Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин



Сторінка5/7
Дата конвертації18.04.2017
Розмір1.53 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 4. Аналітична критика історичних джерел

  1. Поняття джерелознавчої критики, її структура і завдання.

  2. Основні завдання аналітичної критики.

  3. Синтетична критика джерел.

  4. Методика використання масових джерел.




  1. Поняття джерелознавчої критики, її структура і завдання

Сучасні дослідники дають таке визначення джерелознавчої критики: «Джерелознавча критика (аналіз) – вирішальна стадія дослідницької роботи над документами. Її мета – визначити міру повноти і достовірності фактичного змісту джерела і створити передумови для вилучення з нього достовірної інформації».

Відповідно до сучасних уявлень про методику джерелознавчого аналізу окремо взятого джерела, вона включає шість основних етапів: «Визначення зовнішніх особливостей пам’ятки; доведення її автентичності (справжності); прочитання тексту джерела; встановлення часу, місця, авторства, обставин та мотивів походження; тлумачення тексту; визначення вірогідності джерела, його надійності, наукової значущості».



На поч. ХІХ ст. зміст джерелознавчої критики визначався роботами А.Шльоцера. На шляху наукового пізнання джерел нерідко виникають певні перепони і труднощі як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Найчастіше доводиться мати справу з такими об'єктивними труднощами, як неповнота, розпорошеність джерел, багатоступеневість переказу в них фактів і подій, неконтрольованість деяких ланок та цензурних фільтрів у передаванні історичної інформації, унаслідок чого іноді важко встановити навіть ті чинники, що призвели до перекручень фактів у джерелах. Серед суб'єктивних перешкод особливу небезпеку для наукового аналізу становить особиста упередженість, ідеологічна заангажованість історика, обмеженість його знань або здібностей (наприклад, відсутність історичної культури, спеціальних знань, інтуїції). Щоб подолати ці перешкоди і забезпечити об'єктивний аналіз джерел, важливо пам'ятати кілька обов'язкових правил.

По-перше, джерело не можна досліджувати у відриві від тієї конкретно-історичної реальності, в якій воно виникло. На всіх джерелах лежить відбиток свого часу, тієї епохи, в яку вони створені. Кожне з джерел покликане до життя певними умовами, мотивами, причинами, завданнями, цілями. Одна й та ж людина за різних обставин може створити документи або твори, які суттєво відрізняються один від одного не тільки формою, а й оцінками. До того ж джерела виникали у різний щодо подій час: у момент здійснення події, по її гарячих слідах або через багато років. І все це відбивається на інформаційній якості та рівні достовірності джерел.

По-друге, важливо знати історію тексту джерела, обставини його створення, адже у процесі роботи над ним може виявитися багато списків, варіантів, редакцій. Тому доречно вивчити історію публікацій джерела (якщо вони були), з'ясувати, зокрема, ким, коли і для чого вони здійснювалися, чи призначалося джерело відразу для друку, скільки видань воно має, які зміни вносилися в кожне із них і т. ін. Слід брати до уваги й той факт, що в історії України було багато періодів, коли вся інформація підлягала цензурі. Це негативно відбивалося на джерелах, нерідко призводило до вихолощування з них первісного змісту.

По-третє, у процесі роботи над джерелом необхідно вивчити не лише його походження і текст, а й присвячену йому критичну літературу. Насамперед це стосується найдавніших джерел, наприклад літописів, а також джерел особового походження.

По-четверте, слід обов'язково враховувати ступінь наукового вивчення джерела попередніми дослідниками. До того ж деякі з джерел дуже складні для опанування, нерідко потребують спеціальних джерелознавчих досліджень, реставрації, доведення пам'ятки до придатного стану для використання істориками. Так, усесвітньо відомі історичні пам'ятки "Повість временних літ", "Руська Правда" були об'єктом джерелознавчого аналізу фахівців багатьох поколінь, які по-різному з'ясовували їх походження, встановлювали рівень автентичності, надійності як джерела. Використовуючи ці, на перший погляд, добре вивчені джерела, сучасний історик може дати їм свою інтерпретацію, помітити в них ще не виявлені інформаційні можливості, адже кожен дослідник, виходячи зі свого задуму, вилучає з джерела й аналізує той матеріал, який його цікавить, застосовуючи новітні засоби і методи дослідження.

По-пяте, не можна знижувати вимоги до критики історичних джерел навіть тоді, коли їх кількість з певної теми або періоду обмежена. Дійсно, джерела далеко неповно відображають історичний процес, особливо в давні періоди. Але збої у фіксуванні історичних подій у джерелах спостерігаються навіть в історії найновішого часу. Це пояснюється багатьма причинами. В Україні, наприклад, велика кількість архівних джерел була знищена під час численних воєн, окупацій, соціальних і природних катаклізмів.


  1. Основні завдання аналітичної критики

Аналітична критика пов'язана з роботою історика над конкретним джерелом. Вона включає комплекс обов'язкових елементів, серед яких можна назвати такі:

• визначення зовнішніх особливостей пам'ятки;

• доведення її автентичності (справжності);

• прочитання тексту джерела;

• встановлення часу, місця, авторства, обставин та мотивів походження;

• тлумачення тексту;

• визначення вірогідності джерела, його надійності, наукової значущості.

Праця з джерелами починається із зовнішньої критики, або вивчення зовнішніх особливостей кожного з них. Важливо встановити, що перед вами – оригінал документа, перший примірник, чи копія. Останні теж мають різний характер (не завірені, ксерокопії, авторизовані, завірені установою, копія з копії тощо), різняться вони і за часом створення. У XVII – XVIII ст. в Україні копії документів підтверджувалися військовою канцелярією Війська Запорізького. В наш час поширені нотаріально завірені копії документів, ксерокопії. Незавірені копії і поширені нині ксерокопії вимагають від дослідника особливої обережності й прискіпливості, оскільки сучасні технічні засоби дають можливість скомпонувати будь-який текст. Найбільшу цінність для історика становлять першоджерела – оригінальні документи, в яких відображена первісна інформація.

Знайомлячись з матеріалом, на якому відтворений документ, історик вивчає його зовнішні особливості: водяні знаки, печатки, відтворені в тексті або додані до документів, помітки та вставки до тексту (інтерполяції). Виявлення зовнішніх особливостей документа іноді дає підстави зробити попередні висновки про час його створення, автентичність або, навпаки, про його фальсифікацію.

Важливим етапом роботи з джерелом є прочитання його тексту. Складність цієї роботи залежить від багатьох чинників: віку документа, його фізичного стану, особливостей почерку автора чи переписувача та інших. Чим старший за віком документ, тим складніше, як правило, його прочитати. А читання писемних джерел з історії України XI–XVIII ст. вимагає спеціальної мовної та палеографічної підготовки, оскільки передбачає знання давньоукраїнської і церковнослов'янської мов, уставного, напівуставного та скорописного письма, врахування таких особливостей тексту, як відсутність поділу на речення і слова, наявність скорочень, виносних букв тощо.

Прочитавши текст, можна перейти до встановлення часу і місця його створення, а також авторства, з'ясування обставин і мотивів появи джерела. Більш-менш точні дати в історії України (рік, місяць, число) з'явилися лише з 60-х років XI ст. Але правило обов'язкового датування документів утвердилося в практиці значно пізніше. Сьогодні у документознавстві діють чіткі правила датування: діловодні документи – за часом їх підписання, колективні – за часом їх прийняття, документи, що вступають в силу після затвердження (закони, укази, постанови, правила, положення, інструкції тощо) – з часу їх опублікування, телеграми – за часом відправлення і т. ін.

Нерідко історику доводиться особисто встановлювати або уточнювати дату появи джерела. Для цього використовуються різні прийоми: аналіз зовнішніх ознак джерела, його змісту, зіставлення з документами, які мають точну дату, вивчення подій та кола осіб, які згадуються у джерелі, пошук згадок про даний документ в інших джерелах.

Велику роль у встановленні дат документів відіграють методики спеціальних історичних дисциплін. Оскільки всі дати історик повинен наводити сучасним стилем, в разі необхідності він може звернутися до історичної хронології, яка розробила методику переведення всіх дат на сучасний стиль. Адже в різні часи побутували неоднакові системи датування. Цінні дані для уточнення часу виникнення деяких джерел дає палеографія. Знаючи час появи паперу, водяних знаків, різних засобів письма, алфавітів, специфіку оформлення видань за різних часів, можна уточнити дату появи джерела.

Іноді точно встановити дату виникнення джерела неможливо. В таких випадках слід уточнити верхню та нижню хронологічні межі створення джерела, тобто визначити не раніше і не пізніше якого часу воно могло виникнути. І. Крип'якевич радив використовувати для цього навіть найменший натяк автора на приблизний час створення документа.

У ході критичного аналізу джерела важливо провести його атрибуцію, тобто встановити авторство, оскільки кожне джерело містить інформацію не лише про певний історичний об'єкт, а й про суб'єкт, тобто його автора. Автором джерела може бути як окрема людина, так і група осіб. У найновішій історії спостерігається тенденція до збільшення питомої ваги джерел, створених колективом авторів.

До XVII ст. автори свої твори майже ніколи не підписували. Багато документів пізнішого часу, що увійшли до наукового обігу, також не персоніфіковані. Це утруднює роботу з ними.

Встановлення автора джерела, уточнення його біографічних даних (вік, освіта, професія, посада, коло інтересів, рівень поінформованості тощо) має принципове значення для аналізу джерел. Ці дані дають змогу повніше оцінити інформаційні можливості джерела. Щоправда, слід уникати крайнощів в оцінці зв'язку автора і джерела. Насправді зв'язок автора і джерела значно складніший. Ще О. Лаппо-Данилевський розробив систему передумов знання істини свідком або автором джерела:

• безпосередність сприйняття факту;

• ступінь участі в здійсненні факту;

• інтерес до фактів (теоретичний або практичний);

• місце свідка щодо факту;

• повнота почуттів, пережитих свідком від сприйняття факту;

• уважність свідка, його самовладання;

• рівень освіченості і наявність технічної підготовки до сприйняття факту;

• час свідчення про факт;

• настрій свідка на момент згадки про факт;

• чи пам'ятає свідок пережите досить точно;

• чи розуміє він, що саме він знає і чого саме не знає, що він запам'ятав і що не запам'ятав;

• чи хоче свідок сказати правду;

• чи прагне свідок до пізнавальних або ж корисливих цілей під час розповіді про пережитий факт. Вказані умови з певним застереженням можуть ураховуватися й у наш час.

При встановленні авторства використовуються різноманітні методичні прийоми, що ґрунтуються на текстологічному аналізі джерела, оскільки кожен автор має свій почерк, неповторний індивідуальний стиль викладу думок, своєрідні особливості мови. Виявлення елементів стилістичної своєрідності, зокрема специфіки застосування певних граматичних форм, прийомів опису історичних подій сприяє встановленню авторства джерела.

Останнім часом можливості текстологічного аналізу джерел значно збільшилися завдяки застосуванню для їхньої атрибутики кількісних методів і технічних засобів. За допомогою електронно-обчислювальних машин можна проаналізувати конструкції речень (наприклад, їх довжину, частоту, повторення у джерелах певних комбінацій літер, слів, словосполучень). Використовуючи таку методику, вчені Московського університету під керівництвом проф. Л. Мілова встановили авторство багатьох історичних джерел.

Важливим етапом джерелознавчої критики є тлумачення (інтерпретація) тексту. Надаючи великого значення цьому етапу, історики пропонували навіть вважати його особливою галуззю наукових знань – герменевтикою (від грец. слова «hermeneutike» – тлумачити, пояснювати). В термін «тлумачення тексту» історики в різні часи вкладали різний зміст:

• мистецтво розпізнавати прихований зміст тексту (В. Ланглуа, Ш. Сеньобос, Л. Пушкарьов);

• психологічне розуміння тексту (О. Лаппо-Данилевський);

• мовне і речове тлумачення (І. Крип'якевич);

• пошук класового, партійного змісту (Л. Черепній).

Найбільш відповідне до сучасних вимог розуміння цього терміна запропонував О. Пронштейн. Тлумачення тексту він розглядає, як розкриття змісту джерела в «усій повноті словниково-мовного і логічного змісту» . Такий комплексний підхід передбачає як повне тлумачення тексту, так і з'ясування прямого або переносного змісту пам'ятки чи окремих її положень, розкриття змісту правових норм, клаузул тощо.

Мовне тлумачення включає граматичне і термінологічне вивчення тексту. Історику важливо знати мовну систему, лексику часу, який ним досліджується. Іноді неправильне тлумачення навіть окремих слів призводить до помилкових висновків.

Складним елементом інтерпретації джерела є встановлення того, який саме зміст вкладав автор у свій текст чи зображення. Зрозуміти задум творця джерела, встановити, що саме він хотів висловити у відповідному джерелі, – це квінтесенція інтерпретації. Мистецтво історика полягає в тому, щоб зуміти подолати культурно-історичну дистанцію між ним і джерелом, почути, за висловом відомого джерелознавця О. Медушевської, суверенний голос джерела. «В ході наукового аналізу джерела, – зазначає дослідниця, – голоси обох суб'єктів – і автора, і дослідника – повинні бути чітко розрізнені». Такий підхід гарантуватиме від багатьох помилок у тлумаченні джерел.

Вирішальним етапом аналітичної критики джерела є внутрішня критика, або аналіз його змісту. Серед методів, що застосовуються дослідником на цьому етапі, переважають логічні судження і докази (логічна критика), а також аналіз наведених у тексті даних, порівняння їх між собою, зіставлення їх з уже відомими науці (фактична критика). До оцінки змісту застосовують різні критерії і, відповідно, вживають різні поняття для встановлення інформаційних можливостей джерела (наукова цінність, історична компетентність джерела, ступінь придатності інформації тощо). Проте, для оцінки змісту джерела доцільно звернутися також до такого досить вдалого терміна, запровадженого ще на початку минулого століття О. Лаппо-Данилевським, як «надійність свідчень». Компонентами надійності джерела є його автентичність, вірогідність, повнота, новизна, репрезентативність.

Одним із найважливіших компонентів надійності виступає автентичність (справжність) джерела, інакше кажучи, – чи можна дане джерело визнати дійсним свідченням певних історичних явищ та подій. Визначення справжності джерела залежить від багатьох чинників, насамперед від того, наскільки хронологічно і просторово джерело збігається з поліями, які в ньому описуються. Як правило, найбільш автентичними є джерела, які акумулюють інформацію, отриману від безпосередніх учасників або очевидців подій на час їх здійснення. Але деякі періоди історії такими джерелами майже не представлені.

Універсальних прийомів встановлення справжності джерела не існує. На етапі аналізу змісту використовуються, головним чином, логічні судження і докази, зіставлення наведених даних з уже відомими науці, аналіз їх узгодженості.

Ретельної роботи вимагає перевірка вірогідності наведених у джерелі фактів. Під вірогідністю розуміють ступінь відповідності свідчень джерела тим реальним подіям, які в них описані. Події у джерелах нерідко фіксуються неадекватно, вибірково або тенденційно. Вірогідність відображення подій багато в чому зумовлюється і видовою належністю джерела.

Досить часто відхід від вірогідності спостерігається у спогадах, написаних сучасниками подій через багато років після того, як вони відбулися. Тому для історика важливо встановити збіг, узгодженість різних джерел в оцінках одних і тих же подій, з'ясувати мотиви цих розбіжностей. Слід мати на увазі, що навіть у недостовірному документі можуть бути окремі вірогідні дані, відомості. Вилучення такої інформації досить складний процес, оскільки виявлення істориком у будь-якому джерелі недостовірної інформації підриває в його очах довіру до джерела в цілому.

Одним із елементів роботи з джерелом є оцінка його повноти, під якою розуміють здатність відбивати суттєві сторони тих чи інших історичних подій, явищ. Встановлення рівня повноти досягається насамперед шляхом зіставлення, порівняння змісту джерела, що вивчається, з іншими вже відомими науці.

Таким же чином оцінюється інформаційна новизна джерела – наявність у ньому інформації, відсутньої в уже відомих, включених до наукового обігу джерелах. Проте висновки про новизну джерела варто робити дуже обережно, адже для цього необхідно володіти інформацією про зміст усіх відомих науці джерел з даної теми або проблеми.

Всебічний аналіз змісту джерела дасть можливість дослідникові зробити висновок про його репрезентативність, тобто властивість навіть за частковими відомостями правильно відображати історичний об'єкт в цілому.




  1. Синтетична критика джерел.

Аналітична критика кожного окремого джерела є лише етапом його джерелознавчого дослідження, вона органічно переростає в синтетичну критику, мета якої полягає у формуванні сукупності науково перевіреної інформації. Адже факти перетворюються у знання лише тоді, коли між ними встановлюються зв'язки, коли вони вибудовуються в певну причинно-наслідкову систему. Випадково підібрані й використані факти навіть з перевірених джерел породжують ілюстративність, описовість, ведуть до спроб механічного підтвердження заздалегідь заготовлених схем й упереджених висновків дослідника.

Мета дослідника в роботі з джерелами – отримання сукупності фактів, а для цього потрібне використання не поодиноких джерел, а оптимальної їх кількості – сукупності, комплексу. Це передбачає встановлення істориком об'єктивних зв'язків між окремими джерелами, що входять до комплексу, систематизацію джерельної інформації, в ході якої кожне джерело зіставляється з іншими й дістає відповідну рейтингову оцінку. Такий підхід дає змогу уникнути переоцінки значення деяких джерел, об'єктивно визначити місце і роль кожного з них. Іншими словами, не можна обмежуватися в роботі з джерелами лише аналітичною критикою, яка має об'єктом окремі з них, а метою – добування окремих фактів. Треба рухатися далі – до синтетичної критики, що має своїм об'єктом комплекс джерел, а метою – отримання сукупності фактів. Синтетична критика дає можливість оцінити весь комплекс джерел з певної теми в їх взаємозв'язку, взаємообумовленості, відтворити цілісність не лише окремого джерела, а й комплексу джерел, як своєрідного феномена культури відповідного часу.

Комплекс джерел має відповідати певним вимогам. Синтезованим виразом цих вимог є поняття «надійність джерел». На думку А. Тартаковського, це «синтетичне, інтегруюче поняття, яке характеризує собою всю сукупність інформаційних потенцій джерел, що залучаються з теми даного дослідження».



Надійність комплексу джерел означає, по-перше, що він включає достовірні, перевірені в процесі критичного аналізу джерела; по-друге, містить джерела в обсязі, оптимальному для отримання сукупності всіх наукових фактів без будь-якого винятку; по-третє, охоплює джерела, які дають можливість встановити структурні, генетичні й трансформаційні зв'язки фактів, що мають відношення до предмета, який вивчається.

Репрезентативність комплексу джерел залежить від характеру історичних подій, які вони відображають. Якщо для одномоментних актів історії репрезентативними можуть бути навіть поодинокі джерела, то для характеристики великих подій і процесів необхідно використовувати різнорідні джерела. Коли йдеться про тривалі історичні процеси, обов'язково слід залучати ще й масові джерела з обробкою їх сучасними методами. Таким чином, вибір оптимального обсягу джерел, необхідних для об'єктивного висвітлення подій, залежить насамперед від характеру і масштабів цих подій.




  1. Методика використання масових джерел

Характерною рисою розвитку історичної науки останнього десятиріччя є широке залучення у дослідженнях масових джерел з соціально-економічної, політичної історії та духовного життя суспільства, що вимагає більшої уваги до розробки методичних основ їх використання.

Масовими називаються комплекси джерел з певної проблеми або періоду історії, які мають суттєві однакові властивості й ознаки (ординарність походження, однорідність змісту, однотипність форми), але відрізняються одне від одного за кількісними показниками.

Ординарність, тобто однаковість обставин виникнення джерел, зумовлюється тим, що комплекси масових документів з'являються унаслідок заздалегідь спланованих масових акцій: проведення переписів, обстежень, соціологічних досліджень, анкетування й опитування учасників різного роду масових заходів.

Друга характерна риса масових джерел – однорідність, повторюваність змісту. Якщо, наприклад, проводилося обстеження селянських господарств, то всі матеріали змістовно будуть присвячені саме цій проблемі.

Третя риса масових джерел – однотипність їхньої форми. Переписи, обстеження, анкетування тощо проводяться за формулярами (переписними листами, анкетами тощо), що мають чітко визначену структуру. Іноді за стандартним формуляром проводяться через певний час багаторазові обстеження. Однотипність формулярів значно спрощує наступну обробку отриманої інформації, її аналіз, порівняння даних, отриманих в різний час.

Методика роботи з масовими джерелами має свою специфіку. Вчені-джерелознавці вважають, що створити єдину методику вивчення всіх видів цих джерел неможливо, оскільки кожен із них має свої особливості кодування інформації, межі інформативності. До того ж кожен історик, працюючи з масовими джерелами, ставить перед собою конкретні цілі, що випливають з його задумів. Проте деякі аспекти методики роботи з масовими джерелами мають загальнозначущий характер. У роботі з ними зокрема слід поетапно вирішити кілька завдань:

• приступаючи до роботи, варто окреслити коло кожного комплексу масових джерел з теми дослідження, з метою з'ясування ступеня їхньої репрезентативності, вірогідності, можливості порівняння даних;

• вивчити походження, призначення та історію формуляру, на основі якого виникли ті чи інші масові джерела. Наприклад, переписи населення в Радянському Союзі проводилися за переписним листом, який поступово удосконалювався відповідно до вимог математичної обробки та зростання вимог до інформації, зберігаючи при цьому свою основну структуру. Ще виразнішу "електронну" спрямованість мав Всеукраїнський перепис населення України у 2001 p.;

• визначити специфічні методи обробки інформації залежно від мети дослідження, обсягу масових джерел, специфіки кодування в них інформації. Ця робота виконується, як правило, істориком разом із фахівцями з математики, тому більшість сучасних джерелознавчих праць, присвячених масовим джерелам, написана істориками у співавторстві з математиками.

Специфіка роботи з масовими джерелами викликала необхідність розробки спеціальної методики їх аналізу, що спонукало істориків звернутися до кількісних (математичних) методів. На відміну від описових, ці методи дають можливість визначити кількісні параметри певних властивостей або рис історичних явищ. Більше того, звернення до математичних методів дало змогу перенести центр ваги з вивчення окремих історичних подій та процесів на дослідження історико-типологічних структур (етнічно-національна, соціальна структура суспільства, майнові, аграрні відносини в різні часи тощо), а також на розкриття (через статистичні тенденції) закономірностей масових суспільних явиш.

За сучасних умов, наприклад, для типології різного роду історичних об'єктів використовуються методи багатовимірного статистичного аналізу, для типологічного аналізу джерел – кластерний аналіз (поділ джерел на певні класи – групи, кластери, таксони, кількість і межі яких встановлюються дослідником у ході аналізу джерел).

Обмеженість або відсутність джерел з деяких проблем змушує істориків вдаватися до застосування методів моделювання процесів, які найчастіше використовуються у природничих науках (наприклад, розробка математичних моделей явищ). Досягнення науки за останні десятиріччя, зокрема бурхливий розвиток обчислювальної техніки, електронно-інформаційних технологій, сприяли створенню досить ефективних засобів обробки джерел із використанням електронно-обчислювальних машин.

Таким чином, розглянутий комплекс проблем методики джерелознавства свідчить, що вона охоплює широке коло питань: від методики пошуку й відбору джерел до їх комплексного використання. Проте стрижнем методики є методи наукової критики джерел з метою встановлення їх достовірності, інформаційної надійності. Джерелознавча критика включає два тісно пов'язані між собою етапи: аналітичну і синтетичну критику. Перша передбачає доведення автентичності джерела, прочитання його тексту, встановлення часу, місця створення, авторів джерела, обставин та мотивів його виникнення, тлумачення його тексту й, нарешті, визначення вірогідності та наукової значущості конкретного джерела. Синтетична критика має на меті на основі критичного аналізу сукупності джерел з певної проблеми сформувати такий їх комплекс, який дав би змогу історикові отримати сукупність науково перевірених фактів з досліджуваної проблеми. Отже, синтез джерел, тобто критичне використання усього їх комплексу, вміле зіставлення аналітичних даних – запорука створення високоякісних наукових праць.

СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconРобоча програма навчальної дисципліни історія міжнародних відносин для студентів IV курсу історичного факультету
Розробник: кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії Страшнюк С. Ю
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconРобоча програма навчальної дисципліни соціологічні методи в дослідженні міжнародних відносин
Соціологічні методи в дослідженні міжнародних відносин Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за спеціальністю 055....
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconЮ. Мороз Історія міжнародних відносин Програма курсу
Одночасно досягається усвідомлення масштабів відповідальності учасників міжнародних відносин за результати їхньої діяльності, розуміння...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів денної форми навчання галузі знань 0601 «Будівництво та архітектура»

Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка