Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011



Сторінка2/8
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.78 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 3. ОСВОЄННЯ СКОТАРСТВА
1. Одомашнення тварин.

2. Перехід до кочового скотарства.

3. Культ війни.

4. Поява «феодів» та лицарства.
1. Одомашнення тварин.
В наш час більшість спеціалістів вважає, що скотарство з’явилося в один і той час або трохи пізніше, ніж землеробство.

Маючи лишки харчових продуктів, землероби отримали можливість відгодовувати дитинчат вбитих на полюванні тварин. Таким чином, відбувалося поступове одомашнення тварин.

В ІХ – VIII тис. до н.е. на Близькому Сході були одомашнені кози і вівці, трохи пізніше – велика рогата худоба.

Розселяючись на нові території, землеробські племена приносили з собою навички комплексного рільничо-скотарського господарства.

У IV – III тис. до н.е. землеробські поселення поширились на простори північного Причорномор’я і Прикаспія. На цих степних територіях жили дикі коні, тарпани, які незабаром були приручені населенням цих місць.

В Прикаспії та теперішньому Казахстані лише незначні землі були доступні для обробітку мотигою, і землероби оселялися на родючих ділянках і в поймах небагаточисленних річок.

Однак навколишні степи представляли собою багаті пасовища, на яких паслись великі стада худоби, так що в господарстві місцевого населення явно переважало скотарство.

На одному квадратному кілометрі різнотравного степу можна було прогодувати 6-7 коней або биків, а для однієї сім’ї з 5 чоловік для прожитку потрібне було стадо приблизно в 25 голів великої худоби, отже щільність скотарського населення в степу могла досягти 1,3 чол/кв. км.

Таким чином, щільність скотарського населення лише ненабагато перевищувала максимальну щільність для мисливців і збирачів; вона в 5-10 разів менша, ніж у мотижних землеробів і в сотні разів менша, ніж у землеробів, які користувались іригацією.

Екологічна ніша скотарів дуже вузька і перенаселення наступає досить швидко.

Прагнучи ввести в господарський обіг віддалені пасовиська, жителі степу поступово перейшли до яйлажного скотарства, при якому основне населення залишалося у селищі, а пастухи–стадники разом зі стадами відходили на все літо на віддалені пасовиська.


2. Перехід до кочового скотарства.
Наступним кроком в цьому напрямку стало кочове скотарство; жителі степу почали кочувати разом зі своїми стадами.

Поштовхом до цих швидких і корінних змін, що відбулись у VIII ст. до н.е., було нове фундаментальне відкриття – створення жорстких вудил.

За створенням жорстких вудил прийшло освоєння вершництва: наїздництво перестало бути мистецтвом небагатьох джигітів – воно стало доступне всім, і всі чоловіки сіли на коней.

Кочівники Середньої Азії звичайно зимували в районах на південь від Сир-Дар’ї, а влітку переганяли свої стада за півтори-дві тисячі кілометрів на багаті пасовиська північного Казахстану (з причини суворого клімату ці пасовиська не могли використовуватися взимку).

Кочування давало змогу освоїти північні степи і гірські луки, однак воно вимагало зміни способу життя. Кочівники відмовились від рослинної їжі, вони харчувалися, головним чином, молоком і молочними продуктами.

Важливими винаходами кочівників, без яких було неможливим життя в степу, були сир і войлок.

З переходом до кочового скотарства різко змінився весь образ степів. Зникли багаточисленні селища, життя тепер проходило у візках, в постійному русі людей разом зі стадами від одного пасовиська до іншого.

Жінки і діти їхали в поставлених на колеса халабудах. Хоча були племена, де на коней сіли і жінки.

Грецький історик Геродот передає, що у сарматів жінки «разом з чоловіками і навіть без них верхи виїжджають на полювання, виступають у похід і носять однаковий з чоловіками одяг».

Археологи свідчать, що в могили жінок, так само як і в могили чоловіків, часто клали уздечку, символ вершника. Спосіб життя верхи на коні примушував дивуватися багатьох античних істориків.

«Вони неначе приросли до своїх коней, - писав римський історик Амміан Марцеллін про гунів, - і часто сидячи на них… займаються своїми щоденними справами. День і ніч проводять вони на коні, займаються купівлею і продажем, їдять і п’ють, і, схилившись на круту шию коня, засинають… Коли ж доводиться радитися про серйозні справи, то й наради ці вони ведуть, сидячи на конях».

Кочівництво дозволило освоїти нові пасовиська, але щільність населення в степу залишалася низькою.

Екологічна ніша скотоводів була дуже вузькою, і голод був постійним явищем. Китайські хроніки містять багато повідомлень про голод серед кочівників.

«В тому ж році в землях сюнну був голод, від нього з кожного десятка населення вмерло 6-7 чоловік, а з кожного десятка скота пало 6-7 голів… Сюнну кілька років страждали від засухи і саранчі, земля на кілька тисяч лі лежала гола, люди і худоба голодали і хворіли, більшість з них померли і пали… Був голод, замість хліба вживали розмелені в порошок кістки, лютовали повальні хвороби, від яких велика сила людей померла…»

Арабські історики також сповіщають про частий голод серед татар; є повідомлення про те, що в роки голоду кочівники поїдали падаль, продавали в рабство своїх дітей.

Нестача засобів існування породила звичай жертвопринесення старих у массагетів; у деяких племен було прийнято умертвляти вдів, немовлят вбивали і ховали разом з померлою матір’ю.

В умовах напівголодного існування бедуїни Аравії нерідко вбивали новонароджених дівчаток.

За одержаними даними, середня тривалість життя кочівників складала 36-38 років.

Спосіб життя кочівників визначався не тільки обмеженістю ресурсів кочового господарства, але і його нестійкістю. Екологічні умови степів були мінливими, сприятливі роки змінялися засухами і джутами (смерчами).

В середньоазіатських степах джут траплявся один раз в 7-11 років; сніговий буран чи голольод приводили до масової загибелі худоби; в деякі роки гинуло більше половини поголів’я.

Загибель худоби означала страшний голод; кочівникам не залишалося нічого іншого, як помирати або йти в набіг.

«У нас тривають постійні війни, − говорив скіф Токсарис у римського письменника Лукіана, − ми або самі нападаємо на інших, або відбиваємо напад, або вступаємо в битви за пасовиська…»

«У цих племен … всі люди без розбору − воїни», − говорив про арабів Амміан Марцеллін.

Вічна і загальна боротьба в степу називалася у казахів «баримтою».

«Казахські племена і роди постійно ворогували між собою, − писав історик С.Є.Толибеков. − Кожний кочовий аул, почувши про наближення ворога, одразу збирав своє майно, і, спішно нав’ючивши його на верблюдів, кидався навтіки. Якщо загроза була великою, то кидали навіть юрту і стадо баранів, тікали, в чому були, уганяючи своїх коней та верблюдів».
3. Культ війни.
Кочівники загартовувалися у боротьбі зі стихією і в постійних сутичках один з одним.

В кожному роду був свій наїздник, який відзначався хоробрістю і фізичною силою. Постійно проявляючи себе в битвах, він поступово ставав «батиром», «богатирем».

Батири очолювали роди в битвах, вони були головними героями казахського епосу.

«Молодих і міцних поважають, − говорить китайський філософ про гунів, − старих і кволих поважають мало… Сильні їдять жирне і краще, старі харчуються після них… Хто в битві відрубає голову ворогу, той одержує в нагороду кубок вина і все захоплене як здобич».

Те ж саме пише Геродот про звичаї скіфів: «Коли скіф вбиває першого ворога, він п’є його кров. Голови всіх убитих ним в бою воїн приносить царю. Адже тільки той, хто приніс голову ворога, одержує долю здобичі, а інакше – ні… Шкіру з голови здирають… Вичиненою шкірою скіфський воїн користується як рушником для рук, прив’язує до уздечки свого коня і пишається нею. В кого більше шкіряних рушників, той вважається найдоблеснішим воїном».

«Щасливими з них вважаються ті, хто вмирає в бою, − говорить Амміан Марцеллін про аланів, − а ті, хто доживає до старості, хто вмирає природною смертю, переслідуються у них жорстокими глузуваннями як виродки і боягузи. Нічим вони так не гордяться, як вбивством людини, а у вигляді славного трофею вішають на своїх коней зідрану з черепа шкіру убитих».

Культ війни знаходив прояв у поклонінні мечу. Геродот повідомляє про поклоніння мечу у скіфів, Амміан Марцеллін – у аланів.

У нескінченних битвах виживали лише найбільш сильні і сміливі. Таким чином, кочівники підпадали природному відбору, що закріпляв такі якості як фізична сила, витривалість, агресивність.

Стародавні і середньовічні автори неодноразово відмічали фізичну перевагу кочівників над жителями міст і сіл.

«Кипчаки – народ міцний, сильний, здоровий», − пише Ібн Батута.

«Вони загартовані і не мають потреби ні у вогні, ні в звичайній для людини їжі; вони харчуються коренями трав і напівсирим м’ясом всякої худоби», - говорить Амміан Марцеллін про гунів.

«Майстерно стріляють з лука верхи на конях, за своєю природою люті, безжалісні…», − пише китайський історик про тюрків.

Як у Китаї, так і в мусульманських країнах жителі степів вважалися кращими воїнами, і з них набирались відбірні військові частини.

Природний відбір на силу, спритність, витривалість доповнювався вихованням воїнських якостей, починаючи з раннього дитинства.

«Хлопчик, як скоро зможе сидіти верхи на барані, стріляє з лука пташок і звірят та вживає їх як їжу», − говорить китайський історик про виховання у гунів.

У монголів і казахів 12-13-літні юнаки разом зі своїми батьками ходили в набіги. В набігах брали участь і жінки. У сарматів «дівчина не виходить заміж, поки не вб’є ворога», свідчить Геродот. За даними археологів п’ята частина сарматських могил зі зброєю зберігають останки жінок.

Війни між кочовими племенами нерідко приводили до об’єднання Великого Степу і створенню кочових імперій.

Єдина держава покладала кінець міжплемінним війнам, але не знижувала демографічного тиску у степу.

Якщо раніше в роки джута кочівники йшли в набіг на сусіднє плем’я, і чисельність населення знижувалась за рахунок військових втрат, то тепер єдиним способом спасіння від голоду було об’єднання сил степу і нашестя на землеробські країни.

Таким чином, об’єднання кочівників породжувало хвилю нашестій.

Нашестя набувало особливо грізного характеру, коли в руки кочівників потрапляла нова зброя.

Першою створеною кочівниками Новою Зброєю була запряжена парою коней легка бойова колісниця, далі настало освоєння верхової стрільби з лука, потім були винайдені важкий лук, сідло і стремено, яке дозволяло використовувати шаблю.

Всі ці фундаментальні відкриття порушили військову рівновагу між кочівниками і землеробами. І на землеробські цивілізації накотилася хвиля нашестій непереможних і жорстоких завойовників.
4. Поява «феодів» та лицарства.
Завоювання приводило до створення станових суспільств, в яких основна маса населення, нащадки переможених землеробів, експлуатувалася нащадками завойовників.

В новому суспільстві кочівники складали військовий «лицарський» стан, вони ділили країну на «феоди», зводили замки і порабощали селян.

Оскільки в епоху до створення артилерії нашестя кочівників відбувалися регулярно з інтервалами в одне – два – три століття, то більшість суспільств того часу були «феодальними».

Необхідно також сказати кілька слів про екологічний аспект життя кочового суспільства.

Постійні війни у степу робили кочівників природженими воїнами-кавалеристами, сильними, відважними, витривалими і агресивними. За своїми фізичними і психологічними характеристиками, за способом життя, кочівники були несхожими на селян-землеробів.

Ці відмінності були наслідком проживання в іншій екологічній ніші, наслідком адаптації до інших екологічних умов.

За законами біології проживання в іншій екологічній ніші приводить до формування видових відмінностей, таким чином, можна припустити, що процес становлення кочівництва був також початком виокремлення нового виду людей (так само, як землероби були новим видом по відношенню до мисливців).

Таким чином, ми можемо спостерігати, як фундаментальне технічне відкриття – винайдення жорстких вудил – привело до таких різких змін в житті людей, що можна говорити про формування нового виду (або підвиду) Homo sapiens.


Контрольні питання і завдання до теми №3.


  1. В яку історичну епоху людиною були одомашнені кози, вівці і велика худоба?

  2. Коли стародавня людина приручила коня?

  3. Яке фундаментальне відкриття було зроблено людьми у VIII ст. до н.е.?

  4. Як описує скіфів Геродот?

  5. Як описує гунів Амміан Марцеллін?

  6. Що казахи називали «баримтою»?

  7. У яких народів культ війни знаходив прояв у поклонінні мечу?

  8. Яким чином сформувався лицарський стан і з яких суспільних прошарків він складався?


Тема 4. СТАНОВЛЕННЯ СТАРОДАВНІХ ЦИВІЛІЗАЦІЙ
1. Цивілізація Стародавньої Месопотамії. Винайдення письма та числення.

2. Створення календаря.

3. Наукові досягнення Стародавнього Сходу.

4. Технічна революція Стародавнього Сходу.

5. Наукові досягнення Стародавньої Індії.

6. Самобутня цивілізація Стародавнього Китаю.

1. Цивілізація Стародавньої Месопотамії. Винайдення письма та числення.
Вважається, що першою цивілізацією на землі була цивілізація Стародавньої Месопотамії. Саме в Месопотамії в IV тис. до н.е. були збудовані перші іригаційні канали, це була батьківщина іригаційної революції.

Іригація привела до різкого росту чисельності населення, і вже під кінець IV тис. до н.е. на берегах Тигра і Євфрат з’явилися перші міста.

Міста Месопотамії були храмовими громадами; вони походили від родових громад перших поселенців.

Спочатку громади були невеликими, і всі роботи виконувалися спільно на громадському полі.

Згодом громада розрослась і поля були поділені між її членами, причому частина землі була виділена храму.

Спочатку храмові землі оброблялись спільно членами громади, а згодом, коли з’явилися безземельні бідняки, жерці стали запрошувати їх як батраків або орендарів.

Складне храмове господарство вимагало виконувати записи і підрахунки. Спочатку для записів використовували малюнки-ідеограми, потім стилізовані малюнки перетворилися в ієрогліфи.

Для обозначення дієслів при цьому використовували співзвуччя, наприклад, щоб передати слово «повертати», по-шумерські «гі», малювали значок очерету; очерет шумерською мовою – також «гі».

Пізніше ієрогліфи почали використовувати для передачі окремих складів, з яких складалися слова – так з’явилася складова писемність.

Шумери та їхні сусіди семіти видавлювали ієрогліфи на глиняних табличках з допомогою очеретової палички. Ієрогліфи складалися з кількох клиноподібних рисок – це був так званий клинопис.

Зрозуміло, що значки клинопису були мало схожі з тими поняттями, які передавалися, і незабаром вони перетворилися в умовні символи.

На межі ІІ-І тис. до н.е. один із семітських народів, фінікійці, удосконалив клинопис і створив алфавіт з 22 літер.

З фінікійського алфавіту походять грецький і арамейський, від грецького – латинський і слов’янський, від арамейського – перський, арабський та індійський.

До Китаю та Японії алфавіт так і не дійшов, і тому народи цих країн до цього часу користуються ієрогліфами.

При шумерських храмах існували писарські школи «е–дуба». Писарі повинні були не тільки знати писемність, але й вміти підрахувати розмір врожаю, обсяг зерносховища, площу поля.

Храми займалися торгівлею і лихварством, тому писарям часто доводилося виконувати різноманітні числення, розрахунки, в тому числі вираховувати відсотки.

Вже до кінця ІІІ тис. до н.е. була створена позиційна система зчислення для запису чисел, однак вона була не десятичною, як в наш час, а шестидесятичною, причому для обозначення одиниць і десятків використовувалися різні значки.

На основі цієї системи були складені таблиці множення, ділення, возведення в степінь (писарям не легко давалося ділення великих чисел, і вони воліли за краще заглянути в таблицю).

Нащадки шумерів, вавілоняни, вміли вирішувати квадратні рівняння, знали «теорему Піфагора», властивості подібних трикутників, вміли вираховувати обсяг піраміди, складали креслення полів, малювали карти, але не завжди дотримувалися масштабів.
2. Створення календаря.
Важливим завданням, яке стояло перед жерцями, було створення календаря. Календар був необхідним передусім для визначення часу сільськогосподарських робіт.

Вавілонський календар був місячний. Місячний місяць складався з 29 або 30 днів (період зміни місячних фаз рівний 29,5 доби); рік складався з 12 місяців.

З-за того, що сонячний рік більше місячного на 11 днів, Новий рік зміщався і міг потрапити на літо або осінь. Тому час від часу вводився додатковий місяць.

Вавілонський календар був недостатньо точним. Набагато точнішим був календар, створений в ІІІ тис. до н.е. в Єгипті.

Єгипетський календар складався з 12 місяців по 30 днів, причому в кінці року вставлялось 5 додаткових днів, тобто рік нараховував 365 днів. Цей календар відрізнявся від сучасного тільки відсутністю високосних днів. Високосні дні увів у 46 році до н.е. Юлій Цезар.

Задача створення календаря була зв’язана з астрономічними спостереженнями: було помічено, що розлив Ніла відбувався в один день, коли на горизонті з’являлася зірка Сіріус.

Єгиптяни почали записувати положення зірок, об’єднували їх в сузір’я і створили перші зоряні таблиці. Спостерігаючи положення зірок на нічному небосхилі, єгиптяни навчилися визначати час.

Астрономія завжди була тісно зв’язана з магією. Зоряні таблиці служили не тільки для практичних цілей, але й для пророкувань.

В І тис. до н.е. у Вавілоні була створена астрологія і з’явилися перші астрологи. Вавілоняни вірили, що по зірках можна передбачити земні події.
3. Наукові досягнення Стародавнього Сходу.
Характерно, що хранителями знань, писарями, астрологами, лікарями в той час були в основному жерці.

Єгипетські і вавілонські жерці тримали свої знання в таємниці, не допускали до них необізнаних.

Подекуди це було зв’язано з тим, що в єгипетських храмах існували майстерні з імітації золота і срібла; хімічні досліди жерців навчили їх підробляти шляхетні метали.

Численні знання жерців залишилися таємницею для наступних поколінь – наприклад, секрет збереження мумій.

Близький Схід був батьківщиною багатьох найпростіших машин та інструментів – тих, які ще століття потому використовувалися багатьма сільськими жителями.

Це, передусім, прялка, ручний ткацький верстат, гончарний круг, колодязний журавель.

Поява в Єгипті колодязного журавля, «шадуфа», дозволила підіймати воду на «високі поля» і в десять разів збільшила площу оброблюваних земель.

В І тис. до н.е. у Вавілоні з’явилося водопідйомне колесо, «сакіє», і ковзаний по блоках круговий ремінь зі шкіряними відрами, «черд».

Цивілізацію Вавілонії іноді називають «глиняним царством»: в Месопотамії немає лісу і каменю, єдиний будівельний матеріал – це глина. З глини зводили будинки і храмові башти, зіккурати – лише зовні їх облицьовували цеглою.

В Єгипті храми і піраміди будували з каменю.

Піраміда Хеопса має висоту 146 метрів і складється з 2,3 млн. кам’яних блоків, кожний вагою в 2 тони. Для перевезення цих блоків використовували сані, під які підкладали дерев’яні катки. На вершину піраміди блоки піднімали по нахиленим плоскостям.

Від каменоломні до місця будівництва блоки доставляли на великих барках довжиною 60 метрів і водотоннажністю 1,5 тис. тон.

За свідченням Геродота, на будівництві піраміди Хеопса, відробляючи трудову повинність, працювало одночасно 100 тис.чоловік, які змінювалися кожні три місяці.

Трудова повинність, яка поширювалася на все населення, дозволяла створити не тільки піраміди, але й величезні іригаційні споруди.

У ІІ тис. до н.е. був збудований Фаюмський канал, який дозволив зрошувати величезні площі земель в Нижньому Єгипті.

Величезним технічним досягненням Стародавнього Сходу було освоєння виплавки металу. Ймовірно, секрет виплавки міді був знайдений випадково під час випалювання кераміки.

Згодом навчились виплавляти мідь в примітивних горнах. Такий горно мав вигляд виритої в землі ями діаметром близько 70 см; яма оточувалась кам’яною стінкою з отвором для дуття. Ковальський міх робили з козячих шкір і забезпечували дерев’яним соплом.

Температура в такому горно досягала 700-800 градусів, що було достатньо для виплавки металу.

Перші мідні вироби з’явилися на Близькому Сході в VI тис. до н.е., однак мідь – відносно рідкісний і, до того ж, м’який метал; він поступається за твердістю кременю.
4. Технічна революція Стародавнього Сходу.
Справжня технічна революція відбулась лише з освоєнням металургії заліза в кінці ІІ тис. до н.е.

За переказами, першими ковалями заліза були загадкові халіби, які мешкали в горах Вірменії.

В той час (та і багато пізніше) печі не давали температури, достатньої для виплавки заліза (1530 градусів). Метал одержували в результаті сиродутного процесу у вигляді криці – пористої грудки з домішками шлаку.

Халіби вигадали спосіб позбавлятися від шлаку з допомогою тривалої ковки. В результаті одержували тверде маловуглецеве залізо.

Залізна руда зустрічається набагато частіше, ніж мідна, тому залізо стало широко розповсюдженим металом.

Залізний наконечник плугу покращив обробіток грунту, залізна лопата дозволила рити зрошувальні канали.

Раніше при підсічно-вогневій системі для розчистки нової ділянки потрібні були зусилля всього роду; тепер з допомогою залізної сокири, пилки, лопати з цим могла впоратися і одна людина. В результаті почався розпад роду і виокремлення індивідуальних ділянок.

Величезні зміни відбулися і у військовій справі. У VIII ст. до н.е. ассірійський цар Тиглатпаласар ІІІ створив озброєний залізними мечами «царський полк».

Це було фундаментальне відкриття, за яким настала хвиля ассірійських завоювань і створення великої Ассірійської держави – нового культурного кола, компонентами якого були не тільки залізні мечі та регулярна армія, але і всі ассірійські традиції, в тому числі і самодержавна влада царів.

Таким чином, історія ще раз показала, що життя людей визначається технічними відкриттями.

Початок «залізного віку» став часом розквіту великої близькосхідної цивілізації, цивілізації Ассирії та Вавілону.

В VI ст. до н.е. був збудований 400-кілометровий канал Паллукат. Цей канал дозволив зрошувати широкі простори пустельних земель.

Вавілон перетворився у величезне місто, населення якого досягало 1 млн.чол. Вавілон був знаменитий своєю «Вавілонською баштою» - зіккуратом Етеменанки («Будинок основи небес і землі»), «висячими садами» і мостом через Тигр.

Цей міст мав довжину 123 метра і покоївся на 9 складених з цегли опорах. Потрійні стіни Вавілону вражали своєю потугою. Внутрішня стіна мала товщину 7 метрів.

Місто пересікали широкі проспекти, вавілоняни мешкали в багатоповерхових цегляних будинках.

В цей час з’являються банки та акціонерні компанії. З точки зору повсякденного життя, цей світ не дуже відрізнявся від сучасного буржуазного суспільства.

Так само, як і зараз, у великій моді була «психотерапія» - хвороби лікували, в основному, з допомогою заклинань. І заклинання нерідко допомагали.

Щоправда, були і лікарі, які лікували травами. Вони складали особливу корпорацію, ворогуючу із заклинателями-психотерапевтами. Однак боротьба двох лікарських шкіл закінчилася поразкою «травників».

Як і в усі часи, комерсанти-торгівці здійснювали поїздки в далекі країни. Великі, в’язані з очерету, кораблі брали на борт сотні пасажирів і плавали в Аравію та Індію.

Зв’язок з рідними землями мандрівники підтримували з допомогою поштових голубів.

Світ за межами Індії залишався невідомим вавілонянам. Вони вважали, що там, далі, починається світовий океан, а за ним земля з’єднується з небом.

Всього нараховували сім куполів неба, на сьомому небі жили боги; під землею було царство мертвих. Ці уявлення вавілонян розділяли і навколишні народи, в тому числі і євреї. Від євреїв вони потрапили у Біблію.

Серед всіх народів Близького Сходу більше всього про навколишній світ знали фінікійці, плем’я мореплавателів і купців.

Фінікійці будували кораблі з кілем, шпангоутами і суцільною палубою. Такий корабель міг за 70 днів перетнути Середземне море і вийти в Атлантичний океан.

Фінікійці досягли берегів Гвінейської затоки і Британії. В VI ст. до н.е. вони здійснили плавання навколо Африки.

Фінікійцям належать також два чималих відкриття – скло і пурпурна фарба.

Скло, за легендою, було відкрито випадково, коли корабель, який віз селітру, зазнав катастрофи, і моряки на березі розпалили вогнище з селітри.

Пурпурну фарбу робили з раковин молюсків. Секрет її виготовлення зберігали в таємниці. Пурпурний одяг носили тільки царі та жерці.


5. Наукові досягнення Стародавньої Індії.
Найбільших успіхів в області ткацтва в стародавні часи досягли індійці. Індія була батьківщиною бавовни, рослини, яка дивувала чужинців. В Європі тривалий час вважали, що бавовна росте на деревах.

Індійські майстри ткали найтонкіші батисти і мусліни; батистовий шаль можна було продіти через перстень.

Тканини фарбували соком індиго. Індиго і зараз використовується, наприклад, для фарбування джинсів.

В Індії вирощували ще одну чудову росліну – рис. На початку нашої ери індійські селяни освоїли технологію вирощування заливного рису. Це була досить складна технологія.

Спочатку громада будувала греблю на річці і викопувала став, від ставу відводились зрошувальні канави.

Рисову розсаду вирощували в спеціальному розсаднику з регульованим мікрокліматом; потім її висаджували на затоплені поля.

Пізніше для боротьби з сорняками на затоплених полях стали розводити коропів.

Урожайність заливного рису була вдвічі більшої, ніж урожайність пшениці, причому збирали не один, а два –три врожая за рік.

Це було нове фундаментальне відкриття, нова перемога людини над природою.

Нове фундаментальне відкриття викликало появу нового культурного кола. Індійські колоністи і торгівці принесли заливний рис на береги Індокитаю, в Бірму, в Індонезію. Разом із заливним рисом вони принесли свою культуру, свою писемність і свою релігію, так що країни Індокитаю часто називають «Зовнішньою Індією».

Слідом за заливним рисом в Китай і Японію прийшов буддизм.

Розповсюдження заливного рису означало розширення екологічної ніші; на колишній території могло проживати втроє – вчетверо більше населення. В результаті Південна і Південно-Східна Азія перетворилась в найбільш густонаселений регіон нашої планети.


6. Самобутня цивілізація Стародавнього Китаю.
Східна частина Азії відділена від західної частини горами і пустелями, тому тут склалась своя самобутня цивілізація.

Китайці залишились незнайомими з багатьма досягненнями Заходу – вони не знали алфавіту, не вміли зводити кам’яні будівлі, не знали винограду і вина.

З іншого боку, в Китаї були освоєні технології, які тривалий час не були відомі Заходу. Китайці навчилися ткати шовк, у ІІ ст. винайшли папір, а в VI ст. – фарфор.

Китай тривалий час залишався ізольованим від останнього світу.

Китайці вважали, що їхня країна і є «Піднебесна», яка оточена чотирма морями – Східним, Південним, Пісчаним і Скелястим.

Скелясте море – це була гірська країна Тібет, а Пісчане море – безкрайня пустеля Гобі.

В 138 році до н.е. імператор У-ді відправив на розвідку в пустелю гвардійського офіцера Чжан Цяня.

Чжан Цянь був узятий у полон гунами, потім втік, довго блукав по пустелі, потім перейшов гори Тянь-Шань і несподівано виявив інший світ – країну, де, як і в Китаї, були ріки, розроблені поля і великі міста.

Так китайці відкрили для себе зовнішній світ. Вони запозичили з цього світу скло, пряності, мистецтво будівельництва кам’яних споруд.

Зв’язуючою ниткою між двома світами став Великий шовковий шлях – по ньому здійснювався обмін досягненнями двох цивілізацій.

В VI столітті по Великому шовковому шляху прийшли в Константинополь два монаха. За дорученням візантійського імператора Юстініана вони вивезли з Китаю гробачки тутового шовкопряда, сховавши їх в своїх посохах.

Виробництво шовку було налагоджено у Візантії, а потім у Персії.

В 751 році араби в одній із битв в Середній Азії захопили в полон кількох китайців, які знали секрет виробництва паперу. Після цього папір стали виробляти також і на Близькому Сході.

Китайці винайшли також компас, який потрапив у Європу через тисячу років, у ХІІІ столітті.

Найбільш видатним досягненням китайської цивілізації було створення доменних печей і одержання чавуну.

Печі завантажувалися кам’яним вугіллям і рудою з високим змістом фосфору. Дуття здійснювалося потужними міхами з приводом від водяного колеса.

Зовні китайські печі представляли собою прямокутні канави, викладені вогнестійкою цеглою. В них містилися тигелі з рудою, між тигелями насипали кам’яне вугілля.

Така технологія дозволяла одержати чавун, а також ковке залізо з малим змістом вуглецю, тобто сталь.

В ХІ столітті в провінції Хенань було споруджено дивну будівлю – 13-поверхову залізну пагоду. Вона була складена з відлитих чавунних плит без застосування дерева і каменя.

Секрети одержання чавуну і фарфору залишалися таємницею для європейців аж до початку Нового часу.



Контрольні питання і завдання до теми №4.


  1. Яка цивілізація була першою цивілізацією на землі?

  2. Де вперше були побудовані іригаційні канали?

  3. Яка держава була батьківщиною іригаційної революції?

  4. Де і коли з’явилися перші міста?

  5. Який народ створив першу писемність?

  6. Який народ створив перший алфавіт з 22-х літер?

  7. Яка система числення була у шумерів?

  8. Хто був творцем календаря?

  9. Де виникла астрономія і астрологія?

  10. Яку цивілізацію іноді називають «глиняним царством» і чому?

  11. Де було освоєно виплавку металу?

  12. Коли була освоєна металургія заліза?

  13. Яке фундаментальне відкриття належить ассірійському царю Тиглатпаласару ІІІ?

  14. Розквіту якої цивілізації поклав початок «залізного віку?

  15. Назвіть чудеса світу, створені вавілонянами?

  16. Хто винайшов скло?

  17. Який народ досяг найбільших успіхів в області ткацтва?

  18. Яка держава була батьківщиною бавовни?

  19. Яке фундаментальне відкриття в галузі землеробства належить індусам?

  20. Як називають торговий маршрут між Стародавнім Китаєм (Східною Азією) і країнами Середземномор’я?

  21. Який народ є творцем шовку, паперу і фарфору?

  22. Хто був винахідником компасу?

  23. Який народ був творцем доменних печей і першим одержав чавун?




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconЗарубіжна історіографія
Зарубіжна історіографія” для студентів ІV року навчання напряму «Історія», освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр» 020302
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconМетодичні вказівки та тестові завдання для проведення комплексного кваліфікаційного державного іспиту
З дисциплін освітньо-професійної програми підготовки фахівця рівня магістр на базі підготовки рівня бакалавр
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconСоціальна педагогіка» на базі повної загальної середньої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» заочної форми навчання Луцьк 2013

Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconМетодичні рекомендації для студентів освітньо-кваліфікаційних рівнів «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». Запоріжжя: «А-плюс», 2012. 120 с
Губа Н. О., Калюжна Є. М., Малина О. Г, Паскевська Ю. А., Поплавська А. П., Спіцина Л. В., Ткалич М. Г. Психологія: Наскрізна програма...
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconНавчальний посібник для студентів усіх спеціальностей денної та заочної форм навчання

Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconКафедра педагогіки та психології професійної освіти
Навчальну програму дисципліни «Історія психології» розроблено на основі робочого навчального плану № нб-8 030103/15 підготовки фахівців...
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconНа денну та заочну форму навчання
Гуманітарні науки/ спеціальність 020303 Філологія* «Мова І література (англійська)») на денну та заочну форму навчання на основі...
Навчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 iconНа базі освітньо-кваліфікаційного рівня 010106 „Спеціаліст
Визначення даного вступного екзамену обумовлене необхідністю перевірки рівня професійної психолого-педагогічної підготовки


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка