Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни



Сторінка18/22
Дата конвертації09.03.2018
Розмір4.56 Mb.
ТипВитяг
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Мовознавство XХ століття


План

  1. Розширення кола досліджуваних мов та розшифровка стародавніх письмен в кінці ХІХ – початку ХХ століття.

  2. Проблеми прамови та її діалектного членування.

  3. Соціологізм у мовознавстві. Женевська і французька соціологічні школи.

  4. Структуралізм в лінгвістиці, його концепції та різновиди. Лінгвістична концепція Ф. де Соссюра.

  5. Функціональна лінгвістика. Празький лінгвістичний гурток (ПЛГ).

Література

  1. Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень / А.С.Зеленько. – Луганськ, 2002 .

  2. Кобилянський Б.В. Короткий огляд історії мовознавства / Б.В.Кобилянський. – К.

  3. Ковалик І.І. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки / І.І.Ковалик, С.П.Самійленко. – К.

  4. Кочерган М.П.Загальне мовознавство: підручник / М.П.Кочерган. – К., 2003.

  5. Нариси загального мовознавства : навч. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл. : у 2 ч. / Г. С. Кириченко, С. В. Кириченко, А. П. Супрун ; за ред. А. П. Супрун. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. Ч. І : Мова, її будова та функції в суспільстві. –2008.

  6. Удовиченко Г.М. Загальне мовознавство. Історія лінгвістичних учень: навчальний посібник / Г.М.Удовиченко. – К., 1980.

Контрольні завдання

Укласти хронологічну таблицю «Мовознавство XХ століття»


№ п/п

Основні мовознавчі школи

Представники

Основні праці

Основні ідеї


Практичне заняття № 9

Загальномовознавчі проблеми славістики

План

1. Короткий огляд історії класичного російського мовознавства.

2. Мовознавча діяльність І.І.Срезневського.

3. О.О.Шахматов як лінгвіст.

4. «Мовне будівництво» в СРСР 20-40-х років ХХ ст.

5. М.Я.Марр – творець так званого «нового вчення про мову» («марксизму у мовознавстві»).

6. Л.В.Щерба – теоретик мови, фонетист, лексиколог, лексикограф, граматист і методист.

7. Лінгвістичні погляди Є.Д.Поливанова.

8. Мовознавство в СРСР 50 – 80-х років ХХ ст.

9. Лінгвістична концепція В.В.Виноградова.

10. Місце славістики у світовій лінгвістичній науці.

Література


  1. Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень / А.С.Зеленько. – Луганськ, 2002 .– С.138-143.

  2. Ковалик І.І. Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки / І.І.Ковалик, С.П.Самійленко. – К., 1985. – С.166-214.

  3. Кодухов В. И. Общее языкознание.– М.: Просвещение, 1974.– С.4-25, 99-116.

  4. Кочерган М.П.Загальне мовознавство: підручник / М.П.Кочерган. – К., 2003. – С.123-136.

  5. Нариси загального мовознавства : навч. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл. : у 2 ч. / Г. С. Кириченко, С. В. Кириченко, А. П. Супрун ; за ред. А. П. Супрун. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. Ч. І : Мова, її будова та функції в суспільстві. –2008.

  6. Кобилянський Б.В. Короткий огляд історії мовознавства / Б.В.Кобилянський. – К., 1964 – С.76-95, 134-150.

  7. Березин Ф.М.История лингвистический учений : учебное пособие / Ф.М.Березин. – М., 1975. – С. 267-298.

Контрольні запитання та завдання

1. Який основний доробок М.Грека?

2. Яка роль В.Тредыаковського в розвитку росыйського мовознавства?

3. Який основний доробок М.Курганова?

4. Який основний доробок А.Барсова?

5. Який основний доробок В.Свєтова?

6. Що таке яфетидологія?

7. Уважно ознайомтесь із поданою нижче інформацією. Про кого з українських мовознавців йдеться у цих текстах:

а) Російський філолог і мистецтвознавець, академік Петербурзької академії наук з 1860. Автор досліджень з мовознавства, в яких намагався встановити зв'язок історії мови з життям народу, його звичаями,віруваннями, обрядами, переказами. Багато зробив для вивчення пам'яток давньоруської літератури та мистецтва. Йому належать численні дослідження про російський фольклор, літературу і мистецтво. У фольклорних працях виступав спочатку як представник міфологічної школи, пізніше став прибічником запозичення теорії.

б) Російський учений-натураліст, геохімік, поет, заклав основи російської літературної мови, перший російський академічно освічений вчений. Істотно удосконалив літературну, прозову та віршовану мову, вписавши таким чином своє ім’я золотими літерами в історію російської філології. Йому належать важливі роботи з мовознавства: «Письмо о правилах российского стихотворства» (1739); «О пользе книг церковных в российском языке» (1755–1757), граматика російської мови (1755) і перша риторика російською мовою (1748).

в) Вчився на природному та на історико-філологічному факультетах Московського університету, звідки двічі був звільнений за участь у студентських заворушеннях; вивчав також природознавство в Берлінському університеті. Закінчив історико-філологічний факультет Московського університету в 1906 р.; своїми вчителями вважав Ф. Ф. Фортунатова та В. К. Поржезінского. Викладав російську і латинську мову в московських гімназіях; незадоволеність рівнем викладання російської мови змусила його звернутися до наукових досліджень та створити книгу свого життя –монографію «Російський синтаксис у науковому висвітленні». Написав також ряд статей з російської граматики і кілька робіт, присвячених методиці викладання російської мови в школі, в тому числі посібник «Наша мова» (1922-1927).

г) Російський славіст-філолог, історик, основоположник історичного вивчення російської мови, давньоруського літописання і літератури, член Імператорського Православного Палестинського Товариства, академік Санкт-Петербурзької академії наук. До найважливіших публікацій науковця в українському мовознавстві належить стаття про депалаталізацію приголосних перед е та і , короткий нарис історії української мови. Брав участь у складанні декларації Петербурзької АН «Про скасування обмежень малоруського друкованого слова» (1905–1906), що жадала волі друку для українців своєю мовою. Найбільше в історії української мови його цікавила проблема її виникнення, до чого він повертався в багатьох своїх головних працях: «К вопросу об образовании русских наречий и народностей» (1894), «К истории звуков русского языка» (1898–1903), «Курс истории русского языка» (1908–1911), «Очерк древнейшого периода истории русского языка» (1915), «Введение в курс истории русского языка» (1916), «Древнейшие судьбы русского языка» (1917) тощо.



ґ) Російський філолог, академік АН СРСР з 1946, іноземний член багатьох зарубіжних академій. Директор Інституту мовознавства АН СРСР (19501954), Інституту російської мови АН СРСР (19581968). Автор праць з граматики російської мови («Російська мова», 1947; Державна премія СРСР, 1951), історії російської літературної мови («Основні проблеми вивчення утворення і розвитку давньоруської літературної мови», 1958, та ін.). У книзі «Нариси з історії російської мови XVII—XIX ст.» (1934) відобразив, зокрема, питання російсько-українських мовних і літературних зв'язків, дав характеристику української літературної мови досліджуваного періоду, навів зразки її стилів. Значну увагу явищам і процесам розвитку української мови приділив у славістичних працях «Основні питання вивчення сучасних слов'янських літературних мов» (1949) та «Відмінності між закономірностями розвитку слов'янських літературних мов у донаціональну та національну епоху» (1963). Розробляв загальні питання лексикографії, стилістики, поетики, теорії художньої мови. Досліджував мову і стиль Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна та інших письменників. У багатьох працях використовував український матеріал, розробляв проблему взаємодії російської, української та білоруської мов у різні періоди їхнього розвитку («До питання про історичні зв'язки російської, української та білоруської мов», 1947; «Про мову ранньої прози Гоголя», 1951, та ін.). Написав рецензію на «Російсько-український словник» (1948).

Практичне заняття № 10

Провідні лінгвістичні школи і напрями у сучасному мовознавстві

План

1. Загальна характеристика сучасної парадигми лінгвістичних знань.

2. Ареальна лінгвістика. Лінгвогеографія.

3. Етнолінгвістика.

4. Етнопсихолінгвістика і лінгвокультурологія. Неогумбольдтіанство.

5. Когнітивна лінгвістика.

6. Комп’ютерна лінгвістика.

7. Комунікативна лінгвістика.

8. Контрастивна лінгвістика. Типологія.

9. Лінгвістика тексту.

10. Математична лінгвістика.

11. Менталінгвістика.

12. Ономастика.

13. Психолінгвістика.

14. Соціолінгвістика.

15. Сучасна семасіологія.



Література

  1. Зеленько А.С. З історії лінгвістичних вчень / А.С.Зеленько. – Луганськ, 2002 .– С.174-219.

  2. Кочерган М.П.Загальне мовознавство: підручник / М.П.Кочерган. – К., 2003. – С.111-122, 146-147.

  3. Нариси загального мовознавства : навч. посіб. для студ. філол. спец. вищ. навч. закл. : у 2 ч. / Г. С. Кириченко, С. В. Кириченко, А. П. Супрун ; за ред. А. П. Супрун. – К. : Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. Ч. І : Мова, її будова та функції в суспільстві. –2008.

  4. Березин Ф.М.История лингвистический учений : учебное пособие / Ф.М.Березин. – М., 1975. – С.345-356.

  5. Селіванова Олена Сучасна лінгвістика: напрями та проблеми: Підручник / Селіванова Олена. – Полтава: Довкілля-К, 2008. – 712 с.

  6. Селіванова Олена Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / Селіванова Олена – Полтава: Довкілля-К, 2006. – 716 с.

Контрольні запитання

1. Хто автор терміна «просторова/ареальна лінгвістика»?

2. З якої лінгвістичної галузі виокремилася лінгвістична географія?

3. Назвіть типи лінгвістичних атласів.

4. Хто заклав основи вітчизняної етнолінгвістики?

5. Назвіть течії американської школи психолінгвістики.

6. Що таке концепт?

7. Що таке штучний інтелект?

8. Хто основоположник теорії мовленнєвих актів?

9. Що таке універсологія?

10 У чому суть концепції модальності З.Я.Тураєвої?

11. Хто засновник ономасіологічної науки?




Завдання для самостійної роботи

Опрацювати інформаційні матеріали (всі питання) та створити презентацію на одну із тем:



    1. Системний характер мови.

    2. Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями.

    3. Основні й проміжні рівні мови.

    4. Теорія ізоморфізму й ієрархії рівнів мови.

  1. Своєрідність системності мови. Співвідношення системних і несистемних явищ у мові. Система і норма.

  2. Характеристика мовознавства в стародавньому Єгипті.

  3. Мовознавчі питання у спадщині Аристотеля. Олександрійська граматична школа.

  4. Данте Алігієрі «Про народну мову» (1305 р.).

  5. Загальна оцінка натуралізму. Етимологія і лінгвопалеонтологія.

  6. Погляди Карла Бругмана та Бертольда Дельбрюка як представників молодограматизму.

  7. Іван Бодуен де Куртене – засновник Казанської (Петербурзької) школи. Погляди Бодуена де Куртене на знаковий характер мови, принципи класифікації мов, звук як об’єкт мовознавчих досліджень.

  8. Вчення Казанської школи про фонему. Погляди Миколи Крушевського та Василя Богородицького як представників Казанської школи на походження людської мови, морфологічну будову слова, виникнення і розвиток письма.

  9. Копенгагенський структуралізм (глосематика)

  10. Американський структуралізм (дескриптивізм)

  11. Генеративізм

  12. Типологічна класифікація мов.

  13. Санскрит та європейські мови.

  14. Історичний розвиток мови й аспекти мовознавства (синхронія та діахронія).

  15. Зовнішні причини мовних змін.

  16. Внутрішні закони історик змін окремих мовних рівнів та мови загалом.



Контрольні завдання до практичних занять

Тема 1. Предмет, завдання, основні поняття і методи науки про мову. Природа і сутність мови

  1. Проілюструйте прикладами суспільний характер мови.

  2. Укладіть порівняльні таблиці: «Мова – Мовлення» та «Мова – Мислення».

  3. Напишіть письмову роботу на одну із тем:

  • Функції рідної та іноземної мови в мовленні індивіда (автора).

  • Роль штучних комунікативних знакових систем у сфері людського спілкування.

  • Мова і мовлення: єдність протилежностей.


Тема 2. Фонетика. Фонологія. аспекти вивчення звуків мови. Членування мовленнєвого потоку

  1. До поданих слів доберіть такі, щоб можна було одержати звукову кореляцію за:

    • твердістю – м’якістю: дат, рис, лак, син, лин, рад, стан, лан, лук;

    • за глухістю – дзвінкістю: там, сам, рас, тіло, сірка, шар, пар, кава, пас.

  2. Запишіть подані слова фонетичною транскрипцією. Визначте кількість звуків.

Пісня, вітчизняний, безмовність, велелюддя, дзеркальність, щастя, втілюється, возз’єднання, безжурний.

  1. Охарактеризуйте звуки в словах: величний, обирати, будинок, земля, come, condition, decide.

  2. Поставте наголос у словах: бавовняний, балувати, бесіда, білизна, близький, болотистий, бридкий, верба, весняний.

  3. Укласти словник термінів: артикуляція, глухий звук, голосні звуки, дзвінкий звук, дифтонг, інтонація, лабіалізація, наголос, орфоепія, піднесення, приголосні звуки, проривний звук, синтагма, сонорний, фонема, фонетика, фонологія, шумний (за навчальним посібником Монжалєй Т. К. Вступ до мовознавства. – Суми: Університетська книга, 2011. – С. 28-31 або за будь-яким іншим лінгвістичним словником). Терміни вивчити.


Тема 3. Лексико-семантична підсистема

  1. Випишіть зі словника 5 однозначних і 5 багатозначних слів.

  1. Визначте типи омонімів.

Лютий, мати, моторний, наліт, наряд, ніж, нота, пара.

  1. Визначте типи синонімів.

Розшук – слідство; ртуть – живе срібло; лаяти – сварити – ганити; орфографія – правопис; струмок – ручай; рило – пика – морда.

  1. Підберіть антоніми до різних значень слів.

Старий, зрілий, короткий, кривда.

  1. підберіть українські синоніми до запозичених слів.

Дефект, дефіс, джунглі, динаміка, директива, дискусія, дистанція, далект.

  1. Із творів П.Тичини, І.Драча, О.Гончара та ін. випишіть приклади авторських неологізмів (у контексті).

  2. Назвіть словники, якими Ви користувалися при виконанні вправ. Визначте їх типи.

  3. Вкажіть види переносних значень слів: живити надію, жменя соняшників, загострити увагу, закрити питання, замести сліди, запалити інтерес, западати в пам'ять.

  4. Написати низку фразеологізмів зі словами: риба, сім (семеро), серце, слово, голова, очі.


Тема 4. Морфемний рівень мовної системи. Дериватологія

  1. Виділіть у словах морфеми: крокувати, навесні, кругосвітній, ледве, лікарняний, худорлявий, людяність, найсильніша.

  2. Зробіть етимологічний аналіз слів, використовуючи етимологічний словник: зубр, лукавий, ґатунок, внутрішній, байка, галопом, знак, вельможа, грудень, корито, зграбний, злидні, калина, закон, ковбаня, коровай, cipoмaxa, красоля, кучма, кульбаба.

3. Укладіть із наведених слів словотвірне гніздо: безмежжя, межа, межувати, безмежно, безмежність, відмежуватися, розмежування, розмежуватися, розмежувати, відмежувати.

4. Від поданих слів утворіть іменники, поясніть, яким способом вони утворені.



Юний, блакитний, синій, зелений, бігти, рости, гомоніти, оглядати, написати, переходити, нападати.

5. Визначте спосіб творення наведених слів. Вставте пропущені букви, поясніть правопис.



...фотографований, не...численний, ро...писати, ро...пис, ро...писка, бе...славний, пр...чудовий, пр...клеїти, ро...чистити, не…кінченний, ...шивати, …чесати, небе...пека, бе..ро..судно.

6. Установіть, який різновид афіксального словотворення бере участь у творенні поданих слів. Визначте твірну основу, її частиномовну належність та словотворчий формат: прамова, премудрий, київський, вольт, донжуан, веселитися, черговий, взаємодопомога, лісостеп.

7. Укладіть словник термінів: інтерфікс, інфікс, конфікс, морф, морфема, морфеміка, постфікс, префікс, словотвір, трасфікс, флексія, фузія (за навчальним посібником Монжалєй Т. К. Вступ до мовознавства. – Суми: Університетська книга, 2011. – С. 51-55 або за будь-яким іншим лінгвістичним словником). Терміни вивчити.


Тема 5. Граматика як учення про граматичну будову мови. Граматична будова мови. Основні способи і засоби вираження граматичних значень слів

  1. Дайте визначення граматики та її розділів.

  2. Визначте основні одиниці граматичної будови, дайте їх визначення.

  3. Як пов’язані між собою поняття «граматичне значення», «граматична форма» і «граматична категорія»?

  4. Визначити належність слів до частин мови: пролунати, променистий, промисловець, промінь, просто, просторо, проти, проте, протидіючий, процент, пустощі, п’ятирічка, наш, реклама, абищо, even, fifteen, our, green, exotic, first, enter, family, we, then, and.

  5. Виконати морфологічний аналіз слів: четвертий, університет, липневий, виходив, себе, повільніше.

  6. Проілюструвати явища перехідності таких слів: невстигаючий, незнайомий, один, ура, навколо.

  7. Укласти словник термінів: вид, відмінок, граматика, граматична категорія, граматична форма, граматичне значення, морфологія, спосіб, стан, ступінь порівняння, час, частина мови, число, аналітична форма, внутрішня флексія, ізафет, синтетична форма, словоформа, суплетивізм, керування, прилягання, узгодження, предикативність, речення, словосполучення (за навчальним посібником Монжалєй Т. К. Вступ до мовознавства. – Суми: Університетська книга, 2011. – С. 51-55 або за будь-яким іншим лінгвістичним словником). Терміни вивчити.

  8. Охарактеризуйте всі способи та засоби вираження граматичного значення: пломінь – пломенем, плуг за плугом, побажати – побажаю, побачення – на побачення, побороти – поборов, говорити – сказати, побудувати – побудував би, поважний – більш поважний, повертати – повертатися, повідомити – повідомте, кафе – у кафе, подарунок – подарунки, поет – поетеса.

  9. Визначте, які слова мають тільки граматичне значення, а які – і граматичне, і лексичне.

Слово – найтонше доторкання до серця, воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити і оживити, поранити й вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльозу, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі… Зле, невдале, нетактовне, просто кажучи, нерозумне слово може образити, приголомшити людину.(В.Сухомлинський)
Тема 6. Синтаксис. Основні синтаксичні одиниці

1. Визначте тип граматичного зв’язку між компонентами синтаксичних одиниць.



Виростила діточок. Діточок дрібненьких. Пішли світ за очі.

2. Визначте тип речень. Підкресліть усі члени речення.



А наступного дня шквал пронесло, і втишене море засвітилося сонцем. Курсанти, що після цього сатанинського поєдинку зі стихіями прийшли провідати Ягнича, застали його знеможеним, але мовби й просвітлілими.

Рейс тим часом тривав, вітрильник, легши на курс, прямував до рідних берегів. Незабаром ще довелось їм підбирати з плота греків-рибалок, котрі й після того, як були взяті на палубу, нагодовані й перевдягнені в спортивні костюми курсантів, все ще могли прийти до тями, неспроможні були пояснити, яким чином пощастило їм після загибелі судна зачепитися на своєму жалюгідному плотику, зачепитися і втриматися, доки їх підібрав «Оріон».

3. Випишіть у колонки словосполучення іменникові, прикметникові, числівникові, дієслівні, займенникові, прислівникові:



Вся у червоному, дев’ятий вал, сонячні кларнети, веселий на вдачу, дехто з нас, писав листа, спів соловейка, відро з водою, солона на смак, газон у саду, яблуні у цвіту, заборонено палити, вірний у коханні, старий адмірал, горе від розуму, чужий усім, дуже добре, рано вранці.

4. Визначте у поданих реченнях різновиди підрядних граматичних зв’язків між словами (узгодження, керування, прилягання).



Зате в кутку сніп високого жита, а на підвіконні глечик з сухими польовими квітами. Максим підійшов до них, торкнув квіти рукою, і вони розсипалися прахом, пилюкою.

6. Визначте типи складних речень. З’ясуйте будову складних речень, передайте її графічно.



1. Біля присілка білояра пшениця була молода і вища, а горді соняшники стояли, як слов’янські вої,– щитами на схід. 2. Над тихим світом леліла-курилася зоряна імла, за татарським бродом на болотах бродив долинний туманець, і в ньому по груди паслися селянські вироблені коні, що пахли оранкою, туманом і молодою м'ятою. 3. На блясі нестерпно, як постріли, залопотіла перша дріб граду, але скоро він ущух, бо хмара подумала, подумала собі щось та й понесла свої торби стороною, і в них стали вмирати громовиці. 4. У луговій криничці, над якою верба тримає молодий вінець, купаються зорі, а місяць ще не забрів до них. 5. За конюшиною білою повінню стояли гречки, над ними в удовиній самотині сумувала груша дичка, а ;біля неї перепілка розпачливим голосом скликала своїх діток, яких порозгублювала на зжатому полі. Таке життя; то мати розгублює дітей, то діти залишаються без матері. 6. Стояла тиха, ласкава година, коли вже віястий липень поскладав сіно в копиці і думав собі про те, що з неділі треба складати в полукіпки жито. (М. Стельмах)

Контрольні завдання до практичних занять
Філологія класичної давнини

1. Якою мовою розмовляли Адам та Єва?

2. У чому суть легенди про Вавилонську вежу?

3. Яка практична мета розквіту індійської філології?

4. У чому суть полеміки між аналогістами та анімалістами?

5. Що таке схоліастика?

6. Законспектувати етапи періодизації мовознавства за Кодуховим В.І.
Методи дослідження мови

Назвіть та охарактеризуйте методи, що використовують або пропонують використовувати мовознавці, фрагменти досліджень яких подано нижче. Аргументуйте свою думку.

1. Ранее мы уже указывали на те существенные выводы, которые обусловливает эта точка зрения, а также и на рамки, ограничивающие новое направление, отмечая различия между ним и традиционной лингвистикой. Как представляется, нам удалось обосновать, что структура языка представляет собой сеть зависимостей, или, говоря более четким, специальным и точным языком, сеть функций. Структура характеризуется иерархией, основанной на своем внутреннем порядке и имеющей одну единственную исходную точку. Эту иерархию можно вскрыть посредством дедуктивной и необратимой процедуры, переходя постепенно от самых абстрактных (общих и простых) явлений ко все более конкретным (частным и сложным). Такой метод, предназначенный для изучения только подобной дедуктивной иерархии, мы называем эмпирическим. Следует оговорить, что такого рода метод не способен привести к какой-либо метафизике. В соответствии с принципом простоты, который желателен в каждой науке, из всех возможных методов надо выбирать такой, который приводит к решению задачи путем наиболее простой процедуры. Эмпирический, или имманентно семиологический, метод, рассматривающий знаковую функцию в качестве основного предмета изучения лингвистики, и является таким наиболее простым методом. Его достоинство очевидно при сравнении с любым априорным методом, где на семиологические явления накладываются несемиологические; из-за невозможности проверки последних на чисто семиологическом материале неизбежно возникают бесконечные усложнения. Отсюда следует, что эмпирический метод – это метод, построенный на принципе простоты.

Нет надобности говорить о тех выводах, которые вытекают из применения структурального метода в лингвистике. Достаточно указать, что лишь благодаря структуральному методу лингвистика, окончательно отказавшись от субъективизма и неточности, от интуитивных и глубоко личных заключений (в плену у которых она находилась до самого последнего времени), оказывается способной, наконец, стать подлинной наукой. Только структуральный метод в состоянии покончить с тем печальным положением, которое так хорошо охарактеризовал А. Мейе: «Каждый век обладал особой грамматикой философии... Существует столько же лингвистик, сколько лингвистов».

Как только лингвистика станет структуральной, она превратится в объективную науку.

Из того, что структуральная лингвистика есть новое направление в науке о языке, а ее метод, использующий одновременно дедуктивный и эмпирический принципы, еще не нашел своего последовательного применения, вовсе не следует, что она противопоставляет себя всему предшествующему развитию лингвистики. Хотя традиционная лингвистика в основном следовала индуктивным и априорным методам, это не значит, что она не делала попыток применять дедукцию и принцип эмпиризма. Некоторые из семиологических функций не могли остаться незамеченными. Ведь семиологическая функция не новое понятие; новым является лишь структуральный подход, который выносит семиологическую функцию на первый план и рассматривает ее как конституирующее качество языка. В силу этого, приняв структуральную точку зрения со всеми вытекающими отсюда последствиями, следует сохранять преемственную связь с предшествующими этапами развития науки о языке и использовать те достижения традиционной лингвистики, которые доказали свою плодотворность...

Л.Ельмслев

2. У истоков теории языка стоят две не вполне четко различимые нерешенные задачи; первую мы намереваемся лишь кратко рассмотреть в порядке обсуждения, а вторую – разрешить. Первая заключается в выявлении полного содержания и характера специфически лингвистического наблюдения, а вторая – в систематическом выявлении наиболее значимых исследовательских идей, определяющих собственно лингвистические умозаключения и стимулирующих их.

Нет надобности подвергать обсуждению то, что лингвистика вообще зиждется на наблюдении. Ее репутация как хорошо обоснованной науки в значительной степени зависит от надежности и точности ее методов вывода (Feststellungsmethoden).Там, где отсутствуют письменные памятники или где их свидетельства можно дополнить живыми наблюдениями, исследование незамедлительно обращается к непосредственному и подлинному источнику сведений. В наши дни, например, оно, не колеблясь, предпринимает на местах диалектологический анализ, изучая живые звуки и фиксируя на пластинках редкие и трудно наблюдаемые конкретные явления речи, чтобы затем подвергнуть их вторичному рассмотрению. Конечно, на пластинках можно фиксировать только слышимую часть речевого явления, и уже одно это оказывается весьма существенным для дискуссии о методах. Ведь к полному, а это практически то же, что к «значимому» и «наделенному значением», речевому явлению относится отнюдь не только то, что воспринимается на слух. Каким же образом устанавливаются и делаются доступными точному наблюдению другие компоненты речевого явления? Как бы там ни было, но лингвист-наблюдатель должен совершенно иначе, чем физик, интерпретировать (verstehen) воспринимаемое ушами и глазами (будь это, как говорят, изнутри или извне). И эту интерпретацию следует столь же тщательно подвергнуть методической обработке, как и записи flatus vocis, звуковых волн, звуковых образов.

К.Бюлер

3. Исследователь живых языков должен поступать иначе. Конечно, он тоже должен исходить из так или иначе понятого языкового материала. Но, построив из фактов этого материала некую отвлеченную систему, необходимо проверять ее на новых фактах, т.е. смотреть, отвечают ли выводимые из нее факты действительности. Таким образом, в языкознание вводится принцип эксперимента. Сделав какое-нибудь предположение о смысле того или иного слова, той или иной формы, о том или ином правиле словообразования или формообразования и т. п., следует пробовать, можно ли сказать ряд разнообразных фраз (который можно бесконечно множить), применяя это правило. Утвердительный результат подтверждает правильность постулата и, что любопытно, сопровождается чувством большого удовлетворения, если подвергшийся эксперименту сознательно участвует в нем.

Но особенно поучительны бывают отрицательные результаты: они указывают или на неверность постулированного правила, или на необходимость каких-то его ограничений, и на то, что правила уже больше нет, а есть только факты словаря, и т. п. Полная законность и громадное значение этого метода иллюстрируются тем, что когда ребенок учится говорить (или взрослый человек учится иностранному языку), то исправление окружающими его ошибок («так никто не говорит»), которые являются следствием или невыработанности у него, или нетвердости правил (конечно, бессознательных), играет громадную роль в усвоении языка. Особенно плодотворен метод экспериментирования в синтаксисе и лексикографии и, конечно, в стилистике. Не ожидая того, что какой-то писатель употребит тот или иной оборот, то или иное сочетание, можно произвольно сочетать слова и, систематически заменяя одно другим, меняя их порядок, интонацию, и т. п., наблюдать получающиеся при этом смысловые различия, что мы постоянно и делаем, когда что-нибудь пишем. Я бы сказал, что без эксперимента почти невозможно заниматься этими отраслями языкознания. Люди, занимающиеся ими на материале мертвых языков, вынуждены для доказательства своих положений прибегать к поразительным ухищрениям, а многого и просто не могут сделать за отсутствием материала (примеры лингвистического эксперимента даны в особом экскурсе в конце статьи).

В возможности применения эксперимента и кроется громадное преимущество – с теоретической точки зрения – изучения живых языков. Только с его помощью мы можем действительно надеяться подойти в будущем к созданию вполне адекватных действительности грамматики и словаря. Ведь надо иметь в виду, что в «текстах» лингвистов обыкновенно отсутствуют неудачные высказывания, между тем как весьма важную составную часть языкового материала образуют именно неудачные высказывания с отметкой «так не говорят», которые я буду называть «отрицательным языковым материалом». Роль этого отрицательного материала громадна и совершенно еще не оценена в языкознании, насколько мне известно.

В сущности то, что я называл раньше «психологическим методом» (или – еще неудачнее – «субъективным»), и было у меня всего методом эксперимента, только недостаточно осознанного. Впервые я стал его осознавать как таковой в эпоху написания моего «Восточнолужицкого наречия», впервые назвал я его методом эксперимента в моей статье «О частях речи в русском языке». Об эксперименте в языкознании говорит нынче и Пешковский (статья «Принципы и приемы стилистического анализа художественной прозы»), а раньше Тумб, правда – последний в несколько другом аспекте. впрочем, надо признать, что психологический элемент метода несомненен и заключается в оценочном чувстве правильности или неправильности того или иного речевого высказывания, его возможности или абсолютной невозможности.

Однако чувство это у нормального члена общества социально обосновано, являясь функцией языковой системы (величина социальная), а потому и может служить для исследования этой последней. И именно оно-то и обусловливает преимущество живых языков над мертвыми с исследовательской точки зрения.

В этом – ограничительном – смысле и следует понимать высказывания моих старых работ о важности самонаблюдения в языкознании. Для меня уже давно совершенно очевидно, что путем непосредственного самонаблюдения нельзя констатировать, например, «значений» условной формы глагола в русском языке. Однако, экспериментируя, т.е. создавая разные примеры, ставя исследуемую форму в самые разнообразные условия и наблюдая получающиеся при этом «смыслы», можно сделать несомненные выводы об этих «значениях» и даже об их относительной яркости. При таком понимании дела отпадают все те упреки в «субъективности» получаемых подобным методом лингвистических данных, которые иногда делались мне с разных сторон: «мало ли что исследователю может показаться при самонаблюдении; другому исследователю это может показаться иначе». Как видно из всего вышеизложенного, в основе моих лингвистических утверждений всегда лежал получаемый при эксперименте языковой материал, т.е. факты языка.

С весьма распространенной боязнью, что при таком методе будет исследоваться «индивидуальная речевая система», а не языковая система, надо покончить раз навсегда. Ведь индивидуальная речевая система является лишь конкретным проявлением языковой системы, а потому исследование первой для познания второй вполне законно и требует лишь поправки в виде сравнительного исследования ряда таких «индивидуальных языковых систем». В конце концов лингвисты, исследующие тексты, не поступают иначе. Готский язык не считается специально языком Ульфилы, ибо справедливо предполагают, что его письменная речевая деятельность была предназначена для понимания широких социальных групп. Говорящий тоже говорит не для себя, а для окружения. Разница, конечно, та, что в первом случае мы имеем дело с литературной речевой деятельностью (с «письменной», по терминологии Виноградова в его работе «О художественной прозе»), имеющей очень широкую базу потребителей и характеризующейся между прочим, сознательным избеганием «неправильных высказываний» (о чем см. ниже), а во втором – с групповой речевой деятельностью диалогического характера.

Здесь надо устранить одно недоразумение: лингвистически изучая сочинения писателя (или устные высказывания любого человека), мы можем исследовать его речевую деятельность как таковую – получится то, что обыкновенно неправильно называют «языком писателя», но что вовсе не является языковой системой; но мы можем также исследовать ее и как языковой материал для выведения индивидуальной речевой системы данного писателя, имея, однако, в виду, в конечном счете, установление языковой системы того языка, на котором он пишет. Конечно, картина будет неполная из-за недостаточности материала, и прежде всего из-за отсутствия отрицательного языкового материала, но многое можно будет установить с достаточной точностью, как показывает многовековой опыт языкознания.

Вообще надо иметь в виду, что то, что часто считается индивидуальными отличиями, на самом деле является групповыми отличиями, т.е. тоже социально обусловленными (семейными, профессиональными, местными и т. п.), и кажется индивидуальными отличиями лишь на фоне «общих языков». Языковые же системы общих языков могут быть весьма различными по своей развитости и полноте, от немного более нуля и до немного менее единицы (считая нуль за отсутствие общего языка, а единицу – за никогда не осуществляемое его полное единство), и дают более или менее широкий простор групповым отличиям.

Строго говоря, мы лишь постулируем индивидуальные отличия индивидуальных речевых систем внутри примарной социальной группы, ибо такие отличия, как ведущие к взаимонепониманию, должны неминуемо исчезать в порядке социального общения, а потому никто на них никогда не обращал внимания, даже если они и встречались. Этим-то и объясняется всегда практиковавшееся отождествление таких теоретически несоизмеримых понятий, как «индивидуальная речевая система» (= психофизиологическая речевая организация индивида) и «языковая система», которым более или менее грешили все лингвисты до самого последнего времени.

В сущности, можно сказать, что работа каждого неофита данного коллектива, усваивающего себе язык этого коллектива, т.е. создающего у себя речевую систему на основании языкового материала этого коллектива (ибо никаких других источников у него не имеется), совершенно тождественна работе ученого исследователя, выводящего из того же языкового материала данного коллектива его языковую систему, только одна протекает бессознательно, а другая – сознательно.

Возвращаясь к эксперименту в языкознании, скажу еще, что его боязнь является пережитком натуралистического понимания языка. При социологическом воззрении на него эта боязнь должна отпасть: в сфере социальной эксперименты всегда производились, производятся и будут производиться. Каждый новый закон, каждое новое распоряжение, каждое новое правило, каждое новое установление с известной точки зрения и в известной мере являются своего рода экспериментами.

Л.Щерба

4. Для ребенка 3–4 лет операция вывода из одного положения, которое имело бы всеобщий характер, еще невозможна. Наблюдения показывают, что ребенок этого возраста делает основой для вывода не логическое обобщение, а свой собственный практический опыт, тесно связанный с его непосредственным впечатлением. У него еще не сформировались ни операция индукции, т. е. восхождения от частных фактов к закону, обладающему всеобщностью, ни операция дедукции, т. е. выведения частных выводов из общего положения. Место этих операций занимает у него непосредственное заключение по внешнему впечатлению, обозначенное Пиаже как операция трансдукции.

Так, наблюдая, что некоторые вещи тонут, а другие плавают, ребенок не подвергает еще свои впечатления дальнейшему анализу и говорит: «Эта вещь тонет потому, что она красная», «Эта тонет потому, что она большая», «Эта тонет потому, что она железная», «Лодки плавают потому, что они легкие», «Корабли плавают потому, что большие» и т, д. Правило выводится ребенком не из отвлечения и обобщения признака, а из непосредственного впечатления. Именно это и является основой для того синкретического мышления, которое было описано Пиаже и многими другими авторами.

В раннем детском возрасте не сформирована еще и операция вывода из силлогизма.

Как показали наблюдения, две посылки силлогизма воспринимаются маленькими детьми не как система, вторая часть которой включена в первую, а как два изолированных положения. Ребенок этого возраста еще не может принять такую большую посылку, как утверждение о всеобщности, включить в эту категорию вторую посылку и сделать из нее логический вывод. Вывод ребенка делается только на основании непосредственного опыта.

Иллюстрацией могут быть опыты, проведенные Пиаже. Детям дается силлогизм: «Некоторые из жителей города Н. — бретонцы. Все бретонцы города Н. погибли на войне. Остались ли еще жители в городе Н.?. Обычный ответ ребенка гласит: «Я не знаю, мне об этом никто не говорил».

Все эти факты позволили Пиаже выделить ряд стадий, которые проходит развитие вербально-логических операций в детском возрасте.

А.Лурия

Загальнолінгвістичні питання українського мовознавства
1. Які характерні особливості рукописної книги Київської Русі.

2. Назві та охарактеризуйте періоди в історії українського радянського мовознавства за М.П.Кочерганом.

3. Уважно ознайомтесь із поданою нижче інформацією. Про кого з українських мовознавців йдеться у цих текстах:

а) Ім’я цього вченого ще й сьогодні мало згадується, або й зовсім замовчується в книгах з історії нашої Академії наук. Мовознавець, педагог, визначний політичний і громадський діяч Буковини.., один з керівників національно-культурного відродження Буковини. Противник москвофільства, чимало спричинився до перемоги народовців на Буковині; голова студентського товариства «Союз» в Чернівцях, співзасновник товариств «Народний дім», «Буковинський Боян», «Руська школа», активний діяч «Руської Бесіди». Вже за життя його величали батьком, пробудником, творцем українського національного відродження на Буковині. Він започаткував багато добрих справ, які через десятиліття згадували люди в цих краях. Він написав низку монографій: «Руська правопись», «Руська граматика», «Буковинська Русь. Культурно-історичний образок», «Шкільна граматика», «Характеристика наукової діяльності І. Я. Франка», «Ідеї Шевченкової творчости», «Діди, батьки і внуки у Шевченка». Разом з професором Партнером написав «Руську граматику», вперше побудовану на фонетичному правописі Желехівського, відомого лексикографа з Галичини (так звана «желехівка» містила абетку з 34-х літер). Етапне значення для українського мовознавства мали його праці про походження української мови. Разом з Ґартнером він доводив, що українська мова постала безпосередньо з праслов’янської, а ідея прасхіднослов’янської мови позбавлена ґрунту.



б) Український науковець, філолог, мовознавець-україніст, викладач і славіст. Автор близько 350 праць із проблем сучасної української мови і історії, українського, слов'янського і загального мовознавства, історичної граматики, історії української літературної мови, культури мови, правопису, взаємозв'язків української та інших слов'янських мов, автор багатьох досліджень із проблем лексикографії та семантики, методології лінгвістичних досліджень, семасіології, термінології, соціолінгвістики, стилістики. З 1957 р. молодший і з 1961 р. старший науковий співробітник Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР (нині НАН України). Кандидатську дисертацію захистив у 1960 р. Об'єктом його дослідження була історія граматики української мови. У 1970 р. на тему «Історія структури українського дієслова» захистив докторську дисертацію. Звання професора йому присвоїли в 1977 р. У 1978 р. обрали член-кореспондентом АН УРСР. У 1982 р. обрали дійсним членом (академіком) АН УРСР. Він – член редколегії, один із редакторів і укладачів «Словника української мови» в 11-ти томах.

в) Знакова постать в українській культурі ХХ ст. – письменник, перекладач, редактор, літературний критик, мовознавець, громадський діяч. Його мовна особистість формувалася в умовах заборони і нищення української мови. У тридцяті роки митець виступає і як журналіст та літературний критик. Бере активну участь у літературній дискусії, розпочатій М.Хвильовим, відстоює самостійність і самобутність української літератури. Масові репресії творчої інтелігенції зачепили і його. Було заборонено друкувати його твори, зі сторінок періодичних видань на адресу письменника звучали звинувачення у буржуазному націоналізмі. У 1935 р. його було заарештовано і засуджено до 20 років таборів та довічного заслання до Красноярського краю. Автор статті «Краса рідної мови» В умовах національно-мовної уніфікації широкий резонанс мали виступи письменника з проблем функціонування і вивчення української мови. Він неодноразово вказував на те, що відбувається катастрофічне звуження сфер застосування української мови, зменшується кількість тих, хто вважає українську мову рідною, на тотальне штучне обрусіння українського народу. На ІІІ Пленумі правління СПУ він висловив свою незгоду з пунктом Закону про освіту, яким встановлювалася добровільність у виборі російської чи української мови навчання, це, на думку письменника, є загрозою для української культури в цілому.  Письменник завжди пов’язував національне відродження з розвитком мови. Аналізуючи практику перекладу колег, зокрема переклади, вміщені в журналі «Всесвіт», письменник наголошував, що обов’язковою умовою збереження художньої якості оригіналу є досконале володіння рідною мовою, радив практично засвоїти давню істину: аби вправно перекладати, треба добре знати все багатство тої мови, з якої перекладаєш, і тої, якою перекладаєш. Бо без цього в перекладах і далі вражатимуть читача не тільки «недоліки характеру», як пишуть перекладачі, а й недоліки, чи нестача, тих потрібних слів, без яких важко зберегти художню якість оригіналу. Численні статті його про чистоту і культуру рідної мови друкувалися в журналах “Жовтень”, “Дніпро”, газеті “Літературна Україна” під започаткованими ним рубриками “Як ми говоримо”, “Мова про мову”, “Ваговиті дрібниці”. У 1970 р. у видавництві “Радянський письменник” побачила світ велика праця “Як ми говоримо”, яка була підсумком багаторічних спостережень письменника над закономірностями і тенденціями розвитку української мови.  Вчений звертався до таких аспектів мовної культури, як зв’язок культури мови із загальною культурою людини, духовністю суспільства, культура мови художньої літератури, культура мови перекладу, зв’язок культури мови з лексикографією, проблеми новотворів та запозичень. Він відстоював багатство мови як одну з обов’язкових комунікативних якостей української мови, виступав за використання різних засобів і способів вираження того самого змісту, застосування контекстуальних синонімів, рішуче виступав проти «вичищення» з української мови окремих слів на підставі боротьби за чистоту мови чи боротьби проти архаїзації мови.

г) Український мовознавець, педагог. Жертва сталінського терору. Народилася в Гродненській губернії в єврейській сім'ї. Створила підручник української граматики для дітей, що витримав 13 перевидань. У 1918 вийшов складений нею «Російсько-український словничок медичної термінології». Подальша її діяльність в цьому напрямку була пов'язана з роботою термінологічної комісії Українського наукового товариства. Плідний внесок зробила в роботу над словником ботанічної номенклатури, де переглянула та виправила понад 66000 карток. Окрім роботи в Інституті української наукової мови, була постійною позаштатною співробітницею Фольклорно-етнографічної комісії, членом Комісії краєзнавства та Комісії історичної пісенності ВУАН, дійсним членом Діалектологічної комісії ВУАН.

ґ) Учений-енциклопедист, фахівець у галузі біології, історії, мовознавства, етнографії, педагог, просвітитель, перший ректор Київського університету.  Народжений і вихований в Україні, увібрав у себе основні риси ментальності рідного народу. Він нерідко зазнавав переслідувань за своє неприховане «малоросійство». З 1834 р. учений працює на посаді завідувача кафедри російської словесності й декана історико-філологічного факультету, а в жовтні – став ректором університету св. Володимира. У 1837 р. на урочистому зібранні університету виступив з промовою «Об участии и значении Киева в общей жизни России», що викликала інтерес не лише слухачів, а й міністра народної освіти С.С.Уварова, і «за відмінну службу і працю, засвідчені міністром», ученого нагородили орденом св. Володимира четвертого ступеня. Результатом викладацької діяльності (лекцій і промов в університеті св. Володимира з 1834 до 1845 pp.) були 27 статей і монографій, присвячених філологічним і мовознавчим проблемам, історичному розвиткові східнослов'янських мов і літератур: «Песнь о полку Игореве, сложенная в конце XII в. на древнем русском языке» (1837), «История древней русской словесности» (1839), «Русская речь в сравнении с западнославянскою» (1845). Слід звернути увагу на особливе ставлення просвітителя до українських пісень. Він віддавав їм перевагу перед усіма іншими джерелами усної народної творчості. Підготував і видав збірки «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (1834), «Сборник украинских песен» (1849), «Дни и месяцы украинского селянина» (1856).


Мовознавство середньовіччя та епохи Відродження.

Мовознавство ХVІІ – ХVІІІ ст.

Охарактеризуйте лінгвістичні погляди:

– Ансельма Кентерберійського;


  • Фоми Аквінського;

  • Рене Бекона;

  • Дунса Скота;

  • Вільяма Оккама;

  • Йосифа Скалігера;

  • Юлія Скалігера;

  • П’єра Абеляра;

  • Роберта Стефануса;

  • Генріха Стефануса;

  • Йогана Рейхліна;

  • Данте Аліг’єрі;

  • Петра Рамуса;

  • Якова Ааруса;

  • Петра Палласа;

  • Рене Декарта;

  • Джона Локка;

  • Томаса Гоббса;

  • Йоганна Гердера;

  • Адама Сміта;

  • Ж-Ж.Руссо.


Розвиток порівняльно-історичного і загального мовознавства в першій половині ХІХ століття

Законспектувати матеріал джерела: Селіванова О.О. Лінгвістична енциклопедія / Селіванова Олена Олександрівна. – Полтава: Довкілля-К. – С. 567-570



Мовознавство у другій половині ХІХ століття

1. Укласти хронологічну таблицю «Друга генерація представників порівняльно-історичного мовознавства»:



№ п/п

ПІП

представника



Роки

життя


Основні праці

Основні ідеї

2. Укласти порівняльну таблицю «Теорія А.Шлейхера та І.Шмідта: спільне та відмінне».
Критика молодограматизму. Школа «слів і речей».

Школа естетичного ідеалізму. Неолінгвістика.

1. Хто і чому виступив із критикую молодограматизму?

2. Яку нову лінгвістичну галузь розвинули представники школи «слів і речей»?

3. Яка роль Школи естетичного ідеалізму в історії розвитку лінгвістичної думки?

4. Що таке «визначення ізоглос»?

5. Хто автор статті «Позиція неолінгвістики»?

6. Назвіть основні недоліки неолінгвістики.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Схожі:

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconНавчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс забезпечення викладання навчальної дисципліни «Історія економіки та економічної думки» для студентів...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconНавчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Сучасний поліьтчні технлгії ( 2 частина)

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни Психологія вікового розвитку людини для галузі знань 23 «Соціальна робота»

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconСистема менеджменту якості навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни
Професійний відбір та професійна орієнтація для галузі знань 1301 Соціальне забезпечення
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Російська мова» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам мон молоді...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни icon«Іноземна мова» (англійська) Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
Зауваження враховані. Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни відповідає стандартам вищої освіти, вимогам монмолодьспорт...
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconКомплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни «Історія української культури» Київ – 2012 Передмова Комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни розроблено
В. М. Лободаєв, доцент кафедри міжнародних відносин та інформації, кандидат історичних наук,викладач вищої категорії
Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка