Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош»



Сторінка6/11
Дата конвертації19.04.2017
Розмір1.95 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Телерепортаж

Телерепортаж (фр. reportage, англ. report — повідомляти) — повідомлення в телепередачах про важливі події суспільного, політичного, культурного, мистецького життя. Режисер й оператор, використовуючи виразні засобі та прийоми телебачення, передають на екран повідомлення про якусь подію. Найчастіше вони, навіть не будучи упередженими, передають інтерпретацію (лат. пояснення, тлумачення змісту чого-небудь) події, як своє розуміння та бачення, а не в тій формі, в якій подія сприймалася учасниками або свідками. Це пояснює ілюзорну (лат. оманливу, хибну) природу демонстрованої реальності — телереальності, яка в кращому випадку є не повністю об’єктивною, а в гіршому — викривленою.




Документальний телефільм

Документальний телефільм — це літопис подій, у ньому може використовуватися репортажність.


Художній телефільм

Художній телефільм — фільм, знятий спеціально для показу на телебаченні. Відмінність телевізійного фільму від художнього полягає, передусім, у переважності сцен крупного та середнього плану, часто у приміщенні, голоси акторів звучать камерно, створюючи ефект присутності кіногероїв у приміщенні, де працює телевізор тощо.


Телесеріал

Телесеріали як послідовна серія фільмів, пов’язаних між собою загальним змістом, використовують таку важливу властивість телебачення, як його періодичність, яка триває щодня. Телесеріали, крім традиційного розподілу на кіножанри (комедія, бойовик, мелодрама тощо), у свою чергу, мають специфічні тележанри: «жіночі», «чоловічі», «сімейні» тощо.


Телеспектакль

Телеспектаклі розподіляються на драматичний, оперний, балетний, як адаптація драми, опери та балету до телебачення. Їх запис або трансляція здійснюється з використанням прийомів телебачення.


Телеповість, телеоповідання

Телеповість і телеоповідання — перенесення літературних структур на підґрунтя телебачення з його специфікою. Жанрова природа очевидна.




Телепрограми

Серед телепрограм виокремлюють інформаційні, просвітницькі, розважальні, аналітичні програми тощо.


Телереклама

Телереклама — це особливий жанр телебачення, який додатково розподіляється на комерційну, політичну, соціальну, інформаційну та інші види реклами. Реклама становить специфічне явище у засобах масової інформації: вона не тільки не потребує витрат — вона приносить гроші на телебачення.


Телебачення, не лише один із видів засобів масової комунікації, воно породило телемистецтво, яке реалізується у двох напрямках:

  • репродукування творів, які виникли в інших галузях мистецтва (концерти, театральні спектаклі, музейні експозиції, кінофільми);

  • створення телепродукції.

Суттєвою ознакою телебачення, предметно-смисловою основою його медіатекстів, (як і всіх візуальних засобів масової комунікації), є зоровий образ. Специфіка телевізійного візуального образу полягає в укрупненні плану й більшій повільності рухів, імпровізаційній безпосередності супровідного тексту. Виразні засоби телебачення й телемистецтва зокрема генетично наближені до кінематографу. Це: кадр і план, ракурс, монтаж, напливи камерою, витіснення тощо. Однак, якщо у кіно провідними засобами виразності є крупний план і монтаж, то специфіка телебачення полягає у мізансцені (середній план) й одночасності дії та її показу.
Комунікаційні ресурси людини у сфері телебачення

Телебачення збагатило сучасну людину як у плані нових типів комунікації — телекомунікації, так і в плані нового типу бачення.

Телекомунікація, як і у кінематографі, здійснюється:

1) на рівні «телевиробників» як співтворців інноваційного процесу;

2) на рівні телекомунікатора (колективного автора) та телеаудиторії під час прямої телепередачі;

3) на рівні телеглядача і телепродукту (медіатексту), створеного заздалегідь.

Телекомунікатор як колективний автор представляє активного суб’єкта комунікації, на той час, як телеаудиторія — телеглядачі/телеспоживачі — пасивного.

Комунікація в групі телевиробника є аналогічною до комунікації в колективі кіновиробників: взаємодія й співтворчість режисерів, операторів, звукорежисерів, ведучих, акторів тощо.

Приділимо увагу телеаудиторії — потенційному й реальному складу глядачів, які функціонально неоднорідно сприймають передачі в ефірі й здатні до аудіовізуальної взаємодії.

Порівняно з кіноглядачем, телеглядач більш активний: телебачення породило новий тип комунікації глядача з медіапродуктом та його творцями. Телеглядач дивиться телепередачу вдома, у розслабленому, не напруженому стані (не треба нікуди йти, можна комфортно розташуватися на дивані/кріслі, в зручному одязі, з пивом або солодощами), у будь-який момент вільно перемкнути канал чи одночасно переглядати декілька програм, або, взагалі, вимкнути телевізор. Під час перегляду телеглядач може говорити, робити якісь справи, виходити з кімнати, де працює телевізор. Крім того, телеглядач може встановити безпосередній контакт із ведучими, учасниками телепрограми у прямому ефірі, зателефонувавши на студію. Це створює встановлення «дружньої», «відкритої» комунікації телеглядача.

Саме тому телебачення, як засіб масової комунікації, будучи функціонально залежним від комерціалізації, владних, впливових структур, зорієнтоване на більш-менш інтерактивні відносини з телеглядачем, дуже розраховує на присутність глядача, його реакцію як зворотний зв’язок. Реакція — це не лише емоційне реагування глядача, а й його думки, можлива поведінка, спричинена, наприклад, комерційною рекламою або політичною агітацією.

Телекомунікація на рівні телеглядача та медіапродукту становить перцептивну комунікацію різних типів сприйняття, які умовно розподіляються на три групи:



  • емоційно-рефлексивний тип сприйняття медіапродукції, наприклад, кінофільму, має прояв тоді, коли глядач очікує від перегляду отримання лише емоційного задоволення, розваги, відпочинку;

  • критично-рефлексивний тип сприйняття характеризується тим, що глядач очікує отримати інтелектуально-емоційне задоволення від перегляду; він схильний до аналізу застосованих у фільмі/програмі прийомів та технологій, аналізу поведінки героїв/ведучих, розгортання сюжетної лінії, авторського задуму;

  • творча рефлексія телеглядача передбачає, передусім, його здатність до переосмислення медіатексту, встановлення невидимих смислових, інверсійних зв’язків (що може привести до несподіваних висновків), а також здатність до перетворення несмішного фрагменту відео-, кіносюжету на жарт.

Типи сприйняття можуть поєднуватися, доповнювати одне одного, ситуативно переважати. Так, іноді людина хоче просто відпочити й переглянути щось необтяжливе, підняти настрій, іншого разу — вона налаштована отримати не лише емоційне, а й інтелектуальне, естетичне задоволення від перегляду якогось кіношедевру чи пізнавальної програми. Творча рефлексія може супроводжувати той чи інший тип сприйняття, однак найчастіше вона ґрунтується на осмисленому перегляді.

Масова культура, а останнім часом і телебачення (з метою привернення уваги телеаудиторії), спрямовані на виробництво саме розважальної продукції, яка апелює до примітивного емоційного реагування з боку глядача й не потребує від нього інтелектуальних зусиль для її сприймання. Ця тенденція доволі небезпечна тому, що перцептивна комунікація телеглядача з розважальними медіатекстами не здатна збагачувати його духовно, розвивати як особистість. У розвагах, відпочинкові немає нічого поганого, якщо вони не переважають, не витісняють інші види медіатекстів, які здатні надихати людину на роздуми, високі почуття, збагачувати його смисловий досвід.

Проведене нами емпіричне дослідження показало, що емоційно-реактивному типу сприймання підлягають близько 99% опитаної молоді, з них — критично-рефлексивний тип сприйняття відзначили 56,3%, здатність до творчого сприймання — 54,6% реципієнтів. Нескладна арифметична дія з одержаними результатами (99 % – 56,3% = 42,7%) показує, що понад 40% реципієнтів у нашому опитуванні не обтяжують свій інтелект під час перегляду фільмів, телепередач, тобто, вони спрямовані лише на отримання задоволення, на розваги. Майже ті ж результати стосуються і творчого сприймання.

Як вже зауважувалося, кінематограф і телебачення, як щоденне медіасприйняття, вплинули на розвиток нового типу бачення людини-глядача. Бачення, як процес активного сприймання, передбачає співвіднесення зображення з зображуваним предметом, його інтерпретацію, усвідомлення смислу зображуваного.

Сучасний телеглядач, як і кіноглядач, під час перегляду легко розуміє й інтерпретує особливості технічних прийомів монтажу, напливи камери, незвичайних ракурсів, багаточисельність планів, ліній викладу тощо.

Розвинене бачення, у свою чергу, передбачає вміння встановлювати невидимі смислові зв’язки зображуваного з його ідеєю, допомагає зрозуміти авторський задум, його мету, дає можливість інтерпретувати закладену в зображенні авторську думку, оволодівати смисловим досвідом інших.


Висновки

Телебачення є поліфункціональним: воно інформує, розважає, робить учасником подій, працює у медицині й промисловості, під водою і в космосі.

Телебачення є не лише могутнім засобом масової комунікації («наймасовішим») між телевиробником та телеспоживачем, а й здійснює продуктивну діяльність зі створення суто телевізійної продукції — репортажів, програм, телесеріалів тощо, крім того, телебачення породило новий вид мистецтва — телемистецтво.

Телебачення вплинуло на життя людини так, як не впливав жоден засіб масової комунікації: воно не просто прийшло в житло людини, а й змінило її спосіб мислення, існування.


Враховуючи медіаісторію фотографії, кінематографу й телебачення зокрема, з упевненістю можна сказати, що чим складніший медіазасіб, тим більша ймовірність колективного його створення.

Фотографія, кіно й телебачення незвичайно збагатили сучасне бачення як активне сприйняття людини з точки зору їх можливостей у плані зображення та візуального вираження. З появою цих візуальних медіазасобів людина змогла побачити рух, зростання рослин, різноманітні процеси, мікроскопічні предмети та живі тіла, невидимі за умов звичайного зору.

Крім того, фото, кіно, телебачення наповнили культурний простір людини різноманітними темами, сюжетами, стильовим і жанровим розмаїттям, а також умовністю. Ці медіазасоби також здатні репродукувати елементи загальної культури в цілому й візуальної культури й мистецтва зокрема, тим самим освічуючи сучасну людину.

Фотографія, кіно й телебачення, як візуальні, аудіовізуальні засоби масової комунікації надали людині можливості брати участь у нових видах комунікації: у професійних групах, між групами виробників візуальної медіапродукції та аудиторією, між глядачем і візуальним медіатекстом.

Все це сприяє творчій самореалізації людини, становленню креативного стилю життя.
Контрольні запитання:

1. Загальний принцип роботи телебачення.

2. Винахідники телебачення. Як можна пояснити «масове» створення телебачення?

3. Різновиди телебачення, його функції, закономірності існування.

4. Типи телекомунікації. Чим відрізняється перцептивна комунікація телеглядача від фото-, кіноглядача?

5. Типи перцептивної комунікації глядача. У чому полягає небезпека домінування емоційно-розважального сприймання?

6. У чому полягає новий тип бачення людини, розвинений на підґрунті фотографії, кінематографу, телебачення?

7. Які нові типи комунікації народилися завдяки фотографії, кінематографу, телебаченню?



Список літератури
1. Бенуа Александр. Жизнь художника. Книга 1. Глава 28. Оптические грушки. — Нью-Йорк: «Издательство им. Чехова», 1955.

2. Беньямин В. Произведение искусства в эпоху его технической воспроизводимости: Избранные эссе. Пер. с нем. / Под ред. Здорового Ю.А. — М.: Медиум, 1996.

3. Вейцман Е.М. Очерки философии кино. — М.: Искусство, 1978.

4. Вертов, Дзиґа. Статьи. Дневники. Замыслы. — М.: Искусство, 1966.

5. Винтерхофф-Шпурх П. Медиапсихология. Основные принципы. — Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2007.

5. Волковский Е. От Эйзенштейна до Тарковского: Режиссёры рисуют // Огонёк. — 1990. — № 13. Март.

6. Даниель С.М. Искусство видеть. О творческих способностях восприятия, о языке линий и красок и о воспитании зрителя. — Л. Искусство, 1990.

7. Ждан В.Н. Когда фильм — искусство. — М.: ВПСК, 1967.

8. Кириллова Н.Б. Медиакультура: теория, история, практика: Учебное пособие. — М.: Академический проект; Культура, 2008.

9. Киттлер Ф. Оптические медиа (Берлинские лекции 1999г.) / Пер. с нем. Под ред. Б. Никифорова и В. Скуратова. — М.: Логос/Гнозис, 2009.

10. Краус, Розалинда. Переизобретение средства: История фотографии // Синий диван. — 2003. — № 3.

11. Маклюэн М. Понимание медиа: внешние расширения человека. — М.: Жуковский, 2003.

12. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Мочалова Ю.В. Психология телевизионной коммуникации. — М.: РИП-холдинг, 2002.

13. Новая история фотографии / Под ред. Мишеля Фризо. Пер. с франц. — СПб.: Machina; Андрей Наследников, 2008.

14. Пацлаф Р. Застывший взгляд. Физиологическое воздействие телевидения на развитие детей. — М.: Еvidentis, 2003.

15. Пітерс Дж.Д. Слова на вітрі: Історія ідеї комунікації/ Пер. з англ. А.Іщенка. — К.: Вид. дім»КМ Академія», 2004.

16. Пондопуло Г.К. Кино и фотография в системе художественной культуры. — М.: Из-во ВГИК, 1979.

17. Разлогов К.З. Искусство экрана: Проблемы выразительности. — М.: Искусство, 1982.

18. Разлогов К.З. Коммерция и творчество: враги или союзники. — М.: Искусство, 1992.

19. Раппапорт А. Фотографичность и автоматизм // Советское Фото. — 1987. — № 6.

20. Раппапорт А. Глубина резкости // Советское фото. — 1988. — № 6.

21. Раппапорт А. Историческое время в фотографии // Мир фотографии / Сост. В.Стигнеев и А.Липсков. — М.: Планета, 1989.

22. Расселл Харт Фотография для «чайников» = Photography For Dummies. — 2-е изд. — М.: «Диалектика», 2007.

23. Розин В.М. Визуальная культура и восприятие. Как человек видит и понимает мир. Изд. 2-е. — М.: Едиториал УРСС, 2004.

24. Ромм М.И. Беседы о кино. / Сост. Л. Белова. — М.: Искусство, 1964.

25. Садуль Ж. Всеобщая история кино. В 6-ти т. — Москва: Искусство, 1958. — Т. 1: Изобретение кино 1832 1897. Пионеры кино (от Мельеса до Патэ) 1897—1909.

26. Суминова Т.Н. Информационные ресурсы художественной культуры (артосферы). — М.: Академический Проект, 2006.

27. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. — СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2001.

28. Энциклопедический словарь: В 86 т. — Репр. воспр. изд. «Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона». — СПб.: Фирма «ПОЛРАДИС», АООТ «Иван Федоров», 1993—1998.

29. «Дух фотографии» («Spirit of Photography»: т/ф, 5 серій, виробництво ВВС, Велика Британія)

30. http://novotarbeevo.narod.ru/festival/tur_fisic/kamera.htm

31. http://ru.wikipedia.org/wiki/Камера-обскура

32. http://ru.wikipedia.org/wiki/Волшебныйфонарь

33. http://h.ua/story/249746/Из истории вещей Волшебныйфонарь

34. http://ru.wikipedia.org/wiki/Стробоскоп

35. http://ru.wikipedia.org/wiki/Фенакистископ

36. http://kultura.az/print.php?item_id=20080503024023995&sec_id=7

37. Медиаиллюзии Анна Котомина http://194.58.79.158/GetAnswer.aspx?qid=32e69411-8a0b-427f-875b-7dbdfeaa2ad7 / Персистенция

38. http://letopisi.ru/index.php/Кинематограф

39. http://www.kinowiki.ru/Кино

40. http://www.kinowiki.ru/Телевидение

41. http://ru.wikipedia.org/wiki/Телевидение

42. http://uk.wikipedia.org/wiki/Фотографія

МЕДІАТЕХНОЛОГІЇ
Інформаційно-психологічний вплив у ЗМК
Ключові слова: інформація, універсальні прийоми, інверсія, нюанс, технічні та змістові прийоми, медіатехнології, психотехнології, медіаефективність, медіарезультативність, маніпуляція, майєвтика.
Опрацювання інформації — головний вид діяльності живої істоти. Умовно інформацію можна представити як природний інформаційний простір, який відбиває предмети й об’єкти матеріального світу (пори року, денно-нічний ритм, температура повітря, природний ландшафт тощо) та штучний інформаційний простір створений людиною (всі матеріальні й нематеріальні об’єкти культурної діяльності людини від житлових та індустріальних будівель, одягу й ужиткових речей, засобів виробництва до науки, мистецтва тощо).

До штучного простору також відноситься інформація, виробництво та споживання якої реалізується завдяки засобам масової комунікації. Така інформація становить продукт медіакультури. Медіакультура, як ми вже знаємо — це суспільний феномен виробництва та споживання інформації завдяки різноманітним засобам масової комунікації.

Більшу частину інформації сучасна людина отримує не стільки від оточуючого матеріального світу, скільки опосередковано, у процесі інформаційного обміну в ході комунікації: через знакові (переважно мова) та технічні (пристрої, що транслюють, презентують інформацію) засоби. У контексті феномену засобів масової комунікації, й зокрема мас-медіа, можна говорити про обмін інформацією між людьми як між її виробником та споживачем. Розглянемо тему виробництва інформації як медіапродукції.

Виробництво інформації, опосередкованої медіазасобами, в широкому розумінні передбачає створення/виготовлення медіапродукції та медіамистецтва. А кожний конкретний медіапродукт або витвір медіамистецтва умовно можна вважати медіатекстом. Наприклад, медіатекстом є повідомлення, стаття в газеті, новини по ТБ, фото- чи відео репортаж, документальний чи художній фільм тощо. Тобто, будь-яка інформація, опосередкована засобами масової комунікації в ході свого створення або прямої трансляції чи передачі, становить медіапродукцію у вигляді різноманітних за формою медіатекстів. Формат медіатексту визначається його медіазасобом (телебачення, радіо, преса, інтернет) та має свій провідний елемент: візуальний образ, звук, слово, їх комбінації.


Універсальні прийоми репрезентації інформації

Розглянемо деякі поширені прийоми, що застосовуються у літературі, мистецтві й виробництві медіапродукції зокрема, які у вербальній чи візуальній формі здатні привертати, утримувати увагу людини до різноформатної інформації в процесі її сприймання.


Прийоми підсилення/послаблення інформації

Щоб підсилити інформаційне повідомлення й заволодіти увагою глядача, слухача (аудиторії) застосовуються спеціальні прийоми підсилення/послаблення інформації.



Збільшення ваги, сили яскравості, гучності, посилення змісту повідомлення.

У письмовому тексті для підвищення сили інформативності використовуються такі спеціальні прийоми як наголос, підкреслення, курсив, виокремлення жирним шрифтом, виокремлення тексту в окремий рядок, абзац та ін.

У мові є спеціальні слова та словосполучення, які підсилюють, збільшують інформативну вагу певних слів, наприклад: «дуже», «надзвичайно», «безсумнівно», «саме так», «а як же», «ще б пак», «повністю», «переконливо», «впевнений, що», «точно знаю».

Існують також словосполучення, які знімають точність, пом’якшують категоричність висловлювання, вказують на ненадійність першоджерел, відтворюють невпевненість, тобто, зменшують вагу повідомлення: «нібито», «судячи з усього», «кажуть, що», «на наш погляд», «нам здається», «десь», «колись» тощо.

У науці, літературі подібні висловлювання є доречними, а наприклад, у новинах вони не посилюють, а послаблюють точність інформації.
Прийом інверсії

Прийом інверсії — це зміна смислу, переакцентування, незвичайний розв’язок. Інверсія (від лат. перевертання, перестановка) змінює відтінки смислу в мові. Інверсійний прийом застосовується в гуморі, наприклад, в анекдотичних ситуаціях. Як перестановка смислових акцентів у медіа-тексті, інверсійний прийом здатний привертати увагу до самої інформації. Згадаймо хоча б смислову структуру будь-якої реклами: відбувається розвиток якоїсь проблемної події і раптом — її незвичайна розв’язка завдяки використанню певного товару або отримання певної послуги тощо.

Прийом інверсії влучно характеризується висловами «у звичайному вбачати незвичайне» й «незвичайне розглянути як звичайне».
Повторення

Повторення збільшує смислову вагу повідомлення, його ефективність, здатність впливу на свідомість реципієнта. Пам’ятаєте: «Повторение — мать учения», «Крапля й камінь точить» — так оцінило людство цей прийом. Багаторазове повторення інформації або її фрагментів створює ефект її підсилення. Приклади: у піснях — приспів, в орнаменті — повторення основного мотиву, багаторазовий показ реклами тощо.


Нюанс

Нюанс — невелике відхилення (від стимулу, регулярності, симетрії, жорсткої структури). Таке легке, незначне відхилення дозволяє сприймати основну закономірність, не порушуючи її. Свідомо сприймаючи нюанс, людина уявляє ту ідеальну норму від якої він відступає, й отримує естетичне, інтелектуальне задоволення.

Наведемо приклади нюансових відхилень на матеріалі мистецтва.



Архітектура. Відомий храм Парфенон, який ніби виріс на горі, прямокутної форми, по вісім колон із менших боків та по сімнадцять — із більших. Геометрична його форма все ж не викликає відчуття застиглості, чіткої симетрії. Справа в тому, що правильність Парфенону на кожному кроці має нюансні відхилення як по горизонталі, так і по вертикалі: горизонтальні лінії храму мають деяку кривизну, піднімаючись у центрі та знижуючись по боках, колони в кутах поставлені нижче, ніж у середині, і відстань між ними не є рівною. У цілому все це справляє враження оживленої споруди, а поступ колон дуже нагадує поступ людей: відстань між людьми завжди коливається. Нюанси відстаней між колонами коливаються у міліметрах, але це створює досконалість.

Нюансне відхилення від точної симетрії характерна ознака багатьох архітектурних споруд: церква на річці Нерль, німецька архітектура на противагу італійській тощо.

Прикладом нюансу в музиці може бути вібрато — періодична зміна сили, частоти, спектрального складу звука. Нюанс у формі вібрато оживлює звук, який без нього здається дуже правильним, холодним, невиразним. Вібрато зустрічається у співочому голосі, у музикантів — віолончелістів, скрипачів, трубачів, сучасних соло-гітаристів. Якщо машина може скласти музичний текст, який важко відрізнити від створеного людиною, то виконати його (без вібрато) машині не під силу.

Нюанс живе в живописі, у живій грі відтінків кольорів, ліній, у літературі у використанні спеціальних слів, які відображують тонкощі переходів в описуванні об’єктів, портретів, характерів, станів.

Прийом нюансного відхилення в галузі медіапродукції найчастіше застосовується у сфері фотографії, кіно.
Частковий збіг

Частковий збіг — прийом, який підвищує інформативність. Саме частковий, а не повний збіг між першим та другим повідомленням в інформаційному матеріалі є ефективним і підвищує емоційний вплив на реципієнта. Розглянемо сказане на прикладі. Для багатьох творів мистецтва роль першого повідомлення виконує його заголовок, назва, а роль другого — сам твір (картина, скульптура, роман, вірш). Перше повідомлення створює загальне уявлення про зміст. На тлі цього повідомлення вже сприймається решта інформації, яку пропонує витвір мистецтва. Саме тому вибір точної, нетривіальної назви відіграє важливу роль для сприймання.

Під точністю треба розуміти поетичну, метафоричну влучність, а не дублювання змісту назвою (повний збіг), або віддаленої назви від змісту (повне відхилення). Частковий збіг назви зі змістом додає останньому дещо нове, якусь додаткову інформацію; це не дублювання однієї думки на різних мовах. Такі художники як М.Волошин, М. Реріх, М. Чюрльоніс уміло користувалися словом, яке надавало більшої глибини їхньому живопису.

У ЗМК прийом часткового збігу застосовується у назвах статей, нарисів, програм. Назва може влучно розкривати зміст медіа-тексту, але часто ми спостерігаємо, що назва зацікавлює, інтригує, привертає увагу до статті, хоча в результаті це — або вихоплена з контексту непровідна думка, або повне відхилення від змісту медіа-тексту.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНаталія череповська візуальна медіакультура учнів зош
Тут представлений методично-практичний матеріал для медіапедагогів, учителів, соціальних педагогів, шкільних психологів, батьків...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПерепелюк Володимир Григорович Адміністративний процес. Загальна частина: навчальний посібник
Адміністративний процес. Загальна частина: Навчальний посібник. Чернівці: Рута, 2003. 367 с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник «Медіаосвіта та медіакультура в зош» iconПосібник Світова література
Посібник. Світова література. 2 клас. Розробки занять з курсу за вибором. Стецьківська зош І-ІІІ ступенів. 2012 90 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка