Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)



Сторінка9/12
Дата конвертації07.02.2018
Розмір2.76 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
Тема: Проблеми застосування та протидії адміністративному ресурсу в Російській Федерації

Мета лекції: познайомити студентів з основними проблемами застосування та протидії адмінресурсу в Російській Федерації

Методи: повідомлення нового матеріалу, аналіз поставлених проблем, аналіз статей на задану тему.

Дидактичні засоби навчання: матеріал лекції, методичні розробки запропонованої теми, статті на дану тему.

Література:

  1. Авченко В. Теория и практика политических манипуляций в современной России [Електронний ресурс] / В. Авченко. – Режим доступу: http://psyfactor.org/polman.htm

  2. Бузин А. Административные избирательные технологии и борьба с ними / А. Бузин – М.: Центр «Панорама», 2007. – 271 с.

  3. Избирательная система в современной России [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://art.ioso.ru/seminar/2009/projects11/election/1-5.html

  4. Интернет-мониторинг виборов 2003-2004 годов в России. Гражданская инициатива Проекта «Информатика для демократии» – 2000+. М.: Фонд ИНДЕМ, 2004. - Т.1- 360 с.

  5. Крыштановская О. Анатомия российской элиты / О. Крыштановская. – М.: Захаров, 2005. – 384 с.

  6. Полуэктов В. Чума Едроссии - административный ресурс в избирательных кампаниях [Електронний ресурс] / В.Полуэктов. – Режим доступу: http://www.izbass.ru/tg-10-03-1a.htm

Структура лекційного заняття:

1. Організаційна частина заняття



План

  1. Перебіг виборів Президента Російської Федерації 2000–2008, 2012 років і виборів до Державної Думи Російської Федерації 1999, 2007 років, а також регіональні вибори.

  2. Російський варіант адміністративного ресурсу - як найвагомішого ресурсів виборчої кампанії.

  3. Порівняльний аналіз причини застосування адміністративного ресурсу у Росії та Україні.

2. Повідомлення теми, мети та основних завдань заняття

Тема: Проблеми застосування та протидії адміністративному ресурсу в Російській Федерації

Мета: сформувати в студентів уявлення про проблеми застосування та протидії адміністративному ресурсу в Російській Федерації.

Завдання: охарактеризувати проблем застосування та протидії адміністративному ресурсу в Російській Федерації

Актуальність: знання основних проблем застосування та протидії адміністративному ресурсу в Російській Федерації

надає змогу правильно сприймати та оцінювати політичну реальність.



3.Актуалізація опорних знань студентів і контроль актуального рівня знань.

1. дайте характеристику основним проблемам застосування та протидії адміністративному ресурсу в Російській Федерації

2. Назвіть конкретні механізми застосування адмінресурсу в Російській Федерації

4. Мотивація навчальної діяльності студента: своєчасне та правильне виконання поставлених завдань буде оцінено високим балом.

5. Структурні елементи заняття, які забезпечують досягнення дидактичної і виховної мети. Її х зміст та послідовність.

1. Зазначення теми та мети заняття

2. Ознайомлення студентів з головними завданнями лекції.

3. Структура лекції

4. Підведення підсумків



6. Підведення підсумків заняття.

Підсумки проводяться шляхом узагальнення головного змісту лекції з роз’ясненням можливих питання з боку студентів.



Конспект лекційного змісту

1.Перебіг виборів Президента Російської Федерації 2000–2008, 2012 років і виборів до Державної Думи Російської Федерації 1999, 2007 років, а також регіональні вибори.

Виборча система сучасної Російської Федерації досить складна, виходячи з особливостей як адміністративно-територіального устрою, політичного режиму, так і політичної ситуації, яка склалася на сьогоднішній момент.

На даний момент у РФ діють чотири виборчі системи, тобто, чотири способи організації прямих виборів: мажоритарна система абсолютної більшості в два тури (так проходить обрання Президента РФ); мажоритарна система відносної більшості (при ній буває тільки один тур), яка використовується на виборах половини депутатів законодавчих органів суб'єктів Російської Федерації і в деяких муніципальних утвореннях; змішана виборча система (місця діляться навпіл між партійними списками і кандидатами в одномандатних виборчих округах) і повністю пропорційна система, яка застосовується для виборів Державної Думи за законом 2005 року.

Вибори Президента Російської Федерації здійснюються за мажоритарною системою. Проводяться вони на єдиному федеральному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію Російської Федерації.

Поріг явки виборців на виборчі дільниці повинен бути вище 50 % громадян, які мають право голосу. Обраним вважається кандидат, що набрав більше половини голосів від виборців, що проголосували. Вибори президента Російської Федерації проводилися в 1991, 1996, 2000, 2004 і 2008 роках.

Вибори депутатів Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації, починаючи з 2007 року, проводяться за пропорційною системою. Вибори депутатів Державної Думи нового скликання призначаються Президентом Російської Федерації. У Державну Думу обирається 450 депутатів за єдиним федеральним виборчим округом. Депутати обираються пропорційно числу голосів, поданих за федеральні списки кандидатів у депутати Державної Думи від політичних партій. Отже, кандидати у депутати Державної Думи висуваються в складі федеральних списків від політичних партій, що мають відповідно до закону право брати участь у виборах. А таке право надається тільки федеральним партіям, зареєстрованим в установленому порядку не пізніше одного року до виборів, і що має свої регіональні відділення в суб'єктах Російської Федерації.

Рада Федерації Федеральних зборів Російської Федерації не обирається, вона формується з представників законодавчої та виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації (відповідно по два представники від регіону).

У сучасній Росії на формування виборчої системи впливають різні сили. Серед них є ті, хто щиро сподівається відшліфувати демократичні процедури формування реально представницької влади. Однак багато й таких політичних сил, які намагаються сформувати виборчу систему «під себе», гарантуючи собі перемогу в будь-якому випадку. У цьому сенсі зовсім не випадково у виборчому законодавстві Росії існує безліч так званих «дірок» для недобросовісних учасників виборчого процесу. До їх числа, поза сумнівом, належать використання адміністративного ресурсу у таких формах: зняття принципових суперників з виборів через суди іноді з надуманих причин і безпосередньо перед днем голосування, «вкидання» бюлетенів, за якими не з'явилися на виборчі дільниці особи, відверта підтасовка результатів виборів і т. д. Результат боротьби за формування нової виборчої системи в Росії багато в чому був зумовлений загальним напрямком змін, що відбуваються зараз в Російській Федерації.



Виборчі кампанії останніх років показують, що російська влада використовує нові адміністративні технології з тієї причини, що Федеральний закон «Про основні гарантії виборчих прав і права на участь у референдумі громадян Російської Федерації» містить прямі заборони на використання адміністративного ресурсу в політичних цілях.

Як зазначає російський політолог А.Бузін, період 1997-2004 рр. – це час пристосовування російської влади до прогресивного виборчого законодавства. З одного боку, влада удосконалювала використання на виборах адміністративних органів. З іншого боку, вона заново встановлювала контроль над органами інших гілок влади: виборчими комісіями, судами, прокуратурою, законодавчими зборами і представницькими органами місцевого самоврядування. Цей період характеризується втручанням владних органів в судову діяльність, суперечливою судовою практикою.



З обранням нового складу Державної думи в 2003 році почався активний наступ на російське виборче законодавство, потім були внесені зміни до законів, які регламентують вибори. Ці зміни були спрямовані на збільшення управління виборами. Так закон «Про референдум Російської Федерації» практично унеможливлює проведення референдуму за народною ініціативою.

Для того, щоб організувати масштабне управління виборами, потрібна добре організована і досить фахова управлінська структура. Коли мова йде про виборчу кампанію, створюється виборчий штаб, причому, чим більше кампанія, тим більший і численний в неї штаб.

Виборча кампанія, яку проводить адміністрація, природно, базується на структурах виконавчої влади, це досить ефективно. Фінансові, інформаційні, матеріальні, кадрові, адміністративні ресурси всебічно використовуються для забезпечення виборчої кампанії. Не тільки в Москві, але і по всій Росії основне навантаження з проведення адміністративної виборчої кампанії покладається на організаційні відділи та управління виконавчих органів або на аналогічні структури.

Після переобрання в 1996 р. Б. Єльцина на посаду Президента Російської Федерації, в його владній команді зосередився найсильніший адміністративний ресурс на пострадянському просторі.

Тодішня «партії влади» – «Наш дім – Росія» після відставки В. Черномирдіна вважатися такою вже не могла. Тому близькі до влади політтехнологи вирішили створювати «партію нового типу», якою повинна бути, по-перше, повністю проурядова, по-друге, дійсно популярна, здатна змагатися з КПРФ структура. Такою стало Міжрегіональний рух «Єдність» («Ведмідь»). Популярність їй додала підтримка нового прем'єр-міністра В. Путіна. На президентських виборах 2000 року приймали участь 11 кандидатів, явка виборців склала 59,50 %, що є необхідним для визнання виборів дійсними. За В. Путіна виборці віддали 52,94 % голосів, за Г. Зюганова 29,21 %, за Г. Явлінського 5,80 %.

Більшість аналітиків відзначають виборчу кампанію 2000 року, як маніпулятивну, підживлену адміністративним ресурсом. Після президентських виборів в Російській Федерації адміністративне втручання у виборчий процес відбувалося по висхідній.

Наступним кроком у використання адміністративних важелів та етапом «просунення» і поширення провладної партії В. Путіна стали місцеві вибори, що відбулись у 2006 році та стали свого роду репетицією виборів до Державної Думи Російської Федерації у 2007 році.

На регіональних виборах партія «Єдина Росія» здобула «тріумфальну», як стверджують експерти, перемогу за рахунок тотального використання адміністративного ресурсу. Ці вибори фактично були на грані легітимності, оскільки дві треті виборців не прийшли на виборчі дільниці. У підсумку середня явка на виборах 8 жовтня 2006 р. склала 35,6 %. Але цікаві не тільки підсумкові цифри. «Схоже, подекуди виборці демонстрували підозрілий сплеск активності чи не в самий останній час голосування. Наприклад, в Карелії, за даними на 12 годину – найпродуктивніший час, до урн прийшли всього 3 % виборців, до 15-ї години – вже 17 %, а підсумкова цифра виявилася і зовсім 33 %», – зазначає редактор відділу внутрішньої і зовнішньої політики «Рідної газети» С. Борисов, що вказує на пряму підтасовку явки, а отже, і самих результатів. При цьому в самому Єкатеринбурзі явка склала менше потрібних 25 %, а значить, місто вибори фактично провалило. Як зауважив експерт «Горбачов-фонду» В. Соловей: «Явка виявилася значно нижче очікуваної, і це створило великі проблеми для влади. При низькій явці важко «грати» з бюлетенями, тому доводиться її штучно завищувати».



2.Російський варіант адміністративного ресурсу - як найвагомішого ресурсів виборчої кампанії.

Російські виборчі кампанії будь-якого рівня надають приклади масштабного застосування адміністративного ресурсу: активне втручання силових та виконавчих структур, підлаштування виборчого законодавства на користь провладних партій та кандидатів, виключення із бюлетенів кандидатів. неналежна організація виборів, фальсифікації на виборчих дільницях.

Причина апатії виборців Голова ЦВК бачить у вилученні з бюлетенів графи «проти всіх» (у червні 2006 р. Держдума прийняла чергові поправки у виборче законодавство). Тобто, влада сама спровокувала зниження явки, вилучивши з бюлетеня для голосування графу «проти всіх кандидатів». За результатами виборчої кампанії та регіональних виборів практично всі партії, що брали участь у виборах, звинувачували «Єдину Росію» у використанні адміністративного ресурсу в усіх регіонах. «На регіональному рівні адміністративний ресурс, звичайно, використовувався, перш за все, в інтересах« Єдиної Росії», – вважає Р. Туровський, – але Партія життя має федеральний адміністративний ресурс. Тому деякі губернатори поступово починають грати у подвійну гру, розуміючи, що Російська Партія життя – це теж одна із кремлівських фракцій. Не бажаючи псувати з нею стосунки, вони намагаються розкладати яйця по двох кошиках». З ним згодні й інші експерти. Так, О. Садчиков справедливо зауважує: «Обидві партії влади – і Єдина Росія, і новий альянс Російської Партії життя, політична партія «Родина» – звинувачують один одного у використанні адміністративного ресурсу». Д. Орєшкін вважає, що адміністративний ресурс на виборах 2006-2007 рр. «ділився між «Єдиною Росією» і Партією життя. Наприклад, в Туві адміністративний ресурс президента республіки працював на «Єдину Росію», а адміністративний ресурс сенаторів Л. Нарусової і О. Пугачова працював на С. Миронова. І ресурс місцевого Уралу працював на Партію життя. Вони один з одним змагалися, обидва тиснули всіма засобами. Це видно по тому, як там розділилися голоси. У Свердловській області губернатор Е. Россель з усіх сил працював на «Єдину Росію», тому що вона забезпечує йому продовження губернаторського терміну, і він використав адміністративний ресурс проти всіх, хто заважав «Єдиній Росії».

Вибори у Державну думу РФ п'ятого скликання відбулися 2 грудня 2007 року в умовах підвищеного бар'єру для політичних партій з 5 % до 7 %. Законодавчо закріплювалась можливість застосування адміністративного ресурсу: враховуючи перспективу низького відсотка виборців, була встановлена норма про відсутній нижній поріг явки, виключена можливість голосувати проти всіх, заборонено членам однієї партії проходити за списками іншої, скасовані виборчі блоки; загострилась ситуація із незалежними спостерігачами.

Вже на першому етапі законодавчого регулювання активно був задіяний адміністративний ресурс щодо створення нерівних умов проведення виборчих кампаній опозиційними партіями, нівелювання діяльності незалежних спостерігачів, наслідком цього стали масові фальсифікації на виборчих дільницях.

Відповідно до законодавства, партіям було надано безкоштовний ефірний час на чотирьох каналах: «Першому каналі», «Росія», «Культура», «ТВ Центр» та деяких державних та регіональних ЗМІ.

Партії «Єдина Росія» отримала офіційний дозвіл Президента В. Путіна на використання його імені та образу в рамках виборчої кампанії цієї партії, що вказує на пряме використання адміністративного ресурсу командою В. Путіна.

Напередодні виборів російська влада розробила заходи щодо підвищення явки виборців: в деяких організаціях (неділя, 2 грудня 2007 р.), оголошено вихідним днем і працівників примушують голосувати на підприємствах, взявши відкріпні посвідчення. На першому етапі видачі відкріпних посвідчень їх кількість в чотири рази перевищувала кількість виданих під час виборів депутатів Держдуми 2003 року. За даними громадської організації «Голос», що займається захистом прав виборців, відомі випадки примусу до голосування за «Єдину Росію». У Свердловській області адміністрація Кіровського району дала розпорядження керівникам бюджетних адміністрацій скласти списки співробітників, які проголосують проти партії «Єдина Росія». У Єкатеринбурзі керівництво залізничної магістралі видало наказ усім працівникам отримати відкріпні талони і проголосувати на своїх робочих місцях за «Єдину Росію».

У ході передвиборчої кампанії парламенти Санкт-Петербурга, Карачаєво-Черкесії та Дагестану прийняли звернення до громадян із закликами підтримати партію «Єдина Росія». При цьому федеральний закон «Про вибори депутатів Державної думи РФ» прямо забороняє участь в агітації державних органів.

Були відзначені випадки медійного адміністративного ресурсу. Восени 2007 року на сайті ФОРУМ.мск був розміщений текст інтерв'ю В. Шандибіна, в якому ЦВК РФ угледів ознаки протиправної передвиборної агітації. ЦВК направив запит до правоохоронних органів, і 28 листопада 2007 р., відповідно до вимоги МВС РФ, сайт було відключено. На думку сайту Правда.інфо, приводом для закриття сайту послужила фраза В. Шандибіна зі словом «скандалістка» на адресу Л. Нарусової. Перший канал російського телебачення відмовився показувати ролик «Яблука».

Тобто, виборча кампанія 2007 року проводилась з чисельними порушеннями та застосуванням адміністративного апливу на електорат, особливо це стосувалося медійної політики правлячої партії.

Спостерігачі від Парламентської асамблеї ОБСЄ і Парламентської асамблеї Ради Європи охарактеризували вибори 2007 р. як нечесні та недемократичні. Глава місії спостерігачів ПАРЕ Люк ван ден Бранде на прес-конференції 3 грудня 2007 року заявив, що при підготовці виборів були здійснені різні позитивні моменти. Однак поряд з цим були відзначені і негативні моменти, що стосуються таємниці голосування. Що стосується самих виборів, то вони, на думку Л. Бранде, були не справедливими. Він стверджував, що мало місце зловживання адміністративним ресурсом: призначені люди в різних структурах активно використовували свої ресурси на користь лідируючої партії. Л. Бранде заявив, що розподіл рекламного часу в засобах масової інформації було нерівномірним. На думку глави місії ПАРЄ, виборча кампанія і процес виборів явно мали схильність до правлячої партії, що неприпустимо з погляду політичного плюралізму. Якщо Росія є керованою демократією, то вибори були керованими, – вважає Л. Бранде. На його думку, в Росії відсутній реальний розподіл влади, а вибори до Держдуми були референдумом на користь Президента Росії. За його словами, мали місце негативні моменти, що стосуються таємниці голосування. Також, за твердженням Л. Бранде, вибори проходили під сильним впливом влади. Глава місії спостерігачів від Парламентської асамблеї ОБСЄ Й. Леннмаркер заявив: «На нашу думку, дані вибори не відповідали багатьом критеріям виборів, які прийняті в Європі. Тому ми не можемо назвати їх вільними».

З найважливіших порушень Й. Леннмаркер відзначив наступне: «Перше – це злиття держави і політичних сил, що є порушенням міжнародних норм і неприпустимо. Друге – ЗМІ були необ'єктивні і віддавали перевагу правлячій партії – «Єдиній Росії». Третє – були створені нерівні умови в рамках виборів для невеликих політичних партій, четвертим моментом, є утиски, яким піддавалися опозиційні партії. Віце-президент Парламентської асамблеї ОБСЄ К. Кільюнен був заклопотаний 99 % голосів, які були віддані за «Єдину Росію» в Чечні: «В усякому разі, це неможливо, коли всі голосують за одну партію» .

Отже, парламентські вибори 2007 р., за висновками експертів, були не чесними та недемократичними. На думку автора, їх можна назвати прикладом для використання адміністративного ресурсу.

Політичні аналітики стверджують, що у Росії використання адміністративного ресурсу є основним і постійним порушенням виборчого законодавства. Дійсно, адміністративний ресурс в цій країна забезпечує перемогу на виборах.

Як зазначає відомий російський політтехнолог, дослідник механізмів адміністративного ресурсу А.Є. Чуклінов, зловживання адміністративним ресурсом з боку держави все більше визнається як інструмент, за допомогою якого провладні політичні сили, які переслідують свої політичні інтереси в багатьох країнах світу. Зокрема, використання таких ресурсів в електоральних цілях привертає все більш пильну увагу, перш за все, в пострадянських країнах. Зловживання адміністративним ресурсом є специфічною і особливо небезпечною формою електоральної корупції, безпосередньо підриває законність демократичного процесу і сприяє збереженню монополії на владу однієї партії або однієї політичної сили. У пострадянських країнах адміністративний ресурс є вирішальним чинником на багатьох виборах. Подібним чином, тією чи іншою мірою, цей засіб використовується по всьому світу, не виключаючи і країни, що традиційно вважаються демократичними.

Оскільки адміністративний ресурс є формою політичної корупції, він стає механізмом, за допомогою якого влада нівелює громадянський вибір та саму виборчу процедуру. Громадяни стають учасниками добре режисованого дійства, головне завдання яких – «проштампувати» вибір влади, при цьому робити вигляд, що ніякого беззаконня не відбувається.

Демократичні держави будуються на тому принципі, що адміністративні ресурси, що є невід'ємним атрибутом державних посад, використовуються в цілях, які відображають суспільні інтереси. У демократичних державах принципи політичної рівності і процедурної справедливості закріплені в широкому наборі норм, правил і законів, що регулюють відправлення державних посад. Вони включають, серед іншого: заборону на використання ресурсів, що надаються державною посадою в особистих чи партійних інтересах; закони, які забезпечують незалежність державних посадових осіб; закони та процедури, спрямовані на запобігання використання бюджетних коштів в інтересах якої-небудь однієї партії чи політика, норми, спрямовані на спробу обмежити вплив держави на засоби масової інформації; положення, що забезпечують рівний доступ політичних партій і кандидатів до засобів агітації під час виборів.

Використання адміністративним ресурсом відбувається за умов відстоювання політичних інтересів сил, що мають доступ до державних ресурсів, в порушення законодавчих та етичних норм.

Що ж стосується держав, що розвиваються, до яких, зокрема, відноситься і Російська Федерація, де вищеназвані положення або неадекватні, або погано дотримуються, або і неадекватні, і погано дотримуються одночасно, проблема зловживання адміністративним ресурсом набуває набагато більшого значення. У Росії та деяких інших колишніх соціалістичних країнах використання адміністративного ресурсу, ймовірно, відноситься до найбільш значущих чинників, що визначають результат виборів. У країнах, де здійснюється перехід від авторитарної системи управління, використання адміністративного ресурсу іноді може розглядатися як виправдане явище, і не тільки тими силами, до вигоди яких воно використовується. Наприклад, використання повноважень Адміністрації Президента в Російській Федерації, спрямованих на недопущення перемоги Комуністичної партії в ході президентських виборів 1996 р., можливо, розглядалося більшістю населення, як необхідний захід, так само як використання «силового» ресурсу для приборкання так званих «олігархів», чий вплив, як вважалося, надмірно посилився, також могло розглядатися як необхідне зло.

Наявність в Російській Федерації самого феномена адміністративного ресурсу визнають не лише науковці та журналісти, але і самі кремлівські чиновники. Так, у своєму виступі на розширеному засіданні Центрвиборчкому РФ 27 січня 2000 р. тодішній голова кремлівської адміністрації А. Волошин був відвертим: «Треба прагнути до того, щоб виключити адміністративний ресурс з виборного процесу. Це буде сприяти поверненню довіри виборців до виборів».

Основними видами адміністративного ресурсу, який застосовується на виборах в Російській Федерації, є: початковий, агітаційний та між виборчий, також застосовуються силовий, інформаційний та бюджетно-організаційний варіант даної політичної технології.

Використання інформаційного адмінресурсу посадовими особами та державними структурами є одним із головних чинників перемоги провладного кандидата чи партії.

Вплив на громадську думку через ЗМІ – цілком поширене на будь-яких виборах явище. Однак «одержавлення» ЗМІ, встановлення контролю над більшістю ЗМІ, забезпечення максимальної доступності для виборців саме підконтрольних адміністрації ЗМІ (наприклад, шляхом безкоштовної доставки) – все це вимагає використання істотних суспільних ресурсів, у тому числі – матеріально-фінансових. На державні та муніципальні ЗМІ витрачаються бюджетні кошти, на безкоштовну доставку газет або загальнонаціональне транслювання телесигналу також йдуть бюджетні кошти. Здійснення контролю над недержавними ЗМІ може здійснюватися різними методами: адміністративним тиском, взаємовигідними комерційними угодами, в яких державний ресурс обмінюється на лояльність та інше. Крім того, деякі недержавні ЗМІ отримують прямі або непрямі субсидії від влади. У всіх цих випадках можна говорити про використання адміністративного ресурсу з метою впливу на результати виборів.

В Росії за останнє десятиліття знищена сама можливість існування незалежної преси, що значно покращує шанси адміністративних структур та посадових осіб проводити інформаційну блокаду опозиції і, навпаки, проводити рекламну кампанію провладної політичної партії чи кандидата.

Найбільш агресивною формою прояву інформаційного адміністративного ресурсу слід визнати боротьбу компроматів, першість в якій належить найбільш популярним друкованим та телевізійним засобів масової інформації.

Масоване «інформування», супроводжуване позитивним чи негативним акцентом і з явним переважанням згадуваності «адміністративних» кандидатів та виборчих об'єднань, є, мабуть, найпоширенішою і ефективною адміністративною виборчою технологією.

Державні і муніципальні ЗМІ, а також інформаційні ресурси, які не є такими формально, але підконтрольні владі, ведуть постійну позитивну пропаганду діяльності «адміністративних» кандидатів, партій та асоційованих з нею структур, здійснюючи інформування про їх діяльність. Переважно згадка в цих ЗМІ про певних претендентів укупі з доступністю і широкою поширеністю цих ЗМІ забезпечує ефект масової «впізнаваності», який і визначає підсумки голосування в умовах, коли на виборчі ділянки приходить не дуже велика і не сама політично активна частина виборців.

Таким чином, владні органи створюють умови для забезпечення інформаційного впливу на виборця та домінування в ЗМІ провладного кандидата, партії, забезпечення найбільш вигідних позицій для ведення виборчої кампанії, а саме: постійна присутність у новостійному ряду «своїх» кандидатів, показ у вигідному ракурсі, і в той же час, неможливість опозиційних кандидатів проводити медійну кампанію.

Наприклад, лютий 2008 – вибори президента Росії. Моніторинг чотирьох найбільших телеканалів (три державні – 1-й канал, Росія, ТВ Центр, і один приватний – НТВ), проведений Інформаційно-аналітичним центром Спілки журналістів Росії, виявив абсолютне домінування в ефірі пропагандистської машини партії влади. Зокрема, 54-60 % ефірного часу, що відноситься до президентської кампанії, довелося на В. Путіна, що в умовах підтримки «офіційного кандидата» однозначно грало на Д. Медведєва. Та й сам Д. Медведєв, заповнивши 26-43 % лімітного ефіру, в той час як іншим кандидатам дістався сущий мізер – 2,5-8 % на трьох.

Якщо говорити про Росію в цілому, то, враховуючи її величезні розміри, найбільш ефективним засобом масової інформації є телебачення. Лише потужні федеральні телекомпанії мають можливість охопити практично все населення Росії. Цей факт був усвідомлений політтехнологами середини 90-х років, коли загальноросійські канали стали предметом боротьби промислово-фінансових груп, що народжувалися. Саме завдяки телебаченню значне число депутатських мандатів на виборах 1999 року дісталося виборчому блоку «Єдність» (23% голосів). На початку нового століття розуміння цього факту привело до концентрації основних телеканалів в руках держави. Вплив практично монополізованого «новинного» телебачення на вибори, особливо федеральні, важко переоцінити. Наприклад, домінування «інформації» про «Єдину Росію» на державних телеканалах в період виборчої кампанії 2003 року, поза сумнівом, позначилося на її високому результаті.

Медійно-організаційний адмінресурс під час російських виборів застосовувався з метою перешкоджання проведенню інформаційної кампанії опозиційних кандидатів і здійснювався шляхом використання таких форм адміністративного впливу: зрив зустрічей з виборцями (наприклад, виключення світла, опалення в приміщенні, заборона проведення агітації під приводом боротьби з тероризмом); неможливість трансляцій агітаційних радіо-і телевізійних виступів опозиційних кандидатів під надуманим приводом.

На регіональних і особливо місцевих виборах, в місцях компактного проживання виборців аналогічну маніпулятивну роль можуть грати газети. Наприклад, адміністрація міста Москви створила свою імперію державних, муніципальних і підконтрольних їй газет, загальний наклад яких перевищує кількість виборців в місті Москві (тобто, більше семи мільйонів екземплярів). Ці газети поширюються безкоштовно і у велетенських кількостях по поштових скриньках москвичів і ведуть масовану пропаганду (у формі інформування) за підтримуваних адміністрацією претендентів.

Медійний адміністративний ресурс характеризується не тільки впливом на ЗМІ, останнім часом спостерігається тенденція розповсюдження даного виду на політичну рекламну кампанію.

Таким чином, можна відзначити, що найбільш негативно адміністративний ресурс проявляяється по відношенню до засобів масової інформації, більш того, автор вбачає в даному випадку порушення прав свободи слова та вільного доступу до інформації.

Аналізуючи бюджетний адміністративний ресурс, російський дослідник А. Чуклінов зазначає, що виборча кампанія будь-якого рівня неможлива без фінансування, тому витрачання бюджету є виключною прерогативою виконавчих інститутів, так як ступінь їхньої лояльності в цьому питанні залежить від ступеня їхньої зацікавленості в тому чи іншому кандидатові. Застосування бюджетного адміністративного ресурсу в РФ спостерігається на всіх, без виключення, виборах. Незважаючи на те, що значна частина посадових осіб, які зареєструвались кандидатами в депутати, взяла відпустки на час виборчої кампанії, вони продовжували використовувати бюджетні кошти, передбачені на управлінські витрати. Практично всі кандидати від влади використовували службовий транспорт, технічні засоби, засоби зв’язку та персонал для проведення передвиборної агітації, а також бюджетні кошти, передбачені на оплату службових відряджень. За державний кошт здійснювалося виготовлення та поширення агітаційних матеріалів і політичної реклами. Виборчі кампанії дають приклад наступних, найбільш типових форм прояву бюджетного АР: перевитрата або нецільове використання бюджетних коштів, виділених з державного бюджету на виборчі потреби; соціальні платежі з бюджету, приурочені до виборчих кампаній; оголошення про початок реалізації соціально значущих проектів, в основі яких лежить бюджетне фінансування; неформалізоване використання коштів позабюджетних фондів; організація безкоштовного проїзду виборців до місць голосування; прямий підкуп за рахунок бюджетних коштів.

У Державному та регіональних бюджетах передбачені значні асигнування на виконання соціально-економічних програм та заходів зі здійснення соціальної політики відповідно до чинного законодавства. Враховуючи російський стиль «ручного» управління бюджетом, представники виконавчої влади можуть здійснювати основні заходи, передбачені цими програмами у ході виборчих кампаній.

Російський політтехнолог В.Полуектов вказує на основні форми бюджетного адміністративного ресурсу: здійснення позачергових заходів з погашення заборгованості зарплатні на державних підприємствах, соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям та сім’ям із дітьми, допомога із забезпечення обладнанням медичних закладів, комп’ютеризації навчальних закладів, кредитування житлового будівництва, підвищуються зарплати, стипендії і пенсії, призупиняється підвищення цін на комунальні послуги. У сільських регіонах органи виконавчої влади здійснюють позачергові заходи з газифікації, державної підтримки господарств, керівники яких беруть на себе зобов’язання вплинути на результати голосування. Як правило, такі заходи мають досить серйозний вплив у регіонах, де виборці не мають чітко визначених політичних уподобань. Наприклад, у єкатеринбурзькій 2003 року кампанії з виборів мера діючий градоначальник А. Чернецький прикрасив все місто створеними за рахунок міського бюджету білбордами зі своїми резолюціями: «Сучасний житлове будівництво. Затверджую. Глава міста», «Розвиток товарного ринку. Затверджую. Глава міста» та «Нове життя великих заводів. Затверджую. Глава міста» і т. п. Подібне соціальна творчість нікого не здатне обдурити, всі розуміють, що це – закомуфлірована агітаційна продукція VIP-чиновника, який дуже вільно обходиться з міським бюджетом.

Керівництво медичних, освітніх закладів, закладів культури, органів внутрішніх справ та військових формувань залучало до агітації своїх працівників у робочий час зі збереженням окладів. Досить часто такі заходи не зустрічають супротиву підлеглих, хоча останні часто йдуть на порушення виборчого законодавства (зриви зустрічей з іншими кандидатами, агітація в день голосування, багаторазові голосування з відкріпними талонами).

Особливу роль відігравали працівники міліції, які знаходилися «найближче» до виборця і дозволяли собі збирати підписи на підтримку провладного кандидата. Спрацьовували обіцянки щодо службових заохочень та пільг. До працівників, які виявляли бажання агітувати за інших кандидатів, застосовувалися тиск та погрози вжити дисциплінарних заходів, як правило, за посередництвом управлінців нижчої ланки та колег. Таке посередництво гарантувало уникнення відповідальності.

Отже, використання бюджетного адміністративного ресурсу – це не тільки негативний вплив на виборчий процес, але і фактор формування фінансового монополізму: через розподіл бюджетних та податкових преференцій.

Поруч з бюджетним адмінресурсом постійно застосовується іституційний (організаційний) вид даного явища. Органами виконавчої влади для реалізації своїх виборчих інтересів нерідко використовуються додаткові організаційні можливості, надані їм автоматично, завдяки їхньому статусу державних службовців. В якості подібного ресурсу можуть виступати службові приміщення, фактично виконують функцію передвиборних штабів; оргтехніка, задіяна для копіювання агітаційних матеріалів; нарешті, самі державні службовці, які або в робоче, або в позаурочний час виконують роль «помічників» кандидата від адміністративної влади.

У якості «польових активістів» виборчих штабів іноді працюють співробітники житлово-комунального господарства Наприклад, під час виборчої кампанії 2007 року у Башкирії працівникам ЖКГ веліли збирати з під'їздів агітаційні газети «для збереження чистоти» – всі, крім випущених «Єдиною Росією!» Школи також є сприятливим середовищем для «м'якого» підкупу виборців, прояви «рекламної» турботи про дітей і про освіту, а також для «ненав'язливої» агітації. У період виборчої кампанії поширене, наприклад, оснащення шкіл оргтехнікою, особлива турбота про вчителів, видання і передача нових підручників і зошитів, іноді – з згадкою провладного кандидата.

Знову ж, як приклад, виборча кампанія – 2007 р., коли працівники адміністрації міста Володимира роздавали першокласникам подарунки з символікою «Єдиної Росії», а у Воронежі на лінійках розповідали про діяльність цієї партії. Адміністрація може використовувати свій вплив також і на установи середньої професійної та вищої освіти, на установи культури, такі як кінотеатри, будинку культури і т. д. У корпусах Алтайського державного університету були розвішані плакати з символікою Єдиної Росії, де говорилося, що у молоді 20 % місць у списках, а в Ульяновському державному університеті висить розтяжка «Знання – сила! Єдина Росія.

Широко поширена практика організації різних всенародних свят та інших заходів у період виборчої кампанії. Це може бути день міста, відкриття дитячого майданчика, день сміху, святкування Масляної, ювілею однієї з битв Великої Вітчизняної війни, нарешті, збори активу працівників освіти. На цих святах чи заходах, природно, «засвічується» потрібний кандидат чи партія. «Потрібний» кандидат може приймати участь у цих заходах особисто, при цьому агітувати за кандидата або виборче об'єднання може хто-небудь інший. Наприклад, у березні 2005 р. у розпал кампанії з виборів мера Челябінська діючий мер В. Тарасов запросив до міста популярну шоу-групу «Грай, гармонь!». Подано це було як турбота про культурне дозвілля населення, а насправді це недешевий захід влаштовувалося в основному як агітаційний, з пропагандистською спрямованістю.

Таким чином, бюджетний адміністративний ресурс в умовах бідності, безробіття, різкого розшарування соціальних верств є дієвим механізмом впливу на виборця, застосовуючи даний вид, суб’єкти політичного процесу намагаються купувати голоса електорату.

Варто зауважити, що в 2005 році із Закону «Про основні гарантії» був виключений пункт 6 статті 53, який звучав так: «Передвиборна агітація і публічні виступи зареєстрованих кандидатів на заході, що фінансується, організовуваному або проведеному для населення органами державної влади, органами місцевого самоврядування, державними і муніципальними підприємствами і установами, допускаються тільки у разі, якщо про ці заходи були сповіщені всі зареєстровані кандидати по даному виборчому округу і їм була надана можливість виступити на цьому заході».

Як зазначає В. Полуектов, це обмеження сильно заважало «адміністративним» кандидатам. Останнім часом технологія «розкручування» адміністративних кандидатів на різних заходах, організованих адміністрацією, використовується в повному обсязі. Для того, щоб забезпечувати інформаційні приводи публікацій, в період виборчої кампанії може різко підвищуватися активність адміністрації. Губернатор, керівник муніципальної освіти, Президент РФ активізують діяльність по виданню різних розпоряджень, які, природно, публікуються за відповідним підписом. У вищих посадовців суб'єктів Федерації різко збільшується кількість заходів, що освітлюються в пресі, наприклад, відвідувань об'єктів обслуговування населення, промислових об'єктів, урочистих зборів і так далі.

Однією з найнебезпечніших форм адміністративного ресурсу є організаційний. Застосовуючи прямі фальсифікації голосування, неправильний підрахунок голосів органи влади протизаконно втручаються у виборчий процес.

В той же час, потрібно відзначити, що прямі фальсифікації не потрібні після повноцінного застосування адміністративного ресурсу на попередніх стадіях виборчої кампанії. Тим не менш, такі фальсифікації застосовуються у разі, коли «адміністративний» та «неадміністративний» кандидати, за соціологічними опитуваннями, мають приблизно рівні шанси на перемогу, особливо на муніципальних виборах. Так, на виборчій дільниці № 1702 (Даниловський р-н м. Москви) реальний підрахунок голосів виявив підтримку списку партії «Єдина Росія» в 192 голоси, але в окружному виборчкомі ця цифра збільшилась до 742. Таким чином, застосовуючи організаційний адмінресурс правляча партія сфальшувала результати виборів.

Крім того, існують регіони, де подібна практика, судячи з усього, має традиційний характер. Навіть, якщо голосування проходило в рамках виборчого законодавства, його результати можна змінити підтасовуваннями при підрахунку бюлетенів. Наприклад, на виборах депутатів Державної Думи РФ 7 грудня 2003 р. використовувалися і явні маніпуляції голосами виборців типу додаткових вкидань виборчих бюлетенів в урни для голосування. Виявити такі маніпуляції можна було, наприклад, встановивши, що кількість виданих бюлетенів, перевищує кількість виборців, що прийшли на дільниці для голосування.

Найбільш типовими варіантами прояву інституційного адмінресурсу саме в цій сфері є: пряма підтримка кандидатів з боку посадових осіб; використання державних компаній, підприємств з державною участю, інститутів, наукових центрів, громадських організацій для участі у виборчій кампанії провладного кандидата; різноманітні соціологічні, політологічні дослідження, безкоштовна реклама в державних ЗМІ; виробництво агітаційних матеріалів, листівок, книг, плакатів; організація агітаційних заходів, наприклад, зустрічей кандидатів з керівництвом підприємств; використання державних службовців як працівників виборчого штабу кандидата; використання громадських будівель для передвиборчих мітингів і зустрічей; надання громадського транспорту в агітаційних цілях; перевезення прихильників, організації мітингів і зустрічей з виборцями; використання працівників державних підприємств для збору підписів на користь кандидата чи партії.



3.Порівняльний аналіз причини застосування адміністративного ресурсу у Росії та Україні.

Причини застосування адміністративного ресурсу як в Росії, так і в Україні схожі.

По-перше, застосування адміністративного ресурсу як девіантної технології в Російській Федерації та в Україні здатне повністю контролювати виборчий процес і в цілому приводить до «вибору без вибору». Його застосування неминуче веде до того, що реальна роль населення у формуванні органів державної влади та місцевого самоврядування суттєво знижується. В кожному конкретному випадку відповідні технології та стратегії формуються задля використання адміністративного ресурсу.

По-друге, схема таких псевдовиборів не змінюється з часів КПРС: єдиний кандидат від «блоку комуністів і безпартійних»; маса людей, спеціально зібраних органами влади для агітації, роздача пільг та преференцій.

По-третє, особливо характерним для мажоритарних округів є тотальний вплив адміністративного ресурсу. Причина криється в тому, що більшість громадян не цікавиться політикою. На відміну від напівміфічних демократичних свобод, клановий патерналізм надає пересічній людині можливість непогано існувати вже сьогодні.

По-четверте, схильність пересічних громадян до васально-феодального мислення давно помічена політтехнологами, про це свідчить структурний аналіз діяльності провідних PR-агентств, що спеціалізуються в політичному бізнесі. З року в рік вони все більше орієнтуються не стільки на застосування пропагандистських методів впливу на електорат, скільки на встановлення відносин з людьми, які впливають на ситуацію в конкретних регіонах.

По-п'яте, незважаючи на те, що політична ситуація в Росії та Україні відрізняється, всі гілки влади в обох країнах беруть участь у забезпеченні адміністративного ресурсу. Там, де державні структури акумулюють весь арсенал ресурсів, шансів на перемогу чи оскарження результатів виборів майже немає.

По-шосте, проаналізувавши хід виборів та виборчого законодавства в Україні та Російській Федерації, автор доходить висновку, що в обох країнах відсутні прецеденти дійсної боротьби з цим явищем, складність доказової бази унеможливлює притягнення до відповідальності посадових осіб, які використовують дану технологію.

По-сьоме, адміністративні виборчі технології змістилися на стадію до часу голосування, причому починаються вони ще на стадії законодавства. Реформування виборчого законодавства за останні два роки явно йшло в руслі підтримки адміністративного ресурсу. При цьому воно надало переваги парламентським партіям: вони не зобов'язані вносити заставу або збирати підписи для реєстрації списків на виборах, квотні місця у виборчих комісіях, які вони мають, – це теж одна з адміністративних виборчих технологій.

Тобто, відбувається злиття державних органів та політичних сил, що є прямим порушенням міжнародних норм.

При такій великій кількості маніпуляцій, громадяни втрачають інтерес до виборів, постійно знижується явка виборця, навіть скасування в Росії графи «проти всіх» у виборчих бюлетенях не додає легітимності виборам. Громадяни стають «штампувальниками» вибору вищого керівництва держави, аж ніяк не учасниками вільного волевиявлення.

Аналізуючи основні загрози демократичним виборам у найближчих виборчих кампаніях в Україні та Росії, доцільно звернути увагу на деяких з них.

1. Майбутня президентська кампанія в Росії та парламентська в Україні не позбавлена імовірності виборчого рецидиву. Небезпека криється в посттоталітарному режимові, більш того суттєвої заміни старої системи влади ще не відбулося. Основний кадровий склад нинішньої російської та української влади залишається без змін – це працівники колишніх партійних, державних структур, співробітники правоохоронних органів, що суттєво впливає на процес прийняття політичних рішень, проведення виборчих кампаній. На слідуючих виборах не можна виключати латентних форм адміністративного ресурсу.

2. Другим фактором, який негативно вплине на наступні виборчі кампанії є участь у них організаторів фальсифікації минулих виборів. Місцеві вибори 2010 року в Україні підтверджують дану тезу.

3. Слабкість правоохоронної системи країнах пострадянського простору суттєво впливає на протидію зловживань посадовими особами. Потрібно ставити питання про застосування санкцій стосовно всіх, хто порушив закон, але принциповий підхід полягає в тому, що слід чітко виокремлювати за ступенем суспільної небезпеки винних осіб. В даному випадку практика притягнення до відповідальності свідчить, що лише виконавці можуть постати перед законом, а замовники залишаються в стороні.

4. Загрозою майбутніх президентських та парламентських кампаній та місцевих виборів є участь у них так званих «технічних» партій. Такі партії порушують політичний баланс, штучно зміщують політичні аспекти виборів, дезорганізують та викривляють виборчий процес.

5. Відсутність у Росіії та в Україні системної опозиції, яка б могла організувати протидію деструктивним політичним технологіям в цілому та адміністративному ресурсу, зокрема.

Варіантом протистояння адміністративному ресурсу в Україні та Росії може стати партійна система поміркованого плюралізму, коли певна кількість сильних політичних партій активно конкурують між собою і тому зацікавлені в чесних та прозорих виборах. Аналіз виборчих кампаній свідчить, що там, де була справжня політична конкуренція, адміністративний ресурс не ставав критичним фактором.




План лекційного заняття № 11



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина) iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка