Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства



Сторінка16/21
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.93 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Примітка. 1. У цій статті під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти чи інше майно, переваги, пільги, послуги, що перевищують 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, або нематеріальні активи, які пропонують, обіцяють, надають чи одержують без законних на те підстав.

2. Повторним у статтях 354, 368, 368-3, 368-4 та 369 цього Кодексу визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених зазначеними статтями.

3. У статтях 354, 368, 368-3 та 368-4 під вимаганням неправомірної вигоди слід розуміти вимогу щодо надання неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого становища, наданих повноважень, влади, службового становища стосовно особи, яка надає неправомірну вигоду, або умисне створення умов, за яких особа вимушена надати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Коментар: Раніше стаття мала назву «Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації» та застосовувалась щодо вказаних суб’єктів при вимаганні ними матеріальних благ у значному розмірі. Однак «антикорупційними» змінами, що внесені Законом №221 від 18.04.2013 року, законодавець вніс корективи у редакцію коментованої норми, таким чином запровадивши відповідальність громадян, які працюють у публічній сфері, за одержання неправомірної вигоди, а також за прийняття пропозиції або обіцянки такої вигоди. Крім того, встановлена відповідальність для тих, хто пропонує/обіцяє/надає таку вигоду працівникам держпідприємств та установ. Іншими словами можна сказати, що для «неслужбових» осіб державного сектора введена кримінальна відповідальність за одержання хабарів.

Об’єктивна сторона вказаного злочину виявляється у наступних діях:

1. Пропозиція працівнику державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, надати йому або третій особі неправомірну вигоду;

2. Обіцянка працівнику державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, надати йому або третій особі неправомірну вигоду;

3. Надання такої вигоди працівнику державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, надати йому або третій особі неправомірну вигоду;

4. Прийняття пропозиції працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, неправомірної вигоди;

5. Прийняття обіцянки працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, неправомірної вигоди;

6. Одержання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, неправомірної вигоди.

Однак відповідальність за наведені дії наступає за трьох обов’язкових умов:

а) неправомірна вигода надається за вчинення чи невчинення працівником певних дій;

б) такі дії (бездіяльність) обов’язково мають бути вчинені службовою особою з використанням становища, яке він займає;

в) такі дії мають бути вчинені або в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, або в інтересах третьої особи.

Зауважимо, що частина 1 коментованого злочину за правовою конструкцією та змістом співпадає з частинами 1, 2 ст. 369 КК України («Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі»), а частина 3 цієї статті співпадає з частинами 1, 2 ст. 368 КК України («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою»). Власне, відмінність між цими нормами полягає у суб’єктах злочинів (службові та «неслужбові» особи), а також у використанні при цьому службового становища.

Відповідні роз’яснення щодо особливостей застосування об’єктивної сторони пропозиції/обіцянки/надання та прийняття пропозиції/обіцянки/одержання неправомірної вигоди надані у коментарях до статей 368, 369 КК України цього видання.

Як і раніше, суб’єктами злочину залишились працівники державних підприємств, установ та організацій, які не мають статусу службових осіб. Поняття «службова особа» міститься у ст. 18 КК України та у примітці до ст. 364 КК України. Детальні роз’яснення стосовно цього містяться у розділі 1.1 цього видання.

Нагадаємо, що Закон про корупцію розрізняє службових осіб двох видів: публічної та приватної сфери. Спрощуючи, можна виокремити 3 типи службових осіб:

– представників влади. До них належать посадовці, які наділені законом пред’являти певні вимоги особам, які не є їх підлеглими;

– посадовців, що виконують організаційно-розпорядчі обов’язки. Визначальною рисою їх статусу є наявність підлеглих;

– посадовців, які виконують адміністративно-господарські обов’язки. Ці особи уповноважені приймати самостійні рішення щодо ввіреного їм майна, тобто мають право ним розпоряджатись.

Відповідні повноваження та обсяг наділеної компетенції мають бути закріплені у посадовій (службовій) інструкції. Крім того, наявність владних повноважень у посадовця має визначатись у нормативних актах. Усі функції будь-який з перелічених посадовців може виконувати не лише постійно, а й тимчасово, а також на підставі спеціального повноваження.

Усіх інших працівників підприємств, установ та організацій, що не мають вищевказаних функцій, не можна вважати службовими особами. Як правило, вони виконують суто технічні чи професійні функції. Виняток судова практика робить для лікарів, коли вони видають лікарняний, та викладачів, коли останні приймають іспити.

У державному секторі до категорії «працівників, які не є службовими особами» відносяться працівники шкіл, дитячих садків, лікарень, наукових установ, вищих навчальних закладів тощо. На рівні лісогосподарського підприємства суб’єктами відповідальності за коментованою статтею є інженери, бухгалтери, економісти, інспектори з кадрів, секретарі, юрисконсульти, механіки, робітники, пожежники, лісоруби тощо. В ОУЛМГ особами, які не мають владних та організаційно-розпорядчих функцій, є спеціалісти різних категорій, провідні, головні спеціалісти. Особами, що не наділені службовим становищем, є інженери – таксатори та лісопатологи лісозахисних об’єднань, викладачі наукових та навчальних закладів сфери управління Держлісагентства.

Звертаємо увагу, що диспозиція статті не поширюється на комунальні підприємства, установи та організації, а тому суб’єктами відповідальності за ст. 354 КК України не можуть бути працівники комунальних лісгоспів.

У ст. 1 Закону про корупцію визначено, що неправомірна вигода – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав. Детальне визначення неправомірної вигоди надається у розділі 2.2 цього видання.

Не може визнаватись неправомірною вигодою дохід, який отримується працівником державного підприємства, установи або організації у випадку заняття ним зареєстрованою підприємницькою діяльністю, роботи за сумісництвом або заняття ним іншою оплачуваною діяльністю. У цьому випадку дохід одержується на законних підставах і він є платою або винагородою за певну діяльність, яка сама по собі не є корупційною.

Те саме стосується випадків, коли працівник держпідприємства у позаробочий час підробляє вантажником, таксистом, кухарем чи виконує іншу роботу, не пов’язану зі своїми можливостями, які надає йому робота на підприємстві. Оскільки у цьому випадку така діяльність не є корупційною і при цьому не використовується займане ним становище, підстав для притягнення такого працівника за ст. 354 КК України не буде.

В існуючій судовій практиці за вказаною статтею кваліфікуються дії вчителів шкіл, які одержують гроші від батьків учнів за сприяння у навчанні дітей, виставлення їм найкращих оцінок тощо.

Окремо слід зупинитись на визначенні розміру неправомірної вигоди, що згадується у цій статті. На сьогодні законодавець встановив досить складну схему розрахунку сум завданої шкоди за вчинені службові злочини, а також розміру неправомірної вигоди, за перевищення якого наступає кримінальна відповідальність.

Відповідно до пункту 5 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України (ПК України), неоподаткований мінімум доходів громадян для цілей кваліфікації вчиненого за нормами адміністративного та кримінального законодавства встановлюється на рівні соціальної пільги. Соціальна пільга підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 ст. 169 ПК України дорівнює розміру прожиткового мінімуму для працездатних, який встановлюється на 1 січня звітного року.

Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 року цей мінімум встановлений у розмірі 1218 грн. Однак п. 1 розділу ХІХ ПКУ встановлює, що соціальна податкова пільга, встановлена підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 ст. 169 ПК України, набуває чинності з 01 січня 2015 року. До 31 грудня 2014 року для цілей застосування цього підпункту податкова соціальна пільга надається у розмірі 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатних, який встановлено на 1 січня звітного року. Тобто ця сума становить не 1218 грн, а 609 грн.



Таким чином, у 2014 році розмір неправомірної вигоди, достатній для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 354 КК України, становить 609 грн.

Наголошуємо, що показник соціальної податкової пільги щорічно змінюється у бік збільшення, а тому вищевказаний розмір неправомірної вигоди збільшуватиметься щороку.

Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

1. Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут –



караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов'язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов'язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи –



караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –



караються обмеженням волі на термін до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

4. Використання завідомо підробленого документа –



карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Примітка. Під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи – докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв'язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Коментар: Законодавець доповнив коментовану статтю частиною другою та третьою, таким чином запровадивши кваліфікований склад підроблення документів, якщо воно вчинене працівниками будь-яких юридичних осіб, котрі не є приватними підприємцями, аудиторами, експертами, адвокатами тощо. Зокрема це може стосуватись і посад лісників, які доволі часто не відносяться судами до категорії службових осіб.

Крім того, на рівні закону надано визначення, що слід розуміти під офіційним документом.

Різниця між підробленням документів, що передбачене цією статтею, та службовим підробленням – злочином, передбаченим ст. 366 КК України, – полягає у статусі суб’єктів вчинення. У першому випадку відповідальності підлягає будь-яка фізична дієздатна особа. У разі службового підроблення може притягуватись до відповідальності тільки та службова особа, до кола обов’язків якої входила видача таких документів.

Офіційними документами, щодо яких існує ризик підроблення, у лісовому секторі можуть бути лісовий квиток, товарно-транспортна накладна, посвідчення мисливця, контрольна картка обліку добутої дичини тощо. Протягом 2007–2009 років поширеним злочином серед підприємців, що займались експортом нелегальної деревини, була підробка сертифіката про походження лісоматеріалів та пиломатеріалів. Цей документ разом із низкою інших надавався ними у митні органи для оформлення експортного вантажу.



Розділ XVII Кримінального кодексу України

ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ'ЯЗАНОЇ З НАДАННЯМ ПУБЛІЧНИХ ПОСЛУГ

Кримінальний кодекс України до внесення «антикорупційних» змін передбачав загальну відповідальність за злочини у сфері службової діяльності всіх посадовців, незалежно від форм власності та статусу організацій, де вони працюють. Однак нормами, що внесені до Кодексу Законом №3207, законодавець розмежував частину службових злочинів залежно від виду юридичних осіб, у яких обіймають посади відповідні службові особи.



Кого закон відносить до службових осіб?

Згідно зі ст. 18 ККУ, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.



Згідно з приміткою до ст. 364 КК України, виділена група злочинів, суб’єктами відповідальності яких можуть бути лише службові особи юридичних осіб публічного права (статті 364, 365, 368, 368-2, 369 ККУ). Йдеться про посадовців державних органів, установ, організацій, підприємств, державних компаній та холдингів із державною часткою у статутному капіталі понад 50%, сільських, районних, обласних рад, а також комунальних підприємств. Друга група суб’єктів відповідальності охоплює посадовців юридичних осіб приватного права (статті 364-1, 365-1, 368-3, 369-2 ККУ). Це керівники різних суб’єктів господарювання приватної форми власності (ТОВ, ПАТ, ПрАТ), громадських організацій, кооперативів, споживчих товариств, фермерських господарств тощо.

Кримінальним кодексом України (статті 365-2, 368-4 ККУ) у 2011 році також запроваджена відповідальність для окремої групи суб’єктів – осіб, що надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді тощо). Загалом відбулось розмежування службових злочинів на «публічні» (що вчинюються в органах влади, місцевого самоврядування та інших організацях державної форми власності) та «приватні» (що вчинюються у недержавних підприємствах, установах та організаціях та особами, що надають публічні послуги). Через широту поняття «корупція» та специфіку кримінального законодавства законодавець не розділив злочини в сфері службової діяльності на корупційні та некорупційні. Через це розмежування суб’єктів відповідальності за службові злочини не збігається з класифікацією, що застосовується у розділі 13-А Кодексу України про адміністративні правопорушення та у ст. 4 Закону про корупцію.

У загальному сенсі, корупція виявляється у використанні службовою особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди. Тому, наприклад, зловживання владою або службовим становищем (ст. 364), перевищення влади або службових повноважень (ст. 364) не завжди можуть бути корупційними злочинами, адже для цього потрібна відповідна спрямованість такого діяння. Неможливо вважати корупційним злочином і ст. 367 КК України «Службова недбалість», оскільки «невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них» не має на меті одержання неправомірної вигоди. Тому правозастосувач при кожній кваліфікації злочинів повинен сам вирішувати, чи має діяння ознаки корупції.


Увага!

Класифікація суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, що визначена ст. 4 Закону про корупцію, не співпадає з класифікацією суб’єктів злочинів у сфері службової діяльності, що передбачена Кримінальним кодексом України.



На посадовців державних органів лісового господарства та державних, комунальних лісогосподарських підприємств поширюється кримінальна відповідальність за вчинення таких злочинів:

– зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 ККУ);

– перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 ККУ);

– прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди (ст. 368 ККУ);

– незаконне збагачення (ст. 368-2 ККУ);

– пропозиція або давання хабара (ст. 369 ККУ).

Крім того, працівниками державних лісогосподарських підприємств, які не є службовими особами, можуть прийматись пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди (ст. 354 ККУ).

Низка злочинів у сфері службової діяльності може стосуватись лише службових осіб сфери приватного права, наприклад – лісопереробного сектора, а саме:

– зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 ККУ);

– перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 365-1 ККУ);

– підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 ККУ).

Декілька статей у ККУ стосуються як службових осіб публічного, так і приватного права, а саме:

– службове підроблення (ст. 366 ККУ);

– службова недбалість (ст. 367 ККУ);

– незаконне збагачення (ст. 368-2 ККУ);

– пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 ККУ);

– зловживання впливом (ст. 369-2 ККУ);

– провокація підкупу (ст. 370 ККУ).

Крім того, суб’єктами відповідальності за пропозицію та надання неправомірної вигоди можуть бути загальні суб’єкти злочину, тобто звичайні громадяни.

Окремими суб’єктами кримінальної відповідальності стануть юридичні особи. Так, 23.05.2013 року Верховною радою України прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» №314-18, який набирає чинності з 01 вересня 2014 року. Цей нормативний акт запроваджує кардинально новий інститут кримінальної відповідальності юридичних осіб, до яких застосовуватимуться так звані «заходи кримінально-правового характеру», які по свїй суті можна вважати кримінальними покараннями.

Такими санкціями, згідно зі ст. 96-6 Кримінального кодексу України, стануть:

1. штраф;

2. конфіскація;

3. ліквідація суб’єкта господарювання або неприбуткової організації.

Розміри штрафів будуть досить значними і становитимуть від 85 тис. грн до 1 млн. 275 тис. грн – залежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину. При призначенні покарання судом також мають враховуватись ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, що отримана від злочину, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину. Конфіскація майна юридичної особи визначена як додатковий захід кримінально-правового характеру. Проте, виходячи із тексту закону, цей захід обов’язково застосовуватиметься при ліквідації винного підприємства, установи або організації.

Підставами для застосування заходів кримінально-правового характеру буде вчинення:



від імені юридичної особи

та


в інтересах юридичної особи її уповноваженою особою злочинів, вказаних у ст. 96-3 КК України. До таких діянь, крім статей 209, 306, 258-258-5 КК України, віднесені злочини, що можуть мати ознаки корупції, а саме:

– частини перша та друга ст. 368-3 КК України («Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми»);

– частина перша та друга ст. 368-4 КК України («Підкуп особи, яка надає публічні послуги»);

– ст. 369 КК України («Пропозиція або надання неправомірної вигоди службовій особі»);

– ст. 369-2 КК України («Зловживання впливом»).

Перелічені злочини визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, якщо вони спрямовані на отримання нею неправомірної вигоди або створення умов для отримання такої вигоди, а так само на ухилення від передбаченої законом юридичної відповідальності.

Під представниками юридичної особи (уповноваженими особами) слід розуміти її службових осіб, а також інших осіб, які відповідно до закону, установчих документів, чи договору мають право діяти від імені юридичної особи (тобто це директори підприємств, голови правлінь товариств, їх засновники, інші керівники тощо). Заходи кримінально-правового характеру не можуть застосовуватись судами до державних органів влади, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів (ч. 1 ст. 96-4 КК України). Звертаємо увагу, що наведений виняток не стосується державних підприємств, а тому на державні та комунальні лісгоспи у повній мірі поширюватимуться вказані санкції.

Як умовний приклад підстави для відповідальності лісгоспу можна навести ситуацію, коли його директор з метою уникнення підприємством фінансових санкцій за виявлені порушення передає гроші як неправомірну вигоду ревізорові фінансової інспекції, щоб останній не вказував про них в акті ревізії.

На думку фахівців, правова конструкція заходів кримінальної відповідальності є юридичною фікцією та має штучний характер, оскільки юридична особа у цьому випадку не вчиняє суспільно-небезпечного діяння. Водночас підприємство, установа, організація повинні вважатись такими, що вчинили злочин, оскільки цей злочин вчинив їх керівник, засновник чи учасник або інша уповноважена особа. При цьому закон не вимагатиме під час досудового та судового розгляду кримінального провадження доведення вини юридичної особи та встановлення факту вчинення нею протиправного діяння.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   21

Схожі:

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка