Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін



Сторінка7/22
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.7 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

Франкові відповіді на засадничі питання соціальної теорії недосконалі, а почасти – хибні. Воднораз його безжалісні напади на соціологічне теоретизування про джерела динаміки Сходу та Заходу торують шлях інтелектуальному пошуку пояснення чинників піднесення та занепаду суспільств у кордонах єдиної світової системи. Конструкції Франка є так само провокативними, як і монументальними; вони є важливою спонукою для подальшого теоретичного будівництва. Тому конкретніші положення Франкової дослідницької програми (приміром, концепція про домінантну позицію Азії у світовій системі) потребують окремого розгляду та оцінки їхньої теоретичної та емпіричної адекватності.

Розділ 3. ПІДНЕСЕННЯ ЄВРОПИ ТА АЗІЙСЬКА ГЕГЕМОНІЯ

Пояснюючи чинники піднесення та занепаду як індивідуальних суспільств, так і світу як цілісності, суспільствознавці XIX-XX століть здійснювали інтелектуальний еквівалент «подорожі на Захід», наполегливо аргументуючи, що епоха модерну є нічим іншим, як похідною від піднесення Заходу, що розпочалося впродовж Броделевого тривалого XVI століття та мало своїм вислідом підкорення Решти гегемонії та / або насильницькій владі європейських країн та їхніх «дочірніх» суспільств. Відтак, порівняльно-історичне дослідження суспільств / цивілізацій незрідка зводилося до пошуку чинників динамізму Заходу за одночасної спроби ідентифікації факторів, що блокували аналогічні трансформації на Сході.

Навіть Маркс, запропонувавши гімн буржуазії та капіталізму у «Маніфесті комуністичної партії», не втримався від орієнталістських ремарок на адресу Китаю та Індії, натомість Вебер, забувши про притаманну йому тверезість суджень та обережність в оцінках, із профетичним запалом сформулював тезу про інституційні переваги Заходу над Сходом. Сьогодні положення про орієнталізм Вебера детально задокументоване та обґрунтоване науковцями.

І.Валерстайн, який мав своєю метою реконструювати західну традицію соціальної теорії, відкидаючи пресупозиції як М.Вебера, так і дослідницької програми модернізації та піддаючи ревізії Маркса, не зміг опиратися спокусі євроцентризму і мислення у термінах модернізації. Загальновідомо, що Валерстайновому перу належить смертельний вирок теорії модернізації, але за кілька років потóму у вступі до першого тóму свого тритомника «Модерна світ-система» він називає зростання цієї історичної системи модернізацією, ба більше, він присвячує свій magnum opus аналізу піднесення саме Європейської світ-економіки. Цей критичний огляд не має на меті поставити під сумнів евристичність західного дискурсу про розвиток та модернізацію та віднести названі дослідницькі програми до тих, які І.Лакатос означував як дегенеративні. Не можна оминути увагою той факт, що переважній більшості західних теорій властиве своєрідне ідеологічне «західництво», яке виявляється у мисленні навіть тих науковців, офіційна позиція яких заперечує євроцентризм. На цьому тлі інтелектуальної гегемонії Заходу, яка також наголошує на тривалій реальній – військово-політичній та / або економічній – гегемонії цієї «уявної спільноти» починає кшталтуватися спільнота дослідників, яких об’єднує переконання у тому, що «Європейське диво» дійсно було дивом, тобто подією, спричиненою, по-перше, не стільки закономірним розвитком, скільки випадковим збігом обставин; по-друге, воно сталося значно пізніше, ніж сакраментальне тривале XVI століття Ф.Броделя та його прибічників.

Так, Дж.Годстоун навіть уважає за необхідне говорити про існування Каліфорнійської школи, яка висуває альтернативну історичну соціологію динаміки Сходу та Заходу та пропонує витлумачувати розвиток окремих регіонів із перспективи світової історії. До членів цієї школи, крім самого себе, Голдстоун залучає таких дослідників: Р.Бін Вонга, К.Померанца, Р.фон Глана, Ван Фена. Усі вони працюють у рамках мережі Університету Каліфорнії, який має численні кампуси по всьому штату. Годстоун також зараховує А.Г.Франка до лав цієї школи, позаяк трактат цього мислителя «ПереОРІЄНТація» вийшов друком у видавництві Університету Каліфорнії.


3.1. Унікальність Заходу або історичний випадок?
Прибічники виключності Заходу незрідка акцентують на таких рисах його культурної програми, як раціоналізм, емпіризм, універсалізм та індивідуалізм; атрибуція цих якостей західній цивілізації заперечує їхню наявність в інших цивілізаціях. Вислідом стає постулат про Захід як джерело динамізму, натомість Решті приписується азійський спосіб виробництва та східний деспотизм. Але звернення до емпіричних реалій унаочнює, що, приміром, китайська традиційна медицина (зокрема з огляду на здобутки акупунктури та використання лікарських рослин) мала емпіричний характер, відтак, породжуючи сумніви щодо обґрунтованості твердження про неемпіричний характер усієї науки Китаю.

Такий впливовий мислитель-євроцентрист, як Д.Ландес (автор двох пеанів на честь Заходу – «Розкутий Прометей» та «Багатство та злидні народів»), вбачає витоки піднесення Європи у схильності її народів до торгівлі: європейські торговельні кораблі відвідували Шанхай та Кантон, натомість жодна китайська джонка не припливла до Лондона попри наявність технологій, які уможливлювали подорожі на такі далекі відстані. Власне факт далекосяжних подорожей величезного китайського флоту у ХV столітті інтерпретується як індикатор відсутності динамізму суспільства імперського Китаю, позаяк ці подорожі було припинено з метою концентрації ресурсів держави на боротьбі з японськими піратами, які вчиняли напади на прибережну зону Китаю. Для євроцентристських дослідників пояснення цих подій є однозначним: правлячим колам Китаю бракувало духу підприємництва та авантюризму і замість розвитку міжнародної торгівлі вони обрали стратегію побудови закритої економіки з усіма негативними наслідками такого типу розвитку. Але Дж.Голдстоун влучно порівнює заборону далекосяжних морських подорожей Китаєм із припиненням США програми подорожей на Місяць. Чи означало припинення такої діяльності, що США у 1970-х роках перебували у глибокому економічному та технологічному занепаді? Поза всяким сумнівом, ні, просто вартість такої діяльності перевищувала можливі здобутки. Такий самий висновок дотичний Китаю – подорожі до Африки припинилися, а китайські мореплавці не відкрили Новий світ через те, що Китай не мав жодних раціональних мотивів переслідувати такі цілі. Натомість Китай обрав шлях розбудови свого економічного панування в Східній та Південно-Східній Азії, свідченням якого є численні спільноти етнічних китайців, які і сьогодні відіграють ключову роль в економіці країн регіону. Ідеологічні кліше змушують вчених не визнавати наявність у Китаї розвиненої ринкової економіки, нехтуючи при цьому експортно-орієнтовані підприємства з вироблення кераміки доби Мінів та інтенсивну внутрішню торгівлю бавовною та бавовняним текстилем. Дж.Голдстоун пропонує зректися аналізу історії в термінах переможців та переможених, тобто підходу, за якого реалії пізнішої епохи, приміром, доби імперіалізму та колоніалізму, екстраполюються на весь історичний період. Вислідом такої постави є нездатність зафіксувати та пояснити факти, які конституюють аномалії в рамках євроцентристськи зорієнтованих парадигм, а відтак, вимагають розробки нової дослідницької програми для свого пояснення.


3.2. Схід як гегемон світової системи
Саме таку дослідницьку програму пропонує А.Г.Франк у своєму трактаті «ПереОРІЄНТація: Глобальна економіка в азійську добу»60. Логічним кроком є аналіз безпрецедентної за масштабом та амбіціями спроби А.Г.Франка переоцінити світову історію та поставити її з голови на ноги, віднайшовши центр світової системи в Азії, яка, за його іконоборчою версією, зберігала свою економічну гегемонію до початку ХІХ століття. Аналіз змістовної аргументації Франка уможливить як оцінку її адекватності, так і відкриє нові можливості для започаткування збалансованішого підходу до розв’язання дебатів поміж прибічниками двох виразно крайніх позицій: піднесення Заходу (європейське диво) versus східна (китайська) гегемонія.

Франк у своєму найкращому, за його власною оцінкою, трактаті продовжує демонструвати скептичну поставу щодо реальності капіталізму як соціального факту. Франкова позиція подібна до сумнівів персонажа М.Горького Кліма Самгіна, який переймався питанням «а чи був хлопчик?». Препарувавши Валерстайнів заплутано непослідовний аргумент на користь окремішності капіталізму, осягнутого у термінах кон’юнктурного аналізу як світ-системний феномен, Франк робить однозначний висновок про його фундаментальну суперечливість. Він також вказує на імпліцитну присутність «континіалістської» інтерпретації історії у дискурсі Валерстайна, що є самозапереченням тези про модерне суспільство як вислід розриву послідовності, який стався у Західній Європі XVI століття. Воднораз Франк заперечує факт окремішнього існування капіталізму задля того, аби довести існування рис, які приписуються саме капіталізму впродовж 5000 років існування людських цивілізацій, тобто накопичення капіталу та інтенсивної торгівлі. Центром такої некапіталістичної, але ринкової системи, був, за Франком, упродовж ХIV-ХІХ століть Китай.



Піднесення Заходу, резюмує Франк, відбулось відносно нещодавно, а тому має розглядатись як феномен з нетривалою історією. Думка Броделя про винахід та подальше маніпулювання історією європейцями не відповідає дійсності через наявність історичних досліджень у рамках інших цивілізацій, представники яких часто пропонували набагато відкритіше бачення світу, ніж їхні європейські колеги. Врешті-решт, історія Індії, написана середньовічними арабськими істориками, набагато толерантніша до ідентичності «іншого», ніж європейський дискурс навіть ХІХ століття. Європа має розчинитись у Афроєвразії або, за висловом А.Тойнбі, у Афразії. Така візія має прийти на зміну інтерпретації світової історії – у тому числі, і незахідної (прикладом може слугувати сприйняття давніх цивілізацій Близького Сходу як предтеч європейської цивілізації) – як прелюдії піднесення Заходу. «ПереОРІЄНТація» Франка силкується похитнути звичний погляд на історію світу як такого, що обертається та обертався навколо Європи і був сформований європейцями. Він обмежує часову перспективу свого аналізу періодом 1400-1800 років та прагне запропонувати глобальний погляд на економічну історію визначеного періоду. Така глобальна перспектива необхідна для осягнення процесів на кшталт «піднесення Заходу», «розвитку капіталізму», «гегемонії Європи», «піднесення та падіння надпотуг», «східноазійського дива». Розвиток внутрішніх структур не генерував жодної з цієї подій; вони мають розглядатись як частина розвитку єдиної світової економічної системи. Європа не мала ніяких конкурентних переваг, які їй зазвичай приписують (тобто раціональності її інституцій, підприємливості, технологій). Франк сприймає всі ці пояснення як такі, що ґрунтуються на расовому підході. Навіть експлуатація Нового світу Європою не стала чинником її гегемонії. Натомість Європа використала гроші зі своїх американських колоній, аби насильницьким шляхом долучитись до азійського виробництва, ринків, торгівлі, тобто отримати прибуток від взаємодії з Азією, яка домінувала у світовій економіці. «Світ-економіка» або «світ-система», центром / ядром якої була Європа, ні за яких обставин не могла претендувати на звання «всесвітньої»; навпаки, вона була незначним та впродовж тривалого часу маргінальним гравцем у реальній світовій економіці та мала єдиний засіб участі у ній – колоніальний грабунок Америки. Якщо якісь регіони і були панівними у світовій економіці до 1800 року, то вони знаходились в Азії. Якщо якась економіка і займала «центральну» позицію та відігравала ключову роль у світовій економіці та її можливій ієрархії «центрів», то це був Китай», – прозоро формулює свою позицію Франк. Такі країни, як Португалія XVI століття, Голландія XVII та Британія XVIII століть, не могли претендувати на гегемонію ані економічно, ані політично, програючи за всіма параметрами – навіть тоді, якщо їх розглядати як одну сукупність – економікам Азії, таким, як Китай за правління династій Мін та Цин, Індії доби Великих Моголів і навіть Сефевідському Ірану й Оттоманській Імперії. Піднесення Східної Азії, яке відбувається сьогодні, не вписується у звичні канони західного / західноцентристського суспільствознавства і повинно розглядатись не як ізольований розвиток певного регіону, а у контексті постійних змін центрів гегемонії у світовій системі. Франк доводить, що перерва у гегемонії Китаю у світовій системі тривала лише двісті років, і сьогодні ми є свідками її відродження.

Певна річ, що критика абсолютизації окремішності Заходу та його переваг над Рештою є легітимною. Воднораз спроба заперечення процедури утворення понять соціологічної теорії конкретніше налаштованою історією, яка вимагає верифікації кожного соціологічного концепту, є необґрунтованою, позаяк така стратегія унеможливлює формулювання абстрактних та загальних тверджень про природу соціуму. Тому неадекватною є критика М.Ходжсона, спрямована проти Вебера: «Всі спостережені мною спроби звернутись до пояснення за допомогою домодерних епохальних характеристик, притаманних Заходу, з легкістю руйнуються детальним історичним аналізом, лише тільки ми починаємо знайомитись з іншими суспільствами так само добре, як з Оксидентом. Цей висновок поширюється і на великого метра, Макса Вебера, який прагнув засвідчити, що Оксидент успадкував унікальну комбінацію раціональності та активізму»61. Для Ходжсона, Блаута та Франка зосередженість на виключності Заходу спричиняється до розробки «тунельної історії», яка сама є наслідком «тунельної» візії внутрішньо європейського ланцюга чинників та наслідків, унеможливлюючи оцінку позаєвропейського внеску до історії як Європи, так і до світової історії. Майбутній тріумф європейського капіталізму у XVIII-XIX століттях було б напрочуд важко передбачити на час «народження» Валерстайнової капіталістичної світ-системи. Адам Сміт висловлював справедливе для доіндустріальної епохи переконання у тому, що Китай значно багатший, ніж будь-яка частина Європи. Лише після промислової революції та початку колонізації Азії сприйняття Китаю змінюється: зі взірцево організованого суспільства він перетворюється на глухий кут цивілізації. Розвиток науки, техніки та поступ загальної раціоналізації картини світу у XVI- XVII століттях були всесвітніми феноменами, і Європа не відігравала у цьому процесі визначальної ролі. Навпаки, – веде далі Франк, – саме в очах європейських мислителів Схід виглядав осередком економічного процвітання, політичної стабільності та військової потуги. Втім Франк залишає без уваги питання, наскільки інформація європейських авторів про безмежні багатства Азії заслуговує на довіру. Так само, як Колумб свого часу був схильний до необґрунтованого перебільшення багатств Нового світу, так і автори пізніших епох переслідували найрізноманітніші цілі, виголошуючи панегірик Азії. Просвітительсько-моралізаторська критика існуючого порядку у себе вдома спонукала до пошуку зовнішнього ідеалізованого взірця соціально-політичного устрою. Що більше, критична саморефлексія з боку представників інтелектуальних кіл країн Заходу різко контрастує зі зверхнім ставленням «еліт» Сходу до європейських досягнень. Така скептична постава європейських інтелектуалів потверджує тезу, протилежну інтенціям «східноцентричних» авторів, слугуючи аргументом на користь існування відмінностей у ментальності суспільств Сходу та Заходу та демонструючи вибіркову спорідненість картини світу освічених прошарків Заходу з експансіоністським активізмом, спрямованим на пізнання та оволодіння реальністю (соціальною та природною). Водночас зрозуміле Франкове обурення списком найважливіших 100 осіб та подій минулого тисячоліття, запропонованого журналом Life у 1997 році, лише 17 з яких походять / трапилися в регіонах поза Заходом. Вочевидь гегемонія Заходу стала незаперечною лише у XIX столітті, а тому практика її проекції у минуле є хибною. Але структурно налаштовані «східноцентристи» демонструють інший небезпечний ухил: вони не приділяють уваги механізмам, які уможливили кумуляцію переваг Заходом, переваг, які спричинили його гегемонію.

Франк вважає, що найпослідовніше євроцентрична тенденція до універсалізації партикулярного втілилась у роботах Маркса і Вебера: обидва мислителі, за переконанням Франка, розглядали «капіталістичний спосіб виробництва» як суто європейський феномен, що з плином часу нав’язувався / запозичувався іншими суспільствами. За промовисті прикмети Марксового Орієнталізму правлять його концепція застійного азійського способу виробництва, з яким корелює централізований деспотизм як природна модель врядування для Сходу. Європейська країна – Англія – стала для Маркса втіленням майбутнього як для відсталих регіонів Європи, так і світу в цілому. На противагу європейському феодалізму з його потенціалом трансформації у напрямі капіталізму, азійський спосіб виробництва потребував зовнішнього поштовху, аби об’єднати автаркічні мікрокосми сільських громад мережею ринку. Франк, своєю чергою, вважає, що теза про автаркічність сільських громад вступає у протиріччя з централізованим характером деспотизму, притаманному суспільствам Сходу; втім, таке зауваження виглядає непереконливим на тлі стрункої аргументації Маркса на захист своєї позиції, яка вбачає підґрунтя деспотизму саме у відсутності комунікації між розпорошеними спільнотами, нездатними через це до солідарної колективної дії. Франк намагається протиставити послідовному Орієнталізму Маркса помірковано-агностичну позицію А.Сміта, який, захоплюючись багатствами Сходу, що значно перевищували тодішній економічний потенціал Європи, воднораз утримувався від прогнозів щодо довготривалих наслідків зовнішньої експансії Європи.

Головний Франків закид на адресу марксизму є у тому, що прихильники цієї дослідницької програми – хоча і віддають належне ролі економічного базису у формуванні інших інституцій суспільства – неспроможні усвідомити, що кожне конкретне суспільство знаходиться під впливом інших, а, першою чергою, всі суспільства детермінуються своєю участю у єдиній світовій економіці. Франк вважає, що Маркс заперечував існування світової економіки, натомість Ленін лише частково визнавав цей феномен удаючись до теорії імперіалізму, яка теж мала європейські коріння. Навіть Р.Люксембург, яка, на думку Валерстайна, однією з перших серед марксистів зрозуміла центральність світової капіталістичної економіки, припускала існування некапіталістичних регіонів, необхідних для експансії капіталізму. Відповідно, ключовим завданням соціологічного теоретизування стає не перевірка часткових тверджень «класиків» про окремі елементи світової системи, а холістичний аналіз цієї системи.

Мета «ПереОРІЄНТації» – це демонстрація того, що незалежно від розмаїтості «способу» або «способів» виробництва, набагато важливішим є участь суспільства у єдиній світовій економіці, участь, сприйняття якої лише спотворюється неадекватним наголосом на ролі «способу виробництва». «ПереОРІЄНТація» не задовольняється індуктивною систематизацією емпіричного матеріалу та прагне запропонувати холістичну теоретичну модель, спроможну охопити весь світ. За словами самого Франка, його син-історик так підписав книжку з історії, яку той йому подарував: «Від дослідника дерев досліднику лісу».

Азія та її економіка були чимось на кшталт магніту для Європи, спонукаючи її спершу до хрестових походів, а пізніше до далеких морських подорожей, які призвели до «відкриття» та колонізації Нового світу. Остання подія допомогла Заходу інтенсифікувати свою взаємодію з економічно панівною Азією (втім, Франк зауважує, що американські гроші допомогли Європі розширити, але не поглибити свою участь у світовій економіці), яка зберігала свій домінантний статус до 1800 року. Франк переконаний, що ідея єдиної світової економіки не нова: ще у 1691 році Дадлі Норт провістив, що весь світ з огляду на торгівлю є однією нацією або народом, а тому окремі нації мають розглядатись як особи, що належать до неї. Історики фіксують жорстку світову конкуренцію вже у XVI-XVII століттях, розглядаючи як барометр світових цін Амстердамську товарну біржу. Але Франк не пристає на пропозицію розташувати центр світового ринку в Європі. За його дотепним висловом, барометр не варто плутати з кліматом та змінами у фінансовій погоді, а ці феномени мали глобальний характер. Симптоматично, що механізм цього глобального ринку «змащувався», за висловом Франка, світовими потоками срібла.

Будучи маргіналами по відношенню до панівних азійських країн, європейці могли очікувати економічного успіху лише як посередники у торгівлі зі Сходом: саме таку функцію виконували Венеція та Генуя. «Золота лихоманка», породжена негативним торговельним балансом Заходу зі Сходом, що досяг свого піку у XV столітті, стала головним мотиватором морських подорожей Колумба та Васко да Гами у пошуку коротших шляхів до Азії. Самі португальці вже у XVI столітті усвідомлювали, що не стільки вони відкрили нові території, скільки Індія відкрила їх для світу міжнародної торгівлі.

Широкими мазками Франк змальовує картину бурхливої економічної діяльності, яка була властивою для всіх регіонів Азії впродовж її економічної гегемонії 1400-1800 років: торгівля використовувала сухопутні та морські шляхи, натомість виробництво пропонувало широкий спектр товарів на продаж як на внутрішньому ринку, так і на експорт. Одне з найбільших міст світу тієї епохи, хоча й технічно знаходилось у Європі – мається на увазі Стамбул, чиє населення налічувало понад 700 тис. осіб – було, однак, під владою азійської потуги, тобто Османської імперії. Імперія Великих Моголів також відзначалась високим рівнем урбанізації: населення таких міст, як Агра, Делі та Лахор, перевищувало 500 тис. чоловік, а у містах з населенням 5 тис. чоловік і більше проживало щонайменше 15% загальної кількості мешканців імперії. З огляду на абсолютні демографічні показники пальма першості належала Китаю: його населення з 1500 по 1800 роки збільшилось майже втричі (від 100-120 млн. до 315-345 млн.); воднораз населення таких міст, як Нанкін та Пекін, досягало 1 млн. та 600 тис. осіб відповідно. Таке швидке зростання населення у Китаї пояснюється серед усіх інших факторів підвищенням продуктивності сільського господарства завдяки впровадженню більш стійких кліматично та менш вибагливих, ніж рис, американських сільськогосподарських культур, як-от картопля та кукурудза. Японія також демонструвала вражаючий рівень урбанізації: наприкінці XVIII століття міське населення складало від 15-20 % від його загальної кількості, у містах із населенням понад 100 тис. осіб мешкало 6% (а за деякими оцінками 10-13%) усіх японців. За Франком, у Європі аналогічний показник складав лише 2%62. Втім, Франк ігнорує той факт, що середні показники часто створюють викривлену картину реальності. Приклад Голландії, де у 1622 році 60% населення мешкало у містах, яскраво засвідчує необхідність стриманої інтерпретації статистичних даних, але водночас виопуклює, що теми урбанізації держав ядра Європейської світ-економіки перевищували процес розвитку міст в Азії.

Такий високий ступінь інтенсивності економічного життя в Азії, та, додам, позитивне торговельне сальдо цього регіону з Європою пояснюється тим, що азійські країни могли забезпечити світові ринки широким спектром товарів, на які існував попит, з одного боку, і які не вироблялись за межами регіону – з іншого. У цьому списку товарів, що експортувалися азійськими країнами, Франк зауважує прянощі, шовк та вироби з нього, порцеляну, текстильні вироби з бавовни, вироби із заліза та сталі, вироби із скла, рис, парфуми, фарбники, цукор. Європа у цей же самий період мала змогу брати участь у міжнародному товарообігу, вдаючись до работоргівлі, а також до так званого «екологічного імперіалізму» – перенесення європейських тварин та рослин до Нового світу, з одного боку, та запозичення й подальше розповсюдження земною кулею сільськогосподарських культур Америки – з іншого. Використання нових сільськогосподарських культур, які могли виживати за умов суворого клімату та значно підвищували продуктивність сільського господарства, уможливило переорієнтацію обмежених ресурсів Європи на задоволення інших потреб. Ще одним наслідком «відкриття» Америки став так званий «Колумбів обмін», тобто привнесення мікроорганізмів та вірусів, притаманних Євразії до Нового світу. Нечисленні конкістадори змогли завоювати величезні імперії, а пізніше скоротити населення цивілізацій Ацтеків, Інків та Майя у п’ятнадцять разів завдяки перевазі у «бактеріологічній війні», перевазі, яку мають народи, що переміщуються з регіонів з більшою щільністю населення, до територій, де щільність населення є меншою. Франк навіть руйнівні наслідки «Чорної смерті» у XIV столітті у Європі пояснює її маргінальним положенням у світовій системі та низькою інтенсивністю її контактів з Азією.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconIнформацiя про новi надходження для вчителів та вихователів
Богданова В. Я. Використання скриншотів у роботі педагога / В. Я. Богданова // Позашкільна освіта. – 2015. – № – С. 22 – 23
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для 7-8 класів. В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, В. А. Смолій. Київ: Радянська школа, 1984 (F)

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка