Навчальний посібник. Львів: ну"ЛП", 2002



Сторінка27/27
Дата конвертації11.10.2017
Розмір4.97 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Питання для обговорення на семінарському занятті.

  1. Сучасні проблеми філософського розуміння культури. Суттєві ознаки культури.

  2. Вихідні характеристики цивілізації. Основні аспекти взаємозв’язку культури та цивілізації.

  3. Співвідношення національних культур та світової культури.

  4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт.

  1. Особливості звучання проблеми культури у філософії ХХ ст.

  2. Суттєві ознаки культури та їх значення для пояснення проявів культури.

  3. Чи існує прогрес в культурі?

  4. Поняття цивілізації.

  5. Основні аспекти співвідношення культури та цивілізації.

  6. Діалог культур як суттєва характеристика культурно-історичного процесу.

  7. Культури національні і світова культура: проблеми їх співвідношення.

  8. Актуальні завдання сьогоднішнього осмислення глобальних проблем.

Завдання для самостійного опрацювання та закріплення матеріалу з теми.

Завдання 1. Окресліть основні аспекти філософського розуміння культури.

Завдання 2. Дайте поняття цивілізації, окресліть сучасні тлумачення взаємозв'язку культури та цивілізації.

Завдання 3. Дайте критичну оцінку теорії цивілізації О.Шпенглера.

Завдання 4. Окресліть основні аспекти взаємозв'язку національних культур та світової культури.

Завдання 5. Поясніть, що таке глобальні проблеми сучасної цивілізації. Наведіть їх перелік.

Додаткова література з теми.

1. Губман Б.Л. Западная философия культуры ХХ века.- Тверь, 1997.

2. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995. – Розд. 9.

3. Чижевський Д. Культурно-історичні епохи //Українське слово. - Т.3. - К., 1982

4. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К., 1993.

5. Шпенглер О. Закат Европы.—М., 1982.


РОЗДІЛ 17. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ

Сучасні соціальні процеси позначені надзвичайно широким і відчутним впливом науки й техніки на всі сторони життя. Сьогодні кожна освічена людина повинна орієнтуватися в тому, що являють собою наука та техніка, оскільки уникнути контактів із ними в сучасному суспільстві просто неможливо. У зв'язку з цим виникає потреба осмислити ці феномени історії, визначити їх корені, їх зв'язки із засадами людського буття, ритм та перспективи розвитку сучасного суспільства індустріального та постіндустріального взірця. Особливе значення має виважена, обґрунтована оцінка феноменів науки і техніки в їх значенні для людини та історії.



Після вивчення матеріалу розділу 17 Ви повинні:знати:

- причини виникнення та завдання філософії науки і техніки як особливого напряму сучасної філософії;

- сутнісні ознаки науки, техніки й технології;

- як впливає розвиток науки та техніки на розвиток суспільства;

- які існують сьогодні основні оцінки впливу техніки на суспільство.
вміти:


  • використовувати ознаки науки, техніки та технології для пояснення конкретних явищ сучасного суспільного життя;

  • порівнювати між собою основні сучасні періодизації історичного процесу;

  • застосовувати та пояснювати основні оцінки ролі техніки в процесах сучасного суспільного життя.


розуміти:

  • чому наука і техніка перетворилися на потужні чинники сучасних суспільних процесів;

  • зв’язок людської технічної діяльності із засадами людського буття та розвитком пізнання;

  • найновіші підходи до тлумачення сучасних особливостей розвитку технічної цивілізації.


Виклад матеріалу:

16.1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки.

16.2. Поняття науки, техніки і технології.

16.3. Зв’язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства.

16.4. Проблема оцінки впливу техніки на розвиток суспільства.

16.5. Особливості історичного розвитку науки і техніки.


Ключові терміни і поняття.

МАШИНА – інженерний вид техніки, результат матеріалізації наукових знань; традиційна машина складалася із трьох елементів: робоче знаряддя (що діє на предмет праці); передаточний механізм та силова установка; науково-технічна революція додала до них четвертий елемент – кібернетичний інформаційний пристрій, внаслідок чого машина перетворилася на саморегульований комплекс.


НАУКА – спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, спрямований на продукування достовірних перевірених знань; в реальному житті суспільства наука постає у трьох виявленнях: як сукупність знань; як спеціальна пізнавальна діяльність; як сукупність соціальних організацій та інститутів, що забезпечують виконання такої діяльності.
ТЕХНІКА – в широкому значенні – особлива форма людського утвердження в бутті та взаємодії із світом, коли людина за допомогою кінцевого, контрольованого, впорядкованого намагається опанувати нескінченним, спонтанним, хаотичним; ця форма людського самоутвердження можу набувати простих, а також – надзвичайно складних виявлень.
ТЕХНОЛОГІЯ – виправдані способи застосування техніки та способи поєднання окремих ланок процесів людської діяльності.
ТЕХНОЛОГІЧНА РЕВОЛЮЦІЯ – перехід до якісно нових способів технічної та виробничої діяльності, можливість яких відкрилася разом із досягненнями в галузях електроніки, інформаційної техніки, генної інженерії; всі вони повинні привести до того, що людина буде здійснювати свою діяльність не за принципами грубого зовнішнього втручання у природні процеси, а шляхом входження у внутрішнє їх регулювання на засадах їх власних законів та властивостей.
ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, що базує свою життєдіяльність на засадах машинного виробництва.
ТЕХНОТРОННЕ СУСПІЛЬСТВО – суспільство, яке повинно базувати свою життєдіяльність на засадах досягнень та результатів технологічної революції, володінні інформацією, лібералізації суспільних відносин.

17.1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки

Філософія науки і техніки (на Заході превалює напрям “філософія техніки”) — напрям філософії, характерний для XX ст. Його поява викликана передусім надзвичайно широким розповсюдженням техніки і технічних засобів саме в цьому столітті, а також усеосяжним впливом науки та техніки на всі сторони життя суспільства. І все ж інтерес до науки і техніки виник задовго до XX ст. Так, певні міркування про засоби людської діяльності ми знаходимо вже у Платона й Арістотеля. В епоху Відродження відбуваються події, що свідчать про перші прояви взаємодії між наукою і технікою. Існують відомості про те, що під час будівництва Міланського собору його проект уперше було піддано науковій експертизі (1386 р.). Діяльністю, максимально наближеною до інженерної, займалися Леонардо да Вінчі (1452-1519), Микколо Тарталья (1499-1577), Петро Апіан (1501-1552), Герхард Меркатор (1512—1594). Щоправда, діяльністю, близькою до інженерної, займалися ще єгипетські будівничі, але давньоєгипетська традиція перервалася і не дала наслідків, подібних до розвитку європейської традиції.

Напередодні Нового часу (XVI—XVII ст.) типовим був поділ усіх знань, мистецтв та вмінь на два розділи: аrtes mechanical (механічні мистецтва) та artes liberalis (вільні мистецтва). До вільних мистецтв входили відомі науки “тривіуму” та “квадривіуму”, що їх виділив у V ст. Марціан Капелла, а до механічних відносили 7 таких напрямів: рільництво, полювання, ткацьку справу, зброярство, медицину і театральне мистецтво (оскільки останнє було пов'язане з будівництвом підмостків, виготовленням та використанням декорацій).

Першим виданням, спеціально присвяченим техніці, можна вважати книгу І. Бекмана “Керівництво з технології, або Пізнання ремесел, фабрик та мануфактур”, видану 1777 р. у Геттінгені (Німеччина). Століттям пізніше вийшла книга Е. Канна “Основи філософії техніки” (Брауншвейг, 1877), звідки, власне, й пішла назва особливого напряму філософії. У 1897 р. француз А. Еспіна видав книгу “Джерела технології”, але найбільш визнаними авторитетами у справі заснування філософії техніки є Ернст Капп та неотоміст Фрідріх Дессауер (“Філософія техніки; Проблема реалізації”, 1927 р., Бонн). Суттєвий внесок у розроблення філософії науки і техніки зробили французи Е. Дюркгейм, А. Бергсон, Ж. Еллюль, німецькі філософи Е. Кассірер, М. Хайдеггер, Ф. Рапп, Г. Рополь, американські філософи та соціологи Д.Белл, Р.Айріс, А. Тоффлер, X. Сколімовськи, та ін., а також такі філософські течії, як неокантіанство, позитивізм та наукознавство.

Чим конкретно зумовлена поява особливого напрям у філософських досліджень під назвою “Філософія техніки” або “Філософія науки й техніки”? Назвемо провідні чинники його появи:

• 1. Наука і техніка сьогодні — дуже важливі за впливом та наслідками галузі людської діяльності.

• 2. Розвиток науки і техніки позначається на всіх сторонах життя суспільства, ведучи до радикальних змін у їх змісті.

• 3. У XX ст. за високого рівня розвитку науки і техніки розкрилися принципово нові аспекти їх зв'язку з різними сферами людської життєдіяльності: з поступом історії, з природою людини, а водночас відкрилися і нові сторони людського буття.

У зв'язку з останнім маємо підстави стверджувати, що філософія науки і техніки змушує нас дещо по-іншому розглядати окремі традиційні проблеми філософії, зокрема: що таке людина, що таке природа, які можливі між ними системи взаємозв'язку, якою є природа людського інтелекту? І водночас — цілий комплекс соціальних проблем.

Але безпосереднім предметом дослідження для цього напряму є сутність науки і техніки, їх взаємовплив та взаємозв'язок, їх місце серед інших явищ людської життєдіяльності.



17.2. Поняття науки, техніки і технології

Бурхливий хід науково-технічного розвитку у XX ст. привернув увагу вчених, дослідників та й узагалі громадської думки людства до того, що таке техніка, як вона пов'язана з наукою та розвитком суспільства. З огляду на численні негативні наслідки науково-технічного поступу дуже гостро постало питання і про те, чи можна обмежити або навіть і припинити бурхливий розвиток техніки, проникнення науки в досить автономні, з погляду етики, сфери життя людини. З одного боку, при цьому мимоволі згадується роман-застереження Дж. Оруелла “1984”, в якому змальовано страхітливу картину життя суспільства з тотальною регламентацією засобами науки, техніки, технології найінтимніших сфер життя людини, а з іншого — відомий вислів індійського мудреця і духовного проводиря Вівекананди про те, що індійські вчителі життя давно зрозуміли: техніка веде у безвихідь, тому вони передбачливо повернули розвиток індійського суспільства в бік духовного, а не технічного вдосконалення. Зрозуміло, що передусім слід звернутися до питання про природу та сутність техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна позначити як вузький, загальноприйнятий і широкий. За вузького підходу до техніки відносять будь-які допоміжні засоби діяльності, тобто знаряддя та засоби праці. Навряд чи такий підхід можна приймати як повною мірою виправданий, оскільки при цьому і гілку, використану як важіль, треба було би вважати технікою. У межах загальноприйнятого підходу техніку розглядають як сукупність технічних пристроїв і засобів, які матеріалізують знання і сприяють збільшенню ефективності людської діяльності. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми, необхідний для вирішення конкретних цільових завдань, але, безперечно, недостатній для вирішення глобального питання про місце та роль техніки в житті суспільства, про можливості й умови свідомого регулювання науково-технічного розвитку. Хоча й при такому підході є місце для філософських роздумів: адже тут виникають проблеми зв'язку людської діяльності з процесами природи, питання про умови ефективності людської діяльності та її критерії, питання про зв'язок розуміння, контролювання та алгоритмізації людської діяльності з неусвідомленим, спонтанним, природним. Усі ці проблеми та питання перебувають у полі зору філософських досліджень. За широкого підходу насамперед звертають увагу на те, що поняття “техніка” вживають у різних значеннях: ми кажемо про техніку швидкого читання, техніку акторської гри, техніку гри на музичних інструментах і навіть про техніку інтелектуальної медитації. При такому вживанні поняття “техніки” виходить за межі позначення технічних пристроїв і може бути застосоване майже до всіх сфер та напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу самоут­вердження у світі.

Ознайомимось із кількома показовими концепціями техніки в межах широкого її трактування. Передусім це концепція Б. Франкліна про те, що за своєю природою людина є істотою, “що виробляє знаряддя” (“tool-making animal”) . Цю концепцію підтримав марксизм, і вона отримала таке окреслення: існують закони природи, пізнаючи які, людина створює техніку як “оречевлення” знання, як систему засобів, за допомогою якої перетворює закони природи, дію природних чинників на елементи власної діяльності. Ця концепція, підкріплена, здавалося б, незаперечними археологічними матеріалами, породжує багато запитань. Якщо техніка — це втілення знань, то чи можуть знання здобуваютися поза технікою? Якщо людина в технічних засобах реалізує закони природи, то чому тоді техніка суперечить законам природи? Як пов'язані техніка та людська екзистенція у концепції “tool-animal making”?

Згаданий раніше Е.Капп розглядав техніку як розв'язання суперечностей між органами тіла та їх функціями з позиції “природної душі” людини. На думку Е.Каппа, душа пов'язана з притаманним усій природі потягом до росту та розширення і тому намагається перевищувати функції людських органів. Унаслідок того й починається продукування техніки і технічних засобів. Ця концепція також знаходить емпіричне підтвердження і здатна пояснювати певні аспекти науково-технічного розвитку, але й тут залишається багато невисвітлених проблем.

Ф.Дессауер вважав, що у створенні техніки людина наслідує божественне творення світу. Він припускав, що, розробляючи технічяі засоби, людина прилучається до так званого “четвертого царства”, де поза світом і поза людиною у формі абсолютних ідей існують ідеальні розв'язання усіх технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що перебувало прихованим, і, отже, технічна творчість є проявом вищого творчого принципу. Цінним у концепції Ф.Дессауера, безперечно, є акцентування творчих моментів у технічній діяльності людини. Але ця концепція не може задовольнити людей реалістичного та атеїстичного напряму думок.

Французький філософ А.Берґсон виводив техніку і технічну діяльність людини із принципової нездатності останньої перебувати в цілісному злитті з буттям. Людина живе у вимірах часткового, кінцевого, фрагментарного, а тому й у намаганні як збагнути буття, так і відтворити його створює механізми, схеми, штучні сполучення. Але жива тривалість буття завжди залишається поза цими штучними утвореннями. А.Берґсон підкреслює переважно негативні аспекти техніки і технічної діяльності, але він досить влучно виразив вихідні аспекти технічної діяльності, певне протистояння техніки та життя.

Німецький філософ-екзистенціаліст М.Хайдеггер, один із найавторитетніших філософів XX ст., вважав, що техніка пов'язана із принциповими особливостями людського існування у світі. Серцевина буття залишається для людини закритою і недосяжною унаслідок спожи­вацького ставлення людини до світу. Людина намагається використову­вати речі, а не осягати їх у їх буттєвому сенсі. Тому, залучаючи їх до сфери своєї потреби, вона намагається надати їм службового призначення, залучити до системи актів людського життєвлаштування. Живучи у сфері техніки, людина дедалі більше віддаляється від буття, тому що техніка в темпі прискорення стає засобом продукування, фабрикації. Темпи заміни речей зростають, і людина починає нагадувати метелика, що ледве торкається квітів, пурхаючи над ними. На думку М.Хайдеггера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує технікою — насправді техніка вимагає людини, підкорює собі й ніби несе її на хвилі свого розвитку. Техніка — це прояв того, що людина завжди буває виштовхнута на зовнішню межу буття. Щоб покласти край хибному існуванню, треба докорінно змінити спосіб мислення сучасної людини. У концепції М.Хайдеггера є цікаві пояснення цілої низки аспектів існування сучасної техніки, а головне — заклик до вдумливішого підходу до організації людської взаємодії із світом.

Сучасний французький дослідник техніки Ж.Еллюль вважає, що техніка є наслідком загальної раціоналізації життя. Вона породжена панлогізмом (тотальним пануванням логічного мислення), веде до стандартизації життя, перетворює засіб у мету, а мету — у засіб. За Ж.Еллюлем, техніка — це “сукупність раціонально вироблених методів, що мають безперечно ефективність у будь-яких галузях людської діяльності”.

Своєрідну концепцію техніки розробив сучасний німецький дослідник X. Бек. Він визначив техніку “як зустріч людського духу із світом, причому людина формує і змінює органічну, неорганічну і власну (психічну і духовну) природу згідно з пізнаними нею законами природи, і власними цілями”. X. Бек не розглядає підвалин ані природи, ані людського духу; він лише констатує, що техніка не може ґрунтуватися або лише на законах природи, або лише на сутності духу. Накладаючи на природне свої форми та ідеї, дух створює техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого. Концепція X. Бека може імпонувати багатьом, особливо тим, хто займається технічною творчістю.

Кожна з окреслених концепцій демонструє нам щось справді суттєве й цікаве у феномені техніки. Завдяки ознайомленню з ними ми отримаємо його об'ємне зображення. Спробуймо зробити деякі висновки та узагальнення. Майже всі, хто розглядає техніку в широкому значенні цього терміна, наполягають на тому, що вона вкорінена в самий фундамент людського існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом (а). Техніка, далі, пов'язана із суттєвими особливостями людського пізнання та інтелекту (б). Нарешті, техніка незаперечне пов'язана з намаганням людини з допомогою скінченного оволодіти нескінченним, за допомогою раціонального — позараціональним, функціонального та цілеспря­мованого — самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного — спонтанно-самопродукуючим (в).

Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як певний полюс буття узагалі, як полюс, на якому панує виділене, кінцеве, раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визначене, складне, перервне. Водночас саме завдяки тому в бутті окреслюються протилежні перерахованому властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне, безмежне, невизначене, самоутворювальне, безперервне. Технічна ж творчість постає як намагання через перше досягнути другого. Сучасні німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили 9 характерних елементів техніки: 1). прикладне природознавство; 2). продукування надлишків продукції, ефективність; 3). розкриття глибин упорядкування природи; 4). самозабезпечення людського існування; 5). втілення ідей та задумів людини; 6). воля до влади над природою; 7). комплекс інструментів та засобів; 8). вивільнення лю­дини з-під влади природи; 9). предметне втілення схем людської діяльності. Усі ці елементи випливають із широкого розуміння техніки, конкретизуючи його. Можна також погодитися з американським філософом X. Сколімовськи, що техніка пов'язана з вихідними поняттями європейської цивілізації, а саме з поняттями природа, раціональність, ефективність, поступ.

У сучасній філософії техніка постає як об'єкт, знання, діяльність та волевиявлення людини. Отож при розгляді техніки доцільно враховувати її: природний вимір, людський вимір (у тому числі— психологічний, етичний та ін.), соціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний та ін.). На підставі розглянутого можемо стверджувати, що пізнання і техніка нерозривно пов'язані між собою, що в певному вимірі пізнання є нічим іншим, як технікою інтелектуального прояснення буття (принаймні — наукове пізнання). Певна річ, що й наука виникає і розвивається у зв'язку з розвитком техніки. Але водночас ми повинні зазначити і певну розбіжність у розвитку знань та техніки. Техніка, як підкреслювалось, знаменує собою існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом цього полюса, тоді як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх його проявах і використовують для того різні форми, тобто технічна сторона є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а також у різних видах пізнання акцент може надати переважно або на технічну, або на цілісно-образну його сторону. Відповідно і зв'язок пізнання з розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо з достатньою мірою достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання вимушено пов'язана з технічною діяльністю. Вихідним актом і технічної діяльності, і пізнання є покладання у бутті, що протистоїть людині та людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функцію точки або системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній чи практичній діяльності. Наприклад, коли первісна людина починала виготовляти кам'яні знаряддя праці, то світ поставав перед нею поділеним на предмети, якими можна діяти, і на предмети, котрі підлягають дії. Ця, здавалося б, суто архаїчна класифікація і нині залишається вихідним орієнтиром у людській діяльності.

Але в цьому пункті ми повинні відзначити, що виділення подібних класифікацій, як і проведення орієнтувальних меж у бутті — це, у підсумковому варіанті, є справою людського розуму, а не технічної діяльності як такої. Адже те, що саме таке проведення грані, наприклад, у виготовленні знаряддя праці, є найкращим та найефективнішим, може зафіксувати лише розум людини, бо виготовлення знаряддя та його використання — це процеси, які далеко стоять один від одного. Тут слід зібрати докупи й утримати разом у пам'яті багато різних ситуацій, моментів, актів та результатів, порівняти їх між собою, знайти критерії для виділення кращого варіанту та ін. Усе це без участі розуму просто неможливе. Лише те, що відзначене і зафіксоване розумом, стає справжнім елементом діяльності. Отже, пізнання і технічна діяльність мають єдине вихідне коріння, але виростають з нього різні сутності. Діяльність свідомості, активність розуму стають головною передумовою і пізнання, і технічної творчості. Тому знання і техніка не зливаються, хоча й тісно сплітаються у своєму розвитку. Яку ж роль відіграють технічні і технологічні чинники в пізнанні? Вони стають ніби динамічно рухомим візиром, крізь який розум сприймає структуру буття і доводить сприйняте до рівня розуміння. На основі технічної і технологічної діяльності виробляються інтелектуальні операції мислення (наприклад, аналітико-синтетична діяльність), дискурсивне мислення, з'єднуються інтуїтивне схоплення та раціональні умовиводи. І все ж — підкреслимо це ще раз — пізнання й усвідомлення принципово не зводяться лише до дискурсивного мислення та раціонального аналізу; це водночас і охоплення цілого, і безпосереднє вживання у суще, і певне екстатичне злиття з глибинними вимірами сущого.

Наука виникає як спеціальне культивування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація необхідних моментів у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: а) знання про світ, б) про алгоритми дій та дійових операцій та в) знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук: а) науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.); б) науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.); в) гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін “наука” використовується у трьох основних значеннях: 1). в найширшому значенні – як будь який свідомо відфіксований досвід (в такому випадку ми кажемо “Це буде мені наукою”); 2). в широкомук значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обгрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання; 3). у вузькому значенні – як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі. Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

• наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

• єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

• наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

" єдність кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

• наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

• категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

• наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

• задоволення певної соціальної потреби.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:

• певна сукупність знань, відомостей, інформації;

• діяльність із продукування таких знань;

• сукупність соціальних угруповань, колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності.

Нарешті, ми звертаємося до поняття технології. З інженерного та соціального погляду технологія — це сукупність умов, чинників, компонентів, що забезпечують оптимальне використання та застосування техніки. Технологія передбачає певну організацію та певну послідовність актів, дії, що загалом приводять до необхідного результату. Сюди входять соціально-культурні чинники, знання, екологічні, ергометричні та психологічні аспекти людських технічних дій. Але існує і дещо специфічне значення терміна “технологія”: в англійській науковій традиції частинку “логія” витлумачують не як закон або закономірність, а в первинному значенні — як “слово”, “теорія”, “знання”. На відміну від вказаного значення, поняття технологія тут розуміють як комплекс наук, пов'язаних із буттям техніки. Як звичайно, ці науки групують відповідно до названих раніше ознак техніки: це комплекс природничих, проективних, процедурно-методологічних та соціальних наук про техніку.

Поняття технології не є другорядним порівняно з наукою та технікою. Навпаки, значною мірою значення і оцінка техніки визначаються саме в технологічному аспекті, адже недарма існує вислів: “Техніка в руках варвара перетворюється у металобрухт”. “Технологія, — як зазначає американський соціолог Дж.П. Грант, — пронизує собою усі наші думки про світ і про нас самих. Пришестя технології поставило вимогу змін у наших уявленнях про те, що є добре, що таке добро, як треба розуміти здоровий глузд і шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність та ірраціональність, красу і потворність”. Сьогодні рівень технології, тобто розуміння і використання природних, людських та соціальних вимірів техніки, значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства. Німецький філософ Г.Рополь зазначає: “Разом із технікою повинен імпортуватися також і орієнтований на техніку спосіб життя: успішне передання техніки пов'язане з відповідним переданням культури”.

17.3. Зв'язок розвитку науки і техніки з розвитком суспільства

Із розглянутих раніше положень можна зробити висновки, по-перше, про те, що наука, техніка, технологія є досить складними явищами суспільного життя і що вони пов'язані з глибинними засадами людського існування; по-друге, про те, що між ними існує необхідний зв'язок. Історія свідчить, що технічний розвиток може досягати досить значного рівня у відносно малорозвинених країнах, як це було, наприклад, у Стародавньому Єгипті та Китаї XIV ст. Але наслідки такого розвитку ніколи не досягали тих результатів, що їх ми маємо в сучасній Європі. Це свідчить про те, що, незважаючи на можливість відносно автономного розвитку технічних умінь, лише тоді розвиток техніки набуває характеру динамічного і стійкого у своїх основах процесу, коли він переплітається і поєднується з розвитком науки та соціальної структури. Те ж саме можна сказати і на адресу науки. Нині можемо констатувати, що вивчення прогресивного поступу суспільства свідчить про внутрішню єдність розвитку науки, техніки і технології. Європейська наука бере початок із пошуків та відкриттів Стародавньої Греції, а саме — із дослідження змісту понять, що формують знання, а отже, з доведення, обгрунтування, аргументації, тобто з технологічної сторони інтелектуальної діяльності людини. Так звана “теорема Піфагора” була відома своїми результативними величинами ще задовго до Піфагора, але характеру саме теореми, тобто логічного доведення, вона набула в Піфагора. Так само розуміння води як першооснови всього сутнього існувало у східній міфології, але лише Фалес Мілетський почав це обґрунтовувати, раціонально тлумачити та пояснювати. Становлення науки у стародавньому світі ще мало пов'язувалось із розвитком техніки. Тут наука, діставши поштовх для розвитку зі сфери соціального життя та технічної діяльності, нагромаджувала переважно технічні складники інтелектуальних пошуків. І хоча окремі напрями знання перехрещувались із практичними потребами (наприклад, діяльність Архімеда), це радше було винятком, ніж правилом. Ту ж тенденцію ми спостерігаємо і в Середні віки. Але самий факт втягування великої групи етносів у єдиний культурно-історичний процес сприяв поступовому розширенню напрямів пізнання та сфер застосування знань. Найвражаючішою сферою технічної діяльності зрілого Середньовіччя було будівництво храмів. Саме тут, за свідченням істориків науки, ми й знаходимо перший відомий нам і вже згадуваний факт наукової експертизи проекту будівництва Міланського собору (1386 р.). Власне, стабільна картина розвитку науки, техніки та технології у їх взаємозв'язку починається у Європі з епохи Нового часу (XVII ст.). Дослідники виділяють такі етапи або фази в розвитку науки та техніки:

Перша фаза (прибл.1660 — прибл.1750) — наука і техніка тут інституалізуються (виникають Академії наук і власне інженерна діяльність (див.: Философия техники в ФРГ. – М., 1989.- С.112). Але зв'язок між наукою і технікою можна простежити за такими напрямами: а) виникає техніка для наукових експериментів, яка починає досить активно розвиватися на ґрунті вже наявних технічних досягнень; б) утверджується механічна картина світу.

Друга фаза — початок промислової революції (кінець XVIII ст. — усе XIX ст.). Тут бурхливий розвиток техніки починає вимагати застосування науки. У той самий час виникає економічна потреба у втіленні науково-інструментальних напрацювань у виробництво. Тобто виникає зустрічний рух науки, техніки і технології одне до одного.

Третя фаза — XX ст. — тут зв'язок науки і техніки стає систематичним і спеціально планованим, і в цьому зв'язку наука поступово виходить на провідне місце.

Інколи виділяють ширші і, навпаки, детальніші періоди науково-технічного розвитку. Наприклад, античну та середньовічну науку розглядають як перший етап, на якому пізнання ще достатньо не відокремилось від ремісництва. Наукову революцію Нового часу виділяють як другий період — період відокремлення науки від практичних потреб. А кінець XIX і XX су. вважають періодами нової синкретичної взаємодії науки і техніки.

Уже розглянуті підходи до аналізу розвитку науки та техніки свідчать, що вони, безперечно, пов'язані з розвитком суспільства, з його поступом, але прямого і простого зв'язку тут немає. Загалом переважає тенденція до інтенсивнішого розвитку інтелектуальних методик наукового пошуку, яку врешті-решт резюмує випереджальний хід розвитку науки порівняно з технікою та виробництвом.

Але навряд чи ми знайдемо на протязі всієї історії європейської цивілізації незаперечні та однозначні підтвердження визначального впливу науки і техніки на розвиток суспільства. Таку тенденцію можна спостерігати лише у другій половині XX ст., але й тут говорити про неї можна лише з певним застереженням (про це докладніше йдеться у подальших підрозділах). Важливішими для розвитку суспільства є міжіндивідуальні зв'язки, створення умов для свободи особи, характер зв'язків між політичними інститутами та громадянським суспільством. В історії європейської цивілізації можна умовно виділити такі етапи, в яких по-різному постає зв'язок науки й техніки з розвитком суспільства. На першому етапі в архаїчних суспільствах зрушення у техніці, технології та знаннях позначалися на якісних змінах епох. На другому етапі в цивілізованих доіндустріальних суспільствах відбувався поступовий процес нагромадження потенціалу методик інтелектуального пошуку та технічних новацій. На третьому етапі інтегральний розвиток науки й техніки дедалі більше починає визначати перманентні (неперервні) кроки в розвитку всіх провідних сфер суспільного життя.

Підіб'ємо підсумок. Отже, наука, техніка, технологія — це надзвичайно складні і впливові напрями людської життєдіяльності, пов'язані зі способом людського самоутвердження у світі. Наука і техніка вступають у складні й неоднозначні зв'язки з провідними сферами суспільного життя, але загалом вплив науково-технічного розвитку на суспільство зростає.

17.4. Проблема оцінки впливу техніки на розвиток суспільства

Як уже зазначено в попередньому викладі, у XX ст. технічний розвиток набув усебічного й бурхливого характеру. Тому XX ст. характеризують як технічне, атомне, космічне, кібернетичне, століття автоматики, комп'ютеризації, роботизації та ін. Але XX ст. знаменне також надзвичайною, нечуваною раніше напруженістю усіх соціальних протиріч, надзвичайною конфліктністю і навіть трагічними соціальними катастрофами. Обличчя цього століття не можна собі уявити без техніки і технічних новацій. Розвиток транспорту, зв'язку, засобів комунікації зробили всю планету осяжною і досить невеликою. Люди стали жити тепер життям усієї планети і раптом наочно відчули реальний сенс терміна “людство”. Але водночас відчули і надзвичайну різноманітність, складність, неоднозначність суспільства, побачили й цілу низку смертельних небезпек для нього. І знову-таки значну роль у такому усвідомленні відіграла техніка в її зв'язку з наукою, і технологією. По-перше, науково-технічний прогрес призвів до створення таких засобів убивства людини, що “останній час людства” підсунувся до нас майже впритул. По-друге, наслідком цього прогресу стала екологічна криза, поява нових раніше нечуваних хвороб, розповсюдження яких набуває характеру “пандемії”. Нарешті, швидкий розвиток науки і техніки у XX ст. веде до зламу цілої серії усталених психологічних стереотипів життя, що дуже важко переживається, а інколи приводить до висновку про те, що людство психологічно не готове до такого техніко-технологічного вибуху і нагадує дитину, до рук якої потрапили сірники і ще небезпечніші речі. Інколи сучасний стан справ у суспільстві порівнюють із казковою ситуацією: джин вирвався із пляшки, а приборкати його вже неможливо.

Як би там не було, а розвиток науки і техніки у XX ст. змусив уважно до них придивитися, спеціально займатися їх дослідженням. Унаслідок того виникли зовсім нові науки: а) філософія техніки, або філософія науки і техніки; б) наукознавство; в) комплекс технічних наук, що в Англії іменується “Technology” ; г) історія природознавства та техніки; д) соціологія науки та техніки; е) інженерна психологія та ін. Зусиллями цих наук розроблено цілий комплекс проблем. Розглянемо деякі з них.

Насамперед — це проблема загальної оцінки феномену техніки в розвитку сучасної цивілізації. За класифікацією К. Ясперса, у другій половині XX ст. сформувалися три позиції щодо оцінки техніки: а) оптимістична; б) песимістична; в) нейтральна (Див.: Ясперс К. Смысл и назначение истории. – М., 1991.- С.130—131). Оптимістична оцінка розвитку техніки резюмована в різних варіантах концепції технократизму, що її започаткував американський дослідник Т. Веблен. Вихідну тезу можна сформулювати так: техніка сама здатна нейтралізувати або й подолати ті негативні наслідки, які несе людству її розвиток і поширення. Тобто технічні системи створюють засоби і передумови поступової гармонізації життя і процесів у суспільстві. Для такої оцінки, безперечно, є підстави. Справді, ми бачимо, як прогрес техніки дає змогу переборювати смертельні раніше хвороби, зменшувати гостроту екологічної кризи, вирішувати конфліктні ситуації у суспільстві, забезпечувати динамічний стан суспільної інфраструктури. Але громадськість непокоїть те, що за кожним новим поворотом у науково-технічному поступі виникають нові небезпеки, причому масштаб їх загрози зростає, і наперед невідомо, чим повинно буде людство розраховуватися за чергову технічну вигадку. Крім того, на розвиток техніки впливає і соціальний егоїзм, тобто в гонитві за технічними новинками дуже часто не враховують їх зворотного негативного впливу на людину. У соціально-політичному аспекті людство, зновутаки, не застраховане від авантюристичних кроків деяких політиків на зразок Садама Гусейна або від захоплення ядерної зброї злочинцями.

Нарешті, розвиток техніки веде до дедалі більшого її проникнення у психологічні сфери людського життя. Тут виникають застереження морального і гуманістичного характеру: чи не призведе цей розвиток до тотального контролю за людьми з боку інформаційно-поліцейських служб? До тотального контролю за думкою?

Песимістичний напрям оцінки техніки дістав назву технофобії — жаху перед технікою. Прихильники такої оцінки висувають наведені раніше аргументи і роблять висновок про марність очікування добра від розвитку науки і техніки. На їх думку, цей розвиток не приведе ні до чого іншого, крім перетворення самої людини на елемент технічних пристроїв. Людина вже відлучена від натуральних форм та проявів життя, від природи, а надалі ця тенденція стане панівною. Комп'ютерна техніка не зробить людину ні розумнішою, ні щасливішою, а радше ще більше незахищеною і безпорадною, нездатною протистояти життєвим негараздам. Планета Земля поступово стане непридатною для життя, і, отже, бажання людини досягти благополуччя за допомогою техніки призведе до її виродження.

Нарешті, нейтральну оцінку науково-технічного розвитку можна передати словами К. Ясперса: “Одне, в усякому разі, очевидно: техніка — лише засіб, сама собою вона не є ні доброю, ні поганою. Усе залежить від того, що з неї зробить людина, чому вона служитиме, в які умови людина її поставить” (Цитована праця. – С.140). “Оскільки техніка сама не ставить перед собою ніякої мети, вона перебуває по той бік добра та зла або передує їм” (Там само, с.134). Ця оцінка теж має своє виправдання і свої підстави. Але вона применшує значення вихідного зв'язку техніки з глибинними засадами людського буття.

Коли кажуть, що за допомогою ножа можна зробити хірургічну операцію і врятувати життя людині, а можна навпаки — убити людину, то чомусь забувають про те, що ніж спеціально зроблений для того, щоб розтинати речовину чи тканину, а отже, самий факт його створення передбачає таку культуру і таке розуміння існуючого, за яких припускається можливість і виправданість механічного розтину природно існуючого під час людського втручання у світ. Наполягання на неприпустимості вбивства свідчить лише про бажання обмежити сферу застосування ножа, а не про ліквідацію у нього властивості розтинати. Відомий вислів доречно відзначає: “Якщо в першому акті на стіні висить рушниця, то в якомусь акті вона повинна вистрелити”. Тобто без наявності в техніки певних властивостей, що закладені в її конструкцію під час виготовлення, без певної світоглядно-психологічної та теоретичної основи технічної діяльності техніку неможливо було б використати як у позитивному, так і в негативному планах.

В оцінці техніки як нейтральної прихована дуже небезпечна аксіома про те, що слід не стільки вдосконалювати техніку в напрямі зменшення або нейтралізації її негативних функціональних проявів, скільки певним чином виховувати та дисциплінувати тих, хто працює з технікою. Не відкидаючи значення останнього, ще раз зробимо наголос на тому, що не можна штучно відривати техніку від її інтелектуального та психологічного забезпечення. З огляду на попередні міркування не можна не визнати справедливість за словами Ф.Раппа: “Амбівалентність (наявність протилежних значень) техніки не можна усунути. Техніка служить для полегшення і вивільнення, але також створює нові обмеження, обтяження та прилучення, її вважають гарантом людського розвитку та соціального поступу, проте вона викликає також нелюдські й руйнівні наслідки”.

У техніці дуже виразно постає вихідний драматизм людського становища у світі, бо ми не можемо бути людьми без техніки, як і не можемо тотально технізуватися. Ми не можемо існувати, не втручаючись у самодостатній хід природних процесів, але це втручання може нам вартувати нашого існування і навіть існування нашої планети. Наука та техніка схематизують, ділять, фрагментують безперервну стрічку життя, але саме через це огрублення ми починаємо бачити, розуміти і цінувати цілість та безпосередність. Принаймні сьогодні ми розуміємо, що людський шлях цивілізованого розвитку (правда, лише в європейському варіанті) — це шлях до диференційованої суцільності, до збільшення складності культури та інтелекту, нюансів у нашому ставленні до буття, а все це ми здобуваємо за допомогою техніки. За влучним визначенням К. Леонтьєва, розвиток культури постає як розповсюдження “квітучої складності та розмаїтої гармонійної творчості”.

17.5. Особливості історичного розвитку науки і техніки

Наука і техніка можуть розвиватися як через поступові кількісні нагромадження, так і через досить радикальні зміни в їх вихідних підвалинах. Перший шлях розвитку визначається, звичайно, як еволюційний, а другий — як революційний. Першою технічною революцією вважають так звану неолітичну революцію у знаряддях праці, що відбулася приблизно 10—8 тис. років тому. До цієї революції знаряддя праці, що їх виготовляли з каміння протягом близько 1,5—2 млн. років, були грубі і примітивні. Але ось раптом знарядь праці стає набагато більше, вони значно досконаліші, витончені, і їх іноді важко відрізнити від творів ужиткового мистецтва.

Другу дуже важливу за наслідками технічну революцію Європа переживає у другій половині XVIII — на початку XIX ст. Це так звана промислова революція: тут виникають машини, для яких характерна наявність трьох конструктивних елементів: робочого знаряддя (1), передавального механізму (2) та силового пристрою (3). Машини надзвичайно збільшують продуктивність праці і поступово починають проникати в різні сфери життя.

Першою науковою революцією більшість дослідників вважає виникнення науки в XVII—XVIII ст., тобто виникнення сучасної експериментальної науки. У цей період уперше створюється цілісна наукова теорія, що містить всі необхідні ознаки науки як такої, — це класична механіка Ньютона. Ця теорія мала добре розвинений математичний апарат і давала можливість обчислювати і передбачати хід фізичних процесів.

На зламі XIX—XX ст. відбулася нова наукова революція, унаслідок якої утворилась некласична наука: теорія відносності, квантова механіка, галактична астрономія, кібернетика. Наука у XX ст.вийшла на дослідження “мікро”, “макро” та “мегапроцесів” світу в їх єдності та переплетенні і тим самим відкрила шлях до небачених раніше техніко-технологічних зрушень. Це, зокрема, створення космічної техніки, генної інженерії, комп'ютерної, лазерної техніки, ядерної енергетики та ін.

Одним із наслідків цієї революції був вихід науки та техніки на принципово новий рівень взаємодії: складність сучасної техніки є такою, що керувати нею без попереднього наукового дослідження, обґрунтування, експериментування неможливо. Тому у XX ст. відбулися процеси: а) органічного злиття розвитку науки і техніки; б) виходу науки на провідне місце в її зв'язку з технікою. А результатом того врешті-решт стала і певна революція у конструкції машини: з явився так званий четвертий елемент машини—кібернетично-обчислювальний пристрій, що породив тенденцію до перетворення машини в саморегульований машинний комплекс. Усе це часто визначають як науково-технічну революцію XX ст.

Як уже було відзначено, бурхливий розвиток науки і техніки у XX ст. загострив або змусив трохи по-іншому зрозуміти деякі традиційні проблеми людського буття, а отже, проблеми філософії та соціології. Серед них — перегляд періодизації історії європейської цивілізації. Ще на початку 60-х років французький соціолог Р.Арон виділив 5 стадій економічного росту європейського суспільства: 1) традиційне суспільство, що живе за рахунок продуктів, які воно брало переважно з природи, без суттєвих змін останньої; 2) підготовка зрушення. Це період епохи Відродження і початок епохи Нового часу; 3) зрушення — період перших технічних відкриттів промислової революції; 4) індустріальне суспільство, що активно переробляє природу на основі машинного виробництва; 5) постіндустріальне суспільство — суспільство, що використовує автоматизоване виробництво, кероване інформаційною технікою, в усіх сферах життєдіяльності й орієнтоване на масове задоволення життєвих потреб своїх членів.

Ж.Еллюль, загалом поділяючи подібний погляд, виділяє у зв'язку з цим у розвитку техніки три стадії: знаряддя ручної праці (1), машини (2); автомати (3).

Американський дослідник Г.Кан дає таку періодизацію розвитку суспільства, пов'язану з розвитком науки і техніки: 1) велика сільськогосподарська революція, що відбулася приблизно 10 тис. років тому і забезпечила людству стабільні засоби для існування; 2) великий перехід, що розпочався у XVII ст. і є переходом від традиційного суспільства до технотронного (панування техніки). Цей період має три стадії: а) індустріальна революція (почалася прибл. 200 років тому); б) технологічна революція (розгорнулась у другій половині XX ст. і триватиме близько 200 років); в) постіндустріальна революція (вона знаменуватиме собою повернення до прямих зв'язків із природою на основі надзвичайно гнучкої та розвиненої технології).

Дещо інші періоди в розвитку суспільного науково-технічного поступу виділяє французький соціолог Ж.-П.Кантен. Це три хвилі: перша хвиля — промислова революція, друга хвиля — науково-технічна революція XX ст., третя хвиля — технологічна революція, що почалася у 80-х роках нашого століття. Але широко поняття третьої хвилі ввійшло в науковий обіг після виходу у світ праці американського дослідника А.Тоффлера “Третя хвиля”. На думку Тоффлера, третя хвиля науково-технічного поступу — це технологічна революція, що завершує аграрну (“перша хвиля”) та промислову революцію (“друга хвиля”). А.Тоффлер вважає, що технологічна революція приведе до повернення до доіндустріальних форм розвитку суспільства на новій основі — на основі біоіндустрії, космічної та електронної техніки.

Ми можемо відзначити, що в основних рисах наведені раніше періодизації збігаються. Вони чітко ділять історію на індустріальний та доіндустріальний періоди, а в межах першого акцентують увагу на етапах якісних змін науки, техніки та їх зв'язку. Розглядаючи історичну динаміку європейського суспільства, ми можемо приймати цю періодизацію як науково достовірну та виправдану, хоч у розгляді інших параметрів історичного життя суспільства можемо застосувати інакші підходи.

Констатуємо як висновок, що у XX ст. ми спостерігаємо спалах інтересу до науки і техніки, а головне — зростання рівня самосвідомості людства у зв'язку з їх впливом. І це можна виділити як одну з яскравих особливостей сучасного науково-технічного розвитку. Безперечно, провідною особливістю сучасних процесів науково-технічного розвитку слід вважати вступ європейського суспільства саме в період “третьої хвилі” — технологічної революції. Згідно з думкою А.Тоффлера, першими симптомами наближення до цієї хвилі, що з'явилися уже наприкінці 50-х років XX ст., можна вважати те, що масове індустріальне виробництво, з одного боку, призвело до роздрібнення напрямів його застосування і на цій основі — до збільшення ступеня однорідності виробничих показників (це відкривало можливість уніфікації з подальшим застосуванням обчислювальної техніки), а з другого боку — до занепокоєння та незадоволення стандартизацією життя, що стрімко насувалася на розвинені країни.

Крім того, розгортання науково-технічної революції дуже скоро почало призводити до небезпечних екологічних наслідків. Усе це й спричинило перенесення акценту з продукування техніки на розроблення технологій і технологічних процесів. Відмінність останніх полягає у всебічному врахуванні антропологічних, психологічних, екологічних, етичних та інших чинників функціонування техніки й технічних комплексів. Біогенна інженерія, замкнені безвідходні виробничі цикли, ефективне використання природних енергетичних ресурсів, охоплення ширшого, ніж звичайно, кола чинників, залучених у виробництво, максимальне врахування людських потреб, психологічних уподобань, етичних норм — усе це суттєві риси технологічної переорієнтації.

Провідна роль в усіх цих процесах належить кібернетичним та електронно-обчислювальним приладам, широкому застосуванню комп'ютерної техніки, бо лише за допомогою саме такої техніки можна керувати вже названими процесами. У зв'язку з колосальним зростанням значення комп'ютерно-обчислювальної техніки деякі дослідники дещо по-іншому оцінюють роль засобів інформації та комунікації у розвитку людства. Так, відомий американський теоретик постіндустріального суспільства Д.Белл вважає, що найважливішими ланками суспільного розвитку є ті, що визначають інфраструктуру суспільства, тобто засоби комунікації. Сюди він відносить: а) транспорт; б) засоби доставки енергії; в) телекомунікації (аудіо- та відеотехніку, комп'ютери тощо). На думку Д.Белла, саме комп'ютерна техніка разом з іншими сучасними засобами перероблення інформації здатна призвести до революційних змін у суспільстві й відкрити нову еру в добробуті і взаєминах між людьми. Але водночас швидкий темп змін у сфері виробництва ставить неабиякі вимоги перед духовним розвитком суспільства. Д.Белл закликає до “інтелектуальної мобілізації”, щоб не спасувати перед валом технічних досягнень.

Дж.Гелбрейт і деякі інші філософи та соціологи висунули тезу про те, що кожна історична епоха має свої провідні засоби технічно-виробничої діяльності, опанування яких вирішує долю суспільного поступу. В архаїчному суспільстві такий засіб — це земля й людина (звідси — масові переселення народів); в індустріальному суспільстві — засоби енергетики, у постіндустріальному — інформаційні засоби. У цьому суспільстві той, хто володіє інформацією, володіє усім.

Комп'ютеризація та інформаційна технологія суттєво змінюють структуру та динаміку розвитку суспільства. По-перше, вони, за слушним висновком Ж.-П.Кантена, призводять, з одного боку, до розречевлення діяльності. Якщо досі стосунки між людьми опосередковували речі, то тепер на перший план виходить пряма комунікація. У сфері виробництва дії людини дедалі більше починають пов'язуватись з оперуванням знаково-символічними формами, а не матеріальними масами. Зрозуміло, що при тому зростає роль інтелектуальних чинників. З іншого боку, іде ускладнення діяльності у зв'язку із збільшенням у ній питомої ваги інтелекту і, отже, — питомої ваги особи.

Які ж тенденції суспільного розвитку спостерігаємо в умовах розгортання "третьої хвилі" науково-технічного поступу?

Годі очікувати припинення чи вичерпання науково-технічного розвитку, адже він нерозривно пов'язаний з екзистенцією людини. Навпаки, ми повинні очікувати в цій сфері нового злету. Адже сучасні моральні імперативи вимагають зменшення розриву між заможними та незаможними як в окремих країнах, так і в міжнародних відносинах. Без технічних та наукових досягнень зробити це просто неможливо. Без науки й техніки неможливо також забезпечити функціонування сучасної економіки. Крім того, наукові та технічні досягнення нагромаджуються у наш час нечуваними темпами. Припинити їх розвиток поки що просто неможливо; залишається завдання його регулювати. Отже, науково-технічний прогрес, судячи з усього, поки що йтиме невпинно, з нарощуванням темпів. Але він вимагатиме від країн, що займають у ньому передові рубежі:

1) комплексного розв'язання проблем життя в умовах технологічної революції;

2) поступового залучення до науково-технічного поступу широкого світового загалу, бо інформаційно-технологічні перетворення не можуть мати локального характеру. Політика в постіндустріальному суспільстві може справді перетворитися у “соціальну технологію”;

3) пріоритетного розв'язання гуманітарних проблем, бо йдеться про перехід до інтелектуальніших і потужніших засобів життєдіяльності. Деякі дослідники вважають, що за таких умов може суттєво зрости значення релігії, традиційних суспільних та загальнолюдських цінностей.

Це тенденції, які можна побачити в розгортанні “нової хвилі” за оптимістичного погляду на неї. А за песимістичного? Ну звичайно, найпесимістичніший погляд переростає в апокаліптичний: він пророкує поступову загибель людства у другій половині XXI ст., частково від негативних екологічних наслідків технічного поступу, частково — від неспроможності опанувати сили, пробуджені ним. Полегшені варіанти песимізму передбачають поступове втягування людства в безвихідь і суттєве обмеження технічного розвитку. Хворе людство на хворій планеті починатиме своє пристосування до життя спочатку.

Але обидва прогнози — і оптимістичний, і песимістичний — потребують дій, мужності, наснаги і бажання долати життєві перешкоди. Це також один із підсумкових висновків аналізу сучасної ситуації у науково-технічному розвитку.

Висновки

Філософія науки й техніки — надзвичайно важливий у сучасних умовах напрям філософських досліджень, що має свої корені у філософській традиції, але відбиває факт зростання впливу науково-технічного поступу на всі сфери людського життя і водночас змушує по-іншому підходити й до розгляду деяких традиційних філософських проблем. В колі найперших проблем філософії науки і техніки знаходяться: усвідомлення сутності науки та техніки, їх зв”язків із підвалинами людського способу буття та поступом суспільства, осмислення перспектив розвитку індустріальної цивілізації.



Резюме.

  1. Феномен техніки є проявом того особливого становища людини у світі, що визначається намаганням самоутвердитись у бутті через опанування за допомогою скінченного, алгоритмізованого, раціональ­ного, механічного, складносполученого — нескінченним, спонтанним, самодостатнім, безперервним і цілісним.

  2. Технічна творчість людини лише тоді набуває характеру безперерв­ного поступу, коли вона поєднується з розвитком науки. Але, перехрещуючись, шляхи розвитку науки й техніки не зливаються остаточно, залишаючись автономними сферами людської діяльності. У XX ст. зв'язок науки й техніки стає ще тіснішим; розвиток науки й техніки має дедалі більший вплив на розвиток суспільства, що вимагає змін у міжіндивідуальних стосунках. Він впливає також на розвиток знання, норм моралі.

  3. Найважливішою особливістю сучасного науково-технічного розвитку є вступ його в період "третьої хвилі", тобто в період технологічної революції, що пов'язана з фронтальним впровадженням комп'ютер­ної та електронно-обчислювальної техніки, з урахуванням у технічній творчості антропологічних та екологічних чинників, із використанням біогенної інженерії, космічної техніки і природних джерел енергії; “третю хвилю” часто характеризують як повернення до передіндустріальних форм людської життєдіяльності на новому рівні.

  4. До особливостей сучасних процесів науково-технічного розвитку можна віднести також суттєве зростання самосвідомості науки й технічної діяльності, розречевлення діяльності внаслідок зростання значення інформаційних процесів, ускладнення діяльності внаслідок її інтелектуалізації. Тенденції сучасного науково-технічного розвитку можна оцінювати оптимістично та песимістично, але в будь-якому разі розвиток науки й техніки потребує глибокого вивчення, розуміння та енергійних дій.

Питання для обговорення на семінарському занятті.

  1. Філософія науки і техніки як напрям сучасної філософії: причини виникнення та проблематика.

  2. Поняття науки, її суттєві ознаки та прояви у суспільному житті.

  3. Поняття техніки та технології, їх взаємозв’язок.

  4. Впливи техніки та технічної діяльності на розвиток суспільства. Основні оцінки такого впливу та їх аналіз.

Теми для рефератів, доповідей і контрольних робіт.

  1. Філософія науки і техніки: історія формування проблематики.

  2. Взаємозв’язок науки та технічної діяльності в історії людства.

  3. Поняття науки, її суттєві ознаки та прояви в суспільному житті.

  4. Особливості історичного розвитку науки.

  5. Поняття техніки та технології. Сутність сучасної технологічної революції.

  6. Вплив техніки на процеси розвитку історії.

  7. Аналіз основних оцінок впливу техніки та технології на розвиток суспільства.

  8. Поняття інформаційного суспільства. Людина і комп’ютер.

Завдання для самостійного опрацювання і закріплення матеріалу з теми.

Завдання 1. Окресліть коло питань філософії науки та техніки; поясніть причини появи цього напряму філософських досліджень.

Завдання 2. Розкрийте зміст поняття техніки в його основних значеннях.

Завдання 3. Дайте пояснення основних елементів техніки (за Х.Ленком та Г.Рополем).

Завдання 4. Розкрийте зміст поняття технології та зростання значення технології в сучасному суспільстві.

Завдання 5. Окресліть та охарактеризуйте поняття науки та її основні ознаки.

Завдання 6. Наведіть варіанти сучасних періодизацій історії людства, що базуються на врахуванні впливу науки і техніки на хід історії.

Завдання 7. Дайте характеристику сучасним оцінкам впливу техніки на розвиток суспільства.

Завдання 8. Поясніть сутність технологічної революції (“третьої хвилі”) у розвитку науково-технічного прогресу.

Додаткова література з теми.

1. Глобальные проблеми й общечеловеческие ценности.—М.,1990.

2. Горохов В.Г., Розин В.М. Введение в философию техники. – М., 1998.

3. Ленк Х. Размышления о современной технике. – М., 1996.

4. Новая технократическая волна на Западе.—М., 1986.

5. Философия техники в ФРГ.—М.,1989.

6. Фолта Я. Новы Л. История естествознания в датах.—М., 1989.

7. Ясперс К. Смысл й назначение истории.—М.,1991.




Віктор Леонтійович Петрушенко


Історія світової філософії. Фундаментальні проблеми філософії.

Навчальний посібник. – Львів: НУ“ЛП”, 2002.



ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ДЖЕРЕЛА ТА ОСОБЛИВОСТІ

РОЗДІЛ 2.ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ

РОЗДІЛ 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

РОЗДІЛ 4. ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

РОЗДІЛ 5. ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ

РОЗДІЛ 6. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ

РОЗДІЛ 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

РОЗДІЛ 8. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОЦЕС У ЄВРОПІ XIX СТ.: ПЕРЕХІД ВІД КЛАСИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ ДО НЕКЛАСИЧНОЇ

РОЗДІЛ 9. ЗАРУБІЖНА ФІЛОСОФІЯ XX СТ.

РОЗДІЛ 10. НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ.


РОЗДІЛ 11. ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ

РОЗДІЛ 12. ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ

РОЗДІЛ 13.СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА

РОЗДІЛ 14. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ

РОЗДІЛ 15. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

РОЗДІЛ 16. КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

РОЗДІЛ 17. ФІЛОСОФІЯ НАУКИ І ТЕХНІКИ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   27

Схожі:

Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconНавчальний посібник. Львів: ну"ЛП", 2002
Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, І кожен народ...
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconНавчальний посібник. Львів: ну"ЛП", 2002
Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, І кожен народ...
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconНавчальний посібник. Львів: ну"ЛП", 2002
Лише філософія, позаяк вона поширюється на все доступне людському пізнанню, відрізняє нас від дикунів та варварів, І кожен народ...
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconНавчальний посібник Львів Каменяр 2000 ббк 76. 17 С12
...
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconВ. О. Безкровна Л. В. Обслуговування рухомого складу та спеціальної техніки залізничного транспорту (локомотиви): Навчальний посібник
Міщенко В. О. Безкровна Л. В. Обслуговування рухомого складу та спеціальної техніки залізничного транспорту (локомотиви): Навчальний...
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconНавчальний посібник Київ 2002 вступ етнічна психологія наука про психічну своєрідність людей, які на
У нашій Вітчизні вона була приречена, як І багато при- родничих І гуманітарних дисциплін, таких, як генетика, психодіагности
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconРежисерський задум вистави
Режисерський задум вистави. Допоміжні матеріали для вивчення однієї з основний проблем режисерської творчості. Навчальний посібник....
Навчальний посібник. Львів: ну\"ЛП\", 2002 iconІнформаційний бюлетень нових надходжень до фондів Наукової бібліотеки мду
Рівняння математичної фізики: (практикум) : навчальний посібник / О. І. Бобик, В. В. Литвин. Львів : Новий Світ-2000, 2012. – 256...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка