Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти



Сторінка2/21
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.81 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

РОЗДІЛ 1. ДІЛОВА УКРАЇНСЬКА МОВА ЯК ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНА ДИСЦИПЛІНА: ЗАГАЛЬНІ ТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ КУРСУ




1.1. Вступ. Мета, завдання курсу, зв’язки з іншими галузями знань


На сучасному етапі розвитку наукового пізнання, коли пошук істини неможливий у рамках лише однієї парадигми, з’являється чимало інтегративних, міждисциплінарних галузей знань. Не є винятком і курс ділової української мови, що поєднує в собі досягнення сучасної науки як у мовознавчій, так і в професійній сферах, реалізує ідею максимального наближення мовної освіти студентів до їх фахових потреб, тому тісно пов`язаний з іншими спеціальними дисциплінами (історико-філософськими, гуманітарними, юридичними, технічними), які сьогодні вивчаються в Національному авіаційному університеті, – „Історія”, „Філософія”, “Основи лексикографії і термінознавства”, „Стандартизація”, „Бібліографознавство”, „Документознавство”, „Аналітико-синтетична переробка документальної інформації”, „Бібліографічні ресурси галузі”, ”Документально-інформаційні комунікації”, „Адміністративне право”, „Юридична документація”, „Інформатика”, “Підприємництво в інформаційній діяльності” та ін.

Дисципліна “Ділова українська мова” є важливим компонентом навчального процесу і має універсальний характер, адже покликана задовольняти потреби усіх без винятку фахівців: документознавців, майбутніх інженерів, математиків, економістів, медиків та інших.



Мета викладання навчальної дисципліни – формувати усвідомлене ставлення до української мови як до інтелектуальної, духовної, моральної та культурної цінності, поглибити знання про функціонально-стилістичну систему української мови, ознайомити студентів з нормами сучасної української мови, з основними вимогами до складання та оформлення професійних документів, забезпечити формування в майбутньої інтелігенції культури усного й писемного ділового мовлення.

Завдання вивчення дисципліни:

  • розширити й поглибити базові знання з української мови, зокрема повторити основні правила орфографії й пунктуації;

  • опанувати теоретичними засадами культури ділового та професійного мовлення, сформувати стійкі практичні навички грамотного спілкування у сфері професійної комунікації;

  • засвоїти відомості про призначення і структуру сучасних ділових паперів, їх реквізити, а також вимоги до їх оформлення.

У результаті вивчення курсу “Ділова українська мова” студент повинен:

знати:

  • основні законодавчі документи про мову;

  • дефініції базових термінів: мова, літературна мова, мовна норма, стиль, офіційно-діловий стиль, документ, реквізит та ін.;

  • основні етапи становлення української літературної мови, зокрема особливості її розвитку на початку ХХ ст. ;

  • ознаки, мовні засоби, етапи формування офіційно-ділового стилю української літературної мови;

  • класифікацію та реквізити сучасних ділових паперів;

  • державний стандарт щодо оформлення документів різних типів;

  • особливості парадигматичних явищ (полісемії, антонімії, омонімії, синонімії) в тексті документа;

  • спільне та відмінне між термінами, професіоналізмами та номенами;

  • вимоги до етикету ділових паперів, національні особливості ділового етикету;

  • особливості перекладу сталих словосполучень з ділової мови й фахової термінології.

уміти:

  • оформляти документи різних типів згідно з чинним державним стандартом;

  • правильно вимовляти, писати, вживати ділову й термінологічну лексику за фахом;

  • працювати зі словниками, граматиками, довідниками, лазерними дисками, Інтернет-ресурсами, що сприятиме удосконаленню мовної культури майбутніх фахівців;

  • перекладати та редагувати, уникаючи явища міжмовної інтерференції, тексти ділового та фахового спрямування;

  • вести документацію державною мовою.

Отже, вивчення курсу “Ділова українська мова” спрямоване на розв’язання комплексу завдань навчання, виховання й розвитку сучасної конкурентноспроможної на ринку праці особистості.


1.2. Мова – явище суспільне: визначення терміна, функції. Українська мова як державна



Мова – особлива знакова система, яка називає поняття та реалії об’єктивної дійсності і забезпечує потреби людини в спілкуванні та пізнанні. Знаком у мові є лексема (слово).

Так само, як суспільство не може існувати без мови, мова не може існувати за межами певного соціуму. З-поміж інших суспільних явищ (наприклад, таких, як: ідеологія, культура, релігія та ін.) мова посідає особливе місце, адже обслуговує всі без винятку царини життєдіяльності людини.

На розвиток мови впливають як мовні, так і немовні чинники. В основі внутрішньомовних причин змін лежать суперечності між потребами спілкування і мовними можливостями, які виявляються в дії універсальних тенденцій, зокрема: до економії мовних засобів і зусиль мовців, до вираження різних значень різними формами, до обмеження складності мовних одиниць, до абстрагування мовних елементів тощо.

Найістотніший вплив на становлення будь-якої мови світу мають немовні чинники – стан мови в суспільстві, економічний і суспільно-політичний розвиток, демографічні зміни, суспільні течії та погляди, творчість письменників, діячів культури і мистецтва; розвиток культури, науки, техніки; контактування мов.

Призначення, роль і завдання мови визначають її функції (від лат. funсtio – виконання, здійснення). Питання про функції мови дуже складне, мовознавці досі не дійшли щодо нього одностайної думки. У різних мовознавчих працях виокремлюють від 2 до 20 функцій. Обов’язкові функції мови: комунікативна, пізнавальна, мислеоформлювальна, інформативна, емоційна, експресивна та апелятивна. Серед них основними вважаються комунікативна й мислеоформлювальна.

Суть комунікативної (від лат. communicatio – спілкування) функції полягає в тому, що мова виступає основним засобом спілкування людей. Крім усного мовлення, комунікативну функцію виконують написані чи надруковані тексти.



Мислеоформлювальна функція. Щоб відбулося спілкування, потрібно сформувати і сформулювати думку. Крім мислення, цей процес забезпечує і мова. Формування думки та її висловлювання можуть як збігатися в часі, так і відбуватися в різний час: людина спочатку формулює думку, а потім її висловлює.

Пізнавальна функція (інші назви – когнітивна, гносеологічна, акумулятивна, номінативна, ментальна) полягає в тому, що мова є важливим засобом пізнання світу. Не назване – не пізнане. Добираючи назву для речі, людина її пізнає. Все, що будь-коли пізнане людиною, закріплюється і зберігається в слові. За допомогою мови людина формує свої знання про об’єктивну дійсність і про себе, у мові закріплюється досвід практичної діяльності поколінь.

Суть інформативної функції (інші назви – репрезентативна, референтна) полягає в тому, що в процесі спілкування люди передають одне одному інформацію про позамовну дійсність. Цей процес відбувається за посередництва думки.



Емоційна (від англ. emotion – душевне хвилювання) функція (або емотивна) виявляється у вираженні ставлення автора до змісту свого повідомлення. Реалізується емоційна функція за допомогою вигуків, зменшувальних суфіксів, інтонації тощо.

Експресивна (від лат. exspressio – вираження), або виразова функція передбачає представлення у висловлюванні думки самого мовця. Кожний текст, кожний акт спілкування, несучи в собі певну інформацію про немовну дійсність, водночас містить інформацію про автора.

Суть апелятивної (від лат. apellatio – звертання) функції (або імпресивної) полягає в тому, що за допомогою мови можна вплинути на думки, поведінку адресата.

Крім обов’язкових функцій, деякі мовознавці виокремлюють факультативні, реалізація яких в комунікативних актах залежить від ситуації, зокрема:

Контактоустановлювальну, або фатичну – мова виступає засобом налагодження контактів між людьми.

Метамовну (від гр. meta – після, за, між) – мовні одиниці використовуються для з’ясування властивостей мови в процесі її засвоєння, за їх допомогою можна описати ту саму або іншу мову.

Інтегрувальну (від лат. integer – цілий, незайманий) – мова виступає засобом згуртування населення певної території й перетворення його в колектив, суспільство, народ, націю.

Мова – найбільше надбання кожної людини і найбільша цінність кожного етносу. Як переконує світовий досвід, мова виступає основним чинником духовного єднання людей у певну спільноту. Соціологи стверджують, що в сучасному світі “спільна мова об’єднує людей”, “спільна мова організовує досвід людей”, “спільна мова також підтримує згуртованість суспільства”1. У розвинутих країнах рано чи пізно віддають перевагу одній державній, або офіційній мові.



Державна мова – це закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, громадських органах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики2. Отже, державною вважається мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування в публічних сферах суспільного життя.

Функціонування мови в статусі державної забезпечує їй всебічний розвиток.

Статус, близький до державного, українська мова мала в такі історичні відтинки: І. ІХ – серед. ХІІІ ст. – у добу Київської Русі давньоруська, або староукраїнська мова була не лише мовою художньої літератури, літописів, а й мовою законодавства, діловодства, офіційного та приватного листування. ІІ. Упродовж ХІV – пер. пол. ХVІ ст. на теренах Галичини та Західної Волині українська мова обслуговувала різні сфери життєдіяльності народу і, як відзначають дослідники, була достатньо розвиненою. “Татарський погром не спинив культури нашої мови, коли Україну запосіла Литва (з початку ХІV ст.), то не змогла вона знести культури вкраїнської і сама швидко перейнялась культурою нашою, і ця культура мала спроможність йти собі вперед. І ми бачимо, що мова українська зробилась тоді державною мовою, – нею вчили по школах, нею вчили по церквах, нею суд вели і нашою мовою балакали тоді і вища старшина, і в королівськім палаці”, – писав І. Огієнко3. У цей час українська мова (волинсько-поліська з центром у Луцьку, що відбивала фонетику і морфологію північно-українських говірок4) виконувала функцію міжнародної мови в Польщі (наприклад, нею велися переговори татарських ханів з польськими королями), Литві, Молдавії, а також функцію державної мови в Молдавському князівстві. ІІІ. Січень 1919 – поч. 30-х років ХХ ст. – Законом Директорії Української Народної Республіки українська мова була проголошена державною на всіх теренах України (крім Карпатської України, де подібний закон було прийнято лише 1939 року). ІV. 28.10.1989 – до сьогодні – сучасний етап. 28.10.1989 р. Верховна Рада УРСР прийняла Закон УРСР “Про мову в Українській РСР”, де за українською мовою було закріплено статус державної.

У ст. 10 Конституції України, прийнятій 28 червня 1996 року, записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”5. Конституційний Суд України своїм рішенням від 14 грудня 1999 року дав таке тлумачення цього та інших пунктів Конституції: “Таким чином, положення Конституції України зобов’язують застосовувати державну – українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов’язків, у роботі і діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України”6.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти icon"19"(075. 8) Ббк 81. 411. 4-7я73 К61 Рецензенти
К61Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу "Історія перекладу" : навчальний посібник
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Вінниця внту 2013 (075) ббк 88я73

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" Рівне-2010 (075. 8)

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" Рівне-2010 (075. 8)

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Улк 808 5(075. 8) Гриф надано Міністерством освіти ббк 83. 7я73 І науки України
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconБбк 81. 432. 1-211-923 ш 33 Рецензенти
Омельченко Л. Ф. – доктор філологічних наук, професор кафедри германської філології Київського міжнародного університету
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник дніпропетровськ, 2010 удк ббк к 75 Т. В. Недосєкіна



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка