Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства



Сторінка6/21
Дата конвертації13.02.2018
Розмір2.93 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

«Неправомірність» згаданої діяльності службовців має місце за двох обов’язкових умов:

1. недотримання передбачених законом процедур: сприяння господарській діяльності, призначення на посади, підготовки та ухвалення нормативних актів і адміністративних актів (з урахуванням необхідності антикорупційної експертизи цих актів);

2. отримання неправомірної вигоди чи обіцянки (пропозиції) такої вигоди.

Приміром, постановою Маневицького районного суду Волинської області від 23.01.2012 року у справі №0311/9/2012 притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-2 КУАП майстер лісу Рудниківського лісництва ДП «Колківський лісгосп» гр-н А. Вказана особа, відповідно до п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» будучи суб’єктом відповідальності за корупційні правопорушення, порушила обмеження, передбачені ч. 1 ст. 6 згаданого Закону. Будучи наділеним організаційно-розпорядчими обов’язками з охороиі та захисту лісу, перебуваючи на посаді майстра лісу, діючи з метою отримання неправомірної вигоди, 29.11.2011 року, без належно оформлених документів, безоплатно видав жителю с. Рудники Маневицького району гр-ну Б. з території обходу лісопродукцію в кількості 1,7 куб. метрів, як оплату за виконані гр-ном Б. роботи з будівництва житлового будинку майстра лісу гр-на А. та послуги за порізку та відвантаження деревини.

Загалом, основним критерієм для визначення правомірності чи неправомірності дій правозастосовча практика визнає відповідність дій посадовців вимогам законів та іншим нормативно-правовим актам. Тому неправомірними діями у загальному сенсі вважають порушення посадовими особами вимог законодавства під час виконання покладених на них посадових обов’язків.

Виходячи із загального обмеження, визначеного ст. 6 Закону, неправомірне використання службового становища буде й тоді, коли особа реалізувала повноваження відповідно до закону, але взамін отримала певні вигоди або обіцянку (пропозицію) такої вигоди. Наприклад, громадянин згідно із встановленою процедурою успішно склав іспит для мисливця, після чого йому у мінімально стислі строки було видано посвідчення мисливця. Якщо спеціаліст відділу мисливського господарства ОУЛМГ, що приймав іспит, візьме за надану адміністративну послугу грошові кошти, це тягне для нього кримінальну відповідальність. Однак якщо в результаті цього не була отримана неправомірна вигода, ці діяння не можуть тягнути юридичну відповідальність.

Поняття «неправомірна вигода» є одним із головних в антикорупційному законодавстві. При цьому саме цей термін у 2013 році замінив усталене поняття «хабар», яке існувало у кримінальному законодавстві.



У ст. 1 Закону про корупцію під неправомірною вигодою розуміють:

– грошові кошти;

– інше майно;

– переваги;

– пільги;

– послуги;

– нематеріальні активи,

якщо їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують без законних на те підстав.



17.05.2012 року був прийнятий Закон України «Про правила етичної поведінки», який запровадив чіткий порядок дій, що спрямовані на запобігання одержання неправомірної вигоди або подарунка на державній службі. Закон поширюється на державних службовців, посадових і службових осіб інших органів державної влади, правоохоронців. Згідно зі ст. 16 закону, особа, уповноважена на виконання функцій держави, у разі надходження пропозицій щодо неправомірної вигоди або дарунка, незважаючи на особисті інтереси, невідкладно повинна вжити таких заходів:

1. відмовитись від пропозиції;

2. за можливості, ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію;

3. залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі – з числа колег по роботі;

4. письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника та один із правоохоронних органів, які уповноважені протидіяти корупції.

Закон зобов’язує державних службовців у разі виявлення у своєму службовому приміщенні неправомірної вигоди (чи дарунку, пожертви), невідкладно, але не пізніше одного робочого дня, письмово повідомити про цей факт свого безпосереднього керівника.

Про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) складається акт, який підписується особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка виявила неправомірну вигоду або дарунок (пожертву), та його безпосереднім керівником. У разі якщо неправомірну вигоду або дарунок (пожертву) виявляє особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка є керівником, акт про виявлення неправомірної вигоди або дарунка (пожертви) підписує ця особа та особа, яка обіймає посаду заступника керівника цього органа.

Багато невирішених запитань викликає розмежування неправомірної вигоди від хабара та підкупу. Якщо протиправні вигоди при власній неправомірній діяльності отримує посадовець приватного сектора, ці діяння називають підкупом. Хабарництво є лише однією з форм зловживання службовими повноваженнями (неправомірної вигоди) у корисливих інтересах, а корупція як явище може мати значно більше проявів та форм. Слід відмітити, що поняття «хабар» було виключено із кримінального законодавства у зв’язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність зі стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» від 18.04.2013 року за №221-VII (надалі – Закон №221 від 18.04.2013 року). Прийнятий закон замінив поняття «хабар» на «неправомірну вигоду», таким чином усунувши неузгодженості між нормами кримінального та антикорупційного законодавства, а також упорядкувавши окремі розходження у змісті статей Кримінального кодексу, що встановлюють відповідальність за службові злочини.

Важливою ознакою неправомірної вигоди є те, що вона надається без законних підстав, тобто її отримання не передбачено жодними нормативними актами. Перелік передбачених законом неправомірних вигод засвідчує, що вони мають як матеріальний (можуть оцінюватись у грошовому вимірі), так і нематеріальний вираз. Нагадаємо, що предмет хабара у минулій редакції Кримінального кодексу мав лише матеріальний характер.


Для довідки:

Для цілей кваліфікації злочинів і адміністративних правопорушень неоподатковувані мінімуми доходів громадян (нмдг) замінені поняттям податкова соціальна пільга. Згідно з пунктом 169.1.1, пунктом 5 підрозділу І Перехідних положень Податкового кодексу, станом на 2014 рік вона дорівнює 50% розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи встановленої законом на 01 січня звітного податкового року. Згідно зі ст. 7 Закону України «Про державний бюджет на 2014 рік» від 16.01.2014 року цей розмір встановлений у сумі 1218 грн. Таким чином, у 2014 році одна податкова соціальна пільга дорівнює 609 грн.

Одним із розповсюджених видів зловживань є неправомірне сприяння у господарській діяльності підприємцям або юридичним особам. У лісовому секторі це може полягати, наприклад, у діях, спрямованих на одержання підприємцями сертифікатів про походження деревини в обхід встановленого порядку в обмін на корупційну плату. Звертаємо увагу, що сприяння господарській діяльності є обов’язком посадовців державних органів за умови, якщо воно здійснюється в межах закону. Порушення матиме місце, якщо такі дії вчинені всупереч встановленого порядку, але це тягне лише дисциплінарну відповідальність. Однак якщо метою або предметом сприяння господарській діяльності було отримання посадовцем неправомірної вигоди, за це настає кримінальна відповідальність.

Дослідники розрізняють епізодичну та системну корупцію. Остання може вчинюватись у формі сприяння господарській діяльності (так зване «кришування») посадовцями державної влади над певними суб’єктами господарювання. Як правило, в Україні протекція стосовно законних видів комерційної діяльності здійснюється «профільними» чиновниками органів влади. Протекція щодо нелегального підприємництва або бізнесу, який працює з грубими порушеннями закону, як правило, здійснюється чиновниками правоохоронних органів. Цей вид корупції є системним зловживанням службовим становищем в обмін на отримання від бізнесу корупційної ренти (прибутку).

За новим Законом, корупційними вважаються не лише дії посадових осіб державних органів, спрямовані на отримання власної користі. Крім цього, до них відносяться дії, вчинені в інтересах третіх осіб. З цих позицій можна розглядати як корупцію негативну практику розповсюдження чиновниками фахових друкованих видань, що видаються під патронатом різних державних органів. Доволі часто такі газети чи журнали виходять необґрунтовано великими тиражами, внаслідок чого з їх збутом виникають проблеми. Як правило, чиновники за вказівкою керівництва змушені нав’язувати передплату підлеглим або отримувачам публічних послуг, діючи таким чином в корисливих інтересах третіх осіб. Здебільшого, третіми особами у цих випадках є суб’єкти господарювання – видавці друкованих видань, які мають приватну форму власності.

Іншим прикладом неправомірного використання службового становища є ситуації, за яких посадовець, від якого залежить «просування» справ конкретного підприємця, нав’язує йому свої фірми, що надають послуги у відповідній сфері за завищеними цінами. Це також стосується примушування директорів державних підприємств до укладення економічно невигідних договорів на закупівлю товарів або послуг, що здійснюється керівниками державних органів, до сфери управління яких належать вказані підприємства.

Крім того, матеріальні вигоди (грошові кошти, майно, послуги) у ході корупційних дій можуть одержуватися безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову. Наприклад, коли корумпований посадовець отримує певну легальну послугу в обмін на свою корупційну послугу. У цих випадках ринкові ціни на вигоди матеріального характеру визначаються згідно з установленими методиками.

Неправомірні нематеріальні вигоди (переваги, пільги, нематеріальні активи) можуть отримуватися лише безоплатно, оскільки вони не мають ринкової ціни. Наприклад, може йтися про необґрунтовані переміщення в черзі на пільгове придбання житла.

Для визнання неправомірним використання службового становища вигода має бути фактично отримана особою або нею прийнята пропозиція отримання такої вигоди. Факт отримання зазначеної вигоди на практиці може бути чітко встановлений (оформлені документи на право власності на майно, авторське право тощо). Однак фіксація прийняття службовою особою обіцянки/пропозиції отримання вигоди викликає більші труднощі. Адже на висунуту пропозицію може бути однозначна згода (усна чи письмова) або мовчання.

Крім того, використання службових повноважень для отримання неправомірної вигоди заборонено посадовцям приватного сектора. Зокрема, службові особи юридичних осіб приватного права несуть кримінальну відповідальність за ст. 364-1 КК України за умисне використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права своїх повноважень, що має на меті одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб та завдало істотну шкоду чи тяжкі наслідки. Мова йде про так звану «комерційну корупцію», суть якої полягає у тому, що повноваженнями зловживають представники бізнесу, маючи на меті всупереч інтересів власників отримати особисту користь при веденні господарської діяльності.

Зауважимо, що поняття «корупція в бізнесі» ухваленим законом не передбачено. Це пов’язано з тим, що в корупційних відносинах однією зі сторін обов’язково має бути посадовець публічної влади. Кримінальним та адміністративним законодавством встановлена відповідальність посадовців приватних суб’єктів господарювання при зловживанні ними службовим становищем, їх підкупі. Однак ці злочини та проступки не можуть належати до ознак корупційних, оскільки це суперечить нормативному визначенню самого поняття «корупція».

2.3 Корупційні ризики у відносинах між органами управління та держлісгоспами: як запобігти?

В Україні використовується так звана комплексна модель управління лісовим господарством, яка характерна для країн з невисокою лісистістю, екологічною направленістю ведення лісового господарства та переважно державною власністю на ліси. За цією моделлю державне лісове відомство виконує функції адміністративного і контролюючого органа відносно всіх лісів, а також функції власника державних лісів і власника майна підпорядкованих державних підприємств. Крім того, Агентство здійснює координаційно-управлінські повноваження щодо постійних лісокористувачів інших міністерств та відомств.

Проте ДАЛР України, на відміну від інших подібних органів, що є власниками майна господарюючих суб’єктів державної форми власності, має певну специфіку. Зокрема, Агентство утримує структуру територіальних органів, що наділені порівняно невеликим обсягом дозвільно-погоджувальних функцій. Разом із територіальними управліннями відомство здійснює відомчий контроль стосовно обмеженого кола суб’єктів господарювання – державних лісогосподарських підприємств, що входять до сфери його управління.

Поряд з перевагами такої схеми управління є низка недоліків. Один із головних – нечіткість розподілу владних функцій та господарських повноважень при керівництві галуззю.

Згідно зі ст. 22 Господарського кодексу України, держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб’єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Якісне та професійне державне управління у такій специфічній сфері, як лісове господарство, вкрай важливе, адже держава в цьому випадку не лише виконує функції власника майна, а й визначає умови використання природних ресурсів. Водночас досягти необхідних економічних, екологічних та соціальних результатів можливо при здійсненні господарської (підприємницької) діяльності, що завжди базується на свободі підприємницького вибору. Ця ситуація породжує проблему розмежування державної влади від бізнесу, що ведуть державні підприємства. Вказана причина є головною у виникненні корупційних скандалів, пов’язаних із привласненням державних коштів та іншими корисливими зловживаннями.



Важливо!

Згідно зі ст. 6 Господарського кодексу України, одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські правовідносини.

За своїм змістом втручання в господарську діяльність державних підприємств з виробничих, службових чи інших мотивів не відноситься до корупційних діянь, проте створює широке підґрунтя для таких порушень. Адже у державного службовця з’являється спокуса вирішити власні питання, використовуючи наявний у нього адміністративний ресурс. Зазвичай це здійснюється шляхом неправомірного впливу на підпорядкованих керівників підприємств, які наділені повноваженнями розпоряджатися матеріальними ресурсами. Те саме стосується керівників обласних рад, які мають вплив на директорів обласних комунальних підприємств, насамперед – через укладені з ними контракти. Подібні дії можуть супроводжуватись завданням економічних збитків державним/комунальним підприємствам, призводять до неефективного використання державного майна та виникнення значних корупційних ризиків.

Наприклад, у квітні 2008 року одним з районних судів (справа №3-4719/2008) була притягнута до адміністративної відповідальності за порушення вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» заступник начальника обласного управління лісового та мисливського господарства за незаконне одержання матеріальних благ. Згідно з постановою суду, гр-нка А., будучи державним службовцем та особою, уповноваженою на виконання функцій держави, перебуваючи на посаді заступника начальника ОУЛМГ, здійснюючи функції контролю за діяльністю «ДП «Енський лісгосп», маючи право підпису розпорядчих документів, що стосуються господарської діяльності вказаного підприємства, створила умови, за яких ДП «Енський лісгосп» на підставі укладеного договору здійснило оплату у жовтні 2006 року в розмірі 4,9 тис. грн за отримання нею освітніх послуг зі здобуття другої вищої освіти у вищому навчальному закладі. Тим самим посадовець безкоштовно одержала матеріальні блага.



Заступник начальника ОУЛМГ у ході судового засідання не визнала свою вину, заявивши, що не примушувала директора лісгоспу здійснювати оплату за її навчання в навчальному закладі. На її думку, він би міг їй відмовити і будь-яких наслідків у зв’язку з цим ні для підприємства, ні для держави не настало.

Для того щоб чітко зрозуміти «неправомірну межу» впливу державного управління на господарську діяльність підпорядкованих підприємств, необхідно розглянути наведені поняття.

Нормативного визначення «державне управління» немає, проте існує багато наукових праць на цю тему. Український науковець В.Б. Аверьянов пропонує розуміти під ним діяльність особливого роду, зміст якої полягає у виконанні правових актів шляхом різних форм організуючого впливу.

Господарська діяльність у Господарському кодексі України (ст. 3 ГКУ) визначається, як діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт та надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тема державного управління у державному секторі економіки надзвичайно складна та об’ємна. Якщо спрощувати, то поділ функцій владних органів та державних підприємств у лісовій галузі очевидний: перші визначають цілі, створюють середовище для ведення господарства, приймаючи для цього підзаконні акти, та слідкують за дотриманням законів, а другі – виконують поставлені цілі, ведуть лісове господарство, виробляють деревину та інші продукти лісу. У перших основний інструмент – влада, у других – матеріальні ресурси. Основними критеріями роботи перших є створення якісного середовища для розвитку лісогосподарського сектора, у других – належна та якісна охорона, захист та використання лісів, ефективне використання наявного майна, та як наслідок – отримання прибутку.

Важливою відмінністю між органами влади та суб’єктами господарювання є різниця у формі дотримання ними конституційного принципу законності. Для державних органів його зміст полягає в тому, що «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України» (частина 2 ст. 19 Конституції України). Аналогічна вимога закріплена у ст. 8 ГКУ. Іншими словами – державні службовці керуються правилом «дозволено робити тільки те, що передбачено законом».

Для всіх інших посадових осіб суб’єктів господарювання та громадян діє правило «дозволено все, що не заборонено законом». Звичайно, при цьому їхня поведінка має відповідати моральним засадам суспільства.

Форми державного управління у будь-якій сфері поділяють на правові (видання нормативно-правових актів, їх реалізація, прийняття на їх основі індивідуальних правових актів, вчинення дій юридичного характеру) та неправові (проведення зборів, консультацій, нарад, семінарів). Основною формою державного управління є прийняття нормативних та індивідуальних правових актів, що повинні базуватись виключно на вимогах закону.

Управління державними комерційними підприємствами має свої особливості, що характеризуються більшим обсягом повноважень органів влади у порівнянні із впливом на приватний сектор економіки. Такі особливості визначені у ст. ст. 22, 73–75 Господарського кодексу України. Держава здійснює регулюючий вплив на діяльність суб’єктів господарювання з використанням різних засобів і механізмів, основні з яких наведені у ст. 12 ГКУ (ліцензування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів і лімітів, регулювання цін та тарифів тощо).

Повноваження органів державного управління та компетенція їх керівників встановлюються нормативним актом органа влади, а повноваження керівників державних унітарних підприємств визначаються у статутах, що затверджуються відповідним органом управління майном.

Наприклад, коло компетенції ДАЛР України та його голови перелічено у пунктах 4, 6, 10 Указу Президента України №458/2011, яким затверджено Положення про Державне агентство лісових ресурсів України. Також повноваження цього органа перелічені у Лісовому кодексі України, Законах України «Про мисливське господарство та полювання», «Про управління об'єктами державної власності» тощо.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1364 від 28.12.2011 року «Про утворення територіальних органів Державного агентства лісових ресурсів та внесення змін до деяких Постанов Кабінету Міністрів України», територіальні органи Державного агентства лісових ресурсів України були створені шляхом перетворення відповідних територіальних органів Державного комітету лісового господарства України.

Наказом Мінагрополітики №134 від 21.03.2012 року затверджено Положення про обласні управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України. Прийнятим актом визначені основні завдання діяльності ОУЛМГ, форми їх організації та забезпечення, повноваження начальника управління, найважливіші питання організаційної роботи тощо.

Перелік повноважень кожного обласного управління лісового господарства, Рескомлісу АР Крим закріплені у локальних нормативних актах – відповідних Положеннях, що затверджені наказом ДАЛР України.

Згідно зі статутами державних підприємств сфери управління ДАЛР України, директор самостійно вирішує всі питання діяльності очолюваного підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції Держлісагентства та ОУЛМГ.

Тому керівникам усіх без винятку державних органів не дозволяється неправомірно втручатись у кадрові питання підпорядкованих підприємств (надавати вказівки про призначення на посади, скорочення, накладення стягнень/заохочень тощо), питання закупівлі товарів (надавати вказівки про закупівлі товарів і послуг, про ціни закупівлі, контрагентів тощо), питання управління фінансами (надавати вказівки про укладення договорів на надання консалтингових послуг з іншими державними підприємствами, про перерахунок благодійної допомоги, про банки, де слід відкривати рахунки тощо), питання реалізації виробленої продукції (надавати вказівки про кількість, ціну продажу лісо/пиломатеріалів тощо), питання управління виробництвом тощо.

Крім того, органам влади не допустимо неправомірно впливати на реалізацію дозвільно-погоджувальних функцій, якими наділені керівники лісогосподарських підприємств (видання лісових квитків, погоджень при виділенні лісових ділянок у довгострокове користування, погоджень при зміні цільового призначення земельних лісових ділянок тощо).

Вирішення перелічених питань є компетенцією керівників цих підприємств, адже вони відносяться до сфери господарської діяльності або це прямо визначено законом. Згідно зі статутом, кожен директор державного/комунального підприємства несе відповідальність за стан діяльності очолюваного підприємства та самостійно вирішує всі питання його господарської діяльності. Підстави розірвання з ним трудових відносин у випадках невиконання ним поставлених завдань передбачені у контрактах, які укладає орган управління майном.

Водночас не є втручанням у господарську діяльність дії, які передбачені вимогами нормативно-правових актів. Наприклад, регулювання економічної діяльності державного підприємства відбувається через затвердження та погодження фінансових планів; управління уповноважені розподіляти між лісгоспами бюджетні кошти на виконання лісогосподарських робіт, брати участь у продажі необробленої деревини на аукціонах. Також ОУЛМГ щодо лісгоспів усіх відомств виконують дозвільно-погоджувальні функції в межах відповідного регіону. Наприклад, видають лісорубні квитки на рубки головного користування, погоджують плани санітарно-оздоровчих заходів тощо.

Запровадження регулятивного впливу господарської діяльності лісгоспів є обґрунтованим з огляду на те, що державні підприємства користуються державним майном на праві господарського відання. Тобто майно їм не належить, оскільки його власником є держава в особі органа влади, який відповідає за реалізацію державної політики у відповідній галузі.

З боку ДАЛР України та його територіальних органів не допускається дискримінація чи встановлення привілеїв для діяльності окремих підприємств (приміром, для лісгоспів сфери управління інших органів), створення нерівних умов, введення для них непередбачених законом обмежень тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Навчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів, а також як довідкове видання для фахівців лісового господарства iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка