Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош»



Сторінка3/11
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.95 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Медіатворчість

Творчість, пов’язана з камерою-обскурою, розподіляється на три напрями:



  • дослідження природного феномену;

  • створення й удосконалення пристрою;

  • використання пристрою з художньою, художньо-інженерною метою.

Науковий доробок полягає в описі закономірностей ефекту камери-обскури, який в узагальненому виді можна визначити наступним чином: предмети відображуються у точних пропорціях і кольорах, але в зменшених, порівняно зі справжніми, розмірах та у перевернутому вигляді. При цьому масштаб зображення буде тим більшим, чим далі від вікна/отвору знаходиться стіна, на яку проектується зображення зовнішнього світу (Мо Ті, Аристотель, Альгазен, Р. Бекон, Л. да Вінчі та ін.).

Технічна творчість полягала в удосконаленні самої «камери», яка зі стаціонарних приміщень (кімнат) перетворилася спочатку на об’ємні пристосування (у вигляді таких похідних наметів, як, наприклад, «махіна для снимания першпектив»), а пізніше на портативні камери-обскури (Й. Цан).

На особливу увагу заслуговує факт «надання» камері-обскурі «оптичних очей» — лінз, які з окулярів XIII ст., зорових труб XVI ст. та інших оптичних пристроїв поступово потрапили й до камери-обскури та уможливили її здатність до посилення чіткості та яскравості зображення.

Ефект камери-обскури застосовувався для різних дослідів та рисування. У добу Ренесансу за допомогою камери відбувався пошук геометричного відтворення зображення реального світу — відтворення за допомогою прямої перспективи. Камера-обскура також була особливо поширені й серед митців і наближає XVII—XVIII століть для створення точних ведут (гірський пезаж, зазвичай, топографічно точний), перспектив (зображення предметного світу «з висоти пташиного польоту»), карт місцевості. Так, відомий голландський художник Ян Вермер Делфтський регулярно застосовував камеру-обскуру та за її допомогою досягав у міських пейзажах майже фотографічної об’єктивності зображення.

Камера-обскура, як протомедіа, мала два напрями творчого розвитку: удосконалення самого оптичного пристрою та пошуки реального відображення матеріального світу за допомогою прямої перспективи: тобто, створення ілюзії реальності у візуальному зображенні.
Комунікація

Камера-обскура не мала функцій засобів масової комунікації: технічно не фіксувала, не копіювала й не передавала на відстань зображення, хоча іноді виконувала розважальну функцію, властиву сучасним комунікативним медіям. Проте, саме камера-обскура стала технічним прототипом фотоапарату: інструментом майбутнього могутнього медіазасобу — фотографії.


Магічний ліхтар

«Магічний ліхтар» (лат. laterna magica — ліхтар магічний).

Різновиди «магічного ліхтаря»: phantascope, skioptikon, lampascope, «туманні картини», «ліхтар жахів» та ін.

«Магічний ліхтар» становить різновиди апаратів для проекції зображень, поширений у XVII—XX ст., у XIX ст. — повсюдно поширений у побуті. Його винахід є значущим етапом в історії розвитку кінематографа.


Конструкція та принцип роботи

«Магічний ліхтар» — це проекційний апарат, що складається з дерев’яного ящика з отвором (а пізніше з об’єктивом). Як і в камері-обскурі, отвір у стінці також відділяє внутрішнє від зовнішнього, систему від оточуючого світу, але замість природного світла — сонця, яке потрапляє через отвір у темну камеру, в ліхтарі застосовується штучне джерело світла. Спочатку це була воскова свічка або лампада, потім — електрична лампа. Джерело світла посилюється за допомогою рефлектора — дзеркала. Світло, відбиваючись від дзеркала, а пізніше, проходячи через систему лінз, освітлює вкладений, як правило, кольоровий малюнок і дзеркально відображує його у передньому отворі. Тобто, оптичний принцип магічного ліхтаря є зворотній принципу камери-обскури. Будучи відзеркаленим або пройшовши крізь систему лінз, зображення у передньому отворі має значно збільшений розмір, що створює ілюзію реального, посилює, наприклад, враження загрози.

Малюнками, зображеннями для демонстрації, спочатку служили намальовані мініатюрні зображення. З появою фотографії стали масово вироблятися пластини з зображеннями. Зображення розміщувалися на скляній основі вручну або завдяки друку. Пізніші фотографічні зображення підлягалися колорируванню.

«Магічний ліхтар», заклавши основу для всієї проективної техніки, втратив своє значення з появою кінематографу. Більш сучасними, електричними версіями «магічного ліхтаря» можна вважати фільмоскоп, діапроектор.



Історія

Дослідники припускають, що «магічному ліхтареві» передували ліхтарі далекого освітлення, які застовувалися у воєнній практиці: будучи розташованими позаду колони вояків, такі ліхтарі освітлювали шлях і сліпили ворога попереду.

Винахід «магічного ліхтаря» саме як пристрою-іграшки для оптичних ілюзій відбувається у XVII ст. й, найімовірніше, належить голландському вченому Християну Гюйгенсу. Його (можливий) учень, датський математик Томас Вальгенштейн вперше уводить термін Laterna magica й, подорожуючи з оптичними демонстраціями містами Європи, стає головним популяризатором апарату.

Спочатку Laterna magica використовувалася виключно для розваги принців та шляхетного панства. Але поряд із розважальною функцією ліхтаря з’являється й пропагандистська (що наближує його до деяких сучасних медій!). Католицька церква знайшла ефективний засіб впливу на мирян, які поділяли протестантські ідеї Реформації. Засобом пропаганди став смікроскоп «Раєшна скриня», створений Афанасієм Кірхером, який є тим самим, дещо удосконаленим, магічним ліхтарем — пристроєм для перегляду зображень. Головною ознакою «Раєшної скрині» була релігійна тематика: 12 кольорових картинок на тему останнього тижня земного життя та хресної ходи Ісуса, так звані, «стояння», які механічно прокручувалися. Монахи ордену єзуїтів показували також картинки з сюжетами пекла, що спричиняло на глядачів сильне враження. Пізніше, внаслідок значної популярності «магічного ліхтаря» серед простих людей, навіть «Раєшна скриня» потрапила до народних забавлянок, коли, наприклад, на ярмарку, за невеличку плату можна було через отвір подивитися у ящик і побачити яскраві, збільшені малюнки не лише на біблейські, християнські, а й побутові, однак не менш актуальні, теми.

Відтепер «магічний ліхтар» показували на вулицях, розважали ним простих людей та дітей.

У кінці XVIII ст. «магічний ліхтар» почали використовувати у наукових цілях. Так, у Британії у 1779 р. демонстрації оптика Солея набула великої популярності: застосовуючи «магічний ліхтар», він показував зображення, які пояснювали складні оптичні явища. У 1848 р., теж у Британії, Клерк за допомогою ліхтаря ілюстрував свій курс лекцій у Політехнічному інституті. У Франції у 1864 р. деякі курси у Сорбоні супроводжувалися прекціями зображень завдяки «магічному ліхтареві».

Найбільший успіх «магічний ліхтар» мав у Британії у другій половині XIX ст., де функціонували зали з оптичними спецефектами: візуальний образ демонструвався з багатьох об’єктивів на хмари диму, які створювалися за допомогою машин (звідси: «туманні картини», «дим-машини»).

Демонстрації, зазвичай, проводилися на ярмарках, виставках, а також у церквах. Сеанс тривав до 2-х годин й супроводжувався музикою, оповіданнями та читанням. Масове виробництво пластин із зображеннями привело до стандартизації зображень. Пластини йшли у комплекті із текстами. Тематика була різноманітною: розважальною, політичною, соціальною. Завдяки всьому цьому «магічний ліхтар» перетворився на засіб масової інформації.

Репертуар магічних ліхтарів наприкінці XIX ст. був складним і різноманітним: поряд із загальноосвітніми серіями, предметними уроками, історичними картинами, існували й комедійні вистави, казки. У Британії для «магічного ліхтарі» було адаптовано «Робінзона Крузо», всі п’єси Шекспіра, всі твори Вальтера Скотта. Сеанси супроводжувалися, як правило, співами, музикою або коментувалася лектором чи оповідачем.

Також у XIX ст. був поширений жанр Life Model Slides — сфотографовані у студіях за участю акторів ілюстровані оповідання на певну тематику.



Медіатворчість

Творчість щодо «магічного ліхтаря» була спрямована як на удосконалення його технічних характеристик (системи лінз, джерела світла, рефлекторів), так і зовнішнього вигляду. Іноді зовнішня форма ліхтаря була витвором мистецтва.

Виробництво зображень-картинок також можна вважати творчим процесом, тим більше, що іноді зображення створювали професійні художники.
Комунікація

На противагу камері-обскурі, «магічний ліхтар» є більш комунікативним засобом:



  • масово виготовляються повідомлення-картинки;

  • є їх виробник/замовник в особі конкретного автора, церкви;

  • є одержувач-глядач;

  • є засіб передачі повідомлення — пристрій.

Тобто, можна говорити про опосередковану комунікацію. Утім, цей пристрій не може передавати зображення на відстань, це ще не медіатехніка.

Завдяки «магічному ліхтарю» відбувалася комунікація іншого роду. На той час, ефект від демонстрації візуальних образів завдяки «магічному ліхтарю» мав неабияку силу, яка набувала форми емоційного враження глядачів від перегляду (примітивного, на погляд сучасної людини).

Тому перегляд тематичних зображень спонукав саме до спілкування людей між собою: щоб обговорити побачене, поділитися враженнями, обмінятися думками. Кожне свято, особливо Різдво, Новий рік супроводжувалося демонстрацією Laterna magica, що створювало чарівний, казковий настрій.

Особливо важливим заходом перегляд картинок був для дітей. Багато хто з наших сучасників може пригадати перегляд діафільмів на екранах (або ж просто на білій стіні) завдяки фільмоскопу. Також можна пригадати й моменти приємного збудження від очікування перегляду та душевну теплоту позитивних емоцій від сімейного спілкування.


Стробоскоп
Стробоскоп — (гр. strobоs, scopo —кружляння, дивитися).

Різновидами стробоскопу є: фенакістископ, зоотроп, тауматроп, праксиноскоп, «колесо життя» та ін.

Стробоскоп — прилад для спостереження швидких періодичних рухів, дія якого базується на стробоскопічному ефекті — персистенції (лат. рersistо — постійно пребувати, залишатися).
Конструкція та принцип роботи

Принцип роботи стробоскопу, його різновидів й кінематографу зокрема, базується на ефекті персистенції. Ефект персистенції полягає у психофізіологічній інерції людського ока, його здатності запам’ятовувати, зберігати послідовність подій. Так, наприклад, якщо крутять вогняний факел, то око бачить вогняне коло, замість декількох окремих положень факела. Таким чином, персистенція також є здатністю ока поєднувати зображення, які швидко змінюються, в одне, але рухоме. Кінематограф побудовано саме на цьому принципі: швидка зміна кадрів-зображень породжує ілюзію рухомого об’єкту, на той час, як око цієї зміни кадрів не помічає (персистенція).

Стробоскоп дозволяє бачити рухомі об’єкти непорушними. Якщо в «Раєшній скрині» популярний сюжет хрестової ходи Ісуса мав 12 різних картинок, які відповідно відображали й різні події та механічно змінювалися по черзі, то вже у стробоскопі Ж. Плато було 16 картинок балерини, які під час швидкого прокручування, непомітно для ока зсувались одна до одної в різних фазах танцю та після 16-ї поверталися у вихідну позицію. Тобто, 16 зображень танцюристки в ході прокручування диску зливалися в одну фігурку, яка «рухала» ногами — «танцювала».
Історія

Спочатку, як і у випадку феномену камери-обскури, був описаний феномен персистенції, точніше, описані різні досліди на підґрунті персистенції. Класичною формою досліду персистенції є диск Ісаака Ньютона, який відтворює білий колір із кольорів сонячного спектру. Однак, цей диск було вигадано не Ньютоном: подібний диск описував ще Птолемей у ІІ ст. н.е. У Х ст. вже відомий нам Ель Хасан, він же Альгазен, згадує такий диск під час перекладу роботи Аристотеля.

У 1765 р. шевальє д’Арсі надіслав у академію наук доповідь про дослід із обертанням колеса, на обідок якого було закріплено гаряче вугілля. Результатом проведеного досліду було встановлення наукового факту: тривалість персистенції сітчатки людського ока становить 0,13 долі секунди. Вчені Т. Юнг, І.А. фон Зегнер, Карвальо, Парро також займалися виміром тривалості персистенції.

У 1827 р. Ж.Плато відтворив дослід д’Арсі, але дещо змінив його: до колеса прикріпив диск з кольоровими секторами й встановив персистенцію 0,34 секунди. А у 1833 р. наклеїв на диск, поміщений у спеціальний ящик, картинки, які послідовно відображали пози танцюристки. Через спеціальне віконце можна було бачити, як під час обертання, замість декількох картинок з’явилася одна, яка плавно рухалася в танці. Свій лабораторний пристрій Ж. Плато назвав фенакістископ, що означає, «той, що обманює зір». Робота вченого над фенакістископом була тривалою й наполегливою: його прилад не лише створював візуальну ілюзію, а й лишив Ж. Плато зору назавжди.

Майже водночас із Ж. Плато й незалежно від нього, свій варіант пристрою створив Симон фон Штампфен і назвав його стробоскопом.

Англійський математик У.Дж. Хорнер створив зоотроп, а ще раніше Дж. Гершел вигадав іграшку тауматроп (1824). На основі зоотропа та фенакистископа у 1877 р. Е. Рейно запатентував праксиноскоп, в якому замість картинок на диску, була вже стрічка з мініатюрами, яка оберталася на циліндрі — залишилося майже півкроку до кінематографу!

(Надалі ці прилади, які на основі персистенції можуть викликати оптичні ілюзії, називатимемо стробоскопами, оскільки вони базуються на стробоскопічному ефекті зору.)
Медіатворчість

Творчість у розвитку стробоскопа перегукується з творчістю у розвитку камери-обскури: здійснювалися як наукові розвідки, так і пошуки практичного характеру, спрямовані на технічне удосконалення самого пристрою. Проблемою стробоскопу займалися в основному науковці та грамотні, розумні люди свого часу.

Історія розвитку стробоскопу (у всіх його технічних формах) спрямована, по суті, на створення кінематографу: як відтворення оптичної ілюзії предметного світу у четвертому вимірі — в русі. Однак, практично це було не можливим у ті часи, бо фотографія робила лише свої перші кроки. Утім, розвиток й удосконалення стробоскопічного пристрою сприяв науковим розвідкам в інших галузях.

Так, було описано та досліджено психофізіологічну особливість людського зору: феномен стробоскопічного ефекту. Також, Майкл Фарадей, досліджуючи круговий рух двох зубчастих коліс завдяки стробоскопу, надісланому йому Ж. Плато, встановив новий оптичний закон, заснований на стробоскопічному ефекті перцистенції. А воєнний спеціаліст Фрідріх Ухаціус на стробоскопічному пристрої досліджував траєкторію руху артилерійських об’єктів (куль, снарядів) тощо.

Творчий пошук було спрямовано не лише на створення ілюзорно-об’ємних пласких зображень, а й на створення ілюзії руху завдяки технічним засобам. Технічна ілюзія руху спочатку використовувалася виключно у форматі атракціону для розважання публіки.

З «іграшки», якою раніше був стробоскоп, також було створено прилад, здатний породжувати світові імпульси, які швидко повторюються. Зараз така річ використовується на вечірках, дискотеках, концертах. Музичний стробоскоп є одним із варіантів вище згаданого світлодинамічного пристрою, однак він здійснює спалахи з різною частотою імпульсної лампи відповідно до музичного ритму, за звуковою частотністю тощо.


Комунікація

Як візуальна, оптична забава, стробоскоп, хоча й був достатньо поширеним видом розваги, дещо поступався магічному ліхтареві. Але за реалізацією функції комунікації — вони схожі: саме сприйняття оптичної ілюзії, яка мала смислове наповнення, опосередковано спонукало людей до особистого спілкування. Як і магічний ліхтар, стробоскоп не передавав зображення на відстань, хоча виробництво зображень для демонстрації вже мало певну уніфікацію та масовість.

Розглянуті вище пристрої, які створювали оптичні ефекти, склали технічні передумови та забезпечили розвиток майбутніх візуальних медіазасобів.
Висновки

Протомедіа — це не медіазасоби у прямому розумінні. Однак, здійснення ними деяких медіафункцій, дає нам підставу вважати їх саме протомедіями — попередниками медіазасобів.

Печатка, гравюри різних видів, хоча й копіювали, тиражували зображення, по-перше, не замінили ручної праці людини-художника; по-друге, відтиснуті, репродуковані зображення передавалися не опосередковано технологічним способом, а завдяки контакту людина-людина.

Камера-обскура, «магічний ліхтар», різновиди стробоскопу були не здатні виконувати основні функції засобів масової комунікації: багаторазово відтворювати зображення, пересилати його на відстань за допомогою технічних засобів. Їх вирішальна роль у розвитку засобів масової комунікації полягала у створенні технічних передумов для розвитку майбутніх медіазасобів. Важливим внеском з боку оптичних протомедій було, передусім, створення ілюзії реальності у її штучному відображенні завдяки оптичним пристроям та технічне забезпечення: винахід портативної камери, удосконалення системи лінз тощо.

Отже, поєднання технологій створення ілюзорного простору та технологій ілюзорного руху й удосконалення самих пристроїв відкрило новий етап у медіаісторії, що спричинило виникнення та бурхливий розвиток новітніх медій та «екранних» видовищ зокрема: фотографії, кіно, телебачення, мультиплікації.
Контрольні запитання:

1. Які два основні види візуальних протомедій склали передумови розвитку сучасних медіазасобів й на яких принципах вони засновані?

2. З якою метою й ким використовувалася камера-обскура?

3. Яку важливу функцію медіа виконував «магічний ліхтар»?

4. На чому засновано принцип роботи різновидів стробоскопа?

5. Що таке персистенція і в чому її суть?

6. Які особливості/функції всіх вище згаданих протомедій перейшли до сучасних медіазасобів й до яких саме?

Фотографія
Ключові слова: фотографія, дагеротипія, калотипія, негатив, плівка, матриця, аналогова фотографія, цифрова фотографія, жанри фотографії.
Фотогра́фія (гр. фотос — світло та графо — пишу; світлопис) — сукупність різноманітних науково-технічних засобів і технологій, за допомогою яких можна отримати й зберегти статичне зображення на світлочуттєвому матеріалі (фотоплівці або фотографічній матриці).

Фотографія за використанням науково-технічних засобів може умовно бути поділена на два основних види:

1. Фотографія традиційна — аналогова. Базується на досягненнях оптики та хімічних технологій у галузі світлочутливих матеріалів. Аналогова фотографія, у свою чергу, поділяється на монохромну (зокрема, чорно-білу) та кольорову.

2. Фотографія електронна — цифрова. Базується на електроннооптичних технологіях і технічних засобах, як аналогових, так і цифрових (дігітальних від англ. Digital, DG — цифровий).


Принцип дії

Принцип дії фотографії заснований на отриманні статичних зображень, одержуваних за допомогою світла (електромагнітних хвиль) та фіксуванні їх за допомогою хімічних і фізичних процесів.

Зображення за допомогою відбитого від предметів світла одержували ще в далекій давнині й використовували для живописних і, можливо, для технічних робіт. Цей метод, названий пізніше ортоскопічною фотографією, не вимагав оптичних приладів, а тільки вузьких щілин або малих отворів: зображення проектувалися на протилежні від цих щілин або отворів поверхні. (Згадаймо камеру-обскуру).

Пізніше метод було удосконалено за допомогою системи оптичних лінз, що розміщувалися на місці щілини або отвору. Метод став основою для створення камери, що оберігає одержуване зображення від засвітлення. Після винаходу методу фіксації зображення, відразу або майже відразу декількома винахідниками, камера-обскура стала конструктивним прообразом фотографічного апарата (скорочено «фотоапарат» або «фотокамера»).

У кожного фотоапарата є:


  • об’єктив — оптична система, яка формує оптичне зображення на світлочутливий матеріал;

  • затвор — його функцію може виконувати кришка об’єктиву;

  • корпус фотоапарата — захищає світлочутливий матеріал від засвічування побічним світлом у процесі зйомки;

  • касета зі світлочуттєвим матеріалом або світлочутлива матриця з відповідним приладдям.

Назву «фотографія» було обрано у Французькій академії в 1839 році як найбільш милозвучну з декількох варіантів.
Історія винаходження фотографії

Оптична історія фотографії починається з історії її попередниці — камери-обскури.

Хімічна передісторія починається з глибокої давнини. Люди завжди знали, що від сонця темнішає людська шкіра, іскряться опали й аметисти, псується смак пива тощо.

Першим, хто довів, що саме світло, а не тепло робить срібну сіль темною, був Йоганн Гейнріх Шульце (1687—1744), фізик, професор Галльського університету в Германії. У 1725 році, намагаючись приготувати речовину, яка мала б світитися, він випадково змішав крейду з азотною кислотою, що містила трохи розчиненого срібла. Вчений звернув увагу на те, що коли сонячне світло потрапляло на білу суміш, вона ставала темною, в той час, як суміш захищена від сонячних променів зовсім не змінювалася. Він провів декілька експериментів із літерами та фігурами, які вирізував із паперу й накладав на пляшку з готовим розчином: у результаті з’являлися фотографічні відбитки на посрібленій крейді. Професор Шульце описав отримані дані у 1727 році. На жаль, у нього не було на меті подібним чином зробити сталі зображення: він лише збовтував розчин у пляшці й зображення зникало. Тим не менше, цей експеримент дав поштовх для цілої серії спостережень, відкриттів і винаходів у хімії, які трохи більше ніж за століття привели до винаходу фотографії.

Перше закріплене зображення було зроблено в 1822 році французом Нісефором Ньєпсом (Nicephore Niepce), але воно не збереглося до наших днів. Тому першою в історії фотографією вважається знімок «Вид із вікна» отриманий Ньєпсом у 1826 році за допомогою камери-обскури на олов’яній пластинці, покритій тонким шаром асфальту. Експозиція тривала вісім годин при яскравому сонячному світлі.

У 1839 році француз Луї Жак Дагерр (Jacques Daguerre) опублікував спосіб одержання зображення на мідній пластині, покритій сріблом. Після тридцятихвилинного експонування Дагерр переніс пластину в темну кімнату і якийсь час тримав її над парами нагрітої ртуті. Для закріплення зображення Дагерр використав кухонну сіль. Знімок вийшов досить високої якості: як освітлені, так і темні деталі були добре пророблені. Свій спосіб одержання фотографічного зображення Дагерр назвав дагерротипія.

Практично в той же самий час англієць Вільям Генрі Фокс Тальбот винайшов інший спосіб одержання фотографічного зображення, що назвав калотипією. Носієм зображення Тальбот обрав папір, просочений хлористим сріблом і одержав перший у світі негатив. Експозиція тривала біля години, на знімку — ґратчасте вікно будинку Тальбота.

Також, у 1833р. франко-бразильській винахідник та художник Еркюль Флоранс описав метод отримання фотографії за допомогою нітрату срібла. Свій винахід він не запатентував й потім не претендував на першість.

Історію фотографії також ілюструють види фотографії, поява яких знаменувала певні етапи її розвитку.
Чорно-біла фотографія

Чорно-біла фотографія є історично першим видом фотографії. Після появи кольорової, а пізніше — цифрової фотографії, чорно-білі знімки зберегли свою популярність. Навіть іноді, з метою отримання художнього ефекту, кольорові фотографії перетворюють на чорно-білі.


Кольорова фотографія

Кольорова фотографія з’явилася у середині ХІХ-го століття. Перший стійкий кольоровий фотознімок було зроблено у 1861 р. Дж. Максвеллом за методом ділення кольорів або методом трикольорової фотографії.

Для отримання кольорового знімку використовувалися три фотокамери, у кожної з яких був окремий кольоровий фільтр: червоний, зелений та синій. Отримані знімки дозволяли відтворити три проекції, які у процесі фотодрукування дозволяли здійснити кольорове зображення.

Другим важливим кроком у розвитку трикольорової фотографії стало відкриття у 1873 р. німецьким фотохіміком Германом Вільгельмом Фогелєм сенсибілізаторів, тобто, речовин, які здатні підвищувати чутливість срібних сполучень до променів різної довжини хвиль. Фогелю вдалося отримати склад, чутливий до зеленої частини спектра.

Практичне застосування триколірної фотографії стало можливим після того, як учень Фогеля німецький вчений Адольф Міте розробив сенсибілізатори, які робили фотопластину чутливою й до інших секторів спектру. Він також сконструював фотокамеру для триколірної зйомки та трипроменевий проектор для перегляду отриманих кольорових знімків. Вперше цей прилад у дії було продемонстровано автором у Берліні у 1902 році.

Значний внесок в удосконалення трикольорової фотографії було зроблено іншим учнем Адольфа Міте — Сергієм Прокудіним-Горським, який розробив технологію, що дозволяла зменшувати витримку й збільшувати можливість тиражування знімку. Прокудін-Горський також відкрив у 1905 році свій рецепт сенсибілізатора, який створював максимальну чутливість до червоно-помаранчевої частини спектра, чим і перевершив А. Міте у цьому сенсі.

З початку ХХ ст., поряд із методом поділу кольорів, почали активно розвиватися й інші процеси (методи) кольорової фотографії. Зокрема, у 1905 році були запатентовані й надійшли у вільний продаж фотопластини «Автохром» братів Огюста та Луї Люмьєр, які дозволяли відносно легко отримувати кольорові фотографії. Не зважаючи на чисельні недоліки (швидке збліднення фарб, крихкість пластин, зернистість зображення), метод швидко завоював популярність й до 1935 р. у світі було зроблено 50 млн. автохромних пластинок.

Альтернатива цієї технології з’явилася у 30-х роках: Agfacolor у 1932 році, Kodachrome в 1935, Polaroid у 1963.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНаталія череповська візуальна медіакультура учнів зош
Тут представлений методично-практичний матеріал для медіапедагогів, учителів, соціальних педагогів, шкільних психологів, батьків...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПосібник Світова література
Посібник. Світова література. 2 клас. Розробки занять з курсу за вибором. Стецьківська зош І-ІІІ ступенів. 2012 90 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка