Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош»



Сторінка2/11
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.95 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Особистісна візуальна медіакультура

Особистісна візуальна медіакультура — це психологічне утворення особистості у вигляді набутої системи способів споживання візуальних медіатекстів різноманітного формату. Особистісна візуальна медіакультура взаємопов’язана з загальною візуальною культурою людини, її етично-естетичною системою цінностей, її потребами у сприйманні візуальної медіапродукції, технічної компетенції щодо використання візуальних медій, спрямованості на реалізацію творчого потенціалу саме у цій сфері.

Дуже важливим моментом для формування високого рівня особистісної візуальної медіакультури є розвиток творчого медіасприймання й візуального зокрема. Творче сприймання медіапродукції ґрунтується, передусім, на її критичному сприйманні та мисленні. Критична рефлексія медіатекстів дозволяє людині не лише адекватно оцінити медіаінформаційний матеріал, а й створює передумови до нестандартного, нестереотипного його сприймання, що, у свою чергу, є кроком до творчого його переосмислення й, можливо, утворення нових власних смислів. До медіатворчості ми ще повернемося на практичних заняттях.

Стимулювання розвитку особистісної візуальної медіакультури реалізується за умов надбання людиною знань щодо історії розвитку, закономірностей функціонування ЗМК, ознайомлення з медіатехнологіями, активізацією, розвитком критичного мислення в ході практичних досліджень, надбання практичних навичок пошуку візуальної медіаінформації, виконання творчих вправ та завдань.


Підсумки

Візуальна медіакультура — це виробництво та споживання продукції за допомогою візуальних, аудіовізуальних засобів масової комунікації. Виробництво та споживання є умовами для спілкування/комунікації між окремими людьми, групами людей. Візуальна медіакультура взаємозв’язана з візуальною та масовою культурою й становить вагому частину всієї медіакультури. Основними її функціями є спрямованість на масову аудиторію, розважальність, дозвіллєвість.

Візуальна медіакультура має й соціально-психологічний вимір: інформативно-комунікативний, медіатворчий й особистісний. Особистісна візуальна медіакультура — це психологічне утворення, система знань, умінь, компетенцій щодо споживання візуальної медіапродукції.

Можливість розширення медіакомунікацій може здійснюватися завдяки медіатворчості як у її продуктивній, так і перцептивній формах. Ефективність медіатворчості людини забезпечується належним рівнем її особистісної медіакультури.

З метою підвищення особистісної візуальної медіакультури матеріал із медіаісторії ми вивчатимемо та досліджуватимемо у соціально-психологічному аспекті: комунікаційному та медіатворчому.

Контрольні запитання:

1. У чому полягає сутність слова «медіа» та його сучасна інтерпретація? Засоби масової комунікації та їх провідні функції.

2. Що таке «медіакультура»? що таке «візуальна медіакультура»?

3. Що є спільного між візуальною, масовою й візуальною медіакультурою? Яка відміна між продукцією масової візуальної культури та візуального мистецтва?

4. Види комунікації: «комунікація», «медіакомунікація», «масова медіакомунікація». Їх суть, різновиди.

5. Що таке «особистісна візуальна медіакультура»? Що необхідно для розвитку високого рівня візуальної медіакультури особистості?


Список літератури

1. Винтерхофф-Шпурх П. Медиапсихология. Основные принципы. — Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2007.

2. Видеокультура как фактор формирования эстетических представлений российской молодёжи / Современные концепции эстетического воспитания. — М.: ИНФРАН, 1998.

3. Визуальные аспекты культуры. Сб. научн. ст. / Под ред.В.Л. Круткина, А.Ф.Васильева, Т.А. Власовой, О.А. Швырёвой. — Ижевск: ГОУВПО «Удмуртский государственный университет», 2005.

4. Кириллова Н.Б. Медиакультура: теория, история, практика: Учебное пособие. — М.: Академический проект; Культура, 2008. — (Фундаментальный учебник)

5. Пітерс Дж.Д. Слова на вітрі: Істрія ідеї комунікації/ Пер. з англ. А.Іщенка. — К.: Вид. дім «КМ Академія», 2004.

6. Розин В.М. Визуальная культура и восприятие. Как человек видит и понимает мир. Изд. 2-е. — М.: Едиториал УРСС, 2004.

7. Хилько Н.Ф. Аудиовизуальная культура: Словарь. — Омск: Изд-во Сиб. фил. Рос. ин-та культурологии, Омск. гос. ун-т, 2000.

8. Череповська Н.І. Соціально-психологічні аспекти відео-культури особистості Актуальні проблеми психології: Проблеми психології творчості: Збірник наукових праць / За ред. В.О. Моляко — Том 12. Вип. 7. — Ж.: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009.

МЕДІАІСТОРІЯ: ВІЗУАЛЬНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ
Візуальні протомедіа
Ключові слова: протомедіа, зображення, оптичний пристрій, печатки, гравюра, поліграфія, камера-обскура, магічний ліхтар, стробоскоп, персистенція, оптична ілюзія.
Візуальні протомедіа: «відтиск зображення»
Виникнення та розвиток візуальних засобів масової комунікації розглядатиметься у контексті медіатворчості як технічної, так і психологічної, а також у контексті комунікаційних можливостей.

Сучасним візуальним медіазасобам передували не тільки їх технічні попередники, а й давні, навіть архаїчні протомедії. Історія розвитку протомедій відбувалася двома основними шляхами: за принципом відтворення, репродукування зображення завдяки його відбитку/відтиску («зображення за аналогією») та за принципом удосконалення оптичних пристроїв, здатних створювати оптичні ілюзії («оптична техніка»).

Розглянемо візуальні медіа й протомедії зокрема. Нам уже відомо, що предметно-смисловою основою візуального повідомлення є зображення. Зазвичай, зображення — матеріалізований зоровий образ дійсності, матеріальна форма видимого. У давнину зображення лише накопичувалися (на стінах печер, домівок, святилищ, храмів, на вжиткових речах, в одязі), були статичними й зберігалися в одному екземплярі-оригіналі. Ці різновиди зображень, як ми вже знаємо, становлять різні візуальні системи й підсистеми загальної візуальної культури людства.

Медіакультуру характеризує є не лише зберігання, а й, як ми знаємо, копіювання, тиражування, та головне — передача повідомлення на відстань, тобто, медіакомунікація між відправником і одержувачем. Отже, спираючись на функції зберігання, копіювання й передачі, можна виокремити первинні, архаїчні протомедії.


Печатка

Як не дивно, але первинними архаїчними візуальними протомедіями (за функціями зберігання, копіювання, передачі певної інформації) можна вважати прадавні особисті печатки. Спочатку печатки були пласкої та циліндричної форми, пізніше з’явилися перстні-печатки. Печатки використовувалися для засвідчення особистості автора документа або свідка, що його підписував.


Конструкція та принцип роботи

Циліндрична печатка була найбільш поширеною у прадавні часи та мала вигляд виточеного з каменю невеличкого циліндра з осьовим отвором, крізь який можна було протягнути шкіряний шнурок чи плетену поворозку й носити річ при собі.

Печатки прокачували на поверхні сирої глини й отримували відтиск — мініатюрний рельєф із великою кількістю зображувальних елементів (персонажів міфів, богів, тварин) та надписом, в якому значилися імена власника та його божественного покровителя. Як правило, всі складові виглядали гармонійно завдяки чіткій композиції.

Більшість печаток виготовляли таким чином, щоб після прокачування по глині можна було отримати випукле зображення. Тому малюнки й орнаменти самої печатки при цьому робилися вдавленими, глибокими. Однак, одночасно існували й печатки з випуклим зображенням, на яке наносилася фарба, а відтиск робився вже на пергаменті, папірусі.

Завдяки печаткам можна було робити багаторазові відбитки. Й саме тому, нескінченне повторення зображень-відтисків — здійснення функції копіювання, наближує печатку до сучасної копіювальної техніки. Звичайно, не за конструкцією, але за ідеєю репродукування, тиражування.

Відтиски-зображення були інформативними, як за сюжетом рельєфного зображення, так і за даними про власника. Відтиснута на глиняних табличках інформація передавалася, зберігалася.


Історія

Найбільше поширені печатки були в Месопотамії, починаючи з шумерського, аккадського, вавилонського періодів. Крім того печатки застосовувалися у Єгипті, у Мінойській культурі, Мезоамериці, у Греції, Римі, середньовічній Європі, в Руських землях тощо.

Щодо циліндричних печаток, то вони переважно були поширеними саме у Месопотамії. Це пов’язано із розвитком землеробської культури, виникненням складної соціальної структури й адміністративно-бюрократичної системи та ще із одним, не менш важливим природним фактором: наявність сирої глини. Глини у тому регіоні дуже багато, вона використовувалася як матеріал для написання, була найбільш пристосована для печаток, точніше, для відбитку, відтиску. Циліндричні печатки часто застосовувалися широким загалом, а іноді — лише царем, його наближеними особами та писцями.

Печатки були важливими атрибутами людини: їх завжди носили при собі, вони вказували на неабиякий соціальний статус свого власника. На багатьох печатках, окрім зображень, були надписи, в яких повідомлялося ім’я власника, а також вказувалося божество, яке ймовірно було його «патроном».

Якщо людина випадково втрачала свою печатку, то було прийнято посилати гонців в усі частини міста, котрі кричали на кожній вулиці, що печатка такої-то людини вже не дійсна.

Для жителів Месопотамії печатки були не лише знаком власності, а й оберегом, який мав магічну силу. Після смерті людини поряд з іншими особистими цінностями у могилу клали її печатку.


Медіатворчість

Ми не знаємо, хто з людей вигадав печатку, але знаємо, що практика «відбитків» (камінців на глині, пофарбованих долонь рук, стоп ніг на стінах печер тощо) існувала задовго до її створення. В основі принципу відбитку лежить творча мисленнєва дія за аналогією: перенесення зображення з одного предмета на інший. Цей творчий прийом вирішив проблему копіювання інформації. Це, так би мовити, психологічний аспект творчості винаходу печатки.

У практичній площині — творчість в основному полягала у створенні зображень та їх втіленні у самій печатці. Невеличкі розміри й зручна форма зробили циліндричні печатки популярними у вжитку: вони існували протягом тривалого часу, що вказує на їх універсальну, зручну форму. Зазвичай циліндри виготовлювали майстри з твердого каменю: аметисту, гематиту, обсидіану, нефріту, сердоліку, халцедону тощо. Найпрестижнішим матеріалом для простих людей Месопотамії вважалася ляпис-лазур. Царські печатки виготовлялися з дорогоцінного каміння. У Єгипті їх виготовляли також із фаянсу та скла.

Часто печатки нагадували мініатюрні витвори мистецтва: різьблення по дорогоцінному або напівдорогоцінному камінню виконувалося з великою майстерністю.


Комунікація

У Месопотамії печатки були важливою ланкою у веденні документації адміністративно-бюрократичної системи. У культурах цього регіону було заведено оформлювати угоди на глиняних табличках за участю свідків. При цьому продавець, покупець і свідки «підписувалися» своїми циліндричними печатками. Тобто, комунікація учасників контракту не могла позитивно реалізуватися без печаток, які не лише фіксували особисту присутність під час оформлення документів юридичного характеру, а й уособлювали саму особистість власника печатки відбитком-зображенням, яке репрезентувало особистий підпис. Ця прагматична функція особистої печатки дозволяла приймати участь у певних заходах, більш повноцінно комунікувати у соціальному житті, показувала високий суспільний статус її власника.

Циліндричну печатку можна було прикласти до будь-якого правового або адміністративного документів. Бідні люди, нечиновні обмежувалися притисканням потріпаного краю свого одягу або відтискали ніготь, й саме тому не могли бути «поважними» свідками або «авторами» документу/інформації. Тобто, відсутність особистої печатки обмежувала таких людей у соціальній комунікації.

Загалом, печатки з одного боку були індивідуальним засобом інформації, а з іншого — були масовими, поширеними у застосуванні. (Напрошується аналогія з мобільним телефоном — індивідуальним засобом масової комунікації.)

Отже, рельєфне зображення на твердому матеріалі та можливість нескінченного репродукування цього зображення — важливі ознаки печатки, які пізніше перейшли до наступних візуальних протомедіа.
Гравюра

Гравюра (фр. gravure — вирізати, висікати) вирізьблений або витравлений на спеціально підготовленій дошці чи пластинці рисунок, а також його відбиток на папері; різновид образотворчого мистецтва.


Принцип роботи

Гравюра є результатом процесу гравіювання, який реалізується завдяки механізму відтиску рельєфного рисунку, нанесеного на твердий матеріал: камінь, дошку або металеву пластину та ін. Рисунок-зображення наносився різними способами/технологіями на різний матеріал. Це привело до появи різних видів гравюри:



  • ксилографії (вирізування рисунка на дереві);

  • гіпсографії (вирізування рисунка на гіпсі);

  • літографії (нанесення рисунка на камінь фарбою);

  • офорту (прошкрябування рисунка голкою або витравлювання кислотою на металі) тощо.

Як технологія, гравюра охоплює 4 основні технічні елементи:

а) тверда поверхня, на яку наноситься рельєф-зображення;

б) інструменти;

в) фарба;

г) процес відтворення — як притискання зображення, нанесеного на тверду поверхню, до іншої поверхні, як правило паперу.

Процес відтворення відтиску нанесеного зображення становить його репродукування, як це було у випадку з печаткою, що, по суті, реалізує функцію копіювання візуальної інформації та її потенційного тиражування.


Історія

Принцип відбитку зображення, як візуального повідомлення, з метою ілюстрування релігійних трактатів було здійснено в Китаї в перші століття н.е., в Індії — у IX столітті. Ілюстрування книжок, поширення художніх зображень було реалізовано в Європі набагато пізніше: у XIV—XVIII ст. Йдеться про художню технологію гравіювання.

Найдавнішими видами гравюри вважається ксилографія, а також гравюра по металу.

Медіатворчість

З переліку технік гравіювання видно, що репродукування зображення завдяки відбитку, відтиску йшло шляхом творчого пошуку саме у напрямі технологій гравіювання. Принцип відбитку зображення, який забезпечує багаторазове повторення/копіювання, творчо удосконалювався протягом тривалого часу й триває до наших днів.

Графікою, гравіюванням займалися, передусім, художники й саме тому їх первинною метою було розв’язання суто художнього завдання: створення копії оригінала, покращування якості самого зображення-відбитку, що полягало у прагненні до чіткості, відтворенні напівтонів світла й тіні, кольоровості, виразності тощо.
Комунікація

Множинне копіювання зображення передбачає й іншу мету. Завдяки репродукуванню з’являється значна кількість зображень-копій, які «передбачають» своїх «одержувачів». Саме тому, поряд із «високою» задачею художнього відтворення відтиску зображення у художників, ремісників з’явилося не менш важливе практичне завдання: заробляння грошей на реалізації копійованих зображень. Цей прагматичний момент спочатку був вторинним щодо самого репродукування й почав реалізовуватися значно пізніше у часі. Зрозуміло, що комерціалізація передбачала безпосередню, пряму комунікацію: продавець (часто сам художник або ремісник) та покупець чи замовник. Однак, завдяки репродукуванню було уможливлено й інший вид комунікації — опосередкований. Якщо людина свідомо сприймає візуальне зображення, (у нашому випадку гравюру), намагаючись осягнути не лише її зміст, а й смислове наповнення, розмірковує над технічними особливостями виконання, то вважається, що вона опосередковано спілкується з автором, який створив зображення. Це — опосередкована перцептивна комунікація: той, хто дивиться, подумки «спілкується» з художником через візуальне зображення. Але й художник, створюючи продукцію, сподівається на розуміння свого задуму з боку майбутнього глядача. Тобто, також опосередковано «спілкується» з потенційним глядачем через свій витвір.

Завдяки гравюрі відбулася первинна «медіатизація» (копіювання, тиражування) творів художніх зображень (станкова гравюра), а також стало можливим друкування ілюстрацій у книжках (книжкова гравюра). Крім того, що гравюра давала можливість художнику опосередковано комунікувати з більш-менш широким загалом потенційних глядачів і, в свою чергу, глядачам — із художником; гравюра в книжці підсилювала/ілюструвала письмову інформацію візуально-образним рядом.

Все це надало можливості саме для поширеної реалізації опосередкованої комунікації, яка здійснювалася завдяки сприйняттю продукту протомедій, відбитому у гравійованому зображенні.

Пізніше, друковані видання стали могутнім засобом опосередкованої комунікації між людьми.
Друковані зображення

У цілому розвиток протомедіа за принципом репродукування зображень було спрямовано, як на пошук і удосконалення самих технологій, так і на поліпшення якості візуального зображення. З того моменту, коли фарбу нанесли на рельєфну поверхню й зробили серію однакових відбитків, по суті, й почався друк: друк, який у XV ст. виокремився у друкування книжок. Друковані видання забезпечили, по-перше, збереження інформації від помилок переписчиків, по-друге, значно збільшили кількість примірників, а відповідно й поширилася інформація. Це був дуже важливий крок у розвитку засобів масової комунікації, друкованих зокрема, що, у свою чергу, сприяло розвитку ремесел, промисловості, науки, техніки й культури. Саме тому друкування (як медіазасіб) вплинуло на розвиток усіх наступних медіа засобів так конструктивно, як жоден із них не посприяв розвитку іншого.

Репродукування зображень, окрім художньої практики, протягом тривалого часу розвивалося саме у сфері книжного друкування.

Виникнення поліграфії, як сукупності технічних засобів для множинного репродукування текстового матеріалу й графічних зображень зокрема, ознаменувало не лише ускладнення технології гравіювання, розвиток якої було спрямовано на отримання великої кількості однакових зображень-ілюстрацій, а й поєднання їх із текстовим набором, а також появою кольорового друку дуже високої якості.

У сучасній поліграфії продовжують використовуватися ручні способи виготовлення ілюстрованої друкарської форми (як методи станкової графіки або для створення оригіналів), які згодом можна відтворити фотомеханічним або іншим шляхом.

Найбільшою популярністю користуються:



  • серед ручних способів високого друку — гравюра на дереві, або ксилографія, ліногравюра;

  • серед ручних способів глибокого друку — різцева гравюра на металі, офорт, акватинта;

  • серед ручних способів плаского друку — літографія.

Сучасні друковані засоби масової інформації, газети та журнали, для візуальної привабливості своїх видань, широко застосовують високоякісні поліграфічні зображення. Найбільш виразним прикладом інтегрованої поліграфії стала книжкова та журнальна продукція. У рекламі друкованого формату (особливо комерційній, політичній) також широко застосовуються поліграфічні технології.

Поява фотографії ознаменувала новий етап не лише у розвитку поліграфії, наблизивши візуальний супровід інформації до реальної дійсності, а й новий етап у репродукуванні зображень загалом. В основі відтворення зображення-копії лежав еже не відтиск з однієї поверхні на іншу, а відбиток світла на хімічно чутливому матеріалі. Але то вже інша історія — історія про фотографію, яку ми розглянемо пізніше.


Висновки

Повертаючись до протомедій за принципом відтворення, репродукування зображень, можна сказати, що хоча вони й не є медіазасобами у прямому розумінні, але у свій час відіграли вирішальну роль у становленні медіа засобів, зокрема візуальних.

Сьогодні протомедіа за принципом «відтиску зображення» продовжують своє існування. Так, печатка застосовується, насамперед, у сфері документації (фіксує документ, уособлюючи організацію, особистість), а також у сфері мистецтва (печатки як декоративне, художнє печатання). Гравюра, окрім вище згаданих поліграфічних функцій, продовжує повноцінно існувати у мистецькому жанрі «графіка».

До сучасних медій печатку і гравіювання наближує спрямованість на копіювання, тиражування зображення як інформації. Однак, по-перше, вони не замінили ручної праці людини-художника, а, по-друге, створені зображення передавалися на відстань не опосередковано, а завдяки контакту людина-людині.


Контрольні запитання:

1. Що таке протомедії?

2. У чому полягає сутність відбитку/відтиску?

3. З якою метою виникли перші печатки?

4. Чому гравюру можна вважати протомедією?

5. З яким сучасним медіазасобом перегукуються протомедії за принципом «відтиск зображення»?



Візуальні протомедіа: «оптичні ілюзії»
Як ми вже писали, розвиток візуальних медіазасобів відбувався й у напрямі суто технічному: як винахід та удосконалення пристроїв, приладів. Спочатку, з метою розв’язання практичних завдань, оптичними пристроями займалися художники, а вже пізніше — вчені: фізики, математики. Починаючи з XV ст. історія розвитку протомедій за принципом відтворення зображення та протомедій за принципом удосконалення оптичних пристроїв відбувалася не за хронологічним порядком, а параллельно, нерівномірно.
Камера-обскура
Камера-обскура (лат. camera obscūra — кімната темна) — це темне приміщення з одним мініатюрним отвором, через який на протилежну стіну природно проектується перевернене зменшене зображення предметів ззовні. Камера-обскура є прототипом фотографічного апарату.
Конструкція та принцип роботи

Камера-обскура, по суті, є пристосуванням для точної побудови перспективного зображення. У своїй первинній формі вона мала вигляд затемненої кімнати з отвором у стіні. Зображення предметів, які знаходилися поза кімнатою, відображувалися через отвір на протилежну стіну у перевернутому вигляді, а люди, які знаходилися у кімнаті, мали змогу бачити ці зображення та переносити їх на папір.

Коли камера-обскура поступово перетворилася на мобільний пристрій, вона стала нагадувати закритий дерев’яний ящик із маленьким отвором у передній стінці та склом-екраном у задній. Промені світла, проходячи крізь отвір, дають точну центральну проекцію на екрані або за допомогою системи дзеркал на горизонтально розкладеному аркуші паперу.

Історія

Люди давно помітили, що промінь сонця, проникаючи крізь невеличкий отвір у темне приміщення, залишає на протилежній площині стіни світлове зображення предметів зовнішнього світу, які знаходяться проти отвору. Вже в V ст. до н. е. китайський філософ Мі Ті описав виникнення перевернутого зображення на стіні затемненої кімнати. У 359 р. до н.е. подібне явище згадував Аристотель, який в одній зі своїх робіт описав ефект камери-обскури та розповів, яким чином проектувати зображення предметів на папір. Тобто, ще за античних часів був відомий спосіб побудови зображення за допомогою малого отвору.

За часів середньовіччя, феодали будували в своїх замках темні кімнати з отворами, що виходили на вулицю, щоб бачити, не встаючи з ложа, що відбувається за стінами (щоправда, догори ногами!). Арабський фізик і математик Хасан-ібн-Хасан, якого ще називали Ібн-аль-Хайсамом, також відомий у Європі як Альхазен (965—1038рр.), досліджуючи камеру-обскуру, зробив висновок про лінійність розповсюдження світла. Роджер Бекон (1214—1294) у своїй роботі «Perspectiva» у 1267 р. також описував ефект камери-обскури.

Традиційно вважається, що першим застосував камеру-обскуру для замальовок пейзажів Леонардо да Вінчі, який детально описав її у своєму «Трактаті про живопис». Однак, описуючи її устрій та принцип роботи, він не вказував, що це його винахід, а запропонував лише свою модель пристрою.

Існують історичні факти, що ще у 1425 р. камеру-обскуру сконструював і застосовував відомий архітектор Філіппо Брунулескі. Інший універсальний вчений і чорнокнижник Джамбатиста делла Порта у 1560 р. запропонував більш детально розроблену, у порівнянні з моделью да Вінчі, свою модель камери-обскури. Отже, якщо припустити, що природний ефект камери-обскури більш-менш широко застосовувався на практиці здавна, (як феномен, який можна спостерігати повсюдно), то саме в епоху Ренесансу камера-обскура отримала не лише «друге народження» в художній, інженерній практиці, а й почала поступово та неухильно набувати форми технічного пристрою.

Пізніше, у 1686 р. Йоганес Цан спроектував портативну камеру-обскуру, оснащену дзеркалом, яке було розташоване під кутом 45° і проектувало зображення на матову горизонтальну площину, що й дозволяло художникам переносити пейзажі на папір.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНаталія череповська візуальна медіакультура учнів зош
Тут представлений методично-практичний матеріал для медіапедагогів, учителів, соціальних педагогів, шкільних психологів, батьків...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПосібник Світова література
Посібник. Світова література. 2 клас. Розробки занять з курсу за вибором. Стецьківська зош І-ІІІ ступенів. 2012 90 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка