Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин



Сторінка7/7
Дата конвертації18.04.2017
Розмір1.53 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5   6   7
Тема 1. Основні етапи розвитку джерелознавчих знань

Питання для самоконтролю

  1. Які історичні умови сприяли зародженню джерелознавчих знань в Україні в XVII – XVIII ст.?

  2. Які серійні видання здійснили історичні товариства в Україні у ХІХ ст.?

  3. У чому полягає відмінність методологічних підходів і проблематики джерелознавчих досліджень радянських вчених УРСР та українських істориків з діаспори?

  4. Проаналізуйте вплив західного та російського джерелознавства на проблематику досліджень українських вчених XVIII – XIX ст.

  5. Визначіть основні центри розвитку джерелознавства в УРСР та суверенній Україні.

Тема 2. Основи теорії історичного джерелознавства

Питання для самоконтролю

1. Подайте визначення поняття «історичне джерело». Назвіть його основні складові.

2. Які існують основні етапи функціонування історичного джерела?

3. Поясніть взаємодію об´єктивно-суб´єктивних факторів у процесі створення та функціонування історичних джерел.

4. Складіть схему структури джерельної інформації, охарактеризуйте її основні складові.

5. Розкрийте суть і значення джерельної бази історичних досліджень.



Тема 3. Предмет, структура і завдання джерелознавства

Питання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте поняття «структура джерелознавства», вкажіть на його значення.

2. Назвіть основні компоненти історичного джерелознавства.

3. Хто з істориків досліджував проблеми структуризації джерелознавства?

4. Вкажіть основні спеціальні дисципліни, котрі безпосередньо вивчають джерело. Як вони взаємодіють з джерелознавством?

5. Складіть структурну схему історичного джерелознавства з урахуванням проблематики вашої курсової роботи.



Тема 4. Основні поняття методології джерелознавства

Питання для самоконтролю

1. Що Ви розумієте під методологією джерелознавства ?

2. У чому полягає залежність методики джерелознавства від методології історичної науки?

3. Охарактеризуйте основні етапи розвитку методики джерелознавства у світі та в Україні.

4. Яке значення має методика бібліографічного пошуку опублікованих джерел?

5. Що таке архівна евристика?

6. Як використати науково-довідковий апарат архівів для пошуку джерел?

Тема 5. Основи методики історичного джерелознавства

Питання для самоконтролю

1. Що Ви розумієте під методикою джерелознавства ?

2. Перелічіть основні елементи джерелознавчого аналізу.

3. Що Вам відомо про методику встановлення справжності джерела?

4. Які групи методів застосовуються у джерелознавчій критиці?

Тема 6. Класифікація історичних джерел

Питання для самоконтролю

1. Що таке класифікація джерел?

2. Чим відрізняється класифікація від систематизації джерел?

3. Що означає «класифікаційна ознака» джерела? Вкажіть на споріднені ознаки речових і зображальних джерел. Чим відрізняються джерела цих типів?

4. Що розуміють під класифікаційною схемою?

5. Назвіть найбільш поширені класифікаційні схеми і вкажіть на їх прикладне значення.

6. Які чинники мають вирішальне значення для вибору оптимальної схеми класифікації джерел?

7. У чому полягають особливості класифікації джерел з історії України?

8. Зробіть класифікацію словесних джерел з теми Вашої курсової роботи, реферату.

Тема 7. Аналітична критика історичних джерел

Питання для самоконтролю

1. Що Вам відомо про методику встановлення справжності джерела?

2. Як проводиться атрибуція джерела (встановлення його авторства)?

3. Які прийоми можна використати для встановлення часу, місця, обставин та мотивів походження джерела?

4. Розкрийте зміст методики інтерпретації джерела.

5. Що таке синтетична критика джерел?

6. Назвіть найбільш характерні риси й особливості роботи з масовими джерелами.

7. Як Ви розумієте поняття «репрезентативність» стосовно масових джерел?

8. Складіть схему основних етапів джерелознавчого аналізу по темі Вашої курсової роботи.

Тема 8. Основні групи джерел та їх місце в джерельній базі історії України

Питання для самоконтролю

1. Складіть таблицю різновидів писемних джерел,зазначивши в ній час виникнення кожного з них.

2. Назвіть основні, найбільш характерні ознаки та особливості літописів як історичного джерела. Чим відрізняються козацькі літописи від княжих?

3. Назвіть основні різновиди законодавчих джерел з багатовікової історії України.

4. У чому полягають роль і значення актів та діловодної документації як історичного джерела? Прослідкуйте як видозмінювалися ці джерела на різних етапах історії.

5. Складіть перелік основних комплексів статистичних джерел з історії України за період, якому присвячена тема вашої курсової роботи.

6. У чому особливості судово-слідчих документів як історичного джерела?

7. Чому періодичну пресу вважають комплексним джерелом? Завдяки яким чинникам її роль як джерела невпинно зростає?

8. До яких груп джерел відносять документи громадських об´єднань та політичних партій?

9. Охарактеризуйте місце і роль матеріалів соціологічних досліджень у джерельній базі історії України.

10. Вкажіть найбільш характерні особливості наукової історичної літератури як історичного джерела.

11. Чому художню літературу розглядають як особливе історичне джерело?

12. Складіть перелік писемних джерел з теми своєї курсової роботи. Проаналізуйте, скільки різновидів джерел він охоплює.


ІНДИВІДУАЛЬНА НАВЧАЛЬНА РОБОТА ЗІ СТУДЕНТАМИ

Написання рефератів за темами


  1. Джерелознавчі дослідження в Науковому товаристві імені Т.Шевченка.

  2. Джерелознавчі дослідження українських істориків діаспори.

  3. Хроніки та хронографи як історичне джерело.

  4. Літописи як історичне джерело.

  5. Україніка в архівах Австрії та Польщі.

  6. Джерела з історії України в архівах Канади і Сполучених Штатів Америки.

  7. Джерела з історії України в архівах Російської Федерації.

  8. Основні комплекси речових джерел з історії України.

  9. Історична інформація «Повісті минулих літ» та її значення для вивчення історії Київської Русі.

  10. Джерела давньоруського права.

  11. Літописи ХVІ –ХVІІІ ст. як джерело до вивчення політичної історії України.

  12. Джерелознавство як науковий напрямок XVIII ст.

  13. Мемуари як джерело до історії революційних подій в Україні в 1917 – 1920 рр.

14. Епістолярна спадщина діячів культури та суспільно-політичного руху як історичне джерело.

15. Джерела до вивчення ЗУНР.

16. Речові джерела з історії України.

17. Зображальні джерела з історії України.

18. Усні джерела з історії України.

19. Лінгвістичні джерела з історії України.

20. Писемні джерела з історії України.

Методичні рекомендації щодо підготовки реферативної роботи об’ємом 12 сторінок включають в себе застосування відповідної методології.

Структура написання студентом реферату складається із наступних семи обов’язкових елементів:


    • Вступна частина;

    • Аналіз використаної літератури по темі (на 2-3 абзаци);

    • Характеристика обраної теми та перспективність її дослідження;

    • Визначити основні параметри викладу матеріалу;

    • Навести історичний ілюстративний матеріал, що підтверджує вашу аргументаційну базу;

    • Висновки;

    • Список використаної літератури.


Критерії оцінювання реферату

Критерії

Для заліку



Глибоке розкриття проблеми, з відображенням авторської позиції

12-15 балів

Обгрунтоване розкриття проблеми

9-11 балів

Тема розкрита неповно

6-8 балів

Реферат суто компілятивного рівня

3-5 балів

Розкритий лише окремий аспект

1-2 бали

Реферат не зарахований

0 балів


ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Обґрунтував оригінальну класифікацію писемних джерел, згідно з якою вони поділялися на три групи: літописи, юридичні документи, записки мандрівників і сучасників:

а) М. Грушевський;

б) Д. Багалій;

в) В. Антонович;

г) С. Томашівський.

2. Поняття «історичне джерелознавство»:

а) сукупність систематизованих узагальнюючих знань про його предмет, об´єкт, завдання, методологічні принципи, структуру та місце в історичній науці;

б) безпосередній пошук, виявлення і вивчення конкретних груп джерел з метою визначення їхньої інформативної цінності, а також практичне використання почерпнутих відомостей в конкретних історичних дослідженнях;

в) спеціальна галузь наукових історичних знань, яка вивчає походження історичних джерел, теорію і методику їхнього використання в історичних дослідженнях, склад, структуру й функціонування джерельної бази історичної науки;



г) пам´ятка, свідоцтво про минуле, історичні рештки, документ минулого і навіть усе, що містить інформацію про минуле.

  1. Дати визначення поняття «джерельна інформація»:

а) невід´ємна ознака джерела, яка фіксується на певному носії: камені, глині, кістці, папері, дискеті, кіноплівці, магнітній стрічці тощо або передається усно;

б) сукупність джерел, на які спирається історичне пізнання;

в) вивчення внутрішніх особливостей джерела;

г) метод науковця у джерелознавчій критиці.



4. Для уточнення часу виникнення деяких джерел дає:

а) математика;

б) палеографія;

в) філософія;

г) філологія.

5. Характерною ознакою яких джерел є однотипність їхньої форми:

а) унікальних;

б) статистичних;

в) масових;

г) критичних.

6. Вид джерелознавчої критики, що передбачає перевірку повноти і достовірності джерела шляхом його зіставлення з іншими джерелами:

а) аналітична критика;

б) фактична критика;

в) синтетична критика;

г) логічна критика.


  1. Встановлення авторства джерела – це:

а) палеографія;

б) текстологія;

в) атрибуція;

г) хронологія.



8. При встановленні авторства джерела застосовують метод:

а) статистичний;

б) текстологічний аналіз;

в) порівняльний;

г) типологічний.

9. Автентичність – це:

а) повнота джерела;

б) достовірність джерела;

в) авторство джерела;

г) залежність джерела.

10. Форма і зміст джерела є ознакою:

а) відкритої інформації;

б) закритої інформації;

в) актуалізованої інформації;

г) принципу історизму.

11. Напрям у трактуванні поняття «історичне джерело»:

а) позитивістський;

б) евристичний;

в) критичний;

г) логічний.

12. Автор «Жерел до історії України-Руси»:

а) В. Антонович;

б) П. Куліш;

в) М. Грушевський;

г) С. Величко.


  1. У період раннього середньовіччя історичними джерелами були:

а) писемні джерела, що знаходилися в архівах;

б) писемні джерела, автори яких були авторитетними особами;

в) писемні джерела, що знаходилися в музеях;

г) писемні джерела, авторами яких були селяни.



14. Історичне джерелознавство – це:

а) спеціальна історична дисципліна;

б) допоміжна дисципліна;

в) прикладна дисципліна;

г) системна дисципліна.

15. Вивчає зовнішній вигляд, матеріал, знаряддя листа, графіку джерела:

а) хронологія;

б) герменевтика;

в) палеографія;

г) дипломатика.

16. Київська історична школа, представлена В. Антоновичем, М. Іванишевим, О. Лазаревським, В. Іконниковим увійшла в історію як:

а) позитивістська школа;

б) школа ерудитів;

в) джерелознавча школа;

г) школа документалістики.

17. Закономірності формування джерельної бази історичної науки в цілому та окремих груп джерел і відображення в них процесу історичного розвитку, їх функціонування в історичному дослідженні, функціонування джерелознавства в системі історичної науки – це:

а) об’єкт історичного джерелознавства;

б) предмет історичного джерелознавства;

в) мета історичного джерелознавства;

г) завдання історичного джерелознавства.

18. Одним з перших, хто спробував подати обґрунтовану структуру джерелознавства, був:

а) І. Ковальченко;

б) М. Варшавчик;

в) В. Ключевський;

г) С. Шмідт.

19. Принцип передбачає, що дослідники розглядають методологію джерелознавства як синтез загальної наукової методології, методології історичної науки:

а) наукового дослідження джерел;

б) всебічності джерела;

в) конкретно-історичного підходу об'єктивності;

г) цілісності джерела.

20. Принцип зобов'язує історика сприймати джерело як об'єктивну реальність і відкриває можливість виявити за допомогою джерелознавчої критики об'єктивно-істинний зміст джерельних відомостей, отримати в кінцевому рахунку достовірні наукові факти:

а) конкретно-історичного підходу;

б) наукового дослідження джерел;

в) всебічності і цілісності джерела;

г) наукової об’єктивності.

21. Критика передбачає зіставлення інформації, вміщеної у джерелі з об’єктивною логікою історичного процесу (а не за даними іншого джерела):

а) фактична;

б) аналітична;

в) синтетична;

г) логічна.

22. Система методів, тобто прийомів, засобів та правил здійснення всього комплексу робіт, пов'язаних з пошуком, виявленням, відбором джерел, їх всебічним критичним аналізом, встановленням достовірності та інформативної цінності джерела – це:

а) методи джерелознавства;

б) методологія джерелознавства;

в) методика джерелознавства;

г) теорія джерелознавства.

23. Метод передбачає конструювання окремих процесів на основі історичних залишків:

а) порівняльно-історичний;

б) описовий;

в) ретроспективний;

г) діахронічний.

24. Методи евристичного виявлення історичних джерел, відбору історичних джерел, класифікації та формування їх комплексів, атрибуції історичних джерел відносять до:

а) специфічно джерелознавчих;

б) загальнонаукових;

в) міждисциплінарних;

г) загальноісторичних.

25. Групи джерел, що мають споріднений спосіб передачі відомостей або близькі за змістом, формою, походженням – це:

а) типи історичних джерел;

б) евристика;

в) типологія;

г) атрибуція.

26. Головним критерієм і визначальними ознаками поділу джерел є спосіб кодування в них інформації, засіб її фіксації та відтворення – це класифікація:

а) за авторством;

б) видова;

в) типологічна;

г) родова.

27. Пам'ятки архітектури, знаряддя праці різних епох, предмети і речі домашнього вжитку – це джерела:

а) зображальні;

б) речові;

в) вербальні;

г) поведінкові.

28. Особливий тип джерел, який характеризується тим, що визначальною ознакою для них виступає слово в усній, письмовій чи іншій формі, яке фіксує мову людини:

а) словесні (вербальні);

б) поведінкові;

в) речові;

г) зображальні.

29. Джерела, що містять графічну інформацію, тобто її вираження за допомогою наочних графічних зображень:

а) поведінкові;

б) вербальні;

в) зображальні;

г) речові.

30. Джерела цього типу можуть сприйматися істориком безпосередньо (шляхом спостереження, візуального сприйняття дійства):

а) поведінкові;

б) конвенціональні;

в) зображальні;

г) речові.

31. Два етапи існування історичного джерела:

а) аналітичний і синтетичний;

б) доджерельний і власне джерельний;

в) об’єктивний і суб’єктивний;

г) методичний і методологічний.

32. Відомості, які безпосередньо стосуються досліджуваної проблеми:

а) пряма інформація;

б) закрита інформація;

в) латентна інформація;

г) актуалізована інформація.

33. Джерельна інформація, що на сьогодні ще залишається поза межами історичних знань:

а) пряма інформація;

б) закрита інформація;

в) латентна інформація;

г) потенційна інформація.

34. Закономірності функціонування джерела у процесі історичного пізнання виражають відношення:

а) об’єктивно-суб’єктивний феномен;

б) «реальність – джерело»;

в) «джерело – наукове історичне знання»;

г) «джерело – історична наука».

35. Пошук джерел у архіві:

а) архівна евристика;

б) бібліографічна евристика;

в) методологія;

г) аналітична критика.

36. Історія історичної науки – це:

а) архівознавство;

б) археографія;

в) історіографія;

г) джерелознавство.

37. Історію публікації історичних джерел, розробляє теорію і методику їх видання:

а) архівознавство;

б) археографія;

в) історіографія;

г) джерелознавство.

38. «Батько джерелознавство»:

а) Геродот;

б) Фукідід;

в) С. Шмідт;

г) М. Грушевський.

39. Термін «загальноджерелознавча методика» ввів:

а) С. Шмідт;

б) М. Варшавчик;

в) В. Ключевський;

г) М. Петров.

40. Твори давніх авторів, середньовічних хроністів, старі документи і т.д., а також пізні списки і вставки таких переказів в пізніших творах, якщо більш ранні були втрачені відносять до:

а) історичних джерел;

б) історичних посібників.

в) речових пам’яток;

г) монографій.

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автентичний текст (від грец. – справжній) – справжній текст оригіналу документа; дійсний, правильний, той, шо грунтується на першоджерелі.

Автограф (від грец. – пишу, креслю, зображую) – власноручний авторський рукописний текст.

Автоматизована інформаційно-пошукова система – система пошуку інформації, в якій пошук, оброблення та актуалізація даних відбувається за допомогою комп´ютера.

Автохтонний (грец. – місцевий, корінний) – місцевого походження; той, що виник, зародився на місці сучасного проживання, існування.

Агіографічні твори (від грец. – святий та пишу) – житія святих, релігійно-повчальні твори, в яких описуються життя та подвиги християнських святих.

Акт (лат. дія та документ) – офіційний документ, запис, протокол.

Актові джерела – вид документальних джерел, в яких у певній юридичній формі фіксуються певні норми права, економічні чи політичні угоди та договори між приватними особами, особами і державою, державами, державою і церквою, церквами.

Актуалізована інформація джерел (від лат. actualis –справжній, теперішній, сучасний) – різновид джерельної інформації, яку безпосередньо вилучає, аналізує та використовує історик у науковому дослідженні. В широкому розумінні – весь масив відомостей з тієї чи іншої історичної проблеми, якими оперує сучасна історична наука.

Аналітична критика (розклад, розчленування) – етап і вид джерелознавчої критики, завданням якої є встановлення об´єктивності та наукової цінності джерела, здобування з нього достовірної інформації.

Аннали (лат. annates – літописи від annus – рік) – одна з форм історичних творів періоду античності та середньовіччя, в яких події описуються за роками.

Анонімні джерела (грец. avcowuoc, – безіменний) – джерела, що набули поширення без імені автора.

Анотація (лат. annotatio – зауваження, помітка від annoto – позначаю) – коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису, документа.

Апокрифи (від грец. – таємничий, захований) – релігійні твори, що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися.

Апсида (абсида) (від грец.– дуга, склепіння) – виступ східної частини хрестово-купольного храму у вівтарі, напівкруглий або гранчастий у плані

Археографія (від грец. – стародавній і урафсо – пишу) – спеціальна галузь історичної науки, що вивчає історію публікації історичних джерел, розробляє теорію і методику їх видання.

Архіви (лат. archivum від давньогрец. apxciov – приміщення, в якому засідає уряд, державні служби) – 1) Установи або відділи в установах, організаціях, на підприємствах, що зберігають документальні матеріали. 2) Комплекс документів, об´єднаних спільністю походження.

Архівознавство – спеціальна галузь історичної науки, система інтегрованих знань про історію, теорію і практику архівної справи.

Атрибуція джерела (лат. attributio – приписування) – визначення достовірності джерела, встановлення його авторства, часу та місця створення.

Боністика (франц. bonistique від bon –талон, чек) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає паперові грошові знаки як історичне джерело.

Булла (лат. bulla – кулька) – у добу середньовіччя кругла металева печатка, що підвішувалася до документа великого формату; власне документ, скріплений печаткою.

Вербальні джерела (лат. verbalis від verbum – слово) – тип джерел, в яких інформація зафіксована у словесній формі.

Вірогідність джерела – ступінь відповідності свідчень джерела тим реальним подіям, що в ньому описані.

Вітраж (франц. vitre – віконне скло) – твір монументально-декоративного мистецтва з кольорового чи безбарвного скла.

Генеалогія (від грец. – родовід) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження родів, окремих осіб, їхні родинні та інші зв´язки.

Генезис (грец. – породжую, створюю) – походження, виникнення, процес утворення, розвитку.

Генетичний метод – спосіб дослідження явищ, шо грунтується на аналізі їхнього генезису й розвитку.

Геральдика (від лат. heraldus – оповісник) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає герби як історичне джерело.

Герб (польс. herb від нім. erbe – спадщина) – символічний розпізнавально-правовий знак, що містить у собі особливі фігури або символічні зображення, створені на підставі точно визначених правил, і є постійним розпізнавальним знаком окремих осіб, родів, товариств, міст, держав.

Герменевтика (від грец. – пояснюю) – тлумачення тексту джерела, необхідне для розуміння і осмислення його змісту.

Гносеологія (від грец. – пізнання та слово, вчення) – вчення про сутність і закономірності пізнання, теорія пізнання.

Гравюра (франц. gravure від graver – вирізати, висікати) – вид графіки, спосіб розмножування малюнка за допомогою друкарської форми з дерева, металу, каменю тощо.

Грамота (від грец. – лист, послання) – форма актових, справочинних, особових документів, найбільш поширена в середні віки.

Графіка (від грец. – живопис) – вид образотворчого мистецтва, основним зображальним засобом якого є малюнок, виконаний на папері олівцем, пензлем, вуглем або відтиснутий на папері з спеціально підготовленої форми, дошки (гравюра, офорт) чи каменю (літографія).

Графіті (італ. graffiti – видряпані) – написи й малюнки різного змісту, зроблені гострими предметами або фарбою на стінах і архітектурних деталях давніх споруд, а також на посудинах та інших твердих матеріалах.

Датування джерела – визначення часу створення джерела, якщо він невідомий.

Джерела особового походження – пам´ятки, авторами яких виступають окремі особи і які їм належать або належали.

Джерело історичне – носій історичної інформації, що виник як продукт розвитку природи і суспільних відносин і відбиває той чи інший бік людської діяльності.

Джерелознавство історичне – спеціальна галузь наукових історичних знань, шо розробляє теорію й методику вивчення та використання в історичних дослідженнях джерел, вивчає їх походження, склад, структуру, а також функціонування джерельної бази історичної науки.

Джерельна база історичної науки – сукупність джерел, на які спирається історичне пізнання.

Джерельна інформація – сукупність наявних у джерелі типів інформації та стійких зв´язків між ними, які забезпечують його цілісність та здатність бути основою для отримання наукового фактичного знання.

Дипломатика –спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження, форму і зміст актових джерел (офіційних та приватних), методику їх опрацювання.

Документальні джерела (лат. documentum – взірець, посвідчення, доказ) – рід писемних джерел, шо утворився у процесі діяльності різноманітних державних, громадських, приватних установ, підприємств, організацій.

Достовірність джерела – якісна характеристика джерела, шо засвідчує його вірогідність та відповідність змісту реальних явиш і подій.

Евристика джерелознавча – спеціальна історична дисципліна, шо розробляє теорію і методику пошуку джерельної інформації.

Електронний документ – документ, зафіксований засобами електронної техніки, ознайомлення зі змістом якого можливе за допомогою комп´ютера.

Емблема – предмет, зображення, шо умовно або символічно виражає певну ідею, поняття.

Епіграфіка – спеціальна історична дисципліна, що вивчає давні й середньовічні написи на твердих матеріалах (мармурі, металі, кераміці, дереві та ін.).

Епістолярні джерела – один із видів джерел особового походження, приватне листування.

Епітафія – надгробний напис.

Естамп – твір друкарської графіки, відбиток на папері, шовку та інших матеріалах (гравюра, офорт, літографія).

Зброєзнавство – спеціальна історична дисципліна, шо вивчає історію розвитку зброї, військової техніки, їхнього виробництва та застосування, а також історію збройного мистецтва. Зразки зброї та військової техніки розглядаються як історичні джерела для вивчення рівня розвитку суспільства, його матеріальної культури.

Зображальні джерела – тип історичних джерел, в яких інформація зафіксована у вигляді зображення.

Іконографія – спеціальна історич на дисципліна, шо розробляє прийоми та методи визначення достовірності зображень історичних подій та осіб, їхньої атрибуції, датування з метою використання отриманих даних в історичних працях.

Іконопис – вид культового станкового живопису (ікони). У християнстві ікона – зображення святих (живописне, мозаїчне, рельєфне), об´єкт релігійного культу.

Інвентарні описи – господарські описи міст, замків, королівських чи поміщицьких маєтностей, що проводилися упродовж XV – першої половини XIX ст. на території Польщі, Правобережної України, Білорусі та Литви.

Інкунабули – книги, видані з початку книгодрукування в Європі (з 40-х років XV ст. ) до 1500 р.

Інтерполяція – 1) У джерелознавстві – фальсифікована вставка в оригінальний текст. 2) Неавторські вставки слів, речень або чисел у тексті піл час переписування, опрацювання рукописів, копіювання географічних карт тощо.

Інтерпретація (лат. interpretatio від interpretor –роз´яснюю, перекладаю) – пояснення, тлумачення, розкриття змісту джерела.

Історичні залишки (рештки) – пам´ятки матеріальної і духовної культури (законодавчі акти, грамоти, універсали, службове листування та ін.), що виникли у процесі розвитку самих подій.

Історичні традиції (перекази) – пам´ятки минулого (спогади, щоденники, дорожні нотатки, інформаційні жанри періодики), що склалися на основі вражень їх авторів від подій і прямого впливу на ці події, як правило, не мали.

Історіографічні джерела – група джерел, що відбивають історіографічні факти, тобто факти з історії історичної науки, і дають можливість вивчити суспільні умови розвитку історичної науки, процес збагачення історичних знань, місце історичної науки в суспільному житті, зокрема у формуванні історичної свідомості людей.

Історіографія – спеціальна галузь наукових знань, шо вивчає історію історичної науки.

Картографічні джерела – вид зображальних джерел, що являють собою умовні зображення на папері чи іншому матеріалі різноманітних природних, географічних, політичних та соціально-економічних явищ.

Кінофотовідеодокументальні (аудіовізуальні) джерела – різновид зображальних джерел, представлених фотографіями, кінофільмами, відеозаписами.

Класифікаційна схема (модель) – сукупність тих чи інших параметрів групування джерел за обраними домінуючими ознаками з метою їх дослідження і здобуття найповнішої і найдостовірнішої інформації.

Класифікація джерел (від лат. classis – розряд та ficatio від facio – роблю) – поділ всієї маси джерел на групи за певною суттєвою спільною ознакою, характерною для кожної групи.

Кластерний аналіз – поділ джерел на різні класи (групи, кластери, таксони), кількісний і якісний склад яких встановлюються дослідником під час аналізу джерел.

Клейноди – відзнаки та атрибути влади української козацької старшини XVI-XVIII ст.

Кліше (франц. cliche – відбиток) – форма високого друку, що застосовується для поліграфічного відтворення ілюстрацій.

Кодикологія (від лат. codex – книга) – наукова дисципліна, шо вивчає рукописні книги.

Компіляція (лат. compilatio – крадіжка, грабіж від compilo – грабую) – 1) Метод створення літописних пам´яток, що складалися з уривків різних літописів (літописна компіляція). 2) Неоригинальна, несамостійна наукова чи літературна праця, побудована на використанні чужих творів.

Компути (від лат. computo – обчислюю) – переписи дворів козаків з відомостями про їхнє майнове становище, проходження військової служби.

Конвенціональні джерела (від лат. conventio – угода) – джерела умовних позначень (ноти, знаки математичної, хімічної, фізичної символіки та ін.).

Контамінація (від лат. contaminatio – змішування) – поєднання текстів різних редакцій одного й того самого твору.

Криптонім – літера або літери, які замість підписів ставлять іноді автори під своїми творами.

Критерій – мірило для визначення, оцінки предмета, явища; ознака, взята за основу класифікації.

Латентна джерельна інформація – прихована (закрита) джерельна інформація.

Лінгвістичні джерела (від лат. lingua – мова) – один із видів вербальних джерел, пам´ятки мови.

Літописи – вид наративних джерел, характерною особливістю яких є описання подій у хронологічній послідовності.

Логічна критика – вид джерелознавчої критики, що полягає у перевірці достовірності джерела шляхом зівставлення вміщеної у ньому інформації з об´єктивною логікою розвитку історичних подій.

Люстрації – періодичні описи державних маєтків, міст, замків, які проводились у Речі Посполитій упродовж XVI–XVII ст. з метою оцінки господарсько-фінансового стану королівських маєтностей для встановлення державного податку – кварти.

Манускрипт (лат. manuscriptum від manus – рука і scribo – пишу) – давні й середньовічні рукописи на папірусі, пергаменті, пізніше – папері.

Маргіналії (від лат. margo (marginis) – край, межа) – примітки на полях книги.

Масові джерела – комплекси джерел, що характеризуються певною повторюваністю, типовістю і однорідністю вміщуваної в них інформації.

Машиночитаний документ (від лат. machina – пристрій, знаряддя, споруда) – закодований документ (магнітний диск, магнітна стрічка, перфокарта, перфострічка), зміст якого може бути розшифрований за допомогою машини.

Методика джерелознавства – система знань про методи, засоби, правила здійснення всього комплексу робіт, пов´язаних з пошуком, виявленням, відбором джерел, їх всебічним критичним аналізом, визначенням достовірності та інформаційної цінності, а також наступним використанням з метою отримання науково перевіреної, об´єктивної інформації.

Методологія джерелознавства – система теоретичних знань і наукових принципів, на основі яких формуються метод і методика джерелознавчого дослідження.

Метрологія – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає розвиток систем мір, що існували в минулому, встановлення реального обсягу мір, розгляд їх кількісного співвідношення, відповідності сучасним метричних вимірам.

Мемуари (спогади) (франц. memoires від лат. memoria – пам´ять) – вид оповідних джерел особового походження, що створюються на основі зафіксованих у пам´яті авторів вражень про події, учасниками чи свідками яких вони були.

Мініатюра (франц. miniature від лат. minium – кіновар або сурик) – твір образотворчого мистецтва невеликого розміру на дереві, металі, порцеляні, папері, що потребує витонченої техніки виконання. Мініатюрою називають також живописні зображення, шо прикрашали та ілюстрували середньовічні рукописні книжки у вигляді заставок або на всю сторінку.

Мозаїка (франц. mosaique від лат. musivum, буквально – присвячене музам) – сюжетні або орнаментальні композиції, виконані з природних каменів, смальти, керамічних плиток.

Монументальне мистецтво (лат. monumentalis від monco – нагадую) – вид образотворчого мистецтва, розрахований на масове сприйнятті в ансамблі з архітектурою чи природним оточенням. Монументальне мистецтво поєднує архітектурні та скульптурні монументи й пам´ятники на плошах і вулицях, настінні розписи (монументальний живопис) тощо.

Нумізматика (лат. numisma – монета від грец. vouiouot) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає монети, монетне виробництво, історію грошового обігу та техніку монетної справи, методи їх використання як джерела.

Об´єкт (від лат. objectus – предмет) – 1) Зовнішній світ, що існує поза нами, незалежно від нашої свідомості і є предметом пізнання, практичної дії суб´єкта. 2) Одне з основних понять теорії науки, у тому числі джерелознавства.

Ономастика (від грец. ovouoc – ім´я, назва) – спеціальна історична дисципліна, шо вивчає власні імена, їх походження, структуру і тлумачення у взаємозв´язку з історичним процесом.

Офорт (від франц. eau-forte – азотна кислота) – спосіб гравіювання на металевій пластині за допомогою методу протравлювання азотною кислотою; гравюра, виготовлена в техніці офорта.

Оповідні джерела рід усних та писемних джерел, характерною особливістю яких є фіксація інформації у вигляді розповіді у довільній формі про події та явища суспільно-політичного, соціально-економічиого й культурного життя.

Оригінал документа (від лат. originalis – первісний, природжений) – 1) Первинний, вихідний документ. 2) Справжній документ, рукопис на відміну від копії або підробки, фальсифіката.

Орнамент (від лат. ornament urn – оздоба, прикраса) – візерунок, побудований на ритмічному повторенні геометричних елементів або стилізованих рослинних чи тваринних мотивів.

Палеографія – спеціальна історична дисципліна, шо вивчає стародавню писемність, її еволюцію, характерні особливості, зовнішні ознаки рукописних пам´яток.

Пергамент (від назви стародавнього міста Псргама в Малій Азії) – документ, написаний на спеціально обробленій шкірі молодих тварин.

Періодична преса – вид комплексних джерел, представлений газетами, журналами та іншими періодичними виданнями.

Петрогліфн – стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер; джерела для вивчення господарства, побуту, культури стародавніх народів.

Печатки – штампи, шо вирізані на твердому матеріалі (камені, металі та ін.), матриці, а також їх відбитки (на золоті, сріблі, свинці, воску, сургучі, папері). Основною функцією печаток є засвідчення достовірності документів. Як історичні джерела вивчаються сфрагістикою.

Писемні джерела – тип історичних джерел, визначальною ознакою яких є письмова фіксація інформації.

Поведінкові джерела – тип джерел, в яких історична інформація зберігається у формі традиційних норм поведінки людей певної етнічної спільноти за тих чи інших життєвих ситуацій.

Повнота джерела – здатність джерела відбивати основний зміст, суттєві риси й особливості відображуваних подій, явищ.

Позаджерельна інформація – сукупність знань і настанов, які використовуються істориком, впливають на його дослідження і не здобуваються ним безпосередньо з історичних джерел.

Потенційна інформація джерел (від лат. potentia – сила) – різновид джерельної інформації, що залишилася не використаною у наукових дослідженнях.

Предмет – 1) Речове джерело. 2) Одне з основних понять теорії науки, зокрема джерелознавчого дослідження.

Ревізії (від лат. revisio – перегляд) – переписи населення податкових станів; офіційні документи описово-статистичного характеру.

Регламент (франи. reglemertt від лат. regula – правило) – система правил, шо регулюють порядок організації і діяльності певних установ.

Реєстр (польс. rejestr від лат. regesta – списки, перелік) – список, опис, перелік, а також книга для запису справ, документів, майна, земельних володінь, осіб тощо.

Рельєф (франц. relief від лат. relevo – піднімаю) – скульптурне зображення на площині (наприклад, барельєф, горельєф). Може бути самостійним твором скульптури або частиною архітектурної композиції.

Репрезентативність (від лат. representatio – наочне зображення) – один із показників повноти джерельної інформації для вивчення певної проблеми.

Рескрипт (лат. rescriptum від rescribo – відповідаю у письмовій формі) – акт монарха на ім´я певної службової особи з покладанням на неї тих чи інших доручень, висловлюванням подяки, оголошенням про нагороду.

Ретроспекція (від лат. retro – назад і specto – дивлюсь) – 1) Погляд у минуле, аналіз минулих подій, вражень тощо. 2) Спосіб розгляду суспільних ідей, подій сучасності під кутом зору минулого, звернення до минулого для виявлення у ньому первісних тенденцій, властивих сучасності. Ретроспективний – звернений у минуле, присвячений розгляду минулого.

Речові джерела – тип історичних джерел, інформація в яких фіксується у предметній формі.

Синопсис – загальний огляд, зведення різноманітних поглядів з певного питання; термін уживають переважно щодо історичних та релігійних творів. «Синопсис» («Київський синопсис») – перший нарис історії України від найдавніших часів до останньої чверті XVII ст., уперше виданий 1674 р. Києво-Печерською друкарнею.

Синтетична критика – етап і вид джерелознавчої критики, зміст якої пов´язаний з формуванням комплексу джерел і здобуванням із нього сукупності наукових фактів як основи для достовірних дослідницьких висновків.

Справочинні (діловодні) джерела – вид документальних джерел, що створюються у процесі функціонування державних, суспільних, приватних установ та організацій і мають офіційний, діловий характер.

Статистичні джерела (англ. statistics від лат. status – стан, становище) – вид історичних джерел, що містять інформацію, яка характеризує кількісні закономірності суспільного життя у нерозривному зв´язку з їхнім якісним змістом. Охоплюють різноманітні за змістом та формою носії інформації, що виникли внаслідок масових обстежень, описів, переписів, запровадження стандартизованого обліку та звітності.

Суб´єкт (від лат. subjectum – підкладене) – людина, шо пізнає зовнішній світ (об´єкт) і впливає на нього у своїй практичній діяльності.

Сфрагістика (сігіллографія) – спеціальна історична дисципліна, яка вивчає печатки як історичне джерело.

Текстологія (від лат. textum – зв´язок, сполучення) – історико-філологічна дисципліна, що вивчає тексти писемних джерел переважно періоду середньовіччя.

Теорія джерелознавства – розділ джерелознавства, який включає систему наукових знань про об´єктивно-суб´єктивний характер історичного джерела, пізнання його соціальної та гносеологічної природи.

Типи історичних джерел – групи джерел, що мають споріднений спосіб передачі відомостей або близькі за змістом, формою, походженням.

Типологія – класифікація предметів або явиш за спільними ознаками.

Усні джерела – тип історичних джерел, в яких інформація зберігається у вигляді усної традиції і передається з покоління в покоління із уст в уста.

Фактична критика (від лат. factum – зроблене) – вид джерелознавчої критики, що передбачає перевірку повноти і достовірності джерела шляхом його зіставлення з іншими джерелами.

Фалеристика (від лат. falerae – металева прикраса, бляха) – спеціальна історична дисципліна, шо вивчає історію орденів, відзнак, медалей, хрестів, виникнення та розвиток нагородної системи, а також відповідні документи та статистику.

Фальсифікація (лат. falsificatio – підробка) – умисне викривлення або неправильне тлумачення тих чи інших явищ, подій, фактів, джерел.

Феномен (грец. pcuvouevov – те, що з´являється) – виняткове, незвичайне, рідкісне явище.

Філігрань (італ. filigrana від лат. filum – нитка і granum – зерно) – водяні знаки на папері.

Фонічні джерела (від грец. (pcovto)– вимовляю, звучу) – окрема група звукових історичних джерел, носіями яких виступають фонограми, різного роду технічні звукозаписи текстів, музичних творів, інших звукових проявів, що створюються у процесі життєдіяльності людства.

Фреска (від італ. fresco – свіжий) – техніка живопису водяними фарбами по свіжій штукатурці; твір, виконаний такою технікою.

Хартія – 1) Старовинний рукопис, а також матеріал (зокрема, папірус або пергамент), на якому його написано; 2) Документ, шо засвідчував певні права або привілеї доби середньовіччя.

Хроніки – історичні твори періоду середньовіччя, поширені у Візантії та Європі, шо мали значний вплив на давньоруське літописання.

Хронографи – середньовічні твори з всесвітньої історії, що містили відомості історичного, літературного та географічного характеру.

Хронологія історична – спеціальна історична дисципліна, що вивчає системи літочислення у різних народів та способи переведення дат на сучасне числення часу.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Базова


  1. Антонович В.Б. Курс лекцій з джерелознавства. 1880–1881 / В.Б. Антонович. – К., 1995.

2. Архівознавство. Підручник. (Керівн. автор. кол. Я.С. Калакура). – К., 1998.

3. Галенко О.І. Документальні публікації з історії Української РСР: Теорія та джерелознавчий аналіз / О.І. Галенко . – К.: Наукова думка, 1991.

4. Довгопол В.М., Литвиненко М.А., Лях Р.Д. Джерелознавство історії Української РСР. Навчальний посібник / В.М. Довгопол, М.А. Литвиненко, Р.Д. Лях. – К.: Вища школа, 1986. – С.7.

5. Джерелознавство історії України: Довідник. – К., 1998. – С.5-8, 154 -212.

6. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії / Д.І. Дорошенко. – К., 1996.

7. Калакура Я. Джерелознавство в дослідницькій діяльності Українського історичного товариства / Я. Калакура // Український історик. – Нью-Йорк, Торонто, Київ, Львів, Мюнхен. – 1995. – №1-4. – С. 53-56.

8. Ковальський М.П. Актуальні проблеми джерелознавства історії України XVI – XVII ст. / М.П. Ковальський // Український археографічний щорічник. – Вип. І. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 261 – 270.

9. Ковальченко И.Д. О применении математико-статистических методов в исторических исследованиях / И.Д. Ковальченко // Источниковедение: теоретические и методологические проблемы. – М.: Наука, 1969. – С. 115-133.

10. Ковальченко И.Д. Методы исторического исследования / И.Д. Ковальченко. – М.: Наука, 1987. – С. 281-325.

11. Ковальченко И.Д., Устюгов В.А. Применение электронных вычислительних машин в исторической науке / И.Д. Ковальченко, В.А. Устюгов // Вопросы истории. – 1964. - № 5.

12. Макарчук С. Писемні джерела з історії України: Курс лекцій / С Макарчук. – Львів: Світ, 1999. – С.8 – 11.

13. Малевич Е.Н. Место библиографических источников в системе исторической библиографии / Е.Н. Малевич // Советская библиография. – 1970. – №5. – С. 41-52.

14. Математические методы в историко-экономических и историко-культурных исследованиях: Сб. статей – М.: Наука, 1977. – 384 С.

15. Мацок О.Я. Роль філігранології у встановленні часу написання недатованих документів / О.Я. Мацок // Історичні джерела та їх використання. – Вип. 2. – К.: Наукова думка, 1966, - С. 256-258.

16. Мережа центральних державних архівів України // Архіви України. – 1992. – 4. – С.7.

17. Медушевская С.М. О проблемах классификации исторических источников / С.М. Медушевская // Советские архивы. – 1978. - №5.

18. Правила оформлення дисертації // Бюлетень Вищої атестаційної комісії України. – 1997. - № 2. – С. 20-22, 28-31.

19. Правила составления библиографического описания. – Ч.1. – М.: Книга, 1986. – 142 с.

20. Пронштейн А.П., Данилевский И.Н. Вопросы теории и методики исторического исследования / А.П. Пронштейн, И.Н. Данилевский. – М.: Высшая школа, 1985. – С. 24-35, 44-51.

21. Пронштейн А.П., Кияшко В.Я. Вспомогательные исторические дисциплины / А.П. Пронштейн, В.Я. Кияшко. – М.: Просвещение, 1973. – С. 16-19, 37-41, 58-68, 70.

22. Пронштейн А.П. Использование вспомогательных исторических дисциплин при работе с историческими источниками / А.П. Пронштейн. – 2-е изд. – М.: изд-во МГУ, 1972.

23. Санцевич А.В. Джерелознавство з історії Української РСР післявоєнного періоду (1945 – 1970) / А.В. Санцевич. – К.: Наукова думка, 1972. – С. 4 -8.

24. Санцевич А.В. Джерелознавство з історії Української РСР /1917 – 1941/ - К.: Наук. думка, 1981. – С.6 – 9.

25. Санцевич А.В. Методика исторического исследования / А.В. Санцевич. – К.: Наукова думка, 1984. – С.116-136, 2-е изд. – К., 1990.

26. Славко Т.И. Математико-статистические методы в исторических исследованиях / Т.И. Славко. – М., 1981. – 158 с.

27. Составление библиографического описания: Краткие правила. – 2-е изд. доп. – М.: Книжная палата, 1991. – 224 с.

28. Сохань П.С. Стан і перспективи розвитку української археографії / П.С. Сохань // Український археографічний щорічник. – Вип. І. – С. 10 – 17.

29. Справочник научного работника: архивы, документы, исследователь. / Гросман О.М., Кутик В.Н. – Львов: Высш. школа, 1979. – С.51 – 61.

30. Стрельский В.И. Теория и методика источниковедения истории СССР / В.И. Стрельский. – К.: вид-во Київськ. ун-ту, 1968. – С.63-85; К.: Вища шк., 1976. – С. 33-62.

31. Стрельский В.И. Основные принципи научной критики источников по истории СССР / В.И. Стрельский. – К.: Уныверситетиздат, 1961. – 133 с.

32. Фарсобин В.В. Источниковедения и его метод: Опыт анализа понятий и терминологии / В.В. Фарсобин. – М.: Наука, 1983. – С. 188-213.

33. Черноморский М.Н. Источниковедение истории СССР / М.Н. Черноморский. – М.: Высшая школа, 1976.

34. Шепелев Л.Е. Архивные разыскания и исследования / Л.Е. Шепелев. – М., 1971.

35. Шмидт С.О. О классификации исторических источников / С.О. Шмитд // Вспомогательные исторические дисциплины. – Вып. 16. – Л.: Наука, 1985.



Допоміжна

36. Гарнай І.А., Єсенков Ф.П., Фоланій Г.П. Деякі питання комплектування архівів документальними матеріалами / І.А. Гарнай, Ф.П. Єсенков, Г.П. Фоланій // Історичні джерела та їх використання. – К., 1964. – Вип.1. – С. 21-36.

37. Государственные архивы Украинской ССР: Справочник. – К.: Наукова думка, 1983.

38. Джеджула Т.А. Зарождение исторической мысли на Украине в XVII веке / Т.А. Джеджула // Перестройка в исторической науке и проблемы источниковедения и специальних исторических дисциплин. Тезисы докладов и сообщений V-й Всесоюзной конференции 30 мая – 1 июня 1990 г. – К., 1990. – С.43-45.

39. Историческая наука: Вопросы методологии. – М.: Мысль, 1986. – С.155 – 163.

40. Источниковедении истории СССР: Учебник / Под ред. Д. И. Ковальченко. – 2-е изд. – М.: Высш. Шк., 1981.

41. Ісаевич Я.Д. Українська археографія в XVII – VIII ст. / Я.Д. Ісаєвич // Історичні джерела та їх використання. – Вип.І. – К.: Наук. думка, 1964. – С.174-188.

42. Количественные методы в советской и американской историографии. – М.: Наука, 1983.

43. Крип’якевич І.П. Нарис методики історичних досліджень / І..П. Крип’якевич // УІЖ. – 1967. - №2. – С.102 – 104.

44. Кузьмин А.Г. Русские летописи как источник по истории Древней Руси / А.Г. Кузьмин. – Рязань, 1969 – С. 31-40.

45. Курносов А.А. К вопросу о природе видов источников / А.А. курносов // Источниковедение отечественной истории. – М.: Наука, 1977. – С. 5-25.

46. Миронов Б.Н., Степанов З.В. История и математика: Матем. методы в историческом исследовании / Б.Н. Миронов, З.Н. Степанов. – Л.: Наука, 1976, - 184 С.

47. Місюра В.П. Про скорочену публікацію документів / В.П. Місюра // Історичні джерела та їх використання. – Вип. І. – К.: Наукова думка, 1964. – С. 167-173.

48. Парфенов И.Д. Основы исторической библиографии: Учеб. пособие /И.Д. Парфенов. – М.: Высшая школа, 1990. – С.5-8, 18-22, 82, 85-106.

49. Пронштейн А.П., Кияшко В.Я. Хронология / А.П. Пронштейн, В.Я. Кияшко. – М.: Высшая школа, 1981. – С. 143-152.

50. Пронштейн А.П. Истолкование исторических источников / А.П. Пронштейн // Вопросы истории. – 1969. - № 10. – С.69-86.

51. Пушкарев Л.М. Вопросы классификации источников в русской исторической науке ХІХ – ХХ вв. / Л.М. пушкарев // История СССР. – 1963. - №5. – С. 79 – 96.

52. Рейсер С.А. Русская палеография нового времени / С.А. Рейсер. – М.: Высшая школа, 1982. – С. 93-100.



15. Інформаційні ресурси

1. Писемні джерела з історії України. – Режим доступу: http://www.google.com.ua


2. Усні й письмові джерела історії України. – Режим доступу: gufer.net/history/677-usn-y-pismov-dzherela.html

3. Мемуари сучасників як джерело з історії Української революції. – Режим доступу: www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pviu/2009_4/2.pdf


4. Сага про Хервер: джерело з історії України часів нашестя гунів


starozytnosti.blogspot.com/2012/08/blog-post_29.html

5. Писемні джерела з історії України. – Режим доступу: chtyvo.org.ua/authors/.../Pysemni_dzherela_z_istorii_Ukrainy/

6. Мицик Ю. Джерела з історії національно-визвольної війни українського народу середини XVII століття. – Режим доступу: www.history.org.ua/?litera&id=8120&navStart=10

7. Історичні джерела та їх використання. – Режим доступу: www.history.org.ua/?termin=Dyplomat_sluzhba_Khmelnyckogo

8. www.history.org.ua/index.php?termin=Inst_Grushevskogo_NAN...

9. Археографічні комісії України. – Режим доступу: uk.wikipedia.org/wiki/

10. Джерела особового походження. – Режим доступу: www.archives.gov.ua/Publicat/AU/AU_6_2011/11.pdf

Навчально-методичний посібник

Для студентів Інституту історії, політології і міжнародних відносин

(заочна форма навчання)

Стефанюк Галина Василівна

ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВО:

ОПОРНІ КОНСПЕКТИ І САМОСТІЙНА РОБОТА

ДВНЗ «Прикарпатський національний університет



імені Василя Стефаника», 2013

УДК 930 (093)

ББК 63.2




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник за кредитно-модульною системою для студентів вищих навчальних медичних закладів за спеціальністю «технологія парфюмерно-косметичних засобів»
Сторія україни: навчально-методичний посібник для студентів, працюючих за кредитно-модульною системою. (укладачі: кандидат історичних...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник для студентів І курсу факультету філології та журналістики стаціонарної форми навчання. Доп., розш. Полтава: пдпу, 2009. 61 с
Тарасова н.І.,Чередник л. А. Організація самостійної та індивідуальної роботи з античної літератури: Навчально-методичний посібник...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconРобоча програма навчальної дисципліни історія міжнародних відносин для студентів IV курсу історичного факультету
Розробник: кандидат історичних наук, доцент кафедри нової та новітньої історії Страшнюк С. Ю
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconРобоча програма навчальної дисципліни соціологічні методи в дослідженні міжнародних відносин
Соціологічні методи в дослідженні міжнародних відносин Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за спеціальністю 055....
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник для студентів зі спеціальності «Журналістика»

Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconЮ. Мороз Історія міжнародних відносин Програма курсу
Одночасно досягається усвідомлення масштабів відповідальності учасників міжнародних відносин за результати їхньої діяльності, розуміння...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів денної форми навчання галузі знань 0601 «Будівництво та архітектура»

Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник Тернопіль
Л17 Історія України. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль, 2005. – 62 с. – Бібліотека щорічника «Українська наука: минуле,...
Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії, політології І міжнародних відносин iconНавчально-методичний посібник Муровані Курилівці 2012 Серветник В. Г., керівник шахово-шашкового гуртка
Роль шахів І шашок у розвитку творчих здібностей дитини – Муровані Курилівці: Навчально-методичний посібник, 2012р. – 28 с


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка