Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти



Сторінка6/21
Дата конвертації16.03.2018
Розмір2.81 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

1.6. Терміни і професіоналізми: спільне та відмінне. Становлення і розвиток авіаційної термінології української мови




Термін (лат. terminus – рубіж, межа) – це слово або словосполучення, що називає наукове поняття. Ознаки термінів:

  • дефінітивність – кожний термін має чітке визначення, зафіксоване певним термінологічним словником;



  • системність – кожний термін є системним на рівні понять та форм. Наприклад, соціально-економічний термін «робітник» («людина, зайнята фізичною працею у сфері матеріального виробництва») на рівні семантики пов’язаний зі словами безробітний (антонімічні відношення), трудівник, працівник (синонімічні відношення). На формальному рівні в нього виділяється формант -ник, за допомогою якого він включається в певну систему термінів. Граматичне значення -ник – «назва особи за характером виконуваної роботи» споріднює цей термін з низкою інших (начальник, урядник, працівник);



  • стилістична нейтральність – термінам не властива емоційна забарвленість – ні позитивна, ні негативна;

  • незалежність від контексту – у будь-якому контексті термін зберігає одне й те саме значення;



  • однозначність у межах своєї терміносистеми;



  • точність семантики, висока інформативність;




  • лаконічність – у термінології віддається перевага коротким формам – однокореневий термін більше відповідає вимогам, що ставляться до ідеального терміна, ніж дво- або трикореневий, однослівний, відповідно, має

  • переваги над терміном-словосполученням тощо;




  • милозвучність.


Розділ мовознавства, що вивчає природу термінів, їх граматичну організацію та закони функціонування, називається термінознавством. Ця теоретико-прикладна дисципліна виокремилася в 70-х роках ХХ ст. Її засновниками вважаються австрійський інженер Є. Вюстер та Д. Лотте (радянська термінологічна школа). Значення термінів зафіксоване в державних стандартах, спеціальних словниках, довідниках.



Увага! В усному мовленні представників різних професійних груп, крім термінів, функціонують професіоналізми – ненормативні, часто емоційно забарвлені слова та словосполучення, що називають спеціальні, майже завжди конкретні поняття певної сфери діяльності (на відміну від термінів, абстрактні поняття ця група лексики називає рідко).

Психологічною причиною виникнення професіоналізмів є прагнення мовців урізноманітнити свою мову за рахунок відповідних вербальних засобів. Тому в багатьох випадках професіоналізми – це розмовні, емоційно забарвлені синоніми – відповідники до стилістично нейтральних термінів. Наприклад, у льотчиків літак “Іл-2” має назву горбатий; слід, що залишає реактивний літак, – ковбаса-зебра; у водіїв легкова машина підвищеної прохідності має назву бобик, кермо – бублик; у журналістів помилка називається ляп, нижній кінець сторінки книжки – хвіст.

Власне мовною причиною виникнення професіоналізмів є вплив універсальної загальносвітової тенденції до економії засобів словесного вираження. Наприклад, іменник директор – лексична норма, ним називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі. Анормативи директорка, директриса, директорша виникли як прагнення мовця в одному комунікативному акті підкреслити, що директором є жінка. Аналогічно: завучка, деканша. Професіоналізми виникають і тоді, коли мовець прагне замінити еліптичні конструкції однословами: титульний лист – титул. До професіоналізмів також відносять абревіатури, не прийнятні в наукових текстах: главбух, техред.

Як і терміни, професіоналізми мають спеціалізовані значення, ті ж самі сфери вживання, обмежену кількість мовців. Потрібно запам’ятати: якщо терміни – лексичні норми наукового стилю літературної мови, то професіоналізми знаходяться за межами норми, уживаються вузьким колом фахівців переважно в усному мовленні.

Нові професіоналізми у межах трудових колективів постійно творяться за допомогою афіксації чи словоскладання. Так, серед префіксів можна виділити префікси до- (доукомплектувати, дообстежити, дооформити), недо- (недополив, недовнесок), за- (запроцентувати), над- (надзверхплановий); серед суфіксів особливо продуктивні -ість (пливучість, стрибучість), -аж (типаж, листаж), -ація (маршрутизація, докваліфікація).

У міжвідомчій кореспонденції вживання професіоналізмів небажане, а в окремих випадках і просто неприпустиме: вони можуть викликати нерозуміння, ускладнити ділові стосунки. Тому в офіційно-діловому стилі професіоналізмів потрібно уникати, адже більшість мовців їх не знає, що може спричинити різне сприйняття змісту тексту.

Свідомому регулюванню та впорядкуванню піддається особливий пласт нормативної лексики, що вживається в професійному мовленні, – термінологія. Цим терміном позначають сукупність слів та словосполучень, які обслуговують певну сферу знань, пов’язаних із системою понять мистецтва, техніки, виробництва тощо. Якщо термінологією називають сукупність термінів, що склалася стихійно, то терміносистемою – упорядковану термінологію, якій характерний вищий ступінь системної організації як на формальному, так і на поняттєвому рівнях.

В енциклопедії «Українська мова» (К., 2007) зазначається, що «Основою української термінології є народна термінологія, а також міжнародна, що сформувалася в європейських мовах на базі грецької та латинської мов. Становлення української наукової термінології почалося з другої половини ХІХ ст. і пов’язане з іменами І. Верхратського (його вважають фундатором української термінології), М. Драгоманова, В. Левицького, І. Гавришкевича та ін., діяльністю наукових товариств ім. Т. Шевченка (м. Львів), “Просвіта” (у Києві), імені Г. Квітки-Основ’яненка (у Харкові) та різних термінологічних комісій, завданням яких було збирання та упорядкування народної термінології з різних галузей знань»22.



До основних шляхів збагачення термінологічного фонду української мови, як і будь-якої розвиненої мови світу, належить:

  • термінологізація – процес набуття загальновживаними словами статусу термінів. Наприклад, башта (загальновживане слово) – висока і вузька споруда багатогранної або круглої форми, що будується окремо або становить частину будівлі; вежа. Як військовий термін, башта – верхня обертова частина корпусу танка або броньованого автомобіля; вишка на судні, у якій містяться гармати і кулемети. Термінологічні значення включають лексичну одиницю в інші відношення на рівні значення, ніж у загальновживаній мові. Наприклад, якщо їжак виступає зоологічним терміном, тоді вступає у відношення із такими словами, як: кріт, білозубка тощо; якщо це військовий термін (вид військової загорожі), то пов’язаний значенням із термінами: мінні поля, рови, завали, аеростати, барикади. Кінь як зоологічний термін семантично пов’язаний зі словами: кінь Прживальського, тарпан, дикий осел; як шаховий термін – із термінами: король, ферзь, тура, слон, пішак; як спортивний термін (у значенні “колода для гімнастичних вправ”): колода, перекладина, паралельні бруси, козел, стіл.

  • Запозичення термінів з інших мов: документ, формуляр, бланк, характеристика, автобіографія, авіація, дельтаплан, парашут та ін.

  • Використання наявних у мові словотворчих моделей або іншомовних компонентів для творення нових назв. Особливо гостро питання термінотворення постало в другій половині ХІХ ст. в Західній Україні. Важливу роль у термінотворчому процесі відіграв І. Франко, а також С. Подолинський, М. Павлик, М. Драгоманов та ін. Наприклад, І. Франко є автором терміна “робітничий клас”. Проте, перш ніж усталився цей термін, І. Франко у своїх працях використовував ще й інші словосполучення на позначення цього соціально-економічного поняття: робоча кляса, робоча людність, робоча верства, робучий люд, гуртовий стан, робітницька людність.

  • Використання словосполучень для найменування нових понять (у різних терміносистемах вони становлять 70 % від загальної кількості термінів): льотчик (пілот) вищого пілотажу, авіація загального призначення, авіація наземного базування, авіація вертолітна, льотчик (пілот) вищого класу, помилка пілотування, орган обслуговування повітряного руху, орган диспетчерського обслуговування повітряного руху, льотчик (пілот) резерву, льотчик (пілот) – учасник демонстраційних польотів.

Кожна галузь науки чи техніки має свою сукупність термінів, зокрема виділяють термінологію:

  • авіаційну: пілот, літак, планер;

  • космічну: супутник, космонавт;

  • документознавчу: документ, реквізит;

  • математичну: множення, кут;

  • фізичну: молекула, вольт;

  • електротехнічну: контакт, струм;

  • радіотехнічну: антена, радіоцентр;

  • літературознавчу: поема, сюжет;

  • мовознавчу: фонема, іменник;

  • економічну: оренда, кредит;

  • медичну: хірург, скальпель;

  • музичну: тріо, октава;

  • залізничну: провідник, купе;

  • спортивну: футбол, гол;

та ін.

Авіаційна термінологія української мови виникла водночас з появою та розвитком авіації.

Термін авіація (фр. аviation, від avis – птах) багатозначний. Під авіацією розуміють організацію (службу), що використовує для польотів різноманітні апарати, важчі за повітря. Цим терміном також називають науку, яка ґрунтується на фізиці, математиці, аеродинаміці, газовій динаміці, аеронавігації, визначає засоби і принципи літання на апаратах, важчих за повітря.

Авіація могла виникнути лише на базі досить високого розвитку науки й техніки, тому, звісно, авіаційна термінологія почала формуватися відносно пізно.

Більшість істориків авіації вважають, що ера повітроплавання почалася з експериментальних польотів братів Монгольф’є (Франція), тобто з кінця ХVІІІ ст. (1783 р), проте з принципами підняття в повітря легких літальних апаратів були знайомі ще в давнину. Так, “Всемирная история авиации”23 констатує, що повітряний змій було винайдено в Китаї в ІV – ІІІ ст. до н. е., а одним з найбільш ранніх писемних свідчень того, що люди пробували піднятися в повітря на штучних крилах, є китайський рукопис «Цяньханьшу» (“Історія ранньої династії Хань”), датований І ст. н. е.

Про переміщення людини в повітрі йдеться в біблійних оповіданнях (згадаймо оповідання про Ікара та Дедала), цій темі присвячено також чимало фольклорних творів різних народів світу. Первісний пласт української духовної культури – фольклор також містить чимало сюжетів на цю тему, наприклад, казка “Летючий корабель” та ін.

Однією з перших давньоукраїнських писемних згадок про прилад, який тримався в повітрі й був важчий за нього, уміщено в “Повісті врем’яних літ” Нестора-літописця, що датується 907 роком. Тоді Олег – князь Новгородський і Київський – здійснив похід на Візантію, до Царгорода. Щоб узяти місто, «... велів Олег своїм воїнам зробити колеса та поставити на них кораблі. І з попутним вітром підняли вони паруси і пішли зі сторони поля до города»24.

В Україні перше знайомство з повітроплаванням відбулося порівняно рано, ще в 1792 році (нагадаємо: офіційна наука вважає початком ери повітроплавання 1783 р.), коли комерсант Маронович піднявся над Львовом (у той час це була Австро-Угорщина) на повітряній кулі, стартувавши з амфітеатру місцевого звіринця25 (для порівняння: перший самостійний політ на повітряній кулі в Росії був виконаний у Москві восени 1805 року штабс-лікарем Кашинським26). Через чотири роки свій перший нічний політ над Львовом здійснив піротехнік Терц.

Серед українців є багато розробників авіаційної справи, винахідників, що внесли визначний вклад у розвиток цієї галузі науково-прикладних знань.

В. С. Савін пише: “Із Київського товариства повітроплавання вийшла найбільша в Росії кількість авіаційних конструкторів. У перші десятиліття ХХ ст. (за період з 1909 по 1912 рр.) київськими ентузіастами було створено біля 40 різних типів літаків – більше, ніж у будь-якому іншому місті російської імперії”27.

Серед визначних українських винахідників варто згадати таких.

Схему сучасного космічного корабля в тюремній камері розробив М. Кибальчич.

Одним з найвидатніших авіаційних конструкторів світу в 1930 ті роки ХХ ст. був І. Сікорський.

Основи вищого пілотажу заклав П. Нестеров.

Генеральним конструктором ракетно-космічних систем, основоположником радянської практичної космонавтики став С. Корольов.

Генеральний конструктор ракетно-космічного моторо­буду­вання – В. Глушко.

Творці надпотужних ракет – М. Янгель і В. Челомей.

Керівник проектів автоматичних польотів на Венеру, до комети Галлея – В. Ковтуненко.

Головний конструктор навігаційних, геодезичних, військових і геостаціонарних супутників Землі – М. Решетнєв.

Перші начальники космодромів – В. Вознюк (у Капустиному Яру) та О. Нестеренко (на Байконурі).

Крім названих, можна згадати Ю. Кондратюка (Олександра Шаргея), О. Засядька, Д. Григоровича та багатьох інших, чиї винаходи отримали всесоюзне та, ширше, міжнародне визнання. Часто дослідження українців випереджали час, мали загальносвітове значення.



Сучасна українська авіаційна термінологія за своїм лексико-семантичним змістом дуже різноманітна. Основні її семантичні групи об’єднують терміни для позначення загальних понять процесів, предметів, властивостей тощо. Найтиповішими серед них є такі групи термінів:

  • на позначення машин, механізмів, устаткувань, апаратів, пристроїв, приладів: літак, аероплан, авіаносець, аеростат, лампотримач, авіалайнер, аеромобіль, аеробус, авторадіодалекомір, аеросани, автонавантажувач, аерофотоапарат, альфа-дозиметр;

  • на позначення деталей устаткування: крило, лампа, аерофотозатвор, лопать, авіамотор, авіадвигун, автокнопка, акумулятор;

  • на позначення характеристик технічних понять, їх властивостей: безпілотний, авіаносний, авіамодельний, авіасигнальний, авіапромисловий, авіаремонтний, вологонепроникність, надзвукова швидкість, легкозаймистість, леткість, ламінарність, аеропружність, аеротранспортабельність, автоматизм;

  • на позначення дій, виробничих процесів, подій: авіаперевезення, авіамоторобудування, авіаметеоповідомлення, лампінгування, літання, акліматизація, автогальмування, автосупровід, аварія;

  • на позначення посад, спеціальностей: автопілот, ас, борт-механік, бортпровідник, авіафахівець, авіатор, авіаконструктор, аеромеханік, льотчик-контролер, льотчик-інспектор, льотчик-професіонал, льотчик, пілот, льотчик-інструктор, авіадиспетчер, авіамоделіст;

  • на позначення професійних груп, об’єднань, організацій: екіпаж, авіагрупа, авіакомпанія, авіаконцерн, авіаклуб, авіазагін, ескадра, авіаескадрилья;

  • на позначення приміщень будов спеціального призначення, їх частин та цілих підприємств тощо: аеробаза, аеровокзал, аерокамера, ангар, авіаметеостанція, авіашкола, авіасалон, авіамаяк, аеродром, авіаметеослужба;

  • на позначення наук, наукових напрямів, теорій, галузей, концепцій: аерографія, планеризм, авіатехніка, аероелектроніка, аеронавтика, аеромеханіка, астробіологія, астродинаміка, астрометеорологія, астрометрія, космонавтика;

  • на позначення спеціальних одиниць виміру, стандартів: люкс, люкс-секунда, літраж, атом, ампер;

  • на позначення спеціальної документації, ведення справ тощо: акт, атестат, ліцензія;

  • на позначення речовин, матеріалів: авіалак, авіадизель, авіагас, авіабензин.

У термінологічному полі авіаційної науки функціонують терміни різних наук. Ядро цього поля утворюють власне авіаційні терміни: аеропорт, аеросани, пілот, льотчик, літання, летіти, літальний, літне (льотне) поле, літний (льотний), аеронавігація, аеромобіль та ін. Часто такі терміни у своєму складі мають компоненти грецької або латинської етимології: авіа-, аеро- та ін. Наприклад, у «Російсько-українському словникові авіаційних термінів»28 подано понад 70 термінів з компонентом авіа-: адвіація, гідроавіація, авіамоделіст, авіапарк, авіадвигун, авіадиспетчер та ін. Усі вони належать до ядра термінополя авіації.

Авіаційна термінологія від початку вбирала в себе назви з інших галузей знань. Так, у перше десятиліття ХХ ст. в авіаційну термінологію проникли автомобільні терміни у зв’язку з використанням автомобільного мотора на літаках – мотор, капот, циліндр, а в 10-ті роки – морські терміни у зв’язку зі створенням гідроавіації – навігатор, екіпаж, флот, лоція, лаг.

Крім них, периферію термінополя складають терміни загальнонаукові: структура, функція, синтез, метод, система, зміни, розвиток; метеорологічні: атмосфера, астроклімат; хімічні: аміак, епоксид; медичні: захворювання, аптечка; економічні: оренда, лізинг, прибуток; геологічні: дренаж, мул, набухання; географічні: ера, ерозія, компас; технічні: акумулятор, апарат, амортизатор, елетрозв’язок, дюраль, ілюмінатор; фізичні: атом, альфа-промені, звук, акустик, звукопроникність, ампер, дифракція; математичні: одиниця, дуга, дробовий, алгоритм, алгебра; астрономічні: астероїд, астроном, астронавт, зодіак, астронавігація та ін.

У становленні авіаційної термінології української мови умовно можна виділити три періоди, кожний з яких характеризується специфічними ознаками: 1) друга половина ХІХ ст. (у лексикографічних працях з’явилися перші назви на позначення авіаційних понять) – 1933 р. (опублікована стаття А. Хвилі “Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті”); 2) 1933 – 1989 рр. (українська мова отримала статус державної мови Української РСР); 3) 1989 – до цього часу.

Перші назви на позначення авіаційних понять трапляються в лексикографічних працях уже в ХІХ ст. Так, у перекладному німецько-українському словникові 1867 року німецьке Flieger перекладається як літач29. Лексему літач подають словники Є. Желехівського30 1886 року та О. Поповича31 1904 року.
Назви на позначення авіаційних понять фіксуються в словниках технічних термінів початку ХХ ст. – І. Л. Жигадла, В. Дубровського, М. і Л. Дармороси і, звичайно, чи в не найкращому словникові технічних термінів того часу – “Словнику технічної термінології (загальний) (проект)” інж. Шелудька та інж. Садовського. Авіаційні терміни містяться і в інших лексикографічних працях, зокрема в «Словникові чужомовних слів» (автори: І. Бойків, О. Ізюмов, 1932 р.), “Астрономічна термінологія й номенклатура (Проєкт)” (автори: Ф. Калинович, Г. Холодний, 1931 р.), у “Російсько-українському словникові” Української академії наук за редакцією А. Кримського (1 та 2 томи) та С. Єфремова (3, 4 томи), відомого як Академічний словник та в інших.

Хронологічно першим словником авіаційних термінів став словник І. Ільницького-Занкевича «Німецький та український літунський словник», виданий у Берліні 1939 року (на жаль, у вітчизняних фондах не представлений).

Для авіаційної термінології першого періоду, як для наукової термінології в цілому, були характерні своєрідні риси.

Наприклад, запозичення та інтернаціоналізми в більшості словниках подавалися в російській частині, а в українській їх пропонувалося перекладати власне українськими назвами. Наприклад, терміни арматура, арматурник, що розміщувалися в російському реєстрі, пропонувалося перекладати як риштунок, риштунник; аэрометр як повітромір, аерометр; аэроплан як повітроплавець32; аэрофотосъемка як аерофотозняток, (процесс) – аерофотоздіймання33, аеростат як повітроплав, аеронавтика як повітроплавство34. Водночас низка інтернаціоналізмів у словниках подавалися без українських відповідників: апарат, аеродром, аеропорт, аеростат, парашут, планерист.

Із першочергових завдань усіх творців української наукової мови того часу було звільнення від росіянізмів на різних структурних рівнях. Наприклад, на лексичному рівні спостерігалася заміна росіянізмів на власне українські назви: рос. лебедка на крут, катеринка35. Граматичний рівень очищався від невластивих українській мові суфіксів -щик, -чик та ін. Наприклад, термін лебедчик було утворено за українською моделлю з суфіксом -ник: крутник [там само, с. 42]. У 1927 році М. Гладкий уже констатує факт, що “раніше речівників з цим наростком (йдеться про -щик) було далеко більше”, що стало можливим завдяки нормалізаторським процесам.

Для заміни російських словосполучень було утворено ряд термінів-однословів: аппарат воздуходувный – апарат повітродувний, повітродув, повітродмухало; аппарат множительный – апарат множний, множник [там само, с.4] та інші. Для порівняння – приклади з соціально-економічної термінології: член кооператива – пайовик кооперативу, кооперативник, кооперативниця; член товарищества – спільник, товариш, учасник товариства, пользоваться льготой, иметь льготу – мати льготу, пільгуватися; лица, пользующиеся льготой – особи, що мають пільгу, пільговики36 та інші. Тенденція до заміни складених термінів (що складаються із кількох слів) однослівними була позитивною, адже сприяла лаконізації наукової мови.

Упродовж другого періоду (1933 – 1989 рр.) ні довідкові видання, ні навчальна література, ні спеціальна наукова література з різних галузей авіаційної науки українською мовою не публікувалися. Також, на жаль, не укладалися й словники авіаційних термінів. Авіаційні терміни були представлені в російсько-українських словниках, зокрема 1937 р., 1948 р., 1961 р. та ін., а також у репресивному виробничому бюлетені 1935 р. та “Російсько-українському технічному словникові”, що побачив світ у 1961 році (автори: М. М. Матійко, О. М. Матійко, Н. С. Родзевич та ін.).

Якщо, наприклад, словники початку ХХ ст. авіатор, летчик, які розміщувалися в російському реєстрі, перекладали як авіятор, літун37, або летчик як літун38, то в словниках радянського часу лексема літун зникла, натомість для передачі російського летчик пропонувалося українське льотчик. Варто відзначити, що термін льотчик, який подається сучасними словниками поряд із пілот, уперше фіксується в «Російсько-українському словникові» 1937 року; усі попередні словники для перекладу російських летчик, летчиця пропонували українські відповідники літун, літунка.

Власне українські назви до словників цього періоду не ввійшли. Наприклад, у «Виробничому термінологічному бюлетені» (К., 1935) та «Російсько-українському технічному словникові» (К., 1961 р.) слова російського реєстру аерограф, аерографник, аерометр, аеронавт, арматура біплан та низка інших уживаються без українських еквівалентів.

У радянський час тенденція до заміни словосполучень на терміни-однослови не отримала подальшого розвитку. Наприклад, у «Виробничому термінологічному бюлетені» (К., 1935. – С.15) російське аппарат воздуходувный пропонувалося заміняти лише словосполученням апарат повітродувний; аппарат множительный як апарат множильний (інші синоніми, представлені в словниках попереднього періоду, зникли – повітродув, повітродмухало; апарат множний, множник).

Якісно новий етап у становленні авіаційної термінології української мови почався з настанням незалежності.

Першим зразком словника, укладеного на нових засадах із залученням репресованої лексики, можна вважати “Російсько-український технічний словник” (укладач Д. Коновалюк; Луцьк, 1993. – 1047 с.). Терміни російського реєстру авиация, авиатрасса (с.12), арматура (с.24) Д. Коновалюк пропонує перекладати, як: авіація, летунство; авіатраса, траса летунська; арматура, риштунок.

Авіаційні терміни містяться й у першому в українській лексикографії полінауковому словникові взаємопов’язаних терміносистем техніки, математики, фізики, астрономії, географії, геології та споріднених з ними наук – “Російсько-українському словникові наукової термінології: Математика, Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос” (автори: В. В. Гейченко, В. М. Завірюхіна, О. О. Зеленюк та ін.; К., 1998. – 892 с.).

Особливо варто відзначити лексикографічні праці, укладені за участю викладачів кафедри українознавства Національного авіаційного університету. Це словники перекладного характеру, зокрема двотомний “Російсько-український словник авіаційних термінів” Н. М. Кириченко й В. В. Лободи (К., 2004), "Російсько-український словник-довідник термінів і словосполучень з авіоніки” Л. Г. Скуратівської та Л. Ф. Верхулевської (К., 2002), а також інші словники, які укладалися в НАУ, – “Російсько-український словник спеціальних термінів з технології авіаційних пально-мастильних матеріалів” С.О. Пузік та ін. за редакцією М. С. Кулика (К., 2003), "Англо-російсько-український тлумачний словник” В. П. Бабака (К., 2007), “Словник авіаційної термінології” Б. Бабака (К., 2009).

На сучасному етапі державною мовою опубліковано чимало підручників, де функціонують авіаційні терміни, у Харкові (наприклад, підручники для студентів вищих навчальних закладів таких авторів, як: В. С. Кравцов, Я. С. Карпов, М. Л. Федотов), у Києві, автори – викладачі НАУ – М. С. Кулик, А. П. Купрін, Г. М. Зайвенко, Г. А. Волосович, А. Д. Хижко, В. М. Казак, В. П. Гусинін, А. В. Гусинін та ін. Також українською мовою написано низку держстандартів на авіаційні терміни та визначення. Проте все ж таки можна твердити, що на сьогодні ще відсутня достатня кількість наукових видань державною мовою (журналів, газет, підручників, посібників, словників тощо за авіаційними спеціальностями), одна з причин – українська мова не є мовою ІКАО – Міжнародної організації цивільної авіації (від англ. ICAO — International Civil Aviation Organization), що встановлює міжнародні норми цивільної авіації та здійснює координацію її розвитку з метою підвищення безпеки та ефективності.

Для авіаційної термінології, як для української наукової мови загалом, на сучасному етапі становлення характерні такі тенденції.



  1. Активне проникнення назв іншомовного походження, особливо так званих інтернаціоналізмів. Проте, порівняно з попередніми періодами, змінилися джерела та умови запозичення. Якщо, наприклад, упродовж ХХ ст. основними джерелами були латинська (ламінаризація, абляція, лібрація, люмінофор), французька (авіація, авієтка, лонжерон, літраж), німецька (ландшафт, лафет, латунь, лінза) мови, то на початку третього тисячоліття у більшості терміносистем української мови спостерігається своєрідний вибух, прорив англійських запозичень, що відбиває реальну роль англійської мови в сучасному світі. Процес збільшення англіцизмів є фактичним підтвердженням прогнозів деяких учених, що англійська мова поступово отримує статус Lingua franca (мови спілкування ХХІ ст.). Запозичення в українську мову здебільшого проникають безпосередньо – унаслідок широких політико-економічних, культурно-мистецьких контактів, на відміну від попередніх періодів, коли терміни запозичалися через посередництво російської або польської мов. Так, в українську мову через російське посередництво з англійської мови ввійшли: блок, лайнер; з французької – авіація, віраж, з німецької – матриця.

  2. У більшості терміносистем української мови спостерігається процес витіснення іншомовних, зокрема інтернаціональних слів або звуження сфери їхнього функціонування. Уже стали звичними слова – дублети до відповідних запозичень: засада (замість принцип), чинник (замість фактор), однострій (замість уніформа), вишкіл (замість муштра). Якщо в «Російсько-українському технічному словникові» (К., 1961, с.101) російське датчик пропонується перекладати як датчик, то в «Російсько-українському словникові авіаційних термінів (т.1. – К., 2004. – С.161) як давач і датчик. Проте, на жаль, ще чимало термінів у сучасних словниках подаються без їх українських відповідників. Наприклад, лебідка та ін.

  3. На найбільш динамічному лексичному рівні однією з своєрідних рис становлення української літературної мови початку ХХІ ст. є повернення із забуття репресованої лексики: терен (синонім до слова площа, територія), соборний (до слова возз’єднаний), осередок (до центр), поземний (до горизонтальний), підсоння (до клімат), засада (до принцип), чинник (до фактор), першорядний (до пріоритетний), мапа (до карта), світлина (до фотографія). В авіаційній термінології цей процес малопомітний: російське вертолет (с.81) перекладається як вертоліт, гелікоптер; аеродром (с.48) як аеродром, летовище (слова гелікоптер, летовище повернулися із забуття39).

Сучасну авіаційну термінологію не можна розглядати як досконалу – у ній є чимало вад, багато термінів потребує ґрунтовного аналізу на предмет відповідності вимогам, які висуває сучасна наука до цієї групи лексики. Наприклад, у терміносистемі функціонує чимало багатокомпонентних термінів, які є незручними в комунікативних актах; дуже часто вони є описами понять, тому наближаються до своїх визначень, що суперечить безпосередньому призначенню терміна – виступати лаконічним мовним знаком наукового поняття, не розростаючись до дефініції: висота прийняття рішення при одному непрацюючому двигуні; висота застосування парашута, безпечна мінімальна; межа режимів польоту з прибраними шасі й закрилками, маневр на режимі планерування з використанням аеродинамічних сил, маршрут заходження (заходу) на посадку з закотом на розрахунковий кут тощо.

Підсумовуючи, варто наголосити, що авіаційна термінологія сучасної української мови продовжує розвиватися, поновлюватися, вдосконалюватися відповідно до розвитку науки, техніки, виробництва, є відкритою, незамкненою системою, здатною до необхідних інновацій.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Київ 2011 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти
...
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти icon"19"(075. 8) Ббк 81. 411. 4-7я73 К61 Рецензенти
К61Український художній переклад та перекладачі 1920-30-х років: матеріали до курсу "Історія перекладу" : навчальний посібник
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Вінниця внту 2013 (075) ббк 88я73

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Вінниця внту 2015 (075) ббк 88я73

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" Рівне-2010 (075. 8)

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник Для студентів напряму підготовки 030601 "Менеджмент" Рівне-2010 (075. 8)

Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Улк 808 5(075. 8) Гриф надано Міністерством освіти ббк 83. 7я73 І науки України
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconБбк 81. 432. 1-211-923 ш 33 Рецензенти
Омельченко Л. Ф. – доктор філологічних наук, професор кафедри германської філології Київського міжнародного університету
Навчальний посібник Київ 2010 (075. 8) Ббк ш 141. 14 923 д 462 Т. М. Дячук, В. М. Варенкo Рецензенти iconНавчальний посібник дніпропетровськ, 2010 удк ббк к 75 Т. В. Недосєкіна



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка