Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін



Сторінка6/22
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.7 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22
2.4. Просторові та часові контури світової системи
Франкове теоретизування періоду дослідницької програми залежності та розвитку недорозвитку здійснило просторове розповсюдження капіталізму на весь світ, заперечивши можливість співіснування різних способів виробництва після 1492 року – самий факт колонізації «Нового світу» автоматично перетворив його на залежно-недорозвинений регіон капіталістичної світової системи. Наступним кроком стало обґрунтування Франком необхідності темпорального розширення характеристик, які приписуються капіталізму. Воднораз він відмовився від самого поняття капіталізму, вважаючи, що емпіричні дані, які знаходяться у розпорядженні історичної соціології, дають всі підстави говорити про логіку імперіалізму та експансії капіталу, присутню, скажімо, в давній Месопотамії, та про колоніалізм, притаманний, приміром, Ассирії. Для Франка, так само, як і для Х.Екгольма й Дж.Фрідмана, античний капітал, що існував у формі накопичення золота (тобто як грошовий капітал) був засадничо ідентичним із капіталом сучасним.

Розбудовуючи свою нову дослідницьку програму, Франк визнав за доцільне викрити контроверсійність мислення дослідників, які, подібно до К.Полані, вважали, що епоха ринкового суспільства – тобто суспільство, структуроване згідно з ринковими принципами, є продуктом «великої трансформації», яка і ознаменувала прихід «нашого часу» – якісно відрізняється від попередніх епох. Для нього навіть просте визнання Полані факту первинності зовнішньої торгівлі над торгівлею внутрішньою є доказом того, що цей вчений переглянув свої попередні погляди на дане питання. Втім, Франк повністю ігнорує Поланієву дистинкцію поміж статусними мотивами та мотивами прибутку, які є двома окремішніми типами рушійних сил економічної діяльності. Але Франк не обмежується переоцінкою ролі підприємницького елементу у житті перших цивілізацій, тобто складніших суспільств. Він також звинувачує археологів, як-от Г.Чайлда, у нехтуванні потенціалом неолітичної економіки щодо генерування додаткового продукту. Логічним кроком з огляду на досягнення теорією світової системи когерентності стає прагнення розширити традиційну Марксову дефініцію капіталу та пропозиція розглядати його не лише як функцію перерозподілу додаткового продукту, але як інфраструктурні інвестиції до сільського господарства (наприклад, іригації земель) та тваринництва, промисловості, транспорту, комерції, збройних сил, легітимності (храмів та престижних продуктів споживання), а також освіти та культурного розвитку людського капіталу.

Окрім цієї риси, всі попередні епохи, на думку Франка та Гіллса, характеризувались наявністю феномена гегемонії. Відомо, що Валерстайн визначає гегемонію як поєднання трьох видів конкурентоспроможності: виробничої на ринках ядра, комерційної, яка випливає з попередньої, та фінансової. Натомість Франк і Гіллс вважають такий підхід одновимірним через його зосередженість на рідких та «крихких» моментах одночасного досягнення тією або тією потугою ядра всіх трьох переваг. Гегемонія такого штибу може бути лише короткотерміновою, тому варто також брати до уваги весь спектр взаємодії між усіма існуючими потугами-гегемонами. Розрізнення модерної гегемонії та традиційного імперського порядку у світ-системному аналізі, на погляд Франка і Гіллса, з легкістю спростовується: дві з трьох держав-гегемонів, які фігурують у дослідженнях Валерстайна, були водночас колоніальними імперіями (Нідерланди та Британія). Альтернативне бачення проблематики гегемонії, яку пропонують Франк і Гіллс, наголошує на домінуванні політико-економічних центрів накопичення, які змінюються внаслідок конкуренції між кількома такими осередками. Гегемонія реалізується у практиці накопичення капіталу осередками-гегемонами не тільки за рахунок периферії, а навіть інших держав ядра. Військово-політичне «розтягування» (overstretching) ресурсів гегемону – концепцію розтягування розробляли А.Гембл та П.Кеннеді – має своїм вислідом зміну гегемона. Франк і Гіллс підводять до думки, що у «домодерно-докапіталістичну» епоху існували не лише регіональні імперії, але й «супергегемони», здатні до «супернакопичення», приміром, Монгольська імперія та Сунський Китай. Власне, дефініція феномена гегемонії, яку пропонують ці автори, наголошує на привілейованих можливостях накопичення додаткового продукту, відтак, гегемонія є засобом здобуття багатства, а не влади. Відповідно надпотуги світ-системного аналізу лише продовжили традицію гегемонії після 1500 року: врешті-решт, сам Валерстайн погоджується з думкою Абу-Ладжход, що падіння Сходу передувало у часі піднесенню Заходу, а остання подія лише зафіксувала черговий зсув гегемонії у світовій системі. Франк вважає, що він та його послідовники роблять логічні висновки з Абу-Ладжходових та Валерстайнових засновків і вдаються до додаткового – наймасштабнішого кроку – з метою максимально можливого розширення часових рамок світової системи. Відтак, історія світової системи – це послідовність змін осередків гегемонії, тобто центрів накопичення, а чинником таких змін є реструктурація системи як такої. Ще однією принциповою відмінністю між Валерстайновим та Франковим розумінням гегемонії є заперечення останнім ідеї про можливість єдиного гегемона у рамках системи та наполягання на більшій евристичності поняття взаємопов’язаних гегемоній.

Не становлять виключення й Кондрат’єві цикли, фаза А яких знаменує піднесення економіки, а фаза Б – її спад. Їхня історія не обмежується періодом капіталізму, і Франк не має жодних сумнівів у їхньому існуванні, як і в існуванні всіх інших рис Валерстайнової модерної історичної системи, впродовж усієї історії «цивілізації».

Якщо Франкова критика непослідовності Валерстайнової альтернативи євроцентризму дійсно викриває внутрішні суперечливості та амбівалентність позиції світ-системного аналізу з цього питання, його заява про доречність заміни євроцентризму на «гуманоцентризм» так і залишається на рівні декларації. У реальності Франкова «ПереОРІЕНТація» пропонує новий регіональний ухил на заміну старій «зачарованості» Оксидентом. Вибір слова «зачарованість» невипадковий – він генетично пов’язаний із традицією, яку заклав один з фундаторів російського слов’янофільства О.Хомяков своїми поетичними рядками про Захід як край чудес.

Франк не обмежується формулюванням методологічних припущень своєї нової дослідницької програми, він прагне також верифікувати її положення за допомогою аналітичного інструментаря інших суспільних та гуманітарних дисциплін. Фахівці зі світової історії, на думку Франка, вже починаючи з Фредеріка Теггарта, який дослідив кореляцію політичних та економічних подій у давньому Китаї та Римі, та закінчуючи автором впливової розвідки «Піднесення Заходу» Уільяма МакНіла, намагалися осягнути параметри екуменічної світової системи, в якій ми живемо. Інший американський історик Маршалл Ходжсон також висловлювався на підтримку тези про тривалу – тритисячолітню у його випадку – систему, що має єдину історію. Тому «важливо визнати, що існує певний структурний зразок (pattern), що розвивається. Такий крок сприятиме вивченню всіх цих міжрегіональних змін, як з огляду їхнього впливу на цей зразок, так і з огляду впливу структурного зразка на власні елементи...»54. Ця думка Ходжсона різко контрастує з Веберовою по духу методологічною поставою П.Андерсона, за переконанням якого, такої речі як єдиний темпоральний медіум не існує, оскільки існували різні масштаби історичного часу Абсолютизму, які були настільки різними, що жодна універсальна темпоральна матриця не в змозі їх описати. Франк не мав жодних сумнівів, що саме його нова дослідницька програма запропонувала простий, втім, елегантний аналітичний інструментар для адекватного осягнення ідеї саме світової історії, а не традиційної історії світу, поділеного на закриті цивілізації-монади. Світова система, незважаючи на свою «мультикультуральність» на початках свого виникнення, завжди також мала єдину історію, і усвідомлення такої єдності не потребує Європейських / Західних егоцентричних ілюзій для свого обґрунтування. Щобільше, Франк відмовляється від старої та популярної ідеї прогресу, яку має заступити циклічна інтерпретація історії як послідовність піднесень та спадів.

Методологія дослідницької програми світової системи вимагає реінтерпретації конвенційних тверджень про домінування політичних / примусових методів отримання додаткового продукту у так званих докапіталістичних суспільствах, позаяк постійно зростає кількість фактів на користь життєво важливої та широко розповсюдженої ролі приватного купецького капіталу та «вільних» імперських міст у генеруванні доходів, за рахунок яких держава існувала навіть у найбільш мілітаристській та примусовій з усіх давніх імперій – Ассирії, не кажучи про знамениті комерційні інтереси Фінікії. За Франком, визнання цього факту торує шлях для нових дослідів трансрегіональних економічних процесів, які включали циркуляцію товарів та капіталів у давній Євразії, та їхній вплив на «внутрішнє» життя давніх імперій.

Теза М.Бернала про афроазіатські корені європейської (греко-римської) цивілізації послідовно інтерпретується виключно у контексті концепції світової системи, яка акцентує на вторинності грецької цивілізації, піднесення якої розпочалось лише після засвоєння досвіду та інтеграції з розвиненішими центрами цивілізації «Сходу», який так і залишався осередком економічної активності впродовж античної та середньовічної епох. У цьому контексті Гіббонове сприйняття минулого крізь призму «падіння Римської імперії» вимагає переосмислення: колапсу зазнала не імперія в цілому, але лише її слабша західна частина, натомість Східна Римська імперія – у формі Візантійської держави – перегрупувалась та зміцнила своє економічне ядро на Сході. Таким чином, у новій Франковій теоретичній системі координат Європа більшу частину своєї історії була маргінальним, ба навіть – паразитичним гравцем на противагу центральному статусу Західної Азії.

Франк також вдався до переоцінки цінностей з огляду на заміщення сприйняття середньовічної Європи крізь призму ідей Маркса і Вебера – обидва ці мислителі розглядали суспільства середніх віків як статичні та закриті утворення – осягненнями В.Зомбарта та А.Пірена, які заперечували глибинний характер європейської інволюції часів «темного середньовіччя». Але, попри інтегрованість Західної та Східної Європи, а також ісламського світу, Європа залишалась периферією на тлі здобутків ядра світової системи, яке знаходилось на Сході.

Франк піддає сумніву Валерстайнову тезу про існування трьох автономних світ-економік – в регіоні Індійського океану, в Китаї та Європі / Середземномор’ї – взаємодія яких поміж собою зводилась лише до «конвергенції» прикордонних територій. Еволюція домодерних світ-економік відбувалась, за Валерстайном, у різних напрямах: в Європі соціоісторичні трансформації призвели до виникнення капіталістичної світ-економіки, натомість «Індійська» світ-економіка так і залишилась на рівні дрібнотоварного виробництва. Для Франка навіть відкриття «Нового світу», яке забезпечило стабільне надходження цінних металів до Європи, не змогло вирівняти торговельний дисбаланс між Сходом і Заходом, адже ще у 1680 році англійський меркантиліст Йосія Чілд зауважував, що торгівля імперії Великих Моголів із державами Сходу у десять разів перевищує обсяг внутрішньоєвропейського економічного обміну. Тому для Франка логічним виглядав висновок історика Китаю Ж.Герне, який закликав зректися звички зводити історію світу до історії Заходу та переконував розглядати модерну епоху як вислід розвитку урбаністичної, торговельної цивілізації, яка ще до монгольських завоювань охоплювала територію від Середземного до Китайського морів: «Захід зібрав разом частини цього спадку та отримав від нього імпульс, який уможливив його власний розвиток. Трансферу цивілізаційних досягнень також сприяли хрестові походи XII-XIII віків та розширення Монгольської імперії XIII-XIV віків... Піднесення Заходу, яке прийшло на зміну відносній ізольованості цього регіону, має завдячувати морській експансії, що припала на часи, коли дві великі цивілізації Азії (Китай та ісламський світ. – П.К.) опинились під загрозою»55. О.Добіаш-Рождественська пропонує глибокий аналіз мотивів хрестових походів та їх наслідків для Західної Європи у формі науково-популярної біографії Річарда І56.



За переконанням Франка, традиційна економічна історія з її пошуком факторів успіху Заходу всередині Європи – навіть спроби включити до розгляду Решту обмежуються фіксацією її історичної, економічної, соціальної, політичної, ідеологічної та культурної «неповноцінності» – повинна поступитись місцем аналізу подій з огляду на їхнє місце у світовій системі. Наприклад, відсутність чітко визначених норм, які б регулювали функціонування інституту власності. Ця ідея простежується в роботах дослідників від Д.Норта до Е. де Сото. Традиційні марксисти, які, згідно А.Гоулднера, поділялися на два табори в залежності від того, який вимір Марксового вчення вони акцентували – тезу про матеріальні умови виробництва, які формують суспільні відносини та форми свідомості, або положення про первинність класової боротьби й класової свідомості як рушійної сили історії – схилялись до пояснення капіталістичної динаміки, вдаючись до однієї з двох парадигм: способи виробництва versus класова боротьба. Методологічна альтернатива, окреслена Франком, є радикальнішою, ніж Валерстайнова відмова від поняття суспільства як одиниці аналізу та відкидає способи виробництва, оскільки за такого підходу виробництво та внутрішні фактори соціальних змін отримують привілейований статус. Франк зауважує, що в реальності жодна політико-географічна / просторова одиниця або утворення – чи то нація, чи то держава – не є сталою. Всі вони, радше, калейдоскопічно трансформувались та продовжують трансформуватись на основі процесу накопичення у світовій системі. Як одиницю аналізу Франк розглядає процеси матеріальної та військово-політичної взаємодії, що розповсюджуються у світовому масштабі. Цей підхід зумовлює наголос на інших факторах: накопиченні, обміні та конкуренції поміж гегемонами. Висновок, який формулює Франк, дозволяє чітко побачити як подібність, так і відмінність його дослідницької програми від Валерстайнової: «Ми витлумачуємо світову систему як locus та процес накопичення як її рушійну силу розвитку, як первинну детермінанту історичного процесу. У цьому відношенні ми повністю погоджуємося з Валерстайном, Аміном, Абу-Ладжход та іншими... Проте...ми прагнемо значно розширити просторове та темпоральне застосування нашої методології. Ми також поділяємо переконання, що марксистській та неомарксистській історіографії не слід замикатись на «ізоляціоністській» ортодоксії, яку вона сама собі нав’язує. Аналіз у дусі історичного матеріалізму, марксистського або іншого штибу, має ставати холістичним... Лише тоді ми зможемо сподіватись осягнути каузальну рамку переходу у всій її повноті, у масштабі «світу як цілісності», незалежно від того, чи будемо ми аналізувати способи виробництва, центри накопичення або потуги-гегемони»57. Незважаючи на те, що М.Манн також відмовляється від поняття «суспільство», його підхід методологічно окремішній від Франкового через свою антисистемну спрямованість, яка знаходиться у безпосередній полеміці як із парсоніанством (заперечення соціальних систем та еволюціонізму), так і з марксизмом (сумнів щодо евристичності осягнення «суспільства» у термінах тотальності). Така орієнтація Манна зумовлена його веберіанським за своєю суттю скепсисом щодо можливості конструювання універсальної концепції суспільства.

Ще однією значущою реконструкцією марксизму було Франкове намагання обмежити дієвість принципу класової боротьби у його ортодоксальній інтерпретації. Свого часу польський марксист Л.Новак завважив, що ані перехід від рабства до феодалізму, ані від феодалізму до капіталізму не відбувався внаслідок боротьби панівних та пригноблених класів. Радше відбувався конфлікт між старою та новою «елітами» суспільства, який розвинувся у відповідь на економічні потреби. Сакралізовані марксизмом-ленінізмом «народні маси» відігравали, у кращому випадку, допоміжну роль. Франк поділяє думку Дж.Голдстоуна, який розрізняє повстання та революцію (революція є успішним повстанням), та вважає, що паралізація та руйнація старого державного апарату має шанси на успіх лише за умови фракційного конфлікту всередині еліти щодо доступу до посад, патронажу, політики держави, а не як вислід конфлікту між класами. Подібну думку ще у середині минулого століття висловив П.Вілар, який слушно зауважив: «Хіба великі революції не стаються завдяки збігу інтересів заможних класів, які хочуть стати революційними, та злиденних класів, які змушені ставати революційними, натомість революції злиднів завжди неуспішні»58. Порівняння Франкових поглядів з ідеями впливового дослідника колективної дії та революцій Ч.Тіллі дає змогу зафіксувати як подібність, так і розбіжності у дискурсі цих двох дослідників. Франка і Тіллі об’єднує бажання вивчати «великі структури, тривалі процеси та гігантські порівняння» (це назва однієї з книжок Тіллі), проте роз’єднує Тіллеве переконання у відносній «молодості» – кілька останніх століть – єдиної світової системи.

Теза про п’ятитисячолітню світову систему не означає того, що Франк несвідомий пастки трансісторицизму, з перспективи якого вся світова історія залишається такою ж самою. Він наполягає, що не заперечує реальність постійної зміни та реструктуризації, що відбувається у світовій економіці. Франк лише намагається довести, що процес накопичення капіталу існував у світовій системі задовго до виникнення «капіталістичної модерної світ-системи», та що у ритмах розширення та стискання цієї світової системи / економіки простежується послідовність, яка також існувала до постання Валерстайнового історичного капіталізму. Відтак, ці процеси є не вислідом, а, радше, чинником виникнення світової системи.

Використання помилкових – з точки зору Франка – категорій формаційно-стадіального аналізу унеможливлює адекватне розуміння сьогоденних подій, а надто у світлі зникнення ленінізму, інтенсифікації дебатів про кризу американської гегемонії та набуття ідеєю «кінця історії» популярності. Тому найкращим рецептом з погляду Франка стає відмова як від категорії «спосіб виробництва», з яким Валерстайн ототожнював свою модерну світ-систему, так і від «капіталізму», як феномена, ідентифікація якого є неможливою, позаяк характеристики цього начебто окремішнього типу суспільства простежуються впродовж 5000 років.


Основні положення розділу
Франк завжди виразно наголошував, що дихотомію культури та структури він завжди розв’язував на користь структури, визнаючи первинність останньої. За його власним свідченням, Франк черпав інтелектуальні імпульси з лекцій структурно-функціоналістськи налаштованих антропологів Раймонда Фірта та Меєра Фортеса. До кола Франкових амбіцій уже із самого початку його наукової кар’єри долучилось вироблення найзагальнішої теорії суспільного розвитку. Тому цілком слушно, що припущення Франкової дослідницької програми світової системи про структуру глобальної історії претендували на здійснення «перевороту в науці», якщо скористатись Енгельсовим словником, або наукової революції у термінах Т.Куна.

Франк зазначає, що прийняття тези про світову систему перетворює національний розвиток на тимчасове покращання позиції регіону або індивідів усередині системи. Отже термін «розвиток» позбавлений будь-якого змісту, за винятком, коли він застосовується до розвитку світової системи в цілому, а не до аналізу її окремих частин. Теорія світової системи кидає виклик національно-державному підґрунтю теорії та практиці «модернізації» як у її капіталістичній, так і соціалістичній інкарнаціях, оскільки ті, хто увірував у модернізацію, завжди сплачували високу ціну та потерпали від її наслідків. За переконливий приклад може правити «соціалістичний розвиток». На переконання Франка, термін «розвиток соціалізму» мав замаскувати реальність «соціалістичного розвитку», який був лише однією з форм національного розвитку у системі координат «суверенної» держави. Відтак, «соціалістичний розвиток» має сприйматись лише як приваблива пастка та омана. Воднораз Франк із жалем констатував, що невдача «соціалістичного розвитку» приписується – надто коли йдеться про ідеологів правих – «соціалістичній» складовій цього (не)розвитку. Такий тип розвитку випробовувався у недорозвинених регіонах світу, які були недорозвиненими впродовж століть та залишаються такими і сьогодні. Тому їхня «відсталість» є наслідком не «соціалізму», а розташування у світовій системі, яке залишається незмінним і дотепер. Досягнення «капіталістичних» суспільств були такими ж сумнівними та мають осмислюватись як функція статусу країни всередині світової системи. Звідси випливає логічний, на думку Франка, висновок, що «політика» та «теорія» розвитку здебільшого є лукавством. Дуже мало учасників цієї драми (фарсу? трагедії?) прагнули чогось більшого, ніж власне збагачення. Це є правдою як для «капіталізму», для якого це є «природним», так і для «соціалізму», для якого це може бути «неприродним», але це трапляється у будь-якому випадку. Всередині системи, – веде далі Франк, – лише меншість може виграти гонитву за «розвитком», але навіть для них лідерство є короткотерміновим. На цьому тлі логічною є заява про те, що феномен залежності завжди існував у рамках світової системи, і вірогідність його зникнення є напрочуд малою. Франк вважає, що «розвиток», як гасло дня, поступився місцем «демократії», хоча, на його думку, імперативи кризового менеджменту за умов економічного занепаду підривають можливість демократичного контролю за урядовою політикою.

Інтерналізувавши заклик Ніцше філософствувати молотом, Франк у рамках дослідницької програми світової системи виконує головно функцію понищувача стереотипів та очевидностей соціальної теорії. Риторичний стиль Франка подібний до Сталінового: обом авторам притаманні акцентуйовані та численні повтори однієї і тієї ж тези або аргументу із незначними варіаціями. Франк також схильний до нігілістичних критичних нападів на своїх опонентів, які, втім, відплачували йому тим самим. Обґрунтованість його власних постулатів незрідка породжує легітимні сумніви, проте це не перешкоджає Франку вказувати на фундаментальні ґанджі сучасного теоретизування про суспільний розвиток: євроцентризм, зворотним боком якого є орієнталізм, фрагментарність, відсутність глобального погляду на соціум та мислення у термінах короткострокової перспективи.

Позитивну евристику Франкової дослідницької програми, у рамках якої він спробував виправити помилки своїх опонентів, підважує економічний детермінізм, структуралістський ухил та жертвування особливим на користь загального. Підставова проблема Франка як теоретика – це перетворення ним соціологічного дискурсу на ідеологію, у центрі якої є антиєвроцентризм та антиамериканізм, і у цій площині його дослідницька програма світової системи мало чим відрізняється від попередніх конструкцій періоду мислення у термінах розвитку недорозвитку.

Франкова теза про тяглість світової системи, що налічує щонайменше 5000 років історії, є логічною відповіддю на Валерстайнову невизначеність щодо витоків капіталістичного розвитку: позбавляючи капіталізм репутації носія принципів ефективності та раціональності, фундатор світ-системного аналізу власноруч нівелює особливість цієї історичної системи. Власне Франкова критика Валерстайнового пояснення витоків модерної світ-системи є такою переконливою через небажання / нездатність Валерстайна визнати необхідність синтезу світ-системного аналізу з Веберовою соціологією та здобутками дослідницької програми модернізації.

Водночас зіставлення Франкової світової системи, яка є ринковою за своєю природою з самого початку свого існування, з Веберовою історичною соціологією капіталізму яскраво засвідчує схематичність побудувань Франка, які позбавляють дослідника інструментаря розрізнення відмінностей між суспільствами та епохами, позаяк цей полум’яний критик несправедливості вдається до інтерпретації навіть неоднозначних даних на потвердження своїх припущень (приміром, данницька система Ахеменідської імперії покликана, за його переконанням, вказувати на статус її супернакопичувача у межах світової системи). Франк уповні ігнорує дистинкцію між товарним виробництвом та виробництвом споживчих вартостей, яку зафіксували різні мислителі, – від Арістотеля до Маркса і К.Полані, – використовуючи концептуальний словник, що застосовується для аналізу хронологічно сучасних нам суспільств, для опису античних соціумів. Так, занепад зовнішньої торгівлі Афін у V-IV століттях до н.е. пояснюється індустріалізацією (sic!) периферії, яка послуговувалася імпортзамінною політикою. Відомий історик античності М.Фінлі завважував, що існують рабські суспільства та суспільства з рабами. Вдаючись до методу аналогії, можна потверджувати, що існують ринкові суспільства та суспільства з ринком. Франків наратив про суспільства античності нагадує за своїм пафосом та термінологією Марксову дескрипцію буржуазного суспільства: «В елліністичних регіонах було винайдено суміш полісу зі східним деспотизмом задля розв’язання класових суперечностей та сприяння економічному розширенню», натомість упродовж наступних 200 років, років фази Б Кондрат’євого циклу, «у Греції та Італії капіталістичні (курсив мій. – П.К.) землевласники процвітали коштом занепаду вільного селянства»59.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconIнформацiя про новi надходження для вчителів та вихователів
Богданова В. Я. Використання скриншотів у роботі педагога / В. Я. Богданова // Позашкільна освіта. – 2015. – № – С. 22 – 23
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для 7-8 класів. В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, В. А. Смолій. Київ: Радянська школа, 1984 (F)

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка