Навчально-методичний комлекс



Сторінка10/11
Дата конвертації19.04.2017
Розмір2.83 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
4. Культура Закарпаття другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

Оцінка розвитку Закарпаття після Другої світової війни і до нинішніх часів в історичній літературі є неоднозначною і потребує подальших виважених, об’єктивно-науко-вих студій проблеми з боку ітчизняних та зарубіжних істориків.

28 жовтня 1944 р. вважається датою остаточного звільнення Червоною армією території Закарпаття та й всієї України від окупаційних військ. 26 листопада 1944 р. в Му-качеві відбувся Перший з’їзд Народних комітетів Закарпатської України, який прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною. Народна Рада 27 листопада 1944 р. сформувала уряд Закарпатської України. 29 червня 1945 р. у Москві було підписано офіційний договір між СРСР і Чехословаччиною про возз’єднання Закарпаття з УРСР. 22 січня 1946 р. у складі Радянської України була створена Закарпатська область, на території якої введено законодавство Української Радянської Соціалістичної Республіки. Почалась інтеграція Закарпаття в загальноукраїнський державотворчий процес. Відбувається фактичне зближення з Україною, з усім українським народом. Від рівня інтеграції краю в загальноукраїнське життя, в життя всього СРСР значною мірою залежали процеси консолідації всієї української нації, формування України як багатонаціональної держави. Це охоплювало весь повоєнний період історії Закарпаття. При тому відзначимо, що процес інтеграції Закарпаття був складним і неоднозначним. Він носив позитивні й негативні наслідки. Факти засвідчують про шанобливе ставлення і повагу до Закарпаття усіх народів тодішнього Радянського Союзу і в першу чергу України. І вдячні краяни відповіли їм тим же. Це стало суттю інтеграції краю в загальноукраїнський процес. Але існував і діяв сталінський режим. Пануюча тоталітарна система грубо душила будь-яку демократію чи самовизначення того чи іншого народу. Закарпаття не було у цьому винятком. Уже в перші повоєнні роки були репресовані, з порушенням елементарних людських прав, активісти Карпатської України, прихильники і співчуваючі національно-визвольним рухам і всі неза-доволені новим режимом. Репресії не оминули навіть представників різних релігійних конфесій і в першу чергу – греко-католицької церкви.

Незважаючи ні на що, народ долав труднощі тоталітаризму і своєю працею в якійсь мірі сприяв економічному, соціальному і культурному прогресу. У розвитку Закарпаття повоєнних років дослідники виділяють кілька періодів або етапів, кожен з яких мав свої особливості у політичному, економічному і соціально-культурному житті.

У першому періоді на Закарпатті формується радянська система з радами в основі та керівною роллю КПРС. Повоєнне десятиліття в політичному й адміністративному від-ношенні характеризувалося насильницьким впровадженням радянської системи, повсюдною заміною апарату управління, утворенням системи компартійного диктату тощо. Такі процеси спостерігалися і в сфері культури та освіти. Повсюдно запановує жорсткий тоталітаризм. Закарпаття вилучалося із середньоєвропейського модуля розвитку і включалося в східноєвропейську унітарну систему. Сталінська диктатура набирає потворних форм.

Друга половина 50-х – 60-ті роки ХХ ст. – це часи т.зв. «хрущовської відлиги» і «косигінських реформ», які у якійсь мірі позитивно позначилися на розвитку різних сфер економічного, суспільно-політичного і культурного життя Закарпаття. Важкий сталінський гніт значно послабшав. Відбувалась часткова децентралізація у керівництві народним господарством. Промислові підприємства, колгоспи і радгоспи отримали трохи самостійності, краще могли розпоряджатися своїми ресурсами. Умови для господарювання складалися на краще. Саме на другу половину 50-х і 60-ті роки припадає період досить інтенсивного розвитку економіки Закарпаття як «ушир», так і «углиб» – будуються нові підприємства, поглиблюється процес механізації та автоматизації виробництва, впроваджуються елементи науково-технічного прогресу, розвиваються міста, містечка і села, зростає міське населення, в загальноукраїнські процеси інтегрується освіта, наука, література, мистецтво. Із кінця 50-х років Закарпатська область набуває для СРСР своєрідного коридору, що зв’язував його із країнами «соцтабору» і Заходом. Через територію області і Карпати прокладено нафтопроводи, газопроводи, високовольтну лінію передач, нові автостради і тунелі, будувались перевантажні станції, елеватори. Але для краю від цієї уявної економічної активності практично не було великої користі. Усі митні й транзитні платежі поступали до Москви – у «союзну копилку».

Етапними у розвитку Закарпаття, як і всієї України та СРСР, були 70-80-ті роки ХХ ст. За часів правління Л. Брежнєва спостерігається відхід від попередніх реформ, повернення до традиційно-централізованих методів партійно-державного управління, наступ неосталінізму. Загострюється й поглиблюється криза радянської соціалістичної системи господарювання, а згодом – повний занепад економічного розвитку.

Розвиток освіти, науки і культури Закарпаття другої половини ХХ ст. мав під собою підґрунтя глибоких традицій і навичок, закладених у цих галузях ще у 20-30-х роках минулого століття. І твердження окремих радянських авторів-пропагандистів про те, що у царині освіти, знань і духовності потрібно було починати з нуля не витримує ніякої об’єктивно-виваженої критики. Річ у тому, що досвід минулого повністю ігнорувався «совєтською» ідеологією та її носіями, проголошувався «українським буржуазним націо-налізмом», його ворожим пережитком, а в культурно-мистецькому житті усе мало відповідати вимогам «методу соціалістичного реалізму» – надійного інструменту в комуно-ідеологічній обробці народу, який мав складати «единый советский народ». На підставі цієї тези національні особливості повинні поступово стиратися, оскільки нації і народності зливаються в єдиний «радянський народ» з єдиною мовою «міжнаціонального спілкування» – російською. Як наслідок – тотальна русифікація.

Новий режим намагався демонструвати свою позитивну сторону. Здійснювалась перебудова всієї системи освіти і культури на радянський лад. Була прийнята нова програма культурного та освітнього розвитку Закарпаття, згідно з якою ставили найперше ліквідацію неписьменності та малописьменності, відкриття навчальних закладів різного рівня, в тому числі університету та інститутів. У краї була створена потужна партійно-державна й відомча інфраструктура освіти і культури, яка найперше забезпечувала ідеологічні інтереси влади, прикриваючись постулатами культурного обслуговування народу в дусі «комуністичного виховання людей». Продовж 60-80-х років ХХ ст. заборонявся будь-який відступ від цього гасла в освітянській і культурній сферах. Таку політику належало сповідували і закарпатцям без винятку!

Незважаючи на цей негатив, до певної міри відкривались нові можливості й шляхи для освітнього, наукового, культурно-мистецького розвитку Закарпаття другої половини ХХ ст. Про це засвідчують багаточисленні факти, заперечувати їх ніхто не буде згідно з історико-правовою наукою та етикою. Інша парадигма: закарпатці сподівались, що після «визволення» у краї настане справжня свобода будівництва «нового життя», творення власної народної освіти, знання, культури (плекати материнську мову, пісню, дальше роз-вивати народні традиції, звичаї, побут тощо). Радянський режим посилено намагався демон-струвати підтримку так званої «народної культури» та її розвитку. Створювались, напри-клад, у культурі театри, хори, музичні групи, безліч самодіяльних мистецьких колективів, кінотеатри, бібліотеки, клуби тощо. Влаштовувались помпезні «олімпіади», «спартакіади», різноманітні «огляди-смотри» освіти і культури, із обов’язковим «восхвалением мудрой» політики КПРС і її вождів…

У серпні 1991 р. настає розвал СРСР. Україна проголошується незалежною самостійною державою. Почався новий відлік часу в історії України і Закарпаття як складової частини Української держави. Відбуваються складні, надзвичайно болючі процеси державотворення, суспільно-політичної та культурологічної трансформації. Розвиток Украї-ни в умовах незалежності є складним і неординарним. Не обійшли вони і Закарпаття. Кризові явища, властиві всій Україні, в Закарпатті проявляються найбільше. Тяжкий стан в економіці негативно позначився на освіті й науці, медицині, культурі. Але будемо оптимістами, виходячи із давньої мудрої латиніки, возвеличеної ще у дуже важкі часи нашою незабутньою мавкою Лесею Українкою «Contra spen spero» / «Без надії сподіваюсь!»...

У жовтні 2010 р. виповнилось 60 років від заснування Ужгородського державного (національного) університету. Це був перший в історії Закарпаття вищий навчальний заклад. Двері університету відкрилися для бажаючих здобути вищу освіту. Студентами ставали діти робітників, селян, інтелігенції. Поступово відкривалися і діяли такі факультети: історичний, філологічний, медичний, біологічий, хімічний, фізичний, математичний, економічний, рома-но-германської філології. Значну допомогу в організації навчально-методичної та наукової роботи нового університету подали наукові центри України та й всього тодішнього СРСР. На адресу університету надходили обладнання для лабораторій і література для наукової бібліотеки, приїжджали на роботу кваліфіковані викладацькі кадри із Києва, Харкова, Львова, Москви, Ленінграда, Казані, Саратова, Томська та ін. Університет зростав і розви-вався, розширював масштаби діяльності у кількісному і якісному відношеннях. За повоєнне сорокап’ятиріччя УжНУ перетворився із провінційного в один із провідних університетів України.

Література і публіцистика

Після возз’єднання Закарпаття з Радянською Україною літературне життя краю отримало нове трактування. Сталінський політичний режим і компартійна ідеологія зму-шували письменників, літераторів і публіцистів орієнтуватися на «єдино вірний творчий метод» – соцреалізм. В основі цієї соціалістичної схеми лежали сталінські ідейно-естетичні постулати і «дороговкази» уславлених вождів, компартійних ідей, неможливість критичного ставлення письменника до дійсності, реального життя. Як правило, героями заідеологізованих творів були «праведні комуністи» і «відважні комсомольці». Власне розуміння митцем соціокультурних процесів, чи будь-яке заперечення їх, жорстоко переслідувалось та каралось партією і владою. Особливого розмаху набрав радянсько-більшовицький ідеологічний жупел так зв. «український буржуазний націоналізм». До списків «ворогів українського народу» було занесено імена фундаторів крайової літератури В. Ґрен-джу-Донського, Зореслава (С. Сабола), В. Пачовського, В. Бірчака, А. Ворона, П. Міговка, Д. Поповича, Ю. Станинця, О. Сливки, І. Колоса, І.Ірлявського та ін. Твори письменників під-даються жорсткій радянській цензурі. Замість очікуваної свободи творчості, літератори опинилися в лабетах «совєтської» тоталітарної ідеології. Чимало творчого доробку згаданих закарпатських митців було старанно заховано у спецсейфах і спецархівах на декілька десятиліть.

Але попри все літературне життя краю продовжувалось і розвивалось відповідно до загальнонаціонального спрямування. Особливе значення в цьому мав приїзд на Закарпаття у 1945-1946 рр. відомих українських письменників Ю. Смолича, П. Панча, Ю. Яновського, О. Ільченка, В. Сосюри, С. Крижанівського, опублікування в газетах поезій П. Тичини, М. Бажана, Т. Масенка, М. Рильського.

У серпні 1945 р. в Ужгороді було створено обласне книжково-журнальне видавництво. У травні 1946 р. створена Закарпатська обласна організація Національної спілки Письменників України (НСПУ). Її першими членами стали поет А. Патрус-Карпатський, прозаїк, поет, педагог, історик Ф. Потушняк, педагог і літературознавець П. Лінтур. Це були особистості високої ерудиції й таланту. Названа трійця дала могутній творчий імпульс новоствореній письменницькій організації, до складу якої тоді увійшли східноукраїнські письменники В. Ладижець, П. Угляренко, В. Поліщук. Згодом ряди спілчан поповнили Л. Дем’ян, Ю. Боршош-Кум’ятський, О. Маркуш, молоде покоління митців – Ю. Гойда, М. Томчаній, І. Чендей, С. Панько, Й. Жупан, Ю. Мейгеш, Ю. Керекеш, угорськомовний письменник Л. Балла та ін. Названі події припали на кінець 40-х – 50-ті роки ХХ ст. – час важливих кроків інтеграції культурного потенціалу Закарпаття в загальноукраїнське русло.

Але створення НСПУ не означало миттєвого переходу літератури у нову якість. Нав’язувані «совєтськими» ідеологіями постулати соцреалізму не сприймаються місцевими письменниками, свідомість яких була вихована на християнській моралі та традиціях, а не на оспівуванні «батька Сталіна» і політичних манкуртів. Важким ударом по свідомості літературних митців була ліквідація Української греко-католицької церкви і насильницька колективізація. Жертвою сталінського режиму в 1947 році став перший голова обласної НСПУ А. Патрус-Карпатський. Йому інкримінують «співробітництво з фашистсько-націоналістичною пресою» в минулому, заарештовують і засуджують на 25 років тюрми. Подібна доля спіткала відомого літературознавця і критика В. Бірчака. Крізь пекло ГУЛАГів пройшли десятки і сотні митців, священиків, учителів тощо. За прояви «буржуазного космо-політизму» критиці були піддані письменник Ф. Потушняк, музикознавець П. Милослав-ський, художник А. Ерделі та ін. Митців орієнтують на створення «позитивних образів героїв соціалістичного будівництва». Тематика творів переважно визначалася уповнова-женими редакторами від партії й влади. Письменники змушені звертатись до тем недавнього минулого, де герої мають чітко визначені соціальні позиції і мету. За художньою вартістю твори повоєнного часу переважно нагадують репортажі чи художні нариси. І все ж видання художньої літератури на Закарпатті почалося з випуску в 1947 р. обласним книжково-журнальним видавництвом збірки «Весна». Сюди увійшли твори молодих поетів Ю. Гойди, В. Діянича, С. Панька, М. Рішка. Того року почав виходити друком літературний альманах «Радянське Закарпаття» (1947-1957), згодом під назвою «Карпати» (1958-1959), яке в подальшому стало республіканським книжковим видавництвом. У них друкуються твори Ф. Потушняка, О. Маркуша, М. Тевельова, П. Лінтура, Ю. Боршоша-Кум’ятського, В. Піпаша-Косівського. А в 60-80-х роках минулого століття там друкувались майже усі покоління прозаїків і поетів не тільки Закарпаття, а й Буковини та Прикарпаття.

Після засудження у 1956 р. сталінського режиму настає період «хрущовської відлиги» (1956-1964). У літературі появляються поети В. Вовчок, В. Діянич, Ю. Шкробинець, Ю. Чорі, В. Панченко, С. Жупанин, Ю. Керекеш, угорськомовні письменники В. Ковач, Л. Балла, Б. Саллої. Продовжують активну творчу діяльність Ф. Потушняк, І. Чендей, М. Томчаній, М. Тевельов. Приходить нове покоління літераторів, сповнене вірою у справед-ливість, правду, свободу творчості. Воно увійде в історію культури під назвою шістдесятників. На Закарпатті до них відносять І. Чендея, Ю. Мейгеша, Ю. Керекеша, С. Панька, Й. Жупана, Л. Баллу, П. Угляренка, В. Ладижця, В. Діянича, П. Цибульського. Тоді ж приходять у літературу зі своїм світобаченням й молодші – В. Вовчок, П. Скунць, Ф. Кри-він, В. Ковач. У час відлиги закарпатська література виходить далеко за межі регіональності. Книги крайових письменників, крім Ужгорода і Києва, користуються увагою всесоюзного читача. У Москві видають збірки творів М. Томчанія, І. Чендея, Ю. Гойди, Л. Балли, М. Теве-льова, Ф. Кривіна. У 60-х роках книги закарпатців набувають звичного явища у столичних видавництвах Києва і Москви. Це засвідчує високі естетичні й гуманістичні цінності крайо-вої літератури.

У 60-х роках колоритно і потужно зазвучала закарпатська поезія в особі поетів Петра Скунця, Василя Басараба, Фелікса Кривіна, Людмили Кудрявської, Василя Вароді, Ва-силя Ігната, Степана Жупанина. А в наступному десятилітті читачі зустріли поетичне слово Володимира Фединишинця, Дмитра Креміня, Василя Густі, Миколи Матоли, Іва-на Петровція, Володимира Матіїва, Христини Керити, Карла Копинця, Івана Козака, Надії Панчук, Марії Головач, Юрія Шипа, угорськомовних поетів Кароя Балли і Магди Фюзеші.

У 70-90 роках в літературу Закарпаття вливається нова хвиля прозаїків, на гребені якої ввійшли у велику літературу старші за віком Василь Горба, Іван Долгош, Василь Кохан, Федір Зубанич, Любов Дмитришин, Петро Часто, Оксана Кішко-Луцишин, а також молоде покоління Дмитро Кешеля, Петро Ходанич, Андрій Дурунда, Галина Малик, Михайло Рошко, Тетяна Ліхтей, Василь Шкіря, Володимир Товтин, Петро Мідянка. Література цих десятиліть характеризується різноманітністю жанрів, напрямів, стилів. Із сучасних закарпатських поетів літературознавці виділяють Петра Мідянку як представника елітарної постмодерної поезії. Його збірки «Поріг», «Осередок», «Фараметлики», «Зелений Фирес» стали явищем всеукраїнської поезії.

У галузі літературної критики другої половини ХХ – початку ХХІ ст. працювали переважно науковці Ужгородського національного університету Петро Лінтур, Василь Микитась, Павло Лісовий, Микола Лакиза, Василь Чумак, Степан Пойда, Василь Поп. Сьогодні успішно продовжують свою працю на ниві літературознавства ветерани Юрій Ба-лега і Петро Лизанець, Омелян Довганич і Іван Сенько, вчені-літературознавці Лідія Голомб, Наталя Вигодованець, Надія Ференц, Іван Хланта, Микола Зимомря, Петро Ходанич, Валентина Барчан, Михайло Рошко, Марія Козак, Евеліна Балла, Олеся Ігнатович, Сергій Федака, Наталія Ребрик, Іван Ребрик та ряд інших.

Важливою сторінкою літератури Закарпаття вважається художній переклад. Найбільше перекладів зроблено з угорської. Особливих успіхів на цій царині досяг Юрій Шкробинець. Він переклав з угорської на українську мову десятки книг. На ниві перекладу з угорської успішно працювали С. Панько, І. Чендей, К. Бібіков, Ю. Керекеш. Широтою перекладацьких уподобань вирізнялися П. Скунць, І. Петровцій, В. Фединишинець, Л. Кудрявська та інші поети і прозаїки.

Мистецтво: театр і драматургія, музика, живопис

Розвиток театрального мистецтва Закарпаття органічно пов’язаний із драматургією .Погоджуємось із тим, що саме театр спонукав літераторів писати драматичні твори. Саме запит артистичного середовища переважно висуває драматургів. Однак у повоєнний період драматургія і театр краю не змогли відразу зазвучати на високому рівні, оскільки закар-патським митцям цього жанру, як і представникам інших духовних галузей, тяжко давалось опанування «методу соцреалізму». Прикладом цього були невдачі п’єс «Перемога» Ю. Верховинського, «Пісня Карпат» О. Калабішки, «Хай діють Карпати» В. Костюка, «За волю Карпат» та інші.

Однак поступово у співдружності й співпраці літераторів із театром народжувались нові твори драматургії та театральні дійства. Це зафіксовано подіями тих часів і запе-речувати їх немає сенсу. Наведемо вибірково деякі події у хронологічному порядку без суб’єктивних коментарів. У березні 1945 р. Народна Рада Закарпатської України видає постанову про створення в Ужгороді Народного театру. У листопаді цього ж року та лютому 1946 р. урядовими постановами було створено Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр. Художнім керівником, режисером і хормейстером були відомі митці В. Магар, В. Авраменко, учень Л. Курбаса – Г. Ігнатович, рідний брат Ю. Шерегія – Є. Шерегій. Тоді ж у театрі почали працювати талановиті майстри сцени М. Пільцер, В. Аведіков, А. Ратміров, К. Маринченко, Н. Лагодіна, І. Шутко, О. Загорський. На сцені театру відбулися вистави «Під каштанами Праги» і «Російське питання» Є. Сімонова, «Платон Кречет» і «Загибель ескадри» О. Корнійчука, «Сто тисяч» І. Карпенка-Карого, «Добрі люди» Г. Поханікова та ін.

Через три роки (вересень 1949 р.) Закарпатський обласний державний український музично-драматичний театр здійснив перші гастролі в столиці України м.Києві. На відкритті гастролей закарпатців тепло вітав народний артист України Гнат Юра. Киянам театр показав чотири вистави: «Дві сім’ї» М.Кропивницького, «Шлях на Україну» О. Левади, «Змова приречених» М. Вірти і «Васса Желєзнова» М. Горького. Це фактично був творчий звіт закарпатських театралів за короткий час свого існування.

У 50-х роках на сцені Закарпатського театру відбуваються постановки як вітчизняної, так і світової драматургічної класики. На сцені театру відбувалися відомі вистави: «Ревізор» М. Гоголя, «Безталанна» І. Тобілевича, «Лимерівна» П.Мирного, «Глитай, або Павук» М. Кропивницького, «Украдене щастя» І. Франка, «Останні» М. Горького, «Севільський цирульник» П. Бомарше та інші.

У 50-80-х роках на сцені Закарпатського обласного державного українського музично-драматичного театру діяли і творили непересічні талановиті актори В. Костюков, М. Харченко, М. Хмара, О. Павлов, В. Досенко, а згодом А. Філіпов, М. Єніна, М. і А. Білецькі, Л. Широкова, Я. Геляс та інші. Впродовж усіх років із театром активно співпра-цювали письменники і драматурги М. Томчаній, В. Вовчок, Ю. Чорі, А. Копинець, Д. Кешеля, І. Стецюра, Ю. Керекеш, В. Густі, В. Шершун, композитори – П. Милославський, Д. Задор, С. Мартон, С. Станкович, художники – Ф. Манайло, А. Коцка, С. Усик, І. Ілько.

У роки незалежної України серед драматургї Закарпаття виділяються твори Миколи Матоли «Колодязь» (1992), Дмитра Кешелі «Госундрагоші» (1994), Петра Ходанича «Син-дром ER» (1996), Раїси Ільницької «Шовкова косиця» (1992) та інші. Однак через нерозумну репертуарну політику окремі із названих творів ще й до сьогодні не побачили те-атральної сцени. На думку театрознавців, нині Закарпатський «театр заполонили відверто еротичні спектаклі, розраховані на невибагливого й естетично не вихованого глядача,.. на сцену прийшло духовне убозтво, тематичне сміття, а не гострий дух сучасності, що є вимогою всякої драматургії» (Див.: «Письменники Срібної Землі». – Ужгород, 2006. – С. 31). Але існує й оптимістична думка, що «театр продовжує жити своїм життям… Справжній роз-квіт закарпатської драматургії попереду» (Там само. – С. 118).

Музичне мистецтво

Після Другої світової війни розвиток музичної культури опирався на фундамент музичного життя Закарпаття довоєнних десятиліть. У 1946 р. створено обласну філармонію. При ній діяв ансамбль пісні й танцю (нині Заслужений Закарпатський народний хор). Ансамбль мав хорову, танцювальну та інструментальну групи. До керівництва ансамблем були залучені талановиті музиканти і диригенти П. Милославський і М. Кречко. Уже через рік ансамблю аплодували поцінувачі мистецтва великих міст України – Києва, Харкова, Дніпропетровська, Донецька, Одеси та інших міст. Тоді ж відбулась творча співпраця хорового колективу зі славетним співаком-тенором І. Козловським. Він разом із закарпатськими митцями виконував пісні «Реве та стогне Дніпр широкий», «Вечерний звон», «Їхав козак на війноньку» та ін. Колектив у кінці 40-х – на початку 50-х років гідно представляв у далеких і близьких світах самобутнє мистецтво Закарпаття. Особлива заслуга у творчих досягненнях Закарпатського ансамблю належала його тодішньому художньому керівнику П. Милославському (1901-1954). Він навічно вписаний в історію культури За-карпаття, а його кращі обробки народних пісень увійшли до золотого фонду заслуженого Закарпатського народного хору (з 1948 р.).

Згодом художніми керівниками і головними диригентами Закарпатського народного хору стали М. Кречко (1955-1969), М. Попенко (1969-1986), М. Данкулинець, П. Рак, О. Щербатий. Цими митцями зібрано, записано, композиційно оброблено та опубліковано у різних збірниках де-сятки і сотні закарпатських народних пісень і мелодій. Наприклад, збірка П. Милославського «Українські народні пісні Закарпаття» (1955), М.Кричка «Закарпатські народні пісні» (1959), «Співає Закарпатський народний хор» (1959), «Закарпатські пісні та коломийки» (1965), М. Попенка «Хорові та вокальні твори» (2007).

Успішними балетмейстерами колективу були В. Ангаров, М. Ромадов, О. Опанасенко, І. Попович і особливо народна артистка УРСР К. Балог. Вона як балетмейстер поставила на сцені понад 30 хореографічних творів, більшість з яких увійшли до художньої скарбниці Закарпатського народного хору. Серед них такі, як «Березнянка», «Вівчарі на по-лонині», «Бойківські забави», «Раковецький кручений», «Яроцька карічка», «Закарпатські орнаменти», «Вас вітає Верховина», «Чардаш», «Інвертіта», «Дробойка», «Шовкова коси-ця». В історії заслуженого Закарпатського народного хору і понині виразно відображається дух, характер і темперамент усіх народів, які населяють Закарпаття – українців, угорців, словаків, румун, німців, росіян. У репертуарі хору – твори багатьох народів світу. Гастролі хору відбувались не лише на Закарпатті, а майже у всій Україні, СРСР, країнах Європи. Сьогодні Закарпатський народний хор (художній керівник і головний диригент Н. Петій-Потапчук) гідно продовжує народотворчі традиції своїх попередників, залишаючись зразком високого професіоналізму, барвистого народного колориту, джерелом багатющого творчого потенціалу, школою виховання талантів. Нещодавно хору присвоєно звання академічного.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний комлекс iconНауково-методичний центр
С. М. Кравченко, Л. Й. Мельник. Майбутнє починається сьогодні. Виховання духовно-моральної особистості на засадах гуманної педагогіки....
Навчально-методичний комлекс iconН. П. Мещерякова актуальні питання методики викладання літератури навчально-методичний посібник
Актуальні питання методики викладання літератури: Навчально-методичний посібник / Н. П. Мещерякова. – Кривий Ріг, 2017. – 119 с
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин
Навчально-методичний посібник «Джерелознавство: опорні конспекти І самостійна робота» для студентів Інституту історії, політології...
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...
Навчально-методичний комлекс iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка