Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)



Сторінка8/12
Дата конвертації07.02.2018
Розмір2.76 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема: Вплив адміністративного ресурсу на організацію, проведення та результативність виборів до органів місцевого самоврядування (2002, 2006, 2010 років)

Мета лекції: ознайомити студентів з впливом адміністративного ресурсу на організацію, проведення та результативність виборів до органів місцевого самоврядування (2002, 2006, 2010 років).

Методи: повідомлення нового матеріалу, пошук студентами інформації, аналіз поставлених проблем, аналіз статей на задану тему.

Дидактичні засоби навчання: матеріал лекції, методичні розробки запропонованої теми, статті на дану тему.

Література:

  1. Бузин А. Административные избирательные технологии и борьба с ними / А. Бузин – М.: Центр «Панорама», 2007. – 271 с.

  2. Виборчий процес – 2006 в Україні: політико–правові аспекти та регіональні особливості / [Укл. Романюк А., Скочиляс Л] – Львів: ЦПД ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – 202 с.

  3. Вибори–2002 під знаком заляканої преси та адміністративного ресурсу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/news/2002/02/17/2987038/.

  4. Кампо В. Місцеві вибори 2002 року: політико-правовий аналіз. – [Електронний ресурс]./ В. Кампо // Контекст. – 2002.–1(13). – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=article&sid=1853

  5. «Місцеві вибори 2002 року: політико-правовий аналіз» [Електронний ресурс] / Офіційний сайт Українського незалежного центру політичних досліджень. – Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules

  6. Яцунська О. О Миколаївська міська рада: порівняльний аналіз виборчих кампаній 1994, 1998, 2002 рр. [Електронний ресурс] / О. О. Яцунська. – Режим доступу: http://novoros.ws.

  7. Яцунська О.О. Вибори 2002 р. у дзеркалі регіональних ЗМІ (порівняльний аналіз преси м. Миколаєва)/ О. О. Яцунська // Україна – проблеми ідентичності: людина, економіка, суспільство [Конф. укр. випуск. програм наукового стажування у США, 18 – 21 вересня 2003 р.] Львів. – К., 2003. – С. 124–128.


Структура лекційного заняття:

1. Організаційна частина заняття



План

  1. Основні форми застосування адміністративного ресурсу на виборах органів місцевого самоврядування 2002 р.

  2. Аналіз місцевих виборів 2002 р. в контексті використання органів самоврядування і державної влади в забезпеченні проведення виборів.

  3. Застосування брудних технологій в цілому та адмінресурсу, зокрема, у виборчій кампанії 2006 р.

  4. Місцеві вибори 2010 р. як приклад застосування адміністративного ресурсу на регіональному рівні.

  5. Аналіз місцевих політичних організацій політичних партій та їх характеристика самостійно проводити місцеві виборчі кампанії

Завдання: описати вплив адміністративного ресурсу на організацію, проведення та результативність виборів до органів місцевого самоврядування (2002, 2006, 2010 років).

Актуальність: розуміння впливу адмінресурсу на зазначені процеси дасть змогу студентам повніше зрозуміти методи використання адмінресурсу.

3.Актуалізація опорних знань студентів і контроль актуального рівня знань.

  1. Опишіть основні форми застосування адміністративного ресурсу на виборах органів місцевого самоврядування 2002 р.

  2. Зробіть аналіз застосування брудних технологій в цілому та адмінресурсу, зокрема, у виборчій кампанії 2006 р.

4. Мотивація навчальної діяльності студента: своєчасне та правильне виконання поставлених завдань буде оцінено високим балом.

5. Структурні елементи заняття, які забезпечують досягнення дидактичної і виховної мети. Її х зміст та послідовність.

1. Зазначення теми та мети заняття

2. Ознайомлення студентів з головними завданнями лекції.

3. Структура лекції

4. Підведення підсумків

5. Надання домашнього завдання

6. Підведення підсумків заняття.

Підсумки проводяться шляхом узагальнення головного змісту лекції з роз’ясненням можливих питання з боку студентів.


7. Домашнє завдання

Опишіть основні форми застосування адміністративного ресурсу на виборах органів місцевого самоврядування 2002 ,2006, 2010 років.



Конспект лекційного змісту

1.Основні форми застосування адміністративного ресурсу на виборах органів місцевого самоврядування 2002 р.

Місцеві вибори, тобто вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних і міських голів, які відбулися 31 березня 2002 року, без сумніву, мають принципове значення для подальшого розвитку місцевого самоврядування, політичної структуризації суспільства, подолання тоталітарного минулого тощо. Це обумовлено тим, що місцеві вибори 2002 року стали об'єктом жорсткої боротьби між різними політичними партіями, виборчими блоками, громадськими організаціями, клановими і тіньовими структурами.

Місцеві вибори 2002 року проводились на фоні перманентної кризи місцевого самоврядування, яка за існуючої номенклатурно-традиціоналістської моделі не може бути подолана, тому політична ситуація не сприяла проведенню раціональних виборів. Це значить, що реальної альтернативи у виборців на місцевих виборах практично не було: вони знову обирали місцеві виборні органи за принципом вибору найкращого з найгірших. За винятком, можливо, виборів до міських рад міст обласного значення, де є реальна альтернатива як консервативно-традиціоналістській номенклатурі, так і радикальним опозиціонерам лівого та правого штабу.

Політичні партії поступово починали формувати власну муніципальну політику як самостійний напрям діяльності. Проте ця політика настільки аморфна й невизначена, що різниця між лівими і правими чи центристами в підходах до муніципальних проблем малопомітна. Останнім часом практично нічого в цій сфері серйозно не турбувало більшість парламентських політичних партій окрім питання про новий закон про місцеві вибори.

Таким чином, місцеві вибори 2002 року зобов'язали партії працювати більш активно.

Усвідомлюючи, що боротися з місцевою номенклатурою один на один фактично нереально, місцеві осередки демократичних політичних партій задовго до виборів почали об'єднавчий рух. Причому іноді й незалежно від виборчих блоків, які утворили їхні керівні партійні органи в центрі. Однак позбавлені фінансових і кадрових ресурсів, а часом і моральної підтримки своїх однопартійців у центрі, місцеві політичні коаліції малопродуктивні і ще певний час приречені будуть на броунівський рух, який відсіє зайві політичні структури і залишить життєздатні. Процес формування політично відповідальної місцевої влади стримується спадщиною минулого: відсутністю знань про основні засади і закономірності функціонування місцевого самоврядування, впливом радянських тоталітарно-авторитарних традицій, цінностей та мотивів поведінки, які не тільки не збігаються, але й прямо заперечують такі переваги місцевого самоврядування, як автономність, убезпеченість від державного втручання, самостійність у вирішенні всіх питань місцевого життя тощо.

Панування тоталітарного режиму та партійної номенклатури створили умови для зловживань на місцевих виборах, стало звичайним явищем використовувати адміністративні важелі впливу на місцях, «підігрівання» провладним кандидатам, сприяння окремим політичним силам. У даній ситуації навіть законодавчі механізми протидії адмінресурсу не можуть виправити становище.

Як відзначає відомий дослідник теоретичних засад місцевого самоврядування В. Кампо, суть проблеми криється в іншому: в тоталітарно-авторитарному, суто патерналістському типі політичної і правової культури, успадкованому українським суспільством від радянських часів, а частково ще й часів феодального минулого (держава – всьому голова; хто не з нами – той проти нас; меншість підкоряється більшості; начальник завжди правий; я начальник – ти дурень, ти начальник – я дурень, тощо). Шлях подолання цього типу культури пролягає значною мірою крізь тектонічні зрушення в суспільній психології, утвердження суспільно значущої ролі політичних партій і місцевих виборів, яка в цій площині стає чи не визначальною. Досвід місцевих виборів 1994 , 1998 та 2002 років та діяльність на них політичних партій демократичного спрямування підтверджують цю тезу: саме на цих виборах були зроблені перші кроки до звільнення українського суспільства від тоталітарно-авторитарної психологічної залежності. Аналіз різних проявів суспільного життя показує, що поступово відбувається процес переосмислення українською громадськістю ролі політичних партій у місцевих виборах. Але за цього ще важким залишається тягар тоталітарного минулого й усе більш негативною стає роль так званої партії влади, яка історично поставлена перед проблемою втрати домінуючої ролі в політичному житті як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівні. Оскільки місцеві вибори 2002 р. проводились одночасно з парламентськими, то основна увага ЗМІ приділялась останнім. Проте на місцевих виборах також застосовується повний набір технологій адміністративного впливу.

Як і парламентські вибори, місцеві вибори 2002 р. проводилися за старим виборчим законом «Про вибори депутатів місцевих Рад та сільських, селищних, міських голів». Застосування адміністративного ресурсу забезпечило проходження до органів місцевого самоврядування насамперед представників місцевої номенклатури (керівників господарств, голів адміністрацій, управлінь, підприємств).

Закон про місцеві вибори передає організацію та проведення цих виборів сформованим на номенклатурно-бюрократичній основі виборчим комісіям, тобто територіальним та окружним виборчим комісіям, які утворюються відповідними місцевими радами на основі пропозицій відповідних сільських, селищних і міських голів і голів районних, районних у містах та обласних рад. Ці пропозиції їм подають легалізовані місцеві осередки політичних партій (блоків), громадські організації, а також збори виборців.

На територіальні та окружні комісії суттєво впливали представники місцевої номенклатури, яка зберегла свої кланові позиції та солідарність, що позначилось на якості роботи структурних підрозділів виборчого процесу. З формуванням комісій виникало чимало проблем: стосовно участі в роботі цих структур близьких осіб суб'єктів виборчого процесу, інша – контролю за їхньою діяльністю з боку політичних партій і громадських організацій.

Як відомо, в сучасному українському політикумі буйним цвітом розцвіли традиціоналістські вподобання. Якщо сьогодні до парламенту йдуть сім'ями і родинами, то чому б так само не спробувати зробити і на місцевих виборах? А для цього іноді використовуються родинні зв'язки тих, хто повинен служити територіальній громаді в територіальній чи окружній виборчій комісії.

З боку громадських організацій не було серйозного контролю за діяльністю виборчих комісій. Не відбувалися і судові розгяди про правопорушення виборчих прав громадян.

Таким чином, місцеві вибори 2002 року відзначилися значним впливом адміністративного ресурсу. Влада застосовувала весь спектр адміністративного впливу на організацію та результативність голосування, починаючи від організаційного адмінресурсу і закінчуючи медійним.

Зважаючи на результати голосування під час виборів 2002 р., не можна не помітити, що у м. Миколаєві, як і в багатьох інших областях України, вибори до органів місцевого самоврядування пройшли під інтенсивним ідеологічним впливом провладних партій та місцевої державної адміністрації. У цьому контексті цікавим видається факт суміщення І. Шульгою посади заступника голови Миколаївської облдержадміністрації з головуванням в обласному осередку Аграрної партії України. Важливе значення мали і передвиборчі «тури» у Миколаїв тодішнього Прем’єр-міністра А. Кінаха, міністрів В. Гуреєва та В. Пустовойтенка. Тиск адміністративного ресурсу відчули й студенти миколаївських ВУЗів. Наприклад, понад 1000 студентів Аграрної академії голосували за відкріплювальними талонами за кандидатів – представників пропрезидентських сил: ректора академії В. Шебаніна – до міської ради, В. Загоруя – на посаду міського голови, М.  Рихальського – до Верховної Ради України по мажоритарному округу і за блок партій «За єдину Україну!» – по багатомандатному округу. За ходом голосування «спостерігали» куратори академічних студентських груп.

Практично єдиною силою, яка змогла протистояти фальсифікаціям на місцевих виборах стали дільничні виборчі комісії, справа формування яких, відповідно до закону «Про вибори народних депутатів України» 2001 року, повністю перейшла до політичних партій. Ці комісії фактично стали незалежними від номенклатурно утворених територіальних та окружних комісій на місцевих виборах 2002 р. Отже, дільничні виборчі комісії, без сумніву, обмежили частину негативного адміністративного впливу на місцеві вибори, але особливо протидіяти йому були не в змозі.

Таким чином, виборча система дозволяла провладним кандидатам та їхнім командам застосовувати адмінресурс під час виборчого процесу.

Вибори до оргаівн місцевого самоврядування 2002 року стали новим етапом у застосуванні інформаційного тиску, адміністративного медійного ресурсу. Деякі ЗМІ, що мали критичне ставлення до місцевої влади, стали об'єктами утисків, включно з фінансовими, податковими перевірками та несподіваним припиненням ліцензування. Державні ЗМІ продемонстрували заангажованість, були випадки, коли кандидатам було відмовлено в можливості придбати ефірний час на політичну рекламу.

Як приклад, можна навести вибори мера м. Миколаєва. Провладний кандидат і діючий мер В. Чайка активно займав медіа– простір, його діяльність активно висвітлювалася як у впливових газетах, так і на місцевому телебаченні. Політична реклама, інформаційний матеріал провладного кандидата у десятки разів перевищував рекламний матеріал про інших кандидатів ( протягом січня-березня 2002 р. кількість статей та повідомлень, опублікованих в газетах «Вечерний Николаев», «Южная правда», «Рідне Прибужжя» складали: про В. Чайку – 208; В. Загоруй – 18; О. Бердников – 9 разів. Таким чином, найкраще в місцевих ЗМІ був представлений діючий мер.

Таким чином, застосування адміністративного ресурсу, як методу впливу на виборців на місцевих виборах 2002 р., мало такі форми:

– приміщення державних установ використовуються для потреб виборчої кампанії;

– державні службовці працювали на політичні кампанії;

– громадян примушували ставати членами партій чи блоків або працювати на певних кандидатів;

– державні установи втручались у ведення політичних кампаній;

–   застосування адміністративний ресурсу в медійному форматі.

– державні установи унеможливлювали доступ до громадських приміщень та послуг опозиційних кандидатів, партій чи блоків.

Вищевказані форми підривали принципи чесних та прозорих виборів, надавали перевагу деяким учасникам перед іншими, позбавляли виборців інформації та свободи, що необхідні для прийняття поінформованих політичних рішень.

В цілому, місцеві вибори 2002 року не відрізнялься формами та стилями використання адмінресурсу від парламентської кампанії, але владні структури збільшили обсяг впливу на ЗМК, приватні установи з метою встановлення потрібного результату політичного волевиявлення громадян та обрання «ручних» місцевих рад.



2.Аналіз місцевих виборів 2002 р. в контексті використання органів самоврядування і державної влади в забезпеченні проведення виборів.

В 2006 році вперше вибори до органів місцевого самоврядування відбулися за пропорційною системою. Практика проведення виборчої кампанії засвідчила застосування адміністративного ресурсу з урахуванням можливостей політичного впливу партійної системи України на процес формування представницьких органів місцевого самоврядування відповідного рівня.

Найбільш поширеними стали випадки використання службового становища та бюджетних коштів на місцевих виборах на користь одного із кандидатів у мери чи політичної сили, що балотується у місцеву раду під час виборчої кампанії 2006 року.

Як приклад, провладний кандидат у мери міста Докучаєвськ Л. В. Самборський, який на той момент знаходився у відпустці, в міськвиконкомі приймав громадян та видавав матеріальну допомогу від міськвиконкому. Після цього, Л. В. Самборський запропонував громадськості заяву, підписану 10 березня, у якій він викликається на 3 дні (з 10 до 13 березня ) з відпустки. Ця заява підписана ним особисто.

Отже, використання свого службового становища стало основним механізмом застосування адмінресурсу на місцевих виборах 2006 р.

На виборах до органів місцевого самоврядування 2006 року не вдалося уникнути і такого прикрого явища, як маніпулювання бюлетенями та допущення членами комісій помилок під час підрахунку. Тобто, назріла потреба усунути людський чинник на етапі підрахунку голосів. Під час кампанії 2006 року політичну рекламу іноді намагались приховати під виглядом реклами соціальної чи комерційної або й у власних матеріалах телеканалу. Адже відомо, що опосередкований вплив на виборця з метою спонукати його підтримати ту чи іншу політичну силу може виявитися більш ефективним, ніж прямий заклик до цього через політичну рекламу. Вплив на виборця досягається шляхом формування у нього позитивного ставлення, наприклад, до ідеології партій чи яскравого її представника, що балотується за списком.

З метою створення негативної реклами також застосовується адміністративний ресурс, коли, наприклад, міська чи районна рада народних депутатів оприлюднює заяву, де стверджується, що певна політична сила своїми діями дестабілізує роботу органів влади.

На думку багатьох експертів, нові виборчі процедури необґрунтовано підвищили роль партійних лідерів, оскільки саме вони суттєво впливали на формування списку кандидатів та на хід виборчої кампанії Наслідком стало виникнення нового феномену, непотизму – службового заступництва родичам, друзям, знайомим, «потрібним» людям незалежно від їх заслуг.

Таким чином, на місцевих виборах 2006 року 208 політичних партій і блоків брали участь у виборах депутатського корпусу обласних, районних, місцевих рад за пропорційною системою. Серед них 17 блоків загальнодержавного значення. Від цих блоків обрано 49 317 депутатів. «Блок безпартійних «Сонце» не отримав жодного мандату. Найбільшу кількість представників обрано від БЮТ – 11620, Партії Регіонів – 11566, блоку «Наша Україна» – 5844, від Соціалістичної партії України – 3634, «Народного блоку Литвина» – 3033, Комуністичної партії – 2312, партії «Народний союз «Наша Україна» – 1836, «Українського народного Блоку Костенко – Плюща» – 1481. Блок Наталії Вітренко «Народна опозиція» отримав 980 мандатів, «Блок Лазаренка», Громадянський блок «Пора-ПРП» та опозиційний блок «Не Так» – понад 300. Більше 200 депутатських місць отримали «Блок НДП» та «Блок Юрія Кармазіна». Від 4 до 12 мандатів у 5 блоків та 26 партій.

Перемогу на місцевих виборах здобули відомі політичні сили, які мають певний імідж серед населення, і не має значення, які результати носить їхня діяльність. Виборець голосував не стільки «за», стільки «проти» провладних «помаранчевих» сил, які встигли себе дискридетувати. Партія Регіонів, яка перебула в опозиції зуміла акумулювати регіональний адміністративний ресурс на Сході та Півдні країни.

Після виборів 2006 року, за оцінками В. Пархоменка, подекуди в депутатському складі обласних рад кількість людей з обласного центру становить майже 80 %. Наприклад, у Луганській обласній раді не представлені депутати 6 районів, 4 міст, а від 8 міст і районів представлено лише по одному депутату, 58 % депутатського корпусу обласної ради – представники Луганська, а три депутати – кияни. У Харківській обласній раді більше 80 % є представниками міста Харкова, а 2 депутати – мешканці столиці. У районних радах Харківщини 50 % депутатів – представники райцентрів, 5,4 % – не проживають на території регіонів, де вони представляють депутатський корпус. Такі приклади можна навести по 13 областях.

Таким чином, 80 % депутатського корпусу – це нові люди, яких уперше обрано до районних та обласних рад, вони мало обізнані із законодавством та із роботою рад в цілому. Через партизацію місцевих рад виникло таке явище, як «комерціналізація» рад, коли в деяких радах до 70 % депутатів є представниками великого та середнього бізнесу та перехід за певну винагороду із однієї фракції в іншу.

Отже, після виборів 2006 року політична складова стала одним із важливих атрибутів правової дискредитації органів місцевого самоврядування саме внаслідок проведення виборів за пропорційною системою.

Для виокремлення в особливий статус місцевих виборів 2006 року є всі підстави. У цих виборах брало участь у 4 рази більше суб’єктів, ніж на виборах до парламенту – 208 політичних блоків і партій. Для багатьох із них місцеві вибори стали справжнім іспитом на політичну спроможність. 48 партій і блоків не отримали жодного мандата, що можна вважати реальним критерієм їх дієвості. Запровадження пропорційної виборчої системи для місцевих виборів було і залишається одним із найбільш дискусійних в українській політичній думці.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що застосування брудних технологій в цілому та адмінресурсу, зокрема, у виборчій кампанії 2006 року спостерігалось як на парламентських, так і на місцевих виборах.

Вибори 2006 року проходили з величезними бюджетними витратами, фінансовим адмінресурсом та маніпуляціями. Це свідчить про неспроможність суб’єктів виборчого процесу, по-перше, протидіяти механізмам адміністративного примусу, по-друге, будувати виборчу кампанію на демократичних принципах, по-третє, наміри основних політичних гравців задовольнити власні потреби за рахунок владних повноважень, по-четверте, висока результативність деструктивних технологій спричиняє відмову політичних сил від діалогу із суспільством та чесного проходження до влади.

Вибори 2006 року пройшли з багаторазовими порушеннями, що було вище зазначено, місцеве самоврядування перейшло в руки партійних структур і стало полігоном боротьби політичних партій.

3.Застосування брудних технологій в цілому та адмінресурсу, зокрема, у виборчій кампанії 2006 р.

В Україні останні вибори до місцевих рад відбулися в жовтні 2010 р. За «українською традицією» перед черговими виборами були внесені зміни до виборчого законодавства, які в подальшому стали основою для застосування адміністративного ресурсу.

Законодавчі зміни склали загрозу для проведеня виборів на демократичних принципах, по-перше, втановленні обмеження прав виборців на доступ до інформації про кандидатів та політичні партії, зокрема про їх передвиборні програми; по-друге, дозволено не публікувати передвиборні програми місцевих партійних організацій на інформаційних плакатах. Це значно посилило безвідповідальність депутатів місцевих рад та зробило неможливим громадський контроль за їх роботою в органах самоврядування.

10 липня 2010 року Верховна Рада України прийняла найгірший за роки незалежності (на думку багатьох експертів) виборчий закон. Однією з найцікавіших моментів даного документу став перехід до змішаної системи виборів, за якою половина депутатського корпусу рад обиратиметься за закритими партійними списками а інші – в мажоритарних округах. Іншою цікавою нормою стало те, що навіть в маленьких містах та районах висувати кандидатів мають право лише партійні осередки, які були зареєстровані не менш, ніж за рік до виборів. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» запровадив застосування змішаної пропорційно-мажоритарної системи на виборах обласних і районних рад. Такий законодавчий підхід не забезпечив рівності представництва територіальних громад у цих органах, а, відтак, не узгоджується з їх конституційною природою як органів, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст (частина четверта статті 141 Конституції України).

Представники провладних партій отримали абсолютну перевагу в комісіях на всіх рівнях та у всіх регіонах. На місцевих виборах 2010 року стало можливим - непаритетне представництво влади і опозиції у виборчих комісіях.

Таким чином, на законавчому рівні були закладені основи для повномасштабного застосування адміністративного ресурсу.

Встановлення повного контролю влади над ТВК та ДВК стало умовою для фальсифікації результатів голосування. До складу понад 3000 дільничних комісій представники партії «Батьківщина» не були включені взагалі. Так само вони відсутні у половині дільничних виборчих комісій Київської області, у 492 з 1228 дільничних виборчих комісій Криму, 323 з 1425 комісій у Луганській області, 473 з 2444 комісій в Донецькій області. Рекорд влада поставила у місті Донецьку: до складу 420 дільничних комісій обласного центру не включено жодного представника «Батьківщини».У Львівській міській ТВК з 18-ти членів комісії 13-ть представляють Партію регіонів. На несправедливий розподіл керівних посад у ТВК Донецької області звертав увагу і провідний аналітичний політичний тижневик країни «Дзеркало тижня». За даними видання, партії правлячої більшості (ПР, КПУ, Народна партія) отримали на Донеччині 73% своїх голів територіальних виборчих комісій, 69% заступників і 67% секретарів ТВК. Проаналізувавши керівний склад 52,65 % від всіх утворених в Україні ДВК, Громадянська мережа ОПОРА зафіксувала дисбаланс політичного представництва у виборчих комісіях. Особливо, за даними цієї організації, він помітний на прикладі розподілу керівних посад: голови, заступника та секретаря ДВК. У дільничних виборчих комісіях Дніпропетровської області найбільше представлені Партія регіонів, Комуністична партія України та Народна партія. Абсолютну більшість посад голів ДВК у сільській місцевості займають кандидати від Партії регіонів, посади секретаря почергово займають представники КПУ та Народна партія Литвина. Громадські спостерігачі у кожній області визначили перелік із семи партій, які отримали найбільше керівних посад. В усіх областях домінуюче представництво мають три партії парламентської більшості – ПР, НП, КПУ. Загалом по країні у 16639 проаналізованих дільничних виборчих комісіях більшість керівних посад, порівняно з іншими суб'єктами виборчого процесу, отримала Партія регіонів (25,8 %). На другому місці – ВО «Батьківщина» (12,5 %), третя за чисельністю керівних посад – Народна партія (7,6 %), четверта – Комуністична партія України (6,5 %). Чимале представництво в керівних органах отримали маловідомі партії. Такі політичні сили активізувалися в регіонах лише під час виборів, і фактично, як засвідчив аналіз роботи їхніх представників у ТВК, в усьому підтримують дії партій влади. Натомість інші партії, що можуть виступити реальними конкурентами влади на місцях, отримали менше представництво.

Найзапеклішим протистоянням кандидатів від Партії Регіонів та «Батьківщини» відзначилися місцеві вибори 2010 р. у Одесі, де представник Партії Регіонів Олексій Костусєв склав присягу мера, та в Харкові, де переможцем оголошено висуванця Партії Регіонів Геннадія Кернеса, який переміг кандидата від «Батьківщини» Арсена Авакова завдяки сотим відсотка голосів виборів.

Харківська правозахисна група назвала «поспішним» оголошення результатів виборів у Харкові, зокрема, правозахисники звернули увагу на надзвичайно велику кількість «зіпсованих» бюлетенів – 11 тисяч, яких цілком вистачило би для забезпечення інших результатів виборів. У Харківській міській виборчій комісії згорів комп'ютер із результатами голосування. Також в Харкові застосовувався організаційний адміністративний ресурс, зокрема, було знищено інформацію за останні три з половиною години голосування.

Місцеві вибори 2010 року стали зразком «класичного» застосування адміністративного ресурсу на регіональному рівні. Проаналізувавши основні форми адміністративного впливу на виборчий процес, автор прийшов до висновку, що виборча кампанія 2010 року відзначилась такими особливостями:



  1. Масштабне застосування організаційного адміністративного ресурсу. Так, зокрема, за два дні до формування виборчих комісій в селищах Південного берегу Криму почалося масове прописування приїжджих (переважно вихідці з Донецького регіону), а потім включати їх до тервиборчкомів. Схема, застосована в Лівадійській ТВК – 8 членів зареєстровано в одній квартирі напередодні формування комісії, у Сімеїзькій ТВК такими є 6 членів.

  2. Махінації з бюлетнями. Перерахувати голоси на виборах до Верховної Ради Криму вимагали кримські комуністи. За даними організації «Опора», раніше прокуратура Луганська, яка проводила перевірку результатів голосування, встановила, що кількість бюлетенів, заповнених за кандидата від КПУ Спірідона Кілінкарова, перевищує цифру, записану в підсумковому протоколі голосування.

  3. Створення додаткових перешкод та використання тиску на кандидатів від опозиційних сил. Народний депутат України, кандидат на посаду міського голови Львова Петро Писарчук звернувся до начальника ГУ МВСУ у Львівській області Богдана Щура з проханням дати правову оцінку та вжити належних заходів у зв’язку із використанням проти нього як кандидата адміністративного ресурсу зі сторони міської влади Львова. Зокрема, Петро Писарчук поінформував головного міліціонера області про те, що виконавчі органи Львівської міської ради під загрозою звільнення з роботи змушують працівників ЛКП зривати агітаційні матеріали кандидата Петра Писарчука, наклеєні у встановлених для цього місцях.

  4. Непропорційне представництво та неналежним чином організована робота виборчих комісій. Донецька партійна організація КПУ заявляла, що понад 10 років не бачили такого широкого застосування адміністративного ресурсу під час виборів на Донеччині, як в 2010 р. Донецька міська виборча комісія не зареєструвала жодного члена комісії від комуністів на 420 дільницях міста. Причина відмови – недостатність досвіду всіх поданих кандидатів. Натомість, у списках комісій з’являються регіонали 1991-1992 років народження, що нібито краще знають закони. Це чистої води використання адмінресурсу з боку Партії регіонів, яка контролює більшість виборчих комісій на Донеччині, заявив Радіо Свобода представник КПУ в Донецькій області Володимир Бідьовка.

  5. Яскравим прикладом застосування всіх основних форм адмінресурсу на місцевих виборах 2010 р. може слугувати виборча кампанія в Рівненській області. Координатор виборчої кампанії громадського спостереження в Рівненській області Андрій Токарський зауважив, що у результаті спостереження за процесом висування кандидатів у депутати на посади голів територіальних громад незалежними спостерігачами Громадянської мережі ОПОРА були зафіксовані певні порушення.

  6. Здолбунівською районною виборчою комісією було відмовлено у реєстрації кандидатів в депутати до районної ради від політичної партії «УДАР Віталія Кличка». Причиною відмови стало те, що дана політична партія не подала до виборчої комісії повідомлення про дату проведення конференції з висунення кандидатів в депутати до районної ради. «УДАР» оскаржив рішення комісії, але воно залишилося без змін.

Застосування адміністративного ресурсу найбільше проявлялося у формі тиску на кандидатів, які виявили бажання балотуватися до рад від опозиційних політичних партій і працюють в бюджетній сфері (освітяни, медики), а також перебувають на державній службі.

У Радивилівському районі вчителям шкіл, які одночасно є кандидатами в депутати від різних опозиційних партій, наполегливо рекомендували, щоб вони не приймали участь у виборах, з роботи було звільнено декілька директорів шкіл, медиків, які виявляли підтримку опозиційним політичним силам.

Під тиском нового начальника управління освіти і загрозою звільнення з місця роботи, 5 директорів і 2 заступника шкіл відмовилися балотуватися в депутати районної ради від політичної партії ВО «Батьківщина». Також державним службовцям, які є членами політичної партії ВО «Батьківщина», погрожували звільненням з роботи, якщо вони не напишуть заяву про вихід з партії.

Представники ВО «Свобода» стверджують, що місцеві ЗМІ застосовують до їхньої політичної сили жорстку цензуру і не пропускають їхніх матеріалів та взагалі не згадують на своїх сторінках про діяльність свободівців.

У Здолбуньському районі певним потужним кандидатам-мажоритарникам, що планували йти до районної ради, представники районної адміністрації наполегливо наполягали не брати участь у виборах або зняти свою кандидатуру. Також пропонувався варіант висунення цих кандидатів від партій «Єдиний Центр» та «Сильна Україна», бо, за словами чиновників, це майже теж саме, що і Партія Регіонів. Як зазначає координатор виборчої кампанії громадського спостереження в Рівненській області Андрій Токарський, цікавим є представлення політичних партій у дільничних комісіях. Зі слів представників ТВК, при формуванні ДВК вони керувались досвідом роботи та партійним представництвом кандидатів. Однак, аналіз складу дільничних комісій показує, що Партія Регіонів змогла провести у комісії по два своїх представники. Це у ТВК пояснюють тим, що регіони подавали членів ДВК від місцевої, районної та обласної партійної організації. Також є випадки, коли ці люди введені за поданням голови ТВК, тому що не вистачало членів комісії і не було бажаючих.

Одним з основних механізмів адміністративного ресурсу, який влада застосовувала проти опонентів, стала відмова у реєстрації або зняття з виборів вже зареєстрованих кандидатів у депутати та на посади міських, селищних, сільських голів. Місцеві органи влади знаходили найменший, переважно надуманий привід, аби цих претендентів просто не зареєструвати або ж зняти з перегонів.

Так, голова партії «Сильна Україна» Сергій Тігіпко повідомив, його політичній силі відмовили у реєстрації в одному з районів Харківської області. Крім того, за його словами, Донецький апеляційний суд відмовив у перереєстрації назви «СУ» в Луганській області, і практично зняв партію з виборів до обласної ради. У Дніпропетровській області у місті Першотравенськ зняли з реєстрації список кандидатів партії «Єдиний Центр». Причому зроблено це було по дзвінку з міськвиконкому, про що на судовому засіданні відкрито заявив голова Першотравенської міської виборчої комісії В. І. Петров. Не зважаючи на це, колегія суддів Дніпропетровського окружного адміністративного суду, не звернула увагу на цей факт і відмовила у задоволенні позову Першотравенській міській організації «Єдиного Центру». За даними голови політради партії «Наша Україна» ВНаливайченка, Хмельницька та Кримська організації НУ позбавлені можливості взяти участь у виборах, а Сумська, Волинська, Полтавська, Запорізька організації – мати своїх представників у ТВК і навіть ДВК. Не зареєстровано або знято з реєстрації десятки кандидатів у депутати різних рівнів. На рейтингових кандидатів з різних областей України чинять тиск силові органи. За добу до закінчення виборчої кампанії з реєстрації знято кандидата у мери м. Сєвєродонецьк (Луганська область) діючого міського голову ВГрицишина, який балотувався від Прогресивної соціалістичної партії України і мав найбільші шанси на перемогу.

Отже, вибори 2010 показали, що використовуючи адміністративний ресурс та «брудні технології» політичні суб’єкти вплинули на процес волевиявлення.



4.Місцеві вибори 2010 р. як приклад застосування адміністративного ресурсу на регіональному рівні.

В в жовтні 2010 р в Україні відбулися вибори до місцевих рад. За «українською традицією» перед черговими виборами були внесені зміни до виборчого законодавства, які в подальшому стали основою для застосування адміністративного ресурсу.

Законодавчі зміни склали загрозу для проведеня виборів на демократичних принципах, по-перше, втановленні обмеження прав виборців на доступ до інформації про кандидатів та політичні партії, зокрема про їх передвиборні програми; по-друге, дозволено не публікувати передвиборні програми місцевих партійних організацій на інформаційних плакатах. Це значно посилило безвідповідальність депутатів місцевих рад та зробило неможливим громадський контроль за їх роботою в органах самоврядування.

10 липня 2010 року Верховна Рада України прийняла найгірший за роки незалежності (на думку багатьох експертів) виборчий закон. Однією з найцікавіших моментів даного документу став перехід до змішаної системи виборів, за якою половина депутатського корпусу рад обиратиметься за закритими партійними списками а інші – в мажоритарних округах. Іншою цікавою нормою стало те, що навіть в маленьких містах та районах висувати кандидатів мають право лише партійні осередки, які були зареєстровані не менш, ніж за рік до виборів. Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» запровадив застосування змішаної пропорційно-мажоритарної системи на виборах обласних і районних рад. Такий законодавчий підхід не забезпечив рівності представництва територіальних громад у цих органах, а, відтак, не узгоджується з їх конституційною природою як органів, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст (частина четверта статті 141 Конституції України).

Представники провладних партій отримали абсолютну перевагу в комісіях на всіх рівнях та у всіх регіонах. На місцевих виборах 2010 року стало можливим - непаритетне представництво влади і опозиції у виборчих комісіях.

Таким чином, на законавчому рівні були закладені основи для повномасштабного застосування адміністративного ресурсу.

Встановлення повного контролю влади над ТВК та ДВК стало умовою для фальсифікації результатів голосування. До складу понад 3000 дільничних комісій представники партії «Батьківщина» не були включені взагалі. Так само вони відсутні у половині дільничних виборчих комісій Київської області, у 492 з 1228 дільничних виборчих комісій Криму, 323 з 1425 комісій у Луганській області, 473 з 2444 комісій в Донецькій області. Рекорд влада поставила у місті Донецьку: до складу 420 дільничних комісій обласного центру не включено жодного представника «Батьківщини».У Львівській міській ТВК з 18-ти членів комісії 13-ть представляють Партію регіонів. На несправедливий розподіл керівних посад у ТВК Донецької області звертав увагу і провідний аналітичний політичний тижневик країни «Дзеркало тижня». За даними видання, партії правлячої більшості (ПР, КПУ, Народна партія) отримали на Донеччині 73% своїх голів територіальних виборчих комісій, 69% заступників і 67% секретарів ТВК. Проаналізувавши керівний склад 52,65 % від всіх утворених в Україні ДВК, Громадянська мережа ОПОРА зафіксувала дисбаланс політичного представництва у виборчих комісіях. Особливо, за даними цієї організації, він помітний на прикладі розподілу керівних посад: голови, заступника та секретаря ДВК. У дільничних виборчих комісіях Дніпропетровської області найбільше представлені Партія регіонів, Комуністична партія України та Народна партія. Абсолютну більшість посад голів ДВК у сільській місцевості займають кандидати від Партії регіонів, посади секретаря почергово займають представники КПУ та Народна партія Литвина. Громадські спостерігачі у кожній області визначили перелік із семи партій, які отримали найбільше керівних посад. В усіх областях домінуюче представництво мають три партії парламентської більшості – ПР, НП, КПУ. Загалом по країні у 16639 проаналізованих дільничних виборчих комісіях більшість керівних посад, порівняно з іншими суб'єктами виборчого процесу, отримала Партія регіонів (25,8 %). На другому місці – ВО «Батьківщина» (12,5 %), третя за чисельністю керівних посад – Народна партія (7,6 %), четверта – Комуністична партія України (6,5 %). Чимале представництво в керівних органах отримали маловідомі партії. Такі політичні сили активізувалися в регіонах лише під час виборів, і фактично, як засвідчив аналіз роботи їхніх представників у ТВК, в усьому підтримують дії партій влади. Натомість інші партії, що можуть виступити реальними конкурентами влади на місцях, отримали менше представництво.

Найзапеклішим протистоянням кандидатів від Партії Регіонів та «Батьківщини» відзначилися місцеві вибори 2010 р. у Одесі, де представник Партії Регіонів Олексій Костусєв склав присягу мера, та в Харкові, де переможцем оголошено висуванця Партії Регіонів Геннадія Кернеса, який переміг кандидата від «Батьківщини» Арсена Авакова завдяки сотим відсотка голосів виборів.

Харківська правозахисна група назвала «поспішним» оголошення результатів виборів у Харкові, зокрема, правозахисники звернули увагу на надзвичайно велику кількість «зіпсованих» бюлетенів – 11 тисяч, яких цілком вистачило би для забезпечення інших результатів виборів. У Харківській міській виборчій комісії згорів комп'ютер із результатами голосування. Також в Харкові застосовувався організаційний адміністративний ресурс, зокрема, було знищено інформацію за останні три з половиною години голосування.

Місцеві вибори 2010 року стали зразком «класичного» застосування адміністративного ресурсу на регіональному рівні. Проаналізувавши основні форми адміністративного впливу на виборчий процес, автор прийшов до висновку, що виборча кампанія 2010 року відзначилась такими особливостями:



  1. Масштабне застосування організаційного адміністративного ресурсу. Так, зокрема, за два дні до формування виборчих комісій в селищах Південного берегу Криму почалося масове прописування приїжджих (переважно вихідці з Донецького регіону), а потім включати їх до тервиборчкомів. Схема, застосована в Лівадійській ТВК – 8 членів зареєстровано в одній квартирі напередодні формування комісії, у Сімеїзькій ТВК такими є 6 членів.

  2. 2.  Махінації з бюлетнями. Перерахувати голоси на виборах до Верховної Ради Криму вимагали кримські комуністи. За даними організації «Опора», раніше прокуратура Луганська, яка проводила перевірку результатів голосування, встановила, що кількість бюлетенів, заповнених за кандидата від КПУ Спірідона Кілінкарова, перевищує цифру, записану в підсумковому протоколі голосування.

  3. 3.  Створення додаткових перешкод та використання тиску на кандидатів від опозиційних сил. Народний депутат України, кандидат на посаду міського голови Львова Петро Писарчук звернувся до начальника ГУ МВСУ у Львівській області Богдана Щура з проханням дати правову оцінку та вжити належних заходів у зв’язку із використанням проти нього як кандидата адміністративного ресурсу зі сторони міської влади Львова. Зокрема, Петро Писарчук поінформував головного міліціонера області про те, що виконавчі органи Львівської міської ради під загрозою звільнення з роботи змушують працівників ЛКП зривати агітаційні матеріали кандидата Петра Писарчука, наклеєні у встановлених для цього місцях.

  4. Непропорційне представництво та неналежним чином організована робота виборчих комісій. Донецька партійна організація КПУ заявляла, що понад 10 років не бачили такого широкого застосування адміністративного ресурсу під час виборів на Донеччині, як в 2010 р. Донецька міська виборча комісія не зареєструвала жодного члена комісії від комуністів на 420 дільницях міста. Причина відмови – недостатність досвіду всіх поданих кандидатів. Натомість, у списках комісій з’являються регіонали 1991-1992 років народження, що нібито краще знають закони. Це чистої води використання адмінресурсу з боку Партії регіонів, яка контролює більшість виборчих комісій на Донеччині, заявив Радіо Свобода представник КПУ в Донецькій області Володимир Бідьовка.

Яскравим прикладом застосування всіх основних форм адмінресурсу на місцевих виборах 2010 р. може слугувати виборча кампанія в Рівненській області. Координатор виборчої кампанії громадського спостереження в Рівненській області Андрій Токарський зауважив, що у результаті спостереження за процесом висування кандидатів у депутати на посади голів територіальних громад незалежними спостерігачами Громадянської мережі ОПОРА були зафіксовані певні порушення.

1. Здолбунівською районною виборчою комісією було відмовлено у реєстрації кандидатів в депутати до районної ради від політичної партії «УДАР Віталія Кличка». Причиною відмови стало те, що дана політична партія не подала до виборчої комісії повідомлення про дату проведення конференції з висунення кандидатів в депутати до районної ради. «УДАР» оскаржив рішення комісії, але воно залишилося без змін.

2. Застосування адміністративного ресурсу найбільше проявлялося у формі тиску на кандидатів, які виявили бажання балотуватися до рад від опозиційних політичних партій і працюють в бюджетній сфері (освітяни, медики), а також перебувають на державній службі.

3. У Радивилівському районі вчителям шкіл, які одночасно є кандидатами в депутати від різних опозиційних партій, наполегливо рекомендували, щоб вони не приймали участь у виборах, з роботи було звільнено декілька директорів шкіл, медиків, які виявляли підтримку опозиційним політичним силам.

4. Під тиском нового начальника управління освіти і загрозою звільнення з місця роботи, 5 директорів і 2 заступника шкіл відмовилися балотуватися в депутати районної ради від політичної партії ВО «Батьківщина». Також державним службовцям, які є членами політичної партії ВО «Батьківщина», погрожували звільненням з роботи, якщо вони не напишуть заяву про вихід з партії.

5. Представники ВО «Свобода» стверджують, що місцеві ЗМІ застосовують до їхньої політичної сили жорстку цензуру і не пропускають їхніх матеріалів та взагалі не згадують на своїх сторінках про діяльність свободівців.

6. У Здолбуньському районі певним потужним кандидатам-мажоритарникам, що планували йти до районної ради, представники районної адміністрації наполегливо наполягали не брати участь у виборах або зняти свою кандидатуру. Також пропонувався варіант висунення цих кандидатів від партій «Єдиний Центр» та «Сильна Україна», бо, за словами чиновників, це майже теж саме, що і Партія Регіонів. Як зазначає координатор виборчої кампанії громадського спостереження в Рівненській області Андрій Токарський, цікавим є представлення політичних партій у дільничних комісіях. Зі слів представників ТВК, при формуванні ДВК вони керувались досвідом роботи та партійним представництвом кандидатів. Однак, аналіз складу дільничних комісій показує, що Партія Регіонів змогла провести у комісії по два своїх представники. Це у ТВК пояснюють тим, що регіони подавали членів ДВК від місцевої, районної та обласної партійної організації. Також є випадки, коли ці люди введені за поданням голови ТВК, тому що не вистачало членів комісії і не було бажаючих.

Одним з основних механізмів адміністративного ресурсу, який влада застосовувала проти опонентів, стала відмова у реєстрації або зняття з виборів вже зареєстрованих кандидатів у депутати та на посади міських, селищних, сільських голів. Місцеві органи влади знаходили найменший, переважно надуманий привід, аби цих претендентів просто не зареєструвати або ж зняти з перегонів.

Так, голова партії «Сильна Україна» Сергій Тігіпко повідомив, його політичній силі відмовили у реєстрації в одному з районів Харківської області. Крім того, за його словами, Донецький апеляційний суд відмовив у перереєстрації назви «СУ» в Луганській області, і практично зняв партію з виборів до обласної ради. У Дніпропетровській області у місті Першотравенськ зняли з реєстрації список кандидатів партії «Єдиний Центр». Причому зроблено це було по дзвінку з міськвиконкому, про що на судовому засіданні відкрито заявив голова Першотравенської міської виборчої комісії В. І. Петров. Не зважаючи на це, колегія суддів Дніпропетровського окружного адміністративного суду, не звернула увагу на цей факт і відмовила у задоволенні позову Першотравенській міській організації «Єдиного Центру». За даними голови політради партії «Наша Україна» ВНаливайченка, Хмельницька та Кримська організації НУ позбавлені можливості взяти участь у виборах, а Сумська, Волинська, Полтавська, Запорізька організації – мати своїх представників у ТВК і навіть ДВК. Не зареєстровано або знято з реєстрації десятки кандидатів у депутати різних рівнів. На рейтингових кандидатів з різних областей України чинять тиск силові органи. За добу до закінчення виборчої кампанії з реєстрації знято кандидата у мери м. Сєвєродонецьк (Луганська область) діючого міського голову ВГрицишина, який балотувався від Прогресивної соціалістичної партії України і мав найбільші шанси на перемогу.

На виборах 2010 р. були застосовані методи адмінресурсу, які межують з брудними технологіями. Арешти опозиційних кандидатів, відкриття кримінальних справ, перевірки КРУ та податкової, погрози на адресу керівників бюджетних організацій – ось неповний перелік методів та засобів силового виду адмінресурсу.

Отже, вибори 2010 показали, що використовуючи адміністративний ресурс та «брудні технології» політичні суб’єкти вплинули на процес волевиявлення.

На цих виборах влада опробувала новий вид організаційного адміністративного ресурсу, яка передбачає створення фальшивих партійних організацій, їхнє оперативне визнання органами юстиції та внутрішніх справ, підтримку в судах, наділення членством у виборчих комісіях та незаконну реєстрацію у якості учасників виборчого процесу. Партія «Батьківщина» не змогла взяти участь у виборах до Львівської обласної та міської рад, Луганської міської ради, Тернопільської міської ради, Олександрійської міської та Новоархангельської районної рад Кіровоградської області, Київської обласної ради. Так само заблоковано участь партії «Батьківщина» у восьми районах та шести містах на Київщині: до Богуславської, Бориспільської, Вишгородської, Києво-Святошинської, Обухівської, Ставищенської, Фастівської та Яготинської райрад та міських рад Борисполя, Броварів, Обухова, Переяслава-Хмельницького, Ржищева та Фастова.

Головною характеристикою місцевих виборів 2010 р. став адміністративний тиск збоку влади, а також чіткий курс на фальсифікацію результатів волевиявлення. Отримувані дані про наявність фальшивих списків, додаткові бюлетені, про зняття з реєстрації окремих кандидатів і цілих політичних об’єднань, про так звані співбесіди з реальними претендентами на перемогу – усе це свідчить про можливості адміністративного ресурсу як деструктивної політичної технології.

5.Аналіз місцевих політичних організацій політичних партій та їх характеристика самостійно проводити місцеві виборчі кампанії

Проаналізувавши організацію та проведення виборів в органи місцевого самоврядування, які відбулися в 2010 році, автор виокремив загальні тенденції, щодо впливу використання адміністративного ресурсу на хід і результати перегонів.



  1. Органи влади активно беруть участь у місцевих виборчій кампанії. Більшість високопосадовців місцевого рівня були задіяні у виборах у якості кандидатів різних рівнів (це стосується, зокрема, АРК, Волині, Донеччини, Закарпаття, Кіровоградщини, Одещини, Харківщини, Херсонщини). В результаті, за оцінками експертів, це суттєво вплинуло на перебіг і результати виборів. Причому основною метою адміністративного тиску був не вплив на виборців, а усунення конкурентів.

2. У багатьох випадках застосування адміністративного ресурсу було неприхованим. Посадовці, що представляли Партію регіонів, пов’язували свій успіх на виборах із перспективами розвитку регіону. Наприклад, мер Макіївки (Донецька область) регіонал О. Мальцев пообіцяв виборцям у наступному році преференцію на соціально-економічний розвиток у 90 мільйонів гривень (проти цьогорічних 30-ти мільйонів).

3. Недостатня підготовка та відсутність навчання членів виборчих комісій створили передумови для маніпуляцій. Тиск з боку місцевої влади на роботу ТВК і ДВК (наприклад, на Волині члени ТВК різних рівнів, що представляли владну коаліцію, періодично отримували вказівки від місцевих державних адміністрацій; на Закарпатті у м.  Рахів представники Партії Регіонів блокували роботу ТВК, а в м. Ужгороді місцева влада чинила тиск на ТВК з метою відстрочити офіційне оприлюднення результатів виборів; на Львівщині голова Львівської обласної ради М. Сеник, перебуваючи у відпустці, організував зустріч з головами районних ТВК; на Одещині керуюча справами Котовської міської ради особисто контролювала роботу ТВК; на Сумщині включення партійців у списки для формування ТВК відбувалося під контролем районних адміністрацій.

4. Втручання влади у формування списків від опозиційних політичних сил. Наприклад, у Чернігові секретарем Чернігівської міської ради була проведена бесіда з директорами загальноосвітніх шкіл з пропозицією підтримати освітян-кандидатів від Партії Регіонів і проханням подумати про зняття своїх кандидатур директорами шкіл, що йдуть до міської ради за іншими партійними списками.

5. Втручання силових структур у виборчий процес. Так, наприклад, в Автономній Республіці Крим ВО «Батьківщина» так і не змогла розгорнути повноцінну діяльність своїх виборчих штабів через постійні переслідування податковими та правоохоронними органами бізнес-структур, які мали відношення до цієї сили. На Харківщині та Херсонщині на кандидатів від опозиції були заведені карні справи; в АРК були арешти опозиційних депутатів Верховної Ради Криму; на Сумщині представникам опозиційних сил відверто погрожували з метою змусити їх не брати участь у виборах.

6. Нерівні можливості у проведення політичної агітації, розміщенні політичної реклами у ЗМІ. Так, на Закарпатті були випадки відмови друкувати агітаційні матеріали опозиційних сил; на Кіровоградщині в бюджетних установах було розміщено плакати з інформацією про першу десятку кандидатів у депутати обласної ради від Партії регіонів; на Одещині були випадки встановлення головами сільських рад спеціальних місць для агітації та зобов’язання погодження з місцевою владою формату проведення агітаційних заходів

7. Масове голосування на дому. У деяких регіонах кількість тих, хто виявив бажання голосувати поза межами виборчої дільниці, різко збільшилась у порівнянні з другим туром президентських виборів 2010 року, коли це явище, завдяки внесеним за наполягання Партії Регіонів змінам у виборче законодавство, набуло особливо великого розмаху. Так, в Криму кількість тих, хто голосує вдома, зросла у порівнянні з президентськими виборами, у 2,5 рази. В 2 рази таких виборців стало більше на Вінниччині і Дніпропетровщині, в 1,6 – на Закарпатті, в 1,5 – на Луганщині, в 1,4 – на Одещині і Полтавщині.

8. Порушення заборони агітації в переддень та в день голосування.

9. Незадовільна організація дня виборів, загалом по Україні від 20 до 30% виборчих дільниць не відкрилися вчасно – безпрецедентний випадок в історії виборів в Україні. В той же час, за даними мережі ОПОРА, на 128 виборчих дільницях виборчкоми розпочали ранкові засідання раніше. Таким чином кандидати, їх довірені особи, спостерігачі та журналісти були позбавлені можливості засвідчити цілісність опечатаного сейфу та належного збереження виборчої документації.

9. Відсутність масштабного впливу на виборців, хоча в деяких регіонах спостерігалися поодинокі випадки примусового залучення громадян до заходів провладних політичних сил.

10. Залежність суддівського корпусу та прийняття заангажованих рішень.

11. Застосування найбрудніших методів адміністративного тиску на вибори: масове вкидання бюлетенів, використання на дільницях зайвих, неврахованих бюлетенів, а також спроби використати зіпсовані чи підроблені; технологія «каруселі»; серйозні порушення, пов'язані з голосуванням на дому без підтверджуючих медичних довідок.

Експерти вважають, що адмінресурс займав значне місце у виборчому процесі під час останніх місцевих виборів. В цілому по Україні оцінили застосування адмінресурсу на 5,22 бали, меншим тиск був на Чернігівщині – 4,59, а найбільше втручань було в Криму – аж на 6,1 бал з 7 можливих.Про це стало відомо після оприлюднення результатів експертного опитування «Місцеві вибори – 2010». Як з’ясувалося, експерти оцінюють демократичність місцевих виборів на 5 балів із 7 можливих.

Водночас більшість експертів давали досить низьку оцінку якості роботи ТВК. По-перше, високою залишалася питома вага членів ТВК, котрі не мають досвіду участі у виборчих комісіях. Водночас, незважаючи на активний перебіг виборчої кампанії фактично із серпня 2010, чимало ТВК, порушуючи виборче законодавство, досить пізно були зареєстровані як юридичні особи – і відповідно не мали змоги отримати печатки, відкрити рахунки, отримати передбачені на їх діяльність кошти та ефективно розпочати роботу із забезпечення виборчого процесу. Ці зволікання подекуди призвели до конфліктних иситуацій і навіть протистоянь між суб’єктами виборчого процесу.

\

ЗМІСТОВНИЙ МОДУЛЬ 3



ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТЕХНОЛОГІЙ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕСУРСУ В КРАЇНАХ ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ

План лекційного заняття № 10



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка