Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки»


Розвиток архітектури, мистецтва, медицини у Стародавньому Єгипті



Сторінка8/26
Дата конвертації11.04.2017
Розмір7,62 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

Розвиток архітектури, мистецтва, медицини у Стародавньому Єгипті

Мистецтво давніх єгиптян багато в чому наслідує первісні традиції в зображенні людини. Майже завжди людську фігуру малюють у фас, а голову й ноги – в профіль.

Візуальне спрощення єгипетського зображення пов’язане з процесом складання ієрогліфічної писемності: розташована поруч зі знаками-малюнками в тексті чи в конкретному зображенні, людська фігура підпорядковується певному накресленню як прописний знак.

Герой зображувальної оповіді давньоєгипетського мистецтва спочатку відрізняється від інших зображених людей не обличчям, а титулом, що супроводжує його фігуру, іменем-ієрогліфом і масштабом: зображений фараон чи вельможа перевищує свій почет ростом, а наближені владики – простих смертних. У зображувальній оповіді з’являється збільшення ієрархічного плану, і наше око, прикуте до фігури, що перевищує розміром усі інші, орієнтується на неї як на центр оповіді, таким чином, прочитує смисл і послідовність зображуваних подій.

У Стародавньому Єгипті на портрет мав право насамперед володар чи особа, шанована всіма. Але „прості смертні” – вантажники, землероби, ткачі, танцівники, що танцюють на святах багатих, плакальниці, що супроводжують похоронні процесії, - усі однакові зовні, усі схожі, як краплі води, - це образ натовпу, маси, в якій людина не може, не повинна бути зображена інакше за інших.

Релігійний світогляд людей Стародавнього Єгипту, які вірили в загробне життя, обумовило інші принципи зображення людини в скульптурі.

Скульптурний портрет має витоки у відливанні посмертних масок. Оскільки , відповідно до вірувань єгиптян, людина й після смерті залишалася такою ж, якою була за життя, кам’яні двійники правителів і вельмож були зображені в дуже шанованій у Єгипті спокійній, урочистій позі, а глиняні чи дерев’яні двійники простолюдинів у скульптурі, у надгробних розписах чи рельєфі завжди зображувалися за роботою: маленькі фігурки працівників перетирають зерно, місять тісто, варять пиво.

Із часом починають споруджувати портрети-пам’ятники живим фараонам. Фараона уподібнюють божеству, його возвеличують, зображують у вигляді знаменитих сфінксів. Така традиція існувала до політичного й релігійного перевороту, здійсненого Аменхотепом ІV. Фараона-реформатора уподібнюють уже не божеству, а самому собі. Художники дуже натурально передають характерні й виразні риси юнака-фараона: у нього різко окреслені вилиці, довгий ніс, гостре й витягнуте підборіддя, великий рот, слабке нерозвинене тіло із запалою грудною кліткою.

Ехнатона і його дружину – царицю Нефертіті - зображують такими, що подорожують вулицями нової столиці, у храмах Сонця і в палаці, і в будні , і у свята, і в радості . і в нещасті.

У знаменитому на весь світ образі Нефертіті, виконаному скульптором Тутмесом, до нас дійшло щось значно більше, ніж ознаки високого статусу цариці. До нас дійшла майстерність єгипетського митця, який зміг відобразити в обличчі своєї моделі й передати в шматку каменю не лише неповторні індивідуальні риси Нефертіті, але й її рідкісну чарівність, жіночність, мудрість і приховану, світлу печаль.

Однак єдинобожжя було пасивно сприйняте єгипетським народом, який тисячоліттями виховувався у віруванні багатьом богам, великим і малим, усіляким духам, спілкування з якими було нагальною повсякденною потребою.

Наступник фараона-віровідступника Тутанхамон реставрував єгипетське багатобожжя, прокляв ім’я Аменхотепа і його справи. „Старовіри” громили школи й художні майстерні, палаци й храми Сонця.

Про досягнення давніх єгиптян в галузі медицини ми знаємо завдяки збереженим давньоєгипетським медичним трактатам. Наприклад, до нас дійшов медичний папірус Еберса 20,5 м довжиною. Він містить близько 900 лікарських рекомендацій щодо різних хвороб. Завдяки бальзамуванню трупів єгиптяни могли добре вивчити будову людського організму , процес кровообігу. У результаті з’явилися перші знання в галузі анатомії, зафіксовані в низці анатомічних термінів. Про розвиток діагностики можна говорити, спираючись на досить точний опис деяких хвороб (шлункових, шкірних, дихальних шляхів, очних) та їх симптомів. В Єгипті здійснили перші спроби теоретичного узагальнення, що видно з учення про кровообіг, про „22 судини, що йдуть від серця”, які відігравали, на думку єгипетських лікарів, певну роль у житті людського організму і під час хвороби. У деяких медичних трактатах подається своєрідна методика лікування, що потребує від лікаря огляду хворого, визначення симптомів, встановлення діагнозу і способу лікування. Лікарі спеціалізувалися за видами хвороб: хірурги, очні й зубні лікарі, гінекологи. Єгипетські лікарі вважалися тоді найкращими у світі. При лікуванні використовували настоянки трав, порошки, рицинову олію, різні солі, що свідчить про розвиток фармакології.
Духовна роль Єгипту

Єгиптяни створили високорозвинену цивілізацію, що згодом значно вплинула на історичний і культурний розвиток народів передньої Азії, античної Греції, Стародавнього Рима. Єгипетські ремесла – ткацтво, суднобудування, гончарна справа, металообробка, скловиробництво, монументальне будівництво й обробка каменю, успіхи в землеробстві, у створенні зрошувальної системи, у накопиченні астрономічних, математичних і медичних знань – зробили серйозний крок у розвитку світової культури. Єгипетський досвід державного будівництва (свого роду зразок давньосхідної деспотії) у той чи той спосіб враховувався в практиці інших країн.

Єгипетське монументальне будівництво, оригінальна скульптура, вишуканий живопис, світська релігійно-філософська поезія, міфологія, релігійні системи вражають досконалістю форми й глибиною змісту. Вони увійшли до скарбниці світової культури як неперевершена епоха життя людського духу.
Культура Античності
Поняття «антична культура». Характерні риси й періодизація античної культури.

Культура Стародавньої Греції.



  • Характерні риси давньогрецької культури. Періодизація культури Стародавньої Греції.

  • Антична картина світу.

  • Давньогрецька міфологія і релігія.

  • Література Стародавньої Греції. Давньогрецька драматургія і театр.

  • Виховання й освіта в Стародавній Греції.

  • Мистецтво Стародавньої Греції.

Культура Стародавнього Рима.

  • Геокультурні чинники формування римської культури.

  • Заснування й соціально-політичний устрій Рима.

  • Давньоримська модель світу. Римська культура й античність.

  • Релігія Стародавнього Рима.

  • Література Стародавнього Рима.

  • Давньоримські свята.

  • Давньоримське право.

  • Давньоримська наука.

  • Давньоримське мистецтво.


Поняття «антична культура2. Характерні риси та періодизація античної культури

Поняття „античний” (від лат. antiques – давній, древній) виникло в епоху Відродження. Італійські гуманісти ввели цей термін для позначення греко-римської культури ІХ ст. до н.е. – V ст. н.е. У наш час поняття античності включає також крито-мікенську епоху (ІІІ – ІІ тис. до н.е.) та етруську культуру (VІІІ-ІІ ст. до н.е.). Таким чином, історія античності охоплює період формування, розквіту й загибелі рабовласницьких держав Середземномор’я з ІІІ тис. до н.е. до середини V ст.. н.е., коли перестала існувати Західна римська імперія.

Антична культура космологічна і ґрунтується на принципі об’єктивізму, у цілому для неї характерним є раціональний підхід до розуміння світу й у той же час емоційно-естетичне його сприйняття, чітка логіка та індивідуальна своєрідність у рішенні соціально-практичних і теоретичних проблем.

Антична Греція не була обтяжена азіатською традицією, хоча давнім грекам і були знайомі досягнення культури народів Сходу. Засвоївши культурний досвід Єгипту й Вавилону. Вони визначили свій шлях соціально-політичного розвитку, у філософських пошуках і в художньо-естетичному осмисленні світу.

Антропологічне протистояння духу й тіла реалізувалося на користь останнього, надавши їй „тілесний” стиль. Сучасні дослідники вбачають корені цієї „тілесності” в античному рабстві. У рабовласницькому суспільстві ні повноцінність людини, ні саму людину не могли зрозуміти, а тому людина та її духовне життя осмислювалися за типом фізичних тіл і речей. Так конструюється весь античний світогляд: наука, релігія, філософія, мистецтво, суспільно-політичне життя. Античний гуманізм прославляє лише фізичну досконалість людини, але суб’єктність особистості, її духовні можливості ще не розкриті. Еталоном гармонії було тіло людини. Навіть грецькі боги – це насамперед вічні досконалі тіла. Звідси випливає співвідносність пропорцій грецької архітектури, розквіт скульптури. Показовим вираженням тілесності античного гуманізму було виключне становище фізичної культури в системі виховання. Однак в античному суспільстві визнавалася біосоціальна природа людини, закріплена формулою Аристотеля: „Людина – тварина суспільна”. Тіло осмислювалося як естетичний символ грецького міста-держави, „полісу”. Давні греки намагалися через тіло і завдяки йому виховувати в собі відповідно гармонійні духовні якості, вбачаючи в цьому наявність почуття й розуму в їхній взаємній єдності й протиріччі, але слабкий розвиток індивідуальності особистості не дозволив грецькій культурі відобразити висоти прояву людської емоційності й духу. Звеличуючи тіло, у цілому античне мистецтво і культура, як і на Сході, розв’язували протиріччя між особистим і суспільним на користь останнього. Особистість вважалася корисною суспільству лише завдяки своїм громадянським чеснотам. Протиріччя об’єкта й суб’єкта як сторін людської особистості можна назвати головним нервом античної культури. Якщо у взаєминах із соціумом особистість знаходила якийсь вихід, то відносно долі і особистість, і суспільство були лише об’єктами, сліпою зброєю Долі/Фатуму. Ідея невблаганності Фатуму тісно пов’язана з античним рабством, оскільки в античному світі вільні людин мислили себе рабами загальної світобудови. Поодинокі прориви людського духу в античній культурі не стали парадигмою античного світогляду, не виразили його суті.
Характерні риси давньогрецької культури

Однією з найважливіших рис давньогрецької культури є її інтерактивний (від слова інтеракція – взаємодія) характер. Формування давньогрецької культури відбувалося через взаємодію і взаємопроникнення критської, ахейської, дорійської і хетської культур. Саме зі скарбниці ахейської культури з її розвиненою міфологією запозичали сюжети Гомер і давньогрецькі трагіки, створюючи прекрасні твори європейської літератури.

Антична культура відрізняється космологічністю. Космос виступає її абсолютом. Космос по-грецьки – це не лише світ, Всесвіт, а й окраса, порядок, світове ціле, що протистоїть Хаосу своєю досконалістю й упорядкованістю, своєю красою. Сама по собі краса полягає в природі, тому наслідувати її варто всім без винятку митцям. Так формувалися естетичні категорії, тісно пов’язані між собою і які виходять з космологічності мислення й пронизують всю античну культуру, все мистецтво: краса, гармонія, виваженість.

Краса, прекрасне, за Аристотелем, об’єктивно існує у справжньому світі. Краса у розумінні давніх греків – це співмірність, органічність, гармонійність, обмеженість та єдність у різноманітті.

Виваженість — вихідний принцип існування чого-небудь конкретного. За словами філософа Демокрита, „прекрасне є належною мірою в усьому”. „Міри в усьому дотримуйся!” – рекомендує історик Гесіод. „Нічого зайвого” – вчить надпис на фронтоні в Дельфійському храмі Аполлона. Поняття виваженості повинно бути властиве не тільки людям, що займаються мистецтвом, а й політикам і філософам.

Як особлива риса буття, особливо виділялося поняття гармонії як вираження відчуття міри, єдності в різноманітті, як „внутрішня природа речей”. Міра – це найвищий вияв гармонії. Зразком для витворів мистецтва є гармонія в космосі, природі, гармонія суспільства й людини.

Найбільш яскравою рисою класичної грецької культури був антропоцентризм. Найкраще визначення антропоцентризму висвітлене в словах Протагора: „Людина є центром усього Всесвіту і мірилом усіх речей”. Космологізм грецької культури передбачав антропоцентризм. Космос постійно співвідноситься з людиною. Зіставлення макрокосм – Всесвіт і мікрокосм – людина передбачало гармонію існування. Тому для давньогрецької культури властивим був пошук „пропорції зв’язку речей”, математичних законів краси та гармонії, пошук ідеалу людського тіла й духу. Тіло людини піддавалося детальному геометричному вивченню, у результаті чого визначилися ідеальні пропорції гармонійної людської фігури, встановлені правила пропорційного співвідношення його частин. Припускають, що теоретиком пропорцій є скульптор Поліклет (2-а половина V ст.. до н.е.), автор праці „Канон”. Практична теорія пропорцій Поліклета виражена насамперед у його власних творіннях – статуях атлетів „Дорифор” („Списоносець”) та „Діадумена” („Юнак з пов’язкою перемоги”). Тіло, прекрасне саме по собі, було лише частиною гармонійної особистості. Ідеал, якого повинен був прагнути кожен громадянин полісу, - калокагатія. Прекрасна (kalos) і хороша, добра (agathos) людина поєднує в собі красу ідеального тіла й моральна досконалість. „Хто прекрасний – одне лише нам радує погляд; хто ж хороший – сам собою і прекрасним здається”, - писала давньогрецька поетеса Сафо в VІІ ст.. до н.е. Досягти ідеалу можна було вправами, освітою й вихованням. Це положення визначає „тілесний” характер культури Стародавньої Греції. Краса статури шанувалася високо і досягалася фізичними вправами і гімнастикою, тобто досягти ідеалу можна було вправами, тобто досягти ідеалу можна було вправами , освітою й гімнастикою.

Культ тіла визначався і більш прагматичними причинами: спритність, сила були необхідними для захисника вітчизни.

Співвіднесення природних об’єктів із людським тілом визначило ставлення греків до земного життя: любов до повсякденних радостей утверджувалася як своєрідний ідеал, перевага життя над смертю величезна, розуміння його становить сенс античного світогляду. Культ тіла вплинув на зовсім інше ставлення до оголеності, а саме тіло стало мірилом всіх форм грецької культури: філософія, математика, скульптура й архітектура, поезія і драма, навіть риторика визначали людину за критерій. Для греків людина була уособленням всього сущого, прообразом усього створюваного і створеного. Ось чому людська зовнішність, виведена до прекрасної норми, не лише превалювала, але й була майже єдиною темою класичного мистецтва, природу ж передавали невиразними натяками. Ландшафт почав з’являтися лише в елліністичному живописі. Антропоцентризм характерний для всіх сфер класичної грецької культури.

Ще однією характерною рисою класичної грецької культури є боротьба (агон), змагання, що проходить наскрізно через увесь уклад життя поліса і бере витоки з культових ігор громади. Момент змагальності наявний і в постановках трагедій, пов’язаних з культом Діоніса, що проводилися як змагання між трьома колективами, сформованими з хору, акторів і драматурга. Агон (змагання, боротьба) уособлювали характерну рису вільного грека, громадянина полісу: його особисті заслуги і якості проявлялися лише тоді, коли виражали ідеї й цінності міського колективу. У цьому сенсі грецька культура була безособова. Особливого значення агон-суперечка набув у спортивних змаганнях і отримав свою класичну форму в Олімпійських іграх. Пізніше до Олімпійських ігор додалися Піфійські ігри в Дельфах, присвячені Аполлону, Істмійські ігри на честь бога посейдона, Немейські – прославляли Зевса. Ігри давали релігійну санкцію фізичним достоїнствам – „арете” і моральне право владарювати над людьми.

У грецькому агоні починається діалектика – уміння вести бесіду, спростовуючи міркування й аргументи противника, висуваючи й доводячи власні висновки. У цьому разі „почути Логоса” означало „бути переконаним”. Із цього випливає поклоніння слову й особливе шанування богині переконання Пейто. У грецькому агоні обґрунтовувалося право існування різних філософських шкіл і течій, що стали джерелом культурного прогресу. Це пояснює той факт, що саме Греція стала батьківщиною філософії як любові до мудрості. Філософія розробляла свій універсальний метод пізнання світу, застосовуваний в усіх сферах життя. Тому знання мали практичний сенс і створювали базу для розвитку ремесла – мистецтва.

Змагальний характер античної культури виявляється і в таких її рисах, як святковість, видовищність, яскравість. Зазвичай свята були пов’язані з ходою й змаганнями на честь богів – покровителів полісу. Свята супроводжували всі змагання й сільськогосподарські роботи і були невіддільною частиною соціального життя давніх греків.

Названі характерні особливості найбільш яскраво виявилися в трьох загальних культурних відкриттях античності, що визначили подальшу долю всієї західноєвропейської цивілізації й донині є найвищими цінностями західної культури:

1. Демократія як сукупність інститутів та ідей, що створюють єдину форму соціального устрою і забезпечують постійний розвиток суспільства й соціальну стабільність. Держава не існувала „поза” і „над” громадянами, вони самі у своїй живій сукупності і були державою з усіма її культовими, громадянськими й естетичними установками. Звідси значною мірою й позбавлене відтінку офіційності життя й діяльність античного грека. Це визначало те почуття єдності особистого й громадського, етичного й естетичного, конкретного й загального, інтимного й монументального, що досягає свого кульмінаційного вираження саме в класичній літературі. Ясна річ, існування такого роду літератури було можливим лише в порівняно невеликих полісах. В елліністичних монархіях маємо справу вже з іншою культурою.

2. Раціональне мислення або Розум (відповідно до терміна античної філософії), дають можливість істинного реального пізнання навколишнього світу.

3. Індивідуальність, у якій втілена ідея свободи, цінності кожної вільної людини, її права на життя й щастя.

Названі культурні відкриття античності зумовлювали одне одного і були нерозривно пов’язані. Кожне з них найбільш послідовно проявилося в певній галузі культури: демократія – в політиці й праві; раціональне мислення – у філософії; індивідуальність як цінність – у мистецтві. Лише їх сукупність створила творчий потенціал надзвичайної сили, що певною мірою впливає й на сучасний світ.



Центром формування й розвитку давньогрецької культури був поліс. Поліс розглядають як втілення античної моделі світу в соціальній сфері. Поліс складався із земельних ділянок, які належали місту. Саме полісна організація Стародавньої Греції забезпечувала гармонійність у розвитку всіх форм культури, формування вперше в еллінів політичної культури. Призначення культури в давніх греків – сприяння гармонійному розвиткові, духовному й фізичному, розумовому й професійно-трудовому (мистецтво, майстерність) – людини, політичному й морально-духовному – громадянина. У таких спеціалізованих галузях культури, як політична й правова культура вони вбачали розумну протидію будь-яким соціальним конфліктам і потрясінням, що загрожували соціальній і державній цілісності. Заслуговує на увагу той факт, що широкими політичними та іншими правами при відносній рівності володіли вільні громадяни, політично організовані й згуртовані. Саме це й забезпечувало необхідну міцність полісу, його спроможність протистояти рабам, які чисельно переважають. Так, у період розквіту Афін нараховувалося 20 тис. повноправних громадян, 10 тис. вільних, але без політичних прав, і 370 тис. рабів. Афінська держава здійснювала досить діяльнісну політику щодо рабів. Її органи не лише постійно наглядали й охороняли рабовласників від будь-яких замахів з боку рабів, але й самі широко застосовували рабський труд, користувалися їх послугами, практикували не лише міри покарання й примусу, а й міри заохочення. Кожен раб знав, що за особливі заслуги перед державою він буде відпущений на волю і може отримати винагороду. Наскільки державний контроль і політика відносно рабів були ефективні в інтересах і держави , і рабовласника можна судити з того факту, що історія Афін не знає повстань рабів чи їх активної участі у вуличних погромах і зіткненнях партій-супротивників.

Картина афінської демократії буде неповною, якщо з неї виключити закон, способи й методи підтримання правопорядку. Це була демократія, що ставила закон вище за владу і не допускала дій в політиці, управлінні, у судовій практиці поза законами, окрім законів, без дотримання чітко встановлених звичаєм і законом процедур. Усе це забезпечувало внутрішню захищеність громади й держави, стабільність правопорядку.

Структура органів державної влади й управління, умови й порядок виконання державних і громадських обов’язків, включаючи службу в армії, права громадян, порядок їх захисту, а також порядок здійснення правосуддя, як правило, були законодавчо оформлені. При цьому державотворення здійснювалося за принципом широкої гласності й активної участі всіх громадян. Обговорення законів методом змагального процесу, з обговоренням всіх думок „за” і „проти” при прийнятті нових законів сприяло тому, що законодавство у можливо допустимих межах відповідало інтересам більшості громадян.

Система покарань в Афінах була досить різноманітною. За найбільш серйозні злочини (вбивство, державна зрада, безвір’я) призначалася смертна кара, причому засудженому пропонувалося самому реалізувати вирок суду, прийнявши отруту. Іноді ж йому на вибір пропонували меч або мотузка. У багатьох випадках засуджених продавали в рабство: так чинили з професійними розбійниками й грабіжниками. При крадіжках покарання залежало від того, чи впіймали злодія на місці злочину. Злодія, якого схопили на місці злочину, можна було піддати ув’язненню, і нічного злодія – навіть убити. Проте відомі випадки, коли винний зобов’язувався сплатити штраф у розмірі, що вдвічі перевищував вартість украденого майна. Покарання для рабів і вільних людей були неоднакові.

Правосвідомість грека-громадянина значною мірою гуманною до рівного собі. Чимала заслуга в розвитку правосвідомості належала філософам, платним і безоплатним учителям-софістам, чиє мистецтво в умовах гласності було невід’ємною частиною освіченого громадського життя. Театр, поезія, художнє мистецтво були в Афінах не вигаданим, а справжнім надбанням народу, що ушляхетнював його мораль. На користь гуманності правосвідомості було також і релігійна свідомість, орієнтована на пантеон богів Олімпу.
Періодизація культури Стародавньої Греції

1. Крито-Мікенський (егейський) період (ІІІ – ІІ тис. до н.е.) – своєрідна культура Східного Середземномор’я, що зазнала сильного впливу культур Стародавнього Єгипту і Передньої Азії.

2. Героїчний або гомерівський період (ХІ – ІХ ст.. до н.е.) – період формування грецького етносу, його міфології і релігії.

3. Архаїчний період (VІІІ – ІV ст.. до н.е.) – перехід від первісного ладу до рабовласницького, від патріархального до класичного, від „царської влади”, що зберігав значну кількість рис від первісної демократії, до аристократичної республіки і становлення полісів, зародження давньогрецької літератури, архітектури, мистецтва, філософії.

4. Класичний період (V – ІV ст.. до н.е._ - час, коли основою громадського життя стає поліс (місто-держава), розквіт усіх форм культури.

5. Елліністичний (ІІІ – І ст.. до н.е.) – період занепаду полісів, час великих військово-монархічних держав (імперія Олександра Македонського), що самі могли забезпечити владу рабовласників над рабами, розширення взаємозв’язків і взаємовпливу грецької і східної культур.


Антична картина світу

Сутність античного способу ставлення до світу визначалася специфічною, але водночас природною і гармонійною моделлю світу, яка була прийнята більшістю вільних громадян і визначала основні феномени давньогрецького світу. Основні риси світу цієї моделі світу:

1.Специфічний античний космізм. Особливе розуміння Всесвіту, де космос - це єдність протилежних начал, як фаталістичний, але такий, що дає людині шанс втрутитися в космічні справи через героїчне начало, як позаособистісний і водночас чуттєвий, оживлений, розумний.

2. Античний пантеїзм, у якому космос мислиться як абсолютне божество, в якому лише античним богам доступні закони природи. З іншого боку, космос – дім, у якому живе людина, а античні боги – гранично антропоморфні, внаслідок цього зрозумілі людині і в принципі доступні впливу видатних особистостей. Героїв. (Навіть Зевсу властиві дрібні слабкості, і він може вступати в контакт з людиною).

3. Людина не випадково схожа на богів, їй доступні космічні ритми через скульптурність як тілесне втілення космічної гармонії, симетрії, міри.

Центральною подією давньогрецької моделі світу був космос, керований олімпійськими богами. У цю подію вписувалися відповідно події великого й вічного, богообраного й богобереженого античного суспільства й події античної людини, на яку покладена божественна місія.

Основні риси античної моделі світу, характер їх формування й розвитку можна зрозуміти тільки паралельно з вивченням феноменів античності. Насамперед розуміння античності передбачає особливий тип особистості. Систему духовних цінностей, міфологію, мистецтво. Спосіб виробництва, макросоціальну й міську організацію. Усі ці складники античного способу життя тісно пов’язані з процесами формування, підтримання й трансляції античної моделі світу, однак деякі з них пов’язані з процесами її формування безпосередньо. Це насамперед давньогрецька міфологія.


Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Урок позакласного читання у 8 класі Презентація проекту
123456789 -> Творчість А. Міцкевича апогея польського романтизму
123456789 -> Ключове запитання: Справжній Митець… Який він? Для реалізації проекту було створено групи „Біографи”
123456789 -> В. Стефаник. Новаторство письменника. Експресіонізм у його творчості
123456789 -> Урок 1 Тема. Як не любить той край Матеріал уроку. Володимир Сосюра "Як не любить той край "
123456789 -> Конспект уроку із світової літератури для 7 класу Тема. Поетизація давньоруської минувшини в баладі О. С. Пушкіна «Пісня про віщого Олега»
123456789 -> 5 клас Тема уроку. Шлях Мауглі від вихованця джунглів до їх володаря. Мета уроку


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   26

Схожі:

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів культури і мистецтв

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів Харків Видавництво нфаУ «Золоті строрінки» iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка