Навчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32



Сторінка6/11
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.83 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Таблиця № 4. Танець Cередньовічча

Назва Регіону, країни

Період та роки

Форми танців

Візантія

400–1450 рр.

Військові танці та військова пантоміма.

Побутові танці.

Театральні танці

Професіні виконавці

Гістріони

Варварські королівства

Франків, бургундів, готів, вандалів, тюрінгів, лондгобардів.



480–700 рр.


Побутово-ритуальні танці.

Західна Європа

Франція, Італія, Німеччина, Англія, Іспанія



1100–1490 рр.

Танцювально-релігійні містерії.

Народно-обрядові танці

Світські танці

Професіні виконавці

Жонглери

Менестрелі

Морискери, мандруючі актори, базарні плясуни, акробати

Русь та Московське царство


980–1240 рр.

1325–1700 рр.



Танець скоморохів

Народно-обрядові танці

Професіні виконавці

Скоморохи


Тема № 17. Танець Ренесансу та зародження балету

Танець Ренесансу спирався на народну твор­чість. Обидві ці тенденції були істотні для балету, який у добу Відродження тільки починав зароджуватися. Елементи балету виникли в Італії в синтети­чних видовищах (спів, драматургія, музика, танець), що супроводжували свята – ходи, маскаради, карновали.

В Італії, а пізніше у Франції, Англії та інших країнах, такі видовища влаштовувалися при королівських дворах. Вони містили традиційні побутові танці і виконувались аматорами, однак згодом організація таких вистав набула професійного характеру.

З'являлися профе­сійні організатори видовищ festaiuoli (від італ. festіа – свято). Вони систематич­но включали до вистав алегоричні і міфологічні пантоміми, пасторалі, ін­термедії. Танцювальні фрагменти носили, вірогідно, сюїтний характер, їх ускладнення вело до вдосконалення техніки сценічного танцю, який відо­кремлювався від побутового, вбираючи в себе найрізноманітніші форми – від народних танців чи мистецтва жонглерів до обрядових.

Почав виникати "фігурний танець" (у первісному значенні – виразний). Святкові видовища згодом набули сюжетного характеру в Італії ("Бал Геркулеса", 1473 р., Рим, постановник П'єтро Ріоріо; "Хореографічний бенкет", 1489 р., Торонто, при дворі Бергонціо ді Ботто під час одруження герцога Міланського; "Свя­то – рай", 1496 р., Мілан, при дворі герцога Людовіка Моро; танцювально-театральні дійства, бали-свята у Флоренції при дворі Лоренцо I Медичі (Чудовому).

Проте у добу Ренесансу балет не набув автономії у мистецтві. На від­міну від літератури, живопису, скульптури, архітектури, частково музики, доба Відродження не відзначена видатними досягненнями балету, які б не втратили своєї цінності й дотепер, але саме тоді були зроблені перші кроки до зародження його як особливого виду мистецтва.



Європейський балет виник в добу Ренесансу в XV–XVI ст. Термін "балет" був запроваджений у середені XV ст. першим теоретиком, професійним викладачем танцю Доменіко да П'яченцо. Проте вже в середні століття народні та світські свята й церковні дійства містили елементи майбутніх театральних вистав із танця­ми. У XIV–XV ст. в Італії йшов процес формування світського (бального) танцю на основі народного танцю, а потім його професіоналізації. З'явилися перші танцмейстери, у чиїх трактатах установлювалися правила танцю. Так формувалася танцювальна школа, яка зіграла велику роль у становленні ба­лету. У XV–XVI ст. танець піддавався театралізації, виникаючи в змішаних видовищах, на придворних святах у вигляді сценок (мореска) та інтермедії, стаючи частиною вистав нових жанрів (італійської музики, театру XVI ст. – пасторалі, опери).

Мореска (італ. moreschа, ісп. mоrіzса, фр. moresquerе буквально – мавританський танець) – музична танцювальна сценка. За традицією, танцівнику – "мавру" (з обличчям, вимазаним темною фарбою, з дерев'яним мечем і щитом) до ніг прив'язували дзвіночки. Середньовічні виконавці морески – мандрівні трупи середземноморського узбережжя, які символічно від­творювали боротьбу християн і маврів (ІХ – ХV ст.). Виконання морески вима­гало участі двох хорів. Сюжет включав елементи сценічної гри і танцю. У XIV ст. дійство морески передбачало виступ співаків-солістів, які пояснюва­ли сюжет. У багатьох європейських країнах мореска вважалася національним видовищем. В добу Ренесансу мореска спочатку перекочувала в придворні (інтермедії, момерії, маскі), а пізніше в театральні вистави. Тут мореска втра­тила прикмети народної гри (аж до втрати маски "мавра") і перетворилася у фігурний танець урочистого характеру. У XVII ст. море­ска ввійшла до музичного театру (наприклад, фінал опери "Орфей" Монтеверді, 1607 р.). Виконавці морески носили назву "мореск'єрів".

Комедія дель арте (італ. commedia dell'arte), або комедія маски вид італійська народного майданного театру, виступи, які були створені методом імпровізації, на основі сценарію, який містить короткий сюжет, за участю акторів, одягнених у маски. Трупи, які грали комедію маски, були першим професійним театральними трупами в Європі, де закладались основи акторської майстерності, пантоміми та професійного танцю. Головні герої: Панталоне старий скупий купець; Лікар старий доктор-юрист; Брігелла – розумний слуга; Арлекін – хитрий слуга; Скарамуш хвальковитий вояка боягуз; Пульчінелла дурний слуга; Коломбіна служніця; П'єро нещасний коханець, невдалий суперник Арлекіно.

Катерина Медичі (1519–1589 рр.) – французька королева, за батьком герцогиня Урбінська, за матір’ю герцогиня Овернська. Правителька Франції у 1559–1589 рр. Починаючи з 30-х років XVI ст., запрошувала італійських майстрів до французького двору. Була покровителькою та меценаткою архітекторів, живописців, скульпторів, ювелірів, музикантів. Особисто дбала та керувала архітектурним і садово-парковим будівництвом палаців-замків – Фонтенбло, Сен-Жермен, Лувр. За її правління до Франції приїздило майже всі з’яких були вчителів танцю, багато з них були вихованцями Помпео Діобоно, Чезаре Негрі, Фабріціо Каррозо. Перша звернулась до принципу поєднання драматичного сюжету, музики, співу та професійного танцю в єдине ціле дійство. Завдяки її зусиллям саме у Франції з’явився перший балет.

Справжнє об'єднання віршів, співу, музики і танцю в єдине драматургіч­не осмислене видовище склалося лише у 70-х–80-х- рр. XVI ст. За часів правління французької королеви Катерини Медичі (1559–1589 рр.) було поставлено "Балет польських послів" (1573 р.) Першою при­дворною балетною виставою доби Ренесансу, що поєднувала в собі музику, слово й танець і була об'єднана єдиною дією, є балет "Комедійний балет Королеви" („Вallet Соmiquе dе Lа Rеіпе") 1581 р., який був поставлений у Франції італійським балетмейстером Бальтазаріні ді Буджайє.



Основою балету послужив сюжет Гомера "Одиссея". Композиторами виступив Луї Больє і Жан Сальмон, сценарій і вірші написав Ла Шене. Прем'єра відбулася 15жовтня 1581 року, при дворі Анрі Валуа, у Бурбонському плаці в Парижі. Партії Цирцеї, Юпітера, Мерку­рія, наяд, сатирів та інші виконувалися придворними танцівниками. Ця ви­става, у якій поєднувалися музика, спів, комедійні епізоди (слово "комедій­ний" вживалося у значенні "драматичний" ), в історії балетного театру розглядається як перше балетне дійство.

Серед інших балетів доби Ренесансу слід відзначити балети-інтермедії "Слава", "Астрея" (Флоренція, 1608 р.); балет-дивертисмент "Танці Амурів" (Флоренція, 1608 р.), балети "Боротьба краси" (Флоренція, 1616), "Правда – ворог личини" (Турин, 1634 р.), "Тріумф Міневри" (Париж, 1615 р.), "Феї Сен-Жерменського лісу" (Париж, 1625 р.), "Благоденствіє" (Париж, 1639 р.), "Торжество французької зброї" (Париж, 1641 р.).

Професійні танцювальні школи XV–XVI ст. в Італії були в Римі, Флоре­нції, Турині, Неаполі, Мантуї, але найважливішим стало заснування першої професійної школи танцю в Мілані – Помпео Діобоно у 1554 р. Ця школа сприяла професійному розвитку методів викладання та навчання танцю, в особі Чезаре Негрі та Фабріціо Каррозо – практиків і теоретиків танцю, від якої бере свій початок італійська акаде­мічна школа класичного танцю.

Ними були розроблені та систематизовані певні рухи: стрибки – tempo saltato (tamps levé sauté), gargoliatto (gargouillae), scivolata (pas glissade), getare (jeté), capriola (cabriole), frullare (entrechat), по­зиції – posizioni dei braccia y piedi (positions des bras et des pieds), оберти – piroetta (pirouette), giro (tour) тощо.



Чезаре Негрі (15351605 рр.)  італійський, танцівник, композитор, теоретик танцю. Упродовж 50 років танцював, навчав танцю і ставив танцювальні видовища, для італійських герцогів і французькому королеви-матері Катерини Медичі. Написав трактат про навчання танцю, де виклав власний метод виконання – позиції, рухи, оберти, стрибки.

Італійські танцівники й викладачі часто запрошувалися до королівського двору Франції 1547–1653 рр., чим сприяли зародженню та становленню професійної французської техніки й школи танцю. Танцювальна освіта доби Ренесансу того часу представлена італійськими про­фесійними викладачами і теоретиками запису танцю, серед них: Доменіко да П'яченцо – "Про мистецтво танцю та танцювальні рухи" (1425 р.) [Domenico da Piacenza "De Arte saltandi e choreas descendi"];

- Гульмео Ебрeо де Пезаро – "Трактат про танець " (1463 р.) [Gilieimi Ebrasi de Pisarece "Trattato dell’arte del ballo"];

-Антоніо Карназано – «Kнига про танець» (1455 р.) [Аntоnіо Сornozano "Libto dell’arte danzare"];

- Фабріцiо Карозо – "Танцівник" (1581 р.) [Fabriсіо Сагоsо "Ballarino",Venezia]. Чезаре Негрі – "Підручник про танець" 1604 р. [Cesare Negri "Nuone inventioni di balli, Milano"; Француз Туан Арбо "Орхезографія" (1588 р.) [Thoinot Arbeau "Orchesographie"].

Див. Таблиця № 5.

Контрольні запитання і завдання


  1. Схарактеризуйте жанри та форми танцю ренесансу?

  2. Яких танцівників ренесансу ви знаєте?

  3. Хто був першим теоретиком балету?

  4. Яких видатних представників італійської школи Ви знаєте?

  5. Схарактеризуйте перший балет?


Тестові завдання

  1. Морескер як танцівник у:

а) Русі;

б) Візантії;

в) Західній Європі.

2. Арлекін як актор і танцівник у:

а) Франції;

б) комедії дель арте Італії;

в) Англії.

3. Балет Ренесансу є:

а) синтез танцю, літературного сюжету, дикламації, музики, художнього оформлення;

б)синтез музики і танцю;

в) синтез драми і танцю.

4. Професійна техніка наявна у балеті Ренесансу – це:

а) позиції і положення, переводи рук, стрибки, оберти;

б) світські танці, стрибки, оберти;

в) обрядові й побутові танці.
Завдання для самостійної роботи


  1. Підготуйте доповідь про танець моресекра.

  2. Підготуйте доповідь про викладачів танцю в Італії.

  3. Підготуйте доповідь про зародження балету у Франції.



Література
1. Худеков С.Н. История танцев / Худеков С.Н. – СПб., Петербургская газета, 1913.

2. Шариков Д.І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії.[Генезис і класифікація сучасної хореографії – напрями, стилі, види.] : монографія / Шариков Д. І. – К. : КиМУ, 2010.

3. Шариков Д. І. Хореографічне мистецтво: історія та тенденції розвитку / Шариков Д. І. : магістрська робота. – К. : КНУКіМ, 2002
Таблиця № 5. Танцювальне мистецтво доби Ренесансу


Назва регіону

Італія

Франція

Виникнення балету

Бали, свята, маскаради,

танцювально-театральні дійства,

хореографічні піршества

1470–1580 рр.

Балети з 1580 р.

Комедія дель арте

1520–1660 рр.


Перший комедійний (драматичний)

балет


"Цирцея" 1581 р.

Придворний балет 1580–1650 рр.




Професійний танець

мореск'єри XV ст.

актори комедії дель арте XVI ст.



Професійна освіта

Діяльність італійських викладачі-теоретиків 1460–1650 рр.

3 1580 р. виходять перші підручники

про вивчення, запис та виконання

танців.

- Туан Арбо "Орхезографія"


Трактати, книги про танець:



Доменіко да П'яченцо "Про мистецтво танцю та танцювальні рухи";Гульмео Ебрeо де Пезаро"Трактат про

танець"; Антоніо Карназано "Kнига про танець"; Фабріцiо Карозо "Танцівник"; Чезаре Негрі

"Підручник про танець"

При королівському дворі працюють професійні талійські вчителі танцю.

Італійська академічна школа класичного танцю з 1554 р.

Тема № 18. Балет бароко, класицизму, синтементалізму 1610–1830 рр.

Бароко (від португальської barroco – перлина неправильної форми; від італійської barrocco – вигадливий, дивний; французької barroque – складний візерунок, величний, розкішний, помпезний). Стиль у мистецтві та балеті 1610–1760 рр.

Особливістю балету бароко були античний чи побутовий сюжет – домінування танцювальної техніки над змістом. У балеті переважали складні, гарно оздоблені, пишні пересувні декорації; костюми виконавців вражали своєю красою, пишністю – яскраві тканини, візерунки, коштовне каміння тощо.

Техніка була складною, чоловічий танець переважав над жіночим. Віртуозні pas assemblé, pas jeté, pas marché, pas de bourré, pas assemblé, pas glissade, pas ballonné, entrechat quatre, roile, entrechat trois, cabriole, tour de force, soutenu en tournent, tour chainé, pirouttes, tour en l’air. Професійними танцівниками стають баладени, а також з 1681 р. на сцені з’являється перша жінка в балеті як професійна балерина м-ль Де Лафонтен.

Балет бароко був придворно-аристократичним і мав такі жанри: балети-маскаради 1610–1630 рр. мелодраматичні балети 1610–1630 рр. ballet-entrée 1610–1640 рр. (балет-виходів); сomedie-ballet 1660–1690 рр. (балет-комедія); ballet-pastorale 1700–1770 рр. (балет-пастораль); ballet-opera 1670–1770 рр. (балет-опера).



Балети-маскаради – жанр, який поєднував комічну і шляхетну словесну декламацію з танцями, дивовижні, казкові та екзотичні костюми. "Маскарад Сен-Жерменського ярмарку" (1606 р.).

Мелодраматичні балети жанр, який за змістом мав міфологічний, лицарський чи фантастичний сюжет; поєднував танцювальні епізоди із вокальними аріями; "Балет аргонавтів" (1614 р.), "Божевілля Роланда" (1618 р.).

Луї XIV Бурбон (1638–1715 рр.) – король Франції. Саме за його правління створювалися вищі навчальні заклади з викладання та вироблення методології з музики й танцю – Королівська академія танцю (1661 р.), Королівська академія музики (1672 р.). Саме король був головним ініціатором розвитку танцю й балету, а також надання танцю наукового значення щодо його теорії і понять, професійного навчання. Упродовж 1653–1663 рр. особисто брав участь як провідний головного соліст у балетах П’єра Бошана, добре володів професійною танцювальною технікою. Був покровителем мистецтв та ініціатором побудови садово-паркового ансамблю у Версалі 1661–1710 рр.

Вallet-entrée – жанр у якому важливим був розкішний, ефектний і шляхетний танцювальний вихід-марш під декламацію. Музика йшла фоном і підкреслювала велич танцівника у "Королівському нічному балеті" (1653 р.), в якому брав участь молодий король Франції Луї XIV Бурбон. Він як світло, яке прогоняло ніч, з’являвшись в образі сонця, виконував жорсткі, граціозні і шляхетні port de bras, plié, relevé, встваючи у гарні та елегантні пози. Навколо нього, на знак пошани і вірності, з чотирьох сторін ставали принци королівської родини, які схилялись перед королем у глибокому reverance. У балеті багато використовувалось pas marché, pas de bourré, soutenu en tournent.

Комедія-балет – театральний жанр, що поєднував діалог, танець і пантоміму, музично-інструментальне, іноді вокальне, а також художнє оформлення – декорації та костюми. Його творцями були драматург Жан-Батист Мольєр, композитор Жан-Батист Люллі, балетмейстер П’ром Бошан і декоратор Карл Вігарані. Це комедії-балети: "Недокучні" (1661 р.), "Шлюб за неволею" (1664 р.), "Принцеса Еллінська" (1664 р.), "Любов-цілителька" (1665), „Комічна пастораль" (1667 р.), "Жорж Данден" (1668 р.), "Пан де Пур-соньяк" (1669 р.), "Міщанин у дворянстві" (1670 р.), "Блискучі коханці" (1670 р.), "Псіхея" (1671 р.), "Удавано хворий" (1673 р.), "Тріумф любові" (1681 р.).

Балет-опера – театрально-музичний жанр у якому балет був складовою частиною оперного дійства. Танці були розважальним дійством між оперними аріями та хоровим співом. "Галантна Індія" (1740 р.).

У 1661 р. за наказом короля в Парижі створюється Королівська академія танцю, яка існувала до 1780 р. Вона виробляла канони танцювальних форм і рухів, створювала методи викладання, систему балетних термінів, принципи й прийоми запису танцю. Завдяки П’єру Бошану та Раулю Фельє, було створено термінологію й теорію балету. За основу було взято метод італійської школи Чезаре Негрі та форми давньогрецької орхестріки.

Головним принципом у танці стає En Dehors – виворотність. На її основі в танці розроблена спеціальна професійна техніка: закриті (fermès) і відкриті (ouverts) положення; схрещені (croises), несхрещені (effaces), розвернуті (ecartes) позиції; рухи назовні (en dehors) та рухи всередину (en dedans); рухи вперед (en avant), назад (en arriere), убік (en cote), правильні вправи для рук роrt de bras. Були прийняті п'ять позицій рук і ніг (positions des bras et des pieds).

Упроваджено певні правильні танцювальні кроки – pas marché (сценічний крок), pas de bourr (переступаючий крок), pas couru (біг), pas glissade (просковзуючий крок), pas chass (поганяючий крок), pas assemblé (збираючий крок), pas jeté (розривний крок), pas ballonné (повітряний, відстрибуючий крок), pas balloté (гойдаючий крок) pas balance (погойдуючий крок).

Розроблені правильні рухи в оберті – en tournent, pirrouette, tour de forse. Запозичені та систематизовані рухи з італійської школи: на занос ніг – intrecciato, entrechat, (плетений заносний стрибковий рух); сapriole, cabriole (рух кози).

Також Академія танцю була першою професійною вишою школою в Європі з навчання танцю та принципів побудови балетного дійства. Від створення академії танцю бере свій початок Французька Академічна школа класичного танцю.

На початку XVIII cтоліття 1701 року Раулем Фельє впроваджено термін "Χορεόγράφια" – хореографія, мистецтво запису танцю, та нотація танцювальних кроків, а також у 1708 році балет остаточно стає окремим видом пласичного мистецтва, виділившись із музичного театру. Хоча дуже часто поєднувався з оперою.

Пьєр Бошан 1631–1705 рр.французький артист, викладач, балетмейстер, теоретик танцю, академік. Виступав в партіях у придворному балеті короля Луї XIV Бурбона, з 1653–1663 р. ставив особисто для короля ballet-entrée, де сам монарх був сольним виконавцем і головним героєм, найчастіше в образі бога сонця Геліуса, бога Юпітера. Головний керівник академії танцю1661–1701 рр. і придворний постановник балету в 1653–1703 р.

Видатні викладачі танцю, теоретики, постановники балету бароко 1650–1760 рр. – це П’єр Башан, Гійом Пекур, Рауль Фельє, Луї Дюпре. Видатні виконавці – Клод Баллон, Мішель Блонді, Луї Дюпре де Лафонтен, Гаетано Вестріс, Ринальдо Фузано, Барберина Компанійні, Марі Комарго, Франсуаза Прево.



Марі Салє – перша реформувала жіночу сукню, підкоротивши її до середини литки, і значно відрізала підбори на туфлях, що надавало змогу показувати складну техніку ніг – cabriole, pas ballonné, entrechat quatre, roile, entrechat trois, а також виступала без перуки з розпущеним волоссям). Марі Салє одна з перших серед жінок звернулася до композиції танцю й імпровізації.

Класицизм (від лат. сlassicus – зразковий) – напрям і стиль у мистецтві та балеті 1760–1810 рр., в основі якого лежить античність: класика, еллінізм, римське мистецтво. Також класика доби італійського Ренесансу. Кредо напряму – розумна закономірність, шляхетність, вираження піднесених моральних ідеалів, сувора організованість, міць і велич, логічний і гармонійний образ, рівновага і симетрія в композиційній побудові.

У балеті класицизм виник як протеставлення бароко, його розкішнній і масивній репрезентації, домінування танцювальної техніки над ідейно-образним змістом, умовними формами й рухами, які не завжди були змістовні й виразні. Також представники балету класицизму підтримвали ідеї Просвітництва. Норми гарного смаку, стриманості та виваженості людини виходили з природи, у якій вбачався зразок гармонії. Тому в балеті почав діяти принцип слідування природній правдоподібності.

У балеті класицизму зміст балету стає головним. Сюжет найчастіше обирався з античної літератури. Для білш яснім і виражальнім засобу передачі ідейно-оброзного змісту представники балетного класицизму впровадили принципи давньоримської сальтації – танцювальної пантоміми, яка почала переважати над професійним танцем. Жести й рухи в балеті були змістовними й обов’язково виражали певну дію і завдання.

Балет класицизму був придворним, де працювали винятков професійні майстри – баладени й балерини. Художнє оформлення балету спрощуються – декорації позбавляються пишності та розкішності, важливим є правдива предача сюжету та змісту при декоруванні сцени балету. У костюмі вже часто використовується давногорецька туніка, м’які туфлі.

Техніка залишається такою ж, як і в барочному балеті. Чоловічий танець переважає над жіночим. Віртуозні: pas assemblé, pas jeté, pas marché, pas de bourré, pas assemblé, pas glissade, pas ballonné, entrechat quatre, roile, entrechat trois, cabriole, tour de force, soutenu en tournent, tour chainé, pirouttes, tour en l’air тепер є додатком до виражальних жестів і рухів танцювальної пантоміми.

Також важливою стає роль характерного танцю. Спочатку – як передача виконавцем образу персонажа балету, завдяки виражальним жестам і танцювальній пантомімі. А згодом – при дивертисментних фрагментах стилізованого народного танцю – іспанського, італійського, угорського, східного.

Також балет класицизму завдяки збагаченню за рахунок виражального жесту і танцювальної пантоміми, проваджує нову танцювальну форму – Danse daction дійовий танець. Ця форма згодом, стане не тільки передачею виражальної змістовності танцю, а також кульмінацією в балетному дійстві при предачі най головнім його моменту завдяки використанню corps de ballet – ансамблю виконавців.

Видатні представники балету класицизму і просвітництва – Джон Уївер у Британії, Франц Гілфердінг в Австрії, Гаспаро Анджоліні в Італії, Жан-Жорж Новерр у Франції.



Джон Уївер (1673–1760 рр.) – англійський балетмейстер, теоретик танцю. Перший почав ставити сюжетно-образні балети без слів та оперного співу. Перший поставив пантомімічний балет "Трактирні завжди присутні" (1702 р.), перший класифікував танці за видами – серйозний, гротесковий, сценічний. Був прихильником життєво важливої правди в балетному мистецтві для відображення природної дійсності. Міфологічні герої його постановок мали людські риси, наближаючи їх до життєвих характерів. Наприклад, балет "Кохання Марса і Венери" (1717 р.)

Франц Гілфердінг (1710–1768 рр.) – австрійський балетмейстер, який працював в Австрії та Росії. Прихильник поєднання драми та балету – трагедія, комедія. Використовував у балеті побутові фрагменти життя, стилізований народний танець для передачі в балеті національного колориту. Головний балетмейстер Віденського театру 1742–1759 рр.; Санкт-Петербурзького театру 1759–1764 рр. Він створив балет-комедію: "Рукодільниця, або Голландский трактир" (1742 р.); Балеты-трагедии: "Британик" на сюжет трагедии Жана Расіна; "Перемога Флоры над Бореем" (1760 р.), "Амур і Психея" (1762 р., до коронації російської імператриці Катерини II Ангальт-Цербської Романової, за сценарієм Олександра Сумароков.

Гаспаро Анджоліні (1731–1803 рр.) – італійський балетмейстер, теоретик танцю, учень Франца Гільфердінга. Працював в Італії, Австрії, Росії. Один із засновників дійового балету та його танцювальної форми – danse d’action. Намагався перетворити балет у хореографічну драму. Його естетика балетного дійство зводилась до домінти музики; рух, жест і танець повинні бути звичайними, простими, виражальними, без прикрас. Танці він поділяв на гротесковий, комічний, напівхаракерний, серйозний. Важливим для нього була передача ідейно-образного змісту вистави. Його перший балет "Дон Жуан" (1761 р.) був створений на музику Крістофа-Віллібальда Глюка. Героїчні балети: за трагедіями Франсуа-Марі Вольтера "Семіраміда" (1765 р.),"Аріадна і Тезей" (1776 р.), "Амур і Психея" (1789 р.).

Жан-Жорж Новерр (1727–1810 рр.) – французький балетмейстер, теоретик танцю, навчався танцю в Луї Дюпре. Також із Анджоліні, один із засновників дійового балету. У Британі ознайомився з творчістю Джона Уївера та його пантомімічними балетами. У його балетах увсе змістовне навантаження несла пантоміма, танець підпорядковувався музиці. Іноді в балеті його танець посідав останнє місце, віддаючи перевагу лише пантомімному дійству. Його знаменита теоретична праця "Листи про танець" (1760 р.) чітко описували принципи побудови балетного дійства, естетику танцю, його характеристику, художнє оформлення костюмів і декорацій. Головний балетмейстер паризької Опери в 1776–1781 рр.

Провідним засобом у балеті він вважав пантоміму, а не танець. Балети "Правансаль" (1755 р.), "Смерть Геркулеса" (1762 р.), "Медея і Язон" (1763 р.), "Апелес і Кампасала" (1776 р.), "Вікторія" (1794 р.).



Сентименталізм (від англ. sentimental, фр. sentiment –почуття) – напрям і стиль у мистецтві в мистецтві та балеті 1780–1830 рр. Панівним у сентименталізмі на відміну від класицизму є не розум, а почуття. Гарний смак, стриманість і виваженість, не суперечать життєвим хвилюванням, почуттям, емоціям, а є таким звичайними, як і все живе в природі.

У 1790-х під впливом моди, подібно до античного танцю, жіночий балетний костюм стає здебільшого легким, з’являється безпітборна туфля. Надалі лише балерини починають найчастіше ставати і довго танцювати на півпальцях, що стало передвісником тацю на пуантах – danse en pointe.



Жан Доберваль (1742–1806 рр.) – французький артист балетмейстер, навчався танцю у Жан-Жоржа Новерра. Головний балетмейстер Паризької Опери в 1781–1783 рр. Творчість Доберваля характеризує продовження розвитку та вдосконалення балетної пантоміми і танцю, репрезентація життя звичайних людей з людськими ситуаціями і пристрастями. У балеті він використовує легкий побутовий чоловічий і жіночий костюм, у його виставах використовуються природні зображення ландшафту, декор інтер’єру. Жан Доберваль створив комічний балет як форму нового жанру, створюючи хореографію, де головні герої є реальними та діють, виходячи з фактичних обставин, покладаючись на власні сили і винахідливість і не закликаючи на допомогу богів або героїв. Його балети "Дезертир" (1785 р.), "Зрадливий паж" (1787 р.), "Марна передсторога" (1789 р.), "Телемак на острові Каліпсо" (1797 р.).

Сальваторе Вігано (1769–1821 рр.) – італійський артист, балетмейстер. У балетах спирався на складні драматичні, філософські й міфічні сюжети, яскравість і виразність головних героїв. Перший почав поєднувати драму і балет. Його балети "Творіння Прометея" (1801 р.); "Стрільці", "Весталка" (1818 р.); балети-трагедії за п’єсами Уїльяма Шекспіра "Отело", "Макбет" (1818 р.); "Жана Д’Арк" (1821 р.)

Жан-Пєр Омер (1774–1833 рр.) – французький балетмейстер, навчався в Жана Доберваля. Віддавав перевагу в сюжеті балету реалізму й мелодрамі. Найчастіше у балетах використовув ефектні бульварні сцени, ігноруючи традиційні класичні принципи. Його балети "Пажі герцога Вандомського" (1815 р.), "Угорське свято" (1821 р.), "Манон Леско" (1830 р.).

Іван Вальбрех (1766–1819 рр.) перший російський балетмейстер, навчався в Гаспаро Анджоліні. Поєднував у балеті міфічні сюжети, драму і сучасний сюжет. Його балети "Новий Вертер" (1799 р.) "Орфей та Еврідіка" (1808 р.), "Ромео і Юлія" (1809 р.).

Шарль Дідло (1767–1837 рр.) – французький артист, балетмейстер, навчався у Жан-Жоржа Новерра, Жана Доберваля. Засновник Російської академічної школи класичного танцю 1801 р. в Санкт-Петербурзі, на базі Петербурзької театральної школи (нині Академія танцю ім. А. Ваганової). Упродовж роботи в Росії 1816–1837 рр. як головний балетмейстер Імператорського театру, він підняв виконавську майстерність російських артистів балету, починаючи від театральної школи до Імператорського театру, поєднуючи два елементи у вихованні професійного танцю в Росії – італійську технічну манеру й академічну французьку. Розробив правила й принципи уставу для прийому у Петербурзьку театральну школу хлопців і дівчат. Також остаточно увів у російський балет прийоми балетної архітектоніки європейського балету – академічний професійний танець, танцювальну пантоміму, характерний і стилізований народний танець, художню образність і виразність сюжету. Балети ставилися на сюжети античних міфів, російських і східних народних казок, творів Олександра Пушкіна. Його балети "Метаморфози" (1795 р.), "Ацис і Галатея" (1797 р.), "Медея і Ясон" (1807 р.), "Халіф Багдадський" (1818 р.), "Повернення з Індії" (1821р.), "Кавказький полонений" (1823 р.), "Руслан і Людмила" (1825 р.).

Пєр Гардель (1758–1840 рр.) – французький артист, балетмейстер, навчався в Луї Дюпора та свого брата Максиміліана Гарделя. Головний балетмейстер Паризької опери з 1787–1840 рр. Його творчість, незважаючи на майже придворний характер його балетів, була також проникнута новими принципами, хоча в регламентованішому та стриманішому вигляді. Крім того він використовував принципи віртуозної техніки танцю, танцювальної пантоміми та художньої образності в танці, виразності руху, використання чіткого сюжету, застосування "danse d’action", стилізованих народних танців. Його балети "Танцеманія" (1800 р.), "Венера і Адоніс" (1808 р.) "Персей і Андромеда" (1810 р.).

Видатні виконавці класицизму та сентименталізму – (1760–1830 рр.) – брати П’єр і Максиміліан Гарделі, Женев’єва Гослен, Марі Алар, Марі Гімар, Луї Дюпор, Шарль Дідло, Огюст Вестріс.

Див. Таблицю № 6.
Контрольні завдання


  1. Схарактеризуйте головні принципи барочного, класицистичного та сентиментального балету.

  2. Назвіть головні форми балету XVII–XVIII століття.

  3. Назвіть балетні форми бароко.

  4. Назвіть видатних виконавців бароко, класицизму, сентименталізму.

  5. Назвіть видатних балетмейстерів XVII–XVIII століття.

  6. Схарактеризуйте творчість П’єра Бошана.


Тестові завдання

  1. Французька балетна термінологія вироблялась у:

а) Академії танцю в Парижі;

б) балетах П’єра Бошана;

в) теоретичних працях Рауля Фельо.

2. Балет-комедія створювався:

а) Бошаном, Люлі, Мольєром;

б) Люлі, Мольєром;

в) Бошаном.

3. Головний виражальний засіб класицистичного балету:

а) народний танець;

б) класичний танець;

в) пантоміма.

4. Провідним виконавцем у балеті XVII–XVIII столітті є:

а) жінка-балерина;

б) чоловік-танцівник;

в) кардебалет.

Завдання для самостійної роботи

1. Підготуйте доповідь про балет бароко.



  1. Підготуйте реферат про творчість балетмейстерів-просвітників.


Література
1. Худеков С.Н. История танцев / Худеков С.Н. – СПб. ; Петербургская газета, 1913.

2. Шариков Д.І. Теорія, історія та практика сучасної хореографії.[Генезис і класифікація сучасної хореографії – напрями, стилі, види.] : Монографія / Шариков Д.І. – К. : КиМУ, 2010.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів 5-го, 6-го курсу медичних внз, лікарів-інтернів педіатрів, інфекціоністів та сімейних лікарів Запоріжжя, 2016р
...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник Полтава 2011 ббк. 66. 0173

Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник Львів Каменяр 2000 ббк 76. 17 С12
...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Улк 808 5(075. 8) Гриф надано Міністерством освіти ббк 83. 7я73 І науки України
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconКонспект лекцій з дисципліни „Історія театру України для студентів 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності «Актор драматичного театру»
Конспект лекцій з дисципліни „Історія театру України” для студентов 3 курсу спеціальності 02020101 «Театральне мистецтво» спеціальності...
Навчальний посібник (для студентів внз \"Театральне мистецтво\") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка