанню з богом Ра (Амон-Ра, Ра-Харахти тощо). Це був шлях до усвідомлення того, що синкретизм поступово готував ґрунт для виникнення монотеїзму. Політеїзм поступово змінювався монотеїзмом.

Від епохи Давнього царства до наших днів дійшов прекрасна літературна пам’ятка „Мемфіський богословський трактат”, оригінал якого зазвичай датується серединою 3 тис. до н.е. У такому тексті викладені основні уявлення єгиптян про створення світу і вони виражаються в таких термінах : думка, що побувала в серці бога, і вимова такого повеління, що втілює думку в реальність. Таке творіння за допомогою уявлення подумки й словесного втілення має емпіричне коріння в людському житті: створювати владу правителя через повеління. У трактаті головні боги первісного начала походять від Птаха: за посередництва його творчого слова були створені боги з їх зображеннями й храмами, життя й смерть, всі мистецтва й ремесла, всі функції людського організму. „Мемфіський богословський трактат” – найдавніша пам’ятка богослов’я, що виводить все існуюче до єдиного начала, своєрідна монотеїстична система, де весь світ пояснюється як результат думки й слова божества. Усе суще набуло буття спочатку в „серці”, тобто в думках верховної істоти; „мова”, тобто слово якого викликало їх до реального життя. Тут ми впритул підходимо до вчення про Логос у Новому Заповіті: „Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог”.

Для становлення монотеїзму необхідна була не лише підготовленість масової свідомості до його сприйняття, але й руйнація політеїзму, а також вікових традицій давнього єгиптянина. Руйнувалася ціла епоха в житті давнього Єгипту – епоха Давнього царства.

У зв’язку з цим змінювався світогляд давніх єгиптян. Про це також свідчить „Мемфіський богословський трактат”, що розповідає про суперечку людини, готової до самогубства, зі своїм „ка”. Характерним для цього часу є те, що „ка”, якому належало б проявляти послідовне і тверде ставлення до смерті, виявляє в цій суперечці нерішучість. Висновок може бути лише один: цей світ настільки поганий, що наступний повинен принести полегшення.

У „Бесіді розчарованого зі своїм „ка” міститься філософія песимізму. Відмовляючись від активних цінностей цього життя (що було характерним для раннього періоду Давнього царства з його культом діяльності, успішною особистою кар’єрою, високим службовим становищем) заради пасивних благ майбутньої безтурботності, ця людина випередила свій час. Подібна покірність характерна для пізнішого періоду.

Хоча Єгипет рухався у напрямі до децентралізації влади, все ще сильною була самодержавна влада царя, фараона. Зміцнення царської влади означало продовження життя, розвиток, нове її відродження, як відроджує Сонце природу, що згасає в темряві ночі.

Сонце займає особливе місце в житті давніх єгиптян. Сонцю поклонялися, Сонце обожнювали і боялися водночас. Відомий сонцепоклонницький переворот в епоху Нового царства (так звана давньоєгипетська реформація) була найвидатнішою подією єгипетської давнини, що заторкнула майже всі сторони тодішньої єгипетської дійсності: суспільство, державу, побут, вірування, мистецтво, писемність, мову.

Новий повелитель Єгипту змінив своє теофорне ім’я Аменхотеп (Амон задоволений) на Ехнатон (на догоду Атону, Необхідний Сонцю).

Культ Атона і по суті, і за формою різко відрізнявся від культу всіх інших давніх богів – новий бог не мав ні антропоморфної, ні тим більше зооморфної іконографії; його образ не втілювався в статуї, про нього не існувало ніяких міфів і сказань.

Виключне поклоніння одного Сонця з усього сонму єгипетських богів, безперечно було пов’язане з підвищеним усвідомленням Ехнатоном своєї влади фараона. Водночас це було повне торжество і завершення уявлення про Сонце як про фараона. Нова віра почала вбачати і у фараоні, і в Сонці двох надприродних царів. Це був культ натуралістичний – культ самого животворного Сонця, інакше кажучи, культ великої сили природи, простий і зрозумілий, позбавлений міфологічних і теологічних хитрувань, прикрас і символіки. Храм Атона був відкритий для всіх. Дари приносили на відкриті вівтарі великому і єдиному новому богові. Аменхотеп 4 заперечив столітнє єгипетське багатобожжя і встановив за державну віру поклоніння тільки Сонцю разом із його сином – фараоном. Культ Атона – це утвердження справжнього монотеїзму.

Відмова від вікових традицій мала чимале значення для розвитку Стародавнього Єгипту.
Храми і жерці

Єгипетські храми мали рухоме й нерухоме майно, володарем якого вважалося божество храму, а керували храмами і всією їх власністю єгипетські жерці, які завжди відігравали величезну роль у підтримці влади фараона. Численність, впливовість і багатство кліру , очолюваного верховним жерцем, призначеним фараоном, залежали від поклоніння тому чи тому божеству при панівній династії.

Дари фараонів зробили Карнакський і Луксорський храми найбільшими господарствами Нового царства. Найкращі будівельники, скульптори і художники працювали над їх створенням, перетворивши їх на справжні скарбниці єгипетського мистецтва.
Культ померлих

Спорудження пірамід пов’язане з уявленнями єгиптян про загробне життя. Померлий розглядався як занурений у глибокий сон, він продовжував жити, потребуючи їжі, домашнього скарбу. Якщо смерть – лише сон і померлий продовжує жити, то розчленованість тіла не можна навіть уявити. Ідея необхідності збереження тіла для майбутнього життя призвела врешті-решт до виникнення мистецтва муміфікації. За уявленнями давніх єгиптян, померлий в могилі безпорадний і забезпечити йому загробне існування покликані живі, насамперед – близькі, сім’я, родичі.

Культ померлих в єгиптян не можна змішувати з культом пращурів в інших народів. Культ померлих – це не обожнення тих, хто перейшов в інший світ, а турбота про живих у потойбічному житті померлих, борг живих перед померлими. Культ померлих був для єгиптян не абстрактним релігійним обов’язком, а практичною необхідністю, зумовленою переходом близьких в інший світ. По суті. Це була боротьба проти смерті за вічне життя. Цим пояснюється першочергове значення культу померлих в житті єгиптян упродовж всієї історії єгипетського суспільства – від часів неоліту до повного зникнення давньоєгипетської цивілізації.

Із культом померлих пов’язана поява і розвиток мистецтва муміфікації. Муміфікація – це практичне втілення життя після смерті. Єгиптяни добре зналися на властивостях різних хімічних речовин. Тому доволі рано почали використовувати знання хімічних характеристик натрію для муміфікації тіла. Процес муміфікації займав трохи більше 70 днів, був поетапним і досить складним. Збережені давні описи процесу муміфікації свідчать про дуже хороші знання давніми єгиптянами анатомії людини.

Оскільки гробниця була житлом померлих, остільки й виникає необхідність споруди фараонівських усипальниць таких великих розмірів. Тут очевидний тісний взаємозв’язок із внутрішньополітичними чинниками, максимальною централізацією державного апарату, з розквітом необмеженої влади фараона.

Безперечним також є те, що особисте марнолюбство фараона відігравало не останню роль у справі спорудження гігантських усипальниць. Фараони мали привілеї щодо вибору форми й розмірів своїх гробниць. Починаючи з епохи Нового царства, піраміди заміняються величезними скельними гробницями.

За часів Давнього царства вельможество будувало собі гробниці поблизу усипальниці свого повелителя: оточуючи його при життю, воно прагнуло до близькості до нього і після смерті. Таким чином, поблизу пірамід в Гізі утворилися великі некрополі – цвинтарі сановників і вельмож – мастаби (араб. лава).

У гробницях наносили настінні реалістичні зображення земного життя. Усі ці шедеври єгипетського мистецтва призначалися для єдиного жителя гробниці – для самого померлого, точніше для його душі („ка”). Це підтверджує зроблений раніше висновок про те, що загробне життя мислилося як безпосереднє продовження земного і що це продовження життя уявлялося можливим лише при піклуванні живих про померлих. У цьому й полягала мета й сенс створення безцінних для культури зображень, що являли собою по суті високохудожню, незвичайно багату енциклопедію життя фараонів і вельмож.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   26

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка