Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін



Сторінка9/22
Дата конвертації22.02.2018
Розмір3.7 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22

4.3. Центральна роль Китаю у світовій системі: теорія А.Г.Франка
Франк потверджує, що, за схемою Дж.Кейнса, нові засоби платежів призвели до появи попиту і, таким чином, сприяли збільшенню виробництва на ринках Азії. Що більше, змалювавши картину бурхливої економічної динаміки Азії, Франк ставить під сумнів самий факт існування кризи XVII століття, позаяк експансія тривалого XVI століття почалась у 1400 році й тривала до XVIIІ століття. Це економічне піднесення перервалось у середині XVII століття внаслідок завоювання Китаю манчжурами та встановлення нової династії Цин. Показово, що для Франка великими монархами, які правили на межі XVII-XVIIІ століть, були не Людовік XIV та Пьотр I, а китайський імператор Кансі (1662-1722) та правитель держави Великих Моголів Аурангзеб (1658-1707). Відповідно, «так звана європейська гегемонія у модерній світовій системі розвинулась доволі пізно, була неповною й ніколи не була однополярною. У реальності, впродовж епохи 1400-1800 років, яка розглядалась як період «європейської експансії» та «первинного накопичення», яке вело до повного капіталізму, світова економіка все ще знаходилась переважно під азійським впливом. Китайська імперія за правління династій Мін та Цин, держави Османів, Моголів та Сефевідів були економічно та політично надзвичайно могутніми vis-à-vis Європи. Азійські країни почали втрачати свою перевагу лише наприкінці цього періоду та по його завершенні. Тому модерна світова система підпадала під дію азійської гегемонії, а не європейської. ...Окрім того, усупереч міфології сучаснішого походження, Азія мала у своєму розпорядженні відповідні технології та розвинені економічні інституції. Як вислід, центр накопичення та влади у модерній світовій системі тривалий час залишався постійним. Китай, Японія та Індія були загальновизнаними лідерами, а Південно-східна й Західна Азія знаходились неподалік від них»67. На противагу експортному спрямуванню азійських економік, Європа мала зосереджуватись на імпорті та набула статус «нової економіки, що індустріалізується» лише на рубежі XVIIІ-XІX століть.

Наприкінці XVIIІ століття Азія, де проживало 66% населення земної кулі, виробляла 80% світового ВНП, натомість до тих 20%, які приписують Європі, зазвичай включають внесок населення Америк та рабів-африканців. Навіть після індустріальної революції у Європі у 1860 внесок до світового ВНП тих країн, яких сьогодні залучають до третього світу, складав 60%; на країни майбутнього першого світу припадала решта 40%. Отже, для Франка самоочевидним є висновок, що за середніми показниками азіати, поза всяким сумнівом, були продуктивнішими, ніж європейці. В Японії між 1600-1800 роками населення збільшилось на 45% , водночас віддача від сільського господарства зросла вдвоє, тобто продуктивність повинна була суттєво вирости. Навіть з огляду на тривалість життя країни азійського регіону засвідчували свою перевагу над Заходом: приміром, у Китаї у 1726 році майже 1% населення був у віці 70 років та старше. На початку XIX століття якість життя в Японії могла бути вищою, ніж в Англії. Згідно з наведеними Франком даними, у 1800 році середні доходи на душу населення у Китаї складали 210 доларів США, що було вище 198 доларів у країнах, які зараховуються до теперішнього першого світу.

Вища продуктивність країн Азії пояснюється Франком наявністю кваліфікованих робітників, спеціалізацією виробничого процесу та ефективною і гнучкою організаційною структурою, яка сприяла адаптивності до швидко змінюваних потреб ринку. Іще одним чинником відносно низьких цін виробництва була дешева робоча сили. Своєю чергою, її дешевизна була похідною від низької ціни продуктів харчування, які постачались на ринок ефективним сільським господарством регіону. Населення Азії, – зауважує Франк, – було працелюбнішим та продуктивнішим за європейців, відтак, мешканці країн Азії заробляли гроші, які використовувались не для накопичення споживчих вартостей, а у повній відповідності з імперативами ринкової економіки. За промовистим свідченням голландського купця XVII століття, що наводить Бродель, європейські торговці, які потрапляли до Азії, мали проблеми не з тим, як знайти потрібні товари, а з тим, як за них сплатити. Сухопутна торгівля на Сході розвивалась так само енергійно, як і морська: каравани налічували від 10000 до 40000 волів, кожен з яких перевозив від 100 до 150 кілограмів вантажу. Відповідно, розвивалась супутня інфраструктура, як-от дороги, караван-сараї тощо.

Ясна річ, що спроби європейців взяти під контроль азійську торгівлю зазнавали невдач: основною подією історії регіону XVI століття стало не проникнення португальців, а завоювання Бенгалії Великим Моголом Акбаром у 1576 році. Попри своє маргінальне положення в рамках азійської економіки у XVI столітті, португальці, завдяки своїй участі у внутрішньо азійській торгівлі, отримували 80% від загальної суми прибутків від зовнішньої торгівлі, натомість європейсько-азійська морська торгівля приносила їм лише решту 20%. Участь португальських купців у азійській торгівлі була прибутковою для них, але, не останньою чергою, завдяки перекладанню частини витрат на її підтримку на рахунок португальської держави та платників податків. У XVII столітті португальців витискають голландці, але і вони, – переконаний Франк, – усупереч думці Аррігі, не досягали панівного становища та не спромоглись монополізувати регіональну торгівлю. Отже, саме Азія була законодавцем світової економічної гри, а Європа, незважаючи на доступ до американських грошей, залишалась дрібним гравцем, який мусив адаптуватись до вже існуючих правил.

Такі самі висновки Франк поширює і на сфери, які традиційно вважались втіленням переваги Заходу над Рештою – науку та технологію. Технологія осягається Франком як глобальний процес, який скеровувався світовими економічними силами та їхньою локальною взаємодією. Таким чином, технологічний поступ є функцією світового економічного розвитку та передбачає раціональну відповідь діячів на вимоги попиту та пропозиції, а такі фактори, як регіональна, національна та культурна специфіка, важать значно менше. Азія, економічно домінантний регіон, зберігала свою технологічну перевагу, якій Захід був не в змозі протистояти, постійно запозичуючи інновації зі Сходу, спершу за допомогою візантійців, а пізніше – моголів. Теза про досягнення технічної переваги Західною Європою в цілому і Англією зокрема в XVII столітті завдяки ліберальнішій соціальній системі є, на переконання Франка, черговим євроцентристським міфом. Наука і технологія тривалий час залишались роз’єднаними. Вплив наукової революції XVII століття, за припущення, що така революція справді мала місце (Франк заперечує саме її існування усупереч, приміром, П.Шоню, котрий вважав, що саме у той час відбулась математизація панівної картини світу) на розвиток техніки був мінімальним. Інший представник Каліфорнійської «сходоцентричної» школи Дж.Голдстоун також ставить під сумнів історичну приреченість Заходу на світову гегемонію, а також емпіричну та раціональну орієнтації західної культури, що начебто сприяли прориву у природничих науках. Воднораз Голдстоун набагато чутливіший до ролі культури толерантності, яка спричинилася до взаємопроникнення підприємницького та інженерного духу, взаємопроникнення, яке, своєю чергою, зумовило індустріальну революцію (інша річ, що, на думку Голдстоуна, постання такої культури завдячувало виключно випадковому збігу обставин, а не закономірним розгортанням активістської картини світу, притаманної західній цивілізації.

За Франком, наука стає виробничою силою лише у XIX столітті: раніше практики виробництва, з одного боку, та природознавці й інженери – з іншого, мали слабкий зв’язок із центрами освіти, навіть у такій країні, як Англія. Розвиток математико-механістичної парадигми наукового знання не гарантував її автоматичного використання у цілях раціонального опанування світом: врешті-решт, Ньютону належало авторство трактатів з алхімії, а математичні розрахунки використовувались з метою визначення площі пекла та раю, а також відстані поміж ними. Натомість азійському Китаю належить честь не лише винаходу, але й широкого використання численних технологічних інновацій, найвідомішими з яких є порох, папір, друкарство, компас, а також прориви у суднобудівництві, мостобудівництві, металургії та глибокому бурінні. Тому історик китайської науки Дж.Нідгем не мав жодних сумнівів, що світ більше заборгував ремісникам давнього та середньовічного Китаю (які були авторами та втілювачами цих технологічних проривів), ніж александрійським механікам. Величезний вплив на розвиток європейської науки мали також Індія та арабський світ, причому Захід запозичував східні ідеї щонайменше до XVII століття. За яскравий приклад править Копернікова «революція», що відбулась багато в чому завдяки знайомству Коперніка із працями арабських астрономів.

Назва «порохові імперії», яку У.Макніл запровадив для означення держав Османів, Моголів та Мін / Цин, якнайкраще фіксує здатність цих суспільно-політичних організмів утримувати світове лідерство у площині виробництва зброї та кораблебудування: «Приблизно до 1600 року, – констатує американський історик, – османська армія знаходилась на вістрі військового прогресу як технічно, так і з огляду на всі інші аспекти»68. Перевага у військових технологіях беззаперечно належала Сходу до XVI століття – використання пороху у військовій справі у Китаї датується XI століттям, натомість у Європі започатковується з кінця XIII століття. На початку XVI століття європейці мали у своєму розпорядженні ефективнішу артилерію, як польову, так і морську, але цих новацій було недостатньо для встановлення гегемонії над фінансовими та торговельними потоками Азії. Окрім того, всі ці переваги були швидкоплинними, позаяк азійські держави оперативно запозичували новітні західні військові технології. З огляду на перевагу європейців у військовій справі над іншими народами, Голдстоун порівнює європейців з варварами та кочівниками: те, що, приміром, монголам вдалося завоювати Китай, ніким не розглядається як ознака їхньої цивілізаційної переваги.

У сфері розвитку військово-морського флоту азійські суспільства володіли ресурсами, що якісно та кількісно переважали європейські: іспанська Непереможна армада налічувала 132 кораблі і була найбільшим флотом у Європі того часу (1588 році), натомість монголо-китайський експедиційний флот, якому не судилося завоювати Японію у 1274 році, мав понад 2000 суден. Якість кораблів, що вироблялись в Азії, була настільки високою, що голландська держава була змушеною заборонити голландським торговцям купівлю великотоннажних суден в Індії, аби захистити власних виробників, які не витримували чисто «ринкової» конкуренції. Британський торговий та військовий флоти також використовували індійські верфі: лише у період 1780-1820 років вони замовили виготовлення 320 суден.

Швидке поширення друкарства Західною Європою традиційно інтерпретувалось як наслідок «переваги» його культурної програми – Б.Андерсон, наприклад, висуває поняття друкарського капіталізму, притаманного лише Заходу. Погоджуючись із тезою про принципову важливість друкарства як засобу передачі знання та технологій, а також показника ступеня культурної раціональності й соціальної відкритості певного суспільства, Франк простежує надзвичайно широке використання друкарства та високий рівень освіченості в Азії, особливо у Китаї, де існував навіть такий «модерний» феномен, як підробка паперових грошей (до того часу, поки імператори династії Мін взагалі не вивели їх з обігу).

Позаяк дешевої, а водночас кваліфікованої, робочої сили було більш, ніж достатньо для забезпечення потреб виробництва, економічні флагмани Азії – Індія та Китай – не мали, на противагу обмеженій у людських та природних ресурсах Британії, нагальної потреби у заохоченні та впровадженні механізації праці. Фактично Франкове пояснення чинників британської індустріалізації є перекладом мовою соціологічних категорій англійського прислів’я «necessity is mother of invention». Своєрідну теоретичну версію цієї мудрості запропонував посол Англії у Голландії, який ще у 1673 році так розумів рецепт здобуття «багатства народів»: «Я вважаю, що істинним походженням та основою торгівлі є скупчення великої кількості людей на невеликій території, і це спричиняється до того, що всі необхідні для життя речі стають дорогими. Це, своєю чергою, змушує людей із статками до бережливості, а тих, хто нічого не має, змушує до важкої праці. Сильні тілом працюють, позбавлені фізичної сили компенсують цей дефект винахідливістю та розумом. Ці традиції виростають спершу з необхідності (necessity) та з часом перетворюються на звичку»69. Подібно до нових індустріальних економік другої половини XX століття, Британія кінця XVIII-початку XIX століть розпочала свою індустріалізацію, вдаючись до захисту внутрішнього ринку, головним чином текстильного, та до заміни імпорту власним виробництвом; наступним кроком стало впровадження політики розвитку, скерованого експортом (у 1800 році експортувалось майже 60% усієї бавовняної тканини, виробленої у Британії).


4.4. Сходоцентризм проти євроцентризму у порівняльних дослідженнях

Визнання економічної, технологічної та військово-політичної переваги Сходу над Заходом більшістю євроцентристськи налаштованих дослідників потрактовується як тимчасовий феномен, призначенням якого була підготовка телеологічно запрограмованого піднесення Заходу. Таким чином, навіть відсталий структурно, Захід мав у своєму розпорядженні ефективніші інституції, як економічні, так і політико-правові, реалізація потенціалу яких дозволила йому випередити та підпорядкувати собі інші регіони світу. Франк, у звичному для нього редукціоністсько-економічному дусі, формулює щось на кшталт еквівалента винаходу радянського марксизму – так званого закону обов’язкової відповідності виробничих відносин продуктивним силам. Франк постулює аналогічну обов’язковість відповідності інституційної інфраструктури рівню розвитку виробництва, ігноруючи при цьому зауважену Парсонсом можливість нерівномірності розвитку інституцій та матеріальної інфраструктури і дисфункціональні наслідки такої невідповідності. Франк переконаний, що спроба Ф.Скочпол «повернути державу» до соціологічного аналізу є засадничо хибною, оскільки інституції держави мають піддаватись економічному аналізу. Той факт, що держави Китаю, Японії, Ірану та Османської імперії масовано інвестували у розвиток та підтримку матеріальної інфраструктури суспільства (доріг, каналів, іригаційних робіт, створення та управління економічними організаціями, заохочували торгівлю та захищали «національні» інтереси, у тому числі, застосовуючи зброю), яскраво свідчить на користь неадекватності концепції «східного деспотизму», якому приписувалась нездатність сприяти економічному розвитку. Ба більше, потенціал примусу східних держав – очікуваний від них, згідно з міфологією «східного деспотизму» Вітфогеля – був не надто високим: корпус державних службовців імперського Китаю у XVII столітті складався приблизно з 70 тис. осіб, що, безумовно, унеможливлювало тотальний контроль над суспільством.



Франк, як я попередньо зауважував, відмовляється від концептуалізації глобальної системи за допомогою поняття капіталізму; водночас він погоджується з описом цієї системи, який пропонує К. Чаудхурі: «Капіталізм торгівлі, попри відсутність постійного капіталу, був фактом повсякденного життя однаковою мірою для азійських ремісників та селян... Капіталізм як комерційна діяльність мав універсальний характер в Індійському Океані... Поза всяким сумнівом, торгівля на великі відстані у регіоні Індійського океану була капіталістичною діяльністю, хоч як ми її не визначали б... Ткалі, прядильники, культиватори шовковичних черв’яків, ковалі та власники плантацій прянощів – всі вони отримували свої винагороди, застосовуючи механізм цін»70. Франк, як і Бродель, вбачає більше подібності, аніж відмінності, в інституціях Азії та Європи; у тих випадках, де ці відмінності існували, вони радше свідчили про відставання Заходу. Бродель, приміром, так писав про ідентичність інституційного оформлення комерційної діяльності на Заході та на Сході: «Всюди, від Єгипту до Японії, ми знайдемо справжніх капіталістів, оптових торговців, рантьє, а також тисячі їхніх співробітників, агентів, брокерів, осіб, які займались обміном грошей, та банкірів. З огляду на техніки, що використовувались, можливості та гарантії обміну, будь-яка група цих купців витримала б порівняння зі своїми західними «колегами»71. Саме обсяги торгівлі, а не інноваційний дух підприємництва – хоча і його не бракувало – породжували раціональні інституції, які, зазвичай, асоціюються з капіталізмом. Португальський торговець XVI століття Тома Пірес у своєму трактаті про багатства східних народів з характерною назвою «Summa Oriental» радив усім, охочим до набуття навичок фінансиста, вивчати їх у Гуджараті, тобто в Індії, оскільки там торгівлю сприймають як самостійну науку. Навіть І.Хабіб, марксистська орієнтація якого змушувала його виопуклювати «паразитичність» правлячого класу Могольської держави, визнає високий ступень інституціоналізації фінансів в Індії та широке використання кредиту й фінансових документів: «Іншим індикатором «розвитку» фінансового ринку є розмір місячних процентних ставок, який змінювався від 0,5% до 1%, тобто мало чим відрізнявся від голландських або англійських ставок»72. За Франком, економічна теорія Сходу віддзеркалювала розвиненість економічних практик: так, Ібн Хальдуну належить формулювання закону попиту та пропозиції. Арабський вчений також розглядав комерційну діяльність як природний спосіб отримання прибутку. Водночас Ібн Хальдун, на противагу мислителям та теологам протестантського забарвлення, поблажливо сприймав хитрість у торгівлі, позаяк комерція має деякі риси азартної гри, тим самим провістивши Веберову концептуалізацію відмінностей поміж західним раціональним капіталізмом та незахідними формами капіталізму. Щобільше, фінансова система Індії мала достатні резерви для надання позик численним європейським торговцям, серед яких була і англійська Ост-Індійська компанія.

Отже, виробничі центри Азії використовували працю десятків тисяч робітників у рамках мануфактурної системи, селяни реалізували суттєву частку своєї продукції на ринку, а також займались ремісництвом. За Франком, з огляду на ефективність економічних інституцій, приміром, право власності на землю – тобто земля як товар – було розвиненішим у Китаї, ніж у Європі (придбання землі стало особливо поширеним серед заможних торговців, які таким робом підвищували свій соціальний статус). Сучасник правління династії Мін залишив таку промовисту картину суспільного життя Китаю на початку XVII століття: «Кількість торговців множилась, а земельна власність втратила повагу, яку вона викликала раніше... Ті, хто збагачується торгівлею, стали більшістю, ті, хто збагачується за допомогою сільського господарства, перетворились на меншість. Багаті багатшають, а бідні біднішають... Наявність капіталу дозволяє захопити владу, а земельна власність вже не є гарантією майбутнього. Одна особа зі ста – заможна, натомість дев’ять із десяти злидарюють. Бідні не в змозі опиратися заможним, які, попри свою нечисленність, спроможні контролювати більшість. Господар срібла панує над небом, а господар мідних грошей – над землею»73.

Запропонувавши аналізувати глобальну макроісторію як послідовність Кондрат’євих циклів піднесення та занепаду, кожен з яких тривав у середньому 500 років, Франк віднаходить цикл піднесення, котрий розпочався у 1400 році та тривав до 1750 року. Починаючи з другої половини XVIII століття, піднесення змінюється циклом занепаду. Через щільний взаємозв’язок між собою всі азійські суспільства потерпають від кризи у цей період, але особливо гостро вона заторкнула Моголів, Сефевідів та Османів; не оминула вона й дрібніші політичні утворення на кшталт центральноазійських ханств. Франк у своєму поясненні чинників піднесення Заходу пропонує розглянути – згідно з рекомендацією Дж.Абу-Ладжход – занепад Сходу, як передумову такого ривку уперед. Саме постійний потік американського срібла, яке надходило до Азії через Європу, сприяло збільшенню попиту на локальних та експортних ринках в усьому світі, а надто – в Азії. Як вислід, це зумовило посилення нерівномірності розподілу доходів – а відповідно і послаблення внутрішнього попиту – та політичну нестабільність. Втрата гегемонії азійськими країнами означала занепад багатьох суспільних сфер: так, у 1900 році міське населення Китаю дорівнювало лише 4% від його загальної кількості, що було нижче рівня урбанізації за часів правління династії Сун у XIII столітті.

Інтенсифікація проникнення європейців до Азії на тлі занепаду місцевих правителів узалежнювала останніх від зовнішньої підтримки. Так, в Індії правлячий політичний клас об’єднався з британцями, пожертвувавши інтересами місцевих торговців. Водночас Китай залишався у центрі експансії світової економіки до кінця XVIII століття: ще у 1793 році китайський імператор Цяньлун почувався достатньо упевнено, аби написати британському королю Георгу ІІІ таке: «Як Ваш посол може переконатись, ми маємо у своєму розпорядженні все, що тільки можна уявити. Для мене вишукані предмети не мають жодної ціни, і ми не маємо жодної потреби у виробах вашої мануфактури. Тому нам непотрібно імпортувати вироби закордонних варварів з метою обміну на речі нашого виробництва»74. Для Франка цього свідчення достатньо, аби спростувати твердження про існування економічної кризи у Китаї раніше, ніж на початку XIX століття; тоді британці починають активну торгівлю опіумом з Індії, і саме цей товар спричинився до зміни балансу торгівлі з Китаєм на користь Британії. Пізніше, коли спроби китайського уряду зі впровадження контролю над опіумною торгівлею створять загрозу британським інтересам, Британія оголосить Китаю дві Опіумні війни поспіль, унаочнюючи у такий спосіб істинність слів В.Пітта Старшого: «Коли торгівля знаходиться на кону, вона є вашим останнім укріпленням; ви повинні або захистити її, або загинути». Спроби дослідників – навіть тих, хто намагався використати ідеї розвитку недорозвитку на азійському ґрунті – пояснити кризу країн цього ареалу, акцентуючи на внутрішній слабкості, генерованої класовою структурою та конфліктами, Франком відкидаються як такі, що не зважають на вплив світової економічної динаміки (цілого) на окремий регіон (частину цілого).

Сходо- та євроцентристи також дотримуються докорінно протилежних поглядів на чинники індустріальної революції, позаяк це питання заторкає проблематику європейської особливості, покликаної пояснити, чому саме Захід винайшов таку форму організації праці та виробництва. Франкове пояснення витоків промислової революції в Англії нехтує будь-якими посиланнями на культуральні фактори та аналізує цей процес з точки зору теорії раціонального вибору. Технологічний прогрес, можливий лише за умови винаходів та застосування зберігаючих працю механізмів, стає наслідком високої ціни робочої сили (остання, своєю чергою, залежить від взаємовідношення між кількістю населення та наявністю землі / ресурсів). Для економік з високою ціною на робочу силу – а саме до таких належали і Західна Європа, і США – раціональним було інвестувати у розробку нового устаткування, а надто у пошук нових джерел енергії. Азійські країни підтримували свою конкурентоспроможність завдяки невисокій – у зіставленні з європейською – ціні на робочу силу. Таку значущу розбіжність у цінах на робочу силу Франк пояснює тим, що в Азії, зокрема у Китаї, вартість відтворення робочої сили була нижчою, ніж у Європі. Сільське господарство Азії було спроможним постачати дешеві продукти на ринок, а численні робітники мануфактурного сектору – це особливо дотично до Китаю – мали можливість отримувати підтримку з боку своїх рідних, головно жінок, які залишались зайнятими у сільському господарстві через обмежену міграцію. Англійські пролетарі були цього позбавлені, звідти – вища вартість відтворення робочої сили в Англії, що закономірно зумовило її більшу ціну. Стрімкий темп збільшення населення в Азії зумовив появу в цьому регіоні резервної армії праці, готової змиритись із низькими заробітками. Китай та решта Азії опинились у ситуації, яку М.Елвін означив як «пастка рівноваги високого рівня»: незважаючи на наявність передумов індустріалізації у більш ніж достатній кількості (капітал, розвинені технології та інфраструктура, централізовані та ефективні державні інституції, навички торговельного класу, а найголовніше – виконання функції мануфактурного двигуна світової економіки), для Китаю було раціональніше не припиняти використання дешевшої ручної праці, ніж силкуватись індустріалізуватись та перейти до застосування парових машин. Натомість Англії «пощастило»: їй бракувало лісних ресурсів, проте вона мала значні поклади вугілля, що стимулювало перехід до використання парових машин. У Китаї ситуація була діаметрально протилежною, що також зіграло свою роль у стримуванні індустріалізації. Індустріальна революція починається зі змін у виробництві текстилю, і з цієї перспективи Європа також мала перевагу завдяки можливості отримувати все більші та більші обсяги бавовни з колоній.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconIнформацiя про новi надходження для вчителів та вихователів
Богданова В. Я. Використання скриншотів у роботі педагога / В. Я. Богданова // Позашкільна освіта. – 2015. – № – С. 22 – 23
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconКорпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005. Частина ІІ лідерство Укладач Ліпенцев А. В. вступ Актуальність вивчення курсу
Корпоративна політика та лідерство. Навчальний посібник -київ: Видавництво наду,2005
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconФранка Ліна Костенко Біобібліографічний покажчик укладач А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко Житомир 2012
А. І. Мартинюк відповідальна за випуск Т. Є. Клименко за редакцією Т. Є. Клименко
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчально-методичний посібник для вчителів, учнів, студентів смт Муровані Курилівці 2014 р
«Загальноосвітній навчальний заклад дошкільний навчальний заклад» с. Вербовець Теорія літератури в 5-11 класах
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник Для викладачів та студентів фармацевтичного факультету Запоріжжя 2014

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник (для студентів внз "Театральне мистецтво") Київ 2011 (793. 3) Ббк 85. 32

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для 7-8 класів. В. Г. Сарбей, Г. Я. Сергієнко, В. А. Смолій. Київ: Радянська школа, 1984 (F)

Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник Київ 2014 П. В. Кутуєв, О. В. Богданова, М.І. Клименко, Т. В. Коломієць, І. В. Мацко-Демиденко, О. Л. Якубін iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка