Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін



Сторінка19/22
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.7 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Словник ключових термінів
Азійські тигри – чотири соціально-економічні системи Східної Азії – Південна Корея, Тайвань, Сінгапур і Гонконг – які досягли швидкого економічного розвитку, починаючи з 1960-х рр. Маючи стартові показники на рівні такої африканської країни, як Гана, азійські тигри здійснили швидку індустріалізацію і стали важливими гравцями світового ринку. Вельми промовистий є такий показник, як відношення валового національного продукту на душу населення цих країн до середнього світового валового національного продукту на душу населення. У 1960 році цей показник становив для Японії 281,9%, Гонконгу – 103,8%, Сінгапуру – 105,9%, Південної Кореї – 45,4%, а Тайваню – лише 20,9%. За 40 років (тобто у 1999 році) східноазійські держави досягли таких показників: японський ВНП на душу населення дорівнював 703,8% від загальносвітового, Гонконгу – 372,9%, Сінгапуру – 461,7%, Південної Кореї – 196,7%, а Тайваню – 211,3%.

«Визначений шлях» (в неоінституціоналізмі) — це процес пов'язаний з траєкторіями розвитку інститутів, які складно (або, навіть, неможливо) повернути у зворотному (реверсному) напрямку.

Гегемонія – термін, що здобув популярність завдяки роботам італійського марксиста А.Грамші. На відміну від панування, заснованого на застосуванні сили, гегемонія описує стан речей, коли лідерство у політичній ситуації має за опертя культурний та ідеологічний підмурівок, відтак, продукуючи згоду з боку тих, ким правлять. У контексті світ-системного аналізу та теорії світової системи поняття гегемонії застосовується до держав, які мають перевагу щодо інших сильних держав з огляду на володіння ними економічних, політичних та фінансових ресурсів. Вислідом такої переваги є військове та культурне лідерство.Гегемонія є відносно швидкоплинним феноменом у рамках світ-системного аналізу і відносно стабільним явищем у контексті теорії світової системи.

Держава – інституція, яка суверенно контролює певну територію та її населення (у минулому – підданих, сьогодні – громадян). Ідея суверенітету означає, що жоден територіальний підрозділ держави не може кидати виклик її центральним органам. Так само й інші держави не можуть втручатися у внутрішні справи держави. Сучасна держава є національною державою та пов’язує свої політичні інституції з існуванням певної нації. За класичним визначенням М.Вебера, держава володіє монополією на застосування насильства у рамках своїх територіальних кордонів.

Держава, що сприяє розвитку – термін, витворений американським соціологом Ч.Джонсоном, який вперше вжив його у своєму трактаті «Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості та японське диво» (1982 р.). Означає державу, яка діє усупереч приписам лібералізму, що вимагає мінімізації ролі держави у суспільних справах в цілому та економічних зокрема та відмовляється від ролі «нічного вартового». Держава такого типу має такі характеристики: 1) автономія від суспільства за одночасної закоріненості в ньому; 2) здатність формулювати послідовну політику та реалізовувати її; 3) ефективність та дієздатність державного апарату.

Дискурс – одна з центральних категорій сучасних суспільних та гуманітарних наук, яка набула популярності завдяки роботам М.Фуко. Дискурс є інституціоналізованим способом мислення, соціальним кордоном, що визначає можливі ліміти істини, або того, що може бути висловлено про певний предмет. Дискурс впливає на сприйняття індивідами усіх феноменів. Приміром, сучасне суспільство може сприйматися критично як капіталістичне, і апологетично, як індустріальне / постіндустріальне. Приналежність до певного дискурсу диктує вибір лексикону, в тому числі, й концептуального, та стиль комунікації. Термін дискурс може вживатися і як синонім теорії, і як ширше поняття, що включає також ідеологічний / культурний контекст теорії.

Довгі цикли світової політики (за Дж. Модельскі) — еволюційні (навчальні) цикли, які мають не лінійну природу, але включають у себе чотири основні фази алгоритму навчання, кожна з яких запускає один відповідний еволюційний механізм. Першою з них є фаза «постановка проблеми» (Agenda-change), на якій за допомогою механізму «мінливості» відбувається привнесення інновацій до існуючого порядку денного світової полтики. Друга - «створення коаліції» («сoalitioning» ) повязана з тим, що усвідомлення нових світових проблем веде до створення нових союзів та груп кооперації для подолання цих проблем, а відтак – до зміни існуючого політичного ландшафту світу. «Макрорішення» («macrodecision» ) – це третя фаза еволюційного алгоритму, на якій відбувається селекція (відбір) віднайдених рішень на світові проблеми, та їх жорстка конкуренція. І остання фаза – «виконання» («execution» ) – це можливість для коаліції, яка перемогла у конкурентній фазі селекції, втілення власної стратегії, її поширення та створення для її впровадження відповідних політичних інструментів

Дослідницька програма – поняття методології науки І.Лакатоса. Дослідницька програма складається з ядра – найфундаментальніших припущень про природу предметної сфери певної теорії – та захисного пояса допоміжних концепцій й гіпотез. Нарощування наукового знання відбувається не через заперечення гіпотез, а через заперечення заперечень, спрямованих проти ядра теорії. Натомість науковці заперечують аномалії – тобто факти, які залишаються без пояснення в рамках дослідницької програми – аби боронити свої теорії, демонструючи відданість своїй дослідницькій традиції. Положення ядра, тобто визначальні положення, які не можна спростувати, не поставивши під загрозу саму програму, є для науковців конвенціями. Завдання науковця є не в тому, аби ігнорувати чи зменшувати кількість аномалій; вчені мають використовувати аномалії заради збільшення пояснювального потенціалу теорії. Власне аномалії є двигуном розвою науки, позаяк кожна дослідницька програма керується принципами розвитку, які Лакатос іменує евристикою. Негативна евристика забороняє модифікувати жорстке ядро програми, зосереджуючись на вдосконаленні «захисного пояса». Евристика позитивна пропонує допоміжні теорії, суголосні з положеннями ядра, перетворюючи заперечення теорії на її підкріплення через конструювання нових концепцій та абсорбуючи в такий спосіб найважливіші аномалії. Дослідницька програма розвивається через процес конструювання захисного пояса теорій, які мають справу з фактами, що заперечують ядро.Лакатос вирізняє прогресивні та дегенеративні дослідницькі програми: у межах перших нові шари теорій розширюють емпіричний зміст програми та висувають успішні прогнози, натомість другий тип програм взаємодіє з аномаліями хаотично, розв’язуючи проблему аномалій шляхом зменшення ступеня загальності теорії та втрачаючи здатність до прогнозування.

Дослідницька програма держави, що сприяє розвитку – напрям у сучасній соціології, найвпливовішими представниками якого є Т.Скочпол, Д.Рюшемеєр, Ч.Тіллі, П.Еванс, А.Амсден. Ці науковці віднайшли альтернативу синтезу Т.Парсонса, зосереджуючись на формулюванні теорій середнього рівня та акцентуючи роль держави у процесах ініціювання та підтримки політики розвитку суспільства. Представники дослідницької програми держави, що сприяє розвитку, здійснили структуралістську інтерпретацію соціології Вебера під впливом ідей німецького науковця О.Гінце та визначили державу як набір адміністративних, поліцейських та військових організацій, які скеровуються та координуються виконавчою владою. Держава стала розглядатися як структура, що має власні інтереси та діє автономно. Відтак, структури та дискурси держави увиразнюють параметри політики та формують не лише її результати, але й суспільство загалом. Класичними прикладами держав, що сприяють розвитку, є Японія та азійські тигри.Аналіз досвіду піднесення цих держав переконливо засвідчує, що їхня формула успіху, який підтверджується прогресом їхніх соціально-економічних показників, грунтувалась не лише на використанні сил вільного ринку, але й на цілеспрямованому втручанні держави до сфери розвитку суспільства за рецептами, які більше відповідали візії Фрідріха Ліста, аніж Адама Сміта.

Еволюційний алгоритм навчання (за Дж. Модельскі) — базова методологічна модель усіх світових еволюційний процесів. Процес навчання діє, як послідовність еволюційних механізмів: мінливість, кооперація, відбір (селекція) та поширення. Він складається з чотирьохфазного алгоритму ланцюга подій, кожна фаза якого пов’язана з одним із цих механізмів. Кожен такий процес має власні важливі характеристики, які є механізмом генераційної зміни, і водночас – втіленням принципу «соціальна еволюція – пропорційна часу»

Еволюція – кількісно-якісні соціальні зміни, ускладнення соціального організму, його перетворення від простого до складного, де диференціація частин цілого веде до диференціації його функцій.

Євроцентризм – система поглядів у суспільних науках, яка проголошує унікальність динаміки європейської історії, з одного боку, та набуття нею універсального значення для всіх суспільств – з іншого. Європа розцінюється як осередок модерного суспільства та його інституцій, натомість країни Решти світу (the Rest) розглядаються як нетворчі імітатори європейських практик. Євроцентризм став зручним жупелом атак науковців, які представляють різні інтелектуальні течії та ідеологічні орієнтації. А.Г.Франк був одним із найпалкіших та найпринциповіших критиків євроцентризму, пропонуючи замінити його на гуманоцентризм. Втім, останній набув у нього форми сходоцентризму.

Інститути (за Д. Нортом) – це правила гри в суспільстві, обмеження, які вигадані людьми, для того щоб спрямувати людську діяльність у певному напрямку. Таким чином, вони структурують основні стимули в процесі міжлюдського обміну – політичного, економічного та соціального.

Капіталізм – соціальна система, яка заохочує інвестування капіталу з метою отримання прибутку. Лібералізм та марксизм розглядають капіталізм як систему, засновану на використанні вільної робочої сили, на приватній власності на засоби виробництва та на ринковій конкуренції.Світ-системний аналіз потрактовує капіталізм як феномен, що протистоїть ринку, позаяк великі капіталісти створюють монополії й користуються підтримкою держави, обмежуючи у такий спосіб конкуренцію. М.Вебер витворив типологію капіталізмів, яка включала раціональний та політичний капіталізми.

Кондратєви цикли – цикли розширення та стискання економіки. Кожен цикл складається з двох фаз – А і Б й триває 50-60 років. Фаза А – означає піднесення економіки, натомість Б – її скорочення. Російський економіст Н.Кондрат’єв запропонував у 1920-х рр. ґрунтовний опис таких циклів, іменуючи їх довгими хвилями.

Ленінські режими – політичні режими, що мали за опертя ідею В.Леніна про партію, як носія безособової харизми, та реалізували стратегію подолання національної залежності, вдаючись до революційного прориву. Ленінські режими поєднували – у конфліктний спосіб – імперативи раціональності та харизми, маючи на меті радикальну трансформацію свого традиціоналістського оточення. Втім, процес рутинізації харизми, вперше описаний М.Вебером, не міг не спричинитися до традиціоналістської дегенерації цих режимів та перетворення їх з автономного й могутнього Левіафана на зв’язаного своїми зобов’язаннями щодо суспільства Гулівера. Відмова режиму за часів перебудови від двох табу – забороні партійним кадрам включатися до процесів приватизації та політики, заснованій на націоналізмі – спричинила дезінтеграцію Радянського Союзу та зникнення ленінізму як стилю життя. Учень І.Валерстайна Г.Дерлуг’ян витлумачує ленінські режими як колосальну державу, що сприяє розвитку, але такий підхід надто раціоналізує ленінізм, нехтуючи його харизматичними та традиціоналістськими вимірами.

Лібералізм – одна з панівних ідеологічних систем, яка акцентує недоторканість прав індивіда, а в соціально-економічній сфері проголошує принцип невтручання держави до функціонування ринку, який сприймається як такий, що саморегулюється. Відтак, ідеальна держава характеризується за допомогою метафори «нічного вартового», натомість «невидима рука» ринку регулює не лише економічні відносини, але й суспільні практики взагалі. Принцип конкуренції розглядається не лише як регулятор економічної сфери, а набуває універсального значення підмурівка соціальної організації як такої. Оцінки лібералізму різняться в залежності від ідеологічних преференцій інтерпретаторів. Для самих лібералів (Ф.Фукуяма) лібералізм тріумфально переміг своїх конкурентів і знаменує кінець історії, позаяк ця система поглядів є універсальною та безальтернативною. Натомість для світ-системних теоретиків лібералізм, по-перше, у реальності має за своє опертя сильну й активну державу, що просуває інтереси панівних класів, по-друге, сьогодні лібералізм зазнав краху, не в останню чергу, через зникнення ленінізму, який виконував функцію «офіційного» антагоніста лібералізму, не будучи таким насправді. Сьогодні у сфері структурування держави, економіки та соціуму в цілому гегемоністичними є погляди неолібералізму.

Модернізація – прогресивний еволюційний розвиток.

Навздогінна модернізація – процесу «гонитви» традиційних недорозвинених або слабо розвинених країн за суспільствами розвиненими, які існують в межах єдиної глобальної світової системи в єдиний історичний час.

Неолібералізм – тип ідеології, яка cьогодні фактично зняла гостроту суперечностей між консерватизмом і соціал-демократією, перетворюючи ці рухи зі самостійних світоглядів на дві схожі версії одного світогляду. Суть неолібералізму є у десоціалізації суспільного відтворення за рівночасного надання переваги ринковим імперативам над суспільними. Як вислід, формується більш атомізована та приватизована система, необхідним компонентом якої є перехід від держави загального добробуту (welfare state) до держави загальної праці (workfare state). Відбувається занепад кейнсіанської національної держави загального добробуту, яка заміщується шумпетеріанським постнаціональним режимом праці. Під режимом праці мається на увазі відмова від кейнсіанської політики повної зайнятості на користь підпорядкування соціальної політики вимогам гнучкості ринку робочої сили й системній конкурентоспроможності.Скорочення бюджетних витрат на освіту, охорону здоров’я та соціальне забезпечення легітимується за допомогою нового визначення громадянина, який розглядається не стільки як учасник республіканської публічної сфери, скільки як споживач та / або інвестор, що діє у рамках ринку.Об’єктивними чинниками впливовості ідеології неолібералізму в політичних колах стали посилення конкуренції на світовому рівні та загострення боротьби за інвестиції. Мобільний транснаціональний капітал постійно чинить тиск на національні держави, маючи на меті дерегулювання їхніх економік, зниження податків та надання пільг корпоративним діячам. У площині неоліберального мислення держава дискредитується та сприймається не як засіб розв’язання проблеми, а як складова проблеми.Відтак, утопічна віра у ринок залишається привабливою основою для оптимістичної політичної риторики. Неоліберальні політичні рецепти зберігають легітимність та харизму, незважаючи на очевидність проблем, які породжуються жорстким дотриманням проринкової ортодоксії.

Організації та їх учасники (за Д. Нортом) – це гравці. Організації створюються групами індивідів, пов’язаних спільним прагненням досягнути певних цілей. Організації охоплюють політичні органи (політичні партії, законодавчі органи, міські ради тощо), економічні об’єднання (фірми, профспілки, кооперативи тощо), суспільні установи (церкви, клуби, спортивні асоціації) тощо.

Орієнталізм – поняття, запроваджене Е.Саїдом, американським вченим-гуманітарієм палестинського походження. Е.Саїд у однойменній книзі (1979 р.) доводив, що будь-який дискурс, культурний дискурс зокрема, просякнутий ідеологією, відтак, будь-який історичний дискурс трапляється в системі координат ідеологічних структур. Орієнталізм є науковим дослідженням та політичним і літературним дискурсом про Схід, який постав у Європі та США, та який у реальності не стільки досліджує, скільки творить відмінності поміж Сходом та Заходом. Засновком орієнталізму є теза про культурну вищість Заходу щодо Сходу, вислідом такого дискурсу є легітимація практик колоніалізму. Дискурс орієнталізму програмує апріорне сприйняття Сходу, що унеможливлює його вивчення як емпіричної реальності. На переконання Саїда, орієнталізм є політичною доктриною, нав’язаною Сходу західними країнами доби імперіалізму. Як культурний апарат, орієнталізм є агресією, активною діяльністю та оцінкою суспільств Сходу.

Пастка рівноваги високого рівня – концепція, запропонована американським вченим М.Елвіном, для пояснення відсутності промислової революції в Китаї. Незважаючи на наявність передумов індустріалізації у більш ніж достатній кількості (капітал, розвинені технології та інфраструктура, централізовані та ефективні державні інституції, навички торговельного класу, а найголовніше – виконання функції мануфактурного двигуна світової економіки), для Китаю було раціональніше не припиняти використання дешевшої ручної праці, ніж силкуватись індустріалізуватись та перейти до застосування парових машин. Натомість Англії бракувало лісних ресурсів, проте вона мала значні поклади вугілля, що стимулювало перехід до використання парових машин. У Китаї ситуація була діаметрально протилежною, що також зіграло свою роль у стримуванні індустріалізації. Індустріальна революція починається зі змін у виробництві текстилю, і з цієї перспективи Європа також мала перевагу завдяки можливості отримувати все більші та більші обсяги бавовни з колоній.

Політичний капіталізм – поняття соціології М.Вебера, що позначує тип суспільства, який може відтворюватися в різні історичні епохи. Головною рисою такого соціуму є зв'язок поміж економічними діячами (капіталістами) та державою. Завдяки такій спорідненості, панівними формами економічної діяльності політичного капіталізму є фінансові операції, спекуляції, державні контракти, відкуп податків та колоніалізм. Політичний капіталізм протиставляється Вебером капіталізму раціональному.

Порівняльні дослідження в соціології – методологія дослідження, яка фокусується на визначенні причинних зв’язків та перебігу соціальних процесів у контексті зіставлення соціальних феноменів, притаманних різним соціумам. Порівняльні дослідження можуть зосереджуватися як на феноменах (суспільствах), що володіють спільними рисами, так і на діаметрально протилежних соціально-історичних траєкторіях. Порівняльне дослідження, котре акцентує «контраст» між різними суспільствами, уможливлює осягнення відмінних парадигм взаємодії поміж державами та суспільствами з окремішніми культурами й інституціями. У такому випадку, дослідження зорієнтоване на пояснення походження та спосіб розвитку відмінних соціальних, економічних та політичних інституцій. Порівняльні дослідження започаткували фундатори сучасної соціології. Такі класичні автори, як А.Сміт, А. де Токвіль, О.Конт та К.Маркс незрідка вдавалися до порівняльних досліджень. Впродовж ХХ ст. значущий внесок до порівняльних досліджень зробили такі науковці, як Е.Дюркхайм, М.Вебер, Т.Парсонс, Ч.Тіллі, Т.Скочпол, І.Валерстайн, А.Г.Франк.

Промислова революція – процес широкого використання сили пару та машин у виробництві, що розпочався в Англії наприкінці XVIII ст. На думку сходоцентристів, технологічний прогрес, що спричинив промислову революцію, можливий лише за умови винаходів та застосування зберігаючих працю механізмів, стає наслідком високої ціни робочої сили (остання, своєю чергою, залежить від взаємовідношення між кількістю населення та наявністю землі / ресурсів). Для економік з високою ціною на робочу силу – а саме до таких належали і Західна Європа, і США – раціональним було інвестувати у розробку нового устаткування, а надто у пошук нових джерел енергії. Азійські країни підтримували свою конкурентоспроможність завдяки невисокій – у зіставленні з європейською – ціні на робочу силу. Таку значущу розбіжність у цінах на робочу силу сходоцентристи пояснюють тим, що в Азії, зокрема у Китаї, вартість відтворення робочої сили була нижчою, ніж у Європі. Сільське господарство Азії було спроможним постачати дешеві продукти на ринок, а численні робітники мануфактурного сектору – це особливо дотично до Китаю – мали можливість отримувати підтримку з боку своїх рідних, головно жінок, які залишались зайнятими у сільському господарстві через обмежену міграцію. Англійські пролетарі були цього позбавлені, звідти – вища вартість відтворення робочої сили в Англії, що закономірно зумовило її більшу ціну. Стрімкий темп збільшення населення в Азії зумовив появу в цьому регіоні резервної армії праці, готової змиритись із низькими заробітками. Китай та решта Азії опинились у ситуації «пастки рівноваги високого рівня».

Процес позитивного зворотного зв’язку (в неоінституціоналізмі) — ситуація, коли певний можливий (випадковий) елемент поєднався з правилом прийняття рішень, що має послідовний зв'язок з теперішніми можливостями попереднього результату (частково, випадково). Кожен крок далі по цьому шляху створює наслідки, які збільшують відносну привабливість такого шляху для того, щоб спонукати робити наступні кроки.

«Плинна сучасність» - ера свободи, гнучкості, яка приходить, згідно концепції З.Баумана, на зміну минулій ері «важкої сучасності».

Раціональний капіталізм – поняття соціології М.Вебера, що означував тип суспільства, який постав у Західній Європі у зв’язку з розвитком протестантизму. Традиційна жадоба до грошей існувала в усіх суспільствах та засуджувалася етико-релігійними системами, а відтак не отримувала етичної регуляції. Натомість раціональний капіталізм є методичним надбанням статків у рамках професійного покликання індивіда та є етично врегульованою діяльністю. Отже, раціональний капіталізм є продуктивним.

Раціонального вибору теорія – концепція, яка пояснює соціальну поведінку як суму дій раціональних (цілеспрямованих) діячів. Діячі є раціональними з огляду на свою здатність вираховувати «ціну» та переваги альтернативних дій, обираючи стратегію, яка максимізує отримання корисного результату. Ця теорія розглядає соціальний світ як такий, що складається з індивідів та керується розмислами про прибуток. Ідеальним середовищем для реалізації такої життєвої стратегії є вільний ринок. Методологічні засновки теорії раціонального вибору змушують її прибічників ігнорувати специфіку історичного та культурного розвитку суспільств, висуваючи універсально значущі моделі соціальної поведінки. Відтак, теорія раціонального вибору піддається жорсткій критиці з боку представників дослідницької програми держави, що сприяє розвитку.

Революція – докорінні, радикальні, стрибкоподібні зміни, що носять насильницький характер і ведуть супільство до якісно нового стану.

«Режим іммобільності» - згідно концепції Б.Тернера, це спостереження і контроль над мігрантами, біженцями та іншими іноземцями.

Світ-система – ключове поняття світ-системного аналізу, під яким мається на увазі не світова система, а система, яка є світом. Інакше кажучи, будь-яка самодостатня соціальна система, яка має шанси самостійно продовжити своє існування за умов відокремлення від свого оточення, розглядається як світ-система. Специфіка модерної світ-системи є у тому, що вона охопила весь світ та є капіталістичною світ-економікою.

Світ-системний аналіз – дослідницька програма, заснована американським соціологом І.Валерстайном. Суть цієї парадигми є у постулюванні трирівневої структури капіталізму: ядра, напівпериферії та периферії. Капіталізм є капіталістичною світ-економікою, яка є модерною світ-системою і постала як вислід розвитку Європейської світ-економіки. Капіталізм визначається як система, що заснована на необмеженому накопиченні капіталу, усупереч попереднім системам, які подібне прагнення обмежували. За Валерстайном, будь-яка соціальна система є історичною, тобто плинною, і капіталізм – не виключення. Капіталізм протистоїть ринку та конкуренції, позаяк має за опертя державні інституції та монополії, які обмежують конкуренцію. Інтелектуальні джерела світ-системного аналізу залучають ідеї марксизму (особливо Л.Троцького і Р.Люксембург), теорію залежності та розвитку недорозвитку А.Г.Франка та праці французького історика Ф.Броделя, який є автором терміну світ-економіка. Світ-економікам властива економічна єдність і політичний плюралізм у рамках системи національних держав. Світ-економіки витискають світ-імперії, які були політично централізованими, але не мали високого рівня економічної інтеграції. Включення всього світу до капіталістичної світ-економіки обмежує можливості капіталістів експлуатувати пролетаріат. Перше покоління робітників, які мігрували до індустріальних анклавів із сільської місцевості та ще не об’єднались у профспілки, змінюється їхніми нащадками з вищим рівнем очікувань, вимог, артикуляції своїх класових інтересів та організації. Так само капіталізм виснажує екологічні ресурси планети. Відтак, капіталізм має поступитися іншій системі, але наразі невідомо, чи буде ця система справедливішою та егалітарнішою, чи більш хаотичною, ніж сучасна. До чільних представників світ-системного аналізу належать К.Чейз-Данн, Т.Гопкінс, Дж.Аррігі, Б.Сілвер, Г.Дерлуг’ян.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconIнформацiя про новi надходження для вчителів та вихователів
Богданова В. Я. Використання скриншотів у роботі педагога / В. Я. Богданова // Позашкільна освіта. – 2015. – № – С. 22 – 23
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для 7-8 класів. В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, В. А. Смолій. Київ: Радянська школа, 1984 (F)

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка