Навчальний посібник з історії української культури мвс україни



Сторінка1/10
Дата конвертації01.08.2017
Розмір2,12 Mb.
ТипНавчальний посібник
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10





Наталя Чабан
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ
МВС України

Херсонський юридичний інститут

Харківського національного університету внутрішніх справ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін


Чабан Н.І.
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

З ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Херсон — 2010

УДК. 378. 147-388

ББК 74. 58


Навчальний посібник з історії української культури обговорено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін (Протокол № __ від ______ 2010 р.).




Рекомендовано до видання навчально-методичною радою Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ (Протокол № __ від ______ 2010 р.).

Укладач Чабан Н.І. — кандидат педагогічних наук, доцент, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Херсонського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ

Рецензенти Лимаренко Л.І. — завідувач кафедри культурології Херсонського державного університету, кандидат педагогічних наук, доцент

Чумаченко О.А. — кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри культурології Херсонського державного університету

ББК 74. 58



Ч. 12 Чабан Н.І. Навчальний посібник з історії української культури. — Херсон 2010 — 211 с.

© Чабан Н., 2010

© ХЮІ ХНУВС, 2010

ПЕРЕДМОВА
У змісті курсу поєднано певну оригінальність авторського погляду з аналізом основних тем, що цікавлять сьогодні людей, зокрема студентську молодь. У ньому викладено ідеї та відкриття, взяті з переднього краю історії української культури. Широко використано напрацювання з культурології, публікації (підручники, навчальні посібники, хрестоматії, наукові монографії і статті, словники й довідники) вітчизняних і зарубіжних діячів культури, а також і самого автора.

Цей курс покликаний сприяти формуванню в студентів/курсантів сучасного вербального мислення, розкрити методологію організації наукового пошуку, зорієнтувати в сучасних тенденціях розвитку культури. Матеріал дібрано таким чином, щоб сформувати особистісне ставлення до культури, внутрішню потребу збагачувати свій культурний рівень, свою особистість. Ретельне та вдумливе опрацювання студентами/курсантами історико-теоретичного матеріалу курсу дасть змогу отримати їм необхідні знання з історії української культури і як науки і як нормативної дисципліни, а також може стати імпульсом для подальших самостійних заглиблень у животворне море світової культурної думки.

Особливістю дисципліни є те, що в ній, крім оптимально висвітлених питань, кожна тема починається з преамбули, де акцентується увага на актуальності теми, з визначення, що повинен знати і вміти студент/курсант після засвоєння матеріалу цієї теми, якою має бути логіка викладення і вивчення матеріалу, а також ключових понять та термінів, які їм слід засвоїти.

Дисципліна «Історія української культури» викладається на 1 курсі 1 семестру обсягом 72 години, з них лекцій 16 год., семінарських 18 год., самостійна робота 36 год., модульна контрольна робота 2 год.



Мета і завдання навчальної дисципліни: ознайомити курсантів/студентів з основами сучасних підходів до історії національної культури, особливостями історичного розвитку української культури, виявити її зв'язок із соціальними, політичними, цивілізаційними, побутовими, мистецькими явищами і процесами, навчити курсантів/студентів вільно оперувати сучасними концептами історичної культурології та широким фактологічним матеріалом.

Предмет навчальної дисципліни: історичний розвиток української культури.

Вимоги до знань та вмінь.

Курсант/студент повинен знати:



  • Цивілізаційні витоки і детермінанти української культури;

  • Сутність українських національно-культурних проектів;

  • Світоглядні особливості української культури та їх зв'язок з національним характером;

  • Основні етапи формування художніх стилів в українській культурі

Курсант/студент повинен вміти:

  • Ідентифікувати явища культури за їх історичною значущістю;

  • Ідентифікувати явища культури за їх національною приналежністю;

  • Ідентифікувати явища культури за їхніми стильовими особливостями та художньою вартістю;

  • Аналізувати основні тенденції розвитку культури в їх історичній ретроспективі й перспективі.

Місце в структурно-логічній схемі спеціальності. Нормативна навчальна дисципліна «Історія української культури» є складовою циклу професійної підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр».

Система контролю знань та умови складання іспиту. Навчальна дисципліна «Історія української культури» оцінюється за модульно-рейтинговою системою. Вона складається з 2 модулів. Результати навчальної діяльності студентів оцінюються за 100-бальною шкалою.

Контроль знань.

Контроль здійснюється за модульно-рейтинговою системою.

За результатами кожного семестру курсант/студент отримує підсумкову оцінку за 100-бальною системою, яка розраховується як накопичувальна оцінка за кожен з двох модулів у семестрі та оцінки за іспит. При цьому, кількість балів відповідає оцінці:

1-34 — «незадовільно» з обов'язковим повторним вивченням дисципліни, 35-59 — «незадовільно» з можливістю повторного складання, 60-64 — «задовільно» («достатньо»), 65-74 — «задовільно»; 75-84 — «добре»; 85-89 — «добре» («дуже добре»), 90-100 — «відмінно».

Шкала відповідності


За 100-бальною шкалою

Оцінка за національною шкалою

90-100

5

відмінно

85-89

4

добре

75-84

65-74

3

задовільно

60-64

35-59

2

незадовільно

1-34

Якщо за результатами модульно-рейтингового контролю курсант/студент отримав середнє арифметичне за два змістовні модуля, яке менше ніж 60 балів, то він не допускається до іспиту і вважається таким, що не виконав усі види робіт, які передбачаються навчальним планом на семестр з дисципліни «Історія української культури».



ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ

ПЕРЕДСЛОВ’ЯНСЬКА ДОБА
Як цілісна етнічна спільність українці сформувалися порівняно недавно. Протягом тисячоліть на території сучасної України проживало багато народів, які мігрували, постійно змінювали один одного. Внаслідок постійних міграцій давнє населення України не було етнічно і культурно однорідним. До того ж не було і цілковитої зміни етносів, якась частина племені неодмінно залишалася на своїх обжитих місцях. Саме цим і могло забезпечуватися передання у спадок наступним поколінням культурного, світоглядного, мистецького досвіду. Так протягом тисячоліть різноетнічні народи створювали на території України певні культурні традиції, які з часом ставали підґрунтям української культури.

Найдавніші пам’ятки мистецтва передісторичної людини на території України відносяться до доби пізнього палеоліту (25-15 тис. років тому). Пізній палеоліт характеризується появою людини розумної (Homo sapiens). Із появою людини розумної дородову громаду заступає родова організація суспільства. У процесі повсякденної трудової діяльності мислення людини розвивалося, вона набувала нових позитивних знань. У суспільстві складалися релігійні вірування, звичаї, виникало мистецтво. Все це допомагало вижити первісній людині, яка майже цілком залежала від природного оточення.

До пізньопелеолетичного часу відносяться широко відомі зразки прикладного та образотворчого мистецтва. Так, розкопки біля с. Мізинь (чернігівська обл.) виявили прекрасні браслети, вирізані з бивня мамонта. Один із них — суцільний, другий складається з п’яти окремих пластин. На обох чудовий різьблений орнамент. Мізинські браслети належать до унікальних зразків прикладного декоративного мистецтва стародавньої Європи. До творів мистецтва слід також віднести розфарбовані кістки мамонтів із мізинських жител та скульптури у формі невеликих статуеток, які відображали образ матері у родовій громаді. Цікаво, що в мізинських статуетках немає виразно окресленої голови, а якщо є, то відсутнє обличчя. Крім жіночих статуеток зустрічаються фігури тварин з кістки і каменю. В Мізині відкрито цілу майстерню з набором кам’яних знарядь праці.

Знахідки мізинської культури старокам’яної доби зустрічаються і в інших районах України. Зображення на кістках тварин виявлені на Київщині, Полтавщині, на землях Західної України.

Крім образотворчого мистецтва, в пізньопалеолетичну добу набули певного розвитку й інші види мистецтва — музика, обрядовий танок тощо. Про це свідчать знахідки кістяних флейт, жіночих статуеток у позі танцю і т.і.

Чоловічі зображення епохи палеоліту трапляються рідко. Основну масу зображень складають тварини. Серед чинників, які впливали на формування стилю первісного мистецтва, не останнє місце займала техніка виконання і матеріал. Художні вироби, датовані одним періодом, в яких використані схожі сюжети, виконані в різному матеріалі, суттєво різняться між собою. Фігурки, виконані у техніці об’ємної скульптури, як правило, більш стилізовані, ніж графічні зображення, написані фарбою чи накреслені на кам’яних плитах. Малюнки на камені й кістці, глибоко вирізані загостреним кам’яним предметом, часто складають враження легких замальовок олівцем. Такі замальовки є серед найбільших ранніх художніх пам’яток палеолітичної доби.



Отже, у палеолітичну епоху людина досягла відносно високого рівня матеріальної і духовної культури. Це стало основною для подальшого поступального суспільно-економічного та культурного розвитку людської цивілізації.

Мезоліт, який прийшов на зміну палеоліту, характеризується дальшим розвитком техніки обробки каменю.

Видатною пам’яткою духовного життя населення цього періоду є Кам’яна Могила, завдяки якій ми маємо змогу спостерігати елементи мистецької творчості, ідеологічних уявлень, побуту прадавніх племен. Кам’яна Могила розташована у степу поблизу с. Терпіння Мелітопольського району Запорізької області. Зараз вона має вигляд великого піщаного пагорба, заваленого кам’яними брилами. Колись давно це був кам’яний моноліт, під яким у ґрунті були прокопані печери. У гротах Могили виявлена велика кількість різноманітних зображень: схематизовані фігури людей, тварин, знаки у вигляді геометричних фігур і т.і. Майже всі вони виконані у техніці різьблення. Знайдені також окремі предмети, очевидно культового призначення. Особливий інтерес викликає так званий Грот Мамонта. На його стелі зображені фігури чотирьох биків, які утворивши коло, спрямовують свої роги у різні боки. Очевидно, первісний художник змалював сцену нападу на тварин якихось хижаків. Трохи збоку відтворені три олені, які йдуть один за одним. На багатьох зображеннях збереглися елементи так званої мисливської магії. Так, на одному із зображень подибуємо шамана із піднесеними догори руками, який закликає диких звірів, його оточують різне мисливське лаштування і вовчі ями.

Доба неоліту, яка датується VІ-ІІІ тис. до н.е., була добою величезних змін у розбудові людської цивілізації. У неоліті вдосконалюються кам’яні знаряддя праці і виникають нові. Саме в неоліті людина починає займатися землеробством, скотарством. Особливої уваги заслуговує виникнення цього часу керамічного посуду. Він був простий за формою, погано обпалений. Ліпили його з глиняних джгутиків і обпалювали на відкритих вогнищах. До глини домішували траву й пісок. Зовнішня поверхня посудини старанно орнаментувалася. Хоч і примітивним був цей посуд, але він створив для людини можливість роботи запаси продуктів харчування, вживати варену їжу.

На сьогодні в межах України виявлено близько 700 поселень доби неоліту. Цю епоху в Україні яскраво репрезентує трипільська культура. У межах України відомі сотні трипільських поселень. Про рівень матеріального і духовного розвитку трипільців свідчить їх керамічне виробництво. Посуд трипільців можна розділити на дві великі групи: кухонний і столовий. Кухонний був простим за формою, з нанесеним небагатим орнаментом. Значно досконалішим був столовий посуд. Для його виготовлення використовувалася якісніша глина, цей посуд добре випалювався. Орнамент на столовому посуді більш вишуканий. Серед орнаментальних знаків зустрічаються зображення людей і тварин.

У трипільців особливого розвитку набула глиняна пластика. Вони виготовляли з глини жіночі статуетки, фігурки тварин, моделі жител і т.і. Ці чудові вироби образотворчого мистецтва дають нам яскраве свідчення досить високого рівня розвитку трипільців.

На пізньому етапі трипільська культура зазнала великих змін. Кількість розписної кераміки зменшується. У гончарстві домінує шнуровий орнамент. Пластика стилізується і поступово зникає зовсім.

Для кераміки неоліту характерні досить широкі форми. Посуд відносно тонкостінний, добре випалений. Орнаментація небагата, але своєрідна: візерунок розміщувався лише у верхній частині посудини. Численні знахідки зображень тварин дають підстави вважати, що людина неолітичного періоду поклонялася тваринам і силам природи. Про рівень мистецького розвитку говорять і прикраси, зокрема кістяні напівкруглі пряжки з пишною орнаментацією.

Останнім великим періодом первіснообщинної формації була епоха бронзи. Її завершальний етап збігається з початком формування класових суспільств. В Україні вона змінюється кімерійсько-скіфською добою.

Початок І тис. до н.е. ознаменувався істотними змінами в господарстві, культурі й побуті давнього населення України. На зміну бронзовим знаряддям приходять залізні знаряддя праці та зброя. На території України проживали кочові племена, які займалися в основному скотарством. Першим народом, ім’я якого зафіксоване в письмових джерелах, були кіммерійці. Згадку про них знаходимо в гомерівській «Одіссеї»:

Врешті дістались ми течій глибоких ріки Океану.

Там розташовані місто й країна людей кіммерійських,

Хмарами й млою вповиті.

Кіммерійці були войовничими племенами. Вони здійснювали походи на Ассирію, Фригійське царство, на західні землі Малої Азії. Звичайно ж трофеї, добуті у військових походах, мали великий вплив на формування культури кіммерійців. До того ж, кочовий спосіб життя і войовничість цих племен значною мірою відбилися на їх матеріальній культурі. Перш за все, це стосується предметів озброєння та спорядження верхового коня. Серед знайдених деталей вузди на увагу заслуговують вишукані фігурні пряжки з жолобчастими боковими платівками. Вчені з’ясували, що саме такі пряжки прикрашали ремені верхових коней, які зображені на рельєфах палаців ассірійських царів Саргана ІІ і Ашшурбаніпала.

Кіммерійське мистецтво мало прикладний характер. Складні орнаменти прикрашали руків’я кинджалів, деталі вузди, наносилися на посуд. Основу декору становили різноманітні геометричні фігури — спіралі, ромби, квадрати. Найкращими зразками кіммерійського геометричного стилю можна вважати різьблені кістяні прикраси кінської вузди з кургану поблизу с. Зольне в Криму. До нас дійшли і деякі зразки кіммерійської монументальної скульптури — статуї, що очевидно зображували воїнів. Вони мали вигляд кам’яних статуй, рельєфно зображувалися предмети одягу і зброї. Такі статуї встановлювалися над похованнями знатних кочівників.

Самобутня кіммерійська культура складалася й розвивалася у IX ст. і була перервана на початку VII ст. до н. є. новою хвилею племен зі Сходу — скіфів, з якими пов’язаний наступний етап у нашої країни.



Скіфська культура була локальним варіантом євразійського періоду розвитку. Форми і прояви культури скіфів формувалися під впливом кіммерійських племен, які були завойовані скіфами, отже скіфська культура увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи і зазнала впливу передньоазіатської цивілізації.

Характер господарства скіфів впливав на їх життя. Основу господарської діяльності становило скотарство.

Одяг скіфів, який був пристосований до пересувного способу життя і прикрашався хутром, оздоблювався золотими платівками. У скіфських похованнях знайдено велику кількість таких платівок. Основою мистецтва був так званий звіриний стиль. Зображення риб, оленів, вовків прикрашають зброю і предмети побуту. Традиції скіфського звіриного стилю надовго пережили своїх творців і простежуються у виявах давньоруського мистецтва.

Зразки скіфського монументального мистецтва представлені зображеннями першопредка воїна. Ось як передав Геродот давню легенду про походження свого народу:



Першим мешканцем цієї безлюдної тоді країни була людина на ім’я Таргітай. Батьком цього Таргітая... були Зевс і донька річки Борисфена... Такий рід мав Таргітай, а в нього було троє синів: Лапоксай, Арпоксай і наймолодший — Лаксай. Коли вони були царями, на землю з неба впали зроблені з золота плуг, ярмо, сокира. Першим побачив їх старший і наблизився, щоб узяти, але все це золото, коли він підійшов тут же почало горіти. Він віддалився, і тоді до нього підійшов другий, але із золотом сталося те ж саме. Отже, так своїм полум’ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло, і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати погодилися передати все царство молодшому...

Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом. Цей дуже пластичний матеріал використовувався для прикрас. На всіх знахідках — витончені композиції, багаті сюжети, що ніколи не повторюються.

Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопках Товстої Могили. Діаметр прикраси — 30 см, вага —1150 грамів. Три її яруси мають вигляд півмісяця, між витими джутами — чудові витвори образотворчого мистецтва. У середньому ярусі розміщені скульптурки птахів, рослинні мотиви. На двох інших — зображення сцен боротьби звірів та сюжети зі скіфського життя. У центрі верхнього фриза — двоє роздягнених до пояса скіфів, які шиють сорочку із овечої шкіри, розтягнувши її за рукава. Біля них знаходяться горити з луками і стрілами. Праворуч і ліворуч від цієї сценки зображені тварини. Молодий скіф, присівши, доїть вівцю, інший — сидить біля неї, тримаючи в руках амфору. За своїми художніми якостями виріб не має собі рівних серед знахідок степової Скіфії.

Традиції скіфського мистецтва продовжили сарматські племена, які прийшли зі Сходу у III ст. до н.е. Одним із головних релігійних культів сарматів був культ коня. Часто до могили померлого клали не коня, як це робили скіфи, а його вуздечку. Завдяки цій традиції до нас дійшло сарматське кінське спорядження. Вуздечки шляхетних вершників оздоблювали фаларами — круглими бляхами із золота або срібла, прикрашеними рельєфними зображеннями, або рослинним орнаментом.

У 1986 році археолог Є. Беспалий дослідив у сарматському могильнику Дачі унікальний кінський набір кінця І ст. н.е. Основу двох фаларів (а всього їх було 11) становить бронзовий диск, інкрустований золотом, білими та блакитними емалями. У центрі сяє яскраво-червоний сердолік, а з країв — виконані у високому рельєфі чотири постаті левів, м’язи яких передані бірюзовими вставками. Самі краї фаларів оздоблені дрібними сердоліками та бронзою. Ці фалари прикрашали ремені нагрудника на плечах коня, а на грудях, де ремені сходилися, кріпилася масивна золота бляха, інкрустована сердоліком.

У похованнях жінок переважали прикраси. Сармати принесли новий прикладного мистецтва — поліхромний. Вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку або кольорової емалі. Чудові зразки таких прикрас знайдені у похованнях сарматської знаті. Унікальну колекцію прикрас знайдено у Криму. Прекрасні золоті браслети, діадеми, персні, вкриті перлами, золоті флакони для парфумів — все це вражає своєю вишуканістю. Найбільше враження справляє застібка-фібула, зроблена у вигляді дельфіна. Тулуб виготовлено з прозорого гірського кришталю, а голівка та хвіст — золоті, обов’язковими в жіночих похованнях були дзеркала — бронзові або білонові (сплав міді й срібла). У II ст. до н.е. — І ст. н.е. це були невеличкі люстерка в дерев’яних футлярах. Пізніше зі Сходу були завезені великі дзеркала. Майже в кожному жіночому похованні знаходили намиста зі скляних кам’яних намистин. Інколи до складу намиста входили й коштовні камені, а також плакетки з єгипетського фаянсу у вигляді левів, жуків-скарабеїв, які правили за намистини і водночас за амулети-обереги.

Усі ці знахідки свідчать про тісні зв’язки сарматів з античними містами Північного Причорномор’я. Ці міста мали тісні контакти з кочовиками та племенами Лісостепу, а отже і значний вплив на розвиток культури скіфо-сарматських племен. Про це говорять численні знахідки предметів античної культури у похованнях і поселеннях скіфів і сарматів. Особливо тісні зв’язки з варським населенням мав Боспор. Ольвія якийсь час перебувала у прямій залежності від скіфського царя Емінака, срібна монета якого карбувалася і у цьому місті.

Колонізація Північного Причорномор’я була частиною так званої Великої Грецької колонізації VШ-VІ ст. до н.е. Вона зумовлювалася рядом причин, але найголовніша з них — відносне переселення, бо всі землі в материковій Греції були розподілені. «Колонізацію» в даному випадку треба розуміти як господарське освоєння греками Північного Причорномор’я. Новозасновані колонії не залежали від міст митрополій, але мали з ними єдині культи і літочислення.

У своїй основі релігія колоністів була, звичайно, грецькою. На початку нової ери в північнопричорноморських містах поширюються й негрецькі культи. Основу вірувань становило багатобожжя. До того ж античні божества на Півдні України мали свої особливості. Їх життя описується в численних міфах, частина яких пов’язана саме з Північним Причорномор’ям. Зокрема ті, що розповідають про пригоди Ахілла та Іфігенії. У VI-І ст. до н.е. найголовнішим божеством у Північному Причорномор’ї вважався Аполлон. Великого значення набули культи Зевса, Афіни, Афродіти, Гермеса в різних епіклезах (Зевс Сотер — Рятівник, Артеміда Агротера — Сільська, Афродіта Уранія — Небесна тощо). На Боспорі найпопулярнішим був культ Афродіти Уранії, в Херсонесі — Діви, в Ольвії й Тірі — культ Афіни.

У перші століття нової ери відбуваються зміни у пантеоні богів, які виявилися у зменшенні ролі божеств та універсалізації їх функцій. У III ст. н.е. на Боспорі поширюється християнство, пізніше відбувається й християнізація Херсонеса, хоч поряд із цим тривалий час все ще продовжують функціонувати окремі античні культи.

Мистецтво у північному Причорномор’ї було подібним до мистецтва Греції, тут існували всі основні категорії цієї сфери людської діяльності. У північнопричорноморських містах розвивалася скульптура, живопис, архітектура, прикладні види мистецтва — виготовлення прикрас, розписуваня посуду тощо. Високого розвитку набули музика, література, театральне мистецтво. Звичайно значному розвитку майстерності причорноморських митців сприяли тісні контакти із Середземномор’ям. Разом з тим самостійний розвиток місцевої традиції у контакті з культурою навколишніх племен сприяли виробленню самобутності. Особливо яскраво це відбилося у скульптурі, монументальному живописі, архітектурі. Скульптура міст античного Причорномор’я представлена найкраще з усіх видів мистецтва. Відома велика кількість скульптур малих форм — статуетки, рельєфи, стели. Окреме місце займають монументальні твори. На Боспорі у надгробках виробився досить виразний місцевий реалістичний стиль. Саме тут знайдена найбільша кількість скульптурних пам’яток. Митці прагнули до індивідуалізації образів. Їм були властиві реалістичність і майстерність виконання, яка майже не поступалася аналогічним творам з Еллади.

В числі пам’яток, які найкраще збереглися, поховальні споруди. Деякі з них являють собою шедеври античної архітектури. Склепи Боспору є найяскравішим явищем у монументальному живописі.

Торговельні, політичні взаємини місцевого населення з греками Причорномор’я не могли не позначитися на соціально-економічному, політичному і культурному розвитку цього населення. Під впливом античних міст у скіфів формувалася державність, виникали міста й поселення, збудовані у грецькій містобудівній традиції. Вплив античної цивілізації виявився у спорудженні фортець, у виготовленні кераміки, високохудожніх прикрас. Поряд зі скіфами під цивілізуючу дію давньогрецьких держав півдня України підпали й інші племена, що проживали тоді на цій території. Зокрема це стосується сарматів і антів.

Анти — це племена черняхівської культури, які проживали у ІІ-VII ст. на Подніпров’ї і Подністров’ї. Антське суспільство мало визначену державну організацію і ґрунтувалося, головним чином, на ранніх класових відносинах. Ось які свідчення про антів залишив для нас Прокопій Кесарійський:

Цими племенами, славенами і антами не править один чоловік, а здавна вони живуть у народовладді, й тому в них щастя й нещастя вважаються спільною справою... Вони вважають, що один лише Бог, творець блискавок, є володарем над усіма, і йому приносять у жертву волів і здійснюють інші священні обряди. Долі вони не знають і взагалі не визнають, що вона по відношенню до людей має будь-яку силу... Вони шанують ріки і німф, і всілякі інші божества, приносять пожертви усім їм і за допомогою цих пожертв ворожать.

Швидке поширення серед місцевого населення прогресивних методів металообробки, гончарного ремесла свідчить про досить високий рівень розвитку місцевої економіки та культури. Виготовлялися прикраси з кольорових металів у техніці литва. Про це свідчать знахідки глиняних тиглів і ливарних формочок. Срібні, золоті, бронзові прикраси анти інкрустували коштовним камінням, кольоровими емалями. Мистецтво було важливим атрибутом життя: одяг прикрашався вишивками, побутові речі — орнаментом. До цієї доби відносять знайдені у середньому Подніпров’ї чудові срібні рельєфи із зображенням людини і фантастичних тварин міфологічного і казкового характеру. Держава антів існувала до початку VII ст. і була зруйнована навалою аварів. Тоді ж зникає назва «анти», а її замінює назва «слов’яни».



Отже, стародавня культура на теперішніх українських землях формувалася протягом тривалого часу і в цьому процесі значну роль відігравали традиції місцевих народів та культурні зв’язки з сусідніми народами.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10

Схожі:

Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconФондова лекція з історії та культури України Тема Витоки історії українського народу та його культури. Україна княжої доби Навчальний час 2 години

Навчальний посібник з історії української культури мвс україни icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...
Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconПрактикум з української мови навчальний посібник Кривий Ріг 015 ’35(075. 8)(076. 5) Ббк 81. Укр 9
Практикум з української мови : [навчальний посібник]. – Кривий Ріг : кпі двнз «кну», 2015. – 27с
Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconНаказ №650 Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі мвс україни
Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади” та з метою вдосконалення документального забезпечення діяльності органів...
Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconВисокий шлях Миколи Лукаша
Без історії українського художнього перекладу немає історії української культури І, отже, історії української нації. Тож українська...
Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconІсторія української культури
Грушева Т. В. Історія української культури. Навчально-методичний посібник для студентів неісторичних напрямів підготовки. – Запоріжжя...
Навчальний посібник з історії української культури мвс україни iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Навчальний посібник / За ред. С.І. Архієреєва, Н. Б. Решетняк. Харків: нту «хпі», 2007. 331 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка