Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»



Сторінка4/7
Дата конвертації17.04.2017
Розмір1.16 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7

Поліморфізм

Уже йшлося про те, що, залежно від зовнішніх умов, одна й та ж речовина може мати різну кристалічну структуру. Це явище називається поліморфізмом ("багатоманітність форм").



Якщо речовина, залежно від умов температури і тиску, утворює кристали різної форми, то таке явище називається поліморфізмом, а різні кристалічні структури — поліморфними модифікаціями речовини.

Зовнішні умови (температура і тиск) здатні впливати на ступінь заповнення простору частинками речовини. У разі зниження температури і збільшення тиску утворюються більш щільні структури, які характеризуються більшими значеннями координаційних чисел. Висока температура та низький тиск сприяють розпушуванню структури і пониженню координаційного числа. Наприклад, амоній хлорид, кристали якого при низьких температурах мають структуру типу (КЧ = 8), при нагріванні перебудовують свою структуру за типом (КЧ = 6). Для деяких речовин спостерігається кілька послідовних поліморфних перетворень. Так, наприклад, амоній нітрат за звичайного тиску має п'ять кристалічних форм, температурні точки переходу між якими обмежуються інтервалом від —18 до +125 °С. Поліморфні перетворення в речовині відбуватимуться значно легше, якщо між частинками діятимуть ненапрямлені зв'язки (йонні, металічні, міжмолекулярні). Такого типу зв'язки малочутливі до переміщування частинок, за умови, що відстані між ними зберігатимуться. Тому теплота поліморфних перетворень для таких речовин зазвичай невелика. Так, наприклад, кристалічна сірка (рис. 6.19), яка побудована з окремих молекул, має дві модифікації — ромбічну і моноклінну, теплота переходу між якими становить 2,9 кДж/моль. Невеликі енергетичні витрати зумовлюють низькі значення температурних точок переходу. Для сірки перехід відбувається при температурі 95,6 °С (за нормального тиску).

Для атомних кристалів (з ковалентним типом хімічного зв'язку) поліморфічні перетворення потребують значної енергії, яка витрачається на розривання хімічних зв'язків, оскільки без цього неможливо перебудувати структуру речовини. Так, графіт (рис. 6.20, в) з шаруватою будовою, в якому в межах одного шару атоми Карбону мають КЧ = 3, можна перетворити на діамант (рис. 6.20, а), в якому атоми С мають КЧ = 4. Температура переходу графіт — діамант не нижче 1500 °С при дуже високому тиску. Однак для того, щоб виникла значно щільніша структура діаманта, потрібно, навпаки, знижувати температуру. Тому нагрівання, котре зовсім не сприяє ущільненню структури, але яке вкрай необхідне для перебудови атомних зв'язків, повинно компенсуватися ще більшим зростанням тиску, аж до значень порядку 105атм.

Перехід сполуки з газоподібного чи рідкого у твердий стан унаслідок конденсації чи кристалізації спочатку призводить до утворення значно пухкіших структур, які з часом ущільнюються, чому сприяє пониження температури і підвищення тиску. З цього приводу існує навіть емпіричне правило: тверда речовина утворюється (або виділяється) у вигляді модифікації, яка, з хімічного погляду, є активнішою. Дійсно, при нещільній упаковці координаційні числа частинок менші, внаслідок чого вони менше насичені хімічними зв'язками й активніше вступають у хімічні реакції. Так, при згорянні одного моля "аморфного" вуглецю вивільняється 409 кДж тепла, а при згорянні одного моля графіту — 394 кДж. Поліморфні перетворення бувають оборотними (енантіотропними) і необоротними (монотропними).

Перетворення у твердому стані називаються енантіотропними, коли обидві модифікацїі при певній температурі перебувають у рівновазі, причому нижче цієї температури стійка одна з модифікацій, вище — інша

Якщо при всіх температурах стійка одна з модифікацій, а інша — метастабільна, то перетворення метастабільної модифікації у стабільну відбуватиметься як монотропний процес.



Монотропні поліморфні перетворення відбуватимуться тоді, коли неможливо назад перебудувати структуру кристала без її цілковитого руйнування. Так, вода в інтервалі температур від -160 до -120 °С утворює так звану кубічну модифікацію льоду (див. рис. 6.20, б), структура якого є дуже спорідненою зі структурою діаманта (див. рис. 6.20, а). При нагріванні вище -120 °С "кубічний" лід переходить у звичайний (гексагональний). Це монотропний перехід (тобто необоротний), і при подальшому охолодженні лід уже не в змозі змінити своєї звичної структури. Пояснюється це тим, що "кубічний" лід можна отримати лише шляхом стрімкого охолодження водяної пари. Поліморфізм простих речовин прийнято називати алотропією.



Алотропія — це явище існування хімічного елемента у вигляді двох чи навіть кількох простих речовин, які відрізняються за будовою і властивостями.

Алотропія може бути зумовлена утворенням молекул простих речовин з різною кількістю атомів чи різною структурою кристалів. В останньому випадку алотропія — різновид поліморфізму.

Отже, поняття алотропії значно ширше, ніж поняття поліморфізму, який стосується лише видозмін у структурі твердого тіла. Для таких елементів, як С (графіт, діамант, фулерен (див. рис. 6.20)), Р (білий, фіолетовий, чорний, "металевий" (рис. 6.21)), S (ромбічна і моноклінна сірки (див. рис. 6.19)), поліморфізм і алотропія — тотожні поняття.

Для оксигену в твердому стані добре відомі щонайменше три типи кристалів з температурами переходу між ними -229 і -249 °С. Це теж прояв поліморфізму. Але існування оксигену у двох різних молекулярних формах 02 (кисень) і О3 (озон) виходить за рамки поліморфізму, і це вже є алотропією.



Ізоморфізм

Часто різні речовини можуть утворювати кристали, в яких кристалічні ґратки характеризуються однаковими параметрами, за умови, що частинки, з котрих вони побудовані, близькі за розмірами та між ними існують схожі зв'язки.



Тверді речовини, які утворюють кристалічні ґратки однакового типу, називаються ізоморфними, а явище існування різних речовин у вигляді кристалів однакової форми — ізоморфізмом

Ізоморфізм проявляється при утворенні змішаних кристалів, у яких місця атомів, йонів чи молекул однієї речовини заміщаються однотипними частинками іншої.



Наприклад, осаджуючи барій сульфат із концентрованого водного розчину калію перманганату, отримують кристали, в яких частина вузлів кристалічної ґратки BaS04 (рис. 6.22) заміщена частинками КМп04, рівномірно розподіленими по всьому об'ємі кристала.



Якщо у кристалічній ґратці корунду (рис. 6.23) (А1203) частину атомів алюмінію замістити близькими за розмірами атомами хрому, отримують червоні кристали — рубіни (А10 996Сr0 004)2О3. У разі кристалізації зі змішаного розтопу срібла і золота утворюється стоп цих металів, який складається з окремих змішаних кристаликів, склад яких, залежно від складу розтопу, може плавно переходити від 100 % Ag до 100 % Аu.

У формуванні кристалічної ґратки кристалів можуть брати участь різні катіони або аніони. Наприклад, із суміші розчинів КСl і КВг отримують змішані йонні кристали К(С1, Вг). їхній склад, який описується формулою К, СІ Вг, де х + у = 1, можна змінювати неперервно від КС1 (г/ = 0) до КВг = 0) залежно від відносного вмісту аніонів у по-кристалізаційному розчині. Отже, змішані кристали, склад яких може змінюватися безперервно при збереженні однорідності, є твердими фазами змінного складу і такі фази називають твердими розчинами заміщення.

У деяких системах, окрім твердих розчинів заміщення, існують тверді розчини втілення, в яких частинки речовини, що розчиняються, втілюються у порожнини кристалічної ґратки розчинника. До таких систем належать стопи багатьох металів, у яких співвідношення радіусів їхніх атомів не перевищують 0,63; тверді розчини багатьох солей — MgF2 тощо; продукти проникнення молекул газів у порожнини кристалів металів.



Фізичні властивості кристалів

Між будовою речовини і її властивостями існує тісний взаємозв'язок. Іноді досить знати певні властивості твердої речовини, аби встановити, до якого типу належать його кристали, або, навпаки, за типом кристалів легко можна передбачати низку властивостей тіла, зокрема, схильність до деформації, топлення, розчинність, здатність проводити електричний струм тощо.

Властивості кристалічних речовин визначаються, насамперед, характером хімічних зв'язків, які виникають між їхніми частинками. При цьому не варто забувати, що, залежно від умов існування, один тип хімічного зв'язку в речовинах може перетворюватись на інший. При цьому зміна характеру зв'язку, наприклад, від йонного до металічного, супроводжується різкою зміною властивостей речовини. Прозорість змінюється непрозорістю і металевим блиском, з'являється електропровідність.

Властивості металевих кристалів

Характерною особливістю типових металевих кристалів є їхня пластичність, тобто здатність під дією механічних сил змінювати свою форму — деформуватися. Ця здатність пояснюється ненапрямленістю металічного типу зв'язку, що дає змогу атомам займати нові положення без розривання зв'язку. З тієї ж причини метали мають невисокі температури топлення. Натомість висока температура топлення і твердість металу вказують на існування між його атомами додаткових атомних (ковалентних) зв'язків, наявність яких часто зумовлена присутністю домішкових атомів. Велика концентрація нелокалізованих електронів і великий набір вільних енергетичних рівнів у кристалах металів зумовлює їхню високу електро- та теплопровідність за рахунок електронної провідності (провідник 1-го роду), а також непрозорість і блиск. Багато металів здатні взаємодіяти із ртуттю або розчинятися в ній; при цьому утворюються амальгами рідкої або тістоподібної консистенції. Метали головних підгруп періодичної системи елементів здебільшого утворюють з Hg інтерметалеві сполуки (наприклад K3Hg11). Метали ІВ-і IIВ-груп добре розчиняються у ртуті, але не утворюють із нею сполук (Ag, Аu). Решта металів В-груп (із частково заповненим підрівнем) мало розчинні (або взагалі нерозчинні) у ртуті (Ті, Мо, тощо).



Властивості йонних кристалів

На відміну від металевих, йонні кристали твердіші та крихкіші.

хня крихкість пояснюється відштовхуванням однойменно заряджених частинок під час деформування ґратки, внаслідок чого кристал руйнується. Тому у твердому стані йонним кристалам не властива й електропровідність. Однак після розтоплення (або розчинення) йони стають рухливими і мають змогу переміщуватися в напрямі зовнішнього електричного поля, здійснюючи йонну провідність (провідник 2-го роду). Високі ж температури топлення йонних кристалів (табл. 6.6) пояснюються великою енергією йонних зв'язків. Встановлено, що речовини, до складу яких входять невеликі за розміром йони з високим зарядом, характеризуються високими температурами топлення, що можна пояснити значними силами електростатичної взаємодії.



Властивості атомних кристалів

На відміну від металевих та йонних кристалів, атомні кристали характеризуються іншими властивостями: вони топляться при високих температурах, не розчинні у воді і не електропровідні. Все це пояснюється природою ковалентних зв'язків. При сильному нагріванні до кількох тисяч градусів вони топляться з розкладанням або сублімують у вигляді низькомолекулярних або одноатомних речовин. Завдяки чіткій регулярності в розташуванні атомів атомні кристали прозорі і вирізняються величезною твердістю. Твердість кристалів оцінюють за відносною десятковою шкалою твердості, в якій за одиницю твердості беруть твердість тальку. Решта значень шкали відповідають відносній твердості природних матеріалів, узятих за взірець:



Про умовність цієї шкали свідчать цифри, наведені у дужках, які показують, у скільки разів твердість того чи іншого мінералу більша, ніж твердість тальку. Користуючись цією шкалою, твердість речовини визначають за її опором до подряпин тілом, твердість якого відома. Щоб оцінити твердість таких атомних кристалів, як корунд та діамант, достатньо сказати, що твердість нігтя близька до 2, скла— до 5, а спеціальної сталі, з якої виготовляють терпуг, не перевищує 7.



Властивості молекулярних кристалів

Молекулярні кристали мають малу твердість. Оскільки у молекулярних кристалах значення енергії міжмолекулярних сил невеликі, їхні температури топлення теж низькі і зазвичай містяться у від'ємній ділянці стоградусної шкали або не перевищують 100—200 °С. Для молекулярних кристалів з ланцюговою і, особливо, з шаруватою структурою температури топлення мають вищі значення. Молекулярні кристали мають бути добре розчинними (табл. 6.7), однак вибір розчинника неабияк залежить від природи молекул речовини, насамперед, від їхньої полярності і спроможності утворювати водневі зв'язки. Тут варто пригадати давнє емпіричне правило: "схоже розчиняється у схожому". Це означає, що речовини, які побудовані з полярних молекул, краще розчиняються у полярних розчинниках, ніж у неполярних, і навпаки.



Молекулярні кристали — це доволі крихкі речовини. Їхня твердість порівняно невелика (1—5 одиниць). Їм також не властива електропровідність, за винятком хіба що сполук, побудованих за типом графіту, які мають у собі систему нелокалізованих π-зв'язків. Деякі молекулярні кристали є електретами, тобто матеріалами, які після їхнього нагрівання і подальшого охолодження у сильному електричному полі здатні довго зберігати різнойменні електричні заряди на своїх протилежних кінцях. Типовим електретом є кристали сірки.



Рідкі кристали

Речовини, які побудовані з довгих ланцюгових молекул (здебільшого це органічні речовини), можуть існувати у проміжному між твердим і рідким стані, так званому мезоморфному стані. У процесі топлення або розчинення такі речовини утворюють рідкі (за агрегатним станом) системи, які характеризуються анізотропними властивостями, що є ознакою кристалічного стану речовини. Тому такі системи отримали назву рідких кристалів. Розрізняють рідкі кристали термотропні, тобто ті, які отримують шляхом нагрівання твердих кристалів, і ліотропні — ті, які утворились у результаті розчинення речовини.

Термотропні рідкі кристали детально вивчав О. Леманн (1889). Усі рідкі кристали — це органічні сполуки:



VI. Холестерилбензоат (перший серед відкритих рідких кристалів)

Вони мають довгі молекули з полярною групою на кінці, наприклад -СІЧ, -(Ш, -N02 і -МН , та часто містять циклічні фрагменти (бензеновий цикл). Такі лінійні молекули часто містять подвійні зв'язки С=С і N=14, які містяться в центрі молекули. Подвійний зв'язок перешкоджає обертанню, що забезпечує молекулі штивність стосовно її довгої осі. Ці молекули містять групи з високою схильністю до поляризації, тому дипольні моменти таких молекул надзвичайно великі. Неважко уявити, як у сполуках такого типу диполь-ди-польна взаємодія зумовлює виникнення міжмолекулярних сил притягання. Ці сили вишиковують молекули так, що їхні довгі осі стають паралельними.

Кристали таких речовин, перш ніж розтопитися, спочатку утворюють каламутну рідину, а вже потім остаточно топляться. Так, наприклад, 4,4"-ди-метоксіазобензен (II) — це жовта кристалічна речовина, яка топиться при 84 °С, утворюючи темно-жовту рідину, яка, своєю чергою, при 150°С перетворюється на коричневу рідину. При охолодженні системи ці ж перетворення відбуваються у зворотньому порядку.

Таким чином, ділянка існування рідкого кристала завжди обмежена двома температурами — топлення і просвітління.

Каламутну рідку фазу зі звичайною рідиною споріднює текучість і наявність поверхневого натягу, а з кристалами — деякі оптичні властивості, які зумовлені частковим упорядкуванням у розміщенні молекул.

Рідкі кристали бувають трьох типів: смектичні, нематичні і холестеринові. На рис. 6.51 показано, як співвідносяться між собою смектична і нематична фази. Смектичним рідинам (від грецьк. стцг]ктіко (втекиков) — схожий на мило) властива специфічна текучість: вони ковзають в одній площині. Рентгеноструктурний аналіз засвідчив, що смектична фаза (рис. 6.51,6) складається з мономолекулярних нашарувань, відстань між шарами в яких більша, ніж відстань між молекулами у кристалі. Смектична фаза може топитися, перетворюючись на ізотропну рідину, або ж після досягнення певної температури утворювати нематичну фазу. Нематична фаза (рис. 6.51, в) текуча; рентгеноструктурний аналіз показує, що вона схожа на звичайні рідини. Спостерігаючи за рідкими кристалами під мікроскопом, у поляризованому світлі можна бачити характерні забарвлені структури. У нематичної фази (від грец. уг\]іа (пета) — нитка) ці структури виглядають як нитки.

Рідкі кристали третього типу називають холестериновими (модифікована нематична фаза). Усі сполуки, які мають холестеринові властивості, є оптично активними. Прикладом можуть слугувати холестеринові естери (холесте-рилбензоат). Освітлені звичайним світлом холестеринові рідкі кристали можуть розсіювати світло різних кольорів. Це явище пов'язане зі структурою мономолекулярних нашарувань, товщина яких відповідає 500—5000 молекулам. Кожне таке нашарування — це стопка мономолекулярних шарів. Довгі осі молекул у кожному мономолекулярному шарі орієнтовані в одному й тому ж напрямку. На рис. 6.52 видно, що при переході від одного мономолекулярного шару до наступного довгі осі молекул дещо змінюють свій напрямок. Унаслідок цього виникає спіралеподібна структура. Закручування спіралі у більшості сполук здійснюється за годинниковою стрілкою і лише у деяких сполук — проти годинникової стрілки. Відстань між мономолекулярними шарами, орієнтація довгих осей молекул котрих збігається, називають кроком спіралі. Ця відстань і визначає товщину мономолекулярних нашарувань, про яку вже йшлося.

Така структура по-іншому розсіює світло різної довжини хвилі. Якщо розсіяне світло відповідає видимій ділянці спектра, то холестеринові рідкі кристали будуть видаватися забарвленими. Довжина хвилі розсіяного світла пропорційна кроку спіралі. Світло, що розсіюється речовиною (проходить крізь речовину), є доповнюючим до того, що поглинається (див. рис. 1.2), і такі рідкі кристали завжди мають гарне райдужне забарвлення. Зміна температури зумовлює зміну кроку спіралі, а отже, і зміну кольору розсіяного світла. Тому холестеринові рідкі кристали часто використовують як температурні сенсори (від лат. зепвиз — відчуття). Зміна забарвлення, яка охоплює усю ділянку видимого спектра (від фіолетового кольору до червоного), для одних матеріалів може відбуватися у температурному інтервалі усього 0,1 °С, для інших —

в інтервалі понад 40 °С. Однак є і такі рідкі кристали, які стають істинними рідинами ще до того, як їхнє забарвлення промине усі кольори видимого спектра.

Суміш холестеринових естерів (VI), для яких проходження усіх кольорів видимого спектра відповідає інтервалу у З °С (при температурі людського тіла), використовують для термографічного вивчення поверхні шкіри людини. Ділянки шкіри над венами й артеріями завжди трохи тепліші, ніж інші ділянки тіла, і цю різницю можна вловлювати за допомогою холестеринових рідких кристалів. Фахівці можуть використовувати техніку термографії шкіри для виявлення тромбів у венах і артеріях. Крім того, цей метод успішно застосовують для ранньої діагностики раку грудних залоз. Коли на поверхню шкіри грудей нанести шар холестеринового матеріалу, пухлина проявляється як "гаряча ділянка", забарвлена у блакитний колір.

Кімнатні термометри містять холестеринові рідкі кристали з певними характеристиками кольорів. Зміна температури проявляється різним забарвленням цифр.

Цифрові екрани у годинниках і мікрокалькуляторах містять нематичні рідкі кристали. Нематична фаза текуча, а молекули рідких кристалів полярні. Для зміни орієнтації таких молекул досить навіть слабкого електричного поля. Якщо зміна орієнтації супроводжується зміною оптичних властивостей, то рідкі кристали можна використовувати для цифрової видачі інформації (час, дата) на екран.
АТОМНО-МОЛЕКУЛЯРНЕ ВЧЕННЯ

Атомістична теорія Дальтона

В основі хімії лежить атомістична теорія. Це одна з найдавніших теорій в історії науки.

ї суть полягає в тому, що речовину можна дробити лише до певної межі, тобто доти, доки не буде отримано найменші частинки речовини, які далі вже не піддаються дробленню. Ідею про неподільні частинки, з яких складаються всі речовини, висловив грецький філософ Демокріт ще за 400 років до н. е. Він назвав ці частинки атомами (з грец. остоцо (atomos) — неподільний). Однак уявлення Демокріта понад 2000 років залишалися лише теорією, оскільки ніхто навіть не намагався їх експериментально підтверджувати чи спростовувати. Лише у XVIII ст., у час, який в історії хімії відомий як період тотального експериментування, хіміки почали тлумачити свої результати, використовуючи поняття "атом". У 1808 р. англійський хімік Дж. Дальтон, узагальнюючи всю відому на той час інформацію про кількісні характеристики перебігу хімічних реакцій, пов'язані з вимірюванням маси, сформулював атомістичну теорію. Основні положення теорії Дальтона можна викласти п'ятьма пунктами:

1. Усі речовини складаються з атомів. Атоми — це найдрібніші частинки речовини, неподільні і непорушні.

2. Усі атоми одного елемента ідентичні як за масою, так і за хімічними властивостями.

3. Атоми різних елементів мають різну масу і відрізняються за хімічними властивостями.

4. Атоми різних елементів можуть сполучатися між собою у простих цілочисельних співвідношеннях, утворюючи сполуки.

5. У разі розкладання сполуки з неї вивільняються вихідні атоми у незмінному вигляді, які в подальшому можуть утворювати ту саму або й іншу сполуку.

Основні положення цієї теорії актуальні й нині, і майже у незмінному вигляді становлять основу сучасного атомно-молекулярного вчення. Щоправда, після відкриття радіоактивності, твердження про неподільність і непорушність атомів довелося переглянути і суттєво уточнити. Більше того, атоми — це доволі складні утворення з властивою їм електронною структурою, яка проявляється при взаємодії з зовнішніми електромагнітними полями, про що йтиметься далі.


Сучасні методи дослідження будови речовини

Хоча атомістична теорія Дальтона й мала величезний вплив на подальший розвиток хімії, все ж донедавна багато людей так і не підозрювали про існування атомів і молекул. До початку XX ст. вважалося, що атоми і молекули — це лише символи, якими користуються хіміки, щоб описувати перетворення речовин, і до останнього часу нікому так і не вдавалось побачити атом або молекулу. На зламі XIX—XX ст. завдяки дуже плідній співпраці фізиків, хіміків і біологів було доведено, що атоми і молекули таки реально існують.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №2 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник до змістового модулю №3 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconКонтрольні роботи для студентів заочної форми навчання спеціальності «технологія парфумерно-косметичних засобів»

Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...
Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник для студентів 5-го, 6-го курсу медичних внз, лікарів-інтернів педіатрів, інфекціоністів та сімейних лікарів Запоріжжя, 2016р
...
Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу фармацевтичного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...
Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconМетодичні вказівки для студентів ІІ курсу фармацевтичного факультету для підготовки до семінарських занять з предмету
...
Навчальний посібник до змістового модулю №1 для студентів І курсу фармацевтичного факультету спеціальність «Фармація» та «Технологія парфумерно-косметичних засобів» iconНавчальний посібник для студентів гуманітарного факультету, спеціальності 029 «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа»
Концепція професійного спрямування (Вступ до фаху) : навчальний посібник для студентів гуманітарного факультету, спеціальності 029...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка