Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош»



Сторінка4/11
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.95 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Цифрова фотографія

Цифрова фотографія є відносно новою, однак дуже популярною фототехнологією. Вона з’явилася у 1981 році, коли компанія Sony випустила на ринок камеру Sony Mavica з ПЗС-Матрицею, що дозволяло записувати знімки на диск. Цей апарат ще не був цифровим у сучасному розумінні (на диск записувався аналоговий сигнал), однак він вже дозволяв відмовитися від фотоплівки. Перша повноцінна цифрова фотокамера DCS 100 була випущена у 1990 р. компанією Kodak.

Принцип роботи цифрової камери полягає у фіксації світлового потоку матрицею й у перетворенні цієї інформації у цифровий код.

Нині цифрова фотографія повсюдно витісняє плівкову аналогову фотографію у різних галузях.


Медіатворчість: творчі здобутки та досягнення фотографії

Розвиток фотографії здійснювався у двох основних напрямах: технічному та функціонально-змістовому.



Технічний розвиток полягав, передусім, в удосконаленні фотографічного приладу та допоміжних засобів фотографування. Починаючи від портативної камери-обскури до сучасної фотокамери, було створено значну кількість різних конструкцій та допоміжних механізмів для отримання зображень. Цей аспект медіатворчості частково було розглянуто у висвітленні історії фотографії.

Функціонально-змістовий шлях розвитку фотографії передбачав визначення функцій фотографії, її різновидів та жанрів.

Спочатку фотографія функціонувала у сфері документалістики, криміналістики, у воєнних справах (аерофотозйомка).

Однак, у ХХ ст. коли техніка фотографії стала досконалішою, з’явилися достатньо чутливі фотографічні матеріали й зручні фотоапарати, фотографія з технічної забавки, документальної та кримінальної перетворилася на зображувальне мистецтво, споріднене з живописом.

Особливе місце й роль фотографії в художній культурі пов’язане, передусім, з її технічною, науковою сутністю. Важливою властивістю фотографії є її достовірність, правдивість відтворених подій. Фотографія — за своєю суттю є об’єктивною й недаремно «око» камери, спрямованої на реальний предмет, на оточуючу дійсність називається об’єктивом. Саме тому дехто вважає, що фотографія примушує реальність перетікати з предмета на його репродукцію, оскільки це світловий відбиток, зліпок існуючого; фотографія повинна неупереджено відображати матеріальний світ (як під час аерофотозйомок).

Однак, найчастіше поза об’єктивом фотокамери стоїть жива людина — людина зі своїми почуттями, своїми індивідуальним особливостями візуального сприйняття, своїм баченням і розумінням світу, своєю системою цінностей та особистісним спрямуванням. Все це дуже знижує рівень об’єктивності фотозображення. Людина, яка дивиться на світ через об’єктив фотокамери, створюючи фотозображення, скоріше перетворює відображуваний світ, (іноді й художньо), ніж об’єктивно робить із нього відбиток.

Тому фотозображення, як зображення у живописі, можуть мати в собі і художнє узагальнення, розкривати внутрішній смисл відображеної ситуації, передавати характер людини тощо.

Фотограф, за своєю суттю є художником, з певними художніми можливостями — фототехнікою та фотоматеріалами.

Фотограф, як і художник, застосовує засоби виразності, споріднені із зображувальними прийомами живопису: точка знімання, ракурс, лінійна композиція, план, перспектива, освітлення. Однак у фотографа ці прийоми опосередковані технічно — фототехнічно, й саме тому об’єктивність фотозображення є значно суттєвішою, ніж у мистецтві. Саме фотографічність (як об’єктивність відображуваного) вплинула на розвиток самого мистецтва: відпала потреба у реалістичному портретові, реалістично відображеному натюрморті, пейзажі тощо. Можна сказати, що фотографія спричинила революцію у світі мистецтва, заставивши митців відійти від копіювання природи, ілюстрування реальності, як у живописі, так і в літературі. Тепер художникам уже було не потрібно зображувати світ так, як його відтворювала фотографія. Перед ними постала необхідність зображувати його інакше: створювати не стільки копію реальності, скільки її образ або свої враження від неї. Згадаймо імпресіоністів, експресіоністів, модерністів, абстракціоністів тощо.

Фотографія, яка документуючи реальність, перетворювала її на образ, запозичила у мистецтва відповідні жанри живопису й рисунку та перетворилася на художню фотографію — фотомистецтво. Однак у фотографії виокремлюють й специфічні жанри, властиві лише для неї.

Жанри фотомистецтва: натюрморт, портрет, пейзаж, оголена натура (ню), автопортрет, побутовий жанр, папараці.

Специфічні види фотографії: архітектурна фотографія, астрофотографія, весільна фотографія, вулична фотографія, документальна й наукова фотографія, жанрова фотографія, ломографія та мобілографія, мікрофотографія та мікрофотографія, нічна фотографія, панорамна, підводна зйомка, пікторіальна фотографія, реографія, рекламна фотографія, репортаж, репродукція, світлографіка, спортивна фотографія, тримірна фотографія, фотографіка, фотополювання, чорно-біла, шадографія, фотографічний монтаж, фотоколаж, фото-Digital Art (який іноді відносять до фотомистецтва).

Деякі позажанрові поняття: любительська фотографія, фотоаматорство — один із видів масової самодіяльної творчості з використанням методів і засобів фотографії.

Окрім самостійних занять фотографією існує потреба фотографа у зростанні, набутті нового досвіду, що іноді приводить до створення фотогуртків, творчих фотостудій та фотоклубів.



Застосування фотографії у різних сферах людської діяльності сприяло творчому оновленню існуючих галузей, розширенню можливостей нових досліджень, творчому прориву у нових технологіях.

Технічна документальна фотозйомка вплинула на відображення історії. Винахід та масове застосування фотографії, (а у подальшому й кінематографа), змінило уявлення про історичні події: їх документальна фіксація у візуальній, образній формі, створила підґрунтя для нового сприймання та розуміння історії людства. Відтворення історії, зафіксованої на плівку, можна порівняти з винаходом писемності.

Можливість зупинити мить швидкоплинного життя, зберегти її для нащадків, починаючи від сімейних фотоальбомів і фотозображень подій реального життя суспільства — саме ця властивість фотографії й обумовила її величезне значення. До появи телебачення, фотографія була провідною медіасистемою у фіксуванні та збереженні історичних фактів у форматі візуальної інформації.

Законодавство, судова та слідча справи

До появи копіювальної техніки фотокопія документів була розповсюдженою в юриспруденції.

Використання фотографії як на плівці, так і цифрової, дозволило у певних аспектах принципово змінити діяльність слідчих органів.
Астрономія, мікроскопія, ядерна фізика, біологія, картографія

У цих сферах використання фотографії сприяло колосальному прориву в об’єктивності отримуваних даних, розширенню можливостей і прискоренню досліджень. Перехід в астрономії від спостережень до фотографії повністю змінив цю науку й доступні для дослідження простори.


Рентгенографія

Це вид дослідження внутрішньої структури об’єктів, які відображаються за допомогою рентгенівських променів на спеціальній плівці або папері. Найчастіше застосовується у медицині з метою діагностики різних органів, наявності травм, захворювань.




Електроніка

Фотолітографія й наближені до неї технологічні процеси сприяли розвитку електронної промисловості, зробили сучасний світ напівпровідниковим та «цифровим».
Комунікаційний ресурс особистості у галузі фотографії
Фотозображення, як і будь-яке інше зображення, — це повідомлення; а у випадку створенння, збереженння й матеріалізації завдяки медіазасобам — воно є медіаповідомленням, яке, у свою чергу, за умови поширення й медіарепрезентації може бути спрямованим на маси, тобто, стає масовим медіаповідомленням.

Умовність фотографії, як певної візуальної медіасистеми, яка здатна об’єктивно відтворювати фізичні об’єкти та суб’єктивно надавати їм певного смислового наповнення, породжує й новий тип комунікації між фотографією та глядачем. Передусім фотографію можна розглядати й, багаторазово повертатися до перегляду. Перегляд фотографії, якщо вона матеріально втілена, не потребує застосування технологічних засобів для перегляду, її можна тримати з собою, розташувати в інтер’єрі тощо. Фотографія як статичне зображення, дозволяє людині аналізувати її, вдивлятися в неї, віднаходити нові асоціації та смислові значення. Тобто, фотографія породжує новий тип комунікації — перцептивну комунікацію як уміння бачити, вбачати.

У цілому, фотографія є відносно індиферентною до типу комунікацій: вона однаково пристосована як для інтимного, так і для публічного перегляду в аудиторії. Тобто, фотозображення можна розглядати наодинці або з друзями, навіть із незнайомими людьми (зрозуміло, в межах відповідної теми, сюжету).

З появою інтернету з’явився новий тип комунікації через фотографію — віртуальний. Людина, розміщуючи в інтернет-мережі свої фотографії, фотоальбоми, посилає у віртуальний простір власне медіаповідомлення у фотографічному форматі. Така комунікація, опосередкована фотознімками, хоча й не є інтерактивною, але є достатньо інформативною для реципієнта. Фотографія, як елемент візуальної культури й візуальної медіакультури зокрема, умовно фіксує не лише мить фрагменту матеріального світу, а й психологічну проекцію особистості, представлену на ній. Тобто, фотознімок є не лише зображенням особи, (предметів, що її оточують, об’єктів, які виставляються нею для загального сприйняття), а, будучи відібраним для презентації на веб-сторінці, є додатковою інформацією про позиціювання/самопрезентацію особистості у віртуальному просторі.


Висновки
Чудовою особливістю фотографії є точне відбиття об’єктивної реальності, розкриття її фізичної сутності. Фотографія дала поштовх розвитку нових наукових галузей, прискорила й удосконалила розвиток інших галузей, обумовила глобальні зміни у світі художнього мистецтва, вплинула на розвиток кінематографу, створила власний вид мистецтва - фотомистецтво. Без перебільшення можна сказати, що фотографія створила нову культурну, соціально-психологічну медіареальність.
Контрольні запитання
1. Які основні види фотографії є сьогодні?

2. Загальний принцип дії фотографії.

3. Які відкриття в якій науковій галузі сприяли виникненню фотографії?

4. У яких сферах діяльності необхідне застосування фотогрфії?

5. Жанри, характерні лише для самої фотографії.

6. Як фотографія вплинула на розвиток художнього мистецтва? Жанри художньої фотографії.


\Кінематограф
Ключові слова: кінематограф, кіномистецтво, кіноіндустрія, фільм, жанр, монтаж, інновація, мультиплікація, анімація
Кінематограф (гр. kinema — рух, зміна; grafo — писати; «записаний рух») галузь людської діяльності, яка полягає у створенні зображення в русі. Іноді згадується сінематограф (фр.застар. cinématographe) й кінематогра́фія.

Кінематограф було винайдено у XIX ст., особливої популярності він набув у XX ст. До поняття кінематографії входить кіномистецтво — вид сучасного зображувального мистецтва, твори якого створюються за допомогою рухливих зображень й кіноіндустрія (кінопромисловість) — галузь економіки, яка створює кінопродукцію, кінотехніку, що забезпечує процеси створення фільмів, спецефекти для кінофільмів, проективну кінотехніку, яка демонструє ці твори для глядачів, тобто, займається виробництвом й показом фільмів, підготовкою акторських кадрів.

Вплив кінематографа на культуру й мистецтво є незаперечним. Висловлюються припущення про значущість впливу кінематографу на політику та економіку. У багатьох країнах кіноіндустрія є значущою галуззю економіки. Виробництво кінофільмів зосереджено у кіностудіях. Фільми демонструються у кінотеатрах, по телебаченню, розповсюджується «на відео» у формі відеокасет та відеодисків.


Принцип роботи

Принцип роботи кінематографу (як і його прототипів) засновано на ефекті персистенції, коли око людини здатне поєднувати зображення, що швидко змінюються, в одне рухливе. Саме завдяки цьому й функціонує кінематограф, оскільки будь-яке рухливе зображення (чи то у кіно, чи то на екрані монітору), по суті, становить безліч фотографічних статичних зображень, які завдяки швидкому прокручуванню створюють ілюзію руху.

Кінематограф народився з фотографії й спочатку був її галуззю: кінематографічні процеси мають багато спільного з фотографічними. Фотографічна природа кіно є основою його матеріального існування.

Принцип функціонування кінематографу у технічному плані:

1) зйомка: «фотографування» як фіксація реальних сцен у русі кіноапаратом/кінокамерою на плівку/матрицю;

2) робота з плівкою (копіювання негативів у позитиви) або з матрицею (перенесення закодованої у цифру інформації на матеріальний носій);

3) проекція на екран картин у русі.

Тобто, виокремлюються дві основні технічні функції: знімальна як фіксація фаз руху об’єкта у вигляді послідовних фотознімків (кадрів кіно зображення та їх обробка) й проекційна (ілюзія рухливого зображення; у сучасних кінотеатрах частота проекції становить 24 кадри на секунду).

У культурному й змістовому плані головною функцією кінематографа є, передусім, розважальна. Однак, не менш важливими є просвітницька, освітня, наукова та інші функції кінематографа.


Історія винаходження кінематографу

Історично кінематограф з’явився у результаті розв’язання завдання на закріплення зображення на матеріальному носії у безперервному русі об’єкта, а також проекції цього руху на екран. Для розв’язку цієї задачі було створено відразу декілька винаходів: гнучкої світлочутливої плівки, апарата хронофотографічної зйомки, проектора рухливих зображень.

Перша гнучка світлочутлива негорюча плівка була винайдена російським фотографом І.В. Болдиревим (1878-1881). Пізніше, американськими винахідниками Г. Гудвіном у 1887р. та Дж. Істменом у 1889 році було створено горючу, целулоїдну плівку.

Перші апарати хронофотографічної зйомки було сконструйовано у 80-х роках ХІХ ст. До них відноситься винахід фоторушниці у 1888 році французького фізіолога Е. Марея, аппарат французького винахідника О. ле Бернса у 1889 р., аппарат англійських винахідників У. Фрізе-Гріна й М. Еванса, аппарат російського фотографа В.А. Дебюка (1891р.).

Піонерами у створенні апаратів для проекції на екран швидко змінюваних зображень були: німецький й російський фотографи О. Анщюц та В. А. Дебюк, які створили відповідно у 1891 та 1892 рр. проекційні апарати різних конструкцій, однак з однаковою назвою «Тахископ», французький винахідник Е Рейно, створив у 1892 р. проектор під назвою «Оптичний театр» й російські винахідники І.А. Тимченко й М. Ф Фрейденберг 1893 р.

Найбільше наблизилися до кінематографу за своїми технічними характеристикам «кінетоскоп» Т. Едісона, апарат І. А. Тимченко (1893), «хронофотограф» Ж. Демені (1893), проектор американського винахідника Ж. А. Ле Роя (1894), проектор «паноптіком» американського винахідника У. Латама (1895), «плеограф» польського винахідника К. Прушинського (1894) та ін. А вже у 1895—1896 рр. було винайдено апарати, які поєднували в собі всі елементи кінематографа: у Франції — «сінематограф» братів О. та Л. Люмьєр (1895) і «хронофотограф» Ж. Демені (1895); у Германії — «біоскоп» М. Складановського (1895) й кінопроектор О. Местера (1896); у Великій Британії — «аніматограф» Р. У. Пола (1896); у Росії — «хронофотограф» А. Самарського (1896) й «стробограф» И. Акімова (1896), у США — «вітаскоп» Т. Армата (1896).

Поряд із технічними винаходами відбувався процес розвитку самого продукту кінематографу — різних видів фільмів.
Перші короткометражні фільми

Початком поширення кінематографу була зйомка та публічна демонстрація саме короткометражних фільмів.

1 листопада у Берліні 1895 р. М. Складановський продемонстрував свій «біоскоп», однак ця подія залишилася без особливої уваги з боку широкого загалу. 28 грудня того ж року у Парижі на бульварі Капуцинів у «Гран-кафе» брати Огюст та Луї Люмьєр продемонстрували свій «синематограф», репрезентувавши фільм «Прибуття потягу». Саме ця подія ознаменувала народження кінематографу.

Протягом 1896 — 1897 рр. короткометражні фільми було публічно продемонстровані в усіх столицях світу.

У Росії перші покази було організовано у квітні 1896 р. у Москві й Санкт-Петербурзі, у Нижньому Новгороді. Тоді ж було знято перші вітчизняні любительські кінозйомки (В. Сашин, А. Федецький, С. Макаров та ін.). Першу 1,5 хвилинну кінозйомку в Російській імперії було зроблено фотохудожником А. Федецьким у Харкові: «Перенесення ікони Озерянської Божої матері». Перший російський документальний фільм був знятий у 1896 р. «Вид харьковского вокзала в момент отхода поезда с находящимся на платформе начальством».

Видатний російський письменник М. Горький так описав свої враження від перегляду цього фільму: «И вдруг что-то щёлкает, всё исчезает, и на экране является поезд железной дороги. Он мчится стрелой прямо на вас — берегитесь! Кажется, что вот-вот он ринется во тьму, в которой вы сидите, и превратит вас в рваный мешок кожи, полный измятого мяса и раздробленных костей, и разрушит, превратит в обломки и в пыль этот зал и это здание, где так много вина, женщин, музыки и порока».


Епоха німого кіно

Перші короткометражні фільми (15—20 метрів, приблизно 1,5 хвилини демонстрації) найчастіше були документальними, однак уже в комедійній інсценіровці «Политий поливальник» відображуються тенденції зародження ігрового кіно. Невеличка довжина перших фільмів була обумовлена технічною недосконалістю кіноапаратури. Проте, вже у 1900 роках довжина кінокартин збільшилася до 200—300 метрів (15—20 хвилин демонстрації).

Удосконалення знімальної та проекційної техніки сприяло подальшому збільшенню довжини фільмів, якісному та кількісному збільшенню художніх прийомів зйомки, акторської гри та режисури.

Розповсюдженість та популярність кінематографу забезпечили його економічну вигоду, що відповідно вплинуло на художню цінність кінокартин.

Саме у цей період ускладнення та подовження сюжету фільмів починають формуватися жанри кінематографа, оформлюється їх художня своєрідність, створюється специфічний для кожного жанру набір виразних зображувальних прийомів. Найбільшого свого розквіту «німе» кіно досягло у 20 роки 20-го століття, коли воно вже повністю сформувалося як самостійний вид мистецтва, який володів власними художніми засобами.

Відомими акторами німого кіно були Чарлі Чаплін, Рудольф Валентино, Мері Пікфорд, Грета Гарбо, Віра Холодна та багато інших.


Звукове кіно

Ще наприкінці ХІХ ст. Томас Едісон намагався синхронізувати кінескоп із фонографом, однак потерпів невдачу. Пізніше Уільям Діксон, співавтор Едісона, стверджував, що йому вже у 1889 вдалося створити кінетофонограф — прилад, який відтворював звук і зображення одночасно. Утім, не існує ніяких доказів, які б доводили його слова.

Перша прем’єра фільму братів Люмьєрів «Прибуття потягу» супроводжувалося імітацією гуркотіння потягу, який здійснювала спеціальна машина, встановлена поза екраном.

Потім демонстрація фільмів здійснювалася під акомпанемент роялю. Передусім музика мала заглушити сильний тріск проекційного апарату, а вже потому вона ставала засобом створення емоційного зв’язку між рухливою фотографією та глядачем.

У ранній період становлення кінематографу, звукове кіно намагалися створити у багатьох країнах, однак повсюди стикалися з двома проблемами: складність синхронізації звуку й зображення та гучність звуку.

Першу проблему було вирішено шляхом запису звуку та зображення на одному носії, однак для розв’язку другої — був необхідний посилювач низької частоти, який винайшли лише у 1912 р., коли «мова» німого кіно була вже розвинута настільки, що відсутність звуку не сприймалася як серйозний недолік.

В результаті цього патент на систему звукового кінематографу, яка пізніше здійснила звукову революцію, було отримано лише у 1919 р., однак кінокомпанії не звернули ніякої уваги на можливість озвучення кіно. Однією з причин такого підходу були побоювання подорожчання виробництва та прокату кінофільмів й втрати іншомовного ринку. Тим не менше 17 вересня 1922 р. знову ж таки у Берліні вперше у світі було показано звуковий фільм.

У 1925 р. компанія Warner Brothers, яка знаходилася на межі банкрутства, вклала гроші у ризикований звуковий проект.

Вже у 1926 році Warner Brothers випустила декілька фільмів (в основному це були музичні номери), які не користувалися особливим успіхом у публіки. Визнання прийшло лише із фільмом «Співак джазу», в якому Ел Джолсон окрім музичних номерів говорив короткі репліки. Тому 6 жовтня 1927 року прийнято вважати днем народження звукового кіно.

Подальший технічний розвиток звукового кінематографу у 1950-х роках полягав у розробці й упровадженні магнітного запису та відтворенні звуку. Створення й засвоєння таких нових видів кіно, як панорамне, стереоскопічне, поліекранне тощо привели до значного підвищення якості показу фільмів загалом: стали говорити про «ефект присутності» глядача. Враження посилювалося стереофонічним відтворенням звуків, що дозволяло створювати «просторову звукову перспективу» — звук ніби слідував за зображенням його джерела, що викликало ілюзію реальності джерела звуку.

Нині існують доволі витончені й удосконалені системи звукового супроводу кіно. Число окремих звукових каналів сягає 7, а в екзотичних системах навіть 12. Зрозуміло, що все це спрямоване на посилення занурення глядача в атмосферу фільма. Згадаймо, такі відомі сьогодні поширені звукові системи, як Dolby Surround, Dolby Digital, THX, домашній кінотеатр.
Кольорове кіно

Творча думка винахідників у галузі кіно не стояла на місці. Перший примітивний кольоровий фільм вийшов ще у 1922 році, однак, як і перші звукові версії, не вразив глядачів й не мав успіху (його кольоровим наповненням була лише червоно-зелена гама без синього кольору).

Перший «повноцінно кольоровий» короткометражний фільм системи «Technicolor» під назвою «La Cucaracha» вийшов у 1934 году. Перший повнометражний кольоровий фільм «Беккі Шарп» американського режисера вірменського походження Рубена Мамуляна вийшов у 1935 році. Цей рік прийнято вважати роком створення кольорового кіно. У радянському Союзі перший ігровий кольоровий фільм «Груня Корнакова» було знято у 1936 році.
Цифровий кінематограф

Розвиток цифрових технологій запису зображення на початку ХХІ століття сприяв появі такого нового поняття у галузі кінематографу, як «цифровий кінематограф» або «цифрове відео» (англ. digital video). Цей термін означає новий вид кінозйомки за допомогою цифрової камери безпосередньо на цифровий носій. Як і в цифровій фотографії, у цьому випадку плівка для зйомок стає непотрібною, а кінопроектор замінюється цифровим проектором або за допомогою лазерних рекордерів виготовлюється високоякісний інтернегатив (англ. digital intermediate) для подальшого друкування фільмокопій. Сучасні цифрові камери забезпечують дуже високу якість зображення, передачу кольорів й надширокий, раніше неможливий, спектр маніпуляцій з кольоровою гамою зображення. Цифрові технології становлять також великі можливості для застосування відеографіки й спецефектів у кіно.


Медіатворчість: творчі здобутки та досягнення кінематографу

Кінематограф — наочний прояв синтезу науки, техніки й мистецтва. Його поява була обумовлена двома основними обставинами: соціальними потребами суспільства, так би мовити, вимогами часу та можливістю наслідувати, творчо переробляти й синтезувати досвід усіх мистецтв, що виникли раніше. Тому важливою рисою кіно є його синтетичність, і як синтез багатьох інших мистецтв, воно вважається одним із видів просторово-часових, аудіовізуальних мистецтв. Кіно не просто формально поєднало засоби виразності різних мистецтв, а й створило новий вид мистецтва — кіномистецтво, яке найяскравіше проявляється в ігровому художньому фільмі. Відразу зауважимо, що не вся кінематографічна продукція є мистецтвом за своєю суттю.

Практичні здобутки кінематографу — фільми (англ. film — плівка) — це кінострічки, із зафіксованим на них зображеннями та записом звуку. Зазвичай, фільми поділяють на художні (ігрові) та документальні (неігрові). У художніх фільмах відтворюються події, які грають актори, у документальних — знімаються реальні події з життя.

(Однак цей розподіл відносний, оскільки є документальні фільми, в яких реальні події реконструюються акторами. Саме тому у документальному кіно тепер виділяють повінстю неігрові фільми й з елементами ігрового кіно, яке реконструює реальні події).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНаталія череповська візуальна медіакультура учнів зош
Тут представлений методично-практичний матеріал для медіапедагогів, учителів, соціальних педагогів, шкільних психологів, батьків...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПосібник Світова література
Посібник. Світова література. 2 клас. Розробки занять з курсу за вибором. Стецьківська зош І-ІІІ ступенів. 2012 90 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка