Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін



Сторінка8/22
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.7 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

3.3. Міф про європейську гегемонію та соціальні реалії: версія сходоцентристів
За Франком, якби не американські гроші, Європа взагалі б не могла б брати участь у світовій економіці. Взаємодія Європи з рештою глобальної економіки впродовж XV-XVIII століть підпадало під дію закону «нееквівалентного обміну». Але якщо А.Емануель сформулював його для концептуалізації дисбалансу обміну поміж першим та третім світами на користь світу першого, у часи, які передували гегемонії Заходу, саме він був «жертвою». Золото та срібло Америки, як вислід вже згаданого дисбалансу торгівлі з Азією, опинялось у Китаї, який був своєрідною «прірвою», у якій зникали європейські ресурси (згідно з Франковими підрахунками, до половини світового обігу срібла осідало у цій країні). Франк також закцентував, що дорогоцінні метали складали 87% вартості усього експорту голландської Ост-Індійської компанії до Азії впродовж 1660-1720 років, що, на його думку, свідчить про неконкурентоспроможність європейських виробів на ринках Азії. Британський уряд змушений був діяти набагато активніше, ніж це пристало державі «нічному вартовому» ліберального штибу, та вдався до «адміністративно-командних методів» заохочення експорту, вимагаючи, аби товари британського походження склали щонайменше 10% від загальної суми експорту британської Ост-Індійської компанії.

Територіальна експансія такого конкурента Європи, як Османська імперія, вмотивовувалася, першою чергою, економічними, а не військово-політичними міркуваннями. Держави Великих Моголів та Османів не були неефективними паразитами, які обслуговували хижацький правлячий клас. Натомість вони стягували податки зі своїх підданих у монетарній формі, створюючи великий обсяг грошової маси та спонукаючи участь цих країн у міжнародній торгівлі.

Франків пеан на адресу підприємливості еліт східних суспільств дійсно вписується до Веберового ідеального типу капіталізму, але це капіталізм політичний / авантюристичний, а не раціональний. За свідченням історика П.Браммета «Османська держава діяла як купець, аби примножувати прибуток та досягати своїх політичних цілей. Цими цілями було набуття та експлуатація комерційних центрів та виробничих потужностей... Паші та візири, у жодному разі, не висловлювали презирства до торгівлі, навпаки, вони були настроєні на використання всіх можливостей комерції, а також до здобуття і захисту багатства, до якого ці можливості вели... Існують дані про безпосередню участь членів династії Османів та аскерів у торгівлі...»63.

Постійні військові конфлікти між основними економічними потугами відбувались не у відповідності до уявної лінії цивілізаційного розколу між начебто єдиним християнським Заходом та не менш монолітним ісламським Сходом, а набували форм плинних, тактичних, гнучких дипломатичних, військових та політичних альянсів між партнерами: ісламські держави (Мамалюків, Османів, Сефевідів, Моголів) воювали між собою залучаючи християнські держави, які також завжди були готові використовувати ісламську допомогу у боротьбі зі своїми конкурентами-одновірцями. Усі сторони цієї конкурентної боротьби мали спільний та єдиний мотив: здобуття прибутку. Шах мусульманського Ірану Аббас І постійно надсилав своїх емісарів до християнської Європи у пошуках союзників проти їхнього спільного ворога – Османів-мусульман, а раніше пішов на торговельні поступки Англії, що було компенсацією за її допомогу, яку ця країна надала Ірану, аби виштовхати португальців із Ормузької протоки. Перед цим португальці постачали через Індію Великих Моголів вогнепальну зброю Ірану для війни з мусульманською Османською імперією. Релігія, за такого погляду, втрачає статус важливого фактору історичного розвитку та перетворюється на риторику, якою послуговуються задля обґрунтування легітимності, суверенності, а також отримання військової та політичної підтримки. Для Франка прийнятною є лише одна інтерпретація такої Гоббсової ситуації війни всіх проти всіх: європейські держави поводились у такий самий спосіб, тобто ненадійно-егоїстично, як і їхні східні конкуренти, що зайвий раз промовисто засвідчує всю хибність євроцентристських діатриб про виключність Заходу.

Франк окремо наголошує, що Західна Азія мала позитивне сальдо з Європою і негативне з Південною, Південно-Східною та Східною Азією (і, ймовірно, з Центральною Азією, через яку потоки срібла рухалися, головним чином, у західному напрямі, а золото – у східному). Західна Азія компенсувала свій торговельний дефіцит із Сходом, реекспортуючи золото і срібло, яке вона отримувала з Європи, Магрибу та через Західну Африку. Конкурентні переваги Індії базувались на наявності ефективного та дешевого виробництва бавовняного текстилю, а також прянощів, що створювало додаткові можливості для експорту.

У Південно-Східній Азії центром торгівлі було місто Малакка, засноване у 1403 році як база для армади мінського адмірала Чжен Хе, котрий із 300 кораблями, команда яких складала понад 27 тис. осіб, здійснив далекі подорожі до Індії, Аравії та Східної Африки. Кораблі, які мав у своєму розпорядженні китайський адмірал, значно переважали за своїми характеристиками технології, якими послуговувалися європейці: середня водотоннажність корабля китайської флотилії сягала 1,5 тис. тонн у порівнянні з 300 тоннами найбільшого корабля Васко да Гами.

Хоча у 1511 році португальці і встановили свій контроль над Малаккою, яка була зашморгом на шиї Венеції, за висловом сучасника, португальського купця Тома Піреса, їм, за Франком, не вдалось монополізувати регіональну торгівлю. У 1641 році португальців змінили голландці, але, усупереч тезі Дж.Аррігі про встановлення ними монополії на торгівлю прянощами, Франк вважає, що всі їхні зусилля виявились марними.

Франк потверджує, що Китай епохи династії Сун (XI-XII століття), поза всяким сумнівом, був найрозвиненішим регіоном світу з економічної точки зору. Тож не диво, що Китай спромігся зберегти свою центральність у межах світової системи впродовж 1400-1800 років. Беручи до уваги те, що Китай зберігав свою перевагу у виробництві шовку та порцеляни, Європа та Японія знаходились у схожій ситуації по відношенню до Серединної імперії: вони імпортували китайські товари, розплачуючись за них сріблом (Японія – з власних копалень, натомість Європа – награбованим в Америці). Така потреба Китаю у сріблі була вислідом упровадження імперським урядом єдиного податку, що стягувався у сріблі. Франк також зауважує, що уряд династії Мін, на противагу своїм попередникам – Сун та Юань, відмовився від ужитку паперових грошей, емісію яких було важче стримувати та сприяв переходу до мідних та срібних грошей. Хоча лише 16% китайського експорту кераміки спрямовувалось до Європи (проти 80%, що реалізовувались у межах Азії), ця цифра становила 50% з огляду на вартість експортованої продукції.

Такеші Хамашита у Броделевому дусі пропонує розглядати Азію як світ-економіку, центром якої був Китай, та концептуалізує цю світ-економіку в термінах данницької / данницько-торговельної системи. Натомість Франк розглядає феномен данництва як замасковану форму комерційної торгівлі. За визначенням Франка, використання данницьких форм обміну з Китаєм створювало додаткові комерційні можливості для його партнерів. Франк іде навіть поза визнання чисто комерційної природи данницьких операцій та пропонує розглядати китайські прибутки від торгівлі з Європою як данину, яку Європа мала сплачувати, аби продовжувати торгівлю з Піднебесною імперією: «Ранжування китайським двором своїх данників уздовж ліній концентричних кіл із Китаєм посередині, – іде у своїх розміркуваннях далі Франк, – може видатись нам занадто ідеологічним, але це радше було точним віддзеркаленням реальності: вся система багатосторонніх торговельних балансів та дисбалансів, включно із допоміжною роллю Індії та Південної Азії по відношенню до промислової переваги Китаю, діяла як магніт, що призвело до перетворення Китаю на «чорну діру» для світового срібла»64. Отже, європейці не мали жодного вибору та змушені були приєднатись до розвиненої «данницько»-торговельної мережі, існуючої в Азії; цей факт, підсумовує Франк, відбиває кількісну та якісну перевагу азійської виробничої та комерційної системи, яка пролягала уздовж усталених караванних та морських шляхів.

Тому для Франка є очевидним такий висновок: Китай став «чорною дірою» світового срібла тільки завдяки своїй спромозі ефективно впоратись із завданням постачання товарів на світові ринки. Своєю чергою, це стало можливим через високу продуктивність виробництва цієї країни, яка поєднувалась із низькою собівартістю товарів. Відтак, – робить підставовий висновок Франк, – весь світовий економічний порядок був китаєцентричним. За Франком, Крістофор Колумб та багато інших європейців після нього включно з Адамом Смітом вповні усвідомлювали цей факт.

Франк випромінює впевненість, що йому вдалось переконливо довести реальне існування світової торговельної системи та світового поділу праці. У структурі світової економіки, – твердить Франк, – існували чотири основні регіони, яким був притаманний дефіцит торгівлі: Америка, Японія, Африка та Європа. Перші два регіони долали цей дефіцит, виробляючи срібло для експорту. Африка експортувала золото та рабів. З огляду на свої економіки ці три регіони продукували «товари», на які існував попит в інших частинах світової економіки. Четвертий регіон, що мав дефіцит торгівлі – Європа – не мала можливості виробляти що-небудь для експорту, аби подолати свій хронічний дефіцит. Європа боролась із своїм дефіцитом, «керуючи» експортом інших дефіцитарних режимів, а саме, з Африки до Америки, з Америки до Азії та з Азії до Африки й Америки. Європейці також були залучені до торгівлі всередині Азії, а надто виступаючи посередником між Японією та іншими країнами. Така торгівля була маргінальною для Азії, але мала життєво важливий характер для Європи, яка отримувала від неї більше, ніж від своєї власної торгівлі з Азією. На противагу неконкурентоспроможній Європі, центральне місце у світовій економіці належало двом країнам: Індії та ще потужнішому в економічній площині Китаю.

Не що інше, як гроші, циркулювали навколо світу та спонукали світ до обертання. Високий ступінь монетаризації азійських економік – так, у XVI столітті у Японії, на думку сучасника, не лишалось нікого, навіть серед селян та людей простого походження.., хто не оперував би великими обсягами золота та срібла – посилював попит на дорогоцінні метали, але, на противагу Європі, не викликав «революції цін» через відповідне зростання населення та продуктивності. Емпіричні дані свідчать, що інфляція не заторкнула Індію та Китай. Послуговуючись формулою Фішера, яка спирається на кількісну теорією грошей ГШ = ЦО, Франк доводить, що в Азії, на противагу Європі, ін’єкція додаткових нових грошей сприяла збільшенню обсягів виробництва та економічних операцій у поєднанні з пришвидшенням обертання грошей, яке відбулось завдяки більшій комерціалізації економіки.


Основні положення розділу
Отже, Франк наповнює свої теоретичні положення та ідеологічну візію емпіричним змістом, проголошуючи Китай гегемоном світової системи впродовж щонайменше 400 років. Така акцентуація ролі Китаю у минулому має на меті обґрунтування тези про навколосвітню подорож географічного розташування гегемонії – з Китаю до Європи, далі – до США, а тепер – назад до Китаю. Відтак, історична соціологія Франка є «служницею» його ідеологічних уподобань.

Франк викриває обмеженість та апріоризм євроцентризму, воднораз демонструючи вражаючий динамізм азійських суспільств. Власне епіграфом до Франкової «ПереОРІЄНТації» могли б стати слова історика Т.Брука, що «саме Китай, а не Європа, був центром світу»65. Вартий уваги і той факт, що Великі Моголи також усвідомлювали себе владарями світу. Безумовно, така цивілізаційна самовпевненість не могла не стати одним із чинників занепаду цих суспільств.

Отже, Франкове теоретизування стало потужним двигуном нового руху, метою якого є реконцептуалізація ролі та місця Азії у світовій системі. Під вплив Франка потрапив навіть такий впливовий теоретик світ-системного аналізу як Дж.Аррігі, рукопис останньої книги якого «Адам Сміт у Пекіні» засвідчує перехід цього вченого на позицію китаєцентризму. Відтак, логічним є висновок, що Франк запропонував ефективний антидот проти загрози дегенерації дослідницьких програм, які переймаються проблемами розвитку та модернізації. Подолання євроцентризму у теоретичному мисленні також озброює політичний істеблішмент – в тому числі й України – аналітичним інструментарієм задля адекватнішого розуміння світової динаміки загалом та впливу Азії на решту світу, зокрема. Але було б недоцільним зупинитися лише на експлікації та оцінці загальнотеоретичної аргументації Франка. Так само недостатньо було б обмежитися концентрованим викладом фактів, які підтримують дослідницьку програму азійської гегемонії та є аномаліями для інших парадигм (як-от, модернізаційної). Наступним кроком у вивченні історичної соціології азійської гегемонії стане обговорення емпіричного змісту концептуальної системи координат прибічників цієї школи та визначення ступеня її коректності.

Розділ 4. СОЦІАЛЬНІ ЗМІНИ У ПОЯСНЕННІ СОЦІОЛОГІВ СХОДОЦЕНТРИСТІВ


Соціологічне теоретизування про джерела «багатства народів» неможливе за відсутності оцінки надійності емпіричних даних про соціальний, економічний, політичний та культурний розвиток соціумів / світ-системи, які використовуються історичною соціологією. У цьому розділі буде здійснено перевірку емпіричного змісту положення про азійську гегемонію. Засновком теоретичної проповіді прибічників сходоцентристської тези про конкурентні переваги Китаю у зіставленні зі Західною Європою у 1400-1800 рр. є впевненість цих мислителів у тому, що їхня програма є прогресивною – а надто на тлі дегенеративної, у Лакатосовому сенсі, теорії модернізації – а відтак, ця парадигма здатна накопичувати релевантні дані зі соціально-економічної історії та адекватно їх пояснювати. Звернення до емпіричних реалій Азії уможливить оцінку обґрунтованості аргументів історичної соціології сходоцентризму, найяскравішим представником якої був А.Г.Франк; подібний емпіричний тест також проллє нове світло на пояснювальний потенціал структуралістського – з елементами економізму – підходу до інтерпретації соціального розвитку як такого. Ідентифікація джерел динаміки азійських суспільств та зіставлення їх із розвитком Заходу сприятиме позбавленню закоріненості ідеї модернізації у суто європейському контексті та надасть імпульс розробці багатовимірних теорій формування модерну, соціального розвитку, теорій, які братимуть до уваги як структурно-економічні фактори, так і роль політичних та ідеативних утворень, що діють у кордонах індивідуальних суспільств. Така переоцінка цінностей у царині соціологічного теоретизування про соціальні зміни створить передумови для подолання антиномічного мислення у термінах виразно крайніх позицій: євроцентризм versus сходоцентризм.
4.1. Принципи соціології сходоцентризму
Суть революційної історичної соціології сходоцентризму, яку найпослідовніше виклав А.Г.Франк, є у тому, що, метафорично висловлюючись, Захід придбав собі квиток третього класу на азійський економічний потяг, пізніше орендував цілий вагон і лише у XIX столітті спромігся замінити азіатів коло керма локомотиву (у цьому процесі важливу роль зіграв колоніальний грабунок Америки). У діалектичному дусі Франк доводить, що цей зсув гегемонії з Азії до Європи відбувся не завдяки слабкості Азії, а через її силу, натомість маргінальна позиція Європи та її економічна слабкість до 1750 року допомогли їй вирватись уперед.

Науковці, зорієнтовані на дослідницьку програму модернізації, послуговувалися ідеєю дуалізму економік країн третього світу, тобто співіснування структур феодалізму та капіталізму. Ця концепція, запропонована у 1950-ті рр., широко використовувалася задля осягнення модернізації та політичного розвитку країн третього світу (приміром, С.Гантінгтон застосував теорію дуалізму щодо Латинської Америки) і, гіпотетично, могли б захистити Маркс та Ленін. Маркс вважав, що у Росії одночасно існують сучасне західне виробництво та архаїчна сільська громада, своєю чергою, Ленін висунув ідею багатоукладності економіки Російської імперії, а пізніше – Росії радянської. Відкинувши ще на стадії свого теоретизування про розвиток недорозвитку ідею про можливість дуалізму, Франк, таким чином, повністю заперечив усю традицію аналізу суспільства у термінах його плюралістичної будови, протиставляючи їй «моністичну» теорію спершу світового капіталізму, а потім 5000-річної світової системи. Отже, Франків скептицизм щодо інтелектуальної цінності західного суспільствознавства має тривалу історію. За Франком, сучасні суспільні науки пропонують неадекватний інструментарій для осягнення глобальної реальності. Сприйняття «глобалізації» як процесу, що розпочався нещодавно, віддзеркалює панівний стиль дискурсу у категоріях окремих суспільств, країн, національних економік та інтернаціональних відношень між ними. Франк констатує, що така термінологія створює враження реального існування ізольованих соціальних, економічних та політичних «одиниць», які лише тепер стають взаємопов’язаними завдяки глобалізації, а тому позбавлена будь-якої наукової цінності.

Франк був свідомий того, що його глобальна теорія, яка претендує на охоплення всього світу, зустріне шквал критики з боку «вузьких» фахівців, які будуть закидати йому некомпетентність та незнайомство з архівними й іншими емпіричними даними. Але, за Франком, холістичний погляд на світ вимагає не мікроскопу, а телескопу. Тому досліднику не слід поділяти сумнівів Броделя, який вважав, що історикам недоцільно витворювати єдину систему координат для сфер, які ще не отримали достатньої дослідницької уваги, натомість варто пристати на пораду В.Макніла, який закцентував, що незалежно від «вузькості» предмету аналізу, дослідник ніколи не знатиме всього не лише про світ, а навіть не володітиме достатнім обсягом знань про свою ділянку. Тому, – веде далі Макніл, – попри безжальне оминання макроісториками деталей, це не робить макроісторію менш точною... Масштаб кожного дослідження створює свій власний ландшафт значущих смислів. Хоча вузькоспеціалізовані історики впевнені, що «дрібніше» ближче до реальності – це насправді не так. Воно лише інше. ...Високоякісна історія є результатом процесу відбору та критики, використання інформації з доступних джерел, які релевантні тим запитанням, які історик ставить, не більше і не менше.
4.2. Гегемонія Сходу та її емпіричне обґрунтування
Опоненти Франка, як-от П.Обрієн, вважають, що міжнародна торгівля та експлуатація колоній не відігравали вирішальної ролі у процесі нагромадження капіталу та індустріалізації Європи. Згідно з розрахунками Обрієна, прибутки від цієї торгівлі дорівнювали менш, ніж 2% європейського ВНП наприкінці XVIII століття, тому для економічного зростання ядра периферія залишалась периферійною. Обрієн також намагається довести – і, на мій погляд, робить це переконливо – що взаємозв’язок поміж континентами та країнами аж до середини XIX століття був обмеженим... Виробники та торговці по всьому світу залишались захищеними не лише від закордонних конкурентів, але й від конкуренції у межах національних кордонів... Інтеграція відбулась спершу на місцевому та регіональному, а пізніше – національному підґрунті, і впродовж усього XIX століття ставала глобальною. Висновок, який формулює Обрієн, контрастує із теоретизуванням у рамках парадигм залежності, світ-системного аналізу та концепції світової системи, позаяк, за переконанням цього дослідника, заява про європейське економічне зростання як таке, що відбувалось коштом інших країн, є сумнівною. Обрієн також вважає, що адекватна оцінка європейської індустріалізації в цілому та британської індустріалізації зокрема, потребує не стільки «перспектив світу» – алюзія на підзаголовок третього тóму Броделевої «Цивілізації та капіталізму» – скільки світ вимагає, аби зважати на «європейську перспективу».

Франк, своєю чергою, переконаний, що його книга «ПереОРІЄНТація» засвідчує фактичну хибність Обрієнових тез, не кажучи вже про їхню теоретичну помилковість, хоча, на його думку, ідеологічно засліплені прихильники євроцентризму нездатні зректися своїх поглядів, незважаючи ні на який обсяг емпіричних даних, що пропонуються їхній увазі. Воднораз Франк слушно зауважує, що розбіжності поміж дослідницькими програмами неможливо подолати виключно на основі емпіричних даних, оскільки ці протиріччя мають парадигмальну природу, якщо скористатись мовою Т.Куна, і вимагають пресупозиційних дебатів.

Нова глобальна перспектива дозволяє Франку не зважати на критику Р.Бреннера, вістря якої було спрямоване проти неспроможності Франка та Валерстайна у 1970-ті роки віддати належне внутрішнім факторам розвитку, а саме, класовій боротьбі. У відповідь Франк ставить на карб Бреннеру те, що останній сліпо йде за Мао Цзедуном, копіюючи радше анекдотичні, а не філософські міркування, які Великий керманич сформулював у своїй праці «Про протиріччя». Скоріше за все, ідеї Мао про онтологічну окремішність зовнішніх та внутрішніх чинників, яку він поетично проілюстрував за допомогою яєць та камінчиків, що під впливом однакової температури (зовнішній фактор), дають різні результати внаслідок дії чинників внутрішніх, сформувались під впливом китайських перекладів радянських популярних компендіумів із діалектичного матеріалізму, написаних під керівництвом одіозного М.Б.Мітіна. Якщо одиницею аналізу є глобальна система, то аналіз «конкретних суспільств» позбавлений смислу, позаяк «внутрішні» фактори притаманні саме світовій системі, а не її окремим елементам. Тому, відповідаючи на питання, яке місце обіймають такі категорії, як класи, класова боротьба, держава та культура у його схемі соціального світу, Франк твердить, що, незважаючи на об’єктивність класу як феномена, класова боротьба ніколи не виконувала функції локомотиву історії, як у це вірили історичні матеріалісти: держава й культура та, врешті-решт, і класова боротьба... самі залежать від структури та динаміки світової економіки та системи. За визначенням Франка, навіть такі холісти, як С.Амін та Дж.Аррігі, попри критику ними засад євроцентризму та їхню увагу до Східної Азії, диспропорційно зосереджені на подіях у Європі, які, на їхню думку, стимулювали капіталістичний розвиток, починаючи, за версією Дж.Аррігі, з фінансових інновацій банкірів із міст-держав Апеннінського півострову.

Вебер розрізняв затавровану ще Вергілієм жадобу до грошей – а такий осуд є чи не найяскравішим підтвердженням розповсюдженості такої постави – та етично обмежене / врегульоване нагромадження. Натомість для Франка гроші завжди були жаданим товаром, позаяк вони «змащували» механізм комерції на всіх його рівнях, а також збагачували тих, хто керував та / або обслуговував цей механізм. Свого часу британська дослідниця С.Стрейндж влучно окреслила епоху 1980-х років як «капіталізм-казино», яким обертались «шалені гроші»; для Франка світ доби 1400-1800 років був таким самим глобальним казино.

Власне саме динамізм економіки азійського регіону гарантував існування світового ринку благородних металів, особливо срібла (на світовому ринку в обігу були мідні, срібні та золоті гроші, але є підстави говорити про існування срібного стандарту de facto). Франк вдається до зафіксованих у 1621 році свідчень португальського купця: срібло «неквапливо подорожує всім світом перш, ніж потрапити до Китаю, де воно і залишається, наче у своєму природному центрі»66. Експлуатуючи ресурси Нового світу, європейці отримали єдиний товар, здатний конкурувати з азійськими товарами – гроші. Оскільки ціна грошей, на думку Франка, зумовлюється попитом та пропозицією, їхня наявність була єдиним шансом для європейців включитись до обміну з Азією, що бурхливо розвивалась та не була зацікавленою в інших товарах європейського походження.

У 1500 році, згідно з розрахунками Броделя та Спунера, сукупні запаси золота та срібла у Європі сягали відповідно 3600 та 37000 тонн. Значним виробником срібла для азійського ринку – головно Китаю – була Японія. Впродовж XVII-XVIII століть Європа отримала 81000 тонну срібла з Нового світу, з якого майже половина (39000 тонн) опинилася в Китаї. Франк також пропонує враховувати 9000 тонн японського срібла та невизначену – через великий обсяг контрабанди – кількість срібла, що надходила з Америки до Азії через Тихий океан (ця цифра варіює від 3000 до 25000 тонн). Іншими словами, Китай, отримавши 60000 тонн срібла, став адресатом майже половини всього світового виробництва цього металу впродовж 1600-1800 років. Франк не пристає на широко поширену серед дослідників думку про економіку Китаю як таку, що була спрямована на отримання споживчих, а не мінових, вартостей. Так, Валерстайн, попри визнання ним факту масштабного надходження благородних металів до Азії, вважав, що вони використовувались лише для накопичення або виробництва ювелірних виробів; водночас він стверджував, що Азія залишалась зовнішньою по відношенню до європейської світ-економіки зоною. Вочевидь наведені Франком дані проливають нове світло на життя селянських спільнот Китаю: відтепер не можна сприймати їх як малорухомі соціальні організми, просякнуті традиціоналізмом. Селяни реагували на ринкові стимули у відповідності з імперативами економічного раціоналізму, переходячи від культивування рису або бавовни до вирощування прибутковішої цукрової тростини. Така спеціалізація сільського господарства сприяла його подальшій монетаризації та комерціалізації. Натомість демонетаризація та загальний занепад такої азійської економіки, як-от Індія, був вислідом колоніального панування. Франк доводить, що благородні метали, які потрапляли до Китаю, використовувались не лише для престижного споживання або взагалі виводились з обігу задля накопичення, а виконували усі функції, притаманні грошам. Таким чином, теза про радикальну відмінність стилів використання золота й срібла на Заході та Сході – розвиток капіталізму у першому випадку та декоративна функція для аристократії у другому – за переконанням Франка, не підтверджується. Ба більше, Франк вказує на демонстративне, а відповідно непродуктивне, споживання срібла у Європі, де стало поширеним використання благородних металів для виготовлення столових приборів та посуду.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconIнформацiя про новi надходження для вчителів та вихователів
Богданова В. Я. Використання скриншотів у роботі педагога / В. Я. Богданова // Позашкільна освіта. – 2015. – № – С. 22 – 23
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для 7-8 класів. В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, В. А. Смолій. Київ: Радянська школа, 1984 (F)

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка