Навчальний посібник у двох частинах



Сторінка9/22
Дата конвертації18.04.2017
Розмір5.04 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22

ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКО-БОГОСЛОВСЬКОЇ

ДУМКИ ХVIІ-ХVIІІ ст.

Суттєвою особливістю розвитку української академічної філософії (професійної філософії у Києво-Могилянської колегії-академії) пер. пол. ХVIІ ст. та кін. ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. було, як одностайно відзначається у вітчизняній дослідницькій літературі, те, що вона знаходилась у постійному зв’язку із загальним розвитком європейської філософії (включно із середньовічними впливами на неї раціоналістичного східного, арабо-мусульманського перипатетизму-аверроїзму), а тому у філософських творах і лекційних курсах професорів Києво-Могилянської колегії (академії) знайшли свій прояв і оригінальний розвиток багато ідей з класичної філософської спадщини античного минулого, раціоналістичної західноєвропейської філософії як попереднього (середньовічного та ренесансно-реформаційного), так і сучасного їм періоду Нового часу [ 1, c. 81-86; 4, с. 65-229; 8, с. 15; 18, с. 85-108; 21; 22; 23, с. 206-207].

Зрозуміло і те, що, виходячи зі своєї православної конфесійної приналежності й відповідної релігійно-богословської орієнтації, академіки (професори філософії Києво-Могилянської колегії − академії) спиралися на свої твори і лекційні курси з філософії в боротьбі проти поширення в Україні теологічних вчень католицизму й, почасти, протестантизму і створювали свої філософсько-теологічні вчення, передусім, для теоретичного обґрунтування православ’я − філософської апологетики догматів православного віровчення та положень православного богослов’я [1, c. 81].

Еволюція цих філософських засад українського православного богослов’я засвідчує помітну специфіку філософського обґрунтування його основних положень та самобутність філософської інтерпретації традиційної теологічної проблематики у вітчизняній академічній, а згодом і просвітницькій філософії, відповідно, ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. і др. пол. ХVIІІ ст., насамперед започаткованої ще у Середньовіччі проблеми “людина-Бог”, з її головною ідеєю − ідеєю Бога та проблемою Його пізнання − богопізнання, існування різноманітних тенденцій та концептуальний плюралізм у тогочасній філософсько-богословській думці в Україні. Зокрема, як підкреслюється в сучасних дослідженнях, відмінною особливістю цього періоду її розвитку є те, що всі теологічні проблеми вирішуються нею за допомогою формально-логічних міркувань, піддаються експлікації (аналізу) з позицій розуму, а її теологічні системи дедалі більше наповнювались раціоналістичним змістом [18, с. 90].

Не дивно, що такі цікаві особливості еволюції української філософії впродовж ХVIІ-ХVIІІ ст. (академічної ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. та просвітницької др. пол. ХVIІІ ст.), включно з її православною філософською теологією, привертали і привертають увагу багатьох вітчизняних дослідників, зокрема стали предметом висвітлення в працях загального характеру таких вітчизняних філософів, як Дм. Чижевський, І. Мірчук, В. Горський, М. Кашуба, І. Огородник, В. Огородник, М. Русин, В. Чуйко та ін. [1,3,5,9,14,15,24].

Процес розвитку вітчизняної академічної філософської думки ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. глибоко проаналізований і узагальнений (зокрема, на матеріалах логіки, гносеології, натурфілософії, етики і метафізики) у фундаментальних працях В. Нічик, І. Захари, Я. Стратій, В. Литвинова, В. Андрушко, М. Кашуби, І. Паславського, В. Овсійчука, М. Роговича, О. Матковської [2,4,10,21,23]. Цими авторами в інших своїх дослідженнях, а також у дослідженнях А. Пашука, Г. Нудьги, Є. Гриніва, Н. Козачишин, О. Матюхіної та інших висвітлені й окремі проблеми розвитку української філософської думки впродовж ХVIІ−ХVIІІ ст., дана характеристика внеску окремих персоналій у цей творчий процес [6,7,8,11,12, 13, 16, 17, 19, 20, 22]. Зокрема, об’єктом експлікації в сучасній вітчизняній філософській думці стали такі аспекти еволюції змісту філософської думки в Україні впродовж ХVIІ−ХVIІІ ст., як, наприклад, проблема людини та її зв’язок з теологічною проблемою “людина-Бог” у філософії діячів Києво-Могилянської академії ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. та просвітницькій філософії др. пол. ХVIІІ ст. її вихованця Г.Сковороди, що розглянуті у спеціальній розвідці М. Кашуби, І.Захари, О.Матковської, В.Любащенко, Н.Попової [18].

Дослідження вищезгаданих авторів виявляють загальні закономірності прискореного розвитку вітчизняної філософської думки у ХVIІ−ХVIІІ ст., показують прагнення прогресивних українських мислителів того часу за короткий час засвоїти вікові надбання західноєвропейської філософії, а також досягнення природничонаукової думки Нового часу, і створити власну, оригінальну філософську традицію і наукову основу для розвитку вітчизняної філософії й теології Нового часу [23, c. 207].

В свою чергу, це дозволяє у даному дослідженні прослідкувати як саме особливості перехідного характеру української академічної філософії ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. вплинули на складання тогочасних філософських засад вітчизняного богослов’я в її межах, тобто на еволюцію такої форми філософії у Києво-Могилянській колегії (академії), яку І. Захара визначає як “духовно-академічна філософія” [4, c. 227].

Безумовно, у складанні перехідного характеру української професійної філософської думки ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. та притаманної їй раціоналістичної тенденції не обійшлося без зовнішніх впливів. Достатньо нагадати, що українська молодь, яка у ХVI−ХVIІ ст. масово здобувала освіту за кордоном, у відомих західноєвропейських університетах (багато “русинів”, як називали в Європі українців, зустрічаємо в списках Болонського, Падуанського, Краківського, Празького, Віттенберзького, Лейденського, Лейпцігського університетів), знайомилась там з передовими досягненнями філософії свого часу, а повертаючись додому, сприяла поширенню та утвердженню на Батьківщині як схоластичних, так і ренесансно-гуманістичних та раціоналістично-просвітницьких ідей, притаманних цій філософії [8, c. 5; 13, с. 315-320]. Ось чому на розвиток філософської думки в Україні, починаючи з ХVIІ ст., значний вплив мала саме західноєвропейська раціоналістична філософія того часу.

Вже напр. ХVI − поч. ХVIІ ст. у православних братських школах широко вивчались не лише твори візантійських богословів і філософів, античних філософів Арістотеля, Платона, Сенеки, а й також − італійських гуманістів Франческо Петрарки, Лоренцо Валли, Марсіліо Фічіно та ін. У бібліотеках братств зустрічаємо також твори середньовічного послідовника Арістотеля − Авіцени (Ібн Сіни), з’являються там згодом і твори Ф.Бекона, Дж. Локка, Б.Спінози та інших європейських мислителів епохи Раціоналізму (ХVIІ ст.) Нового часу [8, c. 5].

Все це доводить, що українські мислителі вже напр. ХVI-поч. ХVIІ ст. були добре обізнані з досягненнями європейської й загалом світової філософії як минулого, так і сучасності, що впливало на формування їх поглядів, способи висвітлення як філософських, так і теологічних проблем. Але вони не тільки засвоїли, але й зуміли творчо використати надбання європейської та світової філософської думки в умовах України й започаткувати цим наступний розвиток української філософії у ХVIІ−ХVIІІ ст. з притаманними їй оригінальними особливостями [8, c. 5].

Сповна це стосується, насамперед, поширення і використання у філософії України схоластичного раціоналізму. В Україні західноєвропейська схоластика розповсюджувалася з др. пол. ХVI ст. в єзуїтських колегіях (колегіумах) та серед українських вихованців єзуїтських академій (Віленської, Замойської), почасти, в протестантських школах та “академіях” при культурно-освітніх центрах протестантизму на українських землях (в католицьких “латинських” школах окремі її елементи у спрощеній, елементарній формі викладалися вже з ХV ст.), а на поч. ХVIІ ст. − у православному середовищі братчиків із братських шкіл, насамперед зусиллями тих, хто познайомився з нею під час навчання в західноєвропейських навчальних закладах − переважно католицьких і, почасти, протестантських університетах [1, c. 81].

Саме в цей період провідним осередком філософської й водночас філософсько-богословської думки в Україні у ХVIІ-ХVIІІ ст. стає Києво-Могилянська колегія (з 1701 р. − академія), викладачі якої розпочали розвиток професійної вітчизняної філософії. Тому цілком логічним виглядає той факт, що початком складання такого перехідного характеру філософствування у Київській колегії (академії) стало поширення в ньому середньовічного схоластичного раціоналізму, що спирався на християнізовану спадщину Арістотеля − “лінію Арістотеля” у філософії. Ця рецепція ідей схоластичного раціоналізму (тобто, схоластичного арістотелізму) на власне український ґрунт відбувалась за посередництвом тієї філософської та теологічної думки, яка знайшла своє відображення в лекційних курсах професорів Києво-Могилянської колегії (академії), що була першим в Україні вищим навчальним закладом західного (західноєвропейського) типу [18, c. 89]. З цього погляду цілком закономірним видається те, що вихідним у філософських лекційних курсах Києво-Могилянської колегії (академії) визнається філософська спадщина Арістотеля − “лінія Арістотеля” у філософії [1, c. 81; 21].

Не дивно тому, що саме Києво-Могилянська колегія (академія) з часу свого заснування у 1632 р. стає і центром поширення схоластичного раціоналізму в українській православній філософській й навіть, почасти, богословській думці. По суті, вся вітчизняна академічна філософія пер. пол. ХVIІ ст. і кін. ХVIІ ст. − пер. пол. ХVIІІ ст. пов’язана із західноєвропейською схоластичною традицією [4, c. 65]. Це об'єктивно зумовлювалося потребою раціонального обґрунтування православного богослов’я в його протидії інвазії в Україні вже раціоналізованої у Середньовіччі за допомогою християнізованого арістотелізму (схоластики номіналістів-перипатетиків, аверроїстів і томізму) католицької теології, яка до того ж (як і протестантська теологія) продовжувала удосконалювати свою раціоналізацію (раціоналістично-гуманістична та пантеїстична філософія епохи Ренесансу, протестантська та католицька неосхоластика доби Реформації і Контрреформації та Нового часу).

Враховуючи це, професори філософії Києво-Могилянської колегії (академії) з успіхом використовували філософське надбання арістотелізму та запозичені у своїх конфесійних опонентів його християнізовані версії у формі західноєвропейської схоластики і неосхоластики для раціоналізації православного богослов’я і православної філософської теології (православної філософії), що й знайшло своє відображення в їх академічних лекційних курсах з філософії. Тому не випадково, що з врахуванням згаданих обставин, а надто під загальним впливом розвитку раціоналістичної тенденції − “лінії Арістотеля” у світовій і європейській, передусім західноєвропейській, філософії вивчення Арістотеля та його середньовічно-схоластичних переробок − західнохристиянської, католицької (починаючи з Боеція і продовжуючи Томою Аквінським та іншими) й, почасти, східнохристиянської, візантійсько-православної (у Іоана Дамаскина, Михайла Псела, Іоана Італа), а також його східної, арабо-мусульманської інтерпретації стало однією з провідних тем у викладанні філософії в Києво-Могилянській колегії (академії). Постійно робилися звернення до середньовічних філософів-послідовників арістотелізму (перипатетизму): східних перипатетиків − Авіцени (Ібн Сіни), Аверроеса (Ібн Рушда) та західнохристиянських (католицьких) схоластів-номіналістів, аверроїстів − Іоана Дунс Скотта, Вільяма Оккама [1, c. 80-86; 21].

У свою чергу, звернення до схоластичної проблематики та схоластичного раціоналізму закладало ґрунт для переосмислення духовних надбань Середньовіччя (а серед них і богословської спадщини ортодоксального православ’я) на підставі нових ідей, запозичених із схоластики з характерним для неї раціоналістичним переосмисленням традиційної теологічної проблеми “людина-Бог” та її складових питань про богопізнання (пізнання ідеї Бога), створення Богом світу і людини, їх співвідношення, про світ “тварний” і “нетварний”, про душу, природу раю і пекла тощо. Ось чому, не в останню чергу, і під впливом вищезгаданої обставини всі ці питання у філософських лекційних курсах переважної більшості професорів Києво-Могилянської колегії (академії) ХVIІ-ХVIІІ ст. вирішуються за допомогою формально-логічних міркувань, піддаються аналізу з позицій розуму. Цьому, безумовно, сприяло і те, що теологічні проблеми розглядались академіками в межах окремих розділів (логіки, гносеології, натурфілософії, метафізики, етики) їх лекційних курсів з філософії та у взаємозв’язку з їх проблематикою [1, c. 81; 4, c. 65-229; 18, с. 90- 108; 21; 22; 23, с. 206-283].

Значною мірою завдяки цьому, орієнтуючись головним чином на західноєвропейську теологічну вченість і філософію, вчені Києво-Могилянської колегії (академії) поступово долали відсталість і консерватизм старої, ортодоксально-візантійської православної думки та її традицій, пануючих у вітчизняній православній теології та філософії [18, c. 89]. Тому, як відзначають сучасні вітчизняні дослідники, саме завдяки орієнтації вчених Києво-Могилянської колегії (академії) на західноєвропейську схоластику та використанню ними її раціоналізму у своїх лекційних курсах з філософії і, до певної міри, теології у ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. значно прискорюється поступовий відхід української філософсько-богословської думки від попередньої, ортодоксально-візантійської православної богословсько-філософської традиції (з її, значною мірою, ірраціонально-містифікованим підходом до розгляду світоглядних проблем, зокрема проблеми “людина-Бог”, її головної ідеї − ідеї Бога та проблеми Його пізнання − богопізнання) і наближення до більш раціоналістичної західноєвропейської філософії та теології [ 2; 4, с. 225-229; 10; 11; 14, с. 91-115, 204-251; 16; 21; 22; 23, с. 206-207].

Через всі ці обставини свого часу лекційні курси філософії у Києво-Могилянській колегії (академії) тлумачилися як переважно схоластичні. Однак сучасні дослідження стану їх викладання, видання перекладів цих курсів українською мовою свідчать про далеко не схоластичний, а значно вищий рівень викладання цього предмету київськими академіками [4, 5, 6, 8, 10, 12, 16, 18, 19, 21, 22, 23].

Звичайно, у ХVIІ ст., виходячи з вимог національно-визвольної боротьби в Україні, діячі Києво-Могилянського колегіуму перш за все прагнули за допомогою схоластичного раціоналізму дати філософське обґрунтування православ'ю, розробити і викласти його як раціонально обґрунтоване богословське вчення, і у такому раціоналізованому вигляді протиставити католицькій теології. А у ХVIІІ ст., вже в академії, не меншої ваги набирало завдання підготовки освічених фахівців для провідних державних і церковних посад, в чому теж неабияку роль відігравала схоластична вченість.

Але філософія у Києво-Могилянській колегії (академії) не зводилась лише до схоластики. У її викладанні широко використовувались твори античних філософів, провідних європейських мислителів Середньовіччя, епохи Відродження, доби Реформації і Нового часу [1, c. 81-86; 4, с. 65-229; 5, с. 149-199; 8, с. 16; 10; 11; 21; 22]. Тут вивчалися не тільки богословські курси томізму і твори Арістотеля, а й твори Платона (що залишалося традиційним для православної філософії) та інших античних і середньовічних філософів (знову ж таки, насамперед, популярних в межах православної філософської традиції). Зокрема, з цією метою широко використовувалася спадщина неоплатоніків, як пізньоантичних (Амонія Саккаса, Плотіна, Порфирія, Прокла), так і ранньосередньовічних (Августина Блаженного). Водночас значною популярністю серед академіків користувалися також стоїки, особливо їх концепція про двонатурність сущого та їх логіка [1, c. 81]. Як відомо, в античні часи саме в школах стоїків логіці відводилась чільна роль. Вважається, що і сам термін “логіка” у філософський обіг уперше ввів Зенон Кітіонський. Стоїки твердили, що не може бути філософії без логіки − алогічної філософії. Саме у логіці вони мали великі заслуги і після Арістотеля чи не найбільше розвивали формальну логіку [4, c. 65-66].

Популярними у філософських курсах Києво-Могилянської колегії (академії) були також твори таких світочів епохи Відродження, як ідейний предтеча Реформації Еразм Роттердамський з його концепцією “християнського гуманізму” та педагог-гуманіст Ян Амос Коменський, згодом філософські трактати Р.Декарта, Б.Спінози, системи М. Коперника та Г.Галілея [1, c. 81; 4, с. 133-229; 5, с. 149-199; 8, с. 5; 10; 11;14, с. 204-251; 21; 22; 23, c. 206-283]. Не даремно відомий німецький історик, академік Е. Вінтер пише, що у Київській колегії (академії) “пізній гуманізм подає руку ранньому Просвітництву” [8, c. 16].

Ось чому у підсумку плюралізму такого філософствування вже на поч. ХVIІІ ст., за свідченням Т. Прокоповича, схоластичні мудрування розглядаються як пройдений етап у житті Київської академії. Зокрема, серед вчених академії, які багато в чому відійшли від схоластики, сучасні дослідники називають Хр.Чарнуцького, А.Дубнєвича, І.Левицького, Ф.Лопатинського [1, c. 81].

Цьому сприяла, як підтверджують сучасні вітчизняні дослідження, та обставина, що професори Києво-Могилянської колегії (академії), як і їх католицькі та протестантські колеги з навчальних закладів Західної Європи, віддаючи данину схоластичному арістотелізму, постійно брали до уваги розвиток філософської думки в межах секуляризованої (світської, неконфесійної) філософії доби Відродження, Реформації та Нового часу [4, c. 226]. Тому, безумовно, на тогочасну вітчизняну академічну філософію не могли не вплинути ренесансно-реформаційні (гуманістичні та пантеїстичні) ідеї, а також філософські ідеї епохи Раціоналізму ХVIІ ст. − емпіризму Ф.Бекона та сенсуалізму його послідовників, деїзму Р.Декарта та моністичного пантеїзму Б. Спінози, тісно пов’язані з розвитком природознавства доби Відродження (коперніканством) та Нового часу (науковою революцією ХVIІ ст.).

Слід також враховувати, що в цей час на загальному характері європейської релігійної філософії відчутно позначилась відновлена в ході католицької Контрреформації в Іспанії та Португалії т.зв. “друга схоластика”, тобто − неосхоластика. В цих країнах складається широка мережа різних філософських шкіл (шкіл конфесійної католицької філософії) при навчальних закладах, що поділялися на два напрямки: містичний та раціональний. Серед шкіл раціонального напрямку особливий вплив на академічну філософію (тобто, професійну філософію у вищих навчальних закладах) справляли коімбрійська та комплютенська школи, репрезентанти яких відзначались широкою ерудицією, глибокою вченістю, чітким логічним стилем викладу матеріалу. Відроджена ними схоластика ( неосхоластика) відзначалася (на відміну від старої, традиційної схоластики) простотою і ясністю понять та категорій, намаганням йти в ногу з часом (тобто, враховуючи здобутки тогочасної філософії і науки), бути корисною для розвитку філософського знання. Одним з найбільших католицьких авторитетів цієї “другої схоластики” був Франциск Суарес, якому вдалося гармонійно поєднати схоластичний арістотелізм з концептами секуляризованої філософії Нового часу. Надзвичайно високий авторитет Суареса визнавали, використовуючи і розвиваючи його ідеї, навіть такі видатні філософи Нового часу, як Френсіс Бекон, Рене Декарт, Гуго Гроцій та ін. [4, c. 226-227].

Значною мірою і завдяки філософії Ф.Суареса “друга схоластика” (неосхоластика) мала великий вплив на розвиток тогочасної духовно-академічної філософії (тобто, філософсько-богословської думки, або філософської теології в межах академічної філософії) спочатку у Західній, а згодом у Східній Європі (включно з Україною). Відмінною особливістю неосхоластики було те, що ця релігійна філософія розвивалась паралельно із світською (секуляризованою) філософією Нового часу. Тому вона, безумовно, враховувала досягнення сучасної їй секуляризованої науки та філософії, не поступаючись, звичайно, при цьому своїми принципами. Ось чому і ця духовно-академічна філософія (використання неосхоластики в академічній філософській теології) також сприяла розвитку філософського знання у всіх країнах Європи. Зокрема, за визначенням І.Захари, філософські твори, за якими читались курси лекцій у Києво-Могилянській колегії (академії), є, по суті, українським варіантом “другої схоластики”. Вони розроблялись у тому ж ключі, що і академічна філософія, загалом, та філософська теологія в її межах, зокрема, в духовних і світських вищих навчальних закладах Західної Європи [4, c. 227].

Отже, підсумовує І. Захара, коли мова йде про професійну (академічну) філософію в Україні у ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст., то мається на увазі раціональна течія релігійної філософії (філософські теології), яка існує одночасно із секуляризованою філософією Нового часу. Ці обидві течії не ізольовані одна від одної, як і у західноєвропейській філософії, де раціональна релігійна філософія (філософська теологія) бере до уваги усе те нове, що з’являється у секуляризованій філософії, а остання − не ігнорує того, що викликає у неї інтерес в розвитку духовно-академічної філософії (академічної філософської теології). При такому взаємовпливові, взаємозбагаченні спостерігається розвиток обидвох філософських течій, що цілком стосується і української академічної філософії ХVIІ − пер. пол. ХVIІІ ст. [4, c. 227].



Звідси цілком закономірною виглядає об'єктивна обумовленість відходу вітчизняної духовно-академічної філософії (православної філософсько-богословської думки в межах української академічної філософії) ХVIІ-пер. пол. ХVIІІ ст. від попередньої ортодоксально-візантійської традиції християнізованого неоплатонізму − ареопагітизму в напрямку переорієнтації на раціоналізм західноєвропейської схоластики, неосхоластики (“другої схоластики”) та секуляризованої (неконфесійної) філософії Нового часу.

  1. Від витоків до середини ХІХ століття: Короткий довідник з історії філософії / Авт. -упоряд. Архіпов О.П., Бугров В.А., Петрушенков С.П., Чуйко В.Л. та ін.; Під ред. Т.Д. Пікашової та В.Л. Чуйка. − К.: МАУП, 1997. − 152 с.

  2. Від Вишенського до Сковороди / За ред. В.М. Нічик. − К.: Наук. думка, 1972. − 143 с.

  3. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. − К.: Наук. думка, 1996. − 286 с.

  4. Захара І.С. Академічна філософія України (ХVIІ − І пол. ХVIІІ ст.) − Львів: Вид-во ЛНУ імені Івана Франка, 2000. − 239 с.

  5. Історія української філософії: Хрестоматія / Упорядник М.В. Кашуба. − Львів: Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. − 356 с.

  6. Кашуба М.В. Георгій Кониський − світогляд та віхи життя. − К.: Укр. Центр духовної культури, 1999. − 228 с.

  7. Кашуба М.В. З історії боротьби проти унії ХVIІ-ХVIІІ ст. − К.: Наук. думка, 1976. − 171 с.

  8. Козачишин Н.М., Матюхіна О.А. Філософська і суспільно-політична думка на Україні у ХVIІ ст. Текст лекції з курсу філософії для студентів всіх форм навчання. − Львів: ЛПІ, 1992. − 21 с.

  9. Мірчук І. Історія української філософії // Енциклопедія українознавства. − К.: Наук. думка, 1995. − С. 128-216.

  10. Ничик В.М. Из истории отечественной философии конца ХVIІ − начала ХVIІІ в. − К.: Наук. думка, 1978. − 298.

  11. Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХVI-початок ХVIІ ст.). − К.: Наук. думка, 1990. − 384 с.

  12. Ничик В.М. Феофан Прокопович. − М.: Мысль, 1977. − 192 с.

  13. Нудьга Г. Українські студенти в університетах Європи ХІУ-ХVIІІ ст. // Український календар. − Варшава, 1968. − С. 315-320.

  14. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навч. посіб. − К.: Вища шк.: Тов-во “Знання”, КОО, 1999. − 543 с.

  15. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах. − К.: Либідь, 1997. − 328 с.

  16. Паславський І.В. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці ХVI − першій третині ХVIІ ст. − К.: Наук. думка, 1984. − 128 с.

  17. Пашук А. Проблема “истиннаго человъка” у філософській концепції Григорія Сковороди // ЗНТШ. − Львів, 1991. − Т.ССХХІІ. − С. 181-200.

  18. Проблема людини в українській філософії ХVI-ХVIІІ ст. / Авт. кол.: І.С. Захара, М.В. Кашуба, О.В. Матковська, В.І. Любащенко, Н.Л. Попова; Відп. ред. М.В. Кашуба. − Львів: Логос, 1998. − 239 с.

  19. Рогович М.Д. Мировоззрение М. Козачинского и его место в истории отечественной философской мысли первой половины ХVIІІ в.: Автореф. дис. ... канд филос. наук. − К., 1978. − 21 с.

  20. Рогович М.Д. Світські мотиви в творчості Ф. Прокоповича і А. Кантеміра // Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації: Зб. наук. праць / АН УРСР. Ін-т сусп. наук; Відп. ред. Є.А. Гринів. − К.: Наук. думка, 1991. − С. 158-170.

  21. Стратий Я.М., Литвинов В.Д., Андрушко В.А. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. − К.: Наук. думка, 1982. − 347 с.

  22. Стратий Я.М. Проблемы натурфилософии в философской мысли Украины ХVIІ в. − К.: Наук. думка, 1979. − 208 с.

  23. Філософія Відродження на Україні / М.В. Кашуба, І.В. Паславський, І.С. Захара, В.А. Овсійчук, М.Д. Рогович, О.В. Матковська та ін. / АН УРСР. Ін-т сусп. наук; Відп. ред. М.В. Кашуба. − К.: Наук. думка, 1990. − 336 с.

  24. Чижевський Дм. Нариси з історії філософії на Україні. − Мюнхен, 1983. − 175 с.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   22

Схожі:

Навчальний посібник у двох частинах iconУ двох частинах

Навчальний посібник у двох частинах iconКонспект лекцій у двох частинах Частина 2 Суми Видавництво Сумду 2009

Навчальний посібник у двох частинах iconМатеріали обласної науково-практичної конференції «Педагогіка К. Д. Ушинського: історія та сьогодення» у двох частинах Частина 2

Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Куляс П. П. Система − проти автоматизму суржику: Редакторський погляд : Навчальний посібник. Вид друге, розширене І виправлене. −...
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011
Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету, 2011. – 124 с
Навчальний посібник у двох частинах iconП., Середяк А. В. Історичне краєзнавство навчальний посібник
Голубко В., Качараба С., Середяк А. Історичне краєзнавство. Навчальний посібник. – Ч.І. – Львів: Видавничий центр лну імені Івана...
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник у двох частинах iconНавчальний посібник для студентів всіх спеціальностей освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр кременчук − 2011 В. Д. Братенші
В. Д. Братенші. Релігієзнавство. Навчальний посібник. Кременчук, Кременчуцький льотний коледж Національного авіаційного університету,...
Навчальний посібник у двох частинах iconОльга линь посібник з української мови
Пропонований посібник складається з двох частин: -а – це тексти диктантів краєзнавчої тематики, 2-а – ті ж тексти, які містять помилки,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка