Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)



Сторінка7/12
Дата конвертації07.02.2018
Розмір2.76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
Тема: Проблеми застосування адміністративного ресурсу під час проведення парламентських виборчих кампаній 2002, 2006, 2007, 2012,2014 років.

Мета лекції: засвоїти особливості проблеми застосування адміністративного ресурсу під час проведення парламентських виборчих кампаній 2002, 2006, 2007, 2012,2014 років.

Методи: повідомлення нового матеріалу, пошук студентами інформації, аналіз поставлених проблем, аналіз статей на задану тему.

Дидактичні засоби навчання: матеріал лекції, методичні розробки запропонованої теми, розгляд схем та таблиць, статті на дану тему.

Література:

    1. Бучин М. Силові ресурси як суб’єкт адміністративного ресурсу під час виборчих кампаній в Україні [Електронний ресурс] / М. Бучин. – Режим доступу:http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/VNULP/Armia/2008_612/35.pdf

    2. Використання «адміністративного ресурсу» під час президентських виборчих кампаній / Український незалежний центр політичних досліджень. — К. : Укр. незалеж. центр політ. дослідж., 2002. – 146 с.

    3. Дзюба А. «Брудні технології»/ А. Дзюба // День. – 2010. – № 12. – С. 8.

    4. Заключний звіт місії ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за виборами // Вибори та демократія. – 2005. – №2. – С.42.

    5. Звіт КВУ за підсумками моніторингу передвиборчої ситуації в Україні протягом березня–травня 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http: // www. cvu. org. ua / doc. php? ukr&mid=docs&id =672.

    6. Звіт КВУ за підсумками моніторингу передвиборчої ситуації в Україні у червні 2004 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.cvu.org.ua/doc.php?lang= ukr&mid= docs&id=732.

    7. Знайомтесь – «Адміністративний ресурс» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukipr.kiev.ua /ukrainian/adminresurs/001.html

    8. Ильченко Д. Бесконечная история./ Д. Ильченко // Вечерний Херсон.- 2011. – № 8. – С. 2-7.

    9. Каплан Ю. Політичні технології в Україні: особливості адміністративного ресурсу президентських виборчих кампаній 1999 р. / Ю. Каплан // Віче. – 2000. – № 2 – С. 4–14.

    10. Кармазіна М. Деякі особливості президентства на пострадянському просторі (1998-2004 рр.) / М. Кармазін // Політичний менеджмент. –2005. – № 3. – С. 28–41.

    11. Кочубей Л. Справедливість виборів у легітимності результатів / Л. Кочубей // Віче. – 2003. – № 3. – С. 11– 15.

    12. Кочубей Л. Виборчі технології у ході виборів Президента України-2004 р:уроки «Помаранчевої революції». [Електронний ресурс] / Л. Кочубей. – Режим доступу: http://bibl.kma.mk.ua/pdf/ukrpolituk/1/29.pdf

    13. Метельова Т. Тяжка хвороба адмінресурсу [Електроний ресурс] / Т. Метельова.– Режим доступу: http://www.forumspaskiev.org.ua/databox

    14. Президентські перегони 2004 року: ціна та перспективи вибору. Центр О. Разумкова // Національна безпека і оборона –2003. – № 12. – 26 с.

    15. Радченко Є. Виборче законодавство: українська практика, міжнародний досвід та шляхи реформування [Електронний ресурс] /Є. Радченко. – Режим доступу: http://parlament.org.ua/index.php?action=publication&id=8&ar_id=6&iar_id=459&as=2

    16. Тищенко Ю. Уроки та підсумки виборчої кампанії 1999 року в контексті  виборів -2004[Електронний ресурс] /Ю. Тищенко – Режим доступу: http://hghltd.yandex.net/yandbtm?fmode=inject&ur

  1. Структура лекційного заняття:

1. Організаційна частина заняття

План

  1. Аналіз парламентських виборів 2002, 2006, 2007, 2012, 2014 років в Україні.

  2. Характеритсика парламентських виборів 2002 р. де вперше був задіяний медійний адміністративний ресурс у таких формах, як маніпулювання інформацією; вилучення окремих відомостей із загального контексту; відсутність у повідомленнях різних точок зору; регулювання ЗМІ органами державного управління стало визначальним чинником та суттєво вплинуло на результати виборів.

  3. Аналіз компонентів виборів 2006, 2007 рр. Парламентські вибори 2006–2007 рр. Аналіз практики використання виборчих технологій під час кампаній з обрання народних депутатів України в 2012–2014 рр.

2. Повідомлення теми, мети та основних завдань заняття

Тема: Проблеми застосування адміністративного ресурсу під час проведення парламентських виборчих кампаній 2002, 2006, 2007, 2012,2014 років.

Мета: сформувати в студентів уявлення про проблеми застосування адміністративного ресурсу під час проведення парламентських виборчих кампаній 2002, 2006, 2007, 2012,2014 років.

Завдання: розглянути проблеми застосування адміністративного ресурсу під час проведення парламентських виборчих кампаній 2002, 2006, 2007, 2012,2014 років.

Актуальність: знання основних проблем застосування адмінресурсу у визначений період дасть змогу знайти систему протидій даному явищу в майбутньому.

3.Актуалізація опорних знань студентів і контроль актуального рівня знань.

1.Які, на вашу думку основні проблеми застосування адмінресурсу у визначений період?



4. Мотивація навчальної діяльності студента: своєчасне та правильне виконання поставлених завдань буде оцінено високим балом.

5. Структурні елементи заняття, які забезпечують досягнення дидактичної і виховної мети. Її х зміст та послідовність.

1.Зазначення теми та мети заняття

2.Ознайомлення студентів з головними завданнями лекції.

3.Структура лекції

4.Перевірка наукових знань.

5.Підведення підсумків.

6.Надання домашнього завдання.

6. Підведення підсумків заняття.

Підсумки проводяться шляхом узагальнення головного змісту лекції з роз’ясненням можливих питання з боку студентів.



Конспект лекційного змісту

1.Аналіз парламентських виборів 2002, 2006, 2007, 2012, 2014 років в Україні.

Вибори – це завжди віддзеркалювання рівня демократизації політичного процесу в країні. Проведення виборчої капаніїї парламентського рівня тривалий процес, який акумулює надзвичайну кількість ресурсів, в тому числі і адміністративний. Для того щоб громадяни могли робити правильний вибір, виборча кампанія має бути проведена відповідно до чинного законодавства.

У демократичному суспільстві визначальним критерієм при виборі суб'єктами виборчої кампанії того чи іншого способу впливу на об'єкт повинен виступати критерій легітимності та легальності. Легальними є виборчі технології, які відповідають чинному законодавству, а легітимними –які відповідають не тільки букві закону, але основним демократичним принципам, а також нормам суспільної моралі, політичній етиці 

Початок масового застосування «брудних технологій» в цілому та адмінресурсу, зокрема під час виборчих кампаній в Україні припадає на парламентські вибори 1998 р. Власне під час виборів 1998 року відбулася своєрідна легалізація використання адмінресурсу.

Адміністративними методами почали тиснути на незалежні засоби масової інформації. Саме з цього часу починають працювати потужні виборчі штаби та активно застосовуватись різні політичні технології, проводяться масштабні соціологічні дослідження, широко залучаються політичні консультанти. За десять років було накопичено значний досвід проведення виборчих кампаній в Україні, а сам виборчо-технологічний арсенал пройшов достатньо інтенсивний шлях еволюції, у ході якого чимало технологічних розробок, які були імпортовані з-за кордону, часто без належної адаптації, довели свою неефективність у вітчизняних умовах. Крім того, чимало технологій, що успішно застосовувались на виборах 1998-2002 рр., виявились неефективними у наступних кампаніях. Обумовлені подібні зміни, перш за все, демократичним поступом нашої держави та пов’язаними з ним трансформаційними процесами Постійна зміна виборчого законодавства негативно впливає на хід та організацію кампаній, так практично кожні чергові вибори народних депутатів України регулювалося іншим законодавчим актом. Невдосконалена виборча система, відсутність відкритих списків при пропорційній системі унеможливлює формування сталої партійної системи.

Мажоритарна складова виборчої системи базувалася на так званій вестмінстерській моделі (система відносної більшості), яку ще називають «перший отримує мандат» (first past the post). Такий підхід спрощував виборчий процес, даючи змогу провести результативні вибори в один тур; без сумніву, він був прийнятий не без урахування досвіду 1994 року. Водночас суто механічне поєднання двох виборчих механізмів виявило певні суперечності. За пропорційною складовою обиралися кандидати від політичних партій та їх блоків; за мажоритарною складовою переважну кількість місць отримали формально «незалежні» кандидати, які по суті були представниками так званої партії влади – неформальної спільноти прихильників консервації правлячого режиму, який уже проявляв суттєві риси авторитаризму. Тому однієї з основних цілей – політичного структурування самого парламенту – змішана виборча система не досягла: результати виборів у мажоритарних округах кардинально деформували підсумки голосування щодо політичних партій і блоків.



2.Характеритсика парламентських виборів 2002 р. де вперше був задіяний медійний адміністративний ресурс у таких формах, як маніпулювання інформацією; вилучення окремих відомостей із загального контексту; відсутність у повідомленнях різних точок зору; регулювання ЗМІ органами державного управління стало визначальним чинником та суттєво вплинуло на результати виборів.

Українські парламентські вибори відбулися 31 березня 2002 року. Половина депутатів Верховної Ради обиралися на пропорційній основі в загальнодержавному окрузі, іншу половину було обрано в одномандатних округах. Прохідний бар'єр для партій і блоків складав 4 %. У мажоритарних округах діяла система відносної більшості.

З 33-х політичних партій і блоків, які брали участь у виборах, 6 партій пройшли встановлений 4 % бар'єр і зарезервували місця у парламенті


  • Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» – 23,57 %

  • Комуністична партія України – 19,98 %

  • Блок «За єдину Україну!» – 11,77 %

  • Блок Юлії Тимошенко – 7,26 %

  • Соціалістична партія України – 6,87 %

  • Соціал-демократична партія України (об'єднана) – 6,27 %

При цьому західні та північні області віддали перевагу блоку «Наша Україна», Південні та Східні регіони – Комуністичній партії України, Донецька область віддала перевагу блоку «За єдину Україну», Соціалісти мали перевагу у ряді районів Полтавської та Черкаської областей 

Під час парламентських виборів 2002  р., за даними соціологічних досліджень, найбільший відсоток використання адміністративного ресурсу належав виборчому блоку політичних партій «За єдину Україну!», певний потенціал протекціонізму мав виборчий блок політичних партій «Єдність», в окремих регіонах на адміністративний ресурс претендували виборчий блок політичних партій «Блок Віктора Ющенка «Наша Україна», Соціал-демократична партія України (об'єднана), Партія зелених України, Всеукраїнське політичне об'єднання «Жінки за майбутнє» [149].

Кампанія 2002 року стала однією з найбрудніших та технологічніших порівняно з попередніми парламентськими перегонами. Застосування адміністративного ресурсу проходило в площині використання ЗМК на користь провладних сил. Масові порушення принципу рівного доступу політичних сил до ЗМІ, непропорційність висвітлення діяльності субєктів виборчого процесу – все це характеризувало парламентську кампанію 2002 р.

Під час виборів 2002 р. вперше був задіяний такий вид адміністративного ресурсу, як медійний. Форми даного типу адміністративного впливу були різноманітні: дозування інформації; домінування оцінних суджень у поданій інформації; вилучення окремих відомостей із загального контексту; відсутність у повідомленнях різних точок зору; незбалансоване подання інформації щодо одних партій і блоків порівняно з іншими.

Наведемо декілька прикладів. Так, серед політичних партій та блоків неприхованими «улюбленцями» ЗМІ м. Миколаєва стали пропрезидентський блок «За єдину Україну» та Соціал-демократична партія України (об'єднана). Так, у трьох ведучих друкованих ЗМІ блоку «За ЕдУ» було присвячено 220 публікацій, а об’єднаним соціал-демократам – 48. У той же час інформація про опозиційні блоки «Наша Україна» та БЮТ у цих виданнях мала суто критичний характер. В цілому обласні та районні друковані ЗМІ в прямій та непрямій формах закликали виборців голосувати за провладний блок та його кандидатів. В нейтральній та негативній тональності вони висвітлювали діяльність опозиційних партій та кандидатів. Причина лояльної налаштованості місцевих ЗМІ криїться в фінансовій та адміністративній залежності від своїх засновників та від обласних типографій. Наприклад, для Миколаївської обласної організації Народного Руху України із запланованих 50 тис. екземплярів номера газети «Український південь», в якому позитивно висвітлювався візит в Миколаївську область В. Ющенка, а також містився критичний матерівл про блок «За ЕдУ», було надруковано лише 3 тис. примірників із-за відсутності технічних можливостей 

У зв'язку з розміщенням замовлень на друк агітаційних матеріалів Виборчого блоку Ю. Тимошенко у видавництві «Такі справи», воно зазнало несамовитого тиску, погроз та шантажу з боку Державної податкової адміністрації України. Чисельні позапланові перевірки з боку податкової поліції, що супроводжувалися брутальним порушенням законодавства та елементарних норм людської поваги, призвели до повного блокування роботи видавництва. Розголос про репресії ДПАУ щодо видавництва «Такі справи» створив умови, за яких жодна друкарня не погоджувалася друкувати офіційні агітаційні матеріали БЮТу 

Аналіз друкованих матеріалів виявив високий рівень застосування медійного адміністративного тиску, неможливість для опозиційних кандидатів опублікуватися. У ході виборчих перегонів 2002 р. непоодинокими були заяви окремих телерадіокомпанії про політичний тиск з боку місцевих адміністрацій через позитивне висвітлення діяльності опозиції.

Так, у Запорізькій області дві телекомпанії працювали з простроченими ліцензіями протягом року. З початком виборчої кампанії приватна телестанція «Хортиця», що симпатизувала «Нашій Україні», була закрита державними органами ліцензування. Навпаки, «ТБ Апекс», що також не мала чинної ліцензії, але проводила іншу редакційну політику, продовжувала мовлення без перешкод. Подібні випадки переслідування ЗМІ мали місце в Запорізькій, Дніпропетровській та Кіровоградській областях.

Однією з найпоширеніших форм прояву адміністративного ресурсу який застосовувався на парламентських виборах 2002 р., був прямий адміністративний тиск на опозиційні політичні сили та перешкоджання їм у веденні агітації, перепони в реєстрації кандидатів, втручання влади в діяльність виборчих комісій.

Лідерові виборчого блоку «Наша Україна» В. Ющенку було відмовлено в ефірі на обласному держтелерадіо в Житомирі. До керівництва облдержтелерадіокампанії було надіслано три листи-заявки з проханням про надання ефірного часу для виступу представника блоку в порядку, передбаченому законодавством 

Якщо проаналізувати мотивацію втручання органів державної влади України в парламентські вибори 2002 року – то можливо виділити такі основні мотиви:

– формування більшості в парламенті та підтримка політики тодішнього Президента України Л. Д. Кучми;

– формування такого складу Верховної Ради, який заблокує будь-яку можливість проведення процедури імпічменту чинного тоді Президента України 

– проходження до парламенту представників олігархічних та політико-економічних груп.

Тобто, саме з метою забезпечення цих та подібних завдань напередодні парламентських виборів 2002 року і було сформовано пропрезидентський виборчий блок «За Єдину Україну». Сучасна доля цього політичного утворення відома – брудні технології були задіяні цим блоком через адміністративний ресурс (як приклад, в окружній виборчій комісії № 224 м. Чернігова вісім кандидатів було знято з реєстрації через спірні порушення в їх деклараціях про доходи, які були перевірені Державною податковою адміністрацією. Вибори в цьому окрузі виграв голова міської податкової адміністрації пан Вернідубов (блок «За Єдину Україну»). На парламентських виборах 2002 року постійно здійснювався вплив на формування складу виборчих комісій. Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування залучали до роботи виборчих комісій підпорядкованих їм за службовим становищем осіб, працівників підприємств, керівництво яких перебувало у неформальних стосунках із посадовими особами. Відомий випадок, коли склад виборчої комісії був повністю сформований із працівників одного підприємства. Дані Міжнародної місії спостереження за виборами 2002 до Верховної Ради України (ОБСЄ) свідчать про те, що характерною рисою цих виборів був значний дисбаланс у головуванні в окружних виборчих комісіях представників різних політичних сил. Аналізуючи склад керівництва ОВК, можна побачити беззаперечне лідерство пропрезидентських сил. Так, блок «За єдину Україну!», партія «Демократичний союз», Соціал-демократична партія України (об’єднана), Партія зелених і партія «Єдність» разом посіли 340 із 675 посад у керівництві окружними виборчими комісіями, що становить 50,4 % 

Парламентські вибори 2002 року ознаменувалися різким збільшенням різноманітних технологій адміністративного примусу: від технологій збору підписів до фальсифікацій результатів виборів. Саме вибори 2002 р. стали підготовкою до масованих зловживань владних структур на виборах Президента у 2004 р. Основними видами адміністративного ресурсу, які застосовувалися на виборах 2002 року – стали тиск на виборчі комісії та махінації безпосередньо на дільницях.

На громадян, які не представляли у комісіях провладних суб’єктів виборчого процесу та політичних сил, здійснювався тиск із застосуванням шантажу та погроз із метою спонукати їх відмовитися від роботи у виборчих комісіях. Як правило, партії та виборчі блоки відкликали своїх представників із виборчих комісій на їхнє прохання 

Так, у Кіровограді, у виборчому окрузі № 99 зафіксовано випадки збору підписів громадян у бланках про отримання бюлетеня для голосування. Як інформує обласний штаб блоку «Наша Україна», мешканцям житлових будинків пропонують ставити підписи в документі так, наче вони вже прийшли на виборчу дільницю й отримали бюлетень. У разі, якщо хтось із цих людей не з'явиться для голосування на дільницю у визначений законодавством день, їхні бюлетені будуть вкинуті на користь «потрібного» кандидата. На низовому рівні доходить до курйозів: як повідомляла агенція «Наша Полтава», мешканці села Бірки Великобагачівського району Полтавської області напередодні виборів отримали змогу зробити безкоштовне щеплення своїм свиням на пропозицію виборчого блоку «За єдину Україну». Як повідомляється в оголошенні, розповсюдженому серед мешканців села, «в зв'язку з виборами до 31 березня 2002 року блок «За єдину Україну» виділив кошти на вакцину хвороби Гашена. Бажаючих зробити безкоштовні щеплення своїх свиней попросили звертатися до сільради або... в магазин 

Зокрема, у звітах ОБСЄ зазначалось, що їхні представники отримали скарги від близько 20 % членів тих окружних виборчих комісій, де проводилося спостереження, у зв’язку з надмірним тиском на них посадових осіб місцевих державних адміністрацій

Владні структури також здійснювали систематичний тиск на такі опозиційні громадські організації, як «Пора», «Чиста Україна», ВО «Свобода», «Спротив», «Студентське братство» та ін. Членів цих організацій незаконно затримували під час проведення ними численних акцій та мітингів, за ними відбувалося стеження. Часто траплялися факти побиття членів опозиційних громадських організацій. Самі ж організації часто позапланово перевірялися працівниками податкової адміністрації, правоохоронними органами тощо 

Проблема використання службового становища для агітації існувала в Україні під час виборів до Верховної Ради і в 1998 році. Залишалася вона актуальною і в ході парламентської кампанії 2002 року. Відповідно до ст. 56 Закону України «Про вибори народних депутатів» забороняється передвиборчої агітації органам державної влади, їх посадовим і службовим особам. Певні особливості має участь у передвиборній агітації посадових і службових осіб органів державної влади, які зареєстровані кандидатами в депутати. Закон про вибори не вимагав від них припинення їх діяльності в органах державної влади (частина 1 ст. 58 Закону), однак участь у проведенні перевиборної агітації можлива виключно у статусі кандидата в народні депутати. Цей факт виключає можливість використання цими посадовими особами в ході передвиборної агітації делегованої ним влади та службових повноважень 

Зловживання службовим обов’язком набуло масових форм, це дозволило поширювати свою присутність провладних сил на всіх агітаційно- пропогандиських заходах, на телебаченні та в інших засобах масової інформації.

Посилаючись на звіти комітету «Рівність можливостей» (який досліджував проблему використання службового становища з боку посадових осіб в ході передвиборної кампанії), найбільше таких випадків було зафіксовано відносно неопозиційних виборчих блоків. Поряд з цим кількість негативної інформації з боку ЗМІ найбільше поширювалась по відношенню до блоків, які представляють опозиційні політичні сили 

Комітету виборців України (КВУ), який проводив моніторинг на предмет порушення Закону про вибори протягом всієї кампанії, найбільш чисельне порушення на виборах 2002 – використання службового становища для агітації. Проте більшість вітчизняних та зарубіжних експертів, які досліджували проблему використання службового становища для агітації, дотримуються єдиної думки, що цей фактор є цілком природним для будь-якого демократичного суспільства. Однак на кінцевий результат виборів він не може кардинально впливати, про що засвідчили офіційні дані про результати виборів. Крім того, експерти вважають, що на виборах 2002 року використання службового становища для агітації було не більшим, ніж на минулих виборах до Верховної Ради, які відбулися в 1998 році 

Звичним явищем парламентської кампанії 2002 року стає безпосереднє втручання силових структур (прокуратури та МВС) у діяльність великих підприємств, засобів масової інформації, політичних партій. Здійснюється це шляхом проведення обшуків, арештів співробітників і майна без скільки-небудь виразної аргументації своїх дій.

Силові структури та суди в 2002 р. стають самостійними суб’єктом у виборчій боротьбі. Слід зазначити, що від рішень представників судової влади найбільш частіше залежала участь кандидата у виборчій кампанії 2002 року. Як вважають фахівці, недосконалість судової влади в ході виборів була ускладнена тим, що Закон про вибори регламентує власне процес виборів в день народного волевиявлення, а все те, що попередньо відбувається цій події – дає можливість за допомогою прийняття (або неприйняття) судових рішень впливати на передвиборчі політичні розстановки Відомий дослідник ролі правоохоронних структур процесі становлення правової держави М. Мельник вказує на типові варіанти службових зловживань працівників силових відомств:

1. Застосування кримінально-правових та інших, передбачених законом, репресивних засобів стосовно державних діячів, політиків (як правило, представників політичної опозиції). Тобто, вибірковий підхід у застосуванні законодавства, який визначається політичними обставинами. Про політичну спрямованість таких процесів свідчить і той факт, що такі справи в більшості випадків не доводяться до логічного завершення, їх розслідування активізується в кульмінаційні періоди політичної боротьби.

2. Політична розправа з політичними опонентами та іншими особами, у тому числі тими, хто реально протидіє корупції на найвищому державному рівні, шляхом притягнення їх до відповідальності за звинуваченням у протиправних діях за відсутності для цього законних підстав.

3. Використання репресивних засобів із тих же мотивів до осіб з оточення політичних діячів, у дискредитації яких зацікавлена влада 

Як приклад, можна навести ситуацію, яка склалася в Донецьку, коли 21 березня о 19.00 було безпідставно затримано шістьох активістів блоку «Наша Україна», які поширювали агітаційні матеріали блоку, представники органів внутрішніх справ, які проводили затримання, не пред'явили жодних звинувачень і силоміць заштовхали активістів блоку до патрульних автомобілів та відвезли їх до управління внутрішніх справ Київського району Донецька. Приклади застосування адміністративного ресурсу пов'язані зі сприянням діяльності блоку «За Єдину Україну». Наприклад, в м. Артемівську Донецької області, у зв'язку з приїздом Л. Кучми, зняли з занять студентів навчальних закладів і змусили розклеювати листівки «За ЄдУ» на лінії президентського маршруту. За десять днів до виборів директор школи смт Новоайдар Луганської області С. Кашкаров влаштував у селищі своєрідний «перепис населення». Він розпорядився, аби учителі обійшли всі будинки, нібито переписуючи учнів, насправді, потрібно було обійти усіх мешканців селища, опитуючи й помічаючи у списках, хто підписався (чи не підписався) під «контрактами» й «угодами» з провладним виборчим блоком 

Одним з основих видів адмінресурсу, який застосовувався на виборах, був фінансовий адміністративний важель.

Посилаючись на результати системного моніторингу теле– та радіоефірів та кількох центральних видань, який був проведений коаліцією громадських організацій «Свобода вибору», дозволив цій організації підрахувати витрати кожної партії та блоку на передвиборчу рекламу. На підставі зазначеної методики підрахунку витрат партій і блоків на проведення передвиборної агітації, організацією «Свобода вибору» було визначено наступних учасників виборчого процесу, які перевищили встановлену чинним законом межу витрат, а саме: на першому місці – Соціал-демократична партія України (об'єднана) – перевищення на суму близько 10 млн.грн. На другому місці – партія «Жінки за майбутнє» – перевищення на суму близько 5,5 млн. грн. На третьому місці – Партія зелених України – перевищення на суму близько 3,5 млн. грн. З проведеним аналізом спостерігачі в офіційному порядку ознайомили голову Центрвиборчкому, проте офіційної інформації ЦВК з приводу даних моніторингу «Свободи вибору» не поширювала. За специфікою поведінки в ході виборчої кампанії спостерігали представники Фонду регіональних ініціатив «Суспільний моніторинг порушень прав суб'єктів виборчого процессу». Безпосередньо Фонд надавав правову допомогу щодо захисту прав учасників виборів. Як приклад, можна навести рішення місцевого суду м. Сімферополя про зняття з реєстрації Леоніда Грача як кандидата в народні депутати в 25 окрузі Автономної Республіки Крим за неправильно заповнену податкову декларацію. Апеляційним судом автономії 29 березня цього року було винесене рішення про правомочність вердикту місцевого суду м. Сімферополя 

Таким чином, на парламентських виборах 2002 р. саме адміністративний ресурс, як різновид девіантних виборчих технологій, став домінуючим чинником.

Виходячи з наведених порушень, які мали місце в ході передвиборної кампанії 2002 року, можна зробити висновок, що в Україні, кожна кампанія проходить із збільшенням показників порушень.Організація та проведення парламентської виборчої кампанії 2002 р. довела, що саме завдяки застосуванню методів адміністративного впливу блок «За єдину Україну!» здобув певну кількість голосів.

Вперше в сучасній історії України «партія влади виступила єдиним передвиборчим списком, очоленим главою Адміністрації Президента та Прем’єр-міністром. Передвиборчий список блоку «За єдину Україну!» на 22 % складався з працівників держадміністрацій та рад різних рівнів, міських голів та керівників податкових інспекцій. 20 % учасників списку були підприємцями, 12 % представляли директорський корпус, а 9 % – це міністри Уряду, їх заступники та працівники урядових структур 

Головні важелі адмінресурсу зосереджувалися, насамперед, в руках голів обласних та районних держадміністрацій, які вже мали успішний досвід проведення Всеукраїнського референдуму 2000 року за розширення президентських повноважень. Цього разу вони за дорученням Президента не лише займали активну позицію, безпосередньо агітуючи за виборчий список і кандидатів-мажоритарників, а й часто самі брали участь у виборчій кампанії як кандидати. Після виборів 2002 р., у період з 1 квітня по 10 липня Президент звільнив з посад 85 керівників районних державних адміністрацій. З них приблизно чверть звільнені з формулюваннями, що пояснюють причини відставки (у зв’язку з обранням депутатом, виходом на пенсію, переведенням на іншу роботу і т. п.). Ще близько 20 керівників звільнено «згідно з поданою заявою» (що саме по собі викликає запитання про причини такої «масовості»). У розпорядженнях про звільнення решти голів районних державних адміністрацій мотивація просто відсутня. Географія звільнень корелюється з результатами виборів. Так, у 33 районах, де були звільнені голови районних державних адміністрацій, перше місце на виборах посів блок «Наша Україна», також у 33 – КПУ, у семи районах – Соціалістична партія України. Блок «За Єдину Україну!» у цих районах найчастіше посідав третє-п’яте місця, а в 12 районах взагалі не подолав 4 % бар’єру. При цьому показники соціально-економічного розвитку в районах, де звільнялися місцеві керівники, були не гіршими, а подекуди – кращими, ніж у середньому в країні 

Таким чином, аналізуючи використання адміністративного ресурсу в ході парламентської виборчої кампанії 2002 року, можна дійти висновку, що брудні політичні технології буди успішно використані у ході підготоки та проведеня парламентських виборів та виокремити основні особливості:

1. На виборах 2002 року найбільший вплив на хід та організацію та результативність виборів здійснював адміністративний ресурс.

2. Політичні партії та виборчі блоки були поставлені не в достатньо рівні умови, як передбачено діючим законодавством про вибори. Доступ до засобів масової інформації одних політичних партій і блоків в десятки разів перевищував можливість доступу інших 

3.  Недосконалість нового закону «Про вибори народних депутатів» і, як наслідок, персоніфікований підхід в рішеннях судової влади 

4. Невиконання виборчими комісіями судових рішень щодо виключення (поновлення) в списках кандидатів у народні депутати і, як наслідок, судові процеси про скасування результатів виборів в цих округа

5. Були задіяні активи адмінресурсу серед голів обласних та районних адміністрацій, хоча потрібно відзначити, що лише невелика частина глав адміністрацій ідентифікувала себе з конкретними партійними силами.

6. Активне застосування медійного адміністративного ресурсу та поєднання його з бюджетно-організаційним стало основною причиною проходження до парламенту тимчасово створеного блоку «За ЕдУ».

3.Аналіз компонентів виборів 2006, 2007 рр. Парламентські вибори 2006–2007 рр. Аналіз практики використання виборчих технологій під час кампаній з обрання народних депутатів України в 2012–2014 рр.

Новий політичний цикл ознаменувався стартом парламентської виборчої кампанії 2006 року. Вибори 2006 року виявилися рекордними за кількістю партій і блоків, що взяли участь. Виборчий бюлетень був 80 см завдовжки і включив 45 претендентів. Згідно з офіційними результатам, у Верховну раду V скликання пройшли:



  • Партія регіонів (186 мандатів);

  • Блок Юлії Тимошенко (129 мандатів);

  • Народний союз «Наша Україна» (81 мандатів);

  • Соціалістична партія України (33 мандатів);

  • Комуністична партія України (21 мандатів).

За результатами виборчої кампанії 2006 року сформувався новий склад українського парламенту, а також депутатський корпус місцевих рад, визначено міських, сільських і селищних голів майже у всіх населених пунктах держави. Ключовим актором політичного життя в цій трансформованій політичній системі виступила Верховна Рада України, наділена значними повноваженнями і важелями впливу на виконавчу владу. Парламент, на який покладено такі значні завдання і для якого передбачено безпрецедентні в історії незалежної України повноваження, був сформований в умовах гострої політичної боротьби, його склад відбиває непросту динаміку суспільних настроїв, політичних союзів, стрімкий перерозподіл електоральних ніш, суперечливі колізії становлення політичної еліти і громадянського суспільства в Україні.

Виборча кампанія-2006 повинна була стати завершальним етапом політичного циклу 2004-2006 років. Вибори вперше відбулися за пропорційним виборчим законодавством. Даний фактор суттєво вплинув на організацію проведення виборчої кампанії. Партії почали виступати виокремленим елементом виборчого процесу та формувати виборчі списки, ідеологію, тактику і стратегію політичної боротьби.

Вибори-2006 р. повинні були конструктивно завершити кризову ситуацію 2005 р. і водночас, відповідно до політичної реформи, створити парламентську коаліцію та сформованого нею Кабінету Міністрів. Вибори повинні були здійснити подальшу структуризацію партій, позитивно вплинути на розташування політичних сил, що, на жаль, не виправдалось на практиці.

2 квітня 2007 року Президент України В. Ющенко розпустив Верховну Раду (парламент) України та підписав указ про дострокові парламентські вибори в Україні, які мали відбутися 27 травня 2007 р., проте вони були перенесеними на 24 червня 2007 року. Парламент і Кабінет Міністрів назвали цей указ неконституційним і не виділили кошти на вибори. Парламент продовжував проводити засідання, але Президент вважав їх недійсними. Указ було оскаржено в Конституційному Суді України, який унаслідок різних юридичних причин так і не прийняв рішення по суті цієї справи. Віктор Ющенко заявив, що може призупинити постанови і відкласти день виборів, аби парламент затвердив деякі важливі законопроекти, зокрема, законодавство про вибори, опозицію та функціонування парламенту. Врешті-решт було досягнуто домовленості між основними політичними силами, внаслідок яких парламент на декілька днів відновив роботу при визнанні Президентом цього факту, а дата виборів змістилася на 30 вересня, причому причиною їх призначення оголошувалося припинення існування Верховної Ради, внаслідок відсутності в ній 2/3 депутатів від конституційного складу: опозиційні депутати спеціально для цього припинили свої депутатські повноваження.

Значний вплив на хід та організацію виборчої кампанії мала суспільно-політична та економічна ситуація, розташування політичних сил після президентських виборів 2004 р. Українська політична еліта, електорат поділився на два табори: одні підтримували помаранчеві сили, а інші – біло-синіх.

Отже, з огляду на протистояння зазначених політичних сил, вибори 2006-2007 р.р. нагадували виборчу кампанію 2004 р. Вибори до парламенту сприймалася як боротьба політичних сил за владу, які підтримували помаранчевий та біло-синій табір та реванш Партії Регіонів.

Як зазначає відомий науковець В. М. Бебик, загальнонаціональне опитування, проведене напередодні виборів 2007 р. Центром політичних комунікацій університету «Україна» та Всеукраїнською асоціацією політичних наук (ВАПН), показало, що обрання парламенту за вітчизняною версією пропорційної системи створює умови для маніпуляції громадською думкою та перекручення волі виборців 

Головним завданням провідних політичних об’єднань було забезпечення бажаного результату, активно застосовуючи некоректні політичні технології. Виші посадові особи держави задіювали адміністративні методи ведення виборчої какмпанії, оскільки саме призначення виборів відбувалося через досить суперечливі правові механізми, а це вже заклало основу для можливих фальсифікацій.

За офіційними даними Центрвиборчкому України, на 30 серпня 2007 року, у виборчих перегонах 2007 року брали участь 20 політичних партій і передвиборчих блоків. Це найнижчий показник за останні декілька виборів. Зареєстровано 4864 кандидати від 20 політичних партій і блоків. Вибори було проведено за пропорційною системою по виборчих списках політичних партій та виборчих блоків політичних партій України.

За результатами дострокових виборів, до Верховної Ради потрапили наступні політичні сили:



  • Партія регіонів – 34,37 % голосів;

  • Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) – 30,71 %;

  • Блок «Наша Україна - Народна Самооборона» (НУ-НС) – 14,15 %;

  • Комуністична партія України (КПУ) – 5,39 %;

  • Блок Литвина – 3,96 %.

Разом ці політичні сили набрали близько 88,58 % голосів. Усі інші політичні партії та блоки не набрали прохідного відсотку голосів у 3 %. Відсоток виборців, що проголосував «проти всіх», – 2,73 %. ЦВК оприлюднила результати виборів 15 жовтня 2007 року 

В цілому можна зробити висновок, що в Україні склалася багатопартійна система з малими партіями. Парламентські вибори 2006-2007 рр. проходили в умовах нової системи виборів, пов’язаної з переходом до пропорційної системи голосування. Виборчий бар'єр для політичних партій було знижено з 4 до 3 %. У парламентській виборчій кампанії 2006 р. взяло участь 45 політичних партій (блоків), в основному це були іменні блоки або «лідерські», з яких одна частина носить імена лідерів, наприклад, «Блок Юлії Тимошенко», «Блок Юрія Кармазіна», «Народний блок Литвина», «Блок Наталії Вітренко» «Народна опозиція», «Блок Лазаренка», Політична партія України «Партія політики Путіна» та ін., друга – представляє інтереси певної групи, наприклад, Партія Пенсіонерів України, Блок Безпартійних «Сонце». Тому виборці дедалі частіше орієнтувалися на ім'я лідера, а не на ідеологічні позиції, на яких стоїть очолювана ним політична партія.

Вибори 2006-2007 рр. чітко засвідчили, що шанси на виживання в умовах пропорційної системи мають лише справжні політичні партії. Український виборець переважно оцінює конкретну діяльність політиків, роблячи з неї свої висновки. Політична реклама повинна корелюватися з тим, що було зроблено партією чи блоком, інакше її ефективність різко знижується 

У цілому вибори 2002-2007 рр. певною мірою знищили міф про безмежні можливості впливу на виборців за допомогою медійного адміністративного ресурсу.

Насамперед, це стосується СДПУ(о) та блоку «ЗаЄдУ» у 2002 р., Народного блоку Литвина у 2006 р., а також поразки Віктора Януковича в умовах абсолютної інформаційної переваги на президентських виборах 2004 р. Очевидно, що використання ЗМІ є обов’язковим елементом будь-якої виборчої кампанії, однак навіть повна перевага над опонентами у інформаційному просторі сьогодні зовсім не гарантує перемоги на виборах, а надмірна, нав’язлива інформаційна присутність часто призводить до зворотного ефекту 

Виборча кампанія-2006 відзначилась застосуванням технологій, пов’язаних з регіональними відмінностями адміністративного ресурсу, тобто, політичні сили націонал-демократичного напряму зосереджували адміністративний вплив на Заході та Півночі, а біло-синій табір на Сході та Півдні.

Перебіг виборчих кампаній 2006-2007 рр. свідчить, що на сьогоднішній день в Україні вже визріли об’єктивні умови для переходу від «брудних» технологій маніпулювання громадською думкою до «чистих» виборчих технологій комунікативного типу. Нині на перший план у виборчо-технологічному комплексі поступово виходять адресні технології, спрямовані на безпосередню комунікацію з виборцями: проведення зустрічей, мітингів, кампаній «від дверей до дверей» тощо. А ЗМІ повинні створювати тільки необхідне інформаційне тло для них. Досвід 2006 і 2007 років засвідчив, що саме ті партії, які значну увагу приділили безпосередньому спілкуванню з виборцями (Партія регіонів і БЮТ), отримали найбільшу кількість голосів. У той же час простежується дуже тривожна тенденція до все більшого поширення адресних технологій, які у експертному середовищі називаються мережевим маркетингом, а пересічному громадянинові відомі як підкуп виборців. На цю тенденцію звертали увагу чимало українських експертів, коментуючи перебіг парламентських виборів 2007 р. 

Суттєво вибори 2007 року не відрізнялися від парламентської виборчої кампанії 2006 року: основні учасники залишилися ті ж самі, не змінився формат політичних технологій та агітаційних матеріалів, стратегічної лінії основних учасників перегонів. Це в першу чергу стосується Партії Регіонів та «Нашої України -Народної Самооборони». Зокрема, Партія Регіонів знову використовувала проблематику минулих кампаній: надання статусу державної російській мові, налагодження відносин з Росією, вирішення питання вступу в НАТО, жорстка критика «помаранчевої» влади.

Партія регіонів використовувала з «чорних» виборчих технологій – прийоми для дискредитації своїх опонентів, найпоширенішими з яких стали критика ідей противників («скасування депутатської недоторканності»), поширення інформації про розкол серед «помаранчевих», які не спроможні реалізувати власні обіцянки перед виборцями.

Тобто, кожна політична сила, яка претендувала на перемогу у виборчих перегонах, намагалась задіяти весь спектор прийомів та засобів впливу на громадян.

Як зазначив народний депутат України Л. Мордовець, «... нині в центрі влада представлена одними політичними силами, опозиція іншими. Якщо перенесемося на терени Сумської області, то тут виконавчу владу здійснює одна політична сила – «Наша Україна», у представницькій владі першість в області належить блоку Юлії Тимошенко. З моєї точки зору, найбільша ймовірність застосування адмінресурсу буде йти саме по лінії виконавчої влади, тобто місцевих адміністрацій» 

Вибори 2007 року стали генеральною репетицією президентських виборів 2010 р., оскільки лідери політичних сил апробовували майбутні виборчі програми та лозунги. По всій країні були розташовані рекламні бігборди основних претендентів на президентську посаду.

Оскільки медійний адміністративний ресурс з ряду причин не був задіяний в маштабах 2002 року, влада почала застосовувати бюджетні важелі впливу на громадян.

Оскільки результат кампанії в основному визначають фінансові ресурси, виборчі кампанії 2006-2007 рр. дають приклади наступних, найбільш типових форм прояву бюджетного адмністративного ресурсу:

– перевитрата або нецільове використання бюджетних коштів, виділених з державного бюджету на виборчі потреби;

– соціальні платежі з бюджету, приурочені до виборчої кампанії;

– оголошення про початок реалізації соціально значущих проектів, в основі яких лежить бюджетне фінансування;

– неформалізоване використання коштів позабюджетних фондів;

– організація безкоштовного проїзду виборців до місць голосування:

– прямий підкуп за рахунок бюджетних коштів.

Політичні сили змагалися у застосовуванні бюджетного ресурсу, особливо це стосувалося під час «змагань» у виплатах при народженні дитини. Зокрема, «НУНС» заявляв про збільшення з 2008 р. допомоги при народженні першої дитини до 12 тис. грн., другої – до 15 тис. грн. і кожної наступної – до 25 тис. грн.; БЮТ обіцяв при народженні першої дитини – 12240 грн., другої – 25 тис. грн. і третьої – 50 тис. грн.; Партія регіонів переконувала, що з 2008 р. родина на першу народжену дитину отримає 11,7 тис. грн., на другу –25 тис. грн., на третю та кожну наступну дитину – по 50 тис. грн 

У даному контексті доцільно довести результати дослідження «Проведення контент-аналізу політичної реклами в прайм-таймі десяти провідних українських телевізійних каналів у контексті парламентських виборів 2006 року». Метою дослідження є моніторинг обсягів і змісту політичної реклами партій і блоків на каналах: УТ-1, «1+1», «Інтер», Новий канал, ІСTV, СТБ, ТРК «Україна», 5 канал, «Тоніс», НТН протягом третього тижня грудня 2005 року з 19-00 до 23-00 (240 годин ефірного часу). Всього за цей період зареєстровано 649 рекламних повідомлень, які в сумі склали 22998 секунд. За кількістю рекламних повідомлень найбільше їх було на УТ-1 (22 %), 5 каналі (17 %) та «1+1» (14 %). За обсягами часу – на УТ-1 (23 %), ІСTV (18 %) та «1+1» (17 %). Серед партій та блоків лідерами рекламних повідомлень за часткою повідомлень стали «Наша Україна» (22 %), Партія екологічного порятунку (11 %) та блок «Пора-ПРП» (11 %), а за обсягами часу «Наша Україна» (21 %) та Народний блок Литвина (13 %). Реклами «Нашої України» було найбільше на «1+1» (39 %), «Тонісі» (32 %) та УТ-1 (28 %). Притому слід відзначити, що власне тема блоку «Нашої України» подається як через рекламу партії, так і через рекламу Президента В. Ющенка, яка складає майже 10 % повідомлень та рекламу діючої влади. Дослідження знову зафіксувало значні обсяги антиреклами, які вже на початку виборчої кампанії складають 12 % повідомлень та 32 % часу в загальному рекламному потоці. Повідомлення з антирекламою займають 65-67 % часу політичної реклами на НТН та ІСTV і цілком відсутні на каналі «Тоніс». Основні об’єкти антиреклами – чинна влада, «Наша Україна», Президент Ющенко, Опозиційний блок «Не Так!», як окремий суб’єкт – деперсоніфікована «помаранчева команда». Дослідження показало достатньо значний процент прихованої анонімної реклами, тобто, рекламних повідомлень, де відсутні згадування імені партії, блока чи персони (відповідно, 38 % повідомлень, 23 % рекламного часу). Це ще одна з технологій антиреклами, яка, судячи зі всього, буде застосовуватись в подальшому під час виборчих кампаніях 

Важливою відмінністю стало й те, що у теленовинах журналісти почали активніше, порівняно з кампанією 2006 року, аналізувати політичні програми партій.

Водночас, серпень засвідчив загострення ще однієї давньої хвороби українських телеканалів – в ефірі стали стрімко зростати обсяги медійного адмінресурсу. Так, «Сільські вісті» надрукували три спецвипуски, присвячені блоку «НУ-НС», а в один із випусків газети «Сегодня» з телепрограмою було вкладено рекламний буклет Партії регіонів. Деякі видання порушили заборону на публікацію соцопитувань після 14 вересня 2007 року. «Україна молода» публікувала рейтинги блоку «НУ-НС». Газета «Сегодня» маніпулювала оприлюдненими президентськими рейтингами В. Януковича та Ю. Тимошенко, що не є формальним порушення заборони, однак ці лідери чітко асоціюються зі своїми партіями. На телеканалах Східної України рівною мірою використовувалися регіональні особливості адміністративного тиску 

Безумовно, при всіх рівних умовах у різних кандидатів є абсолютно різні можливості у використанні бюджетних коштів, що виділяються на передвиборні кампанії. Оскільки витрачання бюджету є виключною прерогативою виконавчих інститутів через те, що ступінь їхньої лояльності в цьому питанні залежить від ступеня їхньої зацікавленості в тому чи іншому кандидатові. Врешті-решт, володіючи такою монополією, завжди можна закрити очі на нецільове витрачання виборчих фондів або на перевитрату, допущену тим кандидатом або політичною партією, які входять в коло інтересів тих чи інших адміністративних структур чи посадових осіб. Найбільшими проблемами в організації позачергових виборів були неякісні списки виборців (включення однієї людини двічі, існування «мертвих душ» або ж взагалі невключення до списків громадян із різних причин ін.) та недостатня підготовленість членів дільничних виборчих комісій, котрі формувалися за квотами партій, і більшість людей, які туди потрапили, раніше на виборах не працювали

Отже, позачергові парламентські вибори 2007 року проходили під впливом подій 2004-2006 рр., а відтак суспільно-політична ситуація в країні виявилась одним з головних, якщо не головним чинником, який і обумовив проведення та результати виборів у різних регіонах України.

Проведений аналіз практики використання виборчих технологій під час кампаній з обрання народних депутатів України в 2006-2007 рр. довів необхідність протидії бюджетному та медійному адміністративному ресурсу. Наявність механізмів протистояння деструктивним виборчим технологіям повинно стати запорукою побудови демократичної, правової держави.

Основними формами застосування адміністративного ресурсу на парламентських виборах 2002, 2006-2007 років були наступні:

1. Масштабне використання організаційного адмінресурсу, який полягав у відмові в реєстрації або скасування реєстрації опозиційних партій та кандидатів.

2. Порушення правил агітації, примушування голосувати за певну політичну силу посадовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування. За інформацією «Гарячої лінії», «Нашої України» в Тернопільській області від посадових осіб органів державної влади надходять постійні погрози на адресу кандидатів від опозиційних партій. ГО «Опора» зафіксувала погрози кандидатам від партії «Батьківщина» звільнити їх із державної служби від голів державних адміністрацій Могилів-Подільського та Тиврівського районів.

3. Мобілізація в адміністративному порядку трудових колективів як для ведення передвиборчої агітації, так і для голосування.

4. Зловживання посадовими особами своїм службовим становищем на користь окремих суб'єктів виборчого процессу.



5. Підкуп виборців. Попри пряму заборону закононодавства про вибори, проводилася агітація, що супроводжувалася фінансовим адміністративним ресурсом.

6. Використання силового адміністративного ресурсу, застосування органів прокуратури, МВС, СБУ в переслідуванні опозиційних кандидатів. Арешт опозиційного мера Кіровограда, силовий тиск на мера Черкас під час виборчої кампанії 2002 року.

7. Застосування на виборах 2002 року медійного адміністративного тиску, що унеможливлював повне висвітлювання в ЗМК всіх політичних сил та кандидатів.

8. Фальсифікації результатів волевиявлення шляхом формування виборчих комісій.

Таким чином, приклади парламентських виборчих кампаній в нашій державі доводять, що постійно відбувається зміна набору деструктивних технологій, які використовуються суб’єктами політики. Еволюційний розвиток країни на шляху демократичних перетворень, підвищення політичної культури суспільства мають поступово вивести це явище з політичного обігу.


План лекційного заняття № 9



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка