Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)



Сторінка3/12
Дата конвертації07.02.2018
Розмір2.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема: Класифікаційні виміри адміністративного ресурсу в дискурсі аналізу політичних технологій

Мета лекції: вивчити класифікаційні виміри адміністративного ресурсу в дискурсі аналізу політичних технологій

Методи: повідомлення нового матеріалу, використання репродуктивного методу.

Дидактичні засоби навчання:матеріал лекції, методичні розробки запропонованої теми, статті на дану тему.

Література:

1. Адміністративний ресурс на виборах та методи протидії. – К.: НаУКМА 2004. – 24 с.

2. Адміністративний ресурс у виборчій кампанії та способи його нейтралізації / [під ред. С. Грабовська, Л. Скочиляс та ін.]. – Львів: ЦПД, 2005. – 160 с.


  1. Алкснис И. Незаконный ресурс власти [Електроний ресурс] / И. Алкинс. – Режим доступу: http://www.novopol.ru/text7102.html Saturday, 19 July 2008 13.25.00.

  2. Борисов И., Комиссаров Ю.Ю. Снова к вопросу о «Черных избирательных технологиях»/ И. Борисов, Ю. Ю. Комиссаров // Политика и общество. – 2005.– № 3. – С. 93–100.

  3. Бучин М. Адміністративний ресурс: суть та типологія [Електронний ресурс] / М. Бучин. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Unir/2007_19/09.pdf

  4. Важенина О. Административный ресурс в государственном управлении – хорошо это или плохо? [Електронний ресурс] / О. Важенина. – Режим доступу: http://chinovnik.uapa.ru/modern/article.php?id=640

  5. Малкин Е., Сучков Е. Политические технологии / Е. Малкин, Е. Сучков. – М.: Русская панорама, 2006. – 680 с.

  6. Малкин Е., Сучков Е. Основы избирательных технологий.– 4-е изд., расш. и допол. / Е. Малкин, Е. Сучков – М.:«Русская панорама» – 2003. – 480с.

  7. Радченко О. Інституціональна взаємодія народовладдя та органів державної влади на виборах [Електронний ресурс] / О. Радченко // Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління. – Режим доступу: http://myalibi.at.ua/publ/disertaciji_z_pravoznavstva/radchenko_oleksandr_vitalijovich_institucijna_vzaemodija_narodovladdja_ta_organiv_derzhavnoji_vladi/13_resursne_zabezpechennja_derzhavnogo_upravlinnja_ta_jogo_vikoristannja_u_viborchomu_procesi/12-1-0-153

  8. Соловьев А. Политология. Политическая теория и политические технологии: [Учебник для студентов вузов] / А. Соловьев – М.: Аспект пресс, 2006. – 559 с.

  9. Чорновіл Т. Адміністративний ресурс в сучасній Україні / Т. Чорновіл // Політекс. – 2004. – № 1. – С. 26–31.


Структура лекційного заняття:
1. Організаційна частина заняття
План

1. Типологія політичних технологій за І. Борисовим та Ю. Комісаровим.

2. Класифікацний вимір політичних технологій Є. Малкіна та Є. Сучкова.

3. Класифікаційні виміри адміністративного ресурсу у вітчизняній політологічній науці.

4. Переваги класифікаційного виміру адміністративного ресурсу М. Бучина за принципом інтенсивності (сили) та характеру застосування адміністративного ресурсу: стартовий (стартова перевага), м’який, жорсткий і тотальний адміністративний ресурс.

5. Дослідження О. Радченка адміністративного ресурсу у широкому, власному та вузькому розумінні.

6. Типологізація Д. Видріна на прямий, прихований та непрямий адмінресурс.

7. Класифікація адміністративного ресурсу російського політтехнолога А. Чуклінов (інституційні, інформаційні, бюджетні та силові адміністративні важелі впливу на суб’єктів політичного процесу).



2. Повідомлення теми, мети та основних завдань заняття

Тема: Класифікаційні виміри адміністративного ресурсу в дискурсі аналізу політичних технологій.

Мета: сформулювати поняття класифікаційних вимірів адміністративного ресурсу.

Завдання: описати класифікаційні виміри адміністративного ресурсу.

Актуальність: аналіз політичних технологій дає можливість розширити уявлення про поняття класифікаційних вимірів адміністративного ресурсу.

Ключові поняття та терміни:

3.Актуалізація опорних знань студентів і контроль актуального рівня знань.

1. Дати характеристику типології політичних технологій за І. Борисовим та Ю. Комісаровим.

2. Описати класифікацний вимір політичних технологій Є. Малкіна та Є. Сучкова.

3. Прямий, прихований та непрямий адміністративний ресурс.



4. Мотивація навчальної діяльності студента: своєчасне та правильне виконання поставлених завдань буде оцінено високим балом.

5. Структурні елементи заняття, які забезпечують досягнення дидактичної і виховної мети. Її х зміст та послідовність.

1. Зазначення теми та мети заняття

2. Ознайомлення студентів з головними завданнями лекції.

3. Розкриття основних термінів, що будуть зустрічатись по ходу лекції.

4. Структура лекції

5. Вибір методу дослідження

6. Підведення підсумків.

7. Проведення короткого термінологічного диктанту.



6. Підведення підсумків заняття.

Підсумки проводяться шляхом узагальнення головного змісту лекції з роз’ясненням можливих питання з боку студентів.



7. Домашнє завдання. Зробити порівняльну таблицю класифікаційних вимірів політичних технологій та адміністративного ресурсу.
Конспект лекційного змісту

1. Типологія політичних технологій за І. Борисовим та Ю. Комісаровим.

В сучасному суспільстві дедалі більше уваги приділяють виборам і виборчому процесу в цілому. Вибори є невід’ємною складовою формування правової держави та громадянського суспільства і займають особливе місце в політичному процесі в сучасних демократичних країнах з використанням різних типів технологій.

Тому у даному контексті доцільно розглянути поняття технології в цілому та політичних технологій – зокрема. В цілому політичні технології являють собою сукупність послідовно застосовуваних процедур, прийомів і способів діяльності, спрямованих на найбільш оптимальну та ефективну реалізацію цілей і завдань конкретного суб'єкта в певний час і в певному місці.

Тобто, політичні технології формулюють основні варіанти вирішення тієї чи іншої політичної проблеми, в залежності від очікуваного результату.

Як правило, використання політичних технологій є невід’ємною складовою політики, оскільки будь-які політичні рішення, що приймається політичною елітою, вимагають певної послідовності, логічності і, найголовніше, вони мають бути представлені для суспільства у вигідній для влади позиції.

Основною метою використання політичних технологій є досягнення суб’єктами політичного процесу конкретних завдань та рішень. Технології найбільш точно спрямовані на досягнення конкретних цілей, що відповідають певним інтересам і меті, визначаючи послідовність дій у вигляді алгоритмів поведінки суб’єктів процесу.

Застосування політичних технологій на практиці залежить від певних особливостей, які притаманні політичному режимові та нормативно -правовій базі. Сукупність даних норм визначає особливості поведінки всіх учасників політичного процесу, забезпечуючи рівні можливості шляхом діяльності в рамках єдиного законодавчого поля.

Політичні технології використовуються майже у всіх видах політичного процесу. Тому можна виділити основні складові політичного процесу, де найбільш ефективно використовуються політичні технології:

1. Виборча кампанія – найголовніша складова політичного процесу, де використання політичних технологій займає провідне місце. Це пояснюється тим, що вибори є кульмінацією публічної боротьби і періодом максимальної конкурентної боротьби. В контексті виборів слід виділити виборчі політичні технології, тобто технології підготовки і проведення виборчої кампанії.

2. Політична кампанія найчастіше спрямована на підтримку тих чи інших дій влади, політичних сил чи окремих кандидатів. Найчастіше політичні кампанії не пов’язані з конкретними датами, порівняно з виборчими кампаніями, але вони є засобом підготовки та проведення виборчої кампанії і займають важливе місце у формуванні політичного іміджу кандидата чи партії.

3. Політичні проекти, діяльність і результати яких використовуються в публічній політиці. Форми проведення політичних проектів можуть бути різними, найчастіше вони є засобом підготовки до виборчої кампанії.

В залежності від характеру та масштабів діяльності суб’єкта політичні технології можуть бути різними за своїми параметрами: ресурсами, оцінками, методами діяльності. Аналізуючи політичні технології, варто звернути увагу на їх структуру, в яку входять три компоненти:

– знання посідають вагоме місце в структурі політичних технологій, оскільки вони несуть в собі досвід вирішення конкретних проблем, що надає технологічному знанню власну логіку відбиття і пояснення подій та явищ. Політичне знання є складовою політичної інженерії, яка займається політичним проектуванням (прогнозуванням, плануванням, програмуванням) та організацією практичної діяльності інститутів влади;

– конкретні прийоми, процедури та методики дій. Зміст конкретних вмінь та навичок, які виражаються у використані певних прийомів, процедур, технік і методик діяльності, визначається безпосередньо метою або особливостями конкретної сфери політики, де вони використовуються;

– різноманіття техніко-ресурсних компонентів – це сукупність ресурсної бази суб’єктів, що дає можливість використовувати певні політичні технології в конкретних умовах.

Відомий російський вчений О. І. Соловйов розрізняє політичні технології на загальні і фундаментальні, що лежать в основі організації політичної і виборчих кампаній і показують, як саме буде використаний той або інший електоральний ресурс.

В будь-якому разі політичні технології спрямовані на суспільство і основною їхньою метою є маніпулювання свідомістю, а відповідно і вибором громадян, тому можна говорити й про те, що волевиявлення народу не є повністю і цілковито самостійним і незалежним, що на нього можна так само легко вплинути, знаючи певні технології і засоби їх впровадження та реалізації.

Необхідно зазначити, що межі між різновидами політичних технологій дуже тонкі і вони легко можуть трансформуватись і поєднувати в собі особливості декількох, навіть не сумісних видів, що призводить до створення нових механізмів та засобів впливу на громадян.

Незважаючи на такий великий спектр класифікацій політичних технологій, найбільшої уваги вчених – теоретиків, політичних технологів – практиків та суб’єктів виборчої кампанії привертають так звані «чорні», «брудні», «некоректні» політичні технології, всі вони у даному контексті є словами – синонімами.

На сьогоднішній день не існує однозначного, загальноприйнятого терміну «брудні», «некоректні», «девіантні» технології. До такого виду політичних технологій відноситься використання застосування адміністративного ресурсу.

В системі некоректних політичних технологій адміністративний ресурс займає головне місце, саме в силу широкого спектру застосування та значного поля впливу.

Об’єктом адміністративного ресурсу виступають виборці та опозиційні кандидати і їх політичні сили. Головною метою використання некоректних політичних технологій є забезпечення обрання конкретного кандидата, або використовування методів недопущення обрання іншого кандидата (конкурента).

Застосування адміністративного ресурсу у виборчих кампаніях може здійснюватися в різних напрямах. У першу чергу адміністративний ресурс дозволяє мобілізувати інші ресурси для досягнення цілей виборчої кампанії, зокрема організаційні, інформаційні, фінансові й людські ресурси. Політичні еліти володіють широкими можливостями залучення ресурсів, як через власну ієрархічну систему, так і шляхом тиску на комерційні й суспільні структури, такі як, школи, вузи, лікарні, військові частини. При цьому використання людських ресурсів у такому випадку може проводитися різними способами: від добровільно-примусової участі у виборчій кампанії конкретного кандидата до нав'язування кандидатури, за яку потрібно голосувати в день виборів.

З підвищенням конкурентності політичного ринку зростає попит на використання некоректних та девіантних політичних технологій. На думку автора, вищенаведені напрями використання некоректних технологій не є вичерпними. Проблему використання «брудних», або «некоректних» політичних технологій досліджує велика кількість політологів, тому і можна зустріти велику кількість різноманітних класифікації науковців.

Так, на думку автора, найбільш повнішою є типологія за І. Б. Борисовим та Ю. Ю. Комісаровим:


  1. За етапами (стадіями) виборчого процесу:

– підготовчий етап (акумулювання сил та засобів за межами виборчого фонду);

– агітаційний період (маніпуляція суспільною думкою, підкуп виборців);

– в день голосування (вплив на волевиявлення);

– після виборчий період (оскарження отриманих результатів виборів, або перегляд результатів виборів).

2. За об’єктами, на які спрямовані виборчі технології:

– кандидат (створення позитивного образу кандидата);

– кандидат – конкурент (створення негативного образу конкурента).

3. За спеціальними суб’єктами реалізації «чорних» виборчих технологій:

– технології, які реалізуються учасниками виборчого процесу та їх представниками;

– технології, що реалізуються засобами масової інформації, за винятком «політичних» (зареєстрованих кандидатами, або партіями);

– технології, які реалізуються адміністраціями організацій всіх форм власності, а також органами державної або муніципальної влади (використання адміністративного ресурсу);

4. За методами реалізації:

– маніпуляційні технології (являють собою «недобросовісну» рекламу, мета якої видати бажане за дійсність);

– з використанням прогалин в законодавстві;

– юридичні (блокування дій команди суперника шляхом «юридичних війн»);

– комплексні технології (поєднують всі вищезгадані методи і, як правило, одночасно).

5. За джерелами фінансування:

– «чорні» технології, ініційовані та фінансовані з національних джерел;

– технології, ініційовані та фінансовані за рахунок іноземних джерел відповідними зацікавленими суб’єктами;

– технології, що фінансуються за рахунок змішаних джерел (національних і міжнародних).

Дана класифікація всебічно і водночас стисло розкриває основні види і засоби використання некоректних політичних технологій.

2.Класифікацний вимір політичних технологій Є. Малкіна та Є. Сучкова.

На погляд російських дослідників Є. Малкіна та Є. Сучкова, поняття «політична технологія» досить важко відділити від поняття «публічна політика», яке добре відомо мало не з часів Перікла. Саме тому потрібно вживати не політичні, а виборчі технології; тобто специфічні технології організації виборчого процесу.

Класифікація Є. Малкіна та Є. Сучкова аналізує некоректні(девіантні) політичні технології з двох боків – підкупу і обману.

1. Підкуп виборців, або «гуманітарні проекти» (різноманітні акції надання «допомоги» громадянам у міжвиборчий період. Використання даної технології по суті не залишає виборця без права робити власний вибір. Перед «покупцем голосів» постають дві тяжкі проблеми: як обійти закон і як гарантувати, що проплачений виборець дійсно проголосує за потрібного кандидата).

2. Технологія обману або дезінформація:

– викид компроматів на конкурентів;

– висунення двійників (політтехнолог В. Полуєктов виділяє три типи двійників: «тихоня», його задача просто бути у виборчому списку; «провокатор» – проводить активну агітацію, але такими засобами, що в результаті не буде ніякого ефекту, а його прізвище просто надоїсть виборцю;

– «свій двійник» – висувається для того, щоб продемонструвати, що проти кандидата застосовуються «брудні» технології, для того щоб сформувати образ «страждаючого за правду»);

– імітація підтримки від статусних людей (використання листівок з обличчям відомих і впливових людей, які нібито підтримують кандидата);

– імітація діяльності від імені конкурента (дзвінки виборцям від імені конкурента вночі і т. д.);

– імітація небажаної підтримки конкурентів (організація ряду заходів, на яких про свою підтримку конкурента заявляють бомжі, сексуальні меншини).

Політичні кампанії останніх років наводять приклади того, що застосування технології обману найбільш ефективна, ніж технологія підкупу.

Також вони наводять свою типологію використання адміністративного ресурсу. В основу їх типології покладено такий критерій, як спрямованість адміністративного ресурсу на певні об’єкти. Згідно з зазначеною типологією, можна виділити такі три основні способи використання адміністративного ресурсу: прямий тиск на виборців, порушення органами державної влади виборчого законодавства; тиск на конкурентів та тих, хто їх підтримує; використання адміністративного ресурсу для ефективної побудови провладними суб’єктами виборчого процесу власних виборчих кампаній.

1. Прямий адміністративний тиск на виборців, порушення органами державної влади виборчого законодавства. Суть цього тиску полягає у тому, що уся адміністративна вертикаль працює на відповідного кандидата чи політичну партію, перетворюється на своєрідну територіальну команду. Крім того, усі інституції, які певною мірою залежать від влади (силові структури, освітні та медичні заклади, державні ЗМІ, органи місцевого самоврядування тощо) теж починають працювати на провладного кандидата чи політичну партію (блок).

В межах цього способу можна виділити такі форми прояву адміністративного ресурсу:

– насильницьке втягування громадян до лав відповідних політичних партій (чи навпаки, примушування людей вийти зі складу опозиційних політичних сил);

– прямий підкуп виборців з боку влади, доволі часто – за рахунок державних коштів;

– погрози застосування сили, репресій проти виборців у разі, якщо вони не проголосують за відповідного кандидата чи політичну партію;

– порушення закону під час формування списків виборців, зокрема, до списків вносяться ті громадяни, які вже не проживають на території цього виборчого округу чи дільниці, особи, що ще не досягнули 18 років, померлі та інші види.

2. Тиск на конкурентів та тих, хто їх підтримує. Цей вид характеризується такими рисами:

– пропозиції кандидатам певних посад, місць (чи інші заохочення) для того, щоб ті зняли свої кандидатури;

– створення різних труднощів у роботі виборчих штабів конкурентів (відключення телефонів, струму, рейди податківців та інших структур);

– ненадання опозиційним кандидатам під будь-яким приводом приміщень для організації зустрічей з виборцями;

– зняття кандидатів чи політичних партій з виборчих перегонів на незаконних чи частково законних підставах;

– тиск на спонсорів опозиційних кандидатів чи на політичні партії та на організації, що підтримують цих суб’єктів виборчого процесу;

– побиття чи арешт на вулиці активістів, які агітують за невигідного владі кандидата чи політичну партію;

– інформаційна блокада, суть якої полягає в тому, що під тиском влади ЗМІ відмовляють певним кандидатам чи політичним партіям у наданні ефіру чи газетних площ;

– закриття невигідних ЗМІ, арешти тиражів газет.

3. Використання адміністративного ресурсу для ефективної побудови кандидатом від влади чи провладною партією власної виборчої кампанії. У межах цього способу можна виділити такі форми прояву адміністративного ресурсу:

– використання державних ЗМІ для підтримки провладних суб’єктів виборчого процесу та протидії опозиційним кандидатам чи політичним партіям;

– проведення провладним кандидатом чи політичною партією різних заходів (концертів, благочинних акцій, святкувань тощо) під час виборчої кампанії за рахунок коштів Державного бюджету;

– реалізація під час виборчої кампанії заходів, спрямованих на покращення життєвого рівня населення (виплата заборгованості, ремонт доріг тощо);

– використання потенціалу державних підприємств, установ, науково-дослідних центрів, громадських організацій для допомоги у веденні виборчої кампанії провладній політичній силі;

– приписування важливих соціальних заходів чи програм в заслугу певним суб’єктам виборчого процесу;

– організація службових поїздок під час виборчої кампанії, які активно висвітлюються ЗМІ і за які кандидати, що є державними службовцями, отримують ще і грошове відшкодування за витрати;

– використання кандидатом чи політичною партією службового обладнання, транспорту, приміщень, засобів зв’язку, підлеглих працівників для ведення власної виборчої кампанії;

– офіційна підтримка органами державної влади певних суб’єктів виборчого процесу;

– одержання провладними кандидатами чи політичними партіями достовірної закритої аналітичної інформації від органів державної влади про перебіг виборчого процесу.

Третій спосіб застосування адміністративного ресурсу є найбільш ефективним. Під час його використання ведення кампанії передається команді спеціалістів, у розпорядження яких надається весь комплекс ресурсів. У такому випадку стартова перевага кандидата використовується найбільш грамотно.

3. Класифікаційні виміри адміністративного ресурсу у вітчизняній політологічній науці.

Адміністративний ресурс на пострадянському просторі має глибокі традиції радянської командно-адміністративної системи. Часткове збереження цих механізмів впливу на суспільство робить ефективним використання влади з метою маніпуляції громадською думкою та порушення виборчого законодавства.

Адміністративний ресурс є недемократичним явищем сучасного політичного життя України, яке на сучасному етапі має різноманітні форми прояву під час виборчих кампаніях. Класифікувати адміністративний ресурс дуже складно. Це пов’язано з тим, що існує безліч різноманітних форм прояву цього явища, влада розробляє і втілює в життя усе нові і нові види адміністративного ресурсу. Крім того, у вітчизняній та зарубіжній політологічній науці класифікація адміністративного ресурсу не розроблена належним способом, немає чіткої типології цього явища. Тому існує потреба здійснити класифікаційний вимір адміністративного ресурсу в залежності від різних критеріїв.

Кожна класифікація розкриває певну грань даної технології та масштаб її прояву в конкретному вимірі. Динамізм і суперечність протікання політичних процесів обумовлює необхідність нових підходів до визначення та класифікації адміністративного ресурсу. Отже, можна виявити кілька підстав для класифікації даного явища.

Найпростішою класифікацією адміністративного ресурсу, як політичної технології, є поділ на білий та чорний, або на позитивний, або на коректний та некоректний. Білий припускає активне, але законне використання своїх повноважень для бажаного результату виборчої кампанії. Чорний також передбачає активне використання свого положення, але вже з можливими наслідками, перерахованими в статтях адміністративного й кримінального кодексів. У політичному сезоні 2010-2011 роках домінував білий адміністративний ресурс, чорний, у порівнянні з 2004 роком, здає свої позиції і має латентний характер.

Якщо в основу типологізації покласти рівень влади, на якому використовується адмінрурс, можна виділити наступні типи:

– ресурс місцевого значення, яким володіють органи місцевого самоврядування через надання інформації про активність опонентів на території населеного пункту; залучення місцевої адміністрації на агітаційну роботу, забезпечення оптимальних умов для зустрічей з колективами підприємств, що знаходяться на території населеного пункту тощо);

– ресурс муніципального значення, який використовують органи місцевої влади для надання інформації про активність опонентів на території муніципальних організацій; забезпечення оптимальних умов для проведення зустрічей кандидата з колективами муніципальних бюджетних організацій; надання всіх можливих рекламних місць для щитів і розтяжок, наявних на території муніципальних організацій; рекомендації журналістам і редакторам ЗМІ працювати з провладним кандидатом; залучення комітетів і служб типу санітарно-епідеміологічної служби, пожежників та інших для дестабілізації роботи конкурентів з пропагандистським супроводом);

– ресурс регіонального значення, яким володіють обласні органи влади та самоврядування для надання інформації про всі заходи (наради, семінари, акції), що проводяться в регіоні в цілому; залучення лідерів громадської думки (заслужених вчителів, лікарів та ін.) в якості довірених осіб або для виступу в ЗМІ, а також для супроводу кандидата в бюджетних організаціях відповідного профілю; робота силових відомств (податкова інспекція, міліція, прокуратура, УБОЗ,) для дестабілізації штабу суперника з пропагандистським супроводом; забезпечення лояльності виборчої комісії та проходження в ній потрібних рішень, контроль за низовими комісіями; забезпечення потрібних рішень з виборчих процесів в регіональному суді).

В залежності від ступеня легітимності засобів, що використовуються в рамках адміністративного ресурсу, можливо виділити:

а) легітимний адміністративний ресурс – це використання посадовими особами або державними органами виконавчої гілки влади легальних владних повноважень з метою отримання додаткових можливостей і гарантій у процесі реалізації своїх політичних інтересів. До цього ж виду адміністративного ресурсу можна віднести кадровий резерв, запасні кадри адміністративних працівників. Тобто, запас людей, здатних до керівництва, людей, постійно підвищуючих рівень знань (причому, не лише в системі державного управління);

б) нелегітимний адміністративний ресурс – сукупність різних адміністративних технологій (в основному нелегальних), що дозволяють добитися при мінімальних фінансових і взагалі матеріальних витратах максимального впливу на людей, забезпечити їх «добровільну» підпорядкованість. Він пускається в хід, як правило, в тому випадку, коли у виборчому процесі з'являється реальний конкурент та серйозний суперник.



4. Переваги класифікаційного виміру адміністративного ресурсу М. Бучина за принципом інтенсивності (сили) та характеру застосування адміністративного ресурсу: стартовий (стартова перевага), м’який, жорсткий і тотальний адміністративний ресурс.

Дослідник ресурсів виборчої кампанії М. Бучин вказує на переваги класифікаційного виміру адміністративний ресурс за принципом інтенсивності (сили) та характеру застосування адміністративного ресурсу: стартовий (стартова перевага), м’який, жорсткий і тотальний адміністративний ресурс.

1. Стартовий адміністративний ресурс полягає у тому, що кандидат, який займає певну адміністративну посаду чи підтримується владою, державними службовцями, вже завдяки цьому має багато переваг порівняно зі своїми конкурентами. Також кандидат, який є належним до влади, має менше проблем зі спонсорами, не відчуває браку кадрів та має можливість сформувати кваліфіковану команду. Будучи посадовцем, суб’єкт виборчого процесу має можливість здійснювати публічну діяльність і одночасно доводити свою позицію виборцям, причому практично безкоштовно. Крім того, знаходячись при владі, кандидат може акцентувати увагу на тому, що він вже здійснює конкретні заходи для покращання рівня добробуту громадян, в той час, як його опоненти лише можуть це обіцяти. Тобто, навіть не порушуючи законодавства, кандидат, що є представником влади, має значно більше переваг на початку виборчої кампанії, ніж його конкуренти.

2. М’який адміністративний ресурс існує тоді, коли здійснюється певний опосередкований вплив на підлеглих чи виборців без порушення (принаймні – явного) законодавства. М’яким адміністративним ресурсом є також виконання владних функцій відповідно до закону, але з чітким розрахунком впливу на певні категорії громадян з метою досягнення не передбачених владними повноваженнями цілей.

М’який адміністративний ресурс (як і стартовий) практично не піддається законодавчому регулюванню і контролю. З іншого боку, вищезгадані способи використання адміністративного ресурсу не здійснюють істотного впливу на виборчий процес.

3. Жорсткий адміністративний ресурс використовується владою для досягнення певних цілей з порушенням законодавства. Він проявляється у формі прямого жорсткого тиску з боку органів влади на виборців чи підлеглих посадовців за допомогою примусу чи певної винагороди.

4. Тотальний адміністративний ресурс існує тоді, коли влада вже зосередила в своїх руках такі колосальні ресурси, що може здійснювати адміністративний тиск у всіх сферах життєдіяльності суспільства, нехтуючи законодавством і моральними нормами. У цьому випадку адміністративний ресурс є повноцінною пірамідою, яка має свою базу, свою вершину, і коли кожен наступний камінь тримає і нижній камінь, і верхній камінь стримує.

Як приклад можна навести випадки погроз кандидатам, які балотуються на посаду мера, тобто, зняття опозиційних кандидатів з виборчих перегонів шляхом ультиматуму та ризиків щодо подальшого майбутнього бізнесу, кар’єрного зросту.

Як зазначає науковець М. Бучин, два останні способи застосування адміністративного ресурсу здійснюють значно вагоміший вплив на хід виборчої кампанії, ніж стартовий та м’який адміністративний ресурс. І коли з жорстким адміністративним ресурсом ще можна певною мірою ефективно боротись за допомогою демократичних методів, тотальний адміністративний ресурс можна нейтралізувати лише у разі кардинального зламу суспільної свідомості шляхом активних протестних дій чи навіть із застосуванням сили. Протидіяти даному виду можливо, лише об’єднавши зусилля всіх опозиційних сил та громадських об’єднань. Перевагою названої класифікації є те, що вона дає змогу судити як про характер політичного режиму у державі, так і про можливі наслідки використання адміністративного ресурсу в цілому. У той самий час слабкою стороною цієї класифікації є відсутність чіткої можливості для дослідження різноманітних форм прояву адміністративного ресурсу на виборчій практиці.

За суб’єктами адміністративний ресурс поділяють на:

а) адміністративний ресурс у законодавчій сфері;

б) адміністративний ресурс у виконавчій сфері;

в) адміністративний ресурс у судовій сфері;

г) адміністративний ресурс органів місцевого самоврядування;

д) адміністративний ресурс державних підприємств та установ.

5. Дослідження О. Радченка адміністративного ресурсу у широкому, власному та вузькому розумінні.

Класифікація О.В. Радченка, використовує аналогічний підхід до його розуміння. За своєю юрисдикцією адміністративний ресурс можна кваліфікувати як:

1. Легітимний адмінресурс – дії, спрямовані на примушення виконавців-державних службовців точно й своєчасно виконати свої службові функції та повноваження, які з тих чи інших об’єктивних чи суб’єктивних причин не виконуються. Наприклад, тиск голови обласної ради на керівника підлеглого району, що відмовляється надати приміщення кандидату в депутати для зустрічі з виборцями, з вимогою забезпечити дотримання закону, є, безперечно, проявом адміністративного ресурсу. Однак його спрямування слід визнати легітимним та позитивним.

2. Формально нелегітимний (позитивний) адмінресурс – дії, спрямовані на використання владних важелів для забезпечення здійснення окремих функцій та повноважень, що не підкріплені відповідним законним ресурсним забезпеченням. Наприклад, це вимога виконати на території району, міста, програми «Діти України», на яку в районний (місцевий) бюджет не закладено коштів. У виборчому процесі – це може бути організація політико-правових семінарів з вивчення виборчого законодавства як членами виборчих комісій, так і безпосередньо виборцями, організація харчування виборчих комісій в день виборів, організація підвозу виборців з віддалених невеличких поселень чи хуторів тощо.

3. Нелегітимний (негативний) адмінресурс:

– аморальні дії, що не виходять за рамки чинного законодавства, пов’язані з виконанням своїх безпосередніх службових обов’язків, але виконаних в інтересах забезпечення власної виборчої кампанії. Наприклад, поїздки високих посадових осіб по регіонах у службових відрядженнях під час виборів, будівництво доріг, газопроводів, надання вагомих держзамовлень, кредитів, інвестицій ведучим підприємствам регіонів, в яких балотується чиновник, тощо;

– дії, що є морально неприпустимими й межують з порушенням законодавства, або ж навіть порушують його. Наприклад, морально-психологічний тиск на підлеглих, примус до вступу в партію (виходу з партії), надання переваг учасникам виборчого процесу чи ненадання рівних можливостей, наприклад, на отримання інформації, затягування з реєстрацією, забезпечення (незабезпечення) аудиторії для зустрічей кандидатів з виборцями.

4. Злочинний адмінресурс:

– дії, що порушують законодавство про вибори, про державну службу і є зловживанням службовим становищем. Наприклад, втручання в діяльність виборчих комісій, порушення принципів їх формування на користь певних політичних сил, переслідування кандидатів-опозиціонерів та членів їх сімей на роботі, численні перевірки фіскальними органами підприємств, власниками яких є представники опозиції, тощо;

– дії явно злочинного характеру, що підпадають під дію Кримінального кодексу. Наприклад, фальсифікація результатів виборів, прямий підкуп членів комісії чи виборців, підлог документів тощо.

Виходячи із цієї класифікації, можна простежити, що сутність адміністративного ресурсу зосереджується в системності та організованості державної влади, яка позитивно впливає на використання адміністративного впливу на політичний процес.

6. Типологізація Д. Видріна на прямий, прихований та непрямий адмінресурс.

Політолог Д. Видрін поділяє адміністративний ресурс на прямий (звичайні командно-наказові методи, коли підпорядкованим центру чиновникам на місцях указується, як і за кого голосувати, кого підтримати, а кого загальмувати на виборах), прихований (маніпуляції вже з результатами голосування – з бюлетенями, підрахунками тощо) та непрямий. На думку Д. Видріна, саме на непрямий адмінресурс припадає понад 80 % потужності загального ресурсу і він має кілька напрямів, серед яких найголовнішими є бюджетне фінансування підтримуваних владою виборчих проектів та вплив влади на мас-медіа через систему контролю (ліцензування, податки, держтаємниця, оренда тощо) та контролю доступу до найсвіжішої, найцікавішої та найзначимішої політичної (економічної, соціальної тощо) інформації. 



7. Класифікація адміністративного ресурсу російського політтехнолога А. Чуклінов (інституційні, інформаційні, бюджетні та силові адміністративні важелі впливу на суб’єктів політичного процесу).

А. Чуклінов визначає наступні типові прояви медійного адміністративного ресурсу: громадськості повідомляються лише про ті внутрішні та міжнародні події, які вигідні органам влади, адміністративному апарату; переорієнтація суспільства на вирішення неактуальних, незначних проблем; пряме порушення правил передвиборчої агітації, наприклад, у вигляді непропорційного надання ефірного часу; дискредитація опонентів на основі незначних або недоказових фактів; прихована реклама, у вигляді появи провладного кандидата в новостійних програмах, створення постійного інформаційного приводу, участь в різноманітних програмах; повідомлення про подію випереджається її політичною оцінкою; проведення «на замовлення» журналістських розслідувань і показ їх у прайм – таймі; війна компроматів з упередженою оцінкою опонента.

До речі, використання державного ефірного ресурсу – ще одна перевага кандидатів від влади. На відміну від президента чи прем'єра, інші кандидати не отримають таку розкіш як двогодинні трансляції святкування дня місцевого самоврядування за участю прем'єра чи читання президентом лекції студентам якогось університету. А між тим під час президентської виборчої кампанії 2010 р. одна секунда ефірного часу для передвиборчої агітації на Першому національному у вечірній час коштувала від 312 до 655 гривень. Таким чином, якби протягом передвиборчого тижня УТ-1 транслювало б Ю. Тимошенко і В. Ющенка за гроші, то заробило б щонайменше 4 мільйони гривень.

Засоби масової комунікації залишаються наймогутнішим каналом політичної комунікації, адекватної заміни якому поки немає. Найбільшу небезпеку для громадян і демократичного устрою представляє використання ЗМІ для політичного маніпулювання – схованого керування політичною поведінкою та свідомістю людей з метою примусити діяти їх всупереч власним інтересам. ЗМІ є основним інструментом політичного маніпулювання, оскільки мають фактично необмежені ресурсні можливості. Все залежить від того, хто володіє даними ресурсами.

Сьогодні засоби масової інформації – це не тільки інформаційне джерело, а й засіб створення новостійного ряду, можливість конструювання політичної реальності. Ці обставині спонукають владу найчастіше використовувати медійний адміністративний ресурс.

3. Бюджетний ресурс, пов'язаний з використанням бюджетних коштів в електоральних цілях. Під бюджетним адміністративним ресурсом дослідник розуміє використання органами державної влади різноманітних бюджетних коштів з метою забезпечення позитивного результату на виборах для певного кандидата чи політичної партії. Це один із самих дієвих видів адміністративного ресурсу, через те, що кандидати мають різний доступ до бюджетних ресурсів.Найбільше він проявляється під час виборчих кампаній. Державні структури та посадові особи, маючи монопольне право розподіляти бюджет, завжди мають змогу надати допомогу провладному кандидату.

Виборчі кампанії надають приклади найбільш типових проявів бюджетного адміністративного ресурсу, серед яких найбільш розповсюдженні порушення порядку фінансування виборчої кампанії; перевищення обсягу витрат і оплата передвиборчої агітації, крім виборчого фонду; нецільове використання бюджетних коштів на вибори; початок реалізації національних проектів, в основі яких покладено бюджетне фінансування; особлива «турбота» про різні категорії населення; разові надбавки (підвищення заробітних плат та пенсій); прямий підкуп виборців за рахунок бюджету; тиск на потенційних спонсорів кандидата; тиск на опонентів через органи фінансового контролю. Дуже яскраво цей вид адміністративного ресурсу проявився на виборах Президента України 2010 року.

Так, під час президентської виборчої кампанії 2010 р. більше десяти разів тодішній прем'єр поєднувала свої агітаційні заходи з роботою. З точки зору часу, Ю. Тимошенко дорікнути нічим – вона перебувала на концерті по завершенні робочого дня. Але літала вона на ці заходи за державні кошти. Вартість чартеру Ту-134 по Україні складає близько 100 000 гривень. Тобто виборча каса Ю. Тимошенко втратила не один мільйон, якби на свої концерти вона літала в неробочий час і своїм транспортом. А так ці гроші взяли з кишень українських платників податків.

4. Силовий адміністративний ресурс – це є використання владою силових структур під час виборів у власних цілях. Він у повному обсязі застосовується зовсім недавно. Особливістю цього типу є те, що він може застосовуватися не лише під час виборчої кампанії.

Основними проявами силового адміністративного ресурсу можуть бути:

– організація силовими структурами стеження за кандидатом;

– притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності політичних опонентів, їх арешт;

– безпосереднє втручання у справи опозиційних кампаній, ЗМІ, політичних партій з боку МВС, Прокуратури, СБУ;

– забезпечення потрібних рішень у судах;

– робота силових відомств для дестабілізації роботи штабу;

– остійні незаплановані перевірки.



Залежно від того, яку мету ставить перед собою влада, можна виділити економічний та політичний адміністративний ресурс. Під час використання політичного адміністративного ресурсу влада має на меті досягти певного бажаного результату в політичній сфері (зміцнити свої посадові позиції, здобути перемогу на виборах тощо). Коли ж використовується економічний адміністративний ресурс, то його метою є нагромадження певної фінансової бази, отримання певної економічної вигоди.
План лекційного заняття № 4



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка