Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України



Сторінка13/15
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.8 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Рекомендована література до розділу 7:

1. Сугестивні технології маніпулятивного впливу : навч. посіб.


/ [В.М.Петрик, М.М.Присяжнюк, Л.Ф.Компанцева та ін.] ; за заг. ред. Є.Д.Скулиша. – К., 2010.

2. Інформаційна безпека (соціально-правові аспекти) : підруч.


/ [В.В.Остроухов, В.М.Петрик, М.М.Присяжнюк та ін.] ; за ред. Є.Д.Скулиша. – К. : КНТ, 2010. – 776 с.

3. Информационно-психологическая безопасность в эпоху глобализации : учеб. пособ. / [В.М.Петрик, В.В.Остроухов, А.А.Штоквиш и др.] ; под. ред. В.В.Остроухова. – К., 2008. – 544 с.

4. Компанцева Л.Ф. Гендерные основы Интернет-коммуникации в постсоветском пространстве : моногр. / Л.Ф.Компанцева. – Луганск : Альма-матер, 2006. – 392 с.

5. Компанцева Л.Ф. Интернет-лингвистика: коммуникативно-прагматический и лингвокультурологический подходы : моногр. / Л.Ф.Компанцева. – Луганск : Знание, 2008. – 528 с.

6. Компанцева Л.Ф. Философия Сети Интернет: школа Бернарда Лонергана и славянский опыт : моногр. / Л.Ф.Компанцева. – Луганск : Знание, 2006. – 352 с.

7. Горошко Е.И. Информационно-коммуникативное общество в гендерном измерении : моногр. / Е.И.Горошко. – Х. : ФЛП Либуркина Л.М., 2009. – 816 с.

8. Лебедев-Любимов А.Н. Психология рекламы / А.Н.Лебедев-Любимов. – СПб. : Питер, 2008. – 384 с.

9. Мак-Люэн М. Галактика Гуттенберга: Становление человека печатающего / М.Мак-Люэн. – М. : Акад. проект, 2005. – 496 с.

10. Мак-Люэн М. Понимание Медиа: внешние расширения человека
/ М.Мак-Люэн ; пер. с англ. В.Николаева. – М. : Жуковский: КАНОН-прес-Ц, Кучково поле, 2003. – 464 с.

11. Неклесса А.И. Глобализация: новый цивилизационный контекст


/ А.И.Неклесса. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.futurerussia.ru/conf/ forum_infosociety_neklessa.html.

12. Скобл Р. Разговор дороже денег. Как блоггинг меняет общение бизнеса и потребителей / Р.Скобл, Ш.Израэл. – СПб. : ИД “Питер”, 2007. – 368 с.

13. Филлипс Д. PR в Интернете / Д.Филлипс. – М. : ФАИР-ПРЕСС, 2004. – 320 с.

14. Щербина В.Н. Сетевые сообщества в ракурсе социологического анализа: Опыт рефлексии становления “киберкоммуникативного континуума” / В.Н.Щербина. – Запорожье : Просвіта, 2001. – 228 с.



Розділ 8
ЗАХИСТ ВІД МАНІПУЛЯТИВНОГО ВПЛИВУ
Суть діалектики та мистецтва нападу й захисту у військовій справі свого часу влучно охарактеризував відомий китайський воєначальник Сунь-Цзи: “Напасти і при цьому впевнено перемогти – це означає напасти на місце, де ворог не обороняється; обороняти й при цьому впевнено втриматися – це означає обороняти місце, на яке він не може напасти. Тому в того, хто вміє нападати, противник не знає, де йому оборонятися; у того, хто вміє оборонятися, противник не знає, де йому нападати. Витончене мистецтво! Витончене мистецтво! – немає навіть форми, щоб його зобразити. Божественне мистецтво! Божественне мистецтво! – немає навіть слів, щоб його висловити”.

Такі самі принципи та моделі діють не лише у воєнній, а й у психологічній та політичній сферах, де маніпулятивний вплив проводять ще витонченіше, використовуючи значний арсенал маніпулятивних технологій та розраховуючи на широкий ареал впливу. Тому проблема захисту від маніпулятивного впливу нині стоїть надзвичайно гостро.



Захист від маніпулювання – це система дій, спрямована на усунення чи зведення до мінімуму негативних переживань (відчуття тривоги, невпевненості, вини, дискомфорту тощо) і втрат, які можуть травмувати особистість.
8.1. Особливості механізмів психічного відображення
Для ефективного захисту від маніпулятивного психологічного впливу варто знати особливості механізмів психічного відображення людини (відчуття, сприймання, мислення, пам’ять).

Відчуття. З ним пов’язані такі ефекти:

 ефект стартової уваги. У комунікативному акті людина уважно слухає інших 10-15 секунд, а відтак починає міркувати, що б їй сказати, додати до предмета розмови;

 ефект “засліплення кумиром”. Спілкуючись із відомою людиною (кумиром), співрозмовник здебільшого чує лише те, що очікував почути, а тому іншу, “нехарактерну” для свого ідола, інформацію пропускає повз вуха або сприймає неправильно;

 ефект різкої зміни ролей. Миттєвий перехід від дружелюбності до невмотивованої ворожості може спричиняти розгубленість, заціпеніння, страх і навіть емоційний шок;

 ефект критичної точки. Дослідження показали, що приблизно о 19 годині нервово-психічний стан людини стає нестійким, що може виявитися в надмірній запальності та дратівливості;

 ефект потискання руки. Більшість людей позитивно сприймає тверде, впевнене рукостискання, що супроводжується поглядом в очі;

 ефект імені. Для людини важливо чути власне ім’я. Тому якщо вона зрозуміла, що її ім’я забули, для неї це сигнал (натяк), що вона байдужа співбесіднику;

 ефект гри на амплітуді емоцій. Практика спілкування показує, що людей, охоплених раптовим гнівом, легше розсмішити, ніж якщо вони перебувають у звичайному настрої. У такий спосіб легко нейтралізувати конфлікт і захиститися від маніпулятивної агресії;

 ефект лівого вуха. Коли маніпулятор намагається вплинути на почуття людини, то говорить їй переважно в ліве вухо, на логіку – в праве;

 ефект віддзеркалення емоцій. Віддзеркалення емоцій партнера по спілкуванню створює сприятливі умови для взаєморозуміння й гарантує успіх у комунікативному акті;

 ефект контакту очей. Постійний контакт очима зі співрозмовником дає змогу не лише підтримувати, а й активно стимулювати діалог;

 ефект жіночого слуху. Жінки добре розрізняють звуки високої частоти і чують значно краще за чоловіків. Це зумовлено материнським інстинктом, який запрограмований на дитячий крик та на будь-який звук, що асоціюється з появою (очікуванням) зовнішньої загрози. Жіночий мозок має здатність розрізняти звуки, диференціювати їх за категоріями й адекватно реагувати на кожен із них. Саме тому жінка, на відміну від чоловіка, розмовляє, не звертаючи уваги на будь-який шум, оскільки він їй не заважає. Вона володіє високою чутливістю при розпізнаванні змін у тональності й гучності голосу, що дає їй змогу миттєво помічати зміну емоцій у співрозмовників. Гострий слух, на думку фахівців, лежить в основі феномену “жіноча інтуїція”. Саме завдяки йому жінка може вгадати (прочитати між рядками) приховане значення вимовленої фрази.



Сприймання. Йому притаманні такі ефекти:

 ефект ланцюга. Фахівці стверджують, що сприймання відбувається послідовно й має поелементний характер. Свідоме сприйняття характеризується зміщенням уваги на інші об’єкти. Послідовність, у якій один елемент змінює інший, відносно вільна, але не довільна. Вона залежить принаймні від трьох факторів: попереднього досвіду людини, емоційної реакції на присутність певних елементів у промові (тексті, зображенні) та запропонованих для сприймання композиційних особливостей;

 ефект ідентичності. Людина, як правило, позитивно ставиться до тих співбесідників, які поділяють її погляди та однаково з нею оцінюють і сприймають інших людей;

 ефект резонатора. Емоційні люди очікують від співрозмовника не стільки поради, як співчуття, чуттєвого резонансу. Саме тому в спілкуванні з ними для взаєморозуміння інколи достатньо лише дотику руки;

 ефект хибного консенсусу. Значна частина людей переконана, що їх оточення думає та відчуває так само, як і вони, й має такі самі погляди;

 ефект схвалення. Звичайне кивання головою сприймається співрозмовником як схвалення, а нейтральні слова (“звичайно”, “зрозуміло” тощо) дедалі більше стимулюють його активність;

 ефект “помилки відповідності”. Оснований на схильності пояснювати дії чи поведінку інших людей, зважаючи тільки на притаманні їм риси характеру, цілком ігноруючи обставини, ситуативні чинники;

 ефект “синдрому влади”, або відторгнення. Просування щаблями влади дедалі більше звужує коло дружніх контактів і притуплює гостроту сприймання співрозмовника;

 ефект “надмірної балакучості” (зради) лівої руки. Дослідження показують, що жести лівою рукою можуть видавати нещирість співрозмовника. Це зумовлено тим, що права рука більшості людей розивнутіша, тому краще управляється та контролюється свідомістю. Натомість ліва – менш розвинена й до того ж керована правою півкулею мозку, виконує команди підсвідомості, у такий спосіб видаючи потаємні задуми людини. Жестикулювання лівою рукою є певним сигналом спроби увести в оману або неконтрольованого свідомістю демонстрування недружньої позиції;

 ефект власної персони. Як правило, більшість людей незалежно від теми бесіди схильні говорити про себе відкрито (приховано) з будь-яким співрозмовником: одні для підтвердження свого статусу, інші – для апробації “чи можна (варто) рухатися далі”, треті – для з’ясування “чого я вартий”;

 ефект кількості слів. Зміст фраз, які містять понад 13 слів (за іншими даними – 7), свідомість здебільшого не сприймає;

 ефект швидкості мовлення. Адекватне сприйняття мовлення можливе лише за швидкості не більше 2,5 слів на секунду;

 ефект фонової емоції. Будь-яке емоційне збудження (крім співпереживання) зазвичай істотно ускладнює комунікативний акт;

 ефект імітації. Пересічний співрозмовник чує й розуміє значно менше, ніж він хоче й намагається показати;

 ефект неправильного (неадекватного) використання мови. Неправильне використання мови істотно знижує рівень сприймання, негативно впливає на комунікативний акт (пишномовні фрази викликають сміх, банальні – дратують, неправильна лексика, наголоси тощо – утруднюють сприйняття, відволікають від суті, налаштовують на іронічне ставлення до джерела інформації);

 ефект “критичного (магічного) слова”. У більшості людей є певні критичні слова, озвучення яких впливає на психіку так, що об’єкт різко змінює поведінку, раптово збуджується, стає неуважним і втрачає інтерес до подальшого спілкування;

 ефект повторення. Для того, щоб партнер зміг сприйняти інформацію, необхідно постійно повторювати йому ключові думки та положення;

 ефект “заміни слів” або “запрошення на роль іншого актора”. Думка змінюється залежно від слів, якими її передають;

 ефект “мозаїки”. Одні й ті само слова змінюють смисл залежно від їхнього місця в реченні.

Мислення. Його специфіка зумовлює такі ефекти:

 ефект перевантаження інформацією. Великий обсяг інформації, як правило, не стільки допомагає краще зорієнтуватися в ситуації, скільки дезорієнтує, збиває з пантелику й перешкоджає адекватному аналізу та прийняттю правильного рішення;

 ефект безпаузного мовлення. Людина перестає усвідомлюватися фразу, вимовлену без паузи довше 5-6 секунд;

 ефект блокування мозку емоцією. При імпульсивному, емоційному реагуванні зазвичай людина сприймає не більше третини інформації, яку хоче донести партнер по комунікації. Цей ефект зумовлений тим, що стрес, збудження максимально стимулюють мобілізацію резервів організму для відповіді на зовнішній виклик (викидання в кров адреналіну, активізація дихання й пульсу тощо). Побічним ефектом цієї мобілізації є блокування “вже непотрібної” роботи мозку, що може поглинати “зайву” енергію;

 ефект необ’єктивності. Люди переважно перебільшують інформаційну цінність подій та фактів, які підтверджують їхню позицію, думку, й ігнорують, недооцінюють інформацію, що їм суперечить;

 ефект терезів. Найчастіше при оцінюванні ситуації та прийнятті рішень людина дотримується принципу “хай друзям у всьому щастить, але не більше, ніж мені”;

 ефект реакції на аргумент. Як правило, людина спершу реагує на суть аргументу, а не на його якість і достовірність. Характерно, що часто до перевірки істинності звинувачення, висловленого в аргументі (особливо якщо він належить авторитетній особі), не вдаються – події розгортаються далі, хоча бодай частково під впливом висловлювань і змінюють траєкторію;

 ефект прагматизму. Ставлення до співрозмовника часто залежить від того, чи може він розв’язати або допомогти розв’язати проблеми партнера по спілкуванню;

 ефект “незбігання шаблонів”. Особи, які мають схильність до самоаналізу, погано розуміють тих, хто не замислюється над своїм внутрішнім світом;

 ефект переконання. Будь-яка переконуюча інформація спрацьовує, якщо її адресат особисто зацікавлений у цьому й жодний фактор не відвертає його увагу;

 ефект мутації. Вчені стверджують, що від 80 до 85 % чоловіків мають переважно чоловічий тип мислення, а у 15-20 % він певною мірою фемінізований, при цьому 10 % жінок притаманний чоловічий тип мислення;

 ефект мотиваційної схильності до неправди (спотворення інформації). Дослідження мотивів спотворення інформації показали, що: а) приблизно 55 % людей вдаються до брехні, щоб “зберегти обличчя”; б) до 22 % говорять неправду для уникнення можливого конфлікту й збереження стабільних, налагоджених стосунків; в) близько 10 % осіб використовують неправду для управління соціальними процесами; г) 3 % удаються до брехні, щоб досягти влади;

 ефект “ранок мудріший за вечір”. Під час сну активізуються глибинні процеси головного мозку. Нічний цикл сну має п’ять стадій, у процесі кожної з яких здійснюється структуризація думок і пам’яті людей. На різних стадіях роботи головного мозку відбувається процес аналізу накопичених фактів і досвіду, їхнього зіставлення. Як наслідок, на ранок людина прокидається з готовим свіжим рішенням;

 ефект пози. Практика свідчить, що мислення (інтелект) найкраще працює тоді, коли людина сидить, гірше – коли стоїть, слабо – коли лежить;

 ефект “конфлікту поколінь”. Літні люди найкраще мислять уранці, молоді – увечері;

 ефект погоди. За холодної й сухої погоди мислення людини працює краще, натомість у разі жаркої або вологої – помітно притупляється інтелект, гальмуються процеси перероблення інформації та прийняття рішень.



Пам’ять. Її природа зумовлює наявність таких ефектів:

 ефект фільтрування інформації. У процесі комунікативного акту людина, як правило, висловлює 80 % тієї інформації, яку хоче повідомити, а її співрозмовники сприймають лише 70 %, розуміють – 60 %, а запам’ятовують – від 10 до 25 %;

 ефект вибірковості пам’яті. Пам’ять людини здатна зберегти до 90 % інформації про те, що вона робить, 50 % – що бачить, і лише 10 % – що чує;

 ефект зниження точності пам’яті під впливом зростання обсягу знань. Дослідження показали, що п’ятирічні діти запам’ятовують у чотири рази більше деталей отриманої інформації, ніж дорослі;

 ефект обмеженості обсягу короткочасної пам’яті. Пересічна людина здатна через кілька десятків секунд точно відтворити в середньому від 5 до 9 одиниць інформації, з якою її ознайомлювали один раз;

 ефект актуальності інформації. Звичайна людина утримує в пам’яті не більше чверті того, що вона почула кілька днів тому;

 ефект “зустрічі за одягом”. Інформації (звістці), отриманій першою, значно більше довіряють, ніж усім наступним. Якщо в пам’яті суб’єкта взагалі немає інформації про предмет розмови, то надалі сприйняття останнього значною мірою визначатиметься змістом першого враження (повідомлення) про нього;

 ефект останнього слова. Найкраще людина запам’ятовується останню частину інформації, дещо гірше – першу, середню – найчастіше забуває;

 ефект домінування “першого враження” над “останнім словом”. Останнє слово може істотно знизити ефект попереднього повідомлення (першого враження) Якщо остаточне рішення приймається через деякий час, то перше враження знову може домінувати;

 ефект відгуку (асоціації). Можливість, активність сприйняття значною мірою залежить від того, чи знайде отримана інформація відгук (підґрунтя) в пам’яті людини, пробуджуючи спогади та асоціації;

 ефект “старого знайомого”. Те, що є цілком новим для партнера по комунікативному акту й абсолютно не дотичне до його знань, досвіду та повсякденної практики, переважно не викликає в нього особливого інтересу, і навпаки, чим більше співбесідник знає про предмет розмови, тим більше його цікавлять деталі, подробиці та нюанси. Чим краще людина розуміє й усвідомлює предмет бесіди, тим легше запам’ятовує інформацію, одержану в процесі комунікативного акту;

 ефект годинника. Найкраще пам’ять працює між 8-12 годинами та після 21 години, найгірше – по обіді;

 ефект перерваної дії. Дослідження і практика показують, що перервані з якихось причин дії люди запам’ятовують удвічі краще, ніж закінчені.

Отже, механізмам психічного відображення людини (відчуття, сприймання, мислення, пам’ять) властивий комплекс особливостей, які в практиці комунікативних контактів виявляються через широкий спектр своєрідних ефектів, що деталізують особливості динаміки відчуттів, пояснюють природу сприймання, розкривають специфіку механізму мислення, відображають особливості процесу функціонування пам’яті. Знання сутності та механізму цих ефектів поряд із розумінням стратегії, методів і прийомів маніпулювання є важливою умовою побудови (формування) надійного психологічного захисту від активного маніпулятивного впливу.


8.2. Поняття, форми й методи психологічного захисту
У фаховій літературі поняття “психологічний захист” тісно пов’язане з поняттям цілісності особистості; особлива увага приділяється самооцінці, відчуттю впевненості, самоповазі, Я-концепції, уявленню про себе, індивідуальності. Психологічному захисту може піддаватися як будь-яка цілісність – організація, група людей, сім’я, окрема особа, психіка в цілому, – так і поведінкові прояви (звички, стиль життя, уміння), когнітивні структури (думки, знання, світогляд), мотиваційні утворення (бажання, смаки, переваги). Відбувається це тому, що єдине “Я” захищає саме себе загалом, свої прояви та якості.

У відповідь на порушення або загрозу порушення психологічних кордонів, яке здатне зашкодити цілісності особистості або її індивідуальним особливостям, виникає захист в умовах міжсуб’єктної боротьби, який називається психологічним захистом.

У своїй книзі “Психологія маніпуляції” Є.Доценко дає таке визначення: “психологічний захист – це вживання суб’єктом психологічних засобів усунення або послаблення збитку, що завдає йому інший суб’єкт”.

Варто також розглянути визначення психологічного захисту, пропоновані іншими науковцями:

 психічна діяльність, направлена на спонтанне усунення наслідків психічної травми (В.Бассін, В.Рожнов);

 способи перероблення інформації в мозку, що блокують загрозливу інформацію (І.Тонконогий);

 механізми, що підтримують цілісність свідомості (В.Ротенберг);

 механізм компенсації психічної недостатності (В.Воловик, В.Вид);

 поведінковий відгук організму на загрозу, метою якого є підтримання нинішньої структури величності (К.Роджерс).

Залежно від суб’єкта захисту та від спрямованості виділяють, по-перше, внутрішньоособистісний та міжособистісний захист; по-друге, – специфічний і неспецифічний захист.



Внутрішньоособистісний захист виникає за умов внутрішньоособистісної боротьби відносно самостійних підструктур. Це можуть бути, наприклад, бажання, уміння, переваги, самовпевненість, самооцінка індивіда. Кожна з цих підструктур визначає особливості внутрішнього світу людини та формує її зовнішню поведінку. Кожна з них має власні устремління, які, щонайменше, не збігаються, а інколи й суперечать одне одному. Відбувається природна конкуренція між ними. Коли вона переростає у внутрішньоособистісну боротьбу, виникає необхідність у психологічному захисті, який убезпечує одні внутрішньопсихічні утворення від завдання збитку з боку інших. Такий психологічний захист називається внутрішньоособистісним.

Коли є неузгодженість між особистісними підструктурами, а індивід не усвідомлює цього, йому потенційно загрожують тривожність, дезорганізація. Якщо невідповідності стають настільки очевидними, що мають бути свідомо сприйняті, індивід буде під загрозою і його величність дезорганізується цими суперечностям. В цьому випадку з метою збереження структури величності вступає в дію особистісний захист.



Міжособистісний захист проявляється там, де йдеться про міжособистісну боротьбу. Оскільки люди при спілкуванні є носіями різних бажань, між ними природно виникають суперечності, які викликають прагнення захищатися. Предметом міжособистісного захисту є індивідуальна цілісність, що поєднується з індивідуальною особливістю та направлена проти сили бажань і устремлінь опонента.

Залежно від спрямованості виділяється специфічний і неспецифічний психологічний захист.



Специфічний психологічний захист направлений на характер загрози. По суті, він нагадує процес вирішення проблем і є пошуковими діями в проблемній ситуації. Такі захисні дії зорієнтовані на стандартний вигляд часто повторюваної загрози. Внаслідок цього специфічний психологічний захист може перетворитися на автоматичний, стати звичкою. Такий вигляд захисту забезпечує детальний аналіз характеру загрози. Результатом цього аналізу буде відчуття, образ.

Неспецифічний психологічний захист спрямований на сам факт загрози й має справу з характеристиками ситуації взаємодії. Йому найбільшою мірою притаманні стереотипізація й генералізація. Завдяки такому захисту час затримки реакції сильно скорочується. Факт присутності загрози діє як ключовий подразник, який запускає один із психічних автоматизмів, що складається з базових захисних установок. Неспецифічний захист забезпечує швидкий аналіз сили загрози. Результатом його роботи є емоційна оцінка.
8.2.1. Несвідома та свідома форми захисту від маніпулювання

Перевантажуючи людину надмірною інформацією, систематично створюючи через ЗМІ емоційне суспільне напруження, жорстко обмежуючи час для прийняття принципових рішень, сучасне інформаційне суспільство формує практично ідеальні умови для маніпулювання громадською свідомістю. За цих обставин надзвичайно важливо, щоб якомога більша частина людської спільноти не лише навчилася бачити, розпізнавати, ідентифікувати маніпулятивні дії, а й мала чітке уявлення про механізми та можливості психологічного захисту від них.

Специфіка захисту від маніпулювання полягає в захисті права особи (колективу, суспільства) на вільне (без зовнішнього тиску та впливу) волевиявлення стосовно чинної форми правління, структур офіційної влади, політичних сил тощо. Такий захист може здійснюватися на чотирьох рівнях:

 захист цілісності “Я”;

 підтримання позитивного Я-образу в міжособистісній взаємодії;

 захист цілісності групи у відповідь на внутрішню загрозу розпаду;

 захист цілісності групи від руйнування факторів міжгрупової взаємодії.

Отже, на всіх рівнях суб’єктом захисту залишається особи. Саме тому всі захисні стратегії ґрунтуються на стратегіях захисної поведінки індивіда як члена групи у ставленні до представників іншої групи.

Виокремлюють дві категорії захисту від маніпулювання – несвідомий (напівсвідомий) і свідомий.

Несвідомий (напівсвідомий) захист

Підсвідомість містить величезний обсяг спресованої інформації про оточення, концентрований досвід попередніх поколінь, моделі ймовірних реакцій на зовнішні виклики. Саме тому в критичні моменти, коли людина ще не до кінця відчуває (розуміє) сам факт агресії (маніпулятивний вплив є витонченим інструментом агресивної поведінки), автоматично на рівні підсвідомості може включитись психологічний захист. Характерно, що сама людина часто цього не помічає, оскільки ще не усвідомлює, що в основі її поведінки лежить підсвідома захисна реакція.

Несвідомий (напівсвідомий) захист від маніпулятивного впливу ґрунтується на захисних механізмах психіки – системі регуляторних механізмів, спрямованих на усунення або мінімізацію негативних переживань, які травмують особу. Ці переживання пов’язані здебільшого з внутрішніми або зовнішніми конфліктами, станами тривоги, дискомфорту. Механізми захисту направлені на збереження стабільності самооцінки особи, її образу.

Психологічний захист виявляється в бажанні та діях індивіда щодо збереження звичної думки про себе, запереченні, ігноруванні або спотворенні інформації, яку він розцінює як шкідливу, загрозливу, несприятливу, таку, що руйнує усталену картину світу, звичні, комфортні, традиційні уявлення про себе й інших.

Захисні механізми психіки характеризуються такими рисами: а) вони діють непомітно на рівні підсвідомості, й людина не усвідомлює ні причин, ні мотивів, ні цілей, ні самого факту своєї захисної поведінки щодо певного явища або об’єкта; б) захисні механізми завжди спотворюють, фальсифікують чи підміняють реальність.

Фахівці нараховують від 15 до 23 форм захисних механізмів психіки, основними з яких є:

 заперечення – несвідома відмова від негативної для самооцінки інформації;

 витиснення – активний спосіб запобігання внутрішньому конфлікту, що передбачає усунення негативної інформації зі свідомості та дії, спрямовані на збереження позитивного уявлення про себе;

 раціоналізація – вербалізація на перший погляд логічних думок та висновків для неправдивого пояснення, виправдання своїх невдач; знаходження помилкових, але прийнятних для особи пояснень, які б виправдовували її вчинки;

 інтелектуалізація – неусвідомлюваний контроль над емоціями та імпульсами, який особа встановлює за допомогою просторових міркувань, побудови гіпотез і теорій, які мають на меті пояснити причини певної невдачі об’єктивними життєвими обставинами, а не суб’єктивними факторами, зокрема власною нездатністю, неспроможністю на адекватну ситуації дію;

 сублімація – трансформація одного виду психічної енергії в інший (витиснена в несвідоме енергія нереалізованої потреби переводиться в інший канал). Наприклад, секс – у творчість; агресія – у політичну активність;

 трансфер (консервація) – демонстративне дотримання старих правил гри та виконання засвоєної ролі (незмінний шаблон поведінки), незважаючи на зміну ситуації;

 регресія – повернення за умов стресу до менш складних, менш структурно впорядкованих і менш розчленованих способів реагування, до типів поведінки, характерних для дитинства;

 проекція – несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, переважно негативних. Причиною такого захисту є неусвідомлене прагнення зберегти свій статус;

 ідентифікація – несвідоме ототожнення себе з іншим об’єктом, установлення з ним емоційного зв’язку, приписування собі якостей інших людей (найчастіше авторитетних), їхніх ідей та соціальних норм. Вона допомагає індивіду перебороти почуття власної неповноцінності, набути впевненості в собі. Зовнішніми ознаками ідентифікації є спроби наслідування зовнішнього вигляду, манери поведінки тощо;

 розщеплювання – неадекватне визначення позитивного й негативного при оцінюванні себе та інших, внутрішнього світу й зовнішньої ситуації. Часто відбувається різка зміна “плюсів” і “мінусів”, оцінки стають нереалістичними та нечіткими. Нерідко вони протилежні, але існують паралельно (“з одного боку, звичайно.., а з іншого – поза сумнівом ...”);

 ідеалізація – перебільшення сили й авторитету іншої людини. Цей захисний механізм ґрунтується на завищеній емоційній самооцінці або оцінці іншої особи. Так створюються кумири. Зворотним боком ідеалізації є знецінення – захисний механізм, оснований на заниженні цілей, досягнень інших людей і власних невдач із метою уникнення неприємних переживань;

 інтроєкція – некритичне переймання чужих переконань та установок;

 фанатизм – уявне злиття бажаного й дійсного;

 зміщення (каналізація) – спрямування емоцій (зазвичай гніву) на об’єкти, тварин або людей, які індивід сприймає як менш небезпечні, ніж ті, що справді викликають гнів;

 заміщення – звільнення людини від внутрішнього напруження через нереалізовану дію, спрямовану на недосяжний об’єкт, шляхом перенесення: а) терміну дії; б) самого об’єкта в сприятливу (доступну) ситуацію;

 виключення – послаблення внутрішнього конфлікту шляхом переживання (читаючи художній твір, людина переживає разом із його героями, і на цьому тлі її проблеми стають менш значущими);

 ізоляція – захист від травмуючих чинників шляхом розривання емоційних зв’язків з іншими людьми, припинення співпереживання. Серед прийомів ізоляції – зупинки в процесі мислення, використання формул та ритуалів і – ширше – вся сукупність прийомів, міркувань, що дають змогу перервати тимчасову послідовність думок або дій.

Усі ці механізми є способами захисту людини від внутрішнього й зовнішнього тиску, маніпулятивної агресії.

На міжособистісному рівні психологічний захист від маніпулювання підтримує позитивний образ Я-суб’єкта, на міжгруповому – позитивний груповий Ми-образ. Дії маніпулятора, направлені на групу, можна поділити на зовнішні (ліквідація групи, її дискримінація, дискредитація результатів групової діяльності й т. ін.) та внутрішні (розпад, конфлікти, некерованість діяльності тощо) загрози.

Головною метою групового психологічного захисту виступає ліквідація загрози соціальній ідентичності індивіда шляхом збереження групи як цілісного й самостійного суб’єкта міжгрупової взаємодії. Категорія “цілісність групи” охоплює топологічний (просторовий), структурний і процесуальний (динамічний) аспекти.

Топологічний аспект передбачає наявність і збереження меж (кордонів), що відокремлюють групу від зовнішнього соціального середовища. Структурний аспект означає, що соціальній групі властива певна стійка структура (комунікативна, статусна, владна, функціонально-рольова тощо). Процесуальний аспект охоплює сукупність (комплекс) чинників, що забезпечують існування, функціонування групи.

Фахівці виокремлюють такі основні стратегії реагування групи на загрозу порушення групової цілісності:

 організаційно-діяльнісна стратегія, що полягає у змінах функціональної та операційно-технічної складових групової діяльності (перерозподіл функціонально-рольових взаємин між членами групи за необхідності набору нових осіб або, навпаки, зменшення кількісного складу). Це дозволяє вдосконалити тип і характер взаємодії групи із середовищем і предметом спільної діяльності, трансформувати зовнішній контур групової життєдіяльності;

 стратегія когнітивно-афектного переструктурування ситуації, що не стосується об’єктивних ситуативних характеристик, а приводить до змін у перцептивних (інформаційних) і мотиваційно-смислових аспектах спільної діяльності (груповий міф, табуювання сфер групового життя, інформаційна ізоляція, ритуалізація внутрішньогрупової поведінки тощо).

Стратегії психологічного захисту реалізують за допомогою групових захисних механізмів, основною системною функцією яких є стабілізація.

Ключовими груповими захисними механізмами уважають:

1) групове табу – заборона обговорення “небезпечних” тем внутрішньогрупового життя;

2) створення ілюзії неуразливості – формування неадекватних уявлень про ступінь могутності панівних кіл, які вони можуть поширювати, використовуючи своє привілейоване становище;

3) однодумність – насаджування стилю мислення, що ігнорує альтернативні думки, стимулює одностайність, яка стає важливішою, ніж реалістична оцінка можливих варіантів дій;

4) колективна раціоналізація – обґрунтування правильності й правомірності своїх неадекватних та безвідповідальних дій “заднім числом”;

5) груповий ритуал – спільна дія, що сприяє консолідації групи, зміцнює її єдність;

6) самоізоляція – обмеження контактів членів групи із зовнішнім світом, зосередження їхньої уваги на діяльності всередині групи;

7) груповий міф – система поглядів та образів, що виділяє групу серед інших спільнот і сприяє її єдності;

8) інгруповий фаворитизм – наголошування на перевагах власної групи при міжгрупових порівняннях;

9) тиск на інакодумців – обмеження впливу членів групи, які беруть під сумнів ідеї та принципи, котрі їх об’єднують;

10) самоцензура – придушення власних сумнівів за допомогою апелювання до точки зору, виробленої груповим мисленням;

11) соціальний стереотип – спрощене, стандартизоване, схематичне й емоційно забарвлене уявлення про певний суб’єкт, соціальне чи політичне явище; шаблонна манера поведінки;

12) формування образу членів “чужої” групи як таких, що дуже відрізняються від “своїх”; чітка регламентація правил сприйняття “чужих”;

13) фіксація внутрішньогрупової статусної ієрархії – установлення та збереження чіткої системи рольової соціальної диференціації;

14) формалізація внутрішньогрупової комунікації – побудова процесу обміну інформацією на основі прийнятої в групі моделі статусної ієрархії;

15) пояснення групових невдач та негараздів зовнішніми чинниками.

Своєрідними каталізаторами групового психологічного захисту є високий рівень згуртованості групи, її ізоляція (відсутність зовнішніх експертних оцінок), директивне керівництво, недосконала процедура пошуку й оцінювання альтернатив, гомогенність складу, провокаційний ситуативний контекст, усталені та поширені соціальні норми поведінки.

Отже, дія захисних механізмів психіки неоднозначна й суперечлива: з одного боку, у відповідь на маніпулювання (загрозу) вони на рівні підсвідомості спотворюють, підміняють або фальсифікують реальність; з іншого –допомагають людині не лише швидко адаптуватися до складної (нової) реальності, а й у деяких випадках не потрапити під вплив маніпулятора. Неоднозначною є також оцінка групових захисних механізмів: вони деформують світобачення, консервують віджилі структури та зв’язки, блокують розвиток думки, водночас сприяючи збереженню стабільності, цілісності та життєздатності групи.



Свідомий захист

Першим етапом свідомого захисту від маніпуляції є її виявлення й розпізнавання. На думку В.Шейнова, основна ознака того, що людиною маніпулюють, – це відчуття незручності, внутрішньої боротьби: доводиться робити чи говорити те, що зовсім не хочеться. Однак для остаточного виявлення та розпізнання маніпулятивного акту цього не достатньо. Виявити його можна, ретельно відстежуючи зміни ситуації, спричинені маніпулятивною дією, та аналізуючи механізми останньої. Узагальнення напрацювань Є.Доценка, С.Кара-Мурзи, В.Панкратова, О.Сидоренко, В.Шейнова дає змогу виокремити такі симптоми та індикатори потенційної наявності маніпулювання:



1. Зміни в ситуаціях взаємодії:

 певне порушення правил етики;

 дисбаланс у розподілі відповідальності за проведені дії та ухвалені рішення (покладання відповідальності на адресата маніпулювання);

 деформація у співвідношенні “виграш - плата” (отриманий результат не відповідає докладеним зусиллям – “плата” адресата маніпулювання перевищує “виграш”);

 наявність примусу (силового тиску);

 незвичність ситуації взаємодії;

 обговорення важливих проблем у прискореному темпі;

 обмеження часу, відведеного на ухвалення рішення;

 обмеження кола обговорюваних ідей, незмінні формулювання, регулярне повернення до однієї теми;

 роздратування опонента;

 невідповідність слів і поведінки партнера (зміст слів не відповідає міміці, упевнене мовлення контрастує з розгубленими жестами тощо);

 активізація стереотипів (зарахування об’єкта маніпулювання до певної категорії людей, актуалізація його рольових функцій, звернення до звичок або ритуалів).

Наприклад, чіткими симптомами активної політичної маніпуляції можуть бути такі дії політика – кандидата в депутати, який під час передвиборчої кампанії вперше зустрічається в невеликому містечку з робітниками місцевого заводу:

 “гра” (надто вільне оперування) цифрами й фактами, пов’язаними з історією підприємства, що свідчить про намагання приховано продемонструвати свою детальну поінформованість щодо його проблем, сильних і слабких сторін;

 лестощі, завищення значущості слів або дій виборців;

 приховане намагання з’ясувати настрої, ідеали, політичні пріоритети присутніх і активне обігравання отриманої інформації;

 драматизування ситуації, створення в аудиторії емоційного стану тривожності, подальше його використання для акцентування власних думок;

 надмірно часте покликання на третіх осіб;

 невмотивовані (надто часті) жарти;

 “ненав’язливе”, але активне та агресивне пропонування своїх послуг уже зараз, обіцянки “золотих гір” після виборів;

 зловживання ухильними відповідями або переадресування питань, наприклад відповідь на питання питанням: “А що Ви самі про це думаєте?”, “А як би Ви вчинили?”;

 прагнення (часто неодноразове) спрямувати бесіду у вигідному для себе напрямі за допомогою несподіваних запитань, які радикально змінюють вектор комунікативного акту;

 апелювання до аудиторії зі словами типу: “Звертаюся до Вас як до еліти робітничого класу…”; “Як справжні професіонали Ви можете мене зрозуміти...”.

2. Зміни в поведінці адресата маніпулятивного впливу, які свідчать про активізацію компонентів (ланок) механізмів, що реагують на зовнішнє вторгнення:

 невмотивовано часта поява або підкреслено чіткий прояв психічних автоматизмів у поведінці адресата впливу;

 виникнення відчуття вини чи небезпеки;

 регресія до інфантильних реакцій – плач, агресія, туга, відчуття самотності тощо, особливо якщо вони пов’язані з певною ситуацією або подією;

 несподівані зміни фонових станів (напруження, агресія, метушливість та ін.), що виникають переважно як реакція на збиток, завдавання якого відчуває (навіть неусвідомлено) адресат впливу.

Російський психолог М.Душкіна запропонувала систему повідомлення про напад через психологічний вплив і порушення кордонів “Я” залежно від рівня загрози – принцип трьох “у”: “укол”, “укус”, “удар”.

Укол” (“це всього лише укол шпилькою”) – напад категорії “у”, мінімальний за глибиною проникнення та порушенням кордонів “Я”.

Укус” (“укус, але комариний”) – напад категорії “уу”, середній за глибиною проникнення та порушення кордонів “Я”.

Удар” (“а ось це вже удар із розмаху”) – напад категорії “ууу”, максимальний за глибиною проникнення та порушення кордонів “Я”.

На етапі виявлення і розпізнання маніпуляції надзвичайно важливий моніторинг емоцій – спостереження явища в його динаміці. Він необхідний для виявлення перших ознак маніпуляції. Психолог О.Сидоренко уважає, що певні зміни в емоційному стані адресата є ознаками початку маніпулювання:

1) дисбаланс – суперечність, амбівалентність емоцій, наприклад поєднання гордості та образи, радості й недовіри, розчулення і тривоги. Такий емоційний стан може бути наслідком використання маніпулятором фраз, що містять внутрішню суперечність, два діаметрально протилежні вектори. Адресат має змогу самостійно вибирати, на який із них реагувати. Характерно, що, потрапивши в таку ситуацію, людина не розуміє, їй лестять чи дорікають. Використовуючи цей засіб, який О.Сидоренко визначає як “універсальний щипок”, маніпулятор завжди викликає емоцію.

Зразками “універсальних щипків” можуть бути фрази: “Ти що, розбагатів?”; “Ти що, збіднів?”; “Ви людина без комплексів..”; “Я знаю, що ти спокійно ставишся до певних порушень...”; “Ти всього досягнув наполегливою працею, не так як деякі, яким просто від природи поталанило і в цьому немає жодної їхньої заслуги...”; “Я схвалюю те, що ти не клюєш на всі ці новомодні віяння...”; “Ти єдиний, хто не звертає уваги на критику...”;

2) незвичайність (нестандартність) емоцій, наприклад спалах люті в момент обговорення несуттєвих подробиць плану дій; підсвідомий страх у процесі мирного обговорення другорядних деталей кадрового питання тощо. Цю дивну реакцію маніпулятор спричиняє, зачепивши особливо чутливі струни душі так майстерно, що людина не здатна цього помітити;

3) повторюваність емоцій – систематичне виникнення одних і тих самих емоцій під час зустрічі з певною людиною, відчуття провини, професійної некомпетентності, приниження, протесту й т. ін. Повторюваність реакції може свідчити про те, що маніпулятор постійно та цілеспрямовано викликає (провокує) своїми діями певну емоцію;

4) різкий сплеск емоцій, який видається невмотивованим за об’єктивних обставин. Це дуже важлива ознака, яку варто проаналізувати першою. За інтенсивного реагування людина забуває про моніторинг, потрапляє під владу емоції і стає нездатною аналізувати.

Допомогти визначити наявність факту маніпуляції, її цілі, можливі наслідки та адекватні форми протидії може прагматична й результативна модель з’ясування істини, запропонована російським юристом П.Пороховщиковим (псевдонім П.Сергеїч), яка охоплює такі послідовні дії:



1. Запитайте себе, що було: quis, quid, ubi, quibus auxiliis, cur, quomodo, quando (хто, що, де, коли, з якою метою, в який спосіб, із якими співучасниками). Кожна з цих обставин може висвітлити певний аспект справи. Співучасників відокремлюють однин від одного; визначають точно, що і чому, з якою метою зробив кожен із них.

2. Відокремте встановлені факти від сумнівних і від невідомого. Наприклад, людина, яка має хорошу пам’ять, може щось забути, але якщо вона власноручно описала певний факт, вона точно про нього знала; можна довести, що лівша застрелився правою рукою, але не можна довести, що він застрелився, якщо у нього виявлено три рани й кожна мала викликати миттєву смерть.

3. Не задовольняйтеся готовими поясненнями фактів. Усі можуть помилятися: і потерпілі, й поліція, і свідок, і слідчий.

4. Шукайте внутрішній зв’язок подій. Не можна визнавати факти, які ще не мають пояснення, другорядними, незначними, несуттєвими. Іноді всі суперечності й розбіжності пояснює одна загальна відповідь. Шукайте незримого винуватця. Знайдіть для кожного факту те пояснення, яке найвигідніше для вас, для вашого противника.

5. Відокремте значущі факти справи, розташуйте їх у часовій послідовності й, зупинившись на кожному, подивіться навкруги, назад, уперед. Поставте себе на місце підсудного і подивіться навколо його очима до злочину, у момент злочину, після нього; зробіть те саме стосовно кожного із співучасників, потерпілих, свідків, роль яких не до кінця зрозуміла. З’ясуйте ступінь достовірності вчинків, зустрічей і переговорів злочинця із жертвою або співучасників злочину між собою в різний час; зверніть увагу, чи не змінилися їхні стосунки після злочину.

6. Змінюйте передбачувані умови місця й часу. Достовірність фактів підтверджують свідчення щодо збігів у просторі та часі, причиновий зв’язок двох фактів, їхня послідовність. Щоб знайти неправду або помилку в тлумаченні фактів, інколи достатньо змінити одну з цих умов.

7. Шукайте суперечності у відомих вам фактах. Пропонуючи цю схему з’ясування (відновлення) реальних подій, П.Пороховщиков указував, що однією з основних умов пошуку істини (а отже, захисту від маніпуляції) є послідовність.

Отже, ключовим моментом організації свідомого захисту є виявлення і розпізнання маніпуляції. Як правило, про використання маніпулятивних технологій свідчать помітні зміни в ситуаціях взаємодії (наявність примусу (силового тиску); надто швидкий темп обговорення важливих проблем; дефіцит часу, відведеного на ухвалення рішення; обмеження кола обговорюваних ідей, незмінність формулювання, регулярне повернення до однієї теми; нестандартна поведінка опонента тощо), а також зміни в поведінці адресата маніпулятивного впливу (невмотивовано часта поява або підкреслено чіткий прояв психічних автоматизмів у поведінці; виникнення почуття провини чи небезпеки; емоційний дисбаланс; незвичність, повторюваність, різкі сплески емоцій і т. ін.).


8.2.2. Пасивний і активний захист від маніпулювання

Після виявлення та розпізнання маніпуляції обирають пасивну або активну форму захисту. Китайський воєначальник Сунь-Цзи радить: “Якщо противник має кращі позиції, не можна вступати в битву з ним у цьому місці. Якщо ж противник має, крім того, перевагу в силі, потрібно чекати, поки сили його не виснажаться, і тоді перемогти його стане реально...”.

За певних обставин ефективним буде поєднання активної та пасивної форм захисту від маніпулювання. Отже, щоб правильно вибрати форму захисту, слід адекватно оцінити ситуацію.

Пасивний захист

Як правило, пасивний захист застосовують у двох випадках: коли об’єкт маніпулювання не знає, як вчинити, або не хоче псувати стосунки з маніпулятором. Важливою умовою застосування цієї форми захисту є витримка.



Суть пасивного захисту полягає в затримці власних спонтанних реакцій на дії маніпулятора. Усі способи пасивного захисту покликані знизити темп атаки, щоб виграти час для аналізу ситуації. Вони змушують маніпулятора розкрити свої задуми або відмовитися від них. Досвід показує, що в більшості випадків маніпулятор, зіткнувшись із пасивним захистом, припиняє використання маніпуляційних прийомів.

Форми пасивного захисту. Найефективнішими серед них є такі:

 відсутність реакції на слова маніпулятора (“не розчув”, “не звернув уваги”, “не помітив” тощо);

 тактовне, стримане й несподіване для маніпулятора мовчання;

 гра в “тупуватість” – “не зрозумів”, “не второпав”, “не збагнув” і т. ін.;

 формалізація спілкування, зведення спілкування з маніпулятором до формальних процедур (говорити тільки стандартні фрази; покликатися на начальство й на порядки, заведені в організації; довго заповнювати документи, примушувати співбесідника розписуватися в кожному; дати візитку й показати, що розмову закінчено);

 повне або часткове ігнорування слів маніпулятора;

 узяття інформації до уваги й відкладення рішення на потім, відмова від ухвалення рішення “тут і зараз”;

 формальна згода на пропозиції маніпулятора, але з обмовкою, що буде зроблено тільки те, що залежить від адресата маніпулювання;

 повторення прохання маніпулятора, проте вже з питальною інтонацією тощо.

О.Сидоренко описує додаткові способи пасивної протидії маніпулятивному впливу – ухилення та відмова від контакту.



Ухилення від контакту уважають дієвим способом позбавлення від небажаних переживань чи рольових функцій. Основою стратегії цієї форми пасивного захисту є уникнення особою відвідування місць, де можливі зустрічі з потенційними маніпуляторами, і ухилення від ситуацій, які викликають небажані відчуття та реакції.

Якщо зустріч неминуча або вже відбувається, використовують тактику тайм-аутів і скорочення часу взаємодії з людиною, яку не хочуть бачити.

До техніки ухилення належать такі прийоми:

1. Тайм-аут:

 відвернення уваги на побутову подробицю;

 фізичний вихід із простору взаємодії за слушної нагоди;

 філософський вихід із ситуації шляхом виголошення риторичних запитань типу: “Що є істина?” або “Усі ми мислимо суб’єктивно...”;

 використання жартів для переведення уваги співрозмовника на щось другорядне.

2. Скорочення інтервалів взаємодії:

 перенесення розмови на інший час;

 установлення “графіка” взаємодії.

3. Запобігання особистій взаємодії:

 уникнення зустрічей із маніпулятором;

 заміна особистого контакту листуванням, спілкуванням в інтернеті.

Відмова від контакту. Вона полягає в категоричній ізоляції від впливу маніпулятора.

Техніка відмови передбачає використання таких прийомів:

1) відмова-побоювання, за якої вдаються до фраз: “Боюся, що це неможливо”; “Є велика небезпека, що я не зможу прийняти цих пропозицій”; “Мене лякає необхідність відмовити вам”;

2) відмова-жаль, утілена в такій формі: “Мені дуже шкода, але я не зможу цього зробити”; “Шкодую, але не зможу погодитися з цим”; “Мені дуже не хочеться вас засмучувати, але моя відповідь буде негативною”;

3) відмова-змушеність, висловлена так: “Я змушений відмовитися від цієї пропозиції”; “На жаль, інші мої зобов’язання вимагають, щоб я відмовився”; “Доведеться мені все ж таки відповісти відмовою...”.

Ухилення й відмова – дієві способи пасивного захисту. Вони позбавляють маніпулятора важливої переваги – раптовості, не дають маніпулятивному впливу випередити мобілізацію психологічного захисту; збивають маніпулятора із запланованих темпу та ритму; допомагають виграти час для адекватного аналізу ситуації й прийняття оптимальних рішень.

Однак у політичній практиці ухиляння є лише тимчасовим тактичним засобом протидії маніпуляції, який із часом змінюють на одну з форм активної взаємодії (протидії). Відмову не можна використовувати систематично, оскільки вона не сприяє співпраці, навіть викликає відчуття провини, яким маніпулятор може скористатися.

Прийоми збереження самовладання в ситуаціях пасивного захисту. Самовладання необхідне, щоб утриматися від спонтанних дій, на які очікує маніпулятор. Під час пасивного захисту важливо виявляти стриманість, не поспішати з рішенням.

Основними прийомами захисту від маніпулятивного впливу шляхом збереження самовладання фахівці уважають:

1. Розглядання. Негативна інформація найбільше впливає через слух, тому в стресових ситуаціях необхідно фіксувати увагу не на слухових відчуттях, а на зорових. Щоб розглядання було дієвим прийомом, слід виконати такі рекомендації:

 обличчя опонента розглядають якомога детальніше, немов хочуть намалювати його портрет із пам’яті;

 мовчки й дуже уважно дивляться на співбесідника, не виявляючи ознак неприязні або іронії;

 під час умисних пауз у спілкуванні намагаються побачити якомога більше деталей обстановки навколо опонента.

Унаслідок правильного мовчазного розглядання противник утрачає енергію свого маніпулятивного впливу, а демонстрація спокою свідчить про силу духу й життєву мудрість.

2. Оволодіння позицією спостерігача. Вона передбачає оцінювання ситуації ніби згори (або збоку). Дуже ефективні такі моделі візуалізації:

 трансформація масштабів (можна подумки зменшити зріст людини, яка викликає гнів, зробити її карликом, ліліпутом);

 корегування тональності та яскравості (за допомогою уяви можна змінити зовнішність співбесідника – з кольорової на чорно-білу);

 експериментування з глибиною візуального сприйняття (можна замінити тривимірну картину на плоске, двомірне зображення).

Ефективним способом захисту від докорів та звинувачень може послужити прийом “стати вище”, тобто “піднятися” над опонентом, виявити співчуття до маніпулятора, розуміння, що агресія, можливо, є результатом слабкості й недосконалості. Доброзичливе, позитивне ставлення до ініціатора маніпуляції істотно знижує емоційне напруження, суттєво зменшує агресивність його позиції.

3. Мистецтво тримати паузу. Це уміння допоможе швидше заспокоїтися, зосередитися, знайти належну відповідь. Якщо маніпулятор щось запропонував, варто скористатися паузою і подумки дати відповіді на запитання: “Чи потрібне мені САМЕ ЦЕ?”; “Чи потрібне мені це САМЕ ЗАРАЗ?”; “Чи потрібне мені саме це ТАКОЮ ЦІНОЮ?”; “Чи потрібне це САМЕ МЕНІ?”.

Під час паузи важливо відмовитися від прагнення помститися партнерові, зачепити його гідність. Пауза допоможе й суперникові зайняти більш урівноважену позицію та, можливо, відмовитися від наміру маніпулювати.

Найефективнішим пасивний захист стає тоді, коли установка на боротьбу заміняється установкою на співпрацю.

Отже, якщо факт маніпулювання виявлено й розпізнано, але особа, на яку був спрямований психологічний вплив, із певних причин (немає бажання (доцільності) конфліктувати, невпевнена у власних силах, невизначена ситуація тощо) не хоче вступати у відкрите протистояння, як правило, обирається пасивний захист. Його основою є уповільнення процесів взаємодії – блокування власних спонтанних реакцій на дії маніпулятора та збивання темпу маніпулятивного впливу. Основними формами пасивного захисту виступають зокрема повне або часткове ігнорування слів маніпулятора; ухиляння (відмова) від контакту; тактовне, стримане й несподіване для маніпулятора мовчання; формалізація спілкування; відкладання питання про прийняття остаточного рішення на пізніший час.



Активний захист

Метою активного захисту є викриття маніпулятора й завдання йому удару у відповідь. На практиці активний захист часто становить логічне продовження пасивного. Основні фази активного захисту такі:



1. Установлення факту маніпуляції. Полягає в аналізі змін у ситуаціях взаємодії, поведінці адресата маніпулятивного впливу.

2. Оцінка ситуації. Виокремлюють фактори та обставини, які сприяють чи заважають маніпулятивному впливу.

3. Усвідомлення змісту маніпуляції. З’ясовують причини, мотиви, цілі, форми й методи маніпулятивного впливу.

4. Установлення контролю за емоціями. Вдаються до прийомів управління власними емоціями.

5. Збивання темпу й ритму маніпулятивного впливу. Досягають шляхом демонстративного мовного або фізичного виходу з контакту.

6. Відновлення силового балансу стосунків. Намагаються заблокувати канали шляхом маніпулятивного впливу та саму можливість стереотипної автоматичної реакції на дії й слова маніпулятора, актуалізуючи вміння говорити “ні”, діяти без пояснень і поступок; підкреслено демонструють самостійність у поведінці тощо.

7. Зайняття й декларування чіткої позиції в питанні, яке є предметом маніпуляції. Опонентові не дають змоги обирати (висувати) альтернативу; ігнорують факти й аргументи, які наводить маніпулятор на підтвердження своїх думок; симулюють і демонструють гнів та нетерпіння.

8. Виведення маніпулятора зі стану емоційної рівноваги. Змістом цієї фази активного захисту є перенесення вістря критики аргументів опонента на його персону; виголошення насмішок, звинувачень, докорів; застосування щодо опонента некоректної аргументації й т. ін. У такий спосіб опонента доводять до стану роздратування, різкого порушення психічної рівноваги.

9. Провокування маніпулятора до “самовикриття”, тобто озвучення мети маніпуляції. Ефективним провокаційним засобом є застосування “техніки зіпсованої платівки”: у відповідь на посилення психологічного тиску адресат формулює й багаторазово повторює під час діалогу коротку фразу, яка містить важливе повідомлення нападаючому або маніпулятору. Техніка відома також під назвою “правило британського старшини”, яке звучить так: “Спочатку скажіть їм, що саме збираєтеся їм сказати. Потім скажіть їм те, що саме ви їм сказали. І тоді вас, можливо, почують”.

Потужні засоби активного захисту, що здатні вивести з рівноваги маніпулятора, – постійне акцентування на “слабких сторонах” його декларацій; вимагання чіткої відповіді на пряме питання: “Чого ви конкретно бажаєте?”, “Чого ви від мене добиваєтесь?”.



10. Викриття факту маніпуляції та розкриття її суті. На цьому етапі захисту важливо розкрити мету, спосіб, призначення, особливості застосування та можливі наслідки маніпулятивного впливу і запропонувати маніпулятору зручну й безпечну модель його поведінки з метою блокування подальших спроб психологічного тиску.

11. Контрманіпуляція. У ній використовують практично весь арсенал форм, методів та прийомів маніпуляції в умовах, створених маніпулятивною дією суб’єкта нападу. До цього найпотужнішого захисту вдаються, якщо маніпулятор після викриття не припиняє психологічного тиску. У процесі здійснення контрманіпуляції доцільно застосовувати різні прийоми та методи; швидко змінювати тактику; частіше використовувати ту маніпулятивну зброю, якою він володіє найкраще.

Отже, активний захист від маніпулювання проходить у своєму розвиткові три етапи: аналіз (установлення факту маніпуляції; оцінювання ситуації; усвідомлення змісту маніпуляції); підготовка (встановлення контролю за емоціями; відновлення силового балансу стосунків); дія (збивання маніпулятивного впливу з темпу й ритму; зайняття і декларування чіткої та ясної позиції в питанні, яке є предметом маніпуляції; виведення маніпулятора зі стану емоційної рівноваги; провокування маніпулятора до “самовикриття”, тобто озвучення мети маніпуляції; викриття факту маніпуляції та розкриття її суті; контрманіпуляція).

Цікаву модель протидії маніпулюванню, що ґрунтується на шести правилах, пропонують німецькі дослідники Андреас Ендмюллер та Томас Вільгельм:

1. Залишайтеся справедливим й об’єктивним. Стежте за правильністю та істинністю аргументації.

2. Залишайтеся спокійним і незворушним, максимально зберігайте почуття гідності та впевненості, не піддавайтеся на провокації.

3. Не заражайтеся емоціями маніпулятора, не реагуйте прямолінійно. Зберігайте контроль за ходом бесіди. Адресат маніпуляції демонструє типові захисні реакції: маніпулятор несправедливий або емоційний, і ми стаємо несправедливими й емоційними і т. д. Маніпулятор – усвідомлено чи ні – спекулює на цих реакціях. Необхідно перервати (заблокувати) роботу механізму реагування на подразник, щоб зберегти контроль за розмовою.

4. Наполегливо просувайтеся своєї мети. Переймайте ініціативу. Стежте за тим, щоб ініціативу не перехопили; до своїх цілей прагніть завзято, якщо цього вимагає ситуація. Варто чітко сформулювати свою мету ще до початку бесіди й подумки її дотримуватися протягом розмови.

5. Концентруйтеся на конкретній поведінці. Забудьте про типи людей. Не варто оцінювати поведінку людини за шаблоном: “рідкісна зануда”, “типовий пліткар” тощо. Стереотипне бачення заважає об’єктивному аналізу ситуації, впорядкуванню й фільтруванню сприйнятого. Людина прагне підтвердити свою шаблонну оцінку, що позбавляє її шансів провести бесіду в потрібному руслі. Краще сконцентруватися на конкретній поведінці, а якщо в ній щось не подобається, прямо висловити це. Наприклад: “Шановний колего, Ви перериваєте мене вже втретє. Я дав Вам можливість висловитися, тепер дозвольте це зробити мені...”.

6. Полегшіть своєму опонентові шлях до відступу. Зробіть можливим повернення до співпраці. І після найгрубіших випадів маніпулятора можна повернути розмову в ділове русло, підпорядкувати її пошуку спільного оптимального рішення. Таку можливість пропонують опонентові, навіть якщо він поводиться не зовсім тактовно.

Отже, у мистецтві самозахисту від маніпулювання немає і не може бути готових (єдиних) рецептів. Люди незалежно від того, хто з них є суб’єктом маніпулювання, а хто – об’єктом, суттєво різняться психічними особливостями та фізичним розвитком. Тому кожна людина може (повинна) створювати свій комплекс прийомів і способів самооборони, який, до речі, не може бути універсальним. При формуванні власної моделі захисту не слід сліпо копіювати те, що роблять чи рекомендують інші: її варто створювати на основі знань про себе, власних навичок, умінь, досвіду та потенційних можливостей. У зв’язку з цим фахівець із проблем психології, тактики й техніки самооборони від хуліганських і злочинних зазіхань А.Тарас у книзі “Бойова машина: керівництво із самозахисту” наголошує: “В основі самозахисту повинні лежати ті прийоми, які найкраще виходять саме у вас. Тому що захищати свою честь, своє майно, своє здоров’я і своє життя доведеться саме вам, а не іншим”. Такий комплекс може бути невеликий за кількістю технічних і тактичних елементів. У ситуаціях “середньої екстремальності” вистачить і мінімуму”.

Пасивні й активні форми захисту можна ефективно використати в процесі політичних переговорів, консультацій, дискусій, токшоу, зустрічей кандидатів у народні депутати з виборцями тощо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   15

Схожі:

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови І літератури / За загальною редакцією Н. В. Ганіної. Харків: Харківська академія неперервної освіти, 2011. [1- ше видання]. 96 с

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconПроблеми етногенезу українського народу
України (Під загальною редакцією В. А. Смолія). – К.: Альтернативи, 1997. – 416 с
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconРішення №910 від 29 жовтня 2013 року
Про звернення до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України щодо руйнування меморіальної...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для абітурієнтів За редакцією професора О. Мішукова

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconПрограма факультативного курсу «письменники красноградщини»
За загальною редакцією А. Г. Мустафіної, директора Наталинського навчально-виховного комплексу
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconДисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України icon“1944/1958”: 29. 73 Ббк 63. (4 Укр) Cергій Гордійчук український національно-визвольний рух на закарпатті
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка