Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства



Сторінка2/21
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.93 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Організаційно-розпорядчі обов’язки виконують керівники відомств, державних, комунальних підприємств, їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники, керівники ділянок робіт. До службових осіб цієї категорії на рівні лісгоспів відносяться директори лісогосподарських підприємств, головні лісничі, головні бухгалтери, начальники відділів, лісничі тощо.

Більшість посадових осіб державної лісової охорони лісгоспів та інших установ та організацій системи ДАЛР України наділена законом (статті 241, 242 КУАП) повноваженнями притягувати громадян до адміністративної відповідальності (виносити постанови про накладення адміністративних стягнень). Тобто вказані особи уповноважені здійснювати владні функції. Ця ознака автоматично робить їх посадовими особами.

Адміністративно-господарські обов’язки в лісгоспах можуть виконувати керівники лісопунктів, завідуючі цехами та складами тощо.

Аналогічне роз’яснення щодо поняття «посадова особа» надається у листі Міністерства юстиції України №1332-0-26-13/11 від 22.02.2013 року.

Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 року (який набирає чинності з 01.01.2015 року) запровадив нормативне поняття «державний службовець», яке за своїм змістом є дещо вужчим, ніж «особа, уповноважена на виконання функцій держави». Зокрема, до державних службовців закон відносить громадян України, які займають посаду державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету, крім випадків, визначених законом, та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з реалізацією завдань та виконанням функцій державного органа або органа влади Автономної Республіки Крим щодо:

- підготовки пропозицій стосовно формування державної політики у відповідній сфері;

- розроблення, експертизи та/або редагування проектів нормативно-правових актів;

- надання адміністративних послуг;

- здійснення державного нагляду (контролю);

- управління державним майном або майном, що належить Автономній Республіці Крим, державними корпоративними правами;

- управління персоналом державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим або їх апарату;

- реалізації інших повноважень відповідного органа;

Державні службовці є суб’єктами корупційних правопорушень.

Загалом, в ухвалених антикорупційних законах суб’єкти корупційних діянь розмежовані на дві категорії:

– посадових осіб юридичних осіб публічного права,

– посадових осіб юридичних осіб приватного права.

У вітчизняному цивільному законодавстві цей поділ обумовлений порядком та правовим статусом суб’єктів, котрі створюють такі юридичні особи.


Для довідки:

До юридичних осіб публічного права належать центральні та територіальні органи державної влади, державні установи, організації, заклади, підприємства державної та комунальної форми власності. Їх ознакою є те, що вони створюються розпорядчим актом Президента України, органа державної влади, органа влади АР Крим або органа місцевого самоврядування (стаття 81 Цивільного кодексу України).

До юридичних осіб приватного права належать різні товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ, СТОВ), публічні та приватні акціонерні товариства (ПАТ), приватні підприємства (ПП), фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, консорціуми, холдинги приватної форми власності тощо. Умовою створення таких організацій законом визначено розробку та затвердження учасниками установчих документів (статуту чи засновницького договору), що передбачено ст. 87 Цивільного кодексу України.

Зокрема, до юридичних осіб публічного права у контексті цього довідника відносяться лісогосподарські державні і комунальні підприємства, обласні управління лісового та мисливського господарства.

Суб’єктивна сторона корупційних діянь передбачає, що вони можуть вчинятися лише умисно. Це означає, що особа повинна:

– усвідомлювати протиправний характер свого діяння;

– передбачати його наслідки;

– бажати або свідомо допускати настання цих наслідків.

На відміну від інших видів протиправних діянь, корупційні порушення не можуть бути необережними, тобто, коли особа:

– передбачає можливості настання негативних наслідків свого діяння, але легковажно розраховує на їх відвернення, або

– не передбачає можливості настання таких наслідків, хоча повинна і може їх передбачити.

Обєктивна сторона корупційних правопорушень означає, що вони можуть бути вчинені у вигляді активних дій або бездіяльності. Переважна більшість корупційних проявів полягають у вчиненні дій. Хоча окремі такі діяння можуть полягати у бездіяльності в умовах, коли законом вимагається від чиновників вчинити певні дії (наприклад, неповідомлення про наявність конфлікту інтересів (ст. 172-7 КУАП) чи несвоєчасна здача декларації про доходи (ст. 172-6 КУАП).

Об’єктом корупційних діянь є авторитет та порядок здійснення державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, дотримання встановлених законом процедур.

Ухвалений у 2011 році антикорупційний закон доповнив Кодекс України про адміністративні правопорушення окремою главою 13-А – «Адміністративні корупційні правопорушення». Вона містила вісім складів правопорушень, а саме:

1. порушення обмежень щодо використання службового становища (ст. 172-2 КУАП);

2. пропозиція або надання неправомірної вигоди (ст. 172-3 КУАП);

3. порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 172-4 КУАП);

4. порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)

(ст. 172-5 КУАП);

5. порушення вимог фінансового контролю (ст. 172-6 КУАП);

6. порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів (ст. 172-7 КУАП);

7. незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень (ст. 172-8 КУАП);

8. невжиття заходів щодо протидії корупції (ст. 172-9 КУАП).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18.04.2013 року за №221-VII (надалі по тексту – Закон №221 від 18.04.2013 року), з Кодексу України про адміністративні правопорушення була виключена адміністративна відповідальність за статтями 172-2 (порушення обмежень щодо використання службового становища) та 172-3 (пропозиція або надання неправомірної вигоди). Як зазначалось у рекомендаціях Групи держав Ради Європи проти корупції (GRECO), ситуація, за якою у законодавстві є можливості адміністративної або кримінальної кваліфікації корупційних діянь, пов’язаних із наданням/отриманням неправомірної вигоди, створює підстави для маніпуляцій. Тому GRECO рекомендувала «переглянути систему адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення з тим, щоб чітко встановити, що випадки корупції мають трактуватися як кримінальні правопорушення (пункт 57 згаданих Рекомендацій). Прийнятий на виконання європейських рекомендацій закон набрав чинності 18 травня 2013 року. Отже, із цього часу будь-яке правопорушення, пов’язане із використанням службового становища та пропозицією чи наданням неправомірної вигоди, розглядається як кримінальне, незалежно від розміру отриманої чи наданої вигоди.

Аналізуючи зміст перелічених адміністративних порушень, зауважимо, що майже всі вони можуть вчинюватись у лісовому секторі (у сфері державного управління галуззю, у лісогосподарських підприємствах, у сфері лісопереробки та торгівлі деревиною). Також посадовцями лісового сектора можуть допускатись суспільно-небезпечні діяння у сфері корупції, що тягнуть кримінальну відповідальність.

1.3 Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення в лісовому секторі

Питання щодо суб’єктів, які підпадають під дію Закону про корупцію у лісовій галузі, вже викликало багато суперечок. Специфіка вітчизняної лісової галузі полягає у тому, що вона перебуває у державній та комунальній власності. Тобто лісокористувачами є державні та комунальні лісогосподарські підприємства, що перебувають у віданні різних органів державної влади та органів місцевого самоврядування. При цьому 2/3 лісокористувачів знаходиться у підпорядкуванні профільного відомства – Державного агентства лісових ресурсів України. Цей державний орган разом зі своїми територіальними управліннями здійснює координацію та загальне управління лісокористувачами, що підпорядковуються іншим відомствам.

Найбільш чисельна категорія посадовців у лісовій галузі – державна лісова охорона – має статус правоохоронного органа та наділена владними повноваженнями. Водночас ці посадовці є працівниками лісогосподарських підприємств, які є самостійними суб’єктами господарювання. Зважаючи на нечіткість формулювань закону, це стало причиною різних тлумачень того, чи належить вказана категорія лісівників до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

Виходячи із загального поділу суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, що передбачений ст. 4 Закону про корупцію, посадовців лісового сектора можна поділити на такі групи:



Перша група

Особи, уповноважені на виконання функцій держави та місцевого самоврядування

а) Керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їхні заступники

Відповідно до пунктів 1, 10, 11 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого Указом Президента України № 458/2011, Держлісагентство України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України. Очолює агентство Голова, який має двох заступників, у тому числі одного першого. Тобто найвищий щабель посадовців лісової галузі, що представлений першими керівниками лісового відомства, закономірно підпадає під дію антикорупційного законодавства.



б) Депутати місцевих рад

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад», депутат місцевої ради здійснює свої повноваження, не пориваючи з виробничою або службовою діяльністю.

На різних посадах у державних та комунальних лісогосподарських підприємствах працює багато лісівників, що обрані до обласних, районних, міських та сільських рад. Тому на них, як на представників інтересів територіальних громад, розповсюджуються антикорупційні заборони та обмеження.

в) Державні службовці

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про державну службу» від 17.11.2011 року (який набирає чинності з 01.01.2015 року), державна служба в Україні – професійна діяльність державних службовців із підготовки пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації та надання адміністративних послуг.

Посади державної служби залежно від характеру та обсягу посадових обов'язків поділяються на п'ять груп, які в свою чергу розмежовуються на підгрупи. Крім того, закон встановлює дев’ять рангів, які присвоюються державним службовцям.

До таких осіб у сфері управління лісовою галуззю відносяться:

– державні службовці ДАЛР України, обласних управлінь лісового та мисливського господарства, Республіканського комітету з лісового та мисливського господарства АР Крим;

– державні службовці Департаменту рослинництва Міністерства аграрної політики та продовольства України (щодо управління державними лісогосподарськими підприємствами, що входять до сфери управління цього Міністерства та координації діяльності обласних агро/лісогосподарських підприємств комунальної форми власності), Головних управлінь агропромислового розвитку відповідних обласних адміністрації (щодо управління та координації діяльності державних лісгоспів системи Мінагрополітики, комунальних агролісгоспів відповідних областей). Станом на грудень 2013 року на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 03.07.2013 року №584-р триває передача цілісних майнових комплексів 39 державних лісогосподарських підприємств Мінагрополітики до сфери управління Держлісагентства України.

– державні службовці інших міністерств та відомств, їх територіальних органів державної влади, до сфери управління яких відноситься координація діяльності лісогосподарських підприємств, установ та організацій.

Наприклад, у структурі Міністерства оборони України є Головне квартиро-експлуатаційне управління, що, в свою чергу, входить до складу Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва. Йому безпосередньо підпорядковані 9 державних лісогосподарських підприємств, що ведуть лісове господарство у різних регіонах країни. Станом на грудень 2013 року триває передача цілісних майнових комплексів вказаних підприємств до сфери управління Держлісагентства України на підставі Розпорядження Кабінету Міністрів України від 04.09.2013 року №773-р.

Державна служба України з надзвичайних ситуацій здійснює управління майном державного спеціалізованого комплексного підприємства «Чорнобильська пуща», що використовує понад 150 тис. га лісів у межах зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення Чорнобильської АЕС.

У складі Міністерства інфраструктури України діє Державне агентство автомобільних доріг України («Укравтодор»), яке є центральним органом виконавчої влади, що здійснює державне управління автомобільними дорогами через територіальні підрозділи (служби). До сфери управління «Укравтодору» входить утримання лісонасаджень у межах смуг відводу.

Крім того, незначна частина лісів відноситься до сфери управління ще декількох міністерств та відомств. Посадовців цих органів, що здійснюють функції управління та координації діяльності підпорядкованими лісами (наприклад, Мінприроди, Міносвіти, Державне управління справами тощо), також несуть відповідальність за вчинення ними корупційних дій.

Посадові особи органів місцевого самоврядування.

Ці посадовці беруть участь в управлінні лісовим господарством лише опосередковано, як правило, вирішуючи питання діяльності підпорядкованих комунальних лісогосподарських підприємств, розпорядження лісовими та земельними лісовими ділянками тощо. Порядок реалізації їх повноважень у сфері лісових відносин передбачений Лісовим кодексом України (статті 30, 33). Спеціальним нормативним актом, що врегульовує правовідносини у цій сфері, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».



г) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим.

Примітка: назва вказаного підпункту викладена відповідно до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики» від 14.05.2013 р. №224-VII (надалі по тексту – Закон №224 від 14.05.2013 року), який набрав чинності 09 червня 2013 року. До внесення змін цей перелік посадовців мав майже аналогічну назву і визначався як «посадові та службові особи інших органів державної влади».

Як вже зазначалось, усі посадовці державної лісової охорони мають статус працівників правоохоронного органа. Проте абсолютна більшість лісівників працює в державних підприємствах, які, як відомо, не є органами влади, оскільки відносяться до самостійних суб’єктів господарювання. Виникає питання: чи ставить Закон про корупцію знак рівності між державними службовцями та посадовцями держлісохорони держлісгоспів? Якщо так, то на останніх поширюється широкий перелік антикорупційних обмежень та заборон, встановлений для державних службовців. За таких умов на значну кількість лісівників сфери управління ДАЛР мають розповсюджуватись передбачені законом обмеження: щодо заборони після звільнення обіймати раніше підпорядковані посади; щодо кожного працівника при прийнятті на посаду має здійснюватись спецперевірка; виконуватись обов’язок щорічного подання декларації про майновий стан тощо.

Враховуючи значну кількість судових рішень, якими посадовців державної лісової охорони держлісгоспів віднесено до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, зміст цього підпункту варто розглянути більш детально.

Слід констатувати, що антикорупційний закон не надав зрозумілого визначення про те, кого слід вважати «посадовими та службовими особами інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим» (підпункт «ж» пункту 1 частини 1 статті 4 Закону). Виходячи із логіки попередніх норм цієї статті, такими особами мають бути всі інші посадовці різних органів державної влади (центральних та місцевих), що не віднесені законом до державних службовців.

Наведену в попередній редакції закону категорію службовців по-різному тлумачать в юридичній літературі. Зокрема, автор науково-практичного коментаря до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» Хавронюк М.І. під ними розуміє «усі інші особи, які займають посади в державних органах та їх апараті, одержують заробітну плату за рахунок державних коштів, але при цьому не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, військовими службовцями». До таких осіб науковець пропонує відносити керівників юридичних осіб, що належать до сфери освіти, науки, культури і охорони здоров’я: ректорів і проректорів університетів, завідувачів дитячих садків, директорів шкіл та завучів, директорів бібліотек, головних лікарів. На його думку, відмінними ознаками цих осіб те, що вони:

«– постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженнями здійснюють функції представників влади або постійно чи тимчасово обіймають на підприємствах, в установах чи організаціях органів державної влади (але не органів місцевого самоврядування чи юридичних осіб приватного права) посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальними повноваженнями, якими їх можне наділити повноважний орган державної влади, центральний орган державного управління із спеціальним статусом, повноважний орган чи повноважна службова особа підприємства, установи, організації, суд чи закон;

не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, військовими посадовими особами та іншими особами, переліченими у підпунктах «а»–«є»; п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону;

одержують заробітну плату за рахунок державних коштів».

Поняття «державні кошти» визначено у ст. 1 Закону Україні «Про здійснення державних закупівель», але кошти державних комерційних підприємств згаданим законом не віднесені до державних. Тому, керуючись першою та другою ознакою представленого тлумачення, було б можливим віднести держлісохорону лісогосподарських підприємств до посадових осіб, визначених п.п. «ж» п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про корупцію. Це стосується насамперед лісгоспів сфери управління ДАЛР, розташованих у степових регіонах країни, які одержують із державного бюджету асигнування на заробітну плату працівників держлісохорони. Втім, на практиці оплата праці посадовців держлісохорони більшості держлісгоспів здійснюється за рахунок власних надходжень (госпрозрахункової діяльності).



З цього випливає, що посадовців держлісгоспів, які утримуються за рахунок власних коштів підприємства, не можна вважати суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення.

Дещо іншого погляду дотримуються науковці – автори коментаря антикорупційного закону під редакцією Ківалова С.В. та Стрельцова Є.Л. На їхню думку, такими особами слід вважати «будь-яких осіб, які обіймають будь-яку посаду, пов’язану із наданням публічних послуг, в органах державної влади незалежно від їх рівня та територіального поділу». Дослідники вважають, що «до цієї категорії особи зараховуються залежно від того, чи є посадова чи службова особа суб’єктом виконання обов’язків у системі органів державної влади. На всіх осіб, віднесених до цієї категорії, поширюється дія Закону України «Про державну службу». Фінансове забезпечення діяльності цих органів державної влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України».

Застосовуючи представлений науковцями погляд на правовий статус працівників держлісохорони лісгоспів, можна дійти висновку, що цих посадовців не можна віднести до службовців державного органа. Виходячи з позиції Ківалова С.В. та Стрельцова Є.Л., держлісохорону лісгоспів не можна вважати суб’єктами відповідальності згідно п.п. «ж» п.1 ч. 1 ст. 4 Закону про корупцію.

Між тим, місцевими судами Івано-Франківської, Закарпатської, Житомирської, Запорізької областей у 2011–2013 роках виносились рішення, за якими посадовці держлісохорони держлісгоспів віднесені до суб’єктів адміністративної відповідальності, передбачених підпунктом «ж» пункту 1 частини 1 ст. 4 Закону про корупцію. Здебільшого, обґрунтування судових рішень полягало в тому, що такі особи є працівниками правоохоронних органів згідно з положеннями ст. ст. 1, 2 Закону України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів», ст. 89 Лісового кодексу України.



Зокрема, постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 18.05.2012 року частково змінено постанову Міжгірського районного суду від 27.03.2012 року про притягнення провідного інженера лісокористування ДП «Міжгірське лісове господарство» до адміністративної відповідальності про корупційне правопорушення за ч. 1 ст. 172-4 КУпАП. Суд заперечив доводи лісівника про те, що він не є суб’єктом цього порушення і не є державним службовцем, наголосивши, що останній обіймав посаду провідного спеціаліста в ДП «Міжгірське лісове господарство». Вказане підприємство належить до сфери Держлісагентства, в складі якого діє державна лісова охорона, яка згідно із Законом України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» має статус правоохоронного органа. Відповідно до додатку до «Положення про державну лісову охорону», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 року №976, посадовими особами державної лісової охорони є інженери всіх категорій відділу лісового господарства. Як зазначив апеляційний суд, провідний інженер лісокористування як посадова особа державного органа відноситься до кола осіб, зазначених в п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» і на нього згідно із займаною посадою поширюються передбачені ч. 1 ст. 172-4 КУпАП обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності. Тому Апеляційний суд погодився із рішенням суду першої інстанції, який визнав цю особу суб’єктом відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.

Однак судову практику у цьому питанні не можна назвати однорідною. Зокрема, деякі районні суди Кіровоградської та Сумської областей займають протилежну позицію у справах вказаної категорії. Правоохоронцями цих регіонів у 2011 році було направлено до суду декілька складених протоколів про заняття підприємницькою діяльністю посадовцями держлісгоспів. Проте судами лісівники не були віднесені до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, а тому провадження у скерованих справах було закрито.



Так, постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 11.10.2011 року у справі №33/272/11 протест прокурора залишено без задоволення, також залишено без змін постанову Добровеличківського районного суду від 07.09.2011 року, якою закрито провадження щодо притягнення лісничого Тишківського лісництва ДП «Оникіївське лісове господарство» до адміністративної відповідальної у справі про корупційне правопорушення за ч. 1 ст. 172-4 КУпАП. В обґрунтуванні свого рішення суд зазначив, що відповідно до ст. 1 ч. 1 Закону України “Про державну службу”, державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Згідно із ст. 2 ч. 2 цього Закону, посадовими особами державної служби вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Викладені вище норми Закону свідчать, що однією із головних ознак, яка відрізняє посадових та службових осіб органів державної влади, є отримання заробітної плати із державного бюджету. Однак матеріали справи містили довідку, згідно з якою оплата праці лісничого проводиться за рахунок власних коштів підприємства. На думку апеляційного суду, викладене свідчить, що лісничий держлісгоспу не є посадовою чи службовою особою інших органів державної влади, а відповідно і не може бути суб’єктом правопорушення, передбаченого ст. 172-4 ч. 1 КУпАП.

Найбільш вдале обґрунтування правової позиції щодо неможливості державної лісової охорони бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення згідно з підпунктом «ж» пункту 1 частини 1 ст. 4 Закону про корупцію викладено у постанові Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 21.09.2011 року у справі №3-718/11 (лісничий одного з лісництв ДП «Солотвинський лісгосп» поєднував роботу в лісгоспі з підприємницькою діяльністю – роздрібною торгівлею продуктами харчування).

Щоб детально розібратись у правовому становищі посадовців держлісгоспів, варто звернутись до профільного закону, що врегульовує статус усіх правоохоронних органів. Так, Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» визначає систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і здійсненню наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх близьких родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників. У ст. 2 цього документа роз’яснюється, що саме розуміється під поняттям «правоохоронні органи». Це органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, органи та установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції.

Згідно зі ст. 89 Лісового кодексу України, державна лісова охорона має статус правоохоронного органа. У частині першій згаданої статті вказано, що лісова охорона також входить до складу як територіальних органів виконавчої влади з питань лісового господарства (тобто ОУЛМГ і Рескомлісу АРК), так і до складу підприємств, установ і організацій, які належать до сфери його управління. Положення про державну лісову охорону, затверджене Постановою КМУ №976, лише дублює вказані норми. У додатку до згаданого Положення надається перелік посадових осіб державної лісової охорони, що розмежований залежно від перебування їх у складі державних органів або підприємств, установ та організацій структури Держлісагентства. Посадовці держлісгоспу, віднесені до державної лісової охорони, перелічені в останньому абзаці додатку до Положення №976.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка