Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства



Сторінка15/21
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.93 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21

Стаття 172-8. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень

Незаконне розголошення або використання в інший спосіб особою у своїх інтересах інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, –



тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 частини першої ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Коментар: У сучасних умовах інформація є товаром, що має особливу цінність. Вітчизняне законодавство надає низку гарантій захисту різним видам інформації від доступу до неї третіх осіб. Такі гарантії стосуються і обмежень щодо розголошення та використання інформації публічними службовцями. Згідно з вимогами законодавства, на законні вимоги державних органів підприємці зобов’язані надавати значну кількість відомостей. У зв’язку з цим виникають значні ризики, пов’язані з незаконним поширенням такої інформації з вини державних органів. Адже корумпований чиновник із різних мотивів може протиправно розголошувати одержані ним конфіденційні відомості конкурентам, кримінальним структурам, надати в ЗМІ, оприлюднити їх в мережі Інтернет тощо.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про інформацію», реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Загальна заборона для державних службовців розголошувати інформацію з обмеженим доступом міститься у різних нормативних актах, що стосуються державної служби. Пункт 2 частини 1 ст. 10 Закону про корупцію забороняє публічним службовцям, які звільнились зі служби, протягом року розголошувати або використовувати у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень.

Такою інформацією можуть бути, наприклад, дані про бізнес-схеми придбання, переробки та реалізації деревини приватних деревообробних підприємств. Спосіб, за яким інформація може стати відомою посадовцю, не має значення. Це може бути як витребування документів у комерційної структури, відомості, одержані на нараді, від колег або при проведенні ревізій, перевірок тощо. Також не має значення для кваліфікації, яким чином посадовець незаконно розголосив чи використав цю інформацію у своїх інтересах (відкрито виступив у ЗМІ, таємно передав дані іншим джерелам, повідомив своїм знайомим тощо).

Коментована стаття забороняє чиновникам розголошувати та використовувати інформацію, яка стала їм відома у зв’язку зі службовою діяльністю.

Під розголошенням слід розуміти ознайомлення, передачу інформації або створення посадовцями умов, що надають можливість ознайомитись третім особам з відповідними відомостями.

Під використанням інформації вважають будь-яке застосування відомостей у господарській чи іншій діяльності.

Запровадження відповідальності за розголошення та використання інформації у власних інтересах не значить, що чиновникам відтепер взагалі заборонено поширювати будь-яку інформацію, одержану при виконанні обов’язків. Державні органи мають це робити лише у передбачений законом спосіб, не порушуючи вимог чинного законодавства.

Для кваліфікації діянь за коментованою статтею обов’язкові дві умови:



  1. розповсюдження/використання інформації посадовець здійснив всупереч вимогам закону;

  2. таке розголошення/використання вчинено ним у своїх інтересах.

Діяння вчиняється з прямим умислом, однак мотив незаконного поширення чи використання посадовцем інформації значення немає. Це може бути користь, помста, заздрість, кар’єризм, неприязнь тощо.

Через специфічність правової конструкції коментованої статті, справи цієї категорії не поширені у судовій практиці. Як приклад можна навести постанову Знам’янського районного суду Кіровоградської області від 24.10.2011 року (справа №3-1741/11), за якою притягнуто до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-8 КупАП, гр-на А. Останній, будучи депутатом Іванковецької сільської ради Знам’янського району, використовуючи свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості, маючи вільний доступ до інформації щодо вільних земельних ділянок на території Сніжківської балки Іванковецької сільської ради Знам’янського району, на які не виготовлені державні акти, в подальшому її використав у власних цілях, чим порушив вимоги Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» за таких обставин. Зокрема, вказана особа з метою незаконного одержання матеріальних благ у квітні–-липні 2011 року отримала інформацію про вільні земельні ділянки на території Сніжківської балки Іванковецької сільської ради від голови Іванковецької сільської ради гр-на Б., що надало їй можливість самовільно використовувати земельну ділянку загальною площею 9,75 га для вирощування сільськогосподарської культури (кукурудзи).

Оскільки відповідальність встановлюється за протиправне поширення чи використання інформації, велике значення має правовий статус розголошених відомостей, наявні обмеження у доступі. Слід зазначити, що найменше заборон щодо розповсюдження має публічна інформація. Статтею 20 Закону України «Про інформацію» визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на:


  • відкриту інформацію;

  • інформацію з обмеженим доступом.

У свою чергу, інформація з обмеженим доступом поділяється на:

  • конфіденційну (ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації») ;

  • таємну (ст. 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації»);

  • службову (ст. 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).

Згідно з частиною 2 ст. 21 згаданого Закону, конфіденційна інформація може поширюватись за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Конфіденційну інформацію слід розрізняти від комерційної таємниці. Відповідно до ст. 507 Цивільного кодексу України, органи державної влади зобов’язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею. За розголошення комерційної та банківської таємниці без згоди її власника ст. 232 ККУ передбачена кримінальна відповідальність.

Тобто, вказаний проступок необхідно відрізняти від інших видів порушень, наприклад:

– використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації (ч. 3 ст. 164-3 КУАП);

– використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю (ст. 231 ККУ);

– розголошення комерційної або банківської таємниці (ст. 232 ККУ);

– розголошення державної таємниці (ст. 328 ККУ).

При визначенні ознак цього порушення має значення:



а) вид розголошеної інформації.

Зауважимо, що для притягнення до відповідальності за ст. 172-8 КУАП необхідно, щоб розголошена інформація не належала до таких таємниць:

– Державна таємниця – вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою;

– Комерційна таємниця – відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам (статті 505–508 Цивільного кодексу України);

– Банківська таємниця – інформація щодо діяльності та фінансового стану особи, яка відома банку у процесі обслуговування особи та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди особі (ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність»);

– Конфіденційна інформація – інформація про фізичну особу (дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, адресу, дату і місце народження), а також додаткова інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою (статті 11, 21 Закону України «Про інформацію», ст. 7 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).



б) мета або наслідки розголошення.

Неправомірне розголошення інформації, зазначене у ст. 172-8 КУАП, не передбачає наявності додаткових кваліфікуючих ознак. Тоді як при вчиненні інших протиправних діянь необхідна наявність у порушника:



  • мети заподіяння шкоди діловій репутації або майну підприємця (частина 3 ст. 164-3 КУАП),

  • завданої істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності (ст. 231 ККУ),

  • наявність корисливих чи інших особистих мотивів і завданої істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності (ст. 232 ККУ).

Стаття 172-9. Невжиття заходів щодо протидії корупції

Невжиття передбачених законом заходів посадовою чи службовою особою органа державної влади, посадовою особою місцевого самоврядування, юридичної особи, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення –



тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар: Новий Закон про корупцію (частина 7 ст. 5) зобов’язує широке коло посадовців, починаючи від керівників органів державної влади та закінчуючи керівниками структурних підрозділів приватних юридичних осіб вживати заходів щодо запобігання та протидії корупції. При цьому законом встановлена низка умов:

1. Повідомляти про корупційні факти необхідно установи, які спеціально уповноважено протидіяти корупції, тобто визначені законом (частина 5 ст. 5) правоохоронні органи. Керівникам підприємств лісового господарства про корупційні порушення їх підлеглих слід інформувати територіальні органи прокуратури, спецпідрозділи МВС або СБУ.

2. Посадовці державних органів, місцевого самоврядування, юридичних осіб мають письмово повідомляти правоохоронні органи не тільки у разі виявлення корупційного правопорушення, а й у випадку одержання інформації про вчинення такого порушення.

3. Вказані посадові особи, крім негайного письмового повідомлення правоохоронних органів, зобов’язані також ужити заходів щодо припинення корупційного правопорушення.

Наприклад, виявивши з боку підлеглого держслужбовця факт триваючого зловживання службовим становищем, його керівник зобов’язаний не тільки негайно письмово повідомити правоохоронний орган, а й зупинити таке зловживання. За наявності законних підстав – відсторонити підлеглого від посади.

4. Вказані посадові особи зобов’язані вживати заходів щодо припинення фактів корупції у межах своїх повноважень. Ця умова дуже важлива, оскільки з неї випливає, що для притягнення до відповідальності за коментованою статтею необхідно встановити, що ці особи мали реальні владні повноваження відносно порушника і на них законом покладено обов’язок протидіяти корупції. За відсутності таких повноважень, що передбачені законом чи добровільно покладені посадовими обов’язками, особа не може притягуватись до відповідальності.

Під згаданим у цій статті терміном «невжиття передбачених законом заходів у разі виявлення корупційного правопорушення» слід розуміти умисне неповідомлення правоохоронних органів та умисне неприпинення фактів корупції, що стали відомі їм по службі. Для вірної кваліфікації дії порушників за коментованою статтею може мати значення, чи доведений факт корупційного правопорушення (чи набрала законної сили постанова суду у справі про адмінпорушення).

Виходячи з визначеного законом поняття «корупція», коло суб’єктів, які можуть вчиняти корупційні порушення, прямо використовуючи владні повноваження (частина 1 ст. 4 Закону про корупцію), стосується державних службовців, посадовців органів місцевого самоврядування та працівників правоохоронних органів. Ці особи підлягатимуть відповідальності у тому випадку, коли факти корупції були їм достовірно відомі та за колом своїх повноважень вони мали безпосередньо вплинути на їх перебіг, однак не виконали покладених законом обов’язків. Наприклад, прокурор виявив корупційне порушення, але умисно не склав протокол про його вчинення; начальник управління, виявивши факт одержання начальником відділу подарунка від свого підлеглого, не повідомив про це правоохоронний орган.

У судовій практиці за ст. 172-9 притягуються керівники підприємств та установ, які, знаючи що їх підлеглі є близькими родичами, не вживали заходів, передбачених ч. 2 ст. 9 Закону про корупцію. Такими керівниками не усувались обставини безпосередньої підпорядкованості: вони не переводили підлеглих на інші посади, що виключають безпосереднє підпорядкування, а в разі неможливості такого переведення – не звільняли їх.

Стаття 212-3. Порушення права на інформацію

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина чи юридичної особи відповідно до законів України «Про інформацію», «Про доступ до публічної інформації», «Про звернення громадян», «Про доступ до судових рішень» та «Про засади запобігання і протидії корупції», або на адвокатський запит, запит кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури, її палати або члена відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,



тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню,



тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар:

У демократичному суспільстві обізнаність громадськості із діяльністю осіб, уповноважених на виконання функцій держави, повинна стримувати таких службовців від вчинення корупційних порушень. Запровадження санкцій за порушення конституційного права громадян на вільне збирання, зберігання, використання інформації розглядається як один із важливих засобів запобігання корупції, забезпечення прав та законних інтересів громадян, їх представників та юридичних осіб на доступ до інформації.

У зв’язку з чим законодавець у коментованій статті встановив відповідальність за такі дії:


  • неправомірну відмову у наданні інформації;

  • несвоєчасне надання інформації;

  • неповне надання інформації;

  • надання інформації, що не відповідає дійсності

у випадках, коли така інформація підлягає наданню на запит громадянина або юридичної особи відповідно до таких законодавчих актів:

1. Закон України «Про інформацію»

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про інформацію», кожен має право на інформацію, вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, необхідну для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів, усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.

Конкретних термінів надання відповіді на запити громадян цей закон не встановлює.

2. Закон України «Про доступ до публічної інформації»

Визначення поняття «публічна інформація» міститься у ст. 1 згаданого Закону. Згідно з положеннями цього нормативного акта, обласні управління лісового та мисливського господарства як суб’єкти владних повноважень зобов’язані в усіх випадках у спосіб, передбачений законом, надавати на запити громадян публічну інформацію. Виняток – інформація з обмеженим доступом.

На підставі ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» лісогосподарські підприємства визнаються розпорядниками інформації про стан довкілля (екологічної інформації про ліси) та розпорядниками іншої суспільно необхідної інформації. Тому вони мають надавати відповідь на інформаційні запити громадян та юридичних осіб не пізніше 48 годин із дня отримання такого запиту. Крім того, керуючись ст. 20 згаданого Закону, лісгоспи протягом 5 робочих днів зобов’язані надавати громадянам інформацію про використання ними бюджетних коштів, надання послуг із видачі спеціальних дозволів (лісових квитків).

Порушення встановлених законом термінів тягне за собою відповідальність за ст. 212-3 КУАП.



3. Закон України «Про звернення громадян»

На підставі ст. 7 Закону України «Про звернення громадян», звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. Згідно зі ст. 20 цього закону, загальний термін розгляду звернень громадян (заяв, скарг, пропозицій) становить 15 днів із дня отримання такого звернення, при цьому він може бути продовжений керівником до 30 днів. Загальний термін розгляду не може перевищувати 45 днів.



4. Закон України «Про доступ до судових рішень»

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про доступ до судових рішень», особа, яка не бере (не брала) участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, може звернутися до апарату відповідного суду з письмовою заявою про надання можливості ознайомитися із судовим рішенням, виготовити в приміщенні суду копії судового рішення за допомогою власних технічних засобів, виготовити копії судового рішення апаратом суду. У заяві особа повинна обґрунтувати, чому вона вважає, що судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків. Заява розглядається відповідальною службовою особою апарату суду невідкладно, а якщо вона потребує додаткового вивчення – протягом трьох робочих днів.



5. Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції»

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону про корупцію, всім особам, зазначеним у пунктах 1–3 ч. 1 ст. 4 цього Закону забороняється:

1. Відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом.

2. Надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до згаданого закону.

Крім положень, визначених Законом України «Про доступ до публічної інформації», Закон про корупцію визначає, що не можуть бути віднесені до інформації з обмеженим доступом відомості про розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам, чи одержується від них особами, зазначеними у пункті 1 частини першої ст. 4 цього закону. Також не може обмежуватись доступ до інформації про розміри, види оплати праці осіб, зазначених у пункті 1 частини першої ст. 4 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, дарунки (пожертви).

6. Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»

Ст. 24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» врегульовує питання адвокатського запиту, який адвокат має право подавати на адресу підприємств, установ та організацій з метою отримання інформації, копій документів, які необхідні йому для надання правової допомоги клієнту. До адвокатського запиту мають додаватись посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги.

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів із дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом, та копії документів, у яких міститься інформація з обмеженим доступом.

Якщо адвокатський запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, термін розгляду адвокатського запиту може бути продовжено до двадцяти робочих днів з обґрунтуванням причин такого продовження, про що адвокатові повідомляється не пізніше п'яти робочих днів із дня отримання адвокатського запиту.

Форма вини за вчинення порушень, передбачених ст. 212 КУАП, може бути як умисною, так і необережною. Наприклад, якщо термін відповіді на інформаційний запит порушено на кілька днів, уже можна ставити питання про притягнення винних посадовців до відповідальності.

Зважаючи на суворі вимоги інформаційного законодавства, адміністраціям ОУЛМГ та лісогосподарських підприємств рекомендується тримати на особливому контролі додержання термінів надання відповідей на інформаційні запити.



4.2 КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ: КОМЕНТАР АНТИКОРУПЦІЙНИХ ЗМІН
Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

1. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, –



карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, пов'язане з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органа, –



карається обмеженням волі на термін до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років.

Коментар: Ці суспільно небезпечні діяння безпосередньо не пов’язані з корупцією, оскільки суб’єктом вчинення таких злочинів є громадяни. Шкода від їх вчинення завдається авторитету органів влади. Подібні злочини вчинюються шляхом неправомірного (безпідставно, всупереч встановленому порядку застосування владних функції) присвоєння повноважень державного посадовця, як правило, у формі введення в оману інших людей щодо свого дійсного правового положення. Обов’язковою складовою злочинних дій має бути їх поєднання із вчиненням інших суспільно-небезпечних діянь: адміністративних проступків або злочинів.

Наприклад, особа представляється працівником міліції та шляхом шахрайства одержує гроші у правопорушника за приховування виявленого порушення.

Законодавець доповнив коментовану статтю другою частиною, посиливши таким чином відповідальність за цей злочин у випадку, коли він вчинюється з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органа.

Стаття 354. Підкуп працівника державного підприємства, установи чи організації

1. Пропозиція чи обіцянка працівнику державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, надати йому або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення чи невчинення працівником будь-яких дій із використанням становища, яке він займає, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи –



караються штрафом від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на термін до ста годин.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –



караються штрафом від двохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на термін від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

3. Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення будь-яких дій із використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, в інтересах того, хто пропонує, обіцяє чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи –



караються штрафом від двохсот п'ятдесяти до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на термін від ста до двохсот годин.

4. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи поєднані з вимаганням неправомірної вигоди, –



караються штрафом від п'ятисот до семисот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста шістдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на термін від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий термін.

5. Особа, яка пропонувала, обіцяла або надала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї були вчинені дії щодо вимагання неправомірної вигоди і після пропозиції, обіцянки чи надання неправомірної вигоди вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно заявила про те, що сталося, до органа, службова особа якого наділена законом правом повідомляти про підозру.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка