Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін



Сторінка5/22
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.7 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

До традиційної авторитарної держави, що сприяє розвитку, емпіричним референтом якої є країни Східної Азії, прилучається демократична держава, що сприяє розвитку. Така держава відзначається не лише гнучкістю свого бюрократичного апарату, що уможливлює використання переходу від фордизму до постфордизму в економіці. Вона орієнтується на високоосвічених професіоналів, як на свою соціальну базу, та на залучення транснаціонального капіталу, як засіб акумуляції. Це відрізняє її від авторитарної держави, що сприяє розвитку, яка зазвичай закорінена у місцевому капіталі та тяжіє до протекціонізму й субсидіювання місцевої промисловості. Демократична держава, що сприяє розвитку, йде далі за Евансову концепцію «закоріненої автономії», позаяк передбачає кооперацію держави не лише з капіталістичним класом, але і її співпрацю з інституціями громадянського суспільства, що оперують у системі координат публічної сфери. Принципова відмінність поміж авторитарною та демократичною державами, що сприяють розвитку, є у використанні двох протилежних типів влади, виокремлених М.Манном: деспотичної та інфраструктурної відповідно.

В Україні розбудова демократичної держави, що сприяє розвитку, яка використовувала б увесь спектр методів, притаманних владі як феномену (від примусу до кооперації), ускладнюється пануванням успадкованої від ленінського режиму патримоніальної бюрократичної культури та поглибленими практиками організаційної корупції. Патримоніалізація держави відбувається у континуумі, екстремумами якого є олігархічний суперпрезиденталізм та олігархічний парламентаризм45; симбіонтом такої держави є політичний капіталізм. Відтак, реструктуризація української держави та її трансформація в інституцію, що сприяє розвитку, продовжує залишатися одним із пріоритетних завдань українського суспільства. Зважаючи на те, що імплікацією неоліберального дискурсу стосовно постленінської трансформації стало очікування розгортання динаміки ринку, динаміки, що буде самопідсилюватися після початкової «імплантації» ринкових інституцій, аналітичний інструментар, що розробляється у межах дослідницької програми держави, що сприяє розвитку, є одним із найефективніших знарядь розробки реалістичної політики керування соціальними змінами.
Розділ 2. СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ У КОНТЕКСТІ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ПРОГРАМИ СВІТОВОЇ СИСТЕМИ
Дж.Хоманс зізнався у своїх мемуарах, що, прочитавши рукопис Парсонсової «Структури соціальної дії» у 1936 році, він не спромігся навіть висловити критичні зауваження на адресу цієї майбутньої Magna Charta соціології, настільки глибокою була його ненависть до тексту: «Це була ще одна книга, сповнена слів про слова інших осіб. Рідко, коли книга входила у контакт із реальною людською поведінкою»46. Втім, гадаю, що автор теорії обміну помилявся, заперечуючи жанр слів про слова інших, позаяк осягнення «речей» неможливе без адекватного розуміння слів інших. У центрі цього розділу знаходиться спроба А.Г.Франка (1929-2005) створити нову дослідницьку програму, ядром якої була б концепція світової системи. Інтерпретація та контекстуалізація «слів» / концепцій нового, на жаль, останнього, етапу теоретизування Франка збагатить наш аналітичний інструментар, відтак сприяючи кращому розумінню як динаміки соціологічної теорії, так і суспільства. Отже, цей розділ зосереджується на експлікації Франкової дослідницької програми світової системи та оцінці її імплікацій для соціологічного теоретизування про соціальні зміни загалом і динаміку модерну зокрема.

З-поміж визначних теоретиків суспільства сучасності саме А.Г.Франк володів унікальною здатністю витворювати новаторські та іконоборчі ідеї, які він розробляв із такою послідовністю та емоційною відданістю, що нерідко доводив їх до абсурду, демонструючи тим самим об’єктивні ліміти сучасного соціологічного (пі)знання. Франк розвинув свою нову дослідницьку програму, відкинувши як власне теоретизування про світову капіталістичну систему 1960-1970-х років, так і побудування свого колишнього співавтора І.Валерстайна та дослідницької програми світ-системного аналізу в цілому. Його критика світ-системного аналізу та заперечення капіталізму як поняття та реальності виопуклює усі вади Валерстайнового кон’юнктурного пояснення походження капіталізму та теоретичну небезпечність нівелювання відмінностей поміж капіталізмом та докапіталістичними формами суспільної організації, притаманних світ-системному аналізу. Таке притлумлення окремішності капіталізму зробило пролом у начебто бездоганній логіці світ-системних побудувань, пролом, у який Франк спрямував атаку своїх аргументів, перетворюючи вишукані конструкції світ-системних аналітиків на руїни.

Кульмінацією нової дослідницької програми Франка став його трактат «ПереОРІЄНТація» (1998), аналіз аргументації якого з огляду на конструювання ним історичної соціології азійської гегемонії має стати наступним кроком у дослідженні спадщини цього мислителя. Переорієнтація, до якої закликає Франк, давно є вельми на часі, позаяк євроцентризм глибоко укорінився у свідомості дослідників, які репрезентують розмаїті суспільствознавчі дисципліни та дослідницькі програми. Про вплив євроцентристської постави свідчать навіть дослідження радянських вчених, які розглядають початок колоніальної присутності європейців в Азії телеологічно та приписують першим стадіям цього проникнення таке значення та вплив на азійські суспільства, яке вони здобудуть лише згодом.
2.1. Витоки дискурсу світової системи
Заслуговує на увагу той факт, що всі дослідники, які у той чи інший спосіб почали у 1960-ті роки використовувати концептуальну мову ґатунку світової системи, не лише займались проблемами третього світу, але й провадили свої дослідження, використовуючи наукові осередки країн третього світу. Академічним та ідеологічним підгрунтям такої діяльності можуть слугувати слова Т. душ Сантуша, який пропонував соціальним групам третього світу, які опинились у програші, самим аналізувати функціонування світової системи та імперіалізму, а не дозволити тим, хто опинився за кермом світової системи, використовувати своє тріумфалістське бачення, пишучи історію світ-системи для «невдах»47. Для дослідників цього періоду були характерними сфокусованість на «тотальності» та наголос на необхідності аналізу капіталістичної структури / накопичення / розвитку / історії світової системи, який мав передувати вивченню її окремих елементів (країн та регіонів). Самін Амір у своїй докторській дисертації «Накопичення у світовому масштабі» (1957) запропонував саме такий підхід. Наступним кроком стало його дослідження місця Африки у цьому процесі. Амін також виступив як популяризатор поглядів теорії залежності в Африці, організувавши конференцію прибічників теоретизування про залежність у 1972 році у Дакарі. Сам Франк удавався до терміна світова система (без дефісу), починаючи з 1960-х років, і у 1970 році виголосив розлогу доповідь на конференції у Лімі про «розвиток теорії та аналізу, адекватних завданню охоплення структури та розвитку капіталістичної системи в інтегрованому світовому масштабі»48. Перебуваючи у 1973 році у Чилі, Франк ознайомився з рукописом першого тому Валерстайнової «Модерної світ-системи», появу якої він щиро привітав, пророкуючи цій книзі миттєве здобуття статусу класичної.

Франк вважає, що впродовж 1960-х років Амін, Валерстайн і він особисто, працюючи незалежно один від одного, рухались паралельно, досліджуючи світову капіталістичну систему від її походження у 1450-1500 роках у Західній Європі до подальшої інкорпорації нею решти світу: «Наші незалежні пояснення були напрочуд подібними, і не лише по відношенню до взаємин між центром та периферією, але й також по відношенню до взаємодії між Східною й Західною Європою та впливу цієї взаємодії на «дрібні» контраверсійні проблеми, на кшталт «другого видання кріпосництва» у Східній Європі».

Прикметно, що на 1970-1980-ті роки припадає ще тісніша співпраця Франка, Валерстайна, Аррігі та Аміна, які разом видали цілу низку книжок. Саме Дж.Аррігі переконав Франка у 1972 році у тому, що світ знаходився на початку нового Кондрат’євого циклу Б (спаду), але згодом Аррігі взагалі відмовився від мислення у термінах Кондрат’євих циклів. Важливою проблемою впродовж дискусій тих років було питання про те, чи розповсюджується світова капіталістична системна криза на «соціалістичні» країни. Сталін висунув у 1953 році гіпотезу про існування окремішньої «світової системи» соціалізму, натомість Валерстайн і Аррігі розглядали Радянський Союз та більшу частину Східної Європи як напівпериферію модерної світ-системи. Своєю чергою, Франк із 1972 року доводив, що світова капіталістична система та її криза невпинно поширюватимуться на «соціалістичні» країни, які також стануть частиною загальної кризи накопичення.

Розбіжності поміж Франком та Валерстайном почали нагромаджуватися стосовно питання про перспективи заміни теперішньої світової капіталістичної системи якісно іншою системою. За Франком, кількість емпірично обґрунтованих аргументів на користь такої системної трансформації неухильно зменшувалась, натомість Валерстайн був оптимістично налаштованим щодо перспектив соціалістичного світ-врядування. Згодом відбулася дискусія про чинники «піднесення Європи». Франк також відмовився від ідеї про окремішність «феодалізму», «капіталізму» й «соціалізму», а також погляду на Європу як місце народження модерної світ-системи. Під впливом аргументів рукопису книги Джанет Абу-Ладжход, що побачила світ під назвою «До початку європейської гегемонії»49, Франк визнав помилковими Валерстайнів 1450 рік та свій 1492 рік як дати початку історії світової системи. У світлі Абу-Ладжходової спроби довести положення про існування світ-системи у XIII столітті, вибір Броделевого довгого XVI століття, як часу народження «модерної історичної системи», став в очах Франка та його нового співавтора Б.Гіллса виглядати сумнівним. Він висуває гіпотезу про єдину світову систему, яка, не змінюючи своєї ідентичності, переживала циклічні спади і піднесення впродовж останніх 5000 років. Валерстайн, реагуючи на Франкові концептуальні новації, так прокоментував принципову відмінність між ними: «Варто звернути увагу на деталь у вживанні слів, яка відрізняє Франка з Гіллсом від мене. Вони говорять про «світову систему», я говорю про «світ-системи». Я використовую дефіс, а вони – ні. Я використовую множину, а вони – ні. Вони використовують однину тому, що для них існує і завжди існувала лише одна світова система впродовж усього історичного часу та простору. З моєї точки зору існували численні світ-системи... Модерна світ-система (або «капіталістична світ-економіка») є лише однією системою з багатьох... Моя «світ-система» – це не система «у світі» або система «світу». Це система, «яка є світом». Звідси походить дефіс, оскільки «світ» – це не атрибут системи. Радше два слова створюють єдину концепцію. Система Франка та Гіллса є Світовою системою в атрибутивному сенсі, тобто вона тяжіє до охоплення впродовж певного часу цілого світу»50.


2.2. Засади дослідницької програми світової системи
Отже, на початку 1990-х років Франк та його співавтор Б.Гіллс здійснили спробу радикального переформулювання підвалин західного соціологічного теоретизування про природу соціальних змін та запропонували відмовитись, по-перше, від поняття капіталізму, по-друге, заперечили евристичність будь-яких спроб стадіального аналізу історії (чи то у формі стадій зростання У.У.Ростоу, чи то Марксів формаційний підхід). Порівняльний аналіз ідей таких мислителів, як Вебер, Франк і Валерстайн, уможливлює рельєфніше визначення змісту поглядів кожного вченого на капіталізм (або на його відсутність, а відповідно і недоречність використання цієї концепції). Для Вебера капіталізм існував завжди; капіталізму як нестримному прагненню до прибутку протистоїть специфічно-західний раціональний капіталізм із його наголосом на реалізації покликання індивіда в рамках його професії. Валерстайн (так само, як Франк до початку 1980-х років) розглядав капіталізм як формаційно-стадіальне явище: йому передує феодалізм і виникає ця історична система у ХVI столітті. Новий підхід Франка до проблематики капіталізму акцентує на тому, що риси, які Валерстайн визначає як притаманні виключно капіталізму, насправді простежуються впродовж всієї історії людства з моменту виникнення перших цивілізацій, тобто протягом 5000 років. Валерстайн гостро відреагував на таку пропозицію Франка, іронічно запропонувавши зробити австралопітеків предметом аналізу соціологів. Втім, така критика не влучає в ціль, оскільки Франк наполягає на існуванні інтенсивних економічних зв’язків вже у добу перших цивілізацій (3000 до н.е.), і саме цей аргумент має верифікуватися та фальсифікуватися. Зрозуміло, що для Валерстайна є неприйнятною перспектива відмови від періодизації соціальних процесів, тому він протиставляє Франковій ініціативі альтернативну візію, послуговуючись прикладом Китаю: «Одним із способів мислення про Китай є осягнення його як назви, прив’язаної до певної географічної території, на якій послідовно існували історичні системи, котрі мали небагато спільного поміж собою та кожна з яких підтримувала (впродовж тривалого часу) міфи щодо цивілізаційної послідовності. У такому випадку, замість того, аби говорити про Китай як цивілізацію, ми емпірично говоримо про п’ять , шість або сім різних історичних систем...»51. Відсутність дефісу між термінами «світ» та «система» у Франковій світовій системі (на противагу Валерстайновому застосуванню поняття «світ-система» – у множині та з дефісом), яка виглядала лише незначущою термінологічною особливістю Франкового вживання спільного категоріального апарату, набуло принципового значення.

За Франком, зникнення ленінізму як соціально-політичного феномена радикально підважило легітимність теоретизування у термінах переходу від капіталізму до соціалізму; на порядок денний вийшов «перехід від соціалізму до капіталізму». Гегемонія США у рамках ядра світ-системи втратила свою беззаперечність, і численні дослідники сприйняли це як симптом зсуву гегемонії від США до Східної Азії. На думку Франка, панування ідеологічних кліше, коріння яких сягає епохи, що передувала гегемонії європейського капіталізму, надзвичайно ускладнює сприйняття реалій політико-економічної системи як певної цілісності. Піднесення Європи, – переконаний Франк, – має розглядатись як зсув гегемонії зі Сходу на Захід в рамках однієї системи і, у жодному разі, не було ознакою виникнення нової системи, як це прагнув довести Валерстайн. Тенденцією сучасної світової системи є повернення гегемонії назад на Схід, і саме мислення із залученням категорій «перехід» та «спосіб виробництва» унеможливлює вивчення тяглості світового розвитку.

Ще у період теоретизування у термінах залежності та розвитку недорозвитку Франк зауважив, що «якщо ми бажаємо осягнути латиноамериканську проблематику, ми маємо розпочати аналіз світової системи, яка її створює, та вийти за межі оптичних та ментальних ілюзій ібероамериканської або національних систем координат, які ми самі собі нав’язуємо»52. Аналогічний стиль мислення має застосовуватись і до аналізу подій навколо так званого переходу від феодального до капіталістичного способу виробництва в Європі – зміни у структурі європейських суспільств були похідною від динаміки світової системи. За такого погляду, – аргументує Франк, – стає очевидним, що світова система не виникла у 1550 році; вона також не виникла в Європі, а головне, вона не носила, а відповідно і не носить специфічно-капіталістичного характеру.

Франк переконаний, що всі риси сучасної світової системи, які на думку Валерстайна формують її особливість, простежуються і до 1500 року. Як і Валерстайн, Франк відкидає ідею «духу капіталізму» як феномена, що мав вибіркову спорідненість із новою «формацією», відтак сприяючи її розвитку. Він наполягає, що світова історія останніх 25 століть надає безліч прикладів капіталістичної діяльності у різних формах – від виробничої до фінансової. Так звані докапіталістичні історичні системи також широко використовували найману працю. Франк і Гіллс переконані, що критерієм існування єдиної світової системи є наявність інтенсивних торговельних зв’язків поміж її елементами. Торгівля інтегрує «суспільні формації» у міжнародний поділ праці, позаяк торгівлю та виробництво неможливо відокремити. Аргументом на користь існування єдиної світової системи у минулі епохи є також фіксація циклічних процесів її розширення та стискання.



Критика поглядів Валерстайна дозволяє Франку зробити низку взаємопов’язаних висновків: по-перше, він пропонує відмовитись від поняття Європейської світ-системи та усвідомити маргінальний статус Європи всередині системи, що існувала і до XVI століття (відомо, що саме це століття є критично важливим для прихильників тези про «піднесення Заходу»). По-друге, Франк погоджується з американською дослідницею Дж.Абу-Ладжход, закликаючи аналізувати Азійсько-Африкансько-Європейську ойкумену, криза якої сприяла гегемоністичному піднесенню Європи (Франк також переконаний у тому, що три колапси, які Валерстайн локалізує в Європі – криза класу феодалів, криза держав та криза Церкви – насправді мали своїм чинником процеси, що відбувались поза межами Європи та були пов’язані з фрагментацією Абу-Ладжходової «світ-системи». По-четверте, Франк пропонує поширити аналіз світової системи у термінах Кондрат’євих циклів і на «докапіталістичні» епохи (Валерстайн доволі експліцитно припускає таку саму можливість, говорячи про циклічний спад впродовж 1250-1450 років у Західній Європі). По-п’яте, досягнення гегемонії Європою у світ-системному вимірі у жодному випадку не було першим таким випадком у світовій історії: Європейська гегемонія лише прийшла на зміну іншим, що їй передували. Шоста ініціатива Франка пропонує шукати витоки світової системи та чинників її динаміки впродовж останніх 500 років настільки далеко у минулому, наскільки історичні дані дозволяють нам це робити. По-сьоме, Франк вважає, що всі спроби розробки ідеї «протокапіталізму», який начебто існував у рамках «інших» та «ранніх» систем, заводили та заводитимуть дослідників у глухий кут, позаяк технологічні зміни та накопичення капіталу також мали місце у попередніх епохах (системах). По-восьме, Франк заперечує коректність ідентифікації «системи» та «способу виробництва», аргументуючи на користь аналізу у термінах єдиної системи, яка залишалась такою самою, незважаючи на те, який «спосіб виробництва» існував у ту чи іншу епоху. Франк переконаний, що у реальності єдиною ознакою Валерстайнової «модерної світ-капіталістичної-системи» є її спосіб виробництва. Така концептуальна плутанина, що редукує «систему» до «способу виробництва», притаманна мисленню як колишніх інтелектуальних колаборантів Франка (на кшталт С.Аміра), так і дискурсу його войовничих критиків (наприклад, Р.Бреннеру). Відмова від хибного поняття способу виробництва, яке є нічим іншим, як оптичною ілюзією, дає змогу зрозуміти, що перехід, про який так багато говорять дослідники різного ґатунку, є переходом між переходом та переходом. Last but not least, Франк робить свій принциповий висновок: необхідно зректися віри у капіталізм, як окремий спосіб виробництва та окрему систему, позаяк легітимація такого заідеологізованого погляду на світ лишилась у минулому: для марксистів різних орієнтацій обґрунтування концепції «переходу» від античності до феодалізму, а потім від феодалізму до капіталізму було покликане «верифікувати» їхнє переконання у можливості переходу до вищого способу виробництва – соціалізму.

Політики неоліберального спрямування від Р.Рейгана до М.Тетчер наполягали на окремішності капіталізму, що дозволяло їм прославляти цю «систему». Симптоматичним для стиля мислення Франка є включення соціаліста Ф.Міттерана до списку таких палких «нових правих», якими були Рейган і Тетчер. І хоча дослідниками політичних ідеологій та урядової політики задокументована криза усього спектру лівих політичних рухів, ця криза набула рис не стільки конвергенції між лівими та правими, скільки характеру запозичення першими формул других. Така неувага до нюансів відмінностей у структурах «надбудови» логічно випливає з Франкового економічного ухилу. З точки зору Франка принцип конкуренції, або Гоббсової війни всіх проти всіх, був реальністю світової системи впродовж тисячоліть, але він також дотримується думки, що замість панегірика ця система заслуговує на моральне засудження, оскільки породжує ситуацію, за якої виграє лише меншість, натомість більшість залишається у програші.


2.3. Світова система versus модерна / капіталістична світ-система

Франк і Гіллс вважають, що Валерстайн, наслідуючи приклад К.Полані та М.Фінлі (ці автори піддали критиці концепцію античного капіталізму М.Ростовцева), припустився фатальної помилки, недооцінюючи важливість накопичення капіталу за допомогою торгівлі й ринку за часів античної світової системи. Тому Франк запропонував розглядати Валерстайнову світ-систему не як окремішне утворення, а як хронологічно сучасний період єдиної світової системи, що просто знаходиться на вищій стадії інтеграції у зіставленні з минулими епохами. Валерстайн відповів на критику закликом відмовитись від суперечки про несуттєве, тобто про одиницю аналізу у соціології. Така постава суперечить його власним формулюванням засад світ-системного аналізу, позаяк на початку своєї діяльності із заснування цієї дослідницької програми він надав центрального значення питанням про те, чи можуть звичні категорії: «суспільство», «держава» та «країна» слугувати одиницею аналізу й ратував за світ-систему як новий предмет історичної суспільної науки.

Ф.Бродель свого часу висловив упевненість у тому, що Валерстайнова світ-система є наймасштабнішим географічним утворенням, спроможним зберігати свої системні якості. Але якщо пристати на припущення Франка і Гіллса про п’ятитисячний вік світової системи, яка з самого початку мала характер глобальної економіки, схема Валерстайна стає завузькою і просторово, і темпорально: його «Модерна світ-система», аналізуючи європейську історію з 1450 року, починає розгляд подій в Азії, ба навіть в Росії та Оттоманській імперії тільки з 1750 року, залишаючи 80% населення світу за межами свого дослідницького погляду. Така неувага до Решти (the Rest) робить Валерстайнову критику євроцентризму вельми непереконливою та перетворює його самого на послідовного, хоча й, можливо, несвідомого, прибічника тези про «Європейське диво».

Знаменно, що одне з головних завдань, які Франк поставить перед собою у своїй книзі «ПереОРІЄНТація» (1998), було у демонстрації несумісності масштабу реальної історичної світової системи та того, що він назвав прокрустовим ложем Броделево-Валерстайнової Європейської світ-економіки, яка стала капіталістичною світ-системою, особливо у світлі емпіричних даних про існування дійсно глобального поділу праці та конкурентної економіки, у якій Азія обіймала центральну позицію – а Європа залишалась маргінальною – аж до 1800 року. Франк переконаний, що осягнення такої глобальної економічної системи вимагає рішучої відмови від тих компонентів соціологічного теоретизування, які стали «загальним місцем» у дискурсі соціологів та сприймаються як самоочевидні істини. Заперечуючи євроцентристський ухил «традиційної» соціальної теорії від Маркса до Валерстайна і власного теоретизування до кінця 1980-х років, Франк вважає, що його книга сплачує борг Азії – регіону, де у 1750 році мешкало дві третини населення земної кулі, на які припадало чотири п’ятих світового виробництва – та демонструє наявність високорозвиненої інтеграції економіки, у всякому разі, в Афроєвразії, задовго до сакраментальних для західного суспільствознавства XV-XVI століть. Франк робить однозначний висновок: «Ми маємо переглянути історіографію та соціальну теорію, а надто підходи до піднесення Заходу, які нам усім пропонувались... Боюся, що у більшості випадків ми змушені будемо не просто оновлювати, а відкидати їх»53.



Франк беззаперечно погоджується з класифікацією А.Бергсена, який поділяє дослідників, які займаються проблематикою динаміки світової системи, на три групи: 1) тих, хто на кшталт Р.Бреннера зберігає упевненість – à la Вебер – у виключності європейського розвитку, який головно завдячував ендогенним факторам (у марксистському варіанті додається наголос на відмінностях класової структури феодального та капіталістичного суспільств); 2) вчені, які «розтягують» стару теорію, аби осягнути ширші сегменти соціальної реальності (на кшталт Валерстайнової візії розростання Європейської світ-економіки, яка поступово інкорпорувала Решту до Заходу); 3) соціологи, для яких (пріоритетом) першочерговим завданням є розробка нової теорії. Франк дотримується думки, що першу і другу групи вчених об’єднує віра в існування способів виробництва, які змінюють один одний. У схемі Валерстайна перехід від феодалізму до капіталізму слугує теоретичним обґрунтуванням та ідеологічною легітимацією його тези на заміну модерної світ-системи іншою – соціалістичною – у його оптимістичному теоретизування 1970-1980-х років або просто раціональнішим, справедливішим устроєм, від конкретизації природи якого він тепер агностично ухиляється, та й шанси прибуття якого є меншими, ніж апокаліптичне бачення дезінтеграції сучасної історичної системи. Саме для останньої групи дослідників пріоритетом є «ПереОРІЄНТація» фокусу соціальної теорії – з помилкової одержимості європейськими подіями та їхнім впливом на світ – на «глобальну економіку Азійської епохи», яка була реальністю до 1800 року, та, починаючи з 2000 року, знову стала набувати реальних рис. Здійснюючи таку « ПереОРІЄНТацію», Франк доводить, що він прагне реалізувати методологічні принципи, задекларовані Валерстайном, але не застосовані ним у практиці світ-системних досліджень, позаяк, сам патріарх світ-системного аналізу був змушений визнати, що всі очікування універсальності, хоч би як чистосердно до них не прагнули, так і не були втілені. Навряд чи може здивувати євроцентризм суспільних наук, які впродовж XIX століття витворювались у Європі та Північній Америці. Європейський світ того часу відчував свій культурний тріумф. Кожен універсалізм породжує відповідь на самого себе, відповідь, яка, у певному сенсі, детермінується природою правлячого універсалізму (або універсалізмів). Пріоритетом сучасних суспільних наук є «інспекція» наших теоретичних підвалин з огляду на присутність серед них прихованих апріорних припущень, які є невиправданими.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconIнформацiя про новi надходження для вчителів та вихователів
Богданова В. Я. Використання скриншотів у роботі педагога / В. Я. Богданова // Позашкільна освіта. – 2015. – № – С. 22 – 23
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для 7-8 класів. В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, В. А. Смолій. Київ: Радянська школа, 1984 (F)

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка