Навчальний посібник у двох частинах



Сторінка16/22
Дата конвертації18.04.2017
Розмір5.04 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

Для поч. звернімося знову до позиції Барта стосовно доказів Бога в Біблії, яку можна підтримати. Але з цього не випливає, що пошуки доказів та свідчень на користь буття Божого неодмінно засуджувались авторами Біблії. А схематизовані дискусії щодо буття Божого надибуємо навіть у самій Біблії. Так, св. Павло говорить, що безбожникам “немає виправдання” за те, що не прийняли “те, що можна знати про Бога, явне для них”, бо “Його невидиме, власне Його вічна сила і Божество, думанням про твори стає видиме” (Рим.І:19-21). Тут Павло явно не апелює до якогось особливого одкровення. Схоже його позиція полягає в тім, що кожний повинен стати здатним “побачити”, що Бог є. Знаменно, що І Ватикан.Собор посилався тут на св.Павла, коли проголосив свою доктрину, яка говорить: “Бога, що є початок і кінець усіх речей, можна з упевністю пізнати, розглядаючи все створене природною силою людського розуму” – доктрину, що безсумнівно виглядає як настанова для прибічників “природної теології”.

Існує довготривала христ. традиція, згідно з якою “члени віри” (пункти віровчення, як напр. в Апостольськ. Символі Віри) вважаються абсолютно недоказовими. Таку точку зору надибуємо, зокрема, у Томи Аквінського, який говорить: “Бути недосконалим, як знання, − це квінтесенція віри”. Але Аквінат, крім того, застерігав, що “питання віровчення можна до деякої міри підтримувати аргументованими доводами і так само боронити їх від звинувачень в абсурдності”.

Прибічник Барта міг би заперечити Аквінатові, повторивши Бартове твердження, що людський розум − річ недостовірна. Але сказати це та ще й додати, що все, що ми можемо, − це покластися на одкровення − означає придбати собі неабиякий клопіт. А саме якщо не має потреби доводити христ. істини за допомогою аргументації, сказати, що людський розум – річ недостовірна, означає заблокувати шлях до будь-яких роздумів щодо християнства, навіть до міркувань, спричинених виключно христ. засновниками. Якщо наші міркування – цілком недостовірні, то ми виявляємося нездатні навіть розмислити над істинним характером христ. віровчення й оцінити його значення для кожного з нас. Якщо наші міркування – цілком недостовірні, то ми виявляємося нездатні зробити щось корисного в таких галузях, як біблієзнавство та дослідження історії християнства.

Крім того, можна згадати, що Бог є цілком інший. А чи справді ні в кого не викликає сумнівів, що Бог є цілковито інший? У Біблії наголошується, що Бога не слід змішувати з будь-якою істотою. Але ж там також ведеться розповідь про нього такою самою мовою, як і про те, що не божественне. Напр., там говориться, що він діє, що він благий, володіє силою, знаннями і т.п. Саме в такий спосіб віруючі говорять про Бога. То чому ж не можна припустити, що сам характер віри в Бога створює проблему необхідності її доведення чи обґрунтування? Якщо говориться, скажімо, що Бог “благий”, то чому ми вживаємо саме це слово, а не слово “пластиковий” чи “ссавець”? Якщо говорять, що Бог діє, то чи буде це точнішим, ніж сказати, що Він спить або перебуває в своєму лондонському помешканні? На це, напр., Філліпс міг би відказати, що віра в Бога, при умові, що її характер достатнім чином усвідомлено, не породжує проблеми доведення. Однак, Філліпс обминає той факт, що віра в Бога в окремих своїх формах призводить до виникнення питань на кшалт: “Звідки це відомо?”, або “Чим це доведено?” Всупереч його висновкам, це якраз той випадок, коли висловлення “Бог є” належить до дійсного стану, принаймі для більшості віруючих. В такому разі ми все ж можемо спитати, що саме спонукає припустити, що такий предмет дійсно існує? Ми можемо поставити це питання навіть тоді, коли погодимося з Плантангою, який заперечує, що для того аби з повним правом вірити в Бога, покладаючись на свій розум, необхідно забезпечитти підтримку своїх позицій дійсною аргументацією. Однак, він не заперечує успішного обґрунтування буття Божого. До того ж він стверджує, що віра в Бога ґрунтується на досвіді і її можна відстоювати проти закидів тих, хто домагається довести її нісенітність.

Відтак напрошується висновок: у будь-якому випадку не слід вважати хибною думку, що віру в Бога можливо обстоювати за допомогою доводів, обґрунтувань, свідчень і т.ін. Також не слід вбачати якусь сутнісну хибу, коли людина переступає межі переконання в бутті Божому і ставить питання про його фактичний зв’язок з дійсністю. Існування Бога не повинне виключатися заздалегідь, в очікуванні підтвердження чи спростування.

Розділ ІІ. РОЗМОВА ПРО БОГА

І ось тут виникає проблема. Якщо погодитись, що Бог істотно відрізняється від усього іншого, то чи можемо ми взагалі говорити про нього серйозно.

§. Причинність і метафора

Тоді можна припустити, що люди, які вірять у Бога, говорять метафоричною мовою, а це відкриває перед ними шлях, аби надати певного глузду розмові про Бога. Мається на увазі, що Бог – це те, що означають наші висловлювання про Нього. Але він також повинен дуже відрізнятися від будь-чого у Всесвіті. Тобто ми повинні говорити про Бога переконливо і не заперечувати його відмінність від створених істот.

Це і стає можливим, якщо говорити про Бога в метафоричному розумінні. Можна говорити про Бога, вживаючи слова, що описують Всесвіт, а можна вдатися до метафори, уникаючи абсурдного уподібнення Бога його створінням.

Однак не слід говорити, що всі розмови про Бога ведуться в метафоричному сенсі. Якщо ми зробимо закид, що розмови про Бога цілком метафоричні, тоді нам доведеться відкинути й висловлення багатьох про те, чим в дійсності є Бог.

§. Заперечення й аналогія

Апологети віри в Бога усвідомлюють значимість порушених проблем і тому намагаються з’ясувати, як можна серйозно провадити розмови про Бога і не спотворити його образ, будуючи свої викладки на самих тільки метафорах.

Зокр., вони нерідко посилаються на важливість заперечення та аналогії, щоби говорити про Бога конкретно.

Використання заперечення пояснюється намаганням не дати людям спотворити образ Бога. Ті хто до нього вдається, наголошують на непізнаваності Бога і доводять, що про Бога можна суттєво говорити тільки тоді, коли розглядати те, чим він не є. Відомим прибічником такого підходу від заперечення був Маймонід (1135-1204), якому належать такі рядки: “Наділяти Бога стверджувальними атрибутами задля звеличення його образу взагалі немає потреби… Наведу кілька прикладів, аби ви ліпше зрозуміли доречність формулювання якомога більшої кільк. заперечних атрибутів Бога і недоречність приписуваних Богові всяких стверджувальних атрибутів. Так, один чоловік знає, що в дійсності існує таке поняття, як “корабель”, але не відає до чого це поняття прикласти: до матер. предмета чи до ознаки; другий починає розуміти, що це не ознака; третій – що це не мінерал...; п’ятий – що це не тіло складене з органів і членів…; сьомий… − що це не куля…; дев’ятий – що це не щось заокруглене і квадратне. Ясно, що десятий за допомогою попередніх заперечувальних ознак підійшов майже впритул до правильного розуміння слова “корабель…” У той самий спосіб, залучаючи заперечні атрибути, ви зможете наблизитись і до пізнання Бога. Це не означає, що той, хто надає преревагу стверджувальним атрибутам Бога, не має достатніх знань про Творця…, але вважаю, що він несамохіть втрачає віру в Бога”. До ін. видат. авторів, що висвітл. проблему буття Бога, вдаючись до заперечень, можна віднести Діонісія Ареопагіта (V ст. н.е.) та Йоана Скота Еріугену (бл. 810 − бл.877 р.).

Однак найбільше ті, що погоджувалися з тим, що навіть про ні на що не схожого Бога можна говорити конкретно, зацікавилися аналогією. У зв’язку з цим нам навіть видається можливим говорити про “теорію аналогії”.

Як відомо, теорію аналогії у класичний спосіб застосував до теології у своїх працях Тома Аквінський. Аквінат доходить висновку, “що слова щодо Бога і тварі (ним створенної) вживається аналогічним способом”. Під цим він розуміє, по-перше, що Бог нескінченний і непізнаний, то ж між Богом і твар’ю існує величезна різниця, і одне й те саме слово не слід вживати однозначно щодо Бога і тварі. Напр., вислів: “Бог мудрий” − те смислове навантаження, що це слово “мудрий” несе стосовно Бога, на думку Аквіната, “не вміщується в понятті цього слова і виходить за його межі. Звідси зрозуміло, що слово “мудрий” не вжито в одному й тому значенні щодо Бога й щодо людей, і це саме чинне для всіх ін. слів, і їх не можна вживати однозначно щодо Бога й щодо тварі”.

З друг. боку, зазначає Аквінат, слова щодо Бога і щодо тварі не можна завжди вживати і двозначно (тобто, розуміти під одним словом зовсім різні речі). Коли б ми у розмові про Бога незмінно вживили слова двозначно, то,на думку Аквіната, “ми в своїх доводах ніколи не змогли б перейти від висловлювань про тварь до висловлень про Бога”. Тому Аквінат доходить висновку, що “слова щодо Бога і щодо тварі вжив. аналогічним способом”, тобто в такій спосіб, що відбиває певний зв’язоку, який існує між Богом і твар’ю. Цей зв’язок − причинність. Напр., можемо сказати, що Бог – благий і що той чи ін. чоловік – теж благий, бо можна твердити, що благо, присутнє в людині, існує і в Бозі, оск. сама тварь і її властивості походять від Бога, як першопричини всього сущого. Тобто, за Аквінатом, ми іноді можемо вживати ті самі слова щодо Бога і тварі завдяки певній схожості між Богом і твар’ю, яка випливає з того, що тварь походить від Бога або створена ним. З цього Аквінат робить висновок, що оск. тварь походить від Бога або є його породженням, то вона відбиває в собі дещо з того, чим він є сам. Тому, за Аквінатом, тварь може (в принципі) складати наше уявлення про Бога, тобто ми можемо говорити про Бога словами, які вживаємо для характеристики його створінь. Божий світ несе на собі відбиток Його якостей (Бога), і цілком резонно припустити, що про Бога можна говорити так, як ми говоримо про Його створіння. Тобто Бога можна назвати, скажімо, живим і благим.

§. Заперечення, аналогія і Бог

Дискусію про Бога використанням заперечень можна багато в чому виправдати, виходячи із сприйняття Бога в іудео-християнській традиції, де він мислився як Творець, джерело всіх геть відмінних від нього самого речей. За словами Аквіната, “слово “Бог” означає божественну природу, за ним стоїть щось таке, що вище від усього сущого в світі, є першопричиною всього і водночас відрізяється від нього”. Тому стосовно того, як його вживати, то вочевидь, ми матимемо рацію, сказавши, що стоятимемо ближче до істини, якщо з’ясуємо, чим Бог не є. Напр., буде цілком правильним сказати, що Б. не є чимось тілесним (тобто, фізичним і матеріальним). Якщо Бог – першопричина Всесвіту, то він не може бути чимось тілесним, оск. будь-що тілесне – це тільки частина Всесвіту і тому не може мати стосунку до виникнення та існув. Всесвіту (тобто, до Бога як джерела всього цього).

А втім, за Дейвісом, важко відстоювати позицію, згідно з якою серйозна розмова про Бога можлива тільки із застосуванням принципу заперечення. Якщо почати перелік того, чим Бог не є, то можна взагалі зайти в глухий кут. Окрім особливих випадків, коли нам говорять, що щось чимось не є, то ми ще не знаємо, чим воно є. Так, стосовно вище наведеної цитати з Маймоніда зауважимо, що говорити про те, що використавши всі заперечення “можна підійти впритул до правильного значення слова “корабель” – немає жодних підстав. Той хто перебрав всі заперечення, з однаковим успіхом може думати і про шафу, і про домовину.

Тому люди, говорячи про Бога, звичайно не схильні вдаватися до самих тільки заперечень. Здебільшого їм хочеться висловлювати про нього незаперечні істини, говорити про нього твердо й упевнено, напр.: “Бог-Творець”, “Бог могутній”, “Бог має знання”, “Бог присутній повсюдно”, “Бог – вічний” та “Бог – благий”. І тут якраз велике значення має метод аналогії. У той час, як одностороннє застосування заперечення не позбавлене всіляких хиб, теорія аналогії виглядає більш перспективнішою для того, щоби говорити про Бога значеннево (тобто, − конкретно) і в буквальному (а не в метафоричному) розумінні.

§. Обговорення розмови про Бога

Втім, залишилося ще одне ускладнення. Ми все ж поцікавимося, чому в розмові про Бога використовуються саме ті й ті слова і чи можна при тому вживати їх значеннево і буквально? Тож уникнути загальної проблеми стосовно розмови про Бога не вдається. Тобто, слід обґрунтувати вибір термінів, якими фактично його описувано.

Цей момент чудово вирішив Патрік Шеррі, котрий запропонував, що слова, вживані в розмові про Бога, необхідно якимось чином підтвердити, інакше вони можуть набрати довільного або порожнього значення. Питання стоїть так: чи це можливо? Аквінат, приміром, на це дає позитивну відповідь. Він твердить, що людина може осягти знання про Бога і значеннево вживати щодо Бога слова, вживанні щодо тварі, бо для цього існують тверді підґрунтя (див. “теорію аналогії”).

Але чи має рацію Аквінат? На даній стадії дискусії важко дати певну відповідь, оск. ми ще не торкнулись конкретних обґрунтувань віри в Бога чи підтверджень про Його існування взагалі.

У цьому розділі ми поставили питання, чи варті обговорення підстави для віри в Бога у світлі деяких висловлювань про Нього. Усі розглянуті на даний момент факти свідчать, що “Так” (відповідь на це має бути ствердною).

Навіть ця невелика зроблена нами розвідка свідчить про те, що шанувальники Бога прив’язані до думки про Нього як про щось вкрай незбагнене. Але хіба це означає, що існування Його неможливе? І чи означає це, що нема жодних підстав для віри в Бога?

Робилися спроби дати ствердну відповідь на обидва запитання. Припускаючи, що Бог дійсно незбагнений, висували аргумент, що в такому разі ми не здатні зрозуміти, про що йдеться, коли ми про Нього говоримо, а тому доводити Його існування – нісенітниця. Інші говорили, що коли Бог – насправді незбагнений, то немає рації намагатися з’ясувати підстави, згідно з якими Він існує.

І все ж такий підхід не виглядає надійним. Не обов’язково знати, що достоту означає те чи ін. слово, щоб мати певне уявлення про його смислове застосування. Напр., я можу не знати достеменно, що таке вулкан, − однак цілком розумно говорити про вулкани. Також я можу говорити, що хтось хворіє на малярію, і не знати, що воно таке малярія. Інакше кажучи, я можу вправно орудувати словами – і не давати їхнього визначення. Як говорить Пітер Гіг: “Я не дам точного визначення словам “дуб” чи “слон”, але це не боронить мені говорити, що жоден дуб не є слоном”.

Цей момент нічим не засвідчує існування Бога, але він припускає, що для ведення змістовної розмови про Бога не обов’язково усвідомлювати найточніший смисл сказаного.

Нехай визначити, що Бог є – неможливо; нехай всебічно осягнути Його ми неспроможні. Але це не означає, що ми не маємо права говорити про Нього серйозно; це також нікому не перешкоджає в першу чергу поцікавитися, чи Він існує?

Розділ ІІІ. БОГ І ЗЛО

Питання розглянуті у двох попередніх розділах торкаються з’ясування чи може існувати Бог (тобто, реальн. можливості буття Божого). Одним з висновків цієї дискусії була рекомендація постановки проблеми про обґрунтування віри в Бога. А в розд. ІV ми вже приступимо до цього, взявши на розгляд одну з низок аргументів на користь буття Божого.

Однак перед цим Дейвіс волів би перейти до явищ, які багато хто вважає неспростовними свідченнями супроти того, що Бог може існувати (доказами проти існування Бога). Мається на увазі все те, що має загальну назву “проблема зла”.

§. У чому полягає проблема зла?

Проблема зла, насамперед, сприйм. як проблема класичного теїзму, пребічників якого звуть теїстами (гр. theos-Бог). Згідно з класичн. теїзмом, Бог є всевидющий, всемогутній і всеблагий.

Однак у довколишньому світі ми бачимо чимало мук і страждань (т.зв. “природне зло”), які виник. природним чином. Помітна і чимала кількість морального зла: аморальні дії.

Загалом проблема зла бачиться як проблема співіснування Бога з наявністю мук, страждання і морального зла, яке є у дійсності нашого життя. Звідси наголошується на тому, що проблема зла створює підстави для безвір’я. У даному випадку аргументація набирає двох форм. Перша – зло є свідченням проти того, що Бог є: мовляв зло виявляє малоімовірність буття Божого; згідно другої, зло – це доказ неможливості буття Божого.

Вся справа в тім, що тут теїстів піймано на протиріччі. Вони не можуть одночасно визнати існування зла і Бога. Оскільки вони не можуть заперечити існування зла, то виходить, що Бога немає. Як стверджує Г.Дж.Мак-Клоскі: “Для теїста зло виливається у проблему через протиріччя, що постає між наявністю зла, з одного боку, і вірою у всемогутність і досконалість Бога, з ін. боку”.

§. Гідна відповідь щодо проблеми зла

Тобто, тут мова йде про докази існування Бога. Один підхід до проблеми зла, запропонований людьми, що вірують в Бога, полягає в тому, що вони заперечують реальність зла і стверджують, що попри всяку видимість, зло – це ілюзія, “хиба смертного ума”. Це – погляд христ. науки, згідно якого “порок, недуга, дарма сприймаються свідомістю як дійсність, насправді – вони уявні – це ілюзія, що не має реальної суті й достовірності, хоч позірно виглядає реальною і достовірною”.

Інший підхід ґрунтується на розумінні зла як покарання. Зло сприймається як кара, справедливо наслана Богом. Цей підхід зустрічаємо у св. Августина, в його тлумаченні гріхопадіння Адама і Єви.

Однак, ще більш поширеніша наука аргументів зводиться до того, що існування чогось злого необхідне для існування чогось доброго. Варіант таких доводів, зокр., надибуємо у книзі Річарда Свінберна “Існування Бога” (Оксфорд, 1979). Він вважає, що природне зло, між іншим, дає можливість людям збагачуватися знаннями і мудрістю. Свінберн припускає, що в такий спосіб Бог дає нам необхідні знання, інформуючи нас про стан речей і наші можливості.

Схожий підхід можна зустріти і у творах одного з найвидатніших сучас. авторів Джона Гіка, який, наслідуючи, за його словами, позицію ранньохрист. письменника, Отця Церкви св. Іринея (140-202 р.), стверджує, що існув. зла необхідне для вдосконалення людей. Гік розуміє зло у світлі Божеств. задуму як засіб не примушувати людей до визнання Бога силоміць. Ідея Гіка полягає у тому, що люди − схильні до гріха істоти, бо такими їх створив Бог, але у світі, повному зла, вони спроможні піднятися до небувалих висот, оск. наділені здатністю вдосконалюватися при наявності зла. Ось як пише про це Гік (див. Лондон, 1977): ‘якби Бог створив людей у своїй безпосеред. присутності, і з самого поч. вони не могли не знати про безконечну божеств. істоту, її славу, благодать, любов, мудрість, могутність і всезнання, що весь час була б перед ними, то ці особи не мали б жодної творчої незалежності (свободи) по відношенню до свого Творця. Вони не мали б змоги зробити вибір на користь звеличення Бога або прийти до нього добровільно, як духовні особистості, що вшановують безконечну Цінність. Тож для того, щоби подарувати їм свобідний прохід до Бога, Бог створює для них обставини, за котрих Він для них не наявний безпосередньо і безпомильно. Як наслідок, вони почин. усвідомлювати себе частиною Всесвіту, який має власні автономні структури і “Закони”… Світ, позбавлений проблем, труднощів, небезпек і тяжких випробувань, виявився б морально застиглим. Бо ж моральний зріст відбувався як реакція на сумніви, а в раю сумніви неможливі”.

Зважте, який сильний наголос робиться в цьому доказі на користь людськ. свободи. Такий наголос – це підґрунтя ще однієї теїстичної відповіді на проблему зла – апологетники свободи волі, яка доводить, що буття Боже сумісне з наявністю морального зла. Тут пропонуються такі пояснення. У світі наповненому з волі Бога вільними людськими чинниками, мусить існувати можливість народження ними і морального зла. Коли їм у цьому перешкодити, то вони вже не будуть, фактично, вільними.

Деякі філософи робили спроби відстоювати свободу волі навіть для того, щоби пояснити походження зла (болі, страждань) за рахунок вільного вибору, зробленого позалюдськими істотами, приміром, це пояснювалося втручанням грішних ангелів, котрі здатні через свій вільний вибір завдавати великої шкоди матеріальному світові. Такі погляди зустрічаються в працях св. Августина, присутні в “Проблемі страждання” К.С.Льюїса та в книзі Елвіна Плантінги “Бог, свобода і зло”.

Так, Льюїс припускає, “що якась могутня створена сила вже працювала над створенням зла… перш ніж з’явилася людина. Ця гіпотеза виходить з принципу, згідно з яким зло походить від надуживання свободою волі” (Лондон, 1940). Як висловлюється Плантінга, “цілком можливо, що природне зло – наслідок дій позалюдських істот, внаслідок чого складається рівновага між добром і злом; Бог не міг створити світ, у якому б сила добра мала б перевагу над силами зла через учинки позалюдських істот, що його населяють” (Лондон, 1975).

§. Ілюзія і кара

Тут Дейвіс піддає сумніву тезу, що зло – це ілюзія. Він пише, що “навіть якщо зло – ілюзія, то це болісна ілюзія, а відтак це неправда, що зло – всього-навсього ілюзія”. Щодо кари, то й ця спроба пояснити проблему зла, на його думку, не вельми успішна. Позаяк важко змиритися з тим, що всяке зло – так чи інакше заслужене. Дейвіс, слідом за Вольтером (1694-1778), вважає, що, видно, хвороби і всілякі стихійні природні лиха та ін. біди не посилаються людям у відповідності до їхніх вчинків. Це не заперечується навіть у Біблії (Лука 13:2-3; Іван 9:3).

§. Зло як наслідок

У цьому параграфі Дейвіс розмірковує над доказами Свінберна і Джона Гіка і робить висновок, що можна погодитись з ними в тому, що добро і зло між собою пов’язані нерозривно. А те, що Бог мириться зі злом чи якоюсь мірою відповідальний за зло, ще не доводить того, що він лихий. Дехто заперечує, що якщо наш матеріальний світ не може існувати без болю і страждань, то отже − Богові не варто було і творити його. А хто доведе, що створивши такий світ, як наш, Бог вчинив зле? Чи можна назвати Творця поганим тільки за те, що він створив благо, існування якого незмінно супроводжується чимось таким, що може виглядати як зло?

Дехто вважає, що бувають випадки невмотивованого страждання, а цього, мовляв, досить, аби засвідчити неможливість або малоімовірність існування Бога. Напр., Вільям Роу, (Оксфорд, 1969) гадає, що масштабне страждання фауни, захопленої лісовою пожежею служить прикладом такого невмотивованого страждання, яке Бог міг би й відвернути, бо в противному разі це говорить про неможливість буття Божого (а таких випадків у природі сила-силенна), а тому, на його думку, рацію має атеїзм. Втім, приклад, наведений Роу, не виглядає таким вже невмовтивованим стражданням. Це наслідок існування світу, де все відбувається за фізичними законами, а не є низкою чудес.

Нарешті, довід тут ще й той, що нам не слід вважати себе здатними оцінювати мотивацію страждань, бо все передбачене всемогутнім, всевидющим Богом, може зрозуміти лише той, хто сам всемогутній і всевидющий.

§. Свобода

Дейвіс пише, що виходячи з вищевказаного, теїст може припустити, що біль і страждання не є неспростовним доводом проти буття Божого. А з урахуванням морального зла шанувальники Бога, відстоюючи принцип свободи волі, можуть отримати і певну перевагу. Згідно з цим принципом можна припустити, що, коли Бог насправді благий, то він, імовірно, наділив би своїх істот свободою? А чи не можна припустити, що він, імовірно, насправді дозволив би їм діяти на свій власний розсуд, причім всі можливі лихі наслідки такої діяльності було б залишено чинними?

Декотрі теїсти мають окрему думку щодо проблеми творення, стверджуючи, що речі можуть існувати самі по собі, без цілковитої залежності від Божественної причинної підтримки. Тож прибічники такої позиції можуть вважати цілком слушним, коли вільні дії, а також ін. речі можуть існувати, не будучи спричинені Богом. Джон Лукас (Оксфорд, 1989) говорить: “Не все, що відбувається, слід приписувати безпосереднім рішенням Бога. Він утримується від дріб’язкового контролю за ходом речей, щоб… надати нам свободу маневру…”

Втім, традиційне поняття про Бога (т.зв. класичний теїзм), як видно, не солідаризується з такою позицією. Згідно його, все, що реальне в істотах, спричинене Богом, і їхня діяльність теж. Як про це висловився Аквінат: “…Бог не тільки дав речам буття при їх творенні, але і є причиною… їх дій… Якщо цей Божеств. вплив припиниться, то припиниться і будь-яка дія. Т.ч. усяка дія… простежується аж до Бога – своєї причини” (Див.: Сума теологій”).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник у двох частинах iconУ двох частинах

Навчальний посібник у двох частинах iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 Суми Видавництво Сумду 2009

Навчальний посібник у двох частинах iconМатеріали обласної науково-практичної конференції «Педагогіка К. Д. Ушинського: історія та сьогодення» у двох частинах Частина 2

Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник у двох частинах iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник у двох частинах iconОльга линь посібник з української мови
Пропонований посібник складається з двох частин: -а – це тексти диктантів краєзнавчої тематики, 2-а – ті ж тексти, які містять помилки,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка