Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни



Сторінка11/22
Дата конвертації09.03.2018
Розмір4.56 Mb.
ТипВитяг
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

евфемізми – це описовий зворот, часто словосполучення, що приховано передає назву предмета, явища, істоти, особи справжнє ім’я чи назву, боячись його назвати (брехня – неправда, чорт - нечистий). Евфемізми часто поширюються у художньому і розмовно-побутовому стилі.


Синоніміка мови розвивається поступово, поповнюючись за рахунок:

а) створення нових слів на основі старих (згадати, нагадати, пригадати);

б) запозичення слів (асиміляція – уподібнення);

в) поява слів із різним емоційно-стилістичним забарвленням: померти – попрощатися з життям, скласти голову.



Антонімія. Антоніми (від гр. Anti – проти і оnуmа – ім’я) – це різні за звучанням слова, що виражають протилежні, але співвідносні одне з одним поняття: правда – брехня, добрий – злий, легко – важко, почати – закінчити. Об’єднуються в антонімічні пари не всі слова, а лише ті, які мають якісні характеристики (високий - низький). Крім різнокореневих, трапляються антоніми однокореневі: вхід – вихід, налити – вилити, наземний – підземний.

Багатозначні слова вступають в антонімічні зв’язки з кожним зі своїх значень: тихий голос – гучний, тиха їзда – швидка, тиха вулиця – шумна, тиха людина – буйна та ін.

Антоніми класифікуються за значенням: 1) контрарні – позначають протилежні поняття, що мають «якісного посередника» (молодий – літній - старий); 2) комплементарні – передають абсолютну протилежність, без можливих виявів додаткової ознаки (жонатий - холостий); 3) векторні – позначають протилежні поняття щодо руху (вперед – назад, увійти - вийти).

Протилежні значення можуть історично розвиватися в одному й тому самому слові (явище енантіосемії): напевне “мабуть” – напевне “можливо”. Антонімам мовним протиставляються антоніми мовленнєві, чи контекстуальні антоніми: “у наших жилах кров, а не водиця” (В. Маяковський).



Стилістичне розшарування словникового складу мови. Слова можуть протиставлятися як за граматичними і лексико-семантичними ознаками, так і за сферою вживання. У словниковому складі будь-якої мови виділяють два основні шари: загальновживану лексику і лексику, обмежену у своєму вживанні певними стилями мови і мовлення.

До загальновживаної лексики відносяться слова, без яких не можливе спілкування в жодній сфері людської діяльності. Загальновживана лексика є тим фоном, на якому виділяються обмежені у своєму вживанні слова.

Стилістично забарвлена лексика передусім поділяється на книжну і розмовну.

Книжна лексика використовується переважно в літературно-писемній мові (науковій літературі, документах, художній літературі). У ній виділяється:



  • термінологічна лексика: фонема, морфема, синтагма;

  • історизми й екзотизми: забрало, князь;

  • архаїчна лексика: зениці, перст;

  • поетична лексика: діва, ангел, чорні / сині очі, голуби.

Розмовна лексика використовується насамперед у невимушеній бесіді, переважно на побутову тему. У ній виділяється:

  • просторічна лексика: доця, картошка, башковитий;

  • вульгаризми і жаргонізми: морда, тачка, дід;

  • діалектна лексика: бутля, кип’ячка.

Термінологія та спеціальна лексика. Термін – це слово або словосполучення, яке виражає чітко окреслене поняття з певної галузі науки, техніки. Галузь, яка вивчає терміни називається термінологією.

Характерні ознаки термінів:



  1. Однозначність.

  2. Нейтральність (відсутність стилістичних відтінків).

  3. Спеціалізація (у певній сфері).

Класифікація термінів за:

  1. структурою – прості, складні;

  2. за походженням – власне мовні, запозичені;

  3. за сферою функціонування – загально-наукові, власне наукові.

Лекція 7 Граматика. Способи вираження граматичних значень. синтетичні й аналітичні мови

План

  1. Граматична будова мови як предмет граматики. Морфологія і синтаксис. словотвір і граматика.

  2. Граматичне значення слова в його зіставленні з лексичним.

  3. Структура слова. класифікація морфем. Історична змінюваність морфемної будови слова.

  4. Граматична форма слова.

  5. Способи вираження граматичних значень (афіксація, внутрішня флексія, чергування звуків, наголос, інтонація, суплетивізм, редуплікація, службові слова, порядок слів).

  6. Синтетичні й аналітичні мови.

Література

  1. Білецький А. О. Про мову і мовознавство / А. О.Білецький. – К. : «АртЕК», 1997. – 223 с.

  2. Герета Н. М., Торчинський М. М. Вступ до мовознавства / Н.М. Герета, М. М. Торчинський – К. :Товариство «Знання», 2000. – 217 с.

  3. Глазкова О.В. Колесник Д.М. Вступ до мовознавства / О.В. Глазкова, Д. М. Колесник – Черкаси: ЧІТІ, 1999. – 211 с.

  4. Горох Г. В. Вступ до мовознавства / Г.В. Горох – Кам’янець- Подільський : Абетка, 2002. – 199 с.

  5. Карпенко Ю. В. Вступ до мовознавства: Підручник / Ю. В. Карпенко – К. : Видавничий центр «Академія», 2006. – 336 с.

  6. Кириченко  Г. С. Нариси загального мовознавства : у 2 ч.: навч. посібник / Г. С. Кириченко, С. В. Кириченко, А. П. Супрун ; за ред. А. П. Супрун. – К. : Ін Юре, 2008. – Ч. 1 : Мова, її будова та функції в суспільстві / ред. А. П. Супрун. – 2008. – 168 с.

  7. Кочерган М. П. Вступ до мовознавства / М. П. Кочерган – К. : Видавничий центр «Академія», 2000. – 368 с.

  8. Левицький А. Е. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник / А. Е. Левицький, А. В. Сингаївська, Л. Л. Славова – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 104 с.

  9. Монжалєй Т. К. Вступ до мовознавства / Т. К. Монжалей – Суми : Університетська книга, 2011. – 183 с.

  10. Терехова Д. І. Вступ до мовознавства: Навчальний посібник для студентів першого курсу (напрям підготовки 6.020303 «Філологія», спеціальність «Переклад») / Автор-упорядник Терехова Д. І. – К. – Полтава : «Полтавський літератор», 2012. – 224  с.

  11. Удовиченко Г. М. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних учень / Г. М. Удовчиенко – К. : Вища школа, 1980. – 305 с.

  12. Харченко С.В. Вступ до мовознавства / С. В. Харченко – К. : Вид-во НАУ, 2004. – 164 с.

  13. Ющук І. П. Вступ до мовознавства /І. П. Ющук – К. : Рута, 2000. – 219 с.


Граматична будова мови як предмет граматики. морфологія і синтаксис. словотвір і граматика. Слово в мові існує у поєднанні граматичного й лексичного значень. Граматика – це розділ мовознавства, який вивчає граматичну будову мови, і складається з двох взаємопов’язаних розділів – морфології та синтаксису. Морфологія (від гр. Morphe – форма і logos – наука) є граматичною наукою про слово, його структуру і форми, а також про лексико-граматичні класи слів.

Синтаксис (від гр. syntaxys – побудова, стрій) – граматичне учення про будову речення, про сполучуваність і функції форм слів у мовленні. Традиційно в граматику включають і словотворення як науку про способи творення слів.



Граматичне значення слова в його зіставленні з лексичним. Лексичне значення властиве кожному слову індивідуально й виражається основою слова. Граматичне значення – це абстрактне значення, властиве цілим класам слів і виражається формальними засобами мови (передусім флексіями).

Лексичне та граматичне значення слів тісно пов’язані між собою і взаємодіють. Цей зв’язок зумовлений більш загальним зв’язком лексики та граматичної будови мови.



Структура слова. Класифікація морфем. Історична змінюваність морфемної будови слова. Морфема є мінімальною значеннєвою одиницею мови, що виділяється у слові. За значенням і роллю в мові виділяють морфеми: кореневі: ліс – лісниклісництво. Корінь – це основна смислова частина слова. Він несе в собі предметне значення і є стрижневою частиною споріднених слів; афіксальні (від лат. affixus – прикріплений): а) префікси (від лат. рrае – попереду і fixus – прикріплений): вибігтизабігти – прибігти – недобігти; б) суфіксальні (від лат. sufixus – прибитий): столик; в) флексія (від лат. flexio – згинання, вигин), або закінчення: школа, село; г) інфікси: vici “переміг” і vinco “перемагаю”; д) інтерфікси: атомохід; е) постфікси: умиватися.

Суфікси і флексії не завжди розташовуються в тій послідовності, як вони вказані у прикладах; порівняйте слово української мови малюночок і його еквівалент з німецької – bilderchen, де суфікс стоїть після закінчення.

За функцією афікси поділяють на словозмінні, чи формотворчі (реляційними є переважно флексії й інфікси), і словотвірні (дериваційними є переважно префікси, суфікси й інфікси). Однак префікси і суфікси можуть бути і формотворчими і словотворчими кращийнайкращий, schreibengeschriеben “написаний”.

Виділяють також продуктивні (студент-к-а, артист-к-а) і непродуктивні (ши-л-о, ми-л-о) афікси.



Граматична форма слова. Сукупність кореня і словотвірних афіксів – основа слова. Основа, що складається з одного кореня, непохідна (біг, вода); основа, що складається з кореня й афіксів, – похідна (бігати, водиця). Похідна основа пов’язана з непохідною і співвідносна з нею. Для характеристики відношень між взаємопов’язаними основами споріднених слів використовують термін твірна основа (тобто основа, від якої безпосередньо утворена основа даного слова:

вод-: – водн-/ий/; – підводн-/ий/; – підвод-/ник/.

Способи вираження граматичних значень (афіксація, внутрішня флексія, чергування звуків, наголос, інтонація, суплетивізм, редуплікація, службові слова, порядок слів). Для вираження відношень між словами у словосполученнях, а також для утворення форм слів існують різні способи: фонетичні, морфологічні та синтаксичні.

Способів вираження граматичних значень не так уже й багато, і використовуються вони в усіх мовах нерівномірно. це такі способи: афіксація, службові слова, порядок слів, чергування звуків і внутрішня флексія, наголос та інтонація, редуплікація і суплетивізм.

Афіксація – це приєднання до кореня або основи афіксів (префіксів, суфіксів, інфіксів, флексій). Так, за допомогою префіксів в українській мові часто знаходить своє вираження вид дієслова: писати – написати, їхати – приїхати, за допомогою суфіксів – граматичне значення пестливості: стіна –стінка, ліс – лісок; за допомогою закінчень – граматичне значення числа: стіл – столи; відмінка: дорога – дорогою тощо.

За способом поєднання афіксів із основами виділяють два різновиди афіксів: аглютинацію та фузію.

Аґлютинація (від лат. agglutinare – приклеювати) полягає у приєднанні до незмінюваної основи однозначних і стандартних (однакових) афіксів. наприклад, татарська словоформа кул “рука” має граматичне значення однини й називного відмінка, кулда “на руці” – значення місцевого відмінка, куллар “руки” – значення множини, кулларда “в руках” – значення множини й місцевого відмінка.

Фузія (від лат. fusio – злиття) притаманна флективним мовам. Її суть – у приєднанні до змінюваного кореня багатозначних нестандартних афіксів. так, у словоформі на конях флексія -ях одночасно виражає граматичне значення місцевого відмінка і множини. У дієслові несу закінчення є носієм дійсного способу теперішнього часу першої особи однини. Нестандартність афіксів полягає в тому, що, наприклад, форма місцевого відмінка може виражатися різними закінченнями: на столі, на коневі.

Службові слова не виконують у реченні самостійної функції, а стоять при повнозначних словах, тобто таких, які можуть бути членами речення й виражають при цьому ті чи інші граматичні значення.

Службові слова не виконують номінативної функції, у них предметне значення збігається з граматичним. До службових слів відносять прийменники, сполучники, частки, артиклі, допоміжні дієслова.

Наприклад, за допомогою прийменника на у сполученні слів на столі виражається граматичне значення місцевого відмінка. у тих мовах, де іменники не відмінюються (англійська, французька, болгарська та ін.), відношення між словами та граматичними значеннями виражаються за допомогою прийменників.

Сполучники можуть виражати сурядні й підрядні відношення: читає і пише; читає, щоб писати. частки в українській мові є насамперед засобом вираження способу: поїхав би (умовний спосіб), нехай пише (наказовий спосіб).

Артиклі як засіб утворення граматичного значення надзвичайно важливі в германських, переважно в німецькій мові, наприклад: der deutsche “німець” має граматичне значення чоловічого роду, die deutsche “німкеня” – граматичне значення жіночого роду. Допоміжні дієслова можуть виражати категорію часу (читатибуду читати. часопис цікавий. часопис був цікавий).

Порядок слів відіграє значну роль у мовах із нерозвиненою або слабкорозвиненою системою словозміни. Наприклад, у китайській, англійській, французькій мовах за допомогою порядку слів відрізняють члени речення і частини мови. У китайській мові: во да ні “я б’ю тебе”, ні да во “ти б’єш мене”; тролейбус зачепив автомобіль – автомобіль зачепив тролейбус.

Чергування звуків і внутрішня флексія – це закономірна для певної мови зміна звуків усередині кореня чи голосного з нулем звука. Вона протиставляється зовнішній флексії – граматичному показнику, що приєднується до кореня або основи. внутрішня флексія притаманна семітським мовам, наприклад арабській. у ній корінь є поєднанням приголосних, між якими вставляються голосні; закономірна зміна голосних утворює або нове слово, або нову форму слова. так, корінь к-т-б має значення “писати” і за дапомогою внутрішньої флексії утворюється слово катаб – “він писав”, кутуба – “він був написаний”, катібун – “пишучий”.

Внутрішня флексія вживається в німецькій та англійській мовах у вигляді чергування звуків, наприклад, англ. foot [fut] – “нога” / feet [fі:t] – “ноги”; нім. тосhter “донька” / тöchter – “доньки” (множина). в українській і російській мовах внутрішня флексія представлена у вигляді чергування звуків, однак вона не використовується в чистому вигляді, а в поєднанні з афіксацією: день – дня, називатиназвати.

Наголос уживається як у смислорозрізнювальній функції (замок – замок), так і у форморозрізнювальній: вікна – вікна. таку функцію наголос може виконувати в мовах, де він рухомий.

Інтонація (йдеться про інтонацію як модуляцію голосу, тобто його підвищення чи зниження) може виступати і як засіб словотворення, і як засіб формотворення. так, у мові індійського племені такелама на алясці слово хіл, що вимовляється зі спадною інтонацією, означає “пісня”, а з висхідною – “співай”. сін, якщо вимовляється низьким током, означає “продавав”, а високим тоном – “буду продавати”. В українській мові інтонація має широке застосування як засіб вираження відношення мовця до предмета мовлення, до сказаного, наприклад, вираження задоволення або невдоволення.

Редуплікація (від лат. reduplicare – подвоювати) – це повтор цілого кореня, слова чи початкового складу. редуплікація широко вживається в усіх мовах світу, пор.: маленький і маленький-маленький, ледве і ледве-ледве, де вона служить засобом посилення ознаки. у багатьох мовах редуплікація є засобом утворення граматичного значення множини: у малайській мові оrапg“людина”, оrапgrапg “люди”.

Суплетивізм (від лат. suppleo – доповнюю). Цей спосіб вираження граматичного значення полягає в тому, що недостатню для певного слова сукупність форм доповнюють формою від іншого кореня чи від іншої основи. Так, у слов’янських мовах існує парність дієслів за видами (доконаний і недоконаний): писати – написати, де форма доконаного виду утворена за допомогою префіксації, однак говорити – сказати, берувізьму. Такі форми доконаного виду утворені за допомогою суплетивізму і називаються суплетивними формами.



Синтетичні й аналітичні мови. Огляд засобів утворення граматичного значення синтетичних та аналітичних мов показує, що той чи інший засіб може траплятися в різних мовах, але в одних він може переважати, в інших – ні. Залежно від переваги одних засобів над другими виділяють різний склад мов, а саме: мови аналітичного / синтетичного складу.

Синтетичні мови характеризуються тим, що в них переважають синтетичні способи, за допомогою яких граматичне значення виражене в самому слові. Це відбувається при афіксації, коли лексичне і граматичне значення поєднані (синтезовані) в одному слові.

Крім афіксації, до синтетичних способів належать внутрішня флексія, наголос, повтори, суплетивізм. Синтетичними мовами є старогрецька, латинська, старослов’янська, сучасні слов’янські мови, крім болгарської, литовська та ін.

Аналітична будова мов характеризується вживанням аналітичних способів, при яких граматичне значення відділене від лексичного й виражається спеціальними словами, які супроводжують лексичне значення і визначають граматичну характеристику слова.

Такими способами є службові слова, порядок слів, інтонація. До аналітичних мов відносять англійську, французьку, новогрецьку, болгарську. чисто аналітичних і чисто синтетичних мов немає.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка