Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)



Сторінка2/12
Дата конвертації07.02.2018
Розмір2.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема: Основні теоретико-методологічні підходи до визначення поняття «адміністративний ресурс».

Мета: засвоїти інформацію стосовно поняття «адміністративного ресурсу»

Завдання: охарактеризувати теоретико-методологічні підходи до визначення поняття «адміністративний ресурс».

Актуальність: знання основних теоретико-методологічних підходів до визначення даного поняття дає можливість студентам побачити більш повну сторону того, що науковці називають «брудною» технологією.

Ключові поняття та терміни:

3. Актуалізація опорних знань студентів і контроль актуального рівня знань.

1. В чому полягає основне змістовне значення адміністративного ресурсу як технології маніпуляції під час виборчої кампанії?

2. Дати характеристику формально-юридичному та політологічному підходу.

4. Мотивація навчальної діяльності студента: своєчасне та правильне виконання поставлених завдань буде оцінено високим балом.

5. Структурні елементи заняття, які забезпечують досягнення дидактичної і виховної мети. Її х зміст та послідовність.

1. Зазначення теми та мети заняття

2. Ознайомлення студентів з головними завданнями лекції.

3. Розкриття основних термінів, що будуть зустрічатись по ходу лекції.

4. Структура лекції

5. Вибір методу дослідження

6. Підведення підсумків.

7. Надання домашнього завдання.



6. Підведення підсумків заняття.

Підсумки проводяться шляхом узагальнення головного змісту лекції з роз’ясненням можливих питання з боку студентів.



7. Домашнє завдання

Дати грунтовне пояснення феномену «адміністративний ресурс».


Конспект лекційного змісту
1.Використання даної дефініції в науковій літературі. Основне змістовне значення адміністративного ресурсу як технології маніпуляції під час виборчої кампанії.

Адміністративний ресурс загалом є передвиборчою технологією, яка використовується суб’єктами політики для досягнення поставлених цілей. Поняття «адміністративний ресурс» в першу чергу асоціюється із втручаннм органів влади у виборчий процес, значними фальсифікаціями волевиявлення громадян. І дійсно, наукові дискусії про роль адміністративного ресурсу в політичному житті країни ведуться здебільшого в зв'язку з минулими або майбутніми виборами.

Існуючі визначення адміністративного ресурсу найчастіше вичерпуються набором розпливчастих характеристик його застосування:

1. Участь у виборчій кампанії державних чиновників на стороні одного з кандидатів; примус державними службовцями підприємців, керівників підприємств до перерахування певних грошових сум як у різні благодійні фонди, так і безпосередньо у виборчий фонд кандидата.

2. Перешкода представниками влади реєстрації опозиційних кандидатів шляхом тиску на них.

3. Формування списків кандидатів, підтримуваних виконавчою владою.

4. Виключення з інформаційного поля опозиційних кандидатів.

5. Кримінальне переслідування опозиційних кандидатів, обшуки й спецзаходи правоохоронних органів у виборчих штабах.

Спираючись на етимологічне походження дефініції, івано-франківський дослідник політичних процесів в Україні О. Сич визначає адміністративний ресурс як сукупність засобів, які застосувує адміністративний апарат державної виконавчої влади для досягнення поставлених перед ним цілей. Тобто, науковець робить висновок, що це дозволяє використовувати державну владу і всі її ресурси як інструмент політичної боротьби, а отже – боротьби за владу і, таким чином, зводить адміністративний ресурс у сфері політики до суто технологічного знаряддя, називаючи його політичною технологією.

Потрібно зазначити, що термін «адміністративний ресурс» не обов'язково пов'язаний з виборами. Семантику словосполучення «адміністративний ресурс» складають значення двох слів: «адміністративний» і «ресурс».

В слові «адмініструвати» ніяких негативних змістів не закладено: буквально значення дієслова – управляти, керувати (наприклад, комп'ютерне, ділове адміністрування). Ресурсами потрібно назвати джерела, засоби, можливості, а також ресурс – це засіб, до якого можна вдатися у випадку необхідності, тобто те, що використовується для досягнення чого-небудь, будь-якого результату. Таким чином, поняття «адміністративний ресурс» певною мірою синонімічно поняттю «управлінський ресурс», тобто засіб вирішення і досягнення управлінських цілей і завдань. Якщо виходити з такого поняття, то очевидно, що адміністративний ресурс, перш за все, використовується в системі управління, а вже потім у різних його проявах присутній і в інших сферах життєдіяльності людини.

Дослідник адмнінстративного ресурсу О. В. Радченко вважає, що ключовим у визначення адміністративного ресурсу слід вважати вислів «досягнення поставлених перед ним цілей». Цілком очевидно, що поставлені цілі зовсім необов’язково мають бути незаконними чи навіть «брудними». Розпорядник адмінресурсу може ставити за мету і абсолютно законні вимоги, що працюють виключно на благо суспільства. Тому слід ретельно виявити справжню сутність адміністративного ресурсу.

Таким чином, сферою використання адміністративного ресурсу є політичний процес, тобто, адмінресурс – це, насамперед, політичний ресурс.

Зокрема, політологічний енциклопедичний словник визначає політичний ресурс як сукупність методів і засобів для досягнення цілей політичними суб’єктами, укріплення і розширення політичної влади. У широкому значенні політичні ресурси вміщують у собі всі чинники, які мають значення для політичних суб’єктів (компетентність, організованість тощо), особисті якості об’єкта (довірливість, звичка підкорятися тощо), ситуація (економічний розвиток, фінансова стабільність, розстановка політичних сил тощо), матеріальні і неполітичні засоби впливу».

Отже, адміністративний ресурс лежить в площині політичного процесу і його можна віднести до розряду політичних ресурсів.

При цьому, як зазначає відомий дослідник О. В. Радченко, природа адміністративного ресурсу не залежить від персональної волі окремих посадовців органів державної влади, а є необхідним і обов’язковим атрибутом державної влади. Відтак, люди, котрі мають мінімальний доступ до ресурсів або не мають його взагалі, автоматично потрапляють у залежність від осіб, що розпоряджаються більш чи менш суттєвою часткою таких ресурсів.

Як зазначають дослідники В. І. Плохих та А. М. Гриськова, під адміністративним ресурсом мається на увазі досить широкий набір легальних, напівлегальних і явно незаконних методів, що застосовуються на всіх стадіях виборчої кампанії.

Поняття адміністративного ресурсу не досить широко використовується в науковій літературі, його основне смислове значення зводиться до технології маніпуляції під час виборчої кампанії. Українські політологи В. Климчук, Б. Кухта розглядають дану дефініцію під кутом визначення адмінресурсу в контексті характеристики партійно-державної номенклатури.

Звичайно, що адмінресурс не є явищем, притаманним лише Україні. Тією чи іншою мірою він використовується в усіх країнах, адже будь-яка влада прагне зберегти та продовжити свої повноваження. Ряд політологів відстоює позицію про те, що в демократично розвинених країнах адміністративний ресурс тлумачиться як форма зловживання владою (і, відповідно, усі проблеми вирішуються в межах чинного законодавства), то в українських умовах – це певна форма реалізації влади. Значною мірою така ситуація зумовлена трансформаційними процесами, які проходять в Україні; особливостями менталітету громадян, що проживають на посткомуністичному просторі; амбівалентністю політичної культури та відсутністю традицій вільного волевиявлення громадян; нерозвиненістю інститутів громадянського суспільства тощо.

Так, дослідник О. Рафальський одним із перших звернув увагу на неоднозначну структуру адміністративного ресурсу, наголошуючи, що це поняття має два значення. В одному, на превеликий жаль, найпоширенішому, адміністративний ресурс розглядається як здатність представників влади незаконно впливати на волевиявлення громадян під час виборчої кампанії в день виборів на користь певної партії чи кандидата. У другому значенні – це спроможність тієї чи іншої партії в такий спосіб побудувати вертикаль своїх структур, щоб забезпечити їй чіткість і злагодженість у роботі, вплив на громадську думку та відповідальність представників партії, які обіймають владні посади, перед партійцями та виборцями.

Таким чином, науковець аналізує адмінресурс як політичну технологію, за допомогою якої, формується партійна вертикаль (наприклад, створення партії СДПУ(о)).

Науковець О. В. Радченко вказує на те, що взагалі, адміністративний ресурс можна розглядати у широкому, власному та вузькому значенні. У широкому значенні під адміністративним ресурсом розуміють здатність органів державної влади здійснювати законний чи незаконний вплив на політичний процес, щоб досягнути особистих чи групових цілей, тобто, адміністративний ресурс є сукупністю методів і засобів, які розкривають можливості владного впливу, оптимізують використання існуючої ресурсної бази. Це ресурсний потенціал будь-якої владної інституції як структури управління. Це притаманний атрибут управлінської структури, який вона має використати для виконання своїх безпосередніх функцій на користь суспільству та водночас може використати задля укріплення власного владного становища (що може бути як на користь, так і принести шкоду суспільству). Просторові рамки та форми й напрямки реалізації владного потенціалу залежать від умов політичного контролю.

Тобто, дослідник вказує, що адміністративні важелі впливу на виборця можуть мати лише органи управління.

Як зазначає цитований автор, у власному значенні адміністративний ресурс пов’язаний виключно з діяльністю виконавчих органів владних структур. Саме тут концентруються можливості впливу чиновничо-бюрократичного апарату на громадян, організації, установи тощо. Залежно від рівня владного органу та функціональних обов’язків окремих посадовців, їм для виконання цих повноважень надається певна сукупність владних важелів. У кожному разі вона різна й окреслюється відповідними нормативними документами. Таким чином, обсяг владних повноважень на цьому рівні суттєво обмежений ресурсним арсеналом. В умовах, коли бюрократичний апарат знаходиться в рамках чітко визначеного політичного контролю, котрий регулює та обмежує діяльність виконавчих органів у напрямку реалізації політичної стратегії, цей контроль забезпечує тільки розробку та реалізацію владними органами необхідних управлінських технологій та стримує будь-яке зловживання владою. В умовах відсутності політичного контролю, непрозорості діяльності органів державної влади, бюрократичний апарат завжди (за М. Вебером) виявляє схильність до використання владних ресурсів у власних цілях, насамперед, для продовження та укріплення свого владного становища.

Отже, науковець доводить, що основою для застосування адмінресурсу є відсутність контролю суспільства за органами влади та нечітке розмежування їх функціональних обов’язків.

У вузькому сенсі, дослідник О. В. Радченко розглядати окремі складові адміністративного ресурсу – політтехнологічний (що, здебільшого, використовується у виборчому процесі), політичний, юридичний, інформаційний, психологічний тощо. Кожна з цих складових характеризує відповідний сегмент владного впливу на зовнішнє оточення. У кожній країні є своя специфіка переважання певних сегментів адміністративного ресурсу над іншими. Так, у країнах розвиненої демократії це стосується здебільшого інформаційного впливу – затвердження позитивного іміджу влади, юридичний та політичний сегменти обмежені ефективними механізмами контролю за діяльністю влади, психологічний використовується для маніпулювання масовою свідомістю. Головне, що вони є другорядними й підпорядкованими адміністративному ресурсу в широкому сенсі – розкриттю дієвості влади.

Однак найповніше адміністративний ресурс виявляється під час виборів. Тому адміністративний ресурс переважно трактують у вузькому значенні як явище, що стосується дій влади під час виборчого процесу. Зокрема, адміністративний ресурс розглядають як один з ресурсів виборчої кампанії і під ним розуміють комплекс додаткових ресурсів, якими володіє кандидат, що при владі чи якого вона підтримує. Згідно з іншим підходом, адміністративний ресурс – це сукупність адміністративних важелів, які можуть бути використані на користь тієї чи іншої політичної сили з метою забезпечення бажаного результату на виборах. Бажаного результату можна досягати і за допомогою незаконних методів та порушуючи законодавство.

Тобто, як зазначає дослідник С. Баликов, адміністративний ресурс – це політологічний термін, що вживається для пояснення використання органами державної влади та місцевого самоуправління або кандидатами в народні депутати, які є державними службовцями, своїх повноважень задля досягнення політичних або корпоративних цілей шляхом порушення норм чинного законодавства.

Під адміністративним ресурсом також розуміють нелегітимний вплив на підготовку, проведення та підведення підсумків виборів з метою підтримки певного кандидата, політичної партії чи іншої політичної групи. 

2. Основні методологічні підходи до розуміння адміністративного ресурсу, а саме – формально-юридичний та політологічний.

Формально-юридичний підхід до визначення адміністративного ресурсу заключається в тому, що, оскільки реалізація адміністративного ресурсу є фактичною монопольною можливістю державних органів і посадових осіб, ця категорія цілком може бути кваліфікована як посадовий злочин , (стаття 364 ККУ «Зловживання владою або службовим становищем», стаття 365 ККУ «Перевищення влади або службових повноважень».

Стосовно формально-юридичного підходу, А. Чуклінов зазначає, що, оскільки реалізація адміністративного ресурсу є фактичною монопольної можливістю державних органів і посадових осіб, ця категорія цілком може бути кваліфікована як посадовий злочин.

В той же час, цитований дослідник зазначає, що юридична парадигма таїть у собі одну небезпеку: поняття адміністративного ресурсу тут настільки «невловимо», що в більшості випадків майже неможливо залучити посадову особу до кримінальної відповідальності. Адже словосполучення «зловживання владою» широке за значенням і не являє собою конкретний перелік дій, які вчинила дана особа.

Як приклад, можна привести опис складу злочину в статті 365 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб».

Оскільки природа виникнення цього явища лежить в площині не юриспруденції, а в особливостях української політичної системи, шлях визнання адмінресурсу лише як зловживання своїм посадовим становищем є тупіковим.

За А. Чукліновим, визначення адміністративного ресурсу в юридичному сенсі повинно виходити з таких постулатів:

–  адміністративний ресурс, так чи інакше, пов'язаний з протиправною діяльністю посадових осіб чи державних органів;

– протиправний характер адміністративного ресурсу виражений, швидше, приховано, ніж явно, оскільки його корислива сутність важко визначається з точки зору кримінального чи адміністративного законодавства;

– проблематичність визначення адміністративного ресурсу, як зловживання посадовими повноваженнями, зовсім не означає відсутності в ході його реалізації порушення правових норм, якщо звернути увагу на норми-принципи, то їх порушення в рамках адміністративного ресурсу є очевидним;

–  розгляд адміністративного ресурсу виключно як кримінально – або адміністративно-правової категорії здатне привести до заперечення можливості протистояння цьому явищу, тому даний шлях автором визнається тупиковим.

Таким чином, російський дослідник А.Є. Чуклінов визначив парадигму адміністративного ресурсу з точки зору формально-юридичного підходу. На думку науковця, вона може виглядати наступним чином: адміністративний ресурс – це реалізація особою, яка перебуває на державній службі, своїх владних можливостей з метою надання не передбачених законом переваг або обмежень суб’єктам виборчого процесу та суттєвий вплив в силу своїх повноважень на весь хід виборів. Таким чином, застосування таких повноважень приводить до порушення виборчого законодавства та фальсифікацій виборів. Отже, не має значення, який використовується підхід до аналізу адміністративного ресурсу, перш за все, слід брати до уваги те, що зафіксовано в найменуванні самої категорії: йдеться мова про один з ресурсів політичної влади. Однак, на відміну від ресурсів традиційних (матеріального, організаційного, людського, інтелектуального та інших), ситуація з адміністративним ресурсом досить непроста.

Дослідник вважає, що логічно застосувати політологічний підхід до визначення адміністративного ресурсу. Адміністративний ресурс є одним з основних ресурсів політичної влади.

Аналізуючи категорію «адміністративний ресурс» науковець А.Є. Чуклінов зазначає, що, визнаючи в якості основної функції держави функцію управління, тобто адміністрування, автоматично визнання природності даного виду ресурсу, його зрозумілості як законодавством, так і багатовіковими традиціями державного керування, потрібно розглядати в контексті державного управління, тобто адміністрування.

Таким чином, російський дослідник аналізуєчи природу адміністративного ресурсу, вказує на доцільність політологічного підходу при аналізі даного ресурсу.

3. Визначення адміністративного ресурсу як одного із головних механізмів реалізації політичної корупції, класифікація його як протиправне надання переваг службовими особами державних органів та установ при проведенні виборчої кампанії провладним політичним силам.

Основні підходи до розуміння політичної корупції можна звести до наступного – це явище розглядається як використання владного статусу, здійснене з метою впливу на прийняття політичних рішень для задоволення особистого інтересу або інтересів третіх осіб. Тобто, поняття «адміністративний ресурс» і «політична корупція» слід вважати тотожними в контексті досягнення поставлених цілей з метою впливати на політичний (виборчий) процес.

В політичній науці поняття адміністративного ресурсу та політичної корупції є дискусійним – дослідники сперечаються щодо предмету, характерних рис та критеріїв цього явища, хоча воно досить широко вживається як в наукових працях, так і в сучасному політичному дискурсі. Розглядаючи пропозицію відносити до політичної корупції всі корупційні діяння, що мають політичне підґрунтя, дослідники вирізняють серед них сфери суспільних відносин, які є найбільш вразливими щодо корупції й водночас найтісніше пов'язані з політичною діяльністю, – діяльність політичних партій, виборчий процес, законодавчий процес, приватизація, бюджетний процес.

Міжнародна антикорупційна організація «Transparency International» визначає політичну корупцію як зловживання політичною владою для приватного блага.

Проблема політичної корупції – це одна із найбільш актуальних проблем української та політико-правової практики. Це більш соціально-політична категорія ніж економічна. Корупція як правове явище вивчається юристами, як феномен соціально-політичний – політологами та соціологами, як невід'ємний елемент господарського розвитку – економістами. І цей список не є вичерпним.

Та й сама корупція набуває нових форм, захоплюючи нові сфери. Саме такою сферою і стала сфера політичного менеджменту, де в пошуках шляхів підвищення ефективності державного управління розгорнулася боротьба за розширення сфери впливу публічних політиків і посадових осіб. Причому, це розширення практично не виходить за рамки, визначені законом, але явно переходить межу, яка окреслена морально-етичними нормами. Такого роду можливість залишатися безкарним за рахунок нехтування моральними традиціями в управлінні і отримала назву «адміністративний ресурс».

Для цього представляється необхідним подолати традиційну однобокість у сприйнятті самого феномена політичної корупції, розглянувши її не тільки як протиправне діяння, але і у вигляді особливого типу соціально-політичної поведінки із викривленою системою ціннісних орієнтирів.

Такий підхід дозволить розкрити форми і способи прояву корупційної сутності адміністративного ресурсу та визначити можливі шляхи дослідження даного явища.

Політична корупція має мультиплікативний ефект – поширює непрозорі правила гри на всю систему суспільних відносин у державі, зокрема, на економіку. Тіньова економіка, своєю чергою, створює умови для отримання тіньових фінансових ресурсів, які підтримують існування політичної корупції.

Політолог О. Рудик виділяє декілька основних специфічних рис політичної корупції:

– по-перше, політична корупція має набагато вужче коло тих, хто з нею безпосередньо стикається;

– по-друге, далеко не завжди політична корупція має чітко виражене матеріальне втілення або у вигляді конкретно оговореного грошового еквіваленту, або в обсязі певних послуг, що надаються. Деякі експерти взагалі говорять про відсутність монетарної сутності політичної корупції, оскільки винагорода використовується не в особистих цілях певної посадової особи, а у владно-політичних цілях (наприклад, підтримка керівництва під час політичних криз або на виборах);

– по-третє, дії, втягнутих у коло політичної корупції осіб – політичних функціонерів, публічних політиків, чиновників – часто є більш тривалими у часі й мають, так би мовити, різновекторну спрямованість;

– по-четверте, на відміну від «звичайної», політична корупція майже легітимна як в оцінках громадської думки, так і в політичних колах.

Таким чином, політична корупція досить складне соціально-політичне та соціо-психологічне явище, основу якого складають: недосконала правова база протидії, відсутність політичної волі вищого керівництва держави, нормальне сприйняття цього явища пересічними громадянами. Політична корупція має латентний характер і далеко не завжди є очевидною для пересічного громадянина. Адміністративний ресурс в даному випадку виступає як головний механізм політичної корупції, тим самим підсилюючи мультиплікативний ефект даного явища.

Правознавець М. Мельник визначає політичну корупцію, як дії посадових осіб, які виходять за межі своїх повноважень і мають на меті вплив на політичний, виборчий процес. Дії посадових осіб органів влади та органів місцевого самоврядування, спрямовані на здобуття прихильності громадян напередодні виборів, так само важко кваліфікувати з точки зору їх корупційності. В сенсі законності вони не є зловживанням владою, в сенсі спрямованості – не суперечать інтересам суспільства. Проте, ознаками корупції в них можуть вважатися: наявність особистої зацікавленості посадової особи у збереженні владних повноважень після виборів; використання одним із суб’єктів владних повноважень, що підриває принцип рівності учасників виборів.

Тобто, адміністративний ресурс – це один із головних механізмів реалізації політичної корупції. Загалом цей механізм можливо використовувати в таких напрямах:

– застосування репресивного апарату правоохоронних органів до опозиційних державних діячів, політиків, головним чином – з політичних міркувань перед та під час виборчої кампанії;

– юридичні механізми усунення політичних опонентів через прийняття відповідної законодавчої бази, шляхом притягнення їх до відповідальності за звинувачення у корупції (інших протиправних діях) за відсутності для цього законних підстав;

–  прийняття виборчої законодавчої бази як основи застосування адміністративного ресурсу;

– інформаційний вплив на суспільство методом «вакцинації громадської думки»

– медійна дискредитація опозиційних сил.

Дослідник адміністративного ресурсу як форми політичної корупції А. Є. Чуклінов, проаналізувавши дискусію з приводу легальності або протиправності моральної виправданості адміністративного ресурсу, зазначає, що в політико-правовій дискусії намітилось дві тенденції. Перша стверджує абсолютну правомірність адміністративного ресурсу як управлінського методу в силу того, що суб'єкт політичного процесу наділений певним владним, а значить – адміністративним ресурсом. Використання даного ресурсу не виходить за рамки, визначені законодавством, а значить, ні про який його корупційний характер мови бути не може. Моральні ж витрати в розрахунок прийняті бути не можуть, оскільки сам процес владарювання неминуче пов'язаний з неможливістю привнесення в нього суто неетичних методів. Друга позиція ґрунтується на твердженні, що, крім норм спеціально-юридичних, в рамках адміністративної діяльності можуть бути порушені і інші норми, причому не тільки морально-етичні. А будь-який відступ від норм посадовою особою може бути визнано злочинним і корупційним. Мова в даному випадку ведеться про порушення цілого ряду декларативних норм, присутніх у конституційному, адміністративному і кримінальному законодавстві.

Оскільки до базових принципів державної служби в Україні відносять принцип пріоритету прав і свобод особистості, принцип рівності прав, принцип верховенства закону, принцип прозорості, тому порушення цих принципів посадовими особами має визнаватися по суті своїй корупційним діянням. Однак і в цьому питанні багато розбіжностей, тому що саме поняття політичної корупції досить неоднозначно.

Справа в тому, що звужуючи розуміння політичної корупції до рівня формально-юридичної позиції, автоматично викреслюється адміністративний ресурс з переліку можливих корупційних діянь в силу проблематичності визначення його юридичного складу. Як зазначає дослідник А. Чуклінов, соціально-політична парадигма надає можливість розглянути адміністративний ресурс в контексті корупційної діяльності владних структур, акцентувавши увагу на його аморальної і протиправної сутності. Тобто, протиправність адмінресурсу базується на порушеннях посадовими особами правових норм та зневазі з боку владних суб'єктів конституційних принципів та основ демократичного суспільства.

В Україні відсутні традиції поваги до норм права та моралі. Саме тому корупційні дії державних структурах часто сприймаються як належне.

Таким чином, принципова позиція полягає у визнанні адміністративного ресурсу корупційним політичним явищем навіть у тому випадку, якщо воно явно не суперечить нормам кримінального та адміністративного права.

Особливість адміністративного ресурсу як явища, що має відношення до корупції, полягає в тому, що в ньому практично завжди відсутня монетарна сутність. Адміністративний ресурс є засобом досягнення політичної вигоди, матеріальна сторона не завжди є домінантною. Це може бути і «корекція» напрямів політичного розвитку в «потрібному» владним суб'єктам руслі. Це може бути і прагнення зняти конфліктність відносин між гілками влади шляхом «потрібного» адміністративної верхівці кадрового наповнення. Це може бути і сприяння зниженню соціальної напруги шляхом «напряму» інформаційної діяльності ЗМІ.

Таким чином, адміністративний ресурс як механізм політичної корупції, задіяний у всіх сферах суспільно-політичного життя.

Вищевказаний автор відзначає, що використання адміністративного ресурсу, що є безсумнівним корупційним явищем, не має виправдовуватися ні громадською думкою, ні представниками влади якимись високими цілями. Переваги використання свого службового становища державними службовцями є небезпечними для держави в цілому та розвитку демократичного інституту, зокрема. Зловживання адміністративним ресурсом, по суті, є використання владними суб’єктами державних інститутів на свій власний розсуд. Тому автор констатує, що важелі адміністративного примусу здійснюються паралельно з іншими формами корупційних діянь. Тобто, адміністративний ресурс перетворюється на метод управлінської «розплати» за певні послуги та все більше виявляє свою безсумнівну корупційну сутність.

Таким чином, парадигма адміністративного ресурсу повинно виходити з таких принципів:

– адміністративний ресурс є одним з ресурсів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування;

– адміністративний ресурс є ключовим ресурсом, який застосовує влада під час організації та проведення виборчї кампанії та інших заходів вливу на електорат;

– адміністративний ресурс є способом тиску на об’єктів політичного процесу під час прийняття ними конкретних рішень;

– адміністративний ресурс суперечить конституційним принципам організації влади в цілому та порядку проведення виборів;

– адміністративний ресурс є одним із механізмів політичної корупції.

Отже, підсумовуючи вище викладене, потрібно зазначити, що складність теоретико-методологічного аналізу адміністративного ресурсу викликана багатогранністю цього феномена, різноманіттям підходів до його визначення.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 2. СФЕРА РЕАЛІЗАЦІЇ, ІНДИКАТОРИ ЗАСТОСУВАННЯ ТА МЕТОДИ НЕЙТРАЛІЗАЦІЇ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕСУРСУ В КОНТЕКСТІ ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

План лекційного заняття № 3



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка