Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства



Сторінка3/21
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.93 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Звертаємо увагу, що на рівні лісогосподарського підприємства до посадових осіб державної лісової охорони відносяться:

директор, головний лісничий, головний мисливствознавець, начальник відділу (сектора) лісового господарства та інженери відділу (сектора) всіх категорій, начальник відділу (сектора) охорони і захисту лісу та інженери відділу (сектора) всіх категорій, начальник відділу (сектора), спеціалісти відділу (сектора) мисливського господарства всіх категорій, лісничий, державний районний мисливствознавець, мисливствознавець, помічник лісничого, старший майстер лісу, майстер лісу, начальник лісової пожежної станції, старший єгер та єгер державного лісогосподарського (лісомисливського) підприємства, державного мисливського господарства.



Аналізуючи наведені положення, можна дійти висновку, що як такої окремої юридичної особи і відповідно – державного органа з найменуванням «державна лісова охорона» – законодавством не передбачено. Держлісохорона – це збірна, узагальнена назва переліку посадових осіб різних юридичних осіб публічного права – центральних і територіальних державних органів, підприємств, установ та організацій системи ДАЛР України.

Згідно зі ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» чітко окреслює ознаки та повноваження органів влади. Зокрема, систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Згідно зі ст. ст. 21, 25 згаданого Закону, територіальні органи центрального органа виконавчої влади діють на підставі положень, що затверджуються керівником центрального органа виконавчої влади. Фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерств та інших центральних органів виконавчої влади здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. На підставі ст. 3 цього закону, підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, не можуть здійснювати владні повноваження, крім випадків, визначених законом.

Посадовці держлісохорони держлісгоспів сфери управління ДАЛР хоча і наділені владними повноваженнями, проте мають лише номінальний правовий статус співробітників правоохоронних органів. Фактично ж ці особи перебувають у трудових відносинах із суб’єктом підприємницької діяльності, що займається виробничою діяльністю на підставі статуту (ст. 74 Господарського кодексу України). Відповідно, працівники державних підприємств не можуть бути державними службовцями, до того ж прийняття присяги, присвоєння категорій та рангів для них закон не передбачає. Фінансування більшості держлісгоспів країни (за винятком фінансування за цільовими програмами) відбувається за рахунок власних коштів підприємства (госпрозрахункової діяльності), а тому вказані посадові особи держлісохорони не одержують заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету. Отже, статус правоохоронців відображає тільки загальні соціальні та юридичні гарантії, що надаються державою більшості правозастосовчих органів для виконання покладених на них завдань.

Таким чином, посадові особи державної лісової охорони держлісгоспів, на нашу думку, не можуть відноситись до посадових (службових) осіб «інших державних органів», а тому не є суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, визначені п. п. «ж» п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону про корупцію. Втім, враховуючи двозначність правових норм, що регулюють статус держлісохорони, та існуючу судову практику, описане питання залишається відкритим.

Друга група

Особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті;

(Примітка: назва вказаного підпункту викладена відповідно до змін, внесених Законом №224 від 14.05.2013 року.)

Діючи шляхом виключення попередніх суб’єктів відповідальності, до вказаної категорії можна віднести всіх посадових (службових) осіб державних, комунальних лісогосподарських підприємств (включаючи працівників державної лісової охорони) та інших посадовців організацій та установ державної або комунальної форми власності вітчизняної лісової галузі.

Звідси випливає важливий висновок:



УВАГА!

Згідно з підпунктом «а» пункту 2 частини 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», всі посадові (службові) особи державних, комунальних лісогосподарських підприємств, а також посадовці різних державних установ та організацій лісової галузі відносяться до суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення. Це означає поширення на них низки обмежень та заборон, визначених згаданим законом.



Варто підкреслити, що до набрання чинності 09 червня 2013 року Законом №224 від 14.05.2013 року, згадана категорія обмежувалась посадовими особами юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини 1 ст. 4 цього Закону, але одержували заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.

Як відомо, лісогосподарські підприємства декількох областей Сходу та Півдня України здебільшого фінансуються за рахунок асигнувань з державного бюджету, включаючи видатки на оплату праці. Крім того, заробітну плату за рахунок бюджетних коштів отримує частина працівників деяких лісогосподарських підприємств лісостепової зони. Оплату праці частині підпорядкованих агролісгоспів за рахунок державного бюджету також проводить Мінагрополітики та продовольства України. Головним розпорядником коштів виступає ДАЛР України, розпорядниками коштів нижчого рівня – ОУЛМГ. Підставами для перерахунку є затверджені кошториси (за кодами економічної класифікації видатків (КЕКВ), складені відповідно до розпису асигнувань загального фонду державного бюджету) та паспорти бюджетних програм на відповідний рік. Перерахування узгодженої та затвердженої суми коштів здійснюється через відповідні рахунки державного казначейства за КЕКВ 1111 (заробітна плата), 1120 (нарахування на заробітну плату).

Прийнятий Закон №224 від 14.05.2013 року усунув нерівне правове становище між лісоводами лісоресурсних регіонів та лісівниками степової зони, яке створила первісна редакція Закону про корупцію. Як відомо, перша категорія лісівників має здебільшого достатнє фінансування за рахунок власних надходжень, отримуючи вищу заробітну плату. Проте норми антикорупційного законодавства на них не поширювались. Водночас лісоводи Півдня та Сходу, працюючи у гірших умовах, традиційно отримували недостатнє бюджетне фінансування, при цьому підпадаючи під категорію суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення.

Тому всі категорії посадовців підприємств та установ лісової галузі відтепер можуть нести адміністративну відповідальність за проступки, передбачені главою 13-А КУАП.

Крім державних та комунальних лісгоспів, суб’єктами відповідальності за цим пунктом є посадові особи інших організацій та установ структури ДАЛР України, незалежно від джерел їх фінансування. Зокрема, до них відносяться посадовці Українського науково-дослідного інституту лісового господарства і агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького, Українського науково-дослідного інституту гірського лісівництва ім. П.С. Пастернака «УкрНДІгірліс», Харківського державного проектно-вишукувального інституту агролісомеліорації та лісового господарства «Харківдіпроагроліс», навчальні заклади структури ДАЛР, державні спеціалізовані лісозахисні об’єднання, а також адміністрації об’єктів природно-заповідного фонду всіх міністерств та відомств тощо.

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

Чинне законодавство не містить визначення «публічна послуга». Відповідно до Концепції розвитку системи надання адміністративних послуг органами виконавчої влади, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2006 року №90-р, сферу публічних послуг становлять послуги, що надаються органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, які перебувають в їх управлінні. Залежно від суб'єкта, що надає публічні послуги, розрізняють державні та муніципальні послуги.

Державні послуги надаються органами державної влади (в основному виконавчої) та державними підприємствами, установами, організаціями, а також органами місцевого самоврядування в порядку виконання делегованих державою повноважень за рахунок коштів державного бюджету.

Муніципальні послуги надаються органами місцевого самоврядування, а також органами виконавчої влади та підприємствами, установами, організаціями в порядку виконання делегованих органами місцевого самоврядування повноважень за


рахунок коштів місцевого бюджету.

Важливою складовою як державних, так і муніципальних послуг є адміністративні послуги. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» від 06.09.2012 року, адміністративна послуга – це результат здійснення владних повноважень суб'єктом надання адміністративних послуг за заявою фізичної або юридичної особи, спрямований на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов'язків такої особи відповідно до закону. Суб’єктами надання адмінпослуг виступають органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати такі послуги. Під ними мається на увазі видача дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстраційних дій тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №491-р від 06.06.2011 року затверджено Перелік платних адміністративних послуг, які надаються Державним агентством лісових ресурсів, його територіальними органами та республіканським комітетом Автономної республіки Крим з лісового і мисливського господарства, та розміру плати за їх надання.

Відповідно до Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України, затвердженого наказом Мінагрополітики №134 від 21.03.2012 року, до адміністративних послуг, що надаються ОУЛМГ, віднесено видачу посвідчення мисливця та щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання.

Звертаємо увагу, що згідно з вимогами Закону України «Про адміністративні послуги», не передбачено надання адміністративних послуг суб’єктами господарювання. Тому держлісгоспи не мають законних підстав видавати щорічні контрольні картки обліку добутої дичини.

У галузі лісових відносин до публічних послуг можна віднести видачу спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів – лісових квитків. Коло суб’єктів, що можуть одержати лісорубні квитки, законом обмежується – ними можуть бути лише власники лісів чи лісокористувачі. Лісогосподарськими підприємствами не можуть видаватись лісорубні квитки іншим суб’єктам господарювання, тому їх видача не відноситься до публічних послуг.

В Україні, де більшість лісів перебуває у користуванні державних та комунальних лісгоспів, будь-яка дієздатна фізична особа може звернутись у вказані підприємства з проханням надати спеціальний дозвіл – лісовий квиток на використання другорядних лісових матеріалів. Порядок спеціального використання лісових ресурсів врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України №761 від 23 травня 2007 року. Вказаним документом також затверджено Порядок видачі спеціальних дозволів на використання лісових ресурсів, в тому числі – лісових квитків. Оскільки лісові квитки видаються за підписом керівників лісогосподарських підприємств, тому є всі підстави вважати цих посадовців суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення. Але, на нашу думку, керівники підприємств можуть бути притягнені до відповідальності за корупційні порушення у випадках, що безпосередньо пов’язані з виконанням цих функцій.

Крім того, ОУЛМГ та Рескомлісом АР Крим видаються ліцензії на добування мисливських тварин, що перебувають у державній власності. Ці функції здійснюються безпосередньо державними службовцями територіальних управлінь, що є суб’єктами відповідальності першої групи.

Третя група

Особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

(Примітка: назва вказаного підпункту викладена відповідно до змін, внесених Законом №224 від 14.05.2013 року.)

Звернемо увагу, що вказана група суб’єктів відповідальності поділяється законом на дві підгрупи:

1. Посадовці юридичних осіб приватного права, які обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків;

Крім того, текст закону дозволяє тлумачити, що до вказаної категорії суб’єктів належать посадовці юридичних осіб публічного права, які обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків.

2. Працівники юридичних осіб приватного права, які спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків незалежно від організаційно-правової форми, відповідно до закону;

Закон відносить до вказаної групи лише посадових осіб юридичних осіб – тих, хто виконує адміністративно-розпорядчі (керівники організацій та підприємств, їх структурних підрозділів, керівники ділянками робіт), адміністративно-господарські обов’язки (це ті, хто розпоряджається приватним майном – начальники планово-господарських відділів, керівники постачальних відділів, відомчі ревізори), чи спеціально уповноважені законом на виконання таких обов’язків. Відмінною ознакою цих осіб є те, що вони не повинні одержувати заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.

До юридичних осіб приватного права відносяться комерційні та некомерційні (неприбуткові) підприємства, установи та організації недержавного сектора (включаючи громадські організації, політичні партії). У лісовому секторі юридичними особами приватного права вважаються різні фірми, товариства, підприємства, що займаються деревообробкою, меблевим виробництвом, надають послуги з лісозаготівлі, займаються продажем пило/лісоматеріалів.

Для вказаної категорії суб’єктів Закон про корупцію встановлює декілька обмежень, які за своїм обсягом є аналогічними для суб’єктів першої та другої групи. Їм нарівні з державними службовцями та посадовцями державних підприємств забороняється використовувати свої службові повноваження та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв'язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи;

3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв'язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Щоправда, адміністративної відповідальності за порушення цих обмежень для посадовців третьої групи законом не встановлено.

Кодекс України про адміністративні правопорушення запроваджує адміністративну відповідальність (ст. 212-3 КУАП) щодо вказаної групи посадовців, якщо вони нададуть неповну, неправдиву інформацію, або відмовлять в її наданні на запити громадян.

Четверта група

Посадові особи та працівники юридичних осіб – у разі одержання ними неправомірної вигоди або одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди;

(Примітка: назва вказаного підпункту викладена відповідно до змін, внесених Законом №224 від 14.05.2013 року.)

До вказаної категорії відносяться посадовці та звичайні працівники, які не мають статусу посадової особи, які працевлаштовані на підприємствах та організаціях приватної та колективної форм власності. До них, зокрема, належать різні приватні підприємства, ТОВ, ПАТ, ПрАТ, кооперативи, громадські організації тощо.

Відповідальність щодо вказаних осіб (як до посадових осіб, так і до «звичайних» працівників) може бути застосована у випадках, коли:



  • ними одержується будь-яка неправомірна вигода від інших осіб, які не відносяться до державних службовців чи посадовців державних/комунальних підприємств, установ та організацій;

  • ними пропонується або надається будь-яка неправомірна вигода посадовцям, що відносяться до першої та другої груп (приміром, передача хабара посадовцям лісгоспів, державним службовцям ОУЛМГ);

  • вони стають співучасниками або посередниками у вчиненні суб’єктами відповідальності, що перелічені у пунктах 1, 2 Закону про корупцію, неправомірної вигоди внаслідок вчинення корупційного правопорушення;

Кримінальний кодекс України кваліфікує діяння, пов’язані із одержанням неправомірної вигоди посадовцями юридичних осіб приватного права, як злочини. Зокрема, пропозиція службовій особі юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми надати їй або третій особі неправомірну вигоду, а так само надання такої вигоди за вчинення зазначеною службовою особою дій чи її бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто пропонує чи надає таку вигоду, або в інтересах третьої особи кваліфікується як підкуп, що передбачено ст. 368-3 КК України.

П’ята група

Фізичні особи – у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1–4 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Цю групу суб’єктів відповідальності було відокремлено Законом № 224 від 14.05.2013 року.

Якщо спрощувати, то фізичних осіб у корупційних угодах можна назвати стороною, що «дає». Ця група найбільш численна, оскільки тут закон не встановлює обмежень щодо громадян, які можуть бути притягнені до відповідальності за корупційні порушення за надання ними (або участь у наданні) неправомірної вигоди суб’єктам відповідальності перших чотирьох груп.

Участь дієздатного громадянина у передачі чи посередництві у наданні неправомірної вигоди законом визнається діянням з ознаками корупції, та кваліфікується згідно з нормами Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за службові злочини.



1.4 Правовий механізм запобігання та протидії корупції

Правовий механізм запобігання та протидії корупції в України являє собою систему організаційно-правових заходів, що передбачені чинним законодавством, які дозволяють уповноваженим суб’єктам послідовно здійснювати антикорупційну діяльність. Цей механізм включає в себе як правові норми, що встановлюють визначені державою межі, правила, порядок поведінки посадовців при виконанні службових завдань, так і систему суб’єктів, що здійснюють відповідну правозастосовчу діяльність. Як і будь-яка діяльність, запобігання і протидія корупції забезпечується через виконання певних заходів, які можна поділити на:

– запобіжні заходи;

– заходи протидії корупції;

– заходи виявлення та розслідування корупційних правопорушень;

– заходи припинення корупційних правопорушень та відшкодування завданої ними шкоди;

– заходи інформування населення щодо запобігання та протидії корупції.

Більшість заходів із запобігання корупції має загальну назву – обмеження. Закон про корупцію передбачив низку обмежень для представників держави, місцевого самоврядування, виконання яких має на меті підвищити рівень порядності публічних службовців та доброчесність публічної служби. Також ці обмеження тією чи іншою мірою стосуються окремих категорій посадовців лісового господарства. Зазначені обмеження стосуються не лише терміну перебування посадовця на службі, а й відносяться до процедури відбору чиновників і тривають протягом певного часу після їх звільнення.

Серед передбачених Законом обмежень необхідно назвати:

1) до моменту вступу на посаду – спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов'язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування (стаття 11 Закону);

2) під час перебування на посаді:

– правила використання службового становища (ст. 6 Закону);

– правила сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 7 Закону);

– правила одержання дарунків, пожертв (ст. 8 Закону);

– правила щодо роботи близьких осіб (ст. 9 Закону);

– фінансовий контроль (ст. 12 Закону);

– дотримання Кодексів поведінки (ст. 13 Закону);

– подолання конфлікту інтересів (ст. 14 Закону);

– дотримання вимог прозорості інформації (ст. 16 Закону);

– заборона одержання послуг і майна (ст. 17 Закону);

3) після завершення служби – обмеження у зв’язку зі звільненням з посад або припиненням діяльності, пов'язаної із виконанням функцій держави чи місцевого самоврядування (ст. 10 Закону).

Суб’єкти, що здійснюють антикорупційну діяльність

Стаття 5 Закону про корупцію визначає коло суб’єктів, що здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції. З її змісту випливає, що кожне підприємство, установа, організація, державний орган повинні тією чи іншою мірою запобігати та протидіяти корупції. Проте, залежно від обсягу наданих повноважень, названих суб’єктів можна класифікувати певним чином. Автори коментаря Закону про корупцію під ред. Ківалова С.В. та Стрельцова Є.В. поділяють їх на три групи:

І. суб’єкти із загальними повноваженнями;

ІІ. суб’єкти зі спеціальними повноваженнями;

ІІІ. суб’єкти з повноваженнями учасника антикорупційних заходів.

І. Суб’єкти із загальними повноваженнями

До суб’єктів із загальними повноваженнями, які здійснюють заходи у межах визначених Конституцією України повноважень, відносяться:

Президент України

Згідно з Конституцією України (ст. 112), Президент є Главою держави і гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, який забезпечує національну безпеку держави, здійснює керівництво у сфері національної безпеки, очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106). Відповідно до ст. ст. 5, 11, 15 Закону про корупцію, Президент України видає акти щодо запобігання і протидії корупції, визначає антикорупційну стратегію, утворює Національний антикорупційний комітет, затверджує порядок організації спеціальної перевірки, подає власні акти для проведення антикорупційної експертизи тощо.

Верховна Рада України

Реалізація напрямків антикорупційної стратегії здійснюється Верховною радою України, яка, відповідно до ст. 92 Конституції України, має право приймати закони України, ратифікувати міжнародні договори, в тому числі – з питань запобігання і протидії корупції. Зокрема, в рамках реалізації Концепції подолання корупції в Україні «На шляху до доброчесності», що схвалена Указом Президента України №742/2006 від 11.09.2006 року (втратила чинність 21.10.2011 року), 07.04.2011 року Верховною Радою ухвалено Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Кабінет Міністрів України

Відповідно до п. 1 та 7 ст. 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує внутрішню і зовнішню політику держави, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки України, боротьби зі злочинністю. Будучи вищим органом у системі органів виконавчої влади, який уповноважений приймати підзаконні нормативні акти (постанови, розпорядження), відповідно до ч. 3 ст. 5 коментованого Закону, цей орган спрямовує і координує роботу органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції. Зокрема, Урядом затверджується типове положення про структурні підрозділи органів виконавчої влади.

Низка повноважень Уряду щодо прийняття підзаконних актів в антикорупційній сфері закріплена у статтях 8, 12, 15, 22 Закону про корупцію. До них відносяться: встановлення порядку передавання дарунків, одержаних відповідними особами, як подарунки державі, АРК, територіальній громаді, державним або комунальним установам та організаціям; визначення порядку підготовки та оприлюднення спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики звіту про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції; визначення порядку проведення службового розслідування тощо.

Президента України, Верховну раду України, Кабінет Міністрів можна назвати суб’єктами, які визначають «правила гри» у сфері протидії корупції, оскільки кожен із них наділений повноваженнями приймати нормативні акти, що врегульовують цю сферу суспільних відносин.

органи прокуратури України

Здійснення передбачених ст. 121 Конституції України повноважень прокуратури щодо нагляду за дотриманням законів визначається у Законі про корупцію, норми якого (п. 4 ст. 5 та ст. 29) вимагають від органів прокуратури здійснювати нагляд за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції. Наказ Генерального прокурора України №1/1гн від 16.01.2013 року визначає цей напрямок одним із головних пріоритетів роботи прокурорів усіх рівнів.

Норми Закону України «Про прокуратуру» та коментований Закон про корупцію визначають прокуратуру не тільки як спеціально уповноваженого суб’єкта, що має боротись з корупцією, а й наділяють цей орган значним обсягом наглядових функцій за діяльністю інших органів у вказаній сфері. Крім того, прокуратура є координатором діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка