Навчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32



Сторінка2/11
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.83 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема № 2. Танець первісних часів і

давньосхідних цивілізацій
Первісний танець (Х тис. – до н.е. – I тис. до н.е.)

Первісний танець як компонент структури художньої творчості відо­бражав ідеологічні уявлення, які складалися серед первісних людей. Розподіл та характер суспільної праці серед чоловіків і жінок наклав свій відбиток і на художню творчість первісного суспільства. Свідоцтва про художню твор­чість первісного суспільства доби Палеоліту, Мезоліту, Неоліту та Енеоліту, відомі переважно завдяки дослідженням печерних і наскальних розписів, містять опис елементів первісного побуту. Значне місце серед цих елементів посідають малюнки із зображенням первісного танцю, який можна поділити на «тотемні» танці, обрядові танці чоловіків і жінок, а також побутові танці.

Тотемні танці виникли ще за часів Мезоліту 10 тисяч років до н.е. Щоб краще розібратись, що являють собою тотемні танці, треба спочат­ку визначити поняття тотемізму взагалі.

Тотемізм – первісна форма релігії, разом з фетишизмом, анімізмом, ма­гією. Це віра в існування тісного зв’язку між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом – певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім’я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Люди, зі свого боку, не мали права вбивати тотемну тварину або завдавати їй шкоди. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв’язку роду з його природним се­редовищем, який усвідомлювався в єдиній зрозумілий на той час формі кров­ного споріднення.

Тотемні танці культові танці, які виконувалися під час певних обрядів і магічних ритуалів у таємній печері. Печера була своєрідним святилищем, де посвячені особи – шамани здійснювали тотемні ритуальні дійства, які безпосередньо супроводжувалися танцями, заклинаннями, звертанням до пе­вної тварини – тотемного пращура. Тотемні танці служили, передусім, для вшанування тотемної тварини й заручення її заступництвом і захистом від голоду чи нападу. Під час ритуалу його учасники немовби відчували присут­ність тотемного пращура.

Нині такі «тотемні танці» збереглись у народів, які не зазнали впли­ву цивілізації і продовжують жити за первісними законами. Це деякі племена австралійських аборигенів та африканських бушменів.



Обрядові танці – танці, які відображали певне дійство (обряд). Розподі­лялися танці на чоловічі і жіночі. Чоловічі обрядові танці, у свою чергу, розподілялися на мисливські та військові.

«Мисливські танці» зустрічаються вже в наскальних малюнках Мезоліту й Неоліту у вигляді зображень мис­ливців, які полюють на великого звіра – лева, мамонта, оленя, чи ловлять рибу.

«Військові танці» беруть свій початок з доби Мезоліту; вони ототожнювались із чоловічою міццю, захисником пле­мені чи нападником під час військових сутичок між племенами. У лексично­му плані у чоловічих обрядових танцях домінував стрибок, була поширена прися­дка, хлопки й тупотіння.

Жіночі обрядові танці розподілялись на «плодючі танці», «тваринні тан­ці» та «військові танці». Перші ототожнювались із культом плодючості, жінки-матері, хранительки вогнища, продовжувачки роду.

Танці плодючості» обов’язково виконувались із якоюсь рослиною в руках; танець відображав ха­pактер певної рослини. «Танці тварин» відображали характерні ознаки птаха, змії чи інших тварин. Зображення в наскальних малюнках тваринних танців належать ще до часів Палеоліту.

«Військові танці» виконувалися жінками тоді, коли чоловіки брали участь у походах і битвах. У лексичному плані в жіночому танці були наявні коливальні й обертові рухи, рухи стегнами, животом, грудьми та всім корпусом. У жіночому танці вперше з’явився ков­заючий стрибок. У сидячих танцях розроблялася певна техніка рухів рук, го­лови, верхньої частини тіла.

Побутові танці танці, які відображали елементи побуту первісних лю­дей. З’явилися ще в добу Мезоліту. Вони поділялись на сюжетні та безсюже­тні.

Побутові сюжетні танці тематично були різноманітними; основним джерелом сюжетів була трудова діяльність (полювання, землеробство, ско­тарство). Побутові безсюжетні танці тематично-образні; основою їх були емоційні переживання.

Таким чином, розвиток трудової діяльності людини викликав до життя найдавніші пантомімічно-хореографічні дійства. Вони були результатом по­єднання діяльності людської свідомості й творчого вираження, які народжу­вали художньо-образні уяви та визначали синкретичний характер танцюва­льних дійств.

Усі види художньої творчості (танець, пантоміма, акторське, музичне, словесне, образотворче мистецтва) тісно переплітались, і були безпосеред­ньо пов’язані з матеріальним виробництвом та споживанням (полювання, ри­бна ловля, скотарство, землеробство). Розвиток абстрактного мислення та нових уявлень про світ призвів до появи в танцях геометричних мотивів.

Найдавнішим і найпоширенішим було коло зручна форма масового танцю, а також символіка руху сонця, місяця. Результатом появи святилищ, де виконувалися тотемні танці, були їхня канонізація та систематизація, що дало змогу зафіксувати найдавніші обрядово-культові форми пластики. Танці первісних племен являли собою характерні твори фольклору, призначені для загально-масового виконання. Танці були створені на основі певних культо­во-побутових традицій, проте значне місце посідала імпровізація. Життє­здатність первісних танців залежала від їх яскравості та повноти віддзерка­лювання пластичної інтонації та емоційного настрою свого часу. Знання за­гальних рис первісних танців дає право проаналізувати подальший розвиток систем чоловічого і жіночого танцю, їх видів, жанрів і запису.

Первісний танець, дав поштовх до зародження і розвитку етнічного й фольклорного танців, а також створив прості танцювальні форми, синкретичний характер дійств і видовищ, форми запису танцю і вивчення його техніки.

Див. Таб­лицю № 1.
Таблиця № 1. Первісний танець


Історична

назва віку



Танці що виникали, або були у даному періоді


Залізний вік

(з 1 тис. до н.е.)



Обрядові та побутові танці Чоловічі обрядові танці –

мисливські танці та військові танці.



Жіночі обрядові танці –плодючі танці, тваринні тан­ці, військові танці.

Бронзовий вік

(4 тис. – 1 тис. до н.е.)




Обрядові та побутові танці Чоловічі обрядові танці –

мисливські танці та військові танці.



Жіночі обрядові танці – плодючі танці, тваринні тан­ці, військові танці.

Кам’яний вік

(101 тис. до н.е.)



Енеоліт,

Неоліт,

Мезоліт


Тотемні танці – людини-лева, людини-ведмедя, людини-вовка,

людини-оленя, людини-кота, людини-крокодила;



Обрядові та побутові танці Чоловічі обрядові танці –

мисливські танці та військові танці.



Жіночі обрядові танці – танці плодючості, тваринні тан­ці, військові танці.


Танець Давнього Єгипту (1500 р. до н.е. – 30 р. до н.е.)
Будучи теократичною монархією, Давній Єгипет мав досить обмежену танцювальну культуру. Ми проаналізуємо розвиток танцю періоду «Нового царства», «Пізнього», «Птоломейського». Насамперед, це Храмові та релегійно-святкові танцірелігійні церемонії, святкові й похоронні обряди, таємничо-магічні ритуали жерців та жриць. Головними виконавцями були жерці та жриці, а також служники храмів. Се­ред таких танців слід виокремити астральний танець (зображення небесних сві­тил і їх руху у Всесвіті) та божественний танець прославлення Озіріса, Гора, Ізіди, Анубіса, Сета, Птаха, Амона-Ра, Апіса, які супроводжувалися рухливими картинами пишного дій­ства у виконанні танцівників, жерців і жриць (нині це справедливо можна було б назвати балетом).

Іншою розвиненою танцювальною формою були Побутові танцірозважально-придворні й народні. Перші мали світський характер і були прийняті при дворі фараонів та аристократії. До них належали побутово-ритуальні (міміка з танцями), у яких танець виконував сам фараон при призначенні на міністерську посаду поважних єгиптян; побу­тово-розважальні, святкові (пантомімічно-театральні), призначені фараоном чи його двором пишні танцювальні дійства вистави для задоволення. Другі ж були поширені серед селян і ремісників, наприклад, весільні, поховальні танці (співи з танцями). Свідоцтва про танці Давнього Єгипту ми маємо з лі­тературних джерел «Книги мертвих», єгипетських міфів, а також живопису давньоєгипетських храмів (Абу Сембал, Карнак, Луксор). Важливо наголоси­ти, що танець, форми, рухи, позиції (як і культура і мистецтво Єгипту взагалі) наклав свій відбиток на культуру Давньої Греції, будучи для неї певним зразком.

Письмові свідоцтва про давньоєгипетський танець мають місце у творах Платона, Лукіана, Діодора, Плутарха, Геродота. За Діодором, саме радник бога Осіріса Гермес передав людству правила «еврет ніліт», тобто ритм співу, музику й ритм рухів танці. Гермес навчив єгиптян мистецтву грації та роз­міреним рухам корпуса. Інші дослідники Античності свідчать, що винахід музики й танців приписується найдавнішому царю Манеросу, який «підкорював серця народів» не залякуванням, а поширенням цивілізації й ща­стя, завдяки знанням і тендітних мистецтв музики й танців. Існує леген­да, що царя постійно оточували дев’ять красунь, обізнаних у різних мистецт­вах (вірогідно, ця трупа послужила прототипом дев’яти муз у Греції)

Танець у Давньому Єгипті носив назву т’єребр. Танцювальна техніка була схожа із сучасною. Рухи були виразні, змістовні, плавні; застосуван­ня стрибків вважалося дикунським. Єгиптянам був відомий ріrrouettе, port de bras, petit et grand sauté; балетні форми – pas marché, pas couru, раs dе deuх, раs trоіс, раs de quatre. Стилізація давньоєгипетсь­кого танцю знайшла своє місце у творчості представників академічного ба­лету – Маріуса Петіпа «Дочка Фараона», сучасного балету – Михайла Фокіна «Клеопатра, або Єгипетські ночі», а також серед пред­ставників модерн-танцю (Рут Сен-Діні і Теда Шоуна, Марти Грем).

Танець Давньої Індії (800 р. до н.е. – 550 н.е.)

Подібно до танцю в Єгипті, танцювальне мистецтво Індії носило перева­жно релігійний характер і відрізнялося досить вираженим окультним забар­вленням. Ми проаналізуємо танець періода від «Упанішад» до кінця «Гуптської держави». Спираючись на свідоцтва пам’яток мистецтва та культури Давньої Індії, давньоіндійські танці можна також поділити на храмові, розважальні та побутові. Храмові танці релігійно-танцювальні церемонії, окультно-магічні ритуали індійського чи буддистського походження. Жерці (брахмани) засновували при храмах танцювальні інститути баядерок, де посвячення в служниці храму – «девадази» – супроводжувалося певною танцювальною це­ремонією. Техніка танців не мала майже нічого спільного із сьогоденною ба­летною технікою. Розвивалася гнучкість корпуса, різноманітні маніпуляції руками. Доля баядерок визначалася, як звичайно, ще при народженні, коли пристрасні шамани у стані трансу проголошували дівчинку обранкою божес­тва. Новонароджені ж хлопці за таких же умов проголошувалися храмовими музиками. Усе своє життя баядерка служила у храмі, виконуючи ритуальні танці на честь того чи іншого божества. Баядерки також повинні були виступати в заможних людей на святах, куди їх спеціально запрошували.



Розважальні танці танці царів й аристократії і танці народу. Вони також найчастіше виконувалися баядерками. Сам танець чи танцювальні це­ремонії носили театрально-пантомімічний характер, мали чіткий сюжет і супроводжувалися співом, танцем та музикою. Того ж часу в Індії були закладені основи «Індійського класичного танцю» (Бхарат Натьям, Оддисі, Катхак, Кучінуді та інші).

Побутові танці танці факірів (жебрацька секта). Танець виконувався в оголеному вигляді, супроводжувався стогоном і виттям, пульсуючими рухами стегон, спини й рук. У танці також могла вико­ристовуватися зброя –невеликі гострі кинджали, якими факіри під час екза­льтації наносили собі порізи та рани, з яких лилася кров. Танець тривав доти, доки хтось із глядачів не кидав виконавцеві гроші. Також факіри проводили й дресирувальні вистави зі зміями – пітонами, кобрами, гадюками, яких обмотували навколо тіла. Найпоширенішим номером була гра на духовому інструменті у тоді, коли кобра виповзала з глечика, ледве коливаючись у такт музики.

У давньоіндійському епосі ми знаходимо цікаву легенду щодо появи танців. Згідно з ученням індуїзму, богиня Бхавані, у захваті від того, що з’явилася на світ, віддала хвалу творцю, стрибаючи й танцюючи у просторі. Під час хореографічних справ з її черева вийшли три яйця, з яких виділилися три божества – Брахма, Вішну, Шива. Стилізація давньоіндійського танцю, його форми, рухи, сценічна манера та віртуозна техніка знайшла своє місце в академічному балеті Маріуса Петіпа («Баядерка» 1877 р.); індійської стилізації в модерн-танці Рут Сен-Дені; постмодерному балеті Моріса Бежара («Бхаті» 1968 р.)



Танець Давнього Китаю (770 р. до н.е. – 220 р. н.е.)

На відміну від культури Єгипту та Індії, культура і мистецтво Китаю розвивалися незалежно від релігії і мали досить своєрідний та унікальний характер, не маючий спільного з мистецтвом країн Близького Сходу та Південної Азії через географічну віддаленість. Ми проаналізуємо танець періоду від династії «Джчоу» до кінця династії «Хань». Згадки про танець у Давньому Китаї ми зна­ходимо в пам’ятках мистецтва і культури.



Ритуально-обрядові танці – форми танців, пов’язані з пантомімними святковими дійствами при дворі імператора, китайської аристократії, які є основою «Китайського класичного танцю». Обрядово-побутові танці – це танці пов’язані з побутом, повсякденним житттям і світобаченням: Іві-Мень (рухи хмарин), Та-кнем (великий круговорот), Та-гу (благодіяльний), Та-у (великий войовничий), У-гіонтзе (танець руху води). Для дітей існували «малі» танці. З 20 років дозволялися святкові танці: Фу-у (танець прапорів), Іу-у (танець білого пір’я), Гоанг (містичний птах), Мау-у (танець коров’ячого хвоста), Кань-у (танець зброї), Гень-у (танець людини).

Професійними танцівниками й виконвцями в Давньому Китаї вважалися мандарини. У добу династій «Цінь» і «Хань» 220 р. до н.е – 220 р. н.е давньокитайський танець набув певних змін: він уже не був повільним і спокійним, а набув обертових і стрибкових рухів.

Естетика й етикет давньокитайського танцю відображали спокій і гармонію. Основою моралі були «стриманість душевних спрямувань». Танець у Давньому Китаї звався у. Він був досить монотонним і плавним, без стрибків. Завдяки міміці та жестам рухи набували певного змісту і відповідали сюжету. При імператорському палаці була влаштована академія, якою завідували два музичні мандарини. Тан­цювальна освіта була обов’язковою для імператорської сім’ї та придворної аристократії. За соціальним статусом кожні верстви населення мали право на певну кількість танців: придворні – 6 танців, міністри та князі – 4 танці, вчені – 2 танці. Відхилення від цієї танцювальної регламентації не дозволялося.

Танець Давньої Персії (Ірану) (560 р. до н.е. 640 р. н.е.)

Персія була зороастрійською-монархічною державою з певними прорявами федералізму, а також мала своєрідну давню танцювальну культуру, у якій відобразилася культурна спадщина давніх держав Мессопо­тамії (Шумер-Аккад, Асирія, Вавилон). У Персії танець був дуже пошире­ним видом мистецтва, передусім за часів перських царів Ахеменідів (560 р. до н. е. – 330 р. до н.е.), держав Селевкідів і Парфіян (310 р. до н.е. – 225 р. н.е.), Ірану Сассанідів (225–640 рр.)

Згідно з історичними джерелами з культури і мис­тецтва того часу, у Персії були поширені такі форми танцю: Театралізовано-танцювальні містерії, ритуальні танці, розважальні танці, конкурсні танці при царському дворі, храмові танці та народні танці. Так, як в Індії та Китаї, ці форми танців стали основою складання «Іранського класичного тан­цю», а також вплинули на розвиток східного танцю взагалі.

Отже, ми можемо констатувати, що головною особливістю, при­таманною давньосхідному танцю Єгипту, Індії, Китаю, Персії, був зв’язок із теократичною системою держави і національною релігією – давньоєгипетська, зараостризм, індуїзм, буддизм, конфуціанство, які залишали свій від­биток як на соціально-політичному, так і на художньому житті суспільства. Релігія була домінантою та спрямовувала всі сфери суспільного життя – дер­жавний устрій, законодавство, освіту, культуру і мистецтво. Безумовно, та­нець, який був проявом візуального мистецтва, також підкорявся і регламен­тувався певними релігійно-національними принципами: етизація його обрядів, правил, канонів; естети­зація та сакралізація (синтез сюжету, співу, містерії-ретуалу, танцю, пантоміми, музики), танцювальних форм, рухів, технік і системи навчання.



Важливо зауважити, що давньосхідний танець Єгипту, Індії, Китаю, Персії, був передусім професій­ним. При дворі правителів держав Давнього Сходу облаштовувалися спеціальні школи, де вчителі досконало навчали виконавців танцювальної май­стерності. Танцювальні дійства передусім мали складний ритуальний сюжет, який супроводжувався співом, танцями, декламацією, музикою. Танцювальна техніка була досить складною, у ній поєднувалися легкі пересування зі стри­бками, обертами.

Див. Таб­лицю № 2.

Таблиця № 2. Танець у Давньосхідному суспільстві



Назва країни

Роки

Форми танців

Танець Давнього Єгипту

(1500 р. до н.е. – 30 р. до н.е.)

Храмові танці

Побутові танці

Назва танцю

Тєребр

Танець Давньої Індії


(800 р. до н.е. – 550 н.е.)


Храмові танці

Побутові танці Розважальні танці

Танець Давнього Китаю


(770 р. до н.е. – 220 р. н.е.)

Ритуально-обрядові танці

Обрядово-побутові танці


Професійні виконавці

Мандаріни

Назва танцю

У

Танець Давньої Персії (Ірану)


(560 р. до н.е. 640 р. н.е.)

Театралізовано-танцювальні містерії

Ритуальні танці, розважальні танці, конкурсні танці при царському дворі


Контрольні запитання і завдання

  1. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю первісного суспільства.

  2. Назвіть обрядові танці первісного суспільства.

  3. Назвіть побутові танці первісного суспільства.

  4. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю Давнього Єгипту.

  5. Схарактеризуйте храмові танці Давнього Єгипту, Давньої Індії.

  6. Як називався танець у Давньому Єгипті.

  7. Як називалися професійні виконвеці танцю в Давній Індії.

  8. Назвіть головну особливість давносхідних танців.

  9. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю Давньої Індії.

  10. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю Давнього Китаю.

  11. Як називався танець у Давньому Китаї.

  12. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю

Давньої Персії (Ірану)?
Тестові завдання

  1. Тотемні танці присутні у:

а) Давньому Єгипті;

б) Давній Елладі;

в) первісному суспільстві.

2. Храмові танці притоманні:

а) Давньому Єгипту, Давній Індії;

б) Давньому Єгипту, Давньому Китаю;

в) Давній Персії (Ірану).

3. Обрядові, побутові танці наявні у:

а) Давньому Китаї;

б) Давній Персії (Ірану);

в) первісному суспільстві.

4. Храмові танці наявні в:

а) Давньому Китаї;

б) Давній Персії (Ірану);

в) Давньому Єгипті, Давній Індії.

5. У це назва давнього танцю:

а) фарсі;

б) китайського;

в) хінді.

6. Т’єребр – є назва давнього танцю:

а) єгипетського;

б) китайського;

в) грецького.
Завдання для самостійної роботи


  1. Підготуйте доповідь про танець Давного Китаю.

  2. Підготуйте реферат про індійського класичного танцю.

  3. Підготуйте реферат про танець Давної Персії (Ірану).

  4. Підготуйте реферат про китайський класичний танець.


Література

1. Гваттерини М. Азбука балета / Гваттерини М. – М. : БММ АО, 2001. – 240 с. : ил.

2. Григорович Ю.М. Балет: энциклопедия / Григорович Ю.М. – М. : Советская энциклопедия, 1981. – 623 с. : ил.

3. Королева Э.А. Ранние формы танца / Королева Э.А. –Кишинев. : Штиинца, 1977.

4. Le Moal Philippe. Dictionnaire de la dance / Le Moal Philippe. – Paris: Larousse, 1999. – 864 р.: іll.

5. Marsеlle Mitchеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle / Marsеlle Mitchеl, Ginоt Isabеlle. – Paris: Bordas, 1995. – 264 р.: іll.

6. Худеков С.Н. История танцев / Худеков С.Н. – М. : Эксмо, 2009. – 608 с. : ил.

7. Шариков Д.І. Первісний і давньосхідний танець: розвиток і виражальні форми // Вісник НАКККіМ: зб. наук. праць; вип. № 3. – К. : НАКККіМ. Міленіум, 2012. – С. 163–167. − (Серія «Мистецтвознавство»).



Тема № 3. Танець Античності

Танець Стародавньої Еллади (Греції). Кріто-мікенський період 1600–1200 рр. до н.е. Еллінський період 800–30 рр. до н.е.
Танцювальне мистецтво Давньої Еллади (Греції) успадковувало окремі форми, принципи давньоєгипетсь­кого танцю, хоча й було європейським за суттю, досить своєрідним і досконалим свого часу. Релігія давніх греків не була панівною, як у країнах Сходу. Тому мистецтво і культура піддавалися лише незначному впливу з боку релігії. А коли на зміну давньо-міфічній релігії прийшла доба філософів (піфагорійці, софісти, платоніки, неоплатоніки, кініки, стоїки, епікурейці), культура і мис­тецтво цілком стали підвладними світськості, при збереженні давньо-міфічних релігійних атрибутів.

Танець у Давній Елладі був невід'ємною частиною повсякденного життя. Елліни (греки) плекали й цінували прекрас­не. У період класики й еллінізму танцювальне мистецтво Давньої Греції, а також еллінізованих Єгипту та Сирії, піднялося на значний рівень розвитку порівняно з танцем у країнах Давнього Сходу. Давньогрецькі вчені, пись­менники, правителі, народ усі ставилися до танцю як до найважливішого компонента життя.

Мистецтво танцю Давньої Еллади бере свій початок ще в крито-мікенську добу. На о. Крит була наймогутніша "мінойська цивілізація". Соціально-політичне життя, торгівля, культура, мистецтв танцю набули високо розквіту у 1600–1400 рр. до н.е. Найвідоміші з серед них, так звані акробатичні танці з биком, де давні майстри виконували складні танцювальні й акробатичні елементи та трюки, сидячи верхи на бику. Сидячи, аба стоячи на бику, який скакав, вони здійснювали оберти, стрибки з оборотом у повітрі, перекрути із боку в бік. Взагалі, вшанування бика як божества, було пов’язане в критян із відомим міфом про "Мінотавра".

Найбільше поширення танцювальне мистецтво набуло в давньогрецьких театральних виставах і святах богів; починаючі з архаїки, а саме як театрального жанру, у період класики. Цей пері­од став фундаментом розвитку танцювального мистецтва взагалі та класичної хореографії зокрема.

За одним з багатьох давньогрецьких міфів, своєю появою танець зо­бов'язаний головному богу давніх еллінів – Зевсові. За міфом, батько Зевса Хронос у нападі люті хотів його з'їсти, але його мати Кебелія відволікла його виконанням пристрасного танцю. В іншій легенді йдеться про бога Діоніса, який увіз танцювальні мистецтва до Елла­ди з Індії. Нарешті, усі міфи й легенди звелися до Терпсихори – музи тацю Аполлона, яка танцювала перед богами для розваги на горі Олімп. Танцювальне мистецтво Давньої Еллади мало назву орхестріка.

Священні (культові) танці мали місце на святах і релігійних церемоніях – Містеріях Діоніса. Серед усіх богів Діоніс набув найбільшої популярності в еллінів як покровитель театральних дійств і танцювальних церемоній. Танець культу Діоніса мав сакральний зміст, який був поширений серед громадян міст і селян. На честь Діоніса створювалися цілі видовища з танцями. Перша частина цього видовища мала містично-літургійний зміст, супроводжувалася танцювальними обрядами. Друга мала вакханалістично-розбещений характер, супроводжувалася питтям вина, оргіями, шумними ве­селощами (танцями сатирів, панів, вакханок).

Якщо танці на честь Діоніса мали масово-розважальний і не завжди ети­чний, зміст, то танці на честь бога Аполлона та богині Афіни мали шляхетніший, ви­тонченіший характер. Під час танців Аполлона співалися славословні гімни на його честь.

Танці поділялися на культові помірні – на честь богів і богинь Аполлона (краси, літератури, пантоміми, танцю, музики), Афіни (війни, сили), Афродіти (любові, ніжності, зваблення), Деметри (сільського господарства, збирання вражаю); військові танціподізм (швидкий марш), ксефізм (рід битви), піррічний (військова пантоміма); побутові танцігормос (танець оголених жінок і чоловіків), геранос (журавль), домашні танці; театральні танці денос (ве­личний танець), евмелія (трагічний танець), тіпорхематіс (одночасні спів і танець), парабеная (раs de deux); кардак (комічний танець), сікініс (сатирич­ний танець), гіперхіматика (ліричний танець під спів).

Техніка давньогрецького танцю була досить складною. У давньогрець­ких школах викладали хірономію (вправи для рук роrt de bras та поняття виворотності en dehers). Були прийняті п'ять позицій ніг: перша (ідентична сучасній 1-й), друга (ідентична сучасній 2-й), третя (схрещена позиція), четвер­та (ідентична сучасній 4-й), п'ята (ідентична сучасній 3-й). Позиції ніг, на відміну від сучасних класичних позицій танцю, були напіввиворотними. Рухи руками були виразні, мали конкретний зміст. Port de bras, був досить декоративним і, на відміну від класичного танцю, мав не лише округлі, але й кутові та прямі положення, іншими словами, застосовувалися – аllongé, аrrondі, flех (кутові). Виконання "pirrouette" та "tour en ler" було досить подібним до сучасного. Ви­користовувалися стрибки – tamps lev sauté, pas echappé, pas assemblé, pas jeté, pas de chat, sissinnes, а також акробатичні вправи salto, flic-flac тощо. У танці застосовувалися певні пози та положення корпуса – en face, en dos, en profile, epoulement croisé, effaccé, ecarté; у сатиричних і комічних танцях також мав місце танцювально-сценічний біг – раs couru.



Танець Стародавнього Риму 30 р. до н.е. – 450 р. н.е
Танець Стародавнього Риму був своєрідним нащадком танцю Стародав­ньої Еллади. "Золотий вік Октавіана Августа" (30 р. до н.е. – 14 р. н.е.) – розквіт пантомімічно-танцювального мистецтва.

Професійні ви­конавці танцю в Давньому Римі отримали назву мімів. Був створений пер­ший придворний професійний театр мімів. Дійства носили драматичний ха­рактер (трагедія, комедія, сатира). З'явилася нова форма пантомімічно-танцювальної творчості – італічний танець: синтез грецької орхестріки – трагічної (евмелії), комічного (кордака) і сатиричного (сакінісу). Показо­вим було те, що римські імператори самі найчастіше виступали в досить аморальних пантомімічно-танцювальних дійствах у ролі міма (Калігула, Нерон, Комод, Каракала). Усі театральні дійства найчастіше мали вид оргій, еротичних видовищ, де панувала пристрасть, емоції, розбещеність.

Багато давньоєгипетських священних тан­ців, а також давньогрецьких містерій було відтворено в Римі у вигляді оргій. Сюжети запозичувалися з давньогрецьких чи давньоримських міфів про бо­гів – Юпітера (Зевса), Марса (Ареса), Аполлона. Пантомімічні дійства-оргії досягли свого апогею при імператорі Доміціані.

Пантомімічні дійства поділялися на "monoprosopes" (solo) та "poliprosopes" (раз d’ensemlе). Жінки почали професійно виступати за часів імператора Костя­нтина (312–337 рр.). Техніка танцю у Давньому Римі мала виразний і змістовий рух і жест. Танцювальне мистецтво у Давньому Римі отримало назву сальтація.

Отже, танець доби Античності сформував певні особливості танцювального мистецтва: з'явилися професійні виконавці-міми, окреслилися нові форми танців: трагічний, комічний, ліричний, сатиричний, військовий, оргаїстичний; ускладнилася танцювальна техніка – positions de bras et des peids, pas marché, port de bras, salto, pas assemblé; розвинулася театралізована тан­цювальна пантоміма – рухи набувають виразного змісту. Усі ці нововведення в подальшому стали фундаментом розвитку хореографічного світового мистецтва.

Важливим аспектом античного танцю була певна демократизованість і драматичність. Релігія в Давній Елладі та Давньому Римі справляла лише по­верхневий обрядовий вплив на все суспільство. Розвиток демократичних принципів та філософських ідей – софізму, піфагорейства, класичної філосо­фії, неоплатонізму, стоїцизму та епікурейства значно вплинули на суспільно-політичний розвиток Античного світу, тому, що суспільно-політичний розвиток встановлює канони та зразки для культури та мистецтва. Також важливим у Античному танці було й те, що він не вважався відірваним від культури, осві­ти, релігії, філософії. В Античному світі мав місце як аматорський, так і професійний танець. Танцювальні дійства Античності, як і давньосхідні, складалися зі співу, декламації, музики і танцю. Але на відміну від давньо-східного танцю, де сюжет був пов'язаний з ритуалом чи релігією і мав синк­ретичний характер, античний танець передусім мав світський характеру, че­рез зв'язок з античною драмою і театром. Античний танець відрізнявся та­кож багатожанровістю. Техніка танцю була досить розвинена, мала близькі до сучасних зразків позиції, положення, оберти, рухи, стрибки.



Див. Таблицю № 3.

Таблиця № 3. Танець Античності

Назва країни

Період та роки

Форми танців

Танець

Давньої

Еллади


Кріто-мікенський період

1600–1200 рр. до н.е.

Акробатичні танці з биком

Архаїка

800–500



рр. до н.е.

Священні (культові) танці Культові помірні

Військові танці



Класика

500–330 рр. до н.е.



Священні (культові) танці

Культові помірні

Військові танці

Побутові танці

Театральні танці

Професійна техніка



Еллінізм

330–30 рр. до н.е.



Культові помірні

Військові танці

Побутові танці

Театральні танці

Професійна техніка


Назва танцю

Орхестріка

Танець

Давнього

Риму

Римський період

30 р. до н.е. –

450 р. н.е


Італічний танець

Пантомімічні дійства Професійна техніка



Назва танцю

Сальтація

Професійні виконавці

Міми

Контрольні запитання і завдання

  1. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю Давньої Еллади.

  2. Назвіть театральні танці Давньої Еллади.

  3. Як називався танець у Давньої Еллади?

  4. Як називались професійні виконвеці танцю в Давньому Римі.

  5. Назвати особливості танцю Античності.

  6. Схарактеризуйте хронологію, жанри та форми танцю Давнього Риму.

  7. Як називався танець у Давньому Римі.


Тестові завдання

  1. Культово-помірні танці наявні у:

а) Давньому Єгипті;

б) Давній Елладі (Греції);

в) Давньому Римі.

2. Італічний танець це синтез:

а евмелії, кордаку, сакінісу;

б) кордаку, подізму, евмелії;

в) сакінісу, евмелії, гормосу.

3. Поняття en dehors, port de bras наявні в професійній техніці танцю:

а) Давної Еллади та Давнього Риму;

б) Давньої Еллади;

в) Давнього Риму.

4. Військові танці – це:

а) подізм (швидкий марш), ксефізм (рід битви), піррічний (військова пантоміма);

б) пантомімічні дійства "monoprosopes" (solo) та "poliprosopes" (раs d’ensemlе);

в) містерії Діоніса.

5. "Monoprosopes" і "poliprosopes":

а) синтез давньогрецької орхестріки;

б) військові танці про Давньої Еллади;

в) пантомімічні дійства Давнього Риму.
Завдання для самостійної роботи

1. Підготуйте доповідь про танець Давнього Риму.



  1. Підготуйте реферат про танець Давньої Еллади.


Література
1. Гваттерини М. Азбука балета / Гваттерини М. – М. : БММ АО, 2001. – 240 с. : ил.

2. Григорович Ю.М. Балет: энциклопедия / Григорович Ю.М. – М. : Советская энциклопедия, 1981. – 623 с. : ил.

3. Le Moal Philippe. Dictionnaire de la dance / Le Moal Philippe. – Paris: Larousse, 1999. – 864 р.: іll.

4. Marsеlle Mitchеl, Ginоt Isabеlle. La Dance au ХХe siecle / Marsеlle Mitchеl, Ginоt Isabеlle. – Paris: Bordas, 1995. – 264 р.: іll.

5. Худеков С. Н. Всеобщая история танцев / Худеков С. Н. – М. : Эксмо, 2009. – 608 с. : ил.

6. Шариков Д.І. Античний танець – філософія, історичний розвиток, виражальні форми / Шариков Д.І. // Хореографія в мистецько-освітньому просторі: матеріали міжнар. наук.-практ., 12−13 березня 2012 р. Вісник. – Рівно. : РДГУ, 2012 р.

7. Шариков Д.І. Теорія, історія та практика сучасної

хореографії. [Генезис і класифікація сучасної хореографії – напрями, стилі, види.]: Монографія / Шариков Д. І. – К. : КиМУ, 2010.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів 5-го, 6-го курсу медичних внз, лікарів-інтернів педіатрів, інфекціоністів та сімейних лікарів Запоріжжя, 2016р
...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник Полтава 2011 ббк. 66. 0173

Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник Львів Каменяр 2000 ббк 76. 17 С12
...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Улк 808 5(075. 8) Гриф надано Міністерством освіти ббк 83. 7я73 І науки України
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка