Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України



Сторінка8/15
Дата конвертації17.04.2017
Розмір3.8 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Рекомендована література до розділу 4:

1. Бойко О.Д. Політичне маніпулювання / О.Д.Бойко. – К., 2010. – 432 с.

2. Клепиков О. Нейромаркетинг: мифы, реальные цели и ловушки
/ О.Клепиков, М.Чернова. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://www.marketing.spb.ru/lib-around/science/neuromarketing.htm

3. Трайндл А. Нейромаркетинг: Визуализация эмоций / А.Трайндл. – М., 2007. – 114 с.


Розділ 5
ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНЕ СУСПІЛЬСТВО

ЯК НОВИЙ ОБ’ЄКТ СУГЕСТИВНОГО ВПЛИВУ
Поняття інформаційне суспільство міцно увійшло в систему координат сучасного світу. Незавойовані території збереглися тільки в інформаційній сфері, а тому пошук нових комунікативних можливостей, розвиток маніпулятивних технік і сугестивних технологій прямо пов’язані зі спробами глобального впливу на окремі мережеві співтовариства й покоління загалом.
5.1. Наукові концепції інформаційного суспільства
Ідея інформаційного суспільства виникла на початку 1960-х років, і до середини 1980-х можливість інформаційної революції була об’єктом усебічних обговорень. Перші аналітичні дослідження інформаційного суспільства були здійснені ще в 1962 році в роботі “Проведення й розподіл знань у США” Ф.Маклупа, а потім – у праці 1974 року “Інформаційна економіка” М.Поратса. Європу проблема інформаційного суспільства зацікавила наприкінці 1970-х, що було відзначено появою дослідження Р.Поїрера “Інформаційний економічний підхід: характеристики, обмеження й можливі перспективи”. На початку 1990-х інтерес до інформаційного суспільства, здавалося б, послабшав, але поява інтернету знову стимулювала дослідження. У західній науці виділяють три аналітичних періоди у вивченні цього феномену:

1) 1962 – середина 1970-х рр.: аналіз інформаційного суспільства був сконцентрований переважно на даних США;

2) кінець 1970-х – початок 1990-х рр.: із виникненням цифрових технологій аналіз інформаційного суспільства вийшов за межі США й став предметом обговорення в усіх розвинених країнах;

3) 1990 – наші дні: аналіз сконцентрований на можливостях і перспективах інтернету, що відродило інтерес до глобального інформаційно-комунікативного суспільства.

Цілісної теорії інформаційного суспільства до цього часу немає: це зумовлено насамперед тим, що відповідними дослідженнями займається ціла низка наук – соціологія, теорія комунікації, соціолінгвістика, психолінгвістика тощо. Тому теорія інформаційного суспільства повинна мати міждисциплінарний характер: “У прагненні усвідомити зміст змін в інформації авторам теорій найчастіше не вдається встановити, яким чином інформація посіла сьогодні центральне місце в суспільстві, настільки це важливо, що навіть стало чинником створення суспільства нового типу” (Ф.Уебстер).

Сучасні підходи до вивчення поняття “інформаційне суспільство” можуть бути об’єднані в такі групи:



  • дослідження інформаційного суспільства як суспільства нового типу, що формується в результаті глобальної соціальної революції й актуалізації інформаційно-комунікативних технологій;

  • дослідження інформаційного суспільства як суспільства знання, коли головною умовою добробуту кожної особи й кожної держави стає знання, основа якого – безперешкодний доступ до інформації й уміння працювати з нею;

  • дослідження інформаційного суспільства як глобального суспільства, де обмін інформацією не має жодних часових, територіальних або політичних меж, де цьому обміну сприяє взаємопроникнення культур і кожній особистості відкриваються можливості для самоідентифікації.

При дослідженні інформаційного суспільства як об’єкта сугестивного впливу актуальні такі напрями:

  • вивчення інформаційних ресурсів суспільства, їхньої структури, топології й потреб інформаційного суспільства в інформаційних ресурсах, ступеня їхнього задоволення;

  • дослідження інформаційного потенціалу суспільства, його структури, динаміки розвитку, закономірностей формування й ефективності використання;

  • вивчення закономірностей розвитку, особливостей і проблем інформаційного суспільства як чергової сходинки цивілізації;

  • дослідження нових можливостей та проблем особистості;

  • вирішення питання електронної комунікації в інформаційному суспільстві;

  • вивчення проблем середовища перебування людини в інформаційному суспільстві, їхнього впливу на психофізіологічний стан особистості.


5.2. Визначення поняття “інформаційне суспільство”
Поняття “інформаційне суспільство” входить до світової наукової й суспільно-політичної терміносистеми. Нині маємо численні визначення феномену “інформаційне суспільство”: його називають індустріальним, епохою постмодернізму, суспільством знання, науковим, телематичним, постнафтовим. Модифікації поняття “інформаційне суспільство” в різних країнах демонструють соціально-політичні, суспільні, наукові перспективи його розвитку: “національна інформаційна інфраструктура” (США), “інформаційне суспільство” (Рада Європи), “інформаційна магістраль” (Канада, Велика Британія). З огляду на важливість створення й розвитку інформаційного суспільства, 27 березня 2006 року Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію (A/RES/60/252), яка проголосила 17 травня Міжнародним днем інформаційного суспільства.

Інформаційне суспільство – це суспільство, яке ґрунтується на інформації (Парламентська Асамблея Ради Європи, 1997).

У світовому суспільно-політичному просторі також здійснювались спроби визначити його сутність, зокрема: інформаційне суспільство – комплексне поняття, у якому економіка, наука й культура є взаємодоповнювальними чинниками, а основний успіх пов’язаний із синергією всіх складових.

Найголовнішим ресурсом розвитку суспільства є люди, їхні інтелектуальні, творчі, духовні здібності. Сьогодні найбільш обмежений і найдорожчий ресурс – знання й компетенції. Завдання суспільства – створити умови для реалізації потенціалу кожної людини за допомогою інформації, знань, інформаційно-комунікативних технологій.
Часто інформаційне суспільство ототожнюють з одним із його елементів, наприклад інформатизацією (як в указі Президента) або офшорним програмуванням. Але це дуже вузький підхід. Інформаційне суспільство складається з багатьох компонентів, і кожна країна може реалізувати свою стратегію з урахуванням власної культури, історії, можливостей і ресурсів.

(Інтерв’ю президента фонду

“Інформаційне суспільство України”

А.Колодюка журналу “Експерт”

(www.expert.ru/ukraine/current/41-itrk.shtml)
Інформаційна супермагістраль – це більше ніж Інтернет. Це ціла серія компонентів, що включають сукупність суспільних й особистих, високошвидкісних, обмежених і розгорнутих мереж, які існують сьогодні й з’являться завтра.

(“Переваги інформаційної супермагістралі”,

National Information Infrastructure Advisory

Council, Звіт NIIAC, 1996)


Поняття “інформаційне суспільство” було актуалізовано в США сенатором А.Гором під час президентської кампанії 1991-1992 рр. У Європі воно закріпилося в плані дій із проблем інформаційного суспільства, розробленому Європейською комісією, і остаточно увійшло в міжнародний лексикон на саміті 1995 року з питань глобального інформаційного суспільства.

Перші чотири принципи, котрі стали основними при створенні глобальної інформаційної інфраструктури, А.Гор сформулював на зустрічі в Буенос-Айресі в 1994 році:

 особисті інвестиції й здорова конкуренція є кращими шляхами для забезпечення розвитку;

 регулювання повинно бути гнучким, таким, що відкидає застаріле і в той же час зберігає вірність головним ідеалам технічних і прикладних наук;

 доступ має бути відкритим;

 універсальність зв’язку повинна бути гарантована.

Ці положення були відображені в документах Єврокомісії, а термінологія трохи змінена. Єврокомісія надала перевагу термінам “інформаційна інфраструктура” й “інформаційна супермагістраль” на противагу поняттю “інформаційне суспільство”.

Ґрунтовний підхід до теорії інформаційного суспільства запропонував японський вчений Йнедзі Масуда. Відповідно до його теорії суспільство, що виникає, базуватиметься на комп'ютерній техніці. Роль людського фактора при цьому або заміщається, або ж значно підсилюється за рахунок інтелектуальної праці. Провідною галуззю економіки повинні стати телекомунікаційні технології. Найбільшою цінністю в такому суспільстві буде час на відміну від індустріального суспільства, в якому перевага надається споживанню товару.

Розбіжності між інформаційним, індустріальним та аграрним суспільством Й. Масуда подав у вигляді таблиці.


Соціальні процеси,

інститути, структури

Аграрне

суспільство

Індустріальне

суспільство

Інформаційне

суспільство

Структура

виробничих цінностей



В основі виробництва

лежить натуральне

господарство


Виробництво коштів

виробництва



Виробництво

інформації

(комп'ютерів)


Характер

виробничих

цінностей


Ефективне відтворення натурального господарства, екстенсивне

землеробство



Матеріальне виробництво, ефективне використання природних явищ і ресурсів

Виробництво знання, систематизація різних природничо-наукових і соціальних функцій

Основа

виробництва



Збільшення обсягу сільськогосподарської продукції й ручної праці

Виробництво матеріальних цінностей, товарів, енергії, транспортних засобів

Заміна інтелектуальної праці, виробництво інформації, засобів зв'язку, знань

Соціальна структура

Людина прив'язана до землі

Залежність від засобів виробництва

Залежність людини від суспільства

Виробництво й соціальні взаємодії

Примусова праця

Наймана праця

Праця за контрактом

Особливості соціальної

структури



Замкнута сільська громада, стабільне, традиційне, патріархальне господарство

Надурбанізоване

динамічне суспільство, побудоване на вільній конкуренції, підтримка суспільного благополуччя



Мережеве збалансоване суспільство й умови, що створюються для розвитку творчих здібностей людини

Нормативні цінності

Закони природи,

залежність людини від природи, задоволення базових (життєвих) потреб



Задоволення матеріальних, почуттєвих і емоційних потреб

Створення знання, задоволення різноманітних соціальних

потреб


Духовні

цінності


Теологічне суспільство

Орієнтоване на людину матеріалістичне суспільство

Соціоорієнтоване суспільство з розвитком високих технологій

Етичні

цінності


Перевага духовного початку

й Закону Божого



Воля демократії, дотримання прав людини й прав приватної власності

Керована демократія, виконання своєї місії є пріоритетною цінністю, суспільство довіри

Із наведеної таблиці можна зробити такі висновки:



  • інформація не зникає під час її споживання або передачі;

  • не можна передати тільки частину інформації, не змінюючи її суті;

  • інформація має здатність до нагромадження, при її збільшенні відбувається якісний стрибок знання;

  • комп'ютерні технології збільшують можливості саморозмноження й самопоширення інформації.

Інформація в інформаційно-комунікативному суспільстві стає головним ресурсом з таких причин:

  • якщо інформація може концентруватися, то за допомогою технологій її можна більш легко обробляти;

  • якщо інформація може розосереджуватися, то її не потрібно зберігати в одному місці й вона може бути використана тільки для тих цілей, у яких вона споконвічно здобувалася;

  • циркуляція інформації означає, що більша кількість людей зможе з нею працювати одночасно;

  • технологія «зворотного зв'язку» підвищує «індекс цитування» інформації, даючи змогу переробляти її зсередини, щоб витягти всі нові ціннісні характеристики й створити гігантські бази даних, які недоступні без використання цих же технологій (принципи виділив Й. Масуда).

В інформаційно-комунікативному суспільстві міняється концепція людини. Особливу цінність здобувають такі складові:

  • ефективна особистість (людина, яка озброєна знаннями інформаційних технологій);

  • високопродуктивний колектив (що використовує у своїй діяльності комп'ютерні технології);

  • інтегроване підприємство (корпорація, яка володіє цілісною внутрішньою інформаційною структурою);

  • розширене підприємство (міжкорпоративні комп'ютерні мережі, що зв'язують кілька різних організацій);

  • ділова активність у міжмережевому середовищі (параметри визначив Д. Тапскотт).

З одного боку, всі перераховані особливості інформаційно-комунікативного співтовариства і його членів припускають більшу ефективність інформаційного процесу й усіх аспектів розвитку співтовариства, з іншого боку – ці самі особливості визначають не бачені раніше можливості маніпулятивного впливу на особистість.

  1. З'явилася безпрецедентна можливість контролю над кожним індивідом. І якщо цей контроль потрапляє в руки груп, що мають деструктивні наміри, стає можливим тотальний контроль над суспільством.

  2. Інтернет не просто розширює громадянське суспільство, він створює його нову якість, принципово міняє характер взаємозв'язків громадян із владою, позбавляючи владу одного з головних її ресурсів – монополії на інформацію. Кожний громадянин в Інтернеті одержує можливість не тільки споживати інформацію, але й поширювати її. Таким чином міняються ієрархічні моделі організації суспільства, які були характерні для інформаційної революції.

  3. Виникає проблема регулювання електронної демократії. Звичайно, питання про регулювання сприймається в негативному ключі. Але справа в тому, що реальною альтернативою керованості, регульованості процесів у сфері інформаційних технологій може бути тільки хаос. І цей хаос у транснаціональних мережах Інтернету може мати різні негативні наслідки.

  4. Інтернет відкриває можливість заочної участі в політиці, коли людина стає членом свого роду «диванної партії»: залишаючись у домашньому комфорті, в масштабі реального часу охоче вникає й емоційно реагує на стрічку новин, але майже нічого практично важливого зробити не може за допомогою клавіатури.

  5. Завдяки Інтернету поширюється значна кількість матеріалів, споживання яких веде до девальвації духовних цінностей, зниження морального й творчого потенціалу населення.

Вектор досліджень в інформаційно-комунікативному суспільстві змістився від аналізу суспільства до аналізу антропоцентричного фактора. Учені знаходять цьому низку пояснень:

  • в інформаційному суспільстві частіше стали виникати нові форми комунікації, а не способи оброблення й нагромадження інформації, в результаті чого виник новий інформаційно-комунікативний порядок, що став насаджувати по усьому світі західні цінності (О. Белінська);

  • у такому суспільстві починає виникати мозаїчна культура (вихоплена з певного історичного або культурного контексту) і з'являється мозаїчна ідентичність (що складається іноді із протилежних ідентичностей, які суперечать одна одній), що набуває поширення завдяки новим формам комунікацій, включаючи медійні (S. Turkle);

  • у цих процесах все більшу роль починає грати Інтернет. Поступово відбувається трансформація комунікативного досвіду, основною характеристикою якого є постійна необхідність у добудовуванні, доконструюванні комунікативної ситуації – образу партнера або партнерів у спілкуванні (О. Горошко);

  • усе більше підсилюється роль «холодних» ЗМІ (М. Маклюен);

  • виникає проблема довіри до інформації, переданої за допомогою комп'ютера. А тому комунікація, а не інформація, стає сенсоутворюючим стрижнем інформаційного суспільства (О. Горошко).


5.3. Від інформаційного до інформаційно-комунікативного суспільства
Історія виникнення й розвитку інформаційно-комунікативного суспільства сягає корінням у глибоку давнину. Лабораторією ІАФРАН Інституту економічних стратегій було здійснене дослідження “Глобалізація: новий цивілізаційний контекст”, у якому відтворено генезис інформаційного суспільства. Дослідники відзначають, що осмислення глобальної трансформації світу є нині чи не основним інтелектуальним заняттям гуманітарного наукового співтовариства. Підводячи підсумки усіх сучасних дискусій про майбутнє глобального інформаційного суспільства, учені дійшли висновку, що сучасна цивілізація переживає універсальну трансформацію, у якій уже помітні риси нової епохи. Але подібні періоди в історії суспільства вже спостерігалися.

Джерела майже двотисячорічної цивілізації Модерну (Modernus) можуть бути виявлені в християнській свідомості. Християни ще на зорі нової цивілізації називали себе moderni, визначаючи в такий спосіб свою відмінність від попередників, представників старого світу – antiqui. “Народжена цією історичною спільністю соціальна галактика має власну оригінальну архітектоніку, містить складну траєкторію історичного польоту. Попередній fin de millenium, початок другого тисячоліття, – також досить непроста межа в історії цивілізації. Це була епоха грандіозної феодальної революції, децентралізації влади, поширення каштелянства й баналітету, аграрного перевороту, демографічного вибуху, початку транс’європейської експансії, початку урбаністичної ланцюгової реакції, формування бюргерства… Час появи нової соціальної схеми земного світоустрою – світ трьох станів А.Ланського й Г.Камбрезийського – і паралельно – концепції Божого світу, клюнійської реформи, при прихованому поширенні егалітарної, єретичної моделі” (О.Неклесса).

Усі названі трансформації стали основою для розвитку світської культури, духовного життя суспільства, отже, комунікації й інформації. Чим більше визначалися державні кордони, тим більше формувався цивілізаційний світоустрій, тим більше значення надавалося комунікації: людина виходила за межі свого вузького світу, ставала засобом розвитку цивілізації. “Середина другого тисячоріччя є також значущим рубежем в історії цивілізації – це час зародження сучасного світу, тобто Світу Модерну (Modernity), формування нової соціальної, політичної, економічної, культурної семантики світоустрою. У той період відбулася зміна віх, затвердився новий, гуманістично орієнтований світ. А значне поширення вогнепальної зброї до кінця XV ст. істотно змінило характер воєнних дій (перехід до лінійної тактики їхнього ведення). Одночасно це був час катастрофи залишків Східної Римської імперії (1453) і виведення на підмостки історії іншого супутника західноєвропейської цивілізації – Нового Світу (1492)” (О.Неклесса).

Зміна державних і національних кордонів приводить до зміни меж комунікативного простору; новий соціальний устрій, нова система міжнародних відносин продукують нову якість інформації й комунікативно-прагматичних зв’язків людини та універсуму.

Геоекономіка принципово неможлива без розширення меж комунікації, великого обміну інформацією. Індустріальний характер трансформацій зумовив глобалізацію технологічних, соціальних і наукових сфер. Автори проекту “Глобалізація: новий цивілізаційний контекст” відзначають низку системних чинників, що привели до глобальної трансформації суспільства кінця ХХ ст. і до зміни суспільно-соціальної й наукової парадигми: чітко позначені межі господарської місткості біосфери, перспектива серйозного погіршення її якості, вичерпання критично важливих видів природної сировини. З огляду на ці процеси, людство має замислитися про можливість вичерпання глобальних ресурсів планети, а також над проблемою контролю за ними для їх довгострокового й стійкого перерозподілу. Із цим же пов’язаний і розвиток масштабного рекламного допінгу, необхідність у створенні, розвитку й підтриманні численних штучних потреб населення Землі; ускладнення ситуації через двозначний вплив науково-технічного прогресу на норми прибутку. На думку дослідників, всі ці чинники привели до перетворення наукового співтовариства на цілком самодостатню субкультуру.

Вектор розвитку сучасного суспільства визначається, з одного боку, процесами оптимізації й глобалізації, з іншого – знаннями, що інтенсивно розвиваються, у тому числі й knowledge-based economy – економікою знання. “Однак у постіндустріальній економіці є свої непрості проблеми. Тут зіткнулися дві тенденції: одна, пов’язана з розвитком інформаційних і фінансово-правових технологій, процесом “каталогізації” світу, становленням системи глобального управління, й інша, основу якої становить отримання нового знання” (О.Неклесса). Нова інформаційна епоха вимагає оновленого, комплексного погляду на економіку, політику, суспільство, науку для більш повного усвідомлення й оцінки загальногуманітарної ролі економічних, соціальних, культурних, психологічних, антропологічних факторів, а також взаємодії двох сфер – інформаційної й інноваційної. Історія зародження феномену інформаційно-комунікативного суспільства дозволяє простежити діалектику формування поняття “інформаційно-комунікативне суспільство”.



Етап 1. Зародження аналітичного поняття “інформаційне суспільство”.

Основи концепції інформаційного суспільства простежуються в роботах Ф.Маклупа. Він першим відокремив категорійоване знання й інформаційні завдання від звичайної індустріальної й соціальної діяльності та виділив п’ять секторів (освіта, комунікативні медіа; інформаційні механізми, інформаційні служби; інші види інформаційної діяльності), які можуть бути визначені й пояснені економічними досягненнями. Ця класифікація підтверджується статистичними даними: Ф.Маклуп у своїй праці “Проведення й розподіл знань у США” відзначає, що в 1958 році близько 29 % валової американської продукції належало до індустрії знань. Із появою перших ЕОМ стало можливим виміряти будь-яке розширення інформаційного сектору.

Саме роботи Ф.Маклупа дозволили П.Дракеру через кілька років відзначити, що “основа економіки змінилася від потреби в застосуванні фізичної праці до використання знань, і центр ваги соціальної енергії змістився від речей до знань”. У монографії “Епоха дискретності” П.Дракер торкається проблеми технічних і суспільних знань, аргументує це зіставлення тим, що прагнення до дешевої, надійної, швидкої, універсальної й доступної інформації так само впливає на суспільство, як виникнення електрики. Учений відзначає: якщо раніше прогрес був заснований на набутті досвіду, то зараз систематична, цілеспрямована, організована інформація є ресурсом, котрий міг би сприяти просуванню суспільства.

Ґрунтуючись на статистичних дослідженнях, у середині 1970-х років М.Порат пише доповідь для уряду США “Інформаційна економіка”, де відзначає наявність двох додаткових інформаційних секторів – основного й другорядного. В основному секторі, на думку аналітика, індустрія знань маніпулює процесом набуття й створення знання та інформації, щоб отримати нові інтелектуальні продукти й служби. У вторинному секторі маніпуляція знанням й інформацією є частиною матеріального продуктивного процесу, інформація використовується у виробництві, продажу матеріальної продукції й забезпеченні обслуговування.


Етап 2. Формування наукової парадигми інформаційного суспільства.

Приблизно в цей же час Д.Белл окреслив подібні зміни в дослідженні “Настання постіндустріального суспільства”. Він обґрунтував наявність трьох динамічних чинників розвитку: теоретичне знання повинно ставати усе більш значущим; у майбутньому очікується висування на передній план питань технології, її контролю й потенціалу для трансформації; виникнуть нові процеси прийняття рішень. Учений стверджує, що методи організації соціальної діяльності могли б розглядатися як “інтелектуальні технології”; успішні техніки переймаються іншими учасниками дій і групами. Крім того, “найголовніше джерело структурних змін суспільства є зміною характеру знань, що має більш технічну структуру, ніж природну”. Ця нова структура знань буде усе більше впливати на вирішення соціально-технічних проблем. В інформаційну епоху роль експертів посилюватиметься. Д.Белл відзначає, що знання завжди було необхідним для функціонування суспільства, але постіндустріальному суспільству властиві зміни в самому характері знань.

У постіндустріальному суспільстві центральною фігурою є професіонал, який забезпечує обслуговування й задоволення потреб – медичну допомогу, навчання, відпочинок, мистецтво, які сьогодні мисляться бажаними й можливими для кожного. Д.Белл характеризує постіндустріальне суспільство як нову тенденцію “ігор між людьми”, сферу індивідуалізованого соціального існування.

В іншому ранньому аналізі особливостей нової інформаційної епохи А.Тоффлер відзначає, що почуття дезорганізації й тривоги в багатьох людей на початку 1960-х було прямо пов’язане з “майбутнім шоком” і неможливістю подолати щораз більші зміни інформаційного століття, яке зароджувалося. У наступних монографіях А.Тоффлер аргументує, чому шлях розвитку постіндустріального інформаційного суспільства не був прямою лінією, протяжною в часі, а становив радикальну (революційну) зміну в розвитку, трансформацію свідомості. Цей процес є роз’єднанням із минулим, новим способом організації суспільства (Тоффлер проводить вектор від психологічних змін через соціальні до міжнародних відносин), представленим у всіх структурах людського знання, насамперед у мові й літературі.



Етап 3. Зародження суспільства комунікації й інформації.

Зародження інформаційних технологій привело до глобального переосмислення світу. Ця заява була зроблена Маршалом Мак-Люеном, якому належать метафори, що увійшли сьогодні в термінологічний апарат західних підручників: “глобальне село”, “століття інформації”, “середовище – це повідомлення” (medium is message). Говорячи про історичні перспективи інформаційних революцій, Мак-Люен звертався передусім до типографських інновацій XV ст. Він відзначав, що умонтування всередину типографських репродукцій (виокремлення мови й інформації в рекомбінованих частинах) і одночасно усвідомлена експансія в розподілі знання стали революцією, що привела до зміни всієї друкованої справи. Аналізуючи “культуру друкування”, Мак-Люен звертався до її порівняння з результатами технологічних змін. Порівняння, використане Мак-Люеном щодо руху медіа вбік “гарячих” (закрите, односпрямоване/передане, завершене) і “холодних” (відкрите, різноспрямоване/інтерактивне) повідомлень викликано бажанням підкреслити інтерактивність залучення мереж до передання інформації. Мак-Люен обґрунтовує появу нових “холодних” технологій, які розширюють людські можливості, споконвічно обмежені в просторі або часі. Суспільство часто є сумою комунікацій, що відбуваються всередині нього, отже, і вплив технології на комунікацію залишається в центрі уваги багатьох сучасних досліджень.

М.Постер, наприклад, використав відоме положення Мак-Люена “medium is message” і розвинув його далі; виділив три модуси інформації, три різних способи співвідношення комунікативного знання й буття в суспільстві, говорячи про те, що “історія може бути періодизована змінами в структурі способів комунікації”. Різним епохам властиві різні комунікативні стратегії й тактики, що приводить до виникнення нових суспільств. М.Постер експериментально ідентифікував головні етапи розвитку комунікативних технологій, зокрема: “віч-на-віч”; словесно опосередкована зміна; записані зміни, опосередковані друкуванням; електронно опосередковані зміни. При цьому перший етап характеризується символічними відповідностями, другий – представленням знаків, третій – інформаційною симуляцією. Ці етапи непослідовні: незважаючи на те, що кожен щабель історично є більш пізнім, ніж попередній, вони скоріше накладаються один на одного. Кожний із методів збереження й передання інформації ґрунтовно вклинюється в мережі взаємин, які становлять суспільство, що приводить до глибоких змін у останньому.

Одним із ключових моментів прийдешніх трансформацій інформаційного суспільства є когнітивні можливості людей і їхній комунікативний потенціал. І.Дісон помітив, що кожна особистість повинна виявити себе, оскільки, формуючи мережі й підтримуючи їх відповідною інформацією, ми одержуємо множинні переваги; кожна особистість повинна відігравати активну роль в уже створених співтовариствах або започатковувати власні; ми можемо пропонувати свої продукти через мережу, допомагаючи в такий спосіб собі й іншим.


Етап 4. Від інформаційного суспільства до мережевого співтовариства.

Цей етап зумовлений двома типами змін – трансформацією суспільства (та його економіки) й трансформацією свідомості людей. Використовуючи ці два типи змін, М.Кастельс зробив висновок, що комп’ютерні технології продукують новий тип суспільства – мережевий. Він був першим дослідником, котрий визначив усю важливість повсюдного поширення мережевих технологій і зауважив, що цей процес є продуктом мережевого суспільства, у якому не тільки компанії, але й індивіди можуть одержувати вигоду від нових комунікативних можливостей. Електронні мережі підтримують розвиток і поширення знань та інформації, що сприяє більш швидкій адаптації. М.Кастельс також звернув увагу на те, що процеси, які розвиваються, змінилися від буття, заснованого на фізичних ресурсах, до зростання довіри до мобілізації й координації знань та інформації. Ці процеси приводять до виникнення інформаційного капіталізму й мережевого співтовариства. М.Кастельс розглядає інформаційну епоху не тільки як сплав позитивних моментів, але і як добу розколотих комунікацій: світ став більш фрагментованим і роз’єднаним, у ньому переважають нав’язані образи; комунікативний простір комерціалізований, продукуються нові взаємини між простором і часом. Розглядаючи аргументи “за” та “проти” глобалізації, М.Кастельс пропонує нові категорії для усвідомлення цього процесу – “нескінченний час” (timeless time) і “простір потоків” (space of flows): час не є довжиною, що фіксує послідовність подій, він може бути акумульованим через сукупність інформації й знищеним комунікацією, що відбувається миттєво й не обмежена ніякими просторовими вимірами; просторова конструкція нашого світу сьогодні більше залежить від потоку мережевих електронних сигналів, ніж від фізичної дислокації. Всі ці особливості зумовили виникнення нового інформаційного століття.

“Час, у який ми живемо, повен загроз і небезпек. Але ми настільки зайнялися власними справами, що, зрештою, втратили уявлення про труднощі навколишнього світу… В історії важко знайти інший період, коли люди дивилися б у майбутнє з такою непідробленою тривогою. Справді, це схоже на повернення до середніх століть, коли розум людини був охоплений страхом перед настанням нового тисячоріччя…” Ці міркування належать А.Печчеї, засновникові й першому президентові Римського клубу; вони були висловлені ще в середині 60-х років минулого століття: саме напередодні “вступу у фазу нової метаморфози всієї людської історії” (З.Бжезинський), “великого перелому” (Рикардо Дієс-Хохлайтнер – нинішній президент Римського клубу) або “світової революції” (І.Валлерстайн). Як бачимо, уже в ті роки суспільство було стурбовано проблемою майбутнього цивілізації, уже тоді точилися дискусії про новий устрій суспільства, подальші зміни в системі знань і перетворенні світу.

Історія, інтерпретація й діалектика феномену “інформаційне суспільство” дають змогу виділити основи його функціонування й розвитку. Так, Ф.Вебстер пропонує п’ять підходів: технологічний, економічний, професійний, просторовий і культурний. У кожному з них він визначає позитивні й негативні сторони, розглядає їх із позицій соціальних можливостей – утопії й реальності здійснення. А.Дафф також виділяє три передбачувані характеристики інформаційного суспільства: інформаційно-економічні, інформаційний потік, інформаційно-технологічні. К.Мей пропонує більш універсальну систему опису інформаційного суспільства, що ґрунтується на узагальненні наявних у сучасній науці підходів. Ця система передбачає розгляд таких складових інформаційного суспільства: соціальна революція, нова економіка, інформаційна політика, розпад держави.



  • Соціальна революція. Це найбільш значуще питання, якого торкаються у всіх дискусіях про вплив інформаційних технологій на суспільство. Ще в 1978 році у звіті, призначеному для президента Франції, С.Нора й А.Мінк заявили: “Комп’ютери є не тільки технологічною інновацією останніх років, вони формують громадський чинник, що прискорює розвиток усіх інших, вимагає відповідального ставлення до оброблення й збереження інформації. Цей фактор зовсім змінить нервову систему соціальної організації”. Сучасне суспільство, яке будує своє життя й діяльність на основі комп’ютерних технологій, персоніфікує глибоку соціальну революцію. Або, як більш влучно зауважив Б.Гейтц, “глобальні інтерактивні мережі так само драматичні, як друкований верстат Гуттенберга в середні століття”. За ще одним висловом, комп’ютерна революція стала “принаймні, такою ж значною історичною подією, як індустріальна революція XVIII ст., що створило модель дискретності в емпіричних основах економіки, суспільства й культури” (М.Кастельс). Отже, інформаційну революцію справедливо порівнюють із когнітивним переворотом, викликаним виникненням першого друкованого верстата, й трансформацією індустріальної організації суспільства. Як точно зазначив Н.Нігропонт, “подібно до сил природи, цифрове століття не можна зупинити”. Не всі наслідки інформаційної революції позитивні. З одного боку, вони привернули увагу суспільства до можливостей цифрових технологій і ці технології сприймаються суспільством як орієнтовані на відпочинок. З іншого боку, технології розвиваються в специфічних соціальних умовах і є проекцією соціальних відносин.

  • Нова економіка. Зміни в економічній структурі суспільства виступають ще однією важливою частиною нової суспільної парадигми, будучи одночасно причиною й наслідком соціальної революції. Стрижнем нової економіки є той факт, що люди більше працюють головою, ніж руками, а галузі зайнятості громадян інформаційного суспільства більше розуміються як постачання інформацією й виробництво знань. Праця трансформувалася, відбувся рух до гнучкіших виробничих практик, які дають можливість отримати більше користі від ділового досвіду й майстерності. У новому суспільстві знання стає найважливішим ресурсом. Інформаційна економіка передбачає, що соціальні, політичні, правові, владні структури будуть послаблятися, заміщаючись необмеженими взаємодіями індивідів. Робоча чинність інформаційної економіки, на думку західних дослідників, становитиме скоріше фрагментарні мережі індивідуальних підрядників.

Виник новий рух герметизованої праці, який усе більше приваблює зовнішні джерела, засновані на довгострокових контрактах із фірмами, що виробляють обладнання, підприємствами у сфері обслуговування тощо. “Сьогодні люди в більшості галузей економіки виробляють усе невагоме: комунікацію, програмне забезпечення, рекламу, фінансове обслуговування. Вони торгують, пишуть, розмовляють, створюють, нічого при цьому не роблячи” (з Першого звіту Європейської комісії з питань інформаційного суспільства, 1996).

  • Інформаційна політика. Дискусії доінтернетівського періоду про інформаційне суспільство, політичні трансформації й зміни в співтоваристві вибудовувалися на основі експертних тверджень, які визнавалися незаперечними. М.Порат, наприклад, відзначав, що “менеджер - учений - професіонал – це новий лицар, який увібрав давні риси капіталіста, землевласника, військового й священика”. Контролер знання й інформації, технократ могли б повернути владу багатства, землеволодіння, військову й релігійну могутність, характерні для попередніх часів. Але цьому перешкоджає більш широке використання нових комп’ютерних технологій, які, починаючи з 1990-х років, сприяють новій політичній діяльності співтовариств. Інформаційні спільноти сьогодні можуть не тільки змінити географію та свідомість індивіда, але й об’єднатися для забезпечення різних політичних інтересів на різних рівнях суспільного устрою. Таким чином, нові соціальні групи не просто виникають, вони мобілізують роз’єднаних громадян для ефективних дій, здатних впливати на політику. Цей процес є свідченням того, що демократична відповідальність та участь у політичному й громадському житті кожної особи в інформаційному столітті змінилися. Багатьом урядам стало складно утримувати провідну політичну роль, бо сьогодні одним із найважливіших є питання конструювання нових форм взаємодії громадян і владних інституцій. Наприклад, досить актуальні проблеми власності й цензури, контролю над інтернетівським простором, дотримання прав громадян у мережі. Виникає питання зацікавленості суспільства й влади у формуванні демократії у відкритому мережевому співтоваристві. Держава та політичні організації прагнуть пристосуватися до нових реалій постіндустріального суспільства й використати можливості мережі для зміцнення своєї легітимності, розширення політичної залученості громадян. Такі цілі сформульовано в низці державних програм США та пострадянських країн, свідченням чого є такі документи: “Програма розвитку Інтернету в США”, що передбачає забезпечення доступу до ресурсів мережі всіх громадян країни; програма IATP, названа в Палаті представників США однією з найбільш ефективних у плані міжнародного розвитку Інтернету; російська цільова програма “Електронна Росія 2002-2010”, яка, за офіційною думкою, повинна забезпечити формування в країні електронної демократії; “Державна програма розвитку Інтернету в Україні”, націлена на залучення громадян до процесів прийняття рішень органами влади. Отже, можна говорити про загальні гуманітарні тенденції розвитку глобального мережевого співтовариства.

З огляду на це, цікавими є ідеї японського дослідника Й.Масуди, за прогнозами якого створюване в його країні суспільство повинно й буде ґрунтуватися на комп’ютерній техніці. Роль людського чинника або змінюється, або значно посилюється за рахунок інтелектуальної праці. Найважливішою цінністю в такому суспільстві буде час, на відміну від індустріального суспільства, у якому нею було споживання товару.

Таким чином, інформаційне суспільство трансформувалося в інформаційно-комунікативне. Інформаційно-комунікативне суспільство – це суспільство, де базовою цінністю є не знання, не інформація, а комунікація між соціальними акторами, групами й окремими індивідами.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   15

Схожі:

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник за загальною редакцією к. В. Заблоцької донецьк-2001 ббк 63(0)-7я7+63
Українська І зарубіжна культура. Навчальний посібник / Під заг ред. Заблоцької К. В. Донецьк: "Східний видавничий дім", 2001. 372...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для слухачів курсів підвищення кваліфікації вчителів української мови І літератури / За загальною редакцією Н. В. Ганіної. Харків: Харківська академія неперервної освіти, 2011. [1- ше видання]. 96 с

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для курсантів внз мвс україни київ 2012 (075. 8) Р 93
Рибальський О. В., Хахановський В. Г., Кудінов В. А., Смаглюк В. М. Захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах. Навчальний...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів лист №14/18. 2
...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconПроблеми етногенезу українського народу
України (Під загальною редакцією В. А. Смолія). – К.: Альтернативи, 1997. – 416 с
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconРішення №910 від 29 жовтня 2013 року
Про звернення до Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України щодо руйнування меморіальної...
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconНавчальний посібник для абітурієнтів За редакцією професора О. Мішукова

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconПрограма факультативного курсу «письменники красноградщини»
За загальною редакцією А. Г. Мустафіної, директора Наталинського навчально-виховного комплексу
Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України iconДисертація кримінально-правова протидія злочинам проти основ національної безпеки україни: теорія І практика

Навчальний посібник За загальною редакцією ректора Національної академії Служби безпеки України icon“1944/1958”: 29. 73 Ббк 63. (4 Укр) Cергій Гордійчук український національно-визвольний рух на закарпатті
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка