Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти



Сторінка4/21
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.81 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

1.4. Ознаки, мовні засоби, призначення та сфера використання стилів сучасної української літературної мови



Стиль (франц. style, від лат. stilus, stylus – загострена паличка для письма) – це функціональна підсистема літературної мови, що обслуговує певну сферу діяльності мовців і відповідно до цього має свої особливості добору й використання мовних засобів (лексичних, фразеологічних, граматичних тощо).

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі основні функціональні стилі: розмовний, художній, публіцистичний, конфесійний, науковий та офіційно-діловий.



Розмовний стиль – різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоденному спілкуванні. З-поміж інших функціональних різновидів літературної мови цей стиль є найдавнішим і найуживанішим.

Сфера використання: здебільшого існує в усній формі (щоденне неофіційне спілкування, тобто діалоги, полілоги, монологи в різних комунікативних ситуаціях), у писемній формі – приватне листування, художня література тощо.

Призначення: служити засобом спілкування людей.

Ознаки: орієнтованість на слухача і на ситуацію, у якій здійснюється обмін думками; спонтанність, невимушеність, безпосередність реагування, імпровізація, емоційність, використання жестів, міміки.

Мовні засоби. Поряд з нейтральною вживається лексика емоційна, образна (епітети, метафори, метонімії, порівняння, синекдохи та ін.). Синтаксисові розмовної мови властиві слова-речення, короткі синтаксичні конструкції, часто уривчасті, формально незакінчені, а також такі, що передають реакцію співрозмовника (прохання, здивування тощо), повтори дієслів-присудків.

Розмовний стиль реалізується в підстилях: побутовому, світському, ораторському та фольклорному.

Серцевиною стилістичної системи української літературної мови вважається художній стиль – різновид літературної мови, що використовується в художніх творах (епічних, ліричних, драматичних). Цей стиль започаткував розвиток нової української літературної мови на народнорозмовній основі і є найскладнішим як за тематичним багатством, так і за розмаїттям мовних засобів, які в ньому використовуються. Він активно взаємодіє з усіма іншими стилями та впливає на їх формування і розвиток. З одного боку, у його текстах зі стилістичною метою використовуються елементи інших функціональних стилів, а з другого, він “постачає” певні елементи для інших функціональних стилів.

Призначення: через систему образів засобами художнього слова впливати на розум, почуття і волю читачів, формувати в них ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Сфера використання: література, різні види мистецтва, освіта.

Ознаки: конкретно-чуттєве зображення дійсності відбувається через призму світогляду, інтелекту і світовідчуття автора; образність, поетичність, естетика мовлення, експресія.

Мовні засоби. Крім загальновживаної нейтральної, вживається лексика емоційно-експресивна (епітети, порівняння, метафори, різні види синонімів, фразеологізмів), зі стилістичною метою використовуються історизми, архаїзми, діалектизми, просторічні елементи. Використовуються речення усіх типів складності: поряд із повними розповідними функціонують неповні окличні і питальні речення. Важливою ознакою є нешаблонність конструкцій. Панує різноманітність інтонаційних відтінків, ритміко-мелодійних варіацій.

Художній стиль має такі підстилі – епічний, ліричний, драматичний і комбінований (ліро-епічний твір, драма-феєрія, усмішка та ін.).



Конфесійний стиль (від лат. confessio – визнання, сповідання) – різновид літературної мови, що обслуговує релігійні потреби суспільства.

Сфера використання: перекладна культова (Біблія, Житія, апокрифи тощо) й оригінальна (проповіді, послання, тлумачення Святого Письма, молитви, складені священнослужителями української церкви) література.

Призначення: активно впливати на реципієнтів, переконувати їх у потребі жертовного служіння Богу, сприяти формуванню в людей любові один до одного та до Бога, змушувати їх думати про вічні категорії: життя, смерть – і відповідно до цього будувати своє життя.

Ознаки: урочистість, піднесеність, образність, емоційність, алегоричність, перифрастичність, орієнтованість на слухача або читача тощо.

Мовні засоби: інверсійний порядок слів, використання риторичних питань, уживання старослов’янізмів та конфесійної лексики (наприклад: Ісус, Різдво, святий, священик та ін.), порівнянь, метафор, символів, алегорій.

Науковий стиль – різновид літературної мови, що використовується в науці, освіті й виконує пізнавально-інформативну функцію. Поняття наукового стилю об’єднує мову різних галузей науки і техніки.

Сфера використання – наукова діяльність: наукові праці (статті, монографії), шкільні підручники і підручники, навчальні посібники вишів, науково-популярні журнали.

Призначення – популяризувати наукові знання, обмінюватися інформацією з метою поступу науково-технічного прогресу.

Ознаки – нейтральність, інформативність, об’єктивність, логічна послідовність, узагальненість, точність, лаконічність, аргументація висловлюваних положень, переконливість.

Мовні засоби – використання загальнонаукової та спеціальної термінології, вживання абстрактних (часто іншомовних) і слів у прямому значенні. На рівні синтаксису переважають складні розповідні речення, насамперед складнопідрядні з причиновими і наслідковими відношеннями. Текстам наукового стилю притаманна чітка внутрішня структура, послідовний поділ на розділи, параграфи. Цитати паспортизуються (указується автор, назва джерела та сторінка, з якої взято цитату).

Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий, науково-популярний, науково-навчальний, виробничо-технічний.



Публіцистичний стиль – різновид літературної мови, що використовується у сфері масової інформації. Синтезує в собі частину функцій, мовних ознак та засобів художнього, офіційно-ділового, наукового стилів.

Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича діяльність, навчання.

Призначення – служити розв’язанню суспільно-політичних питань, формувати громадську думку, спонукати читачів до творчої діяльності, пропагувати прогресивні ідеї, учення та ін.

Ознаки: популярний, простий виклад, орієнтований на швидке сприймання повідомлень; спрямованість на новизну, динамічність, інформативність; політична, морально-етична оцінка того, про що пишеться або мовиться; синтез логізації та образності мовного вираження; документально-фактологічна точність, декларатив­ність, закличність, поєднаність стандарту й експресії, авторська пристрасність, переконливість.

Мовні засоби: широко використовується суспільно-політична лексика, у разі потреби – терміни, а також багатозначна образна лексика, що здатна привернути увагу читача і вплинути на нього. Усі лексичні одиниці, здебільшого, чітко поділяються на позитивно-оцінні й негативно-оцінні. Синтаксис характеризується наявністю різних типів складних речень, ускладнених уставними і вставленими конструкціями, звертаннями, однорідними членами речення; поширені окличні речення у функції гасел, закликів та риторичні запитання.

Реалізується публіцистичний стиль у таких підстилях: власне публіцистичний, політико-агітаційний, ораторський, почав формуватися рекламний.



Офіційно-діловий стиль – різновид української літературної мови, що забезпечує потреби громадян у документальному оформленні офіційних взаємостосунків. Цей стиль сьогодні переживає період свого активного становлення. Належить до книжних стилів сучасної української літературної мови. Вважається найбільш стабільним та консервативним, найдовше зберігає архаїчні елементи. У житті суспільства виконує такі функції: інформативну (передавання і збереження інформації), комунікативну (ділове спілкування) та імперативну (владне волевиявлення). Існує в усній (ділове спілкування – нарада, бесіда, телефона розмова тощо) та писемній формах (ділова документація).

Сфера використання. Використовується у відносинах між державами, міжнародними організаціями, у діяльності органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також між членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Призначення: надавати правової сили актам офіційного спілкування між юридичними та фізичними особами.

Ознаки: стандартність, уніфікованість, логічність, достовірність, точність, стислість, документальність (інформація, зафіксована на будь-яких матеріальних носіях, повинна мати характер документа), послідовність, переконливість, стабільність (протягом тривалого часу форма документа залишається незмінною), емоційна нейтральність.

Офіційно діловий стиль реалізується в таких підстилях – законодавчому, дипломатичному, адміністративно-канце­ляр­ському.



Законодавчий підстиль реалізується в документах, які виконують настановчо-регулювальну функцію в державному і суспільному житті, утверджують обов’язкові правові норми (декрети, закони, кодекси, конституції, укази, постанови, рішення). Мова цих документів насичена юридичною термінологією, ускладнена синтаксичними конструкціями з відокремленими членами речення, підрядністю, але має бути доступною і зрозумілою кожному громадянинові держави, бо всі мають однакове конституційне право на законодавчу інформацію.

Дипломатичний підстиль обслуговує дипломатичну службу, контакти української держави з іншими державами, міжнародним співтовариством і всесвітніми організаціями. Цей підстиль характеризується своєрідною лексикою, термінологією, серед яких багато запозичень, та своєрідними формулами дипломатичної ввічливості. До дипломатичних належать: організаційно-регулювальні документи (конвенція, пакт, угода, протокол про наміри), організаційно-впливові документи (декларація, нота, вербальна нота, міжнародна заява), інформативно-описові документи (меморандум, комюніке).

Адміністративно-управлінський підстиль забезпечує зв’язок усього управлінсько-виконавчого апарату держави між його внутрішніми підрозділами і кожним громадянином. Він єдиний з підстилів, що активно доходить до кожного члена суспільства. Серед адміністративно-управлінської документації виділяють: розпорядчу (наказ, постанова, рішення, резолюція, розпорядження), організаційну (договір, інструкція, статут, штатний розпис, тарифікація), інформаційно-довідкову (автобіографія, заява, звіт, план, характеристика, інформація, довідка).

Мовні особливості офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль має низку особливостей на різних мовних рівнях, зокрема на лексичному, морфологічному й синтаксичному.

І. Лексичний рівень. Лексика (грец. lexikos «словниковий») – це словниковий склад мови. Досліджує лексику лексикологія – розділ мовознавства, що вивчає словниковий склад мови в цілому як систему, а також основні типи лексичних значень, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за походженням і за стилістичним уживанням, досліджує шляхи розвитку й оновлення лексичної системи мови15.

На лексичному рівні офіційно-діловому стилю притаманні такі ознаки:



1. Уживання літературної лексики активного складу. Активна лексика – частовживані (вони ж і загальновживані) слова. Цю лексику використовують усі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання тощо (в, і, на, я, бути, що, він, ви, ти, ми, цей, весь, який, такий, один, сказати, тільки, ще, говорити, наш, знати, рік, великий, інший, час, новий, йти та ін.). Не повинні в ділове мовлення потрапляти діалектизми – слова, що вживаються лише на певній, обмеженій території: ровер (лексична норма велисопед), трускавки (лексична норма полуниці); жаргонізми – слова, властиві розмовній мові людей, пов’язаних певною спільністю інтересів: хвіст (заборгованість), плавати (погано знати матеріал), автомат (залік або екзамен за результатом роботи в семестрі), стипуха (стипендія); арготизми – спеціальні слова та вирази, типові для певного соціального прошарку, що вживаються з метою засекретити мову (щоб сторонні не розуміли про що йдеться): бугор (високопоставлений чиновник), грязний (російський рубль), атрацит (кокаїн), вашингтон (сто доларів однією купюрою); професіоналізми – слова, що їх уживають люди, об’єднані певною виробничою діяльністю, тобто слова, притаманні мовленню представників певної професії, наприклад, працівники поліграфії вживають такі професіоналізми: курсив, петит, набір; сталевари: плавка, проба, болванка, затискач; комп’ютерники: клава (клавіатура), вінт (вінчестер), скинути інформацію (переписати).

2. Уживання термінів, особливо адміністративно-канцелярських та суспільно-політичних (про терміни детальніше див. в 1.6.).

3. Тенденція до однозначності лексичних одиниць. Наявність полісемічних термінів може спричинити різне прочитання тексту адресатом, що може мати серйозні наслідки. Проблема усунення багатозначності ускладнюється в умовах українсько-російської двомовності. Структура сем16, як відомо, не збігається навіть у близькоспоріднених мовах, що перешкоджає комунікативно повноцінному викладові та сприйняттю. Наприкл.: рос. та укр. опыт – досвід та дослід; расстояние – віддаль і відстань; объем – об’єм та обсяг; оборудование – обладнання та устаткування; задача – задача і завдання; число – число та кількість; общий – загальний і спільний; определенный – визначений та певний; следующий – наступний, такий; считать – рахувати та вважати; составлять – складати і становити. Вживання окремих лексем цього типу в українській мові досі залишається неунормованим.

4. Уживання іншомовних слів. В офіційно-діловому стилі частіше, ніж у художньому чи розмовному, уживається запозичена лексика.

Як відомо, з погляду походження (генезису), увесь словниковий склад української мови поділяють на дві групи: слова питомі (власне українські) та запозичені.

Запозичення належить до фундаментальних механізмів розвитку мов, до мовних універсалій і є одним із давніх шляхів збагачення будь-якої мови світу. Запозичення – “… процес переміщення різноманітних елементів з однієї мови в іншу, де під різноманітними елементами варто розуміти одиниці різних рівнів мови (фонеми, морфеми, лексеми, фраземи). Цей термін одночасно позначає і акт, внаслідок якого мова засвоює елемент іншої мови, і сам запозичений елемент” (Марузо). Характерно, що запозичується не слово в його природному вигляді, а “безформений шматок лексичного матеріалу”, з якого мова вибирає необхідне і достатнє для неї в певний еволюційний період і перетворює його в запозичене слово, оформляючи відповідно до своїх фонетичних, семантичних та граматичних законів.

Розрізняють власне запозичення та калькування. Калькування (від фр. galgue – копія) – копіювання іншомовного слова за допомогою питомого, незапозиченого матеріалу; поморфемний переклад іншомовного слова. При калькуванні запозичається лише значення іншомовного слова та його будова, але не його матеріальна форма. Так, наприклад, укр. недолік є калькою рос. недочет, самовизначення – калькою рос. самоопределение, займенник – калькою лат. pronomen, укр. хмарочос – калькою нім. Wolkenkratzer (Wolke – хмара, kratzen “чесати”), рос. небоскреб – калькою англ. skyscraper (sky – небо, scraper – скребти). Некритичне калькування чужих слів є чи не найгіршим варіантом збагачення мови. Кальки та напівкальки хоча, на перший погляд, структурно та семантично близькі до українського відповідника, нерідко мають інше значення. Крім того, вони виштовхують з мовного обігу власне українське слово (словосполучення), створюючи ґрунт для лексичних покручів, як-от: рахувати (правильно вважати), співпадати (збігатися), лічити (лікувати) та ін.

Запозичення – активний процес. Мова, яка запозичає слова, переробляє їх, перебудовує, підпорядковуючи своїм внутрішнім закономірностям. Якщо ж цього з іншомовним словом не відбувається, то воно залишається в мові варваризмом, тобто іншомовним вкрапленням, що більш-менш регулярно вживається, але зберігає своє іноземне обличчя (о’кей, чао, мерсі, капут, хеппі енд, хенде хох, те-а-тет). Вживання варваризмів у діловому мовленні здебільшого є порушенням лексичних норм.

Значну частину запозиченої лексики становлять інтернаціоналізми – слова, поширені як мінімум у трьох неблизькоспоріднених мовах. Такі слова, що ввійшли до активного словника міжнаціонального спілкування, можна використовувати в окремих ділових паперах: банк, бюджет, авізо, бланк, телеграма та ін.

Отже, слід бути обережними й уважними під час використання в діловому мовленні запозиченої лексики. Щоб правильно використовувати іншомовні слова, фахівці радять дотримуватися певних рекомендацій:

а) не ставити в текст іншомовні слова, коли є відповідники в українській мові;

б) вживати іншомовне слово в діловодстві можна лише в тому значенні, у якому воно зафіксоване в словниках;

в) не слід користуватися в одному і тому ж документі іншомовним словом і його українським відповідником на позначення того самого поняття. Бажано користуватися в таких випадках національною мовою, що значною мірою полегшить ведення справочинства17.

Попри те, що українська мова частково асимілює чужі слова, велика кількість іншомовних слів створює загрозу для зрозумілості національних терміносистем. Існує і глобальний погляд на цю проблему: коли в мові є до 72-85 % запозичень, чи так званих термінів-інтернаціоналізмів, то чи маємо право говорити про існування окремої національної мови?

Українська мова має внутрішні ресурси для називання нових понять. Більшість запозичень – це найчастіше данина моді. Втішає, що до багатьох інновацій уже з’явилися національні відповідники: ексклюзивний – винятковий; превентивний – попереджувальний, запобіжний; калькуляція – обчислення; опція – вибір; прес-реліз – довідка для преси; апелювати – звертатися; дебати – обговорення; дефект – недолік, вада, ґандж; домінувати – переважати; екстраординарний – особливий; лімітувати – обмежувати; реєструвати – записувати; репродукувати – відтворювати; симптом – ознака; апроксимація – наближення; детектор – виявляч, атенюатор – послаблювач. Якщо така тенденція збережеться, то більшість “модних” запозичень відійде в пасивний запас – залишаться лише ті лексичні одиниці, що найкраще відповідають вимогам до ідеальних термінів.

Отже, до проблеми запозичення потрібно підходити тверезо. Використовувати запозичене слово слід лише в тому випадку, коли в діловому мовленні без нього не можна обійтися. Запозичення без потреби є невиправданими і завдають мові тільки шкоди.

5. Уживання мовних кліше, штампів. У мові є звороти, які в певних мовленнєвих ситуаціях повторюються без змін як усталена словесна формула. Від власне фразеологізмів вони відрізняються тим, що їхні компоненти зберігають своє пряме лексичне значення і їм не властиве емоційно-експресивне забарвлення. В офіційно-діловому стилі найчастіше використовуються кліше та штампи.

Кліше (стереотип) – звичний зворот, регулярно повторюваний у певних умовах та контекстах для позначення різних ситуацій, стосунків між людьми тощо. Наприклад, є кліше мовного етикету: добрий день, радий Вас бачити, будь ласка, вельмишановний добродію та ін.; кліше на позначення явищ суспільно-політичного життя: засоби масової інформації, криміногенна ситуація, маніпулювання громадською думкою, стан довкілля; кліше офіційно-ділової сфери: матеріальна відповідальність, відповідно до чинного законодавства, обіймати посаду, надати допомогу.

На відміну від мовного штампа – часто вживаного виразу із бляклим лексичним значенням, стертою лексичною експресивністю, – кліше становить конструктивну одиницю, що зберегла семантичну відповідність.



Штампи – вирази, які через часте вживання втратили свою інформативність. Частина штампів набула ознак стандартизованих одиниць: у даний час, за наявності відповідних умов, вищезазначений, нижчепідписаний, відповідно до зазначеного, проведена певна робота, необхідно відзначити, відігравати важливу роль, мати велике значення, являти значний інтерес.

Рідним мовним середовищем для штампу є офіційно-діловий стиль. Штампи дають змогу зробити текст трафаретним, а отже, відтворюваним за певним зразком і таким чином зекономити час, спростити обробку та сприйняття документів. Засилля штампів у текстах інших функціональних стилів сприймається як явище негативне.



ІІ. Морфологічний рівень. Українське ділове мовлення має низку морфологічних особливостей, які виявляються передусім у вживанні форм іменників, прикметників, числівників, займенників та дієслів.

Складні випадки відмінювання іменників. Чи не найбільш проблемним в офіційно-діловому стилі є вживання іменників ІІ відміни (до цієї відміни належать іменники чоловічого роду з нульовим закінченням або із закінченням та іменники середнього роду із закінченнями -о, -е, -я, які в непрямих відмінках не набувають суфіксів -ат-, -ят-, -ен-).

Залежно від значення, іменники чоловічого роду з нульовим закінченням у родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я) або -у (-ю).
Таблиця 1

Родовий відмінок однини іменників другої відміни


Закінчення -а (-я) мають іменники, які виступають назвами:

Закінчення -у (-ю) мають іменники, які виступають назвами:

  • осіб, власних імен та прізвищ: директора, службовця, громадянина;

  • мір довжини, ваги, часу, чисел, грошових одиниць: метра, четверга;

  • конкретних предметів: комп’ютера, циліндра;

  • населених пунктів: Києва, Луцька, Львова, але Кривого Рогу (друга частина суголосна із загальною назвою, що має закінчення -у (-ю);

  • річок, якщо наголос падає на закінчення: Дніпра, Дністра, але Бугу (наголос падає на основу слова);

  • наукових понять, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини (крім термінів іншомовного походження, що називають фізичні або хімічні процеси, частину площі тощо): сегмента, іменника, трикутника, але аналізу, синтезу.




  • установ, закладів, будівель, приміщень, частин споруд: інституту, залу;

  • абстрактних понять: висновку, обсягу;

  • просторових реалій: космосу, шляху, Інтернету;

  • збірних понять: каталогу, оркестру, хору;

  • речовин, матеріалів: асфальту, водню, але хліба;

  • процесів, станів, властивостей, явищ суспільного життя: ідеалу, конфлікту, диспуту;

  • географічних реалій (крім населених пунктів): Кавказу, Алтаю;

  • ігор, танців: вальсу, футболу, але гопака;

а також:

  • складні безсуфіксні слова і префіксальні іменники: родоводу, рукопису, прикладу, успіху.




Залежно від лексичного значення, деякі іменники чоловічого роду в родовому відмінку однини мають паралельні закінчення: -а (-я) або -у (-ю): папера (документ) і паперу (матеріал); акта (документ) і акту (дія).

Іменники ІІ відміни – назви осіб у давальному відмінку мають паралельні закінчення -ові, -еві, -єві та -у (-ю). Щоб уникнути тавтології – повторів однакових закінчень, у діловому мовленні віддають перевагу закінченню -ові, -еві, -єві: ректорові Кулику М. С.

Іменники ІІ відміни – прізвища людей – відмінюються (на відміну від жіночих прізвищ на приголосний та на , а також на відміну від відповідних російських прізвищ): Селещукові Станіславу, але Селещук Людмилі.

Вживання форм чоловічого й жіночого роду в офіційно-діловому стилі. У діловому мовленні перевага віддається формам чоловічого роду: виступила професор Я. В. Кондратюк. Уживання форм жіночого роду доречне, якщо вказівка на стать є обов’язковою і не може бути виражена іншими засобами: виступи українських фігуристок. Хоча мова йде про жінок, прикметники з іменниками на позначення посад, професій, звань мають узгоджуватися у формі чоловічого роду: науковий співробітник Г. М. Жуковська. Запам’ятайте! Із жіночим прізвищем узгоджуються лише дієслова: старший лаборант Л. В. Андрієнко повідомила.

Вживання ступенів порівняння прикметників. Ступені порівняння – вищий та найвищий, що мають просту та складену форми – притаманні тільки якісним прикметникам. Із двох форм – простої та складеної (проста форма вищого ступеня порівняння твориться за допомогою суфіксів -іш- або -ш-: різкий – різкіший; проста форма найвищого ступеня порівняння утворюється від простої форми додаванням префіксів най-, щонай-, якнай-: щонайвищий; складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою слів більш, менш, найбільш, найменш: більш пунктуальний, найменш вдалий) у діловому мовленні перевагу віддають простій формі: використати ефективніші методи, найсучасніші методи керівництва.

Запам’ятайте! Порушенням морфологічних норм є вживання самий з формою якісного прикметника, наприклад: самий важливий. До анормативів також належить уживання більш, менш, найбільш, найменш із простими формами вищого ступеня порівняння: більш перспективніший, найменш досконаліший (правильно: більш перспективний, найбільш досконалий).

Форми числівників у діловому мовленні. Цифрова інформація в писемному мовленні може бути відтворена як за допомогою цифр, так і за допомогою числівників. Варто запам’ятати, що:

  • простий кількісний числівник, який називає однозначне число, записується словом, а не цифрою: три дні, дев’ять хлопців. Але з одиницями виміру такі числівники пишуться цифрами: 5 кілограм цукру. Складні та складені кількісні числівники записуються цифрами (крім випадків, коли з них починається речення).

  • Порядковий числівник, записаний цифрою, у текст вводиться з відмінковим закінченням: учні 5-го класу. Якщо в текст вводиться одночасно кілька порядкових числівників, відмінкове закінчення ставиться лише один раз: учні 3, 4 і 5-го класів.

  • Грошові суми пишуться цифрами, а в дужках – словами: у сумі 4820 (чотири тисячі вісімсот двадцять) гривень.

  • У числівників п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят відмінюється лише друга частина – на відміну від російської мови, де відмінюються обидві частини: рос. пятидесяти – укр. п’ятдесяти (п’ятдесятьох). Числівники, що називають сотні, відмінюються в обох частинах: п’ятисот, трьомстам, але паралельні форми мають тільки в орудному відмінкові.

  • Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного та знахідного, мають закінчення : дев’яноста, сорока.

  • Числівники тисяча, мільйон, мільярд відмінюються як відповідні іменники18.

  • Для української літературної мови нормативним є наголошення компонента -надцять: одинадцять, чотирнадцять. У назвах десятків наголос падає на другу частину: сімдесяти, а не сімдесяти.

Вживання займенників у ділових паперах. У діловому спілкуванні надається перевага використанню особових займенників множини: ми запланували, ми підписали, нас повідомили, вони використали. Слід зазначити, що російським прислівникам по-моему, по-вашему, по-нашему в українській мові відповідають особові займенники, що стоять у знахідному відмінку з прийменником на: на нашу думку, на ваш розсуд, як на мене. В офіційно-діловому стилі уникають неозначених займенників, як-от: хтось, щось, дещо, хто-небудь.

Особливості вживання форм дієслів. З-поміж дієслівних форм, які вживаються в ділових паперах, найпоширенішими є форми третьої особи однини теперішнього часу та першої особи множини (вітає, рекомендує, просимо, пропонуємо, погоджуємось, надсилаємо), а також інфінітива. Інфінітив, або неозначена форма дієслова – незмінювана форма, яка, називаючи дію, не вказує на час, особу, рід, число, має інфінітивний суфікс -ти (суфікс -ть ненормативний): писати, затверджувати, підписувати. Дуже часто форму інфінітива заступає іменник: паління заборонено, читання корисне.

Для ділового мовлення характерне широке використання пасивних дієприкметників минулого часу й дієприслівників доконаного виду (форми на -ши/-вши): згаданий, названий; заслухавши та обговоривши питання про… .

Замість дієприкметників активного стану теперішнього часу (форми на -уч­­- (-ий)/-юч (-ий), відповідно до нових рекомендацій, ненормативні) слід уживати прикметники із суфіксами -льн-, -н-, -лив-: копіювальні прилади замість копіюючі прилади, інтер­фе­рентний вплив замість інтерферуючий вплив, обнадійливий захід замість обнадіюючий захід. Субстантиновані дієприкметники -уч- (-ий)/-юч (-ий), які називають посади, обов’язки людей слід заміняти іменниками із суфіксами -ач, -ник та іншими іменниковими утвореннями: керівник замість керуючий, командувач замість командуючий, голова замість головуючий. Іменниками можна заміняти й інші дієприкметники активного стану: юрист-практик замість практикуючий юрист, поет-початківець замість початкуючий поет, органи контролю замість контролюючі органи19.

ІІІ. Синтаксичний рівень. У текстах ділового мовлення вживаються прості й складні речення, проте переважають прості. З-поміж складних перевага надається складнопідрядним реченням найчастіше з підрядними причиновими, мети, наслідковими, часовими тощо.

У діловому писемному мовленні вживаються розповідні речення, бо ділові папери мають здебільшого розповідний характер. В усному діловому мовленні (публічні виступи, телефонні розмови) можуть використовуватися окличні та питальні речення.



В офіційно-ділових текстах переважають двоскладні речення. З-поміж односкладних найширше представлені безособові речення, головний член яких виражений формами на -но, -то, та інфінітивні речення: Призначити Бондаренка А. С. на посаду провідного інженера, Справу передано на дообстеження.

Порядок слів у діловому мовленні. У тексті документа має бути прямий порядок слів, тобто підмет повинен розміщуватися перед присудком, означення перед означуваним словом, додаток після слова, яке ним керує; обставини причинової, цільової, часової семантики повинні стояти на початку або наприкінці речення. У характеристиках, наказах, розпорядженнях їх традиційно розміщують на початку речення (Відповідно до Закону України «Про підприємницьку діяльність», наказую…), у заявах, пояснювальних записках їх, здебільшого, вживають наприкінці (10. 09. 2010 я запізнилася на заняття у зв’язку з незадовільним рухом транспорту).

Форми вираження присудків у текстах офіційно-ділового стилю. В офіційно-діловому стилі вживаються присудки ускладненої форми, так звані «розщеплені присудки». Частина з них в українській мові має паралельні прості дієслівні присудки (надати допомогу – допомогти, припускатися помилок – помилятися), частина не має (надати слово, приділити увагу). У діловому мовленні варто уникати штучних, невдалих «розщеплених присудків», у яких дієслово дублює семантику дії, виражену іменником, найчастіше віддієслівним: вести боротьбу зі злочинністю (правильно – боротися зі злочинністю), здійснювати впровадження технології (впроваджувати технологію). Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними через невдале їх калькування з російської мови: піднімати питання (рос. поднимать вопрос) – анорматив, правильна форма – порушувати питання. Фахівці радять уникати вживання присудків у пасивних конструкціях (які поширилися під впливом російської мови), натомість уживати активні конструкції: Державний бюджет України щорічно затверджується Верховною Радою – анорматив, правильно: Верховна Рада щорічно затверджує державний бюджет України. Іменний складений присудок, виражений пасивним дієприкметником, слід заміняти конструкціями з присудковими (предикативними) формами на -но, -то, які є органічними для української мови, мають тривалу традицію вживання, чітко вказують на результативність дії: Комісія затверджена в складі – анорматив, правильно: Комісію затверджено в складі.

Особливості вживання речень з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й словосполученнями. В офіційно-діловому стилі найчастіше вживаються прості поширені речення. Основним засобом їх поширення виступають однорідні члени (присудки, підмети, додатки, обставини), які в документі здебільшого виконують функцію класифікації. Щоб уникнути надмірного ускладнення тексту однорідними членами речення, використовують рубрикацію – однорідні члени виділяють у пункти і підпункти, які подають з абзацу: «Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами). Документами на перевезення є:

  • квиток – при перевезенні пасажира;

  • багажна квитанція – при перевезенні речей пасажира як багажу;

  • відповідні документи – при перевезенні вантажу, пошти та інших предметів» (із “Повітряного кодексу України”).

У низці документів (листах, запрошеннях та ін.) вживається звертання. В українській мові звертання передаються лише за допомогою кличної форми (вживання називного відмінка замість кличної форми є ненормативним). У разі, якщо звертання складається з двох слів, обидва ці слова також потрібно подавати в кличній формі: Шановний пане президенте. У звертаннях, які виражені складеними іменниками, що передають єдине поняття і пишуться через дефіс, у кличній формі вживається лише другий компонент: Шановний прем’єр-міністре.

Логічний зв’язок між частинами ділового тексту забезпечують вставні слова і словосполучення, зокрема ті, що вказують на порядок думок та зв’язок між ними: по-перше, з одного боку; а також ті, які вказують на джерело повідомлення: на думку експерта. Вставні слова та словосполучення, що виражають упевненість чи невпевненість, а також емоції мовця (на щастя, на жаль, можливо, мабуть) доречні у службових листах та в приватних ділових розмовах, де виконують функцію пом’якшення надмірної категоричності, роблять спілкування ввічливішим.

Для українського ділового мовлення типовим є вживання підряд кількох іменників в одному, здебільшого родовому відмінку, так зване «нанизування» відмінкових форм переважно віддієслівних іменників, наприклад: підбиття підсумків виконання завдань. Щоб уникнути надмірного нанизування відмінкових форм, фахівці радять замінювати віддієслівні іменники неозначеною формою дієслова: Покарання не має на меті приниження людської гідності замінити на Покарання не має на меті принизити людську гідність.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти icon"19"(075. 8) Ббк 81. 411. 4-7я73 К61 Рецензенти
К61Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу "Історія перекладу" : навчальний посібник
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Вінниця внту 2013 (075) ббк 88я73

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" Рівне-2010 (075. 8)

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" Рівне-2010 (075. 8)

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Улк 808 5(075. 8) Гриф надано Міністерством освіти ббк 83. 7я73 І науки України
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconБбк 81. 432. 1-211-923 ш 33 Рецензенти
Омельченко Л. Ф. – доктор філологічних наук, професор кафедри германської філології Київського міжнародного університету
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник дніпропетровськ, 2010 удк ббк к 75 Т. В. Недосєкіна



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка